Тарас Житинський (2010)
Пілігрім Тарас Житинський
Що не говоріть, гени – велика річ. Народжений у родині репресованих вояків УПА в далекій Карагандинській області, Тарас Житинський лише у 1981-му зміг повернутися на Батьківщину – у місто Івано-Франківськ. Там він закінчив Івано-Франківський Інститут мистецтв і здобув три поспіль дуже важливих для себе перемоги: третю премію у категорії "поп-музика" на фестивалі "Червона Рута" у 1991-му, а у 92-му – Гран-прі фестивалю "Кришталевий лев" та спеціальну відзнаку на "Слов'янському Базарі". В його творчому активі тих часів також надзвичайно вдалі, сказати б – ефектні виступи на вже легендарних нині форумах "Оберіг" і "Мелодія". Справді потужно свій концертний сет Тарас відіграв на імпрезі, присвяченій 50-літтю створення УПА у 1992-му. Саме там розкрилася на повний зріст дивовижна харизма, сильний голос і вкрай експресивна манера виконання співака – три складові, що скрізь, де б не виступав, приносили йому успіх.
Протягом 90-х Тарас Житинський записав і видав два вельми цікавих альбоми – "Чорний лебідь" і "Ва-банк", а у 1996-му для нього починається нове життя - він несподівано перебирається до Лондону, де швидко налагоджує стосунки з нашою тамтешньою діаспорою, але ні на день не розлучається з улюбленою гітарою. Головними "кониками" репертуару Житинського були козацькі пісні, історичні думи та пісні УПА. Завівши собі на голові справжнього оселедця, він став схожим на вільного козака в екзилі. О, це був хитромудрий план! План навернення несвідомих чи напівсвідомих українців на своїй Батьківщині до рідного коріння, до рідного слова і пісні, власне – до української культури. Тарасові хотілося довести – спочатку собі, а потім і співвітчизникам, що живучи в іншій країні і в англомовному середовищі, можна повноцінно розвивати власну культуру і, між тим, бути цікавим для місцевої публіки у якості представника слов,янської культури. Тому й не дивно, що Тарас в Англії таки має прихильників серед англосаксів. Щороку Житинський разом з дружиною Марією і дочкою Іриною навідуються в Україну – до родичів.
Окрім того, Тарас намагається "захопити" по максимуму різноманітні літні імпрези, додаючи щоразу усе нові і нові композиції. Зокрема у 2008-му на фестивалі "УНІЖ", який влаштувала столична агенція "Наш формат", він представив свій альбом "Пісні козаків", виданий тією ж агенцією.
Тарас Житинський: - Ми заприятелювали з шефом "Нашого формату" Владом Кириченком, внаслідок чого було видано мій свіжий матеріал, записаний у Лондоні. "Пісні козаків" - це гайдамацькі, стрілецькі і козацькі пісні різних часів і з різних теренів країни. Пісні "Ой, у 1791-му році" та "Любо, братці, любо" були записані етнографом Олександром Грибом років десять тому на півдні України. Насправді, пісня "Любо, братці, любо" в оригіналі завжди звучала українською, адже у війську Нестора Махна 98 відсотків бійців були етнічними українцями. І ця пісня була чимось на зразок махновського гімну і нині є фольклором для анархістів усього світу. Альбом "Пісні козаків" виявився одним з найбільш запитаних у 2008-му серед новинок компанії – напевно це було пов'язано з тим, що у 2007-му Тарас отримав Гран-прі на фестивалі "Повстанським плаєм", а також органічно влився у програму фестиваля "УНІЖ".
Олександр Євтушенко. Аудіо-інтерв'ю (2009-2013 рр.)
www.youtube.com
Тарас Житинський | інтерв'ю під час приїзду в Київ, 2011 р.
Наступним кроком було видання у 2009-му одразу двох позицій – альбомів "Козацькі балади" та "Їхали батяри". Перший і за стилістикою і за настроями ніби продовжує диск "Пісні козаків", але вже під кутом мужньої чоловічої баладності, елегійності. Тут Тарас виконав відому пісню О.Веремчука "Курінний" та одну власну – "Там на ставі". Диск "Їхали батяри" має підзаголовок "Галицький шансон", представляє музику закарпатського композитора Ігоря Іванціва і справді дає певний зріз сучасної батярської пісні, іншими словами – дає уявлення про міський фольклор довоєнної Галичини, який у 20-30-ті роки являв собою надзвичайно строкате й колоритне полотно із цілим спектром суто галицьких характерів. Вже кілька років у Великобританії функціонує створена Житинським група "Земляки", складена з наших "колишніх" і грає і народну пісню, і авторський репертуар. "Земляки" мають непоганий концертний ангажемент по цілій Англії, але поки що, за певних причин, не можуть відвідати Батьківщину, а точніше – покинути Великобританію. Сьогодні Житинський виношує доволі амбіційний проект – запис авторської пісенної програми із залученням справжнього симфонічного оркестру і за участю дочки Ірини.
Тарас: - Відтоді як Ірина отримала ангажемент на сцені Оперного театру у польському Вроцлаві, я весь час обмірковую нашу спільну пісенну програму, яка б зхрестила мою манеру співу, де, окрім народної музики, присутні впливи блюзу і класичного року з жіночим оперним вокалом моєї дочки. Поки що заважає лише те, що запис живого симфонічного оркестру в Англії є надто дорогим задоволенням, а імітувати звучання оркестру за допомоги електроніки – не хочеться..."Стовідсотковий пілігрім" – ось як визначив свою долю і спосіб життя Тарас Житинський. І додав: - Завжди відчуваю себе у дорозі. Зупинки бувають довшими, чи коротшими, але головне – наповнити їх сенсом, тобто – творчістю. І рухатися далі...
Олександр Євтушенко. Аудіо-інтерв'ю (2009-2013 рр.)
www.youtube.com
Тарас Житинський і гурт Сад. Концерт-квартирник у Києві (вул.Горького), 2011 р.