Музиканти підземних переходів

Музиканти підземних переходів - частина 1

-- Данило, а звідки ти приїхав? Де твоя сім'я, батьки?

-- Я родом з міста Шахти Ростовської області. Народився 18 лютого 1991 року. Мама вчилася в Київській консерваторії, а я років до п’яти жив у бабусі в Росії. Мама остаточно переїхала до Києва, розлучилась з моїм батьком і вийшла заміж вдруге. Жили ми на Оболоні. Потім купили квартиру у Ворзелі.

Музиці (зокрема грі на гітарі) навчався в музичній школі, та переважно вчуся сам.

Коли я тільки починав грати в групах, в Ірпені познайомився з місцевою тусовкою. Тож перебрався сюди. В Ірпені з’явилась репетиційна база. Живемо у приятеля Володимира.

-- Отже, мати Данила у Ворзелі, мама Романа -- у Клавдієво, а ви обоє в Ірпені.

Данило Усачов: -- Так, хочеться жити окремо, самостійно. Поки що, звичайно, тяжко і не дуже виходить. Але я впевнений, з часом ми навчимося.

-- А як матеріально виживаєте? За рахунок чого?

-- За рахунок халтур і підробіток. Граємо в підземних переходах, заробляємо цим на життя. Звісно, хочемо в люди вибитися.

-- Якими є ваші музичні основи, орієнтири? Які музиканти, стилі є для вас прикладом і формують вас?

Данило Усачов: -- Я люблю якісну музику, тому віддаю перевагу старому року: АС /DC, Deep Purple, Black Sabbath. Люблю старый радянський метал: «Черный кофе», «Черный обелиск», «Ария», «ДДТ», «Кино», «Воскресенье», «Машина времени». Обожнюю українські гурти “Брати “Гадюкіни”, “”Гайдамаки”, “Бум Бокс”.

З класики мені подобаються Вівальді, Вагнер – тобто люблю сурові готичні речі. Ми також любимо реггі і реп. Чим нас приваблюють саме ці стилі? Щирістю. Ми весь час дивимося, як написаний той чи інший текст, якою є гармонічна фактура твору, аби чомусь навчитися, якимсь цікавим ходам, ритмічним малюнкам.

Наше завдання слухати музику – і брати краще, щоб потім все це втілити у своїй творчості.

Роман Барвінок: -- Я до 14 років крім класики й народної музики взагалі нічого не слухав, через те, що моя мама навіть джаз не сприймала, інші жанри їй не подобаються. У сім’ї все було суворо. Найбільше я люблю виконувати з класики твори Тартіні, Сарасате, Паганіні, Вівальді… Таку ось драматичну енергетичну музику.

У сучасну музику я «в'їжджав» завдяки Віктору Цою, на гітарі вчився на його піснях. В 14-15 років нишком від мами слухав також Висоцького, “ДДТ”, російський рок.

В останні роки почав розширювати свої обрії, слухаю практично все, що попадається. Аналізую уподобане, запам'ятовую музичні ходи.

Останнім часом приваблює реггі, тому що ця музика спокійна, позитивна. У нашому світі дуже мало позитива, тому треба хоча б у музиці прагнути до сонця. Дуже люблю народну музику слухати й співати.

Музикою я займався з чотирьох років, скрипкою -- з п'яти, танцями -- з трьох. З п'яти років виступав у складі ансамблю «Сакартвело» на сцені Одеського оперного театру -- з народними й бальними танцями, з класикою. Але переважали кавказькі й українські танці. Одного разу до нас приїхав посол Грузії в Україні (мені було років 12), він був присутній на нашій репетиції, потім довго й енергійно щось розповідав грузинською мовою, при цьому увесь час на мене пальцем показував. Учитель підійшов до посла і на вухо йому шепнув, що хлопчик не розуміє грузинської мови. Посол: «Як це так? Грузин, який краще за всіх танцює, не розуміє грузинської! Це ганьба!» Учитель пояснив: «Він взагалі-те не грузин, Роман Барвінок -- чистокровний українець».

-- А чому посол вирішив, що ти грузин?

-- Напевно, тому, що серед хлопчиків я танцював краще за всіх. Адже це був кавказький ансамбль «Сакартвело». Тож грузинський посол цілком логічно вирішив, що я грузинський хлопчик. Тоді, крім грузинів, в ансамблі танцювали двоє вірменів й чеченець та українець у моїй особі. «Сакартвело» і досі в Одесі існує, розширився. Дуже хочу туди поїхати.

-- Данило й Романе, Ви  граєте, я так розумію, авторські пісні, а також «краще чуже”?

Музиканти підземних переходів

Данило Усачов: -- Оскільки ми поки що вуличні музиканти, часто граємо в переходах, тож нам доводиться вчити різні пісні. Але приціл – на власні тексти й музику. У нас є також авторська кавер-версія на пісню «ДДТ» -- «На небі ворони». Мене вразила музика, дуже сподобалася гармонія. Був якраз період розпаду великої компанії в Ірпені, тієї самої тусовки, в якій почався наш шлях як рок-музикантів. Було сумно -- і текст самохіть народився.

-- Від попсовиків часто можна почути, що текст – це другорядне, головне – «запалити» музикою. А практика говорить про те, що безглузді пісні забуваються дуже швидко. Без гарного тексту виходять блискітки-фантики без начинки. А ваша думка?

Данило Усачов: -- Текст має дуже важливе значення. Я завжди багато працюю над ним. Буває, три рядки залишається дописати, і я можу несамовито працювати добу, дві, три, поки не знайду потрібні слова. Пісенні вірші я завжди намагаюся зробити яскравими, прагну вкласти якнайбільше змісту. Але в мене є дурна звичка: можу дві теми прихопити. Тож постійно удосконалююсь. Пісня має бути, дійсно, “бомбою”. Запорукою цьому є грамотний розумний текст, гарний заспів і ефектний приспів, який добре запам'ятовується, отже, пісня має бути змістовною і мелодійною.

-- Були спроби писати пісні на чужі вірші?

Данило Усачов: -- Навіть не пробував.

Роман Барвінок: -- Хочеться, все-таки, щоб тексти були свої. Музикою переважно займаюся я. Звісно, є проблеми, наша музика ще недостатньо напрацьована й професійна вибудована.

– Отже, Данило Усачов пише тексти, а Роман -- музику?

Роман Барвінок: -- У цілому в нас немає поділу праці. Іноді, наприклад, Данила придумує акорди, а я на них придумую мелодію. І навпаки. Мене якісь акорди «муляють», а Данило каже: “О, тут напрошується така мелодія, спробуймо». Пробуємо. А от тексти пише лише Данило. 

-- У якому стилі граєте-співаєте?

Данило Усачов: -- На даному етапі, це, мабуть, можна визначити як акустик-мелодік-метал. Оскільки риффи взяті з різновидів рок-метала, а виконуємо на акустичних інструментах. Це альтернативним чи російським роком назвати не можна.

Тексти -- ліричні, соціальні, філософські.

Роман Барвінок: -- У наших головах -- два проекти. Ми хочемо і дуетом грати, і прагнемо зібрати групу. Що тоді конкретно будемо виконувати, поки що сказати не можемо, треба буде враховувати думки й побажання інших музикантів.

Особисто я хочу, щоб у світі нас знали саме як український самобутній гурт.

 

Спілкувався і фотографував Володимир КОСКІН

.