Очікування катарсису

Андрій Окара, російський політолог, культуролог, людина з Москви, яка має українське коріння, спілкується українською, добре обізнана в наших справах, зовсім небайдужа до нащої країни і до розвитку російсько-українських відносин. Ми зустрілися під час нещодавної парламентсько-коаліційної кризи, але говорили переважно про культуру, про шоу-бізнес, про музику і мистецтво під кутом двохсторонніх взаємин.

Андрію, твої інтереси, як фахівця, щільно прикуті до різних аспектів життя в Україні. З чим це пов’язано?

Передусім через моє українське походження. По-друге, після Помаранчевої революції багато людей в Росії зацікавилися Україною як таким собі новим полюсом у євроазійському просторі. Це – бізнесмени, ділові люди, інтелектуальна еліта. Те, що зараз відбуваються різні, а часом протилежні тенденції в розвитку обох суспільств – це зрозуміло. Цим намагаються скористатися російські бізнесмени,, аби дивессікувати свої ризики за рахунок України. Сюди йде велика експансія інтелектуальних та фінансових капіталів. Невипадково тут відкрилися "Комерсант-Україна", "Експерт", "Профіль", інші видання. Якби не революція, якби не виникли у Березовського проблеми в Росії, невідомо чи відкрився б тут "Комерсант-Україна"…

В нашій пресі можна зустріти твої публікації, в яких ділишся своїми спостереженнями щодо сучасної української культури, зокрема – щодо сучасної музики.

Мене дійсно цікавить ця тема, особливо цікаво порівнювати і співставляти її з відповідними російськими явищами. Як і в політиці, де існують протилежності, так і в музиці вони також є і дають можливість проаналізувати певні феномени, які відображають якісь сутністні архетипи і підвалини, на яких побудована російська і українська культури. Якщо говорити про російський рок, то це явище не стільки музичне, не стільки соціальне, скільки поетичне. На мою думку, це є продовження "серебрянного века" російської поезії. Українська сучасна музика з одного боку цікавіша, з іншого – навпаки. Вона має дуже глибоке етнічне коріння, а цього немає в російській.

"ВВ", "Океан Ельзи", Марія Бурмака, "Мандри", "Гайдамаки" та інші виконавці з високими гонорарами, підіймалися усе ж таки на етнічному грунті. Проблема в тому, що українська музика не вписана в контекст шоу-бізнесу, який відстає від російського в плані інформаційних медіа-технологій. Таке враження, що тут більшість команд існують на подаяння у вигляді так званих безкоштовних акцій, вони не є суб’єктами шоу-бізнесу, а скоріше додатком до рекламних промоційних заходів. Це заважає їм бути конкурентноздатними відносно відповідних російських музичних явищ. Мені здається, що для багатьох українських артистів є в Росії ніші, подібні до тих, які зайняли у свій час ті ж "ВВ" або "Океан Ельзи". Але не всі до цього прагнуть. Чому, наприклад, не розкрутити в Росії того ж Пономарьова, Ані Лорак, Ірину Білик? Таке враження, що в естрадному шоу-бізнесі працюють ті ж традиції розподілу зон впливу, "кришування" і тому подібне.

Хоча, коли Ірина Білик заспівала російською, її пісні почали фігурувати в російських хіт-парадах, але, на мою думку, вони є слабіші за її український матеріал. Ані Лорак теж ніби цікава, але залишається незрозумілим її "посил", її "месидж". А це, я гадаю, є родовий прокльон всієї української культури. Це – відсутність драматургії. Чому не розвинута драматургія в українській культурі? Адже два геніальних світового значення драматурги – українського походження. Це – Гоголь і Чехов. В українській культурі драматичне начало погано виражене, тому що слабко розвинуті есхатологічні відчуття. Однаково це стосується і політики і літератури. Хочеться спитати: чого ви прагнете, яким є ваш головний "месидж"? В Росії все зрозуміло. Москва – це третій Рим. В Україні це сприймають як загарбницьку місію. Насправді це не так. Це є місія оборони православ’я. Водночас – есхатологічне підгрунтя російської культури. Відсутність ось таких есхатологічних моментів – це найбільша проблема української політики і культури. Немає розуміння куди треба йти, немає розуміння власної місії. Через відсутність чіткого вектору руху виникає чимало проблем.

Є в Україні дивовижний гурт "Кому Вниз" із власною ідеологією і філофією, музика якого є наскрізь есхатологічною…

Щойно я придбав диск "Кому вниз", до речі. Але чи робить один гурт погоду в країні? Цікаві "месиджі" я знайшов в музиці гурту "Вася Club", "От вінта". Щось таки з’являється. Але що робиться в політиці? Через відсутність есхатологічних мотивацій про що думають політики? Як "кинути" один одного. Як позиціонував себе Олександр Мороз? Як "совість української політики". А як він вчинив? Нині в Україні замість справжньої української ідеї населенню "втюхують" якийсь "секонд-хенд" у вигляді євро-інтеграції. Політикуму України потрібно розмірковувати не на предмет "з ким ми?", а на рахунок "хто з нами?"

Повертаючись до музики, які б ти визначив перспективи її розвитку?

Поп-музика мала б стати більш "форматною", виразнішою, хоча й зараз свою естетично-розважальну функцію вона виконує більш-менш добросовісно. Інша річ – рок. Адже рок – це завжди пошук сенсу існування, шляху. В російській рок-музиці мене найбільше цікавлять моменти протесту проти "світу сього", прагненнявийти на якісь трансцендентні виміри існування. Тоді музика стає явищем культури. Завдання культури – виховання душі. За Арістотелем найважливішим є проходження душі через катарсис, який, за його думкою, виводить людину на новий рівень існування. От я чекаю на появу подібних явищ в українській рок-музиці. В тій чи іншій мірі усе це є в творчості "ВВ" та "Океану Ельзи". Щоправда – переважно в ранній піснях. Згадайте хоча б екзестенційну океанську "Там, де нас нема". Сьогодні я вбачаю певну суперечність між цікавим музичним світоглядом "Океану Ельзи" та банальщиною у словах. Мелодія пісні "Вище неба" є рінгтоном на моєму мобільному телефоні, але про що ж співає Вакарчук? Якби він співав про якісь захмарні світи існування,, я б сказав, що він – геній… Але він співає про нещасне кохання. З точки зору маркетінгу це дуже правильний розрахунок, з точки зору культури – це не дотягує до рівня артефакту. Насправді, художньо-виражальний спектр сучасної української рок-культури є різноманітним і цікавим, усе це активно розвивається, а відтак – є всі шанси перейти на новий і вищий щабель.

Дякую за розмову.