ТАРУТА

"Народжені в любові"

Напевно важко знайти більш моторну, активну і водночас більш стратегічно виважену команду, ніж етно-рок фундація "Тарута" з Києва, у назві якої термін "фундація" є не просто солідним епітетом... Недаремно у 2008-му на фестивалі "Країна мрій" вони були чи не найяскравішими дебютантами, а 1 березня 2010-го влаштували потужну живу презентацію дебютного альбому "Народжені в любові" у музичному салоні "Тік-Так", який розрогорнув нову сторінку у житті ансамблю.

Ми зустрілися з "керманичем" етно-рок-фундації Євгеном "Їжаком" Романенком.

Як молодій формації вдалося так швидко завоювати симпатії прихильників українського етно-року?

Євген "Їжак" Романенко:- У 2008-му я дав ось таке рішуче оголошення в пресі :-Розшукується барабанщик, для якого ударні інструменти – це не засіб зняття стресу, а музичний інструмент. Заявки російською не приймаються. Їжак. Саме в той самий час наш майбутній барабанщик Тарас Козак розшукував музичні оголошення українською мовоюю Натрапив на моє і моментально передзвонив. Я вірю в те, що випадковостей не буває, а відтак Тарас виявився не лише класним барабанщиком, а й прекрасним ксилофоністом з власним ксилофоном. Схоже на те, що нині "Тарута" - це єдиний колектив, що використовує цей інструмент, тому що він більшою мірою є оркестровим інструментом. Жартома і між собою ми називаємо ксилофон автентичними африканськими цимбалами...

Склад групи утворився швидко. До ритм-секції, яку склали бас-гітарист Максим Солодовник, перкусист Андрій Кузьменко, мій вокал і ритм-гітара, барабанщик Тарас Козак додалися два жіночі вокали – моєї дружини Олени та її сестри Олександри, яка ще виступає з "Гуртоправцями" та "Володарем", плюс ще сопілочка і скрипка. Літо 2008-го та фестиваль "Країна мрій" дали старт групі "Тарута". Хочу зауважити, що нам активно допомагали і давали цінні поради подружжя Олега Скрипки. Водночас Олег активно допомагав "Гуртоправцям" і ми разом з ними робили спільні пісенні вистави і разом робили музичний фільм про українське весілля. Літо-2008-го було для нас надзвичайно насиченим – це участь на фестивалях "Трипільське коло", "Підкамінь", "Рожаниця", у Чернігові грали на Дні міста, у Батурині на вшануванні гетьманської столиці та на багатьох інших акціях. Того літа нам вдалося визначитися з піснями, які і склали кістяк майбутнього альбому, який відпочатку ми трактували як наше портфоліо.

Чи були у вас виступи, які можна назвати справжніми проривами до визнання?

Євген "Їжак" Романенко:- Це однозначно "Країна мрій", хоча ми й відкривали денну сцену і до нас прийшло близько сотні наших прихильників, адже основна маса публіки приходить на вечірні концерти і акції... Дуже важливим є те, що прийшли люди з різних медіа і музиканти, зокрема наші друзі "Гайдамаки".

Чи справедливо говорять, що нині в Україні є багато фестивалів?

Євген "Їжак" Романенко: - Це неправда. Навіть у порівнянні з тією ж маленькою Литвою, де протягом літа мало не щотижня відбуваються найрізноманітніші за форматом імпрези на будь-які смаки... Для повноцінного розвитку вітчизняної сучасної музичної культури в усіх її спектрах ми потребуємо значно активнішого фестивального музичного життя...

Отже, чому саме ансамбль "Тарута" іменує себе фундацією?

Євген "Їжак" Романенко: - Влітку 2009-ого ми випробували себе у новому амплуа, а взагалі точний переклад терміну "фундація" означає "основа". Одного разу ми зрозуміли, що ми не просто музичний колектив... Ми є спілкою людей, основна мета якої підняти українську культуру у себе в країні, показати її українцям і світові. Робимо це не лише за рахунок власної творчості, густо замішаної на автентичній культурі. Ми самі організуємо багато вечорів, де наша група є ніби основою для розвитку творчості інших людей. Першими були наші "Йорданські вечорниці" на свято Хрещення Господнього у приміщенні Культурного центру Києво-Могилянської академії. Робили це спільно з керівником театру "Антресоля" художником Ігорем Цикурою. Водночас продюсуємо молоду, але надзвичайно талановиту групу "Чорна перлина". Їхня музика нагадує "ДримбуДаДзигу", але вони роблять ставку на свій власний авторський матеріал.

Також допомагаємо чим можемо музикантові "Полікарпу" Валерію Гладунцю у проведенні "Етновівторків" та фестивалю "Етноеволюція". Спільно з продюсером Олександром Снідаловим влаштовуємо цікаві акції на кшталт "Світлої присвяти", збірного меморіального концерту, присвяченого пам яті лідера знаменитої групи "Вася Клаб" Василя Гонтарського, з яким я свого часу дружив. Тоді ми зібрали чимало музикантів і колективів, які запропонували власні версії пісень Гонтарського. Зокрема я узяв на себе організацію живого запису концерту, підключивши компанію "Комора".

Знаю, що створення дебютного альбому "Тарути" вже затягнулося на цілий рік і історія та досить драматична і цікава...

Євген "Їжак" Романенко:- Нині в Україні жодна рекордингова компанія не видає диски молодих команд своїм власним коштом. Усі кивають на кризу, мовляв продажі дисків різко впали. Тому ми вирішили робити альбом своїм коштом. Ми промоніторили усі українські компанії і зупинилися на "УКРмюзік", яка славилася підтримкою молодих гуртів. Ігор Мельник, засновник компанії, хотів нас видавати, але остання зима виявилася для нього фінансово надто важкою і диск групи "Полікарп" став останнім, що його видав "УКРмюзік" своїм коштом... Ми як група розглядаємо свій дебют як своєрідне портфоліо, тому запланували 24-сторінковий буклет з повною інформацією і винятковим дизайном. Наше знайомство з відомим фотохудожником з Литви Юозасом Валюшайтісом за сприяння Ігоря Цикури перетворило наш диск на міжнародний проект. До речі – завдяки саме Юозасу Литва побачила нашу Помаранчеву революцію, тому що по гарячих слідах він зробив у Вільнюсі унікальну фотовиставку своїх робіт з нашого Майдану. І він, щойно почув нашу музику, загорівся проілюструвати наш диск. Він придумав дизайн альбому у вигляді поштової бандеролі і зробив буклет. Від нього ми дізналися, що видатниий український графік Георгій Нарбут, який робив перші українські абетки і першу українську марку ще у 1918-му, є етнічним литовцем на ім я Йоргус Нарбутас. І ось ця його марка присутня на нашому "Диску-бандеролі".

Стосовно змісту зазначу – усі пісні є найкращими, вибраними під час їх живого виконання самою публікою як найвдаліші. Ми їх називаємо знаковими для "Тарути". І насамкінець про назву гурту. Ми її розшифрували тоді, коли отримали перемогу на ювілейному 20 фестивалі "Червона Рута" у Чернівцях. Насправді читати і сприймати назву треба так – "ТА РУТА", себто квітка нашої мрії, яка завжди у нашому серці. Відносно назви альбому, тут теж усе чесно, тому що ця музика також народжена з любові у нашому колективному серці.