ВВ в старому класичному складіВоплі Відоплясова

Отже, «Воплі Відоплясова: 25 років на орбіті» - це грандіозне ювілейне шоу від української рок-команди номер один, яке відбулося у Київському Палаці спорту 20 листопада і можливо стане центральною музичною подією року. Передусім головним сюрпризом вечора стало тимчасове об’єднання вевешників у класичному складі - тобто разом із Олегом Скрипкою і Сергієм Сахно на сцену Палацу вийдуть гітаристи Юрій Здоренко та Олександр Піпа. Нині обидва опікуються власними проектами «Хаш» та «А-трактор». Також був презентований новий dvd «В.В. на фестивалі Рок-січ». Концертна програма була ексклюзивною - пролунали переважно незаперечні хіти, такі як «Полонина», «Весна», «День народження». Музичними гостями й учасниками вечірки були «Бумбокс», «Горчіца», «Ляпіс Трубецькой», Олег Гаркуша з пітерського «Аукціону».

Усе нове - це добре забуте старе. Цей афоризм одразу спадає на думку, щойно запускаєш останній студійний альбом В.В. «Були деньки», виданий у 2006-му. В пам’яті виринають шалені рок-н-рольні гульбища другої половини 80-тих, поламані стільці, вибиті вікна, адреналін у жилах замість крові, лавиноподібний драйв турбо-панк-рок-машини на ймення В.В. та літаючий над рясно политою потом сценою Олег Скрипка. Він наче цирковий жонглер міняє баян на трубу, а трубу-на гітару. Зринають у спогадах переповнені зали, масовий ажіотаж, дикі танці доморощених панків попід сценою та розборки неформалів «усіх мастей». Дійсно, були деньки… 99% треків з альбому якраз звідти і походять - із «золотих» 80-тих - незабутніх часів панківської юності Олега Скрипки, Юрія Здоренка, Сергія Сахна, Олександра Піпи, помноженої на неоковирний, але веселий сумбур «пізнього совка». У ті непевні і туманні часи хлопцям не вдалося якісно записати свої пісні, тож вони просто регулярно «обкатувалися» на концертах і часто-густо ставали надбанням аудіо-піратів. Серед дійсно нових треків на диску присутня лише «Катерина». Здається до сучасного концертного плей-листа дожили лише «Політрок» та «Пісенька». Втім, Олегу Скрипці і компанії вдалося на тому диску відновити атмосферу звучання старого В.В., нині вже оповитого міфами і легендами. Головна ідея цього релізу - емоційна реставрація класичного вевешного саунду. Згадуючи про ті роки Юрій Андрухович наголошує: - Я міг би годинами розповідати про 80-ті, про 90-ті, про двадцятиліття «Бу-Ба-Бу» і про 25-ліття «В.В.», про те, як я з ними жив, а вони про це навіть не здогадувалися, про їхні піратські касети, про палені диски. Для мене «В.В.» - це Внутрішнє Військо, «В,В.» - це Висота Віддачі, «В.В.» - це Весна Весни, тобто весна в квадраті, «В.В.» - це подвоєне V, тобто перемога здобута двічі - раз і назавжди, «В.В.» - це Велика Візія, країна мрій, фантастичні човни і музика, це танці, це Високовольтне життя, це Все, що Відлунює…

А починалося усе майже двадцять п’ять років тому, відтоді як в одній з київських скляних коробок, гордовито іменованій «концертно-танцювальним залом «Сучасник», місцеві комсомольці проводили так званий «Парад ансамблів». Ось там і вигулькнули нікому невідомі «Воплі Відоплясова», які з легкістю, майже граючись, заволоділи головним призом імпрези - «Симпатії публіки». Насправді розгублена публіка просто не очікувала від новачків такого нахабного «наїзду». І вона-публіка - не здогадувалася, що то тільки квіточки, а ягідки будуть пізніше… В ті часи наївної ейфорії на хвилі горбачовської перебудови усі стежки вели до київського рок-клубу, офіційно зареєстрованого в клубі «Більшовик». «В.В.» з’явились там тоді, коли там вже надійно окопалися металеві бенди зі своїм колом прихильників. «В.В.» прийшли як повністю зіграна група з чіткими поглядами на музику і життя. До того - то були юні і стильні хлопчики у довгих чорних пальтах і блискучих гостроносих штиблетах. І вони почувалися незатишно серед залізних лицарів хард-н-хеві, які нагадували їм про власне «важке дитинство», коли Юра Здоренко і Олександр Піпа «кували залізо»в аматорській групі «S.O.S.» Тоді ж для таких «білих ворон» як «В.В.» всередині рок-клубу «Кузня» була створена так звана «Рок-артіль». Тоді й розпочалося «життя на колесах» - безкінечні і, як правило, тріумфальні гастролі не лише в Україні, а й у Росії, Прибалтиці, Польщі. Саме після концерту у Варшаві, де лунали панківські хіти, Олег Скрипка на біс виконав віночок українських народних пісень у своїй стилістиці, чим просто підкорив публіку - раз і назавжди. Відтоді «В.В.» не забували включати у свої концертні програми фольклорний матеріал. Професійний ріст, майстерність і певну віртуозність звучання хлопці отримали внаслідок свого «французького періоду», коли разом із Скрипкою і Піпою грали професійні музиканти Стефан Муфліє і Френсіс Льобар. Для наших музикантів то був дуже цінний період життя за справжніми шоу-бізнесовим правилами.

ВВ в старому класичному складі

У кожного є безліч причин любити або не любити «В.В.» Любити за шалений непідробний драйв, за пронизливу і якусь підліткову щирість, за незбагненну відкритість усім вітрам, за нештучну театральність і пластичність, за сентиментальність і ліризм, за одвічну незручність для політичного або попсового бомонду, за започаткування знаменитого Етно-фестивалю «Країна мрій», не любити за свідоме чи несвідоме коверкання літературної української мови, хоча у вевешному варіанті маємо своєрідний суржик, за участь Скрипки у гламурних теле-видовищах і ток-шоу. Що не кажіть, а кількість «плюсів» значно переважає «мінуси». Варто не забувати, що вже чверть століття «В.В.» є істинно народною групою, яка завжди була в гущавині усіх доленосних подій в країні. Йдеться не лише про Помаранчеву революцію…