КАРПАТІАНИКАРПАТІЯНИ: нове обличчя давнини

"Карпатіянам" виповнилося три роки. Дивно, але мені здається, що знаю їх, чую і бачу років двадцять. Це буває лишень з найкращими, найближчими приятелями. Загадкою, або якимсь непорозумінням залишається факт, що таке природнє і симпатичне явище існувало не завжди, що воно зовсім молоде (але не "зелене"), що воно динамічно розвивається у пошуках ексклюзивної манери виконання, із кожним новим виступом демонструючи нові і несподівані грані звучання. У строкатий і доволі суперечливий світ столичного клубно-музичного життя вони увійшли легко і невимушено із своєрідним шармом небанального прочитання української автентичної культури, про яку відвідувачі начних клубів вряди-годи щось знали з виступів значно більш розкручених "Мандрів", "Гайдамак", "Перкалаби". Названі гурти послужили таким собі віртуальним містком для почіновувачів етно-музики у бік більш витончено-рафінованого і цілковито ексклюзивного стилю "Карпатіян". Ми зустрілися з одним із співзавновників гурту Валерієм Гладунцем, лідер-вокалістом "Карпатіян".

Кілька років тому я познайомився з Юрком Фединським, який приїхав з Америки сюди в Україну. У сенсі музичному він шукав тут братів по духу. Тоді ми з "Божичами" грали в театрі "Дах" виставу "У пошуках втраченого часу життя", грали вечорниці. Ми з Юрком познайомилися, затоваришували. Він виклав свої ідеї щодо нової музичної формації. Його ідеї мені сподобалися. Йшлося про фольклорний матеріал, який привезено з експедицій. Про народні пісні, невідомі не лише широкому загалу людей, а й фахівцям. У нас такий матеріал виконують декілька колективів. І вони роблять це максимально близько до оригіналу. Ми ж вирішили усі ці пісні осучаснити, модернізувати, аби вони вільно звучали на будь-яких майданчиках, навіть у нічних клубах. Ми запросили двох дуже сильних музикантів – Тараса Компаніченка та Сергія Охрімчука. До речі: усі ми граємо в різних колективах і не полищаємо їх. Просто "Карпатіяни" для нас – це щось особливе, склад, в якому кожен може розкритись повністю.

Напевно Ви мали якусь чітку ціль, тактику, стратегію розвитку гурту, чи не так?

Наша ціль – робити гарний музичний продукт. Стратегія – залучення широкого кола молоді, для якої сполучення давньої і дивної музики з ритм-серцією, барабанами,, електрогітарою, бас-гітарою є чимось екзочитним і привабливим. І це, мушу визнати, вже спрацювало. Молодь і старші люди з задоволенням занурюються в стихію різної народної культури. Ми бачимо це під час своїх виступів на великих імпрезах і в маленьких клубах, скрізь. Варто зазначити, що фольклорна спадщина є надзвичайно пластичною за формою, себто довершеною. Ми її лише ритмізуємо, додаємо якісь родзинки, зокрема – електро-скрипку, власне аранжування.

Які з подій, концертів або акцій найбільше запам’яталися?

Хрещеним батьком нашого концертного життя став відомий музикант і педагог Кирило Стеценко. Саме він організував наш перший виступ в рамках "Вечірки до Дня закоханих", який відбувався в культурному центрі київського Політеху. Ми дуже хвилювалися, бо там був повний зал студентської молоді. Чи сприймуть нас чи ні? Однак від цієї молоді ми отримали колосальний заряд енергії. Вони підспівували, танцювали, водили хороводи. Тоді ми зрозуміли, що зібралися недаремно, що наша музика потрібна. Найсильніші враження лишив по собі етнічний фестиваль "Шешори". Ми були там, грали і відпочивали посеред карпатських гір, поміж чудових людей. "Шешори" – це найбільш затишний, домашній, я б сказав – сердечний фестиваль. Мені здається, що саме там нам вдалося зіграти по-максимуму, тобто мистецькі віддатися публіці. І зараз – від виступу до виступу ми вдосконалюємо мистецтво сучасного артистизму.

Ви граєте музику різних регіонів країни, а не лише таку, що походить з Карпат. Та й серед музикантів, здається, немає виходців з тієї місцевості…

Наш барабанщик – Юрко Захарчук та басист Сашко Новиченко – вони звідти. Раніше грали такі собі справжні гуцули. А назву, взагалі, придумавнаш колишній менеджер Олексій Дорошенко. Для нас ця назва – то є символ своєрідного культурного бастіону України. Та й про Україну у світі не скрізь знають, а от про Карпати точно чули… Ну й потім слово "Карпатіяни" приємно звучить.

Розкажи про свою участь в інших музичних проектах.

Окрім ансамблю "Божичі" я ще співаю у хорі "Кралиця", створив студентський гурт "Голубка", регулярно беру участь у фольклорних експедиціях, граю як актор у театрі "Дах".

Для кожного гурту його візитівкою є альбом.

Поки що маємо лише демонстраційні диски, альбом зараз у процесі запису. Нам, до речі, часто дзвонять з цього приводу. Але ми хочемо зробити максимально якісний диск, аби відобразити на ньому усе те нове, що несе наша музика. Мені здається, що зараз в Україні якраз оцієї новизни не вистачає.

Чи можна визначити те, що ви граєте терміном "ворлд м’юзік", тобто "світовою музикою"?

Так. Тільки ми граємо український "ворлд м’юзік" з домішками елементів різних етнічних культур. Майстри цього колориту – наш скрипаль Сергій Охрімчук та барабанщик Юрко Захарчук. Вони вплітають в загальну тканину щось з арабського, африканського, ірладського етносів, але виглядає це цілком природно. Елементи балканської культури ми не використовуємо, адже у нас чимало гуртів це полюбляють робити.

Назви три найулюбленіші трови "Карпатіян". Це буде твій особистий хіт-парад.

Це "Веснянка", "Коломийка" і "Колядка", що має анзву "Похід" і є дуже давньою, яку знайщов Тарас Компаніченко і яку до нас в Україні не виконували.

Де будете грати найближчим часом?

На кількох великих імпрезах у Польщі, Чехії, в Україні – на фестивалі "Мазепа-Фест".

Дякую за розмову.