Володимир КушпетСтарцівство в Україні - це самобутня духовна система

Музиканта, дослідника традиційних музичних інструментів, аранжувальника і педагога Володимира Кушпета однаково добре знають в обох світах сучасної музичної культури: академічному та естрадному. Це тому, що він органічно втілює себе в обох напрямках, незважаючи на демаркаційні лінії, проведені між ними. Він викладає в кобзарській школі, продюсує молодого співця-бандуриста Сергій Захарця, займається аранжуванням і створює наукові праці. Володимир Кушпет був одним із засновників легендарної "Кобзи" й дотепер бере участь в різних творчих проектах славетного гурту. Нещодавно завершив роботу над книгою "Старцівство: мандрівні співці–музиканти України ХІХ-ХХ століть". Ця книга – результат багаторічних досліджень суто українського феномену старцівства. Появу цієї праці важко переоцінити. Отже, гість сьогодні – Володимир Кушпет.

Володимир Кушпет: - Можливо, ця книга - перша у пострадянські часи спроба реально подивитися на певні речі. Не фантазувати, не створювати чергові легенди, а детально вивчити цей феномен. У радянські часи виходили книжки про розквіт кобзарського мистецтва, якого вже давно не існувало… Пора докопатися до істини і з'ясувати хто ми є, де наше коріння, наша платформа. Я хочу довести, що старцівство – це унікальне явище, передусім – духовне. Старцівство – це абсолютно самобутня духовна си c тема. Старців навіть називали по-особливому. Серед них були пан-майстри, це – педагоги, вчителі, були пан-отці, це гуру, носії потаємних знань. Недарма до них зверталися, як до священиків. Існувала ціла система звичаїв і обрядів. Існували так звані дванадцять "устиянських" книг, які усно передавалися від вчителя до учня. Дванадцята "устинська" книга до нас не дійшла, там містилися найбільш потаємні, сакральні речі.

Справа в тім, що десять книг розповідали усім, а одинадцяту і дванадцяту тільки тим, хто прийняв другу присягу, себто – обраним. Ці обрані давали клятву тримати в секреті саме дванадцяту книгу. А клятва була страшною. Отже, старцівство я розглядаю як потужну духовну систему, яка протрималася до початку ХХ століття. Окрім того, це ще була унікальна демократична структура, чітко організована як на вертикалі, так і по горизонталі. Наприклад, на "визвілках" (обряд вступу до кобзарсько-лірницького братства) мали бути присутні і старша, і молодша братії. Якщо когось не було, "визвілки" відміняли. На чільне місце братії демократичним шляхом обирався найдосвідчений і наймудріший із старійшин, який залишався на цій посаді до кінця днів своїх. Я вважаю, що непотрібно наших кобзарів-лірників порівнювати з історичними співцями інших країн, тому що в нас це було справжнє духовне явище, яке, по суті, не мало аналогів у світі.

Відомо, що Ви, пане Вололодимире, є справжнім членом суддівської ради "Другого міжнародного фестивалю кобзарського мистецтва ім. Григорія Китастого". Розкажіть докладніше.

Володимир Кушпет: - Цей фестиваль-конкурс створено спеціально для тієї творчої молоді, яка опановує традиційні музичні інструменти, нородну манеру гри, автентику як таку. Невипадково фестиваль носить ім'я надзвичайно яскравої особистості Григорія Китастого. Ще в двадцяті роки Китастий створив першу в Україні капелу бандуристів. Це було в Полтаві. Під час війни капела спочатку опинилася на окупованій території, а потім була депортована до Німеччини, перебувала там в концтаборі. Після визволення капела майже повним складом емігрувала до Америки, у Детройт. Там Григорій Китастий не тільки відновив діяльність капели, але й почас створювати кобзарські школи, табори для української молоді. Тобто він повністю зберіг структуру і традиції кобзарства. Після його смерті усе це живе й розвивається. Щодо конкурсу-фестивалю, цього року він став вдвічі масштабніший, було багато нових учасників, серед них – чимало талантів. Отже, в номінації "традиційні інструменти" першу премію отримав Микола Плека, який грав на торбані, старосвітській бандурі. Друга премія присуджена Сергію Захарцю, солісту капели бандуристів та Михайлові Ковалю, народному бандуристу з Черкащини. Третю премію отримав Андрій Шароєвський, студент Університету культури. У номінації "бандуристи-інструменталісти" Гран-Прі отримав Тарас Яницький з Києва, друге місце – Маріанна Антонова з Донецька, Георгій Матвєєв з Одеси. У номінації "ансамбль" першу премію присуджено гурту "Дивоструни" з Луцька, другу – "Тернова ружа", третю премію – "Яворина". Обидва гурти з Полтави.

Які тенденції Ви б відзначили на конкурсі, у порівнянні з минулорічним?

Володимир Кушпет: - Найголовніша і найприємніша – це та, що молоді перебувають у пошуку. Дарують нові інструменти, перкусію, якісь дзвіночки, вібрафони. Тобто шукають нові фарби, нові сполучення у звучанні традиційних інструментів. Вони, окрім народних, беруть пісні з репертуарів Поклада, Іаасюка. Себто пропонують не академічний, а саме концертний матеріал. І це тішить, тому що такий вимір кобзарського мистецтва значно розширює коло слухачів-сучасників.