Музиканти підземних переходів. Частина 1
З цими талановитими хлопцями я вперше зазнайомився в «Клубі авторської пісні» в місті Ірпінь. По колу йшла гітара і присутні по черзі виспівували найпотаємніше, найулюбленіше, найсвіжіше.
Та ось гітару в руки взяв щупленький чорнявий хлопець, заграв і заспівав простудженим голосом. І той голос одразу вразив потужністю і шаленою енергетикою, де тільки та сила взялася в худенькому тілі! До гітариста приєднався русявий скрипаль і почав вплітати в мелодику цікаві пасажі.
То були Данило Усачов і Роман Барвінок.
Вони співали одну авторську пісню за іншою – і шалена енергія, перепрошую, просто перла.
Дещо бентежив зовнішній вигляд: крізь подерті джинси проглядало тіло (на вулиці був чималий морозяка!). Роман Барвінок вражав остриженою головою з чи то козацьким оселедцем, чи то з гребенем-ірокезом. Отже, хлопці мали вочевидь припанкований вигляд, на який красномовно накладались малі статки.
Далі співали інші барди, і річка творчого спілкування знову увійшла в берега: все було щиросердно, милозвучно і без «скалок». Нікого не хочу ображати, музикували чудово й майстерно, але тоді запам’яталися ці двоє.
Потім я бачив і чув Данила Усачова і Романа Барвінка в підземному переході, де хлопці співали й заробляли. На творчих зустрічах в Будинку культури, в краєзнавчому музеї. І знову ж таки з них перла «харизма». Їхній творчий рівень явно «тягнув» на добротну концертну (чи клубну) сцену. «Певно, треба впасти в чиєсь око, щоб в долі щось склалося», -- подумав я. – Вони, ці підранки, гідні більшого». (До речі, Данила Усачов знявся у фільми «Отець Паїсій та я, що стою догори ногами» Олександра Столярова в ролі ченця-послушника).
Чому підранки? Тому що вельми молоді, без підтримки, зокрема, родинної, вони борсаються у цьому жорстокому житті, наївні й щиросердні, і намагаються довести у своїх піснях, що світ тримається на розумному, доброму, вічному.
До, речі, є симптоматичним і символічним, що рок-дует осів саме в Ірпені. Це не тільки географічна назва і територія під Києвом. Це мальовничій материк Творчості, Любові, солодких мрій і страждань. «Святе місце» для української культури й передусім літератури. Куточок благословенної тиші, чарівної природи, благодатного мікроклімату, що здавна приваблював творчих людей: письменників, діячів культури та мистецтва.
А тепер вашій увазі відверта, як подих, бесіда з Романом Барвінком і Данилом Усачовим.
-- Хлопці, розкажіть, де родилися-хрестилися і яким чином потрапили до Ірпеня?
Роман Барвінок: -- Народився я 12 травня 1993 року в Одесі. Хрестився в Диканці, в тій церкві, яку Гоголь описував в повісті «Ніч напередодні Різдва».
В Ірпінь потрапив у 16 років. Мама мене перевела з одеської середньої музичної школи у київську і одного разу, коли я їхав зі школи додому у селище Клавдієво, випадково зустрів пару – Юлю і її тодішнього хлопця Віталія, вони гуляли. У мене були гроші, а в них закінчилися, та напросилася ідея посидіти у кав’ярні. Посиділи. З Віталиком ми провели Юлю додому, потім блукали у пошуках ночівлі.
Я, взагалі-то, встигав на останню електричку, але оскільки додому уже на чотири години запізнився, то розумів: від мами все одно отримаю на горіхи. Тому вирішив залишитися і догуляти. Ночували у доброго знайомого Віталія, який знається на телефонах та комп’ютерах. Віталик місцевий, але у нього з батьками дуже складно. У мене на той час теж було складно, тому ми одне одного зрозуміли.
-- А де твій батько?
-- На той час він був ще за кордоном, збирався зробити легальні документи, але до кінця щось не вийшло, він повернувся в Україну. Тепер живе на своїй батьківщині – у Ладижині на Вінниччині.
-- А як з Данилом перетнувся?
-- Завдяки Віталику -- в компанії. На озері відбулась гулянка епічна. Ми її на все життя запам’ятали. Вона тривала майже тиждень, ми тоді прогуляли всі мої збереження. Весело було. Хлопці теж щось додавали, але я був ініціатором. Я періодично, раз на два-три роки, влаштовував такі гуляння. Тепер “зав’язав”, уже і компанія не та і ми серйозніше ставимося до життя.
Данило Усачов: -- Саме тоді і з’явилась ідея грати вдвох. Нам сподобалось співзвуччя гітари і скрипки.
Роман Барвінок: -- Ми тоді імпровізували і виходило цікаво, з запалом. Уявіть, літо, теплінь, берег озера. До речі, на шістнадцять осіб у нас була одна палатка! Щоправда постійних учасників було шестеро, а решта приходили та уходили.
-- Випивали, співали і купалися?
-- Авжеж. Нормальним було прокинутися посеред ночі і почати смажити шашлики, купатися голяка тощо.
-- А дівчата були?
-- Звичайно.
-- І тоді склався дует?
Данило Усачов: – Взагалі-то це моя ідея була. Спочатку я запропонував музикувати в три інструменти: дві гітари і скрипка. Потім сказав: «Романе, пограймо вдвох, дуетом. Так крутіше і прикольніше звучить.
Роман Барвінок: -- На той час я постійно репетирував, вчився. Щодня хоча б годин п’ять. Щось зіграти, зимпровізувати будь-яку музику мені було нескладно.
-- Але ж навчання кинув?
-- Після музичної школи я поступив в Полтавське музичне училище одразу на третій курс. Працював в оркестрі. Та якось приїхав в Ірпінь на один день відпочити, нерви розслабити – і... залишився.
-- Виходить, що Ірпінь медом намазаний.
-- Виходить
-- Проте на професійність свою наступив – покинув навчання.
-- Я маю намір наступного року відновити навчання. Готуюсь. Буде складно, тому що і в гурті треба грати, і вчитися, і на роботу ходити, бо живу самостійно, без батьків.
-- А чому від мами відокремився?
-- Ми з нею не ладили, у мами з нервами дуже погано, і якось я зрозумів, що не витримаю, угроблю своє здоров’я і життя. Тепер уже я до мами їжджу, слава Богові, частіше (раз у два-три тижні навідуюся), бо був період, коли їздив раз на півроку у кращому разі.
-- А де маєш дах над головою?
-- З Данилом живемо у приятеля. А ще, оскільки я є членом організації УНА-УНСО, живу то в офісі-штабі, то на полігоні. Нормально.
-- Тобто в якихось службових приміщеннях?
-- Вони обжиті, є окремі кімнати, щоб члени організації могли переночувати, якщо, скажімо, на якусь акцію приїжджають тощо. Але ми з Данилом хочемо відділитися і орендувати окреме житло. Бо у приятеля складно жити.
Данило Усачов: -- Там постійно заважають займатися, всіляко знищують творчу атмосферу.
.