Тоталітарний попс

Ви помітили як наполегливо різні розважальні програми провідних каналів проштовхують різнокаліберні поп-штампи? Гламурний аудіо-сироп цілодобово і самовіддано транслюють так звані "пающіє труси", а це зайвий раз нагадує мислячій людині про нашу безнадійну упослідженість відносно сучасних європейських трендів. Нині попса як така – не просто яскрава цукерка із сумнівним вмістом, попса - це тоталітарна зброя у руках купки шоу-бізнесменів та медіа-магнатів, які разом творять правила гри на шоу-ринку, моду на поп-ерзац і, звісно, разом "варять бабки".

Наші горе-продюсери твердо впевнені, що у цій країні продається один тільки "кітч" і більше нічого. Вони впевнені, що "піпл усе схаває" і на тій цинічній тезі будують свій бізнес... Щоправда, "втюхування" цукерочки бідолашному "піплу" вимагає певних зусиль, звязків і коштів. Але гра того варта. Бізнесмени від попси шоу-бізнес звикли робити "під себе", вправно використовуючи не світовий досвід, а найслабші місця вітчизняної ментальності і законодавства. Рецепти створення попсового шлягера місцевого розливу надзвичайно прості.

По-перше: інтелектуальний зміст тексту пісні має бути мінімальним і не перевищувати рівень "плінтусу", адже інтелект вбиває шлягер. По-друге: музичний супровід має бути тотожним тексту, має містити не менше 120 ударів на хвилину, має бути танцювально- дискотечним. По-третє: виконавиця має випромінювати безмежну сексуальність, на сцені має бути максимально роздягненою. По-четверте: відеокліп має бути зроблений "по-дорогому", обов’язкова присутність атрибутів заможного життя – лімузинів, яхт, садиб. Також має відбутися "жирна" ротація на усі престижних каналах. По-п’яте: жива презентація "зірки" має відбуватися у розкішній гламурній обстановці дорогого нічного клубу за наявності якомого більшої кількості телекамер з провідних каналів.

От і все. Усе інше – справа техніки. Про такі найважливіші в усьому світі складові успіху як природний талант і особиста харизма артиста наші шоу-бізнесмени напевно і не чули. Головне, аби хвилі потужних ротацій кліпів піднімали б рейтинг підопічного виконавця на якомога вищий щабель. Адже тільки в такий спосіб зростатимуть гонорарні ставки "зірки".

Також сприяє цьому процесу прокат її у різних нічних закладах (як правило - під плюсову фанеру), це часом приносить непогані дівіденди.Ви помітили, що відкриті концерти "на касу" у нас майже відсутні? Причина проста – ніхто не хоче ризикувати. Штучно зліплена "зірочка" може просто не зібрати зал. Її господарю значно вигідніше продавати концерти корпоративним замовникам, власне тим, хто платить гарантований гонорар.

Як правило, корпоративні свята ( дні народження фірми, керівників компанії або їхніх родичів) відбуваються під акомпанемент псевдо-шлягерів від псевдо-зірок. Аби тих замовлень було більше, а гонорари – вищими, йде тотальна окупація медіа-простору. І ніякого значення не має – подобається це глядачеві, чи ні. Адже, як відомо, гроші не пахнуть. Тоталітарний попс в нашій країні (в Росії – більшою мірою) як дзеркальне відображення нагадує пам’ятний ще багатьом тоталітаризм ідеологічний. І там і там головним інструментом "обробки мізків" є технології зомбування масової свідомості через ЗМІ – передусім електронні. Ось вам і зворотний бік свободи слова в умовах безконтрольної і безмежної комерціалізації ЗМІ.

Часто наші мізки промивають такими "шедеврами", що мимохіть починаєш ностальгувати за радянськими художніми радами, які тоді усі лаяли. Коли в країні виникає епідемія якоїсь хвороби, медики на державному рівні проводять оперативні заходи, покликані припинити її поширення. Зокрема – карантин. В нашій країні епідемія тоталітарного попсу набула – і це очевидно – загрозливих розмірів. Ця епідемія не шкодить безпосередньо вашій печинці або шлунку, але псує або розбещує душу. Якщо врахувати, що цільова аудиторія попси – це юне покоління, яке ще не виробило імунітету проти гидотного несмаку, небезпека зараження лише зростає. Що може врятувати суспільство? Насамперед – ефірний карантин. Звичайний карантин у вигляді наповнення теле і радіоефірів здоровою, живою, талановитою музикою, якої, повірте, у нас вистачає. Не зайвим, здається, було б згадати і про художні ради, але без одіозних ідеологічних шор.