Рок-Шевченкіана

Від вишуканих романсів Миколи Лисенка на ліричні твори Тараса Шевченка до яскравих і несподіваних прочитань поетичної класики у викладі відомого експериментатора-постмодерніста нашого сучасника Валентина Сильвестрова існує ціла плеяда українських композиторів, які меншою або більшою мірою причетні до творення музичної Шевченкіани. Коріння цього явища-у щирій всенародній любові, адже у кожній українській хаті поблизу святих ікон завжди розміщували портрет поета та томик «Кобзаря». Аналогів цього у інших народів світу немає. У радянські часи музична шевченкіана набула очевидних рис державної ідеології, що, будемо відверті, значно зашкодило сприйняттю самої поезії Шевченка. Так сталося, що на зорі незалежності виникла суспільна потреба відновити істинний образ Кобзаря і першими, хто це зробив, були молоді музиканти, зокрема й ті, хто згенерував перший потужний вибух «Червоної Рути» у Чернівцях. Бунтівна енергетика поезії нашого Пророка була, ясна річ, найбільш близькою рокерам і бардам. Цей рух, а власне рок-шевченкіана по-українськи триває до цього дня.

22 травня 2005-го року у Каневі на Майдані Свободи відбувся грандіозний фестиваль «Кобзар Forever». Ідея імпрези належала відомому поету Володимиру Цибульку, який прагнув у максимально нетривіальний спосіб відзначити день перепоховання тіла великого поета. З цією метою було запрошено відомі українські групи, які сполучають сучасну музику і традиційний фольклор, а також мають досвід переосмислення творчості Великого Кобзаря. Тоді достойно провести фестиваль допомогла Українська Народна Партія, а видати диск - Фонд «Швейцарська культурна програма». Серед перших, хто зрозумів, наскільки потужно і переконливо звучать поезії Тараса Шевченка в контексті серйозної рок-музики, була київська формація «Кому Вниз». Їхня композиція «Суботів» - це справжній рок-шедевр, одна з небагатьох вершин української рок-сцени.

У Андрія Середи нерідко запитують про їхній давній російськомовний період, про різкий перехід на українську. Він відповідає просто: кожен має свій шлях до власної ідентичності. У «Кому Вниз» він був легким і природнім. Тут йдеться зовсім не про кон’юктуру, мова йде про своєчасне включення у роботу відповідного родового чуття - заговорили гени, ті, що від діда-прадіда. Свій знаменитий «Суботів» Андрій Середа написав ще у 1983-му році і подарував ту пісню батькові на його День народження. Своє повноцінно аранжоване музичне обличчя «Суботів» набув пізніше - напередодні всеукраїнського фестивалю «Червона Рута» у Чернівцях у вересні 1989-го. Цікаво, що потрапляння «Кому Вниз» на «Червону Руту» пролобіювали Тарас Петриненко та Анатолій Калениченко - художній керівник фестивалю. Справа у тому, що хлопці запізнилися на київський відбірковий тур, то му їх слухали окремо. Калениченко згадує, що й дотепер пам’ятає мурашки, які пробігали тілом під час прослуховування «Суботова». А за тиждень у Чернівцях стався  вибух! У розкішному розмаїтті голосів і стилів, де зірки народжувалися просто на очах, саме «Кому Вниз» з їхнім монументальним гострим роком здавалися найяскравішими виразниками головної ідеї «Червоної Рути-89». Ні з чим не можна було порівняти відчуття, коли на перших акордах «Суботова» люди мовчки і як один піднімалися із своїх місць і стояли впродовж звучання композиції, ніби звучить гімн або молитва. Сьогодні справжнім раритетом є альбом гурту «1990», виданий аудіо фірмою «Кобза», де були зафіксовані потужні твори, які продовжили шевченкіану «Кому Вниз»: «Микита Швачка», «Розрита могила», «До Основ’яненка». За три роки хлопці видали на гора ще один шедевр - «Не нарікаю я на Бога». Окрім Андрія Середи, з поезією Кобзаря успішно дебютував на фестивалі й Олександр Тищенко і група «Зимовий Сад». Хлопці запропонували вишукані арт-рок-композиції, серед яких - незбагненні «Бандуристе, орле сизий» , «Сирота» та «Доля». «Рутівську» шевченкіану також підтримали Едуард Драч («Б’ють пороги»), Сестри Тельнюк («Не женися на багатій»), «Мертвий півень» (пісні «Садок вишневий» і «Думка»). Серед молодих генерацій звернула на себе увагу хіп-хопова формація «Соул бі», яка «вистрілила» надзвичайно талановитою композицією «Не маю сил» і мріє створити цілий альбом на поезії з «Кобзаря». Цікаво і переконливо працює зі словом великого поета полтавська поп-рокова група «Трансформер» та бард-рокер Василь Лютий. Цікаво, що ми практично не знаємо випадків плідної інтерпретації Шевченкового слова відомими поп-артистами. Єдиний виняток-пісня Олександра Тищенка «Бандуристе, орле сизий», яку по своєму переспівала Ірина Білик.

Композитор, співак і клавшник Олексій Керекеша зібрав перший склад «Фата Моргани» наприкінці 80-х років. Певний час група працювала в структурі «Кома» (Київське Об`єднання Музичних Ансамблів), пізніше - у 1989-му музиканти перебрались під дах Вінницької філармонії. В концертні тури «Фата Моргана» виїздила разом з дуетом Віктора і Любові Анісімових, під час яких мала свій власний сет (відділення). Слід згадати, що на зламі 80-х і 90-х країна переживала наздзвичайно інтенсивну хвилю національного піднесення. Олексій створив кілька пісень на вірші Великого Кобзаря, зокрема, – пісню «Гамалія», яка швидко стала популярною. Цікаво, що згодом – вже у Сполучених Штатах саме «Гамалія» стала своєрідною візитівкою «Фата Моргани». На жаль, на початку 90-х, налагоджена державна система концертно-гастрольної дяльності була зруйнована і безліч музикантів опинились у важкому матеріальному стані. Не обійшла ця доля і «Фата Моргану». Музиканти  починають працювати з Тарасом Петриненком як «Гроно». На той момент Тарас, повернувшись в Україну з Росії, де він тривалий час працював з різними командами, збирав новий склад для концертування в Україні та за її межами. Увесь час в межах «Грона» звучали пісні Олексія Керекеші, такі як «Іван Підкова», «Гамалія», «Ой, нема» та інші.

Подальшу долю музикантів  вирішили гастролі у США. Ігор Шабловський, Сергій Коломієць та Олексій Керекеша вирішують залишитись за океаном. Це був сміливий крок, сповнений ризику не знайти себе в чужій країні. Втім, вони продовжили своє творче існування як група «Фата Моргана». У 90-х у США вийшли кілька альбомів групи, які здобули відомість в діаспорному середовищі країни. Особливою популярністю і донині користується там альбом «Кобзар», сформований з поезій Тараса Шевченка.

Гурт «Сад» сформувався як творча одиниця і почав виступати задовго до того, як сцену побачили більшість колективів. А саме - далекого 1981-го року у Дніпропетровську. Тоді ж, у 80-тих вони зазнавали систематичних переслідувань з боку КДБ за те, що дозволяли собі творити справді незалежну музику у часи суцільного застою. Хоч гурт і не відзначався демонстративними протестами, сам факт незалежної поведінки команди (що виявлялося у свідомому нонконформізмі та україномовності), прагнення ігнорувати панівну ідеологію не міг не дратувати «органи». Своє звернення до шевченкового слова «садівці» пояснюють майже метафізично: просто одного дня прокинулися приспані «совком» гени. Найвідомішим і найбільш запитаним на початку «нульових» став акустичний альбом «Саду» під назвою «Доле, де ти?». Коли цей виданий на касетах альбом широко розійшовся країною, «Сад» несподівано запропонував своїм прихильникам дводисковий живий альбом під тією ж назвою, зафіксований під час концерту у Будинку офіцерів 16 березня 2006-го року, присвяченому пам’яті Тараса Шевченка. «Єсть на світі доля», «Над Дніпровою сагою», «Ой, діброво, темний гаю», «Зелена травка», «Косар», «Було колись в Україні», «Тим неситим очам», «У всякого своя доля» та багато інших речей були витримані у потужній енергетичній аурі хард-року, надзвичайно близькій драматизму і напрузі бунтівного Слова поета. Протягом останніх років «Сад» подорожує країною з програмою «Доле, де ти?» і постійно додає усе нові й нові треки до вже існуючих.  

Громадська студентська організація «Простір свободи» вже кілька років поспіль проводить акцію «Проща до Тараса». Цього року з 10 до 20 травня маршрут «Прощі до Тараса» проляже з Петербургу аж до Каніва, географічно повторить історичний шлях перепоховання поета. У акції братимуть участь Едуард Драч, Микита Джигурда, група «Сад», Ірина Шинкарук та інші артисти.