Музика, мова, шоу-бізнес

У Бермудському трикутнику: музика, мова, шоу-бізнес

Якось у нашій розмові прро вітчизняний шоу-бізнес Олександр Пономарьов сумно зауважив , що справою популяризації української мови на естрадній ниві займаються нині він і Андрій Кузьменко з гурту "Скрябін". Мовляв, решта "попсової" братії пристосовуються до вимог часу і нових реалій, тобто – активно вводить до репертуару російськомовні пісні, дехто звертається до радянських пісень. Ці останні намагаються спекулювати на ностальгійних почуттях певної частини людей, інші хочуть потрапити у ефіри рейтингових радіостанцій. А є й такі, хто завойовують російський ринок.

Згадаймо музичну кар’ єру Ірини Білик. Був час, коли співачка пишалася тим, що вона першою з наших артистів мала успішний тур на Сході України з українською програмою. Популярність, яка прийшла до неї на початку 90-х, не була випадковою. Яскраві пісні, стовідсоткові шлягери, найвищі позиції у хіт-парадах, величезні натовпи прихильників. Але усе це не триває вічно. Наприкінці 90-х, відчувши зниження інтересу до творчості співачки, її продюсерська компанія "Нова" починає "розкрутку" польського проекту Ірини Білик. Її пісні перекладають польською. На деякі з них знімають відеокліпи за участю відомих польських акторів. У Варшаві "Нова" відкриває своє представництво. Нарешті, на теренах Польщі з'являється польськомовна версія альбому "Країна". Але якось значного успіху цей проект не мав. Через пару років співачка робіить ще один різкий зигзаг – пише, співає і видає російськомовні пісні. Однак за рівнем, якістю і мелодизмом вони виявляються набагато слабшими за її ж попередні роботи.

За усім цим простежується стратерічний план "Нови" , яка вже з величезним розмахом «розкрутила» на просторы CНД свою Вєрку Сердючку. А логіка цієї стратегії проста – втілювати проекти, які стануть популярними в Росії, Україні, Білорусі.. Навздогін "Нова" викидає на ринок ще один продукт – карамельно-солодкавий хлопчачий гурт "Авіатор". Звісно ж – російсьмовний. Зрозуміло, що окрім фінансового ресурсу, подібна експансія у межах СНД вимагає потужного медійного забезпечення. А в нашій країні є безліч медійних структур, які відверто лобіюють інтереси російського шоу-бізнесу. Це ї музичні телеканали, і комерційні радіостанції. Тож «продукти» «Нови» у своєму зденаціоналізованому вигляді тепер нічим не відрізняються від «ширвжитку» російського виробництва. А відтак – конкуруватимуть з ним, а не з вітчизняним продуктом. Такий от собі типовий для наших часів шоу-бізнесовий космополітизм.

Цинічна за духом філософія космополітизму охопила багатьох наших знаних співаків, композиторів, продюсерів. Зокрема – знаних, знаменитих, заслужених і народних. Спочатку нерішуче, а далі – більш нав ’ язливо вони співають "по-русскі" , намагаючись сподобатись не лише російсьмовному Сходу, а й самій Росії . Але зовсім не розуміють, що йдучи шляхом примітивної русіфікації, вони нівелюють власне творче обличчя, перекреслюють щось дісно вартісне, розмінюючи талант на скороминучі кон'юктурні ходи.

Є у нас ще такий різновид поп-культури: українська російсьмовна попса. Цей табір виглядає на диво убого. І ницість цих "проектів" відпочатку в них закладена, оскільки майже усі вони є клонами "Віагри". Це є тінь тіні, оскільки сама "Віагра" також відповідним чином змальована з відомих західних стандартів. Чесно кажучи, дуже важко уявити успіхи Ірини Білик, Таїсії Повалій, Алли Кудлай або Павла Зіброва у тому випадку, якби їхні репертуари складалися б не з українських пісень. Це також стосується і творчості Софії Ротару. До речі: розтиражований мас-медіа дует "Повалій-Басков" зовсім не зміцнює сценічний образ співачки, а навпаки – розмива є риси колись дуже яскравої саобутньої артистки. Натомість лише свідчить про нестримну жагу вирватися "з лабет" лоальної української популярності. Дуже оманливе, ілюзорне прагнення стати популярним за межами країни за рахунок природної ментальності, яка сидить у генах і складає сутність особистості.

Цілком очевидно, що подібна "відмови" від мови тягнуть за собою певні кармічні наслідки. Це як бумеранг, який завжди повертається… Втім, схильність до кон ’ юктурного космополітизму демонструють далеко не всі. Важко уявити, наприклад, Марію Бурмаку, Катю Chilly , або Тараса Петриненка, які б раптом заспівали "пєсні о главном". Ще важче уявити у тій же ролі Олега Скрипку і "ВВ", Славу Вакарчука та "Океан Ельзи", Фому і "Мандри", Андрія Середу і "Кому вниз" та багатьох інших. Усе ж таки в основному "перевертні" водяться на попсовому фланзі сучасної української музики. Саме там полюбляють різного штибу шоу-технології, адже поп-конвейер завжди змащений плітками, скандалами, вигадками і марнославством. Інакше він не працює.

А от у нашому рок-таборі "правила життя" значно чесніші і простіші. Там також існують свої технології "розкрутки", але вони зовсім інакші. Олегу Скрипці і Славі Вакарчуку не потрібно було переходити на російську, аби стати супер-популярними в Росії. Не потрібно це і їхнім молодшим колегам – гуртам "Бумбокс" і "Танок на майдані Конго", які мають у Росії безліч прихильників. Гурт "Гайдамаки" не перейшов на німецьку, аби стати популярними в Німеччині, де гастролюють частіше, ніж вдома. Саме з питомо українським матеріалом "Гайдамаки" потрапили до двадцятки найпопулярніших європейських гуртів у категорії "World Music". Переліка прикладів можна продовжити, але суттєвим є інше. Кожен артист у своєму житті завжди стоїть перед моральним вибором. Яким він буде – залежить від духовного змісту людини. Якщо цей зміст вельми поверховий – шлях до кон'юктури – відкритий. Якщо людина містить в собі духовну вертикаль цінностей – вона просто залишатиметься собою. І викликати повагу і шану.