Легендарні альбоми:
25 дисків, які змінили обличчя української рок-музики

Чи існують в українській дискографії альбоми, які кардинальним чином вплинули на розвиток вітчизняної рок-сцени, стали своєрідними артефактами, "лакмусовими папірцями", за якими можна безпомилково оцінити самобутність і самодостатність найсуперечливішого з жанрів? Безумовно існують. І продовжують впливати на формування стилістики багатьох молодих формацій. Щодо глобальних інспірацій усієї – зокрема - української рок-музики, тут вирішальний вплив спричинили загальновідомі західні групи-явища. Згадайте хоча б альбом "Клуб одиноких сердець сержанта Пеппера" ("Beatles"), або фантастичний концептуальний диск "Темна сторона місяця" ("Pink Floyd")...

Як і багато інших, ці роботи мали колосальний вплив на світову культуру, оскільки були революційними для свого часу і суттєво змінили обличчя музики. Ці роботи були змістовно-знаковими, адже мали найвищу концентрацію "меседжів", адресованих Часу, Поколінню і, як виявилося, усьому людству. Щодо наших вітчизняних реалій, вперше українська рок-сцена стала масово-популярною у другій половині 80-х. Особливо-після тріумфальної ходи, а точніше - лауреатських концертів "Червоної Рути". На Олімпі глядацьких симпатій опинилися "Брати Гадюкіни", Віка Врадій, "В.В.", "Зимовий сад" та інші. Епохальний час суспільних змін на хвилі національного відродження не міг не дати країні нових героїв та революційних альбомів-символів змін, які згодом стали класикою жанру. Наприкінці першої декади 21 століття добре видно, які з них витримали іспит часом. Саме вони перевидаються знову і знову, а відтак продовжують впливати на музичну реальність.


Тотальний стьоб, або естетика "антигероїв"

Гаряча, щойно зі студії, потрапила мені до рук касетка "Братів Гадюкіних" з першим альбомом "Всьо чотко". Кому б з друзів її не ставив, першим їхнім бажанням було її переписати. Це був 1989 рік - в країні розпочиналася "гадюкіноманія". Важко сказати якими саме накладами розійшовся цей альбом країною – сотнями тисяч чи мільйонами. Головне інше: альбом являв собою портрет епохи змін крізь призму неповторного гумору й сарказму.

Саме тому "Всьо чотко" - у категорії "класика жанру". Станом на 1988 рік однією з найпопулярніших була пісня "В.В." під назвою "Танці". Одноіменний касетний альбом у 1989-му видала київська студія "Фонограф". Касетка вже містила головні "вевешні" хіти: "Політ-рок", "Гей, любо", "Були деньки", "Товариш майор", "Полонина", "Махатма". У 1991-му на диску вийшов альбом "Або-або", записаний на фестивалі у Франції на побутову касету, який містив ще одну порцію вічнозелених хітів - "Зв ’ язок", "Червоні коні", "Я підійду", "Веселковий твіст". З точки зору драйву, експресії та свіжих ідей там було все, чим "В.В." славиться дотепер. Звісно, що у неконтрольований спосіб ті записи активно поширювалися країною і розпочалася справжня "вевеманія". Але, зважаючи на те, що ранні альбоми "В.В." мали незадовільну якість запису, вигляд еталонної роботи групи має альбом 97-го року "Музіка" з безперечними хітами "Весна", "Музіка", "Гармонія", "Глибина", "Горіла сосна" та інші. Був час, коли "Гадюкіних" сприймали як відповідь Львова на панківську експансію "В.В.". Музично "Гадюкіни" являли собою надзвичайну суміш блюзу, року і гуцульського фольку.

Але якщо Олег Скрипка експлуатував суржик київських передмість і виглядав як типовий люмпен-розбишака, то Сергій Кузьмінський випромінював образ такого собі поміркованого "рогуля". Обидва вивели на сцену "антигероя", а насправді - хлопця з народу, який є не поганим і не хорошим, а таким як є - самим собою. Обидва перетворили вуличний сленг і брутальність на естетику тотального стьобу, чим і відрізнявся андеґраунд - літературний і музичний - тієї бурхливої епохи. Наша автентична "панк-королева" Віка Врадій, яка отримала у 1988 гран-прі міжнародного фестивалю "Міс-Рок", легалізувала на сцені образ петеушниці, але з доволі широким спектром ідей і емоцій. Активна співпраця з басистом і аранжувальником Володимиром Бебешком призвела до появи трьох студійних альбомів, але найбільш знаковим слід вважати дебютний реліз "По цимбалах". Адже головні її хіти - це "Тинди-ринди", "Український рок-н-рол", "Шахтарське бугі", "Не треба, Стьопа", "Мамо, але я дурна", "Ганьба".


Культурний шок, або рафіновані нонконформісти

Інші культові герої рок-андеграунду 80-початку 90-х-це київська група "Колезький асесор", яка залишила по собі не якийсь конкретно-знаковий альбом, а сукупний химерно-фантастичний образ. У цієї групи незвичайним було усе – від вигадливих звукових конструкцій і текстового хуліганства – до чудернацьких лахів, почерпнутих з різних епох. Незмінно вони викликали шквал абсолютно протилежних емоцій: фронтмену і вокалісту Василю Гайденку вдавалося натискати на такі потаємні струни слухацьких душ, куди не могли дістатися інші "ловці душ від рок-н-ролу". Від початку, тобто з середини 80-х "асесори" йшли в авангарді альтернативної течії і завжди виглядали "білою вороною" на тлі колег , викликаючи у публіки культурний шок. Експериментальні опуси Гайденка звучали у межах від сюрреалістичного арт-року до пост-панківської психоделії. З точки зору музично-образного мислення та зосередження новацій, "асесори" не знали собі рівних. "Крепдешин машин", "Цар звірів – бидло", "Друга симфонія", "Військова музика", "Фея у блакитному", "Немає концепції" та інші знакові речі можна знайти на збірці "Колезький асесор", виданій незалежним лейб лом "М. Гоголь" у 2001-му. Нині Василь Гайденко пише музику для театральних вистав, але для прихильників група залишається яскравим зразком київського рок-андеграунду 80-х.

Серед команд "пошукового крила" помітний слід лишив "Біокорд". Це - інструментально-гітарна музика з елементами психоделії найвищої якості. Генератор ідей – дипломований архітектор Микола Биков з абсолютно нестандартним композиторським мисленням. Активний період творчості – перша половина 90-х, коли світ побачили у "самопальний" спосіб вироблені чотири інструментальні альбоми, та один – розкішно виданий "Караваном CD " у 1995-му альбом "Високі Небеса". Саме цей альбом можна вважати еталонним у дискографіі групи, оскільки він є найбільш досконалим і виваженим. "Хмари", "ДДД", "Сутінки", "Хвиля за хвилею", "Агресія", "Дистанція", "Високе небо" - ось класичні композиції групи, які цілком актуально звучать і сьогодні. Цікаво, що численні радіостанції до цього часу активно використовують музику "Біокорду" в якості аудіо заставок до різноманітних передач, адже атмосферно-настроєві медитативні композиції Миколи Бикова якнайкраще до цього пасують. Прикметно, що у складі групи були музиканти екстра-класу – віртуозний скрипаль Сергій Охрімчук та барабанщик Стас Іванов, які і нині плідно працюють у різних проектах.

Яскравою індивідуальністю на ниві електронних експериментів багатьом запам'яталася "Фоа-Хока" – чернігівсько-київський проект. "Фоа-Хока" – це такий собі екзотичний фрукт, щось на зразок фейхоа, водночас – найбільш екзотичний фрукт української незалежної сцени. Дмитро Куровський, Іван Москаленко та Владислав Діхтяренко використовували ритмічні, шумові та мелодійні "лупи" у поєднанні з живими інструментами та мелодекламацією. Було усього потроху: жменька психоделіки, жменька техно, фольку плюс мелодекламації. Два альбоми – "Музика без Хазяїна" та "Не-відомість" вийшли на початку 90-х у Польщі на відомому лейблі "Кока-рекордз". Характерним для "Фоа-Хоки" є також вітчизняний реліз 2002-го року під назвою "Індпошив". Цей диск, по-суті, є нігілістично-стьобовим реквіємом за споживацьким суспільством. Якщо існує у мистецтві естетика абсурду, то якраз "Фоа-Хока" – яскравий зразок цієї естетики на сучасній рок-сцені.


Літературно-заангажований рок для розумних

З веселих башлабайських капусників виросла найбільш літературно-заангажована і мобільна формація "Мертвий Півень" з міста Лева. Роман Чайка , Михайло Барбара і компанія мають чималу дискографію, але найбільшу концентрацію "перлин" містить альбом 98-го року "Шабадабада". Саме цей реліз найповніше являє слухачеві строкату і іронічну "півнівську" естетику. Згадаймо "Поцілунок", "Гобелен", "Холодно", "Бютіфул Капати", "Літо буде"... Як ніхто інший, "півні" популяризували творчість поетичного угрупування "БУ-БА-БУ," - Андруховича, Неборака, Ірванця. Вони завжди були таким собі живим містком поміж рок-тусовкою та літературною богемою. Блискучі спільні роботи "півнів" з Віктором Морозовим в альбомі "Афродізіаки" та з Юрієм Андруховичем в альбомах "Пісні для Мертвого Півня" та "Кримінальні сонети" закріпили за групою репутацію найбільш літературно заангажованої компанії.

З вишуканим поетичном словом завжди "водили дружбу" Тарас Чубай і "Плач Єремії". Велика частка пісень "плачів" була інспірована поетичною спадщиною батька Тараса – дисидента-шістдесятника Григорія Чубая, а також – поезіями Костя Москальця. У 1998-му побачила світ збірка "Добре". Це - компіляція з трьох попередніх альбомів "Най буде все як є", "Двері, котрі насправді Є" та "Хата моя". Усі 15 треків – це і є золотий фонд групи, які сміливо можна зарахувати до національної рок-скарбниці. "Вона", "Грифон", "Коридор", "Світло і сповідь", "Срібне поле", "Коли до губ твоїх", "Каламутна вода" і багато інших є яскравими зразками рок-мейнстриму. Усі шанси потрапити до віртуального пантеону мають три сольних проекти Чубая: "Наше Різдво", "Наш Івасюк" та "Наші партизани". Як ніхто інший, Тарас Чубай запропонував фантастичні інтерпретації народного і авторського матеріалу. І ці диски були хітами продажів в Україні.

До інтелектуального крила "літературно-заангажованих" груп можна додати "Королівських зайців" зі Львова, еталонним для яких є диск "Казки королівства А-Мазох", у якому лідер-вокалістка Леся Герасимчук чудово втілила поезії Лесі Українки, Ліни Костенко, Павла Тичини і Беранже у жанрі, який сама Леся визначила як "альтернативний романс". Ще один безсумнівний еталон якості – альбом "Жовта кульбаба" від групи "Тельнюк Сестри", які успішно працюють у складній стилістиці "нью-ейдж", і роблять це надзвичайно тонко і якісно. Вони завжди працювали з поезіями батька – Станіслава Тельнюка, з поезіями Стуса, Івана Козаченка. "Жовта кульбаба" - це перший реліз, де вони познайомили публіку з власними – і якими ! – пісенними шедеврами. Це – інтелектуальний рок з жіночим обличчям для духовно зрілих людей.

Постійно діючим егрегором плинності традицій на естраді, особистим другом і партнером дуже багатьох музикантів з різних поколінь був і залишається Віктор Морозов – львівський співак, музикант, літератор, перекладач. Колись – лідер ансамблю "Арніка", керівник Театру "Не журись". Група "Четвертий кут" була створена на початку 90-х. Грали комфортну музику душевного спокою на межі стилів ню-ейдж і романсу. Другий альбом Морозова й "Кута" повністю складався з пісень літератора і барда Костя Москальця. Особливий шарм є в піснях Москальця – незатертість тем, оригінальність метафоричного ряду, ексклюзив у всьому. Творчий альянс "Морозов-Москалець" знайшов нещодавно своє продовження у вигляді розкішного альбому "Армія Світла".


Хто Ви, рок-поети?

Серед груп, орієнтованих на власну авторську поезію, впливовими були "Небесна копалина", "Рутенія", "Вася-Клаб", "Мандри" і "Вій". Самобутні треки лідер-вокаліста і гітариста "Небесної копалини" Юрія Польченка зосереджені якраз не у першому релізі, як це зазвичай буває, а в останньому – "Сплять янголи". Пісні "Час іде крізь нас", "Чекай", "Сплять янголи", "Моя люба", "Злітай", "Срібний день" - ці пісні зібрали навколо групи прихильників інтелектуального дискурсу у поезії. "Сплять янголи" був найкращим, але, на жаль, останнім релізом київської формації "Небесна Копалина".

Урбаністичний фольклор несамовито-талановитого поета-актора-співака Василя Гонтарського втілено у трьох студійних альбомах його групи "Вася Клаб". Вже певною мірою хрестоматійним є перший диск групи "Хіпан". Для прихильників творчості Василя і компанії – це класика чистої води. "Не пускай дівча гуляти", "Чорна гора", "Дон Хуан", "Шіді-Ріді", "Хей, Джо" та інші пісні вже давно пішли "гуляти у народ".

Перший диск "Мандрів" "Романсеро про ніжну королеву" так само залишається своєрідним "еверестом" для Сергія (Фоми) Фоменка і компанії, де на повну силу він розкривається як поет-романтик і як стиліст суто народного мелосу, який вдало пристосовує до сучасних потреб урбанізованого слухача. Такі пісні як "Дочка мельника", "Ряба кобила", "Картата сорочка", "Старий шинок", "Човен", "Різдвяна ніч" сьогодні сприймаються як цілком хрестоматійні для свого жанру.

Як нетривіальний поет київського студентського андеграунда 80-х постає сьогодні Анатолій Сухий у альбомі "Десять років потому", який частково підсумовує діяльність групи "Рутенія". "Рожеве місто", "Круки", "Політ під крилом кондора", "Колискова", "Ніч пурпурових вогнів" та інші – це унікальні зразки поезії студентського спротиву початку 90-х.

Серед інших поетів лідера групи "Вій" Дмитра Доброго Вечора вирізняють глибоко-містичне світобачення та своєрідна харизма. Щодо "Вія", група вже давно посіла достойне місце в українському "Рок-пантеоні". Взірцевим з точки зору високої концентрації ідей і образів залишається альбом "Чорна рілля", який вже кілька разів успішно перевидавався. Фундаментальні речі – "Політ коршака", "Змія", "Очі відьми", "Різдвяна балада", "Туман", "Між небом та землею".

Іншого крою поет-нонконформіст Андрій Кузьменко збагатив вітчизняну рок-сцену цілим арсеналом поетичних знахідок, які знаходимо, переважно, на ранніх альбомах групи "Скрябін" - "Мова риб", "Казки", "Птахи", "Хробак". Лукавий адепт галицького сленгу, Кузьма збагатив скарбницю рок-поезії сотнями колоритних "перлів". Два десятки альбомів за 19 років існування групи – результат реактивної роботи Кузьми і компанії. Враховуючи довгу, складну і заплутану еволюцію "Скрябіна", варто визначити еталонним ювілейний – на честь 15-річчя - альбом під назвою "Альбом", виданий "Лавіною" у 2004-му.

Окремо, справжньою брилою бовваніє у історії українського року готик-фолк-індастріел група на ймення "Кому Вниз". Знаменитий хіт на поезію Шевченка "Суботів" Андрій Середа написав і подарував батькові на День народження ще у 1983-му. Від першого виконання "Суботова" на "Червоній Руті-89" увесь час цю пісню-гімн люди зустрічали, підіймаючись з місць. Взагалі "Кому Вниз" мають найвищу концентрацію духовної міці, самобутності і новаторства в усьому, що роблять як музиканти, поети і аранжувальники. До цього часу вони займають особливу нішу ідейних нон-конформістів, де ніхто не зміг втриматися так довго. Вони ніколи не пристосовувалися до існуючої у шоу-бізнесі системи координат, а завжди рухалися власним маршрутом. Їхня "класика і еталон" - альбом "In Kastus" 1996-го року.


Етно-роковий дискурс

Років 8-10 тому в Україні виник і динамічно розвивається новий музичний напрямок, що його можна умовно окреслити як "етно-ф'южн". Адепти стилю і батьки-засновники – "Гайдамаки", "Перкалаба", "Очеретяний Кіт" і "Бурдон", які, власне, максимально виразно й уособлюють головні досягнення того напрямку. У них є багато послідовників і прихильників, є чимало великих регулярних імпрез, що популяризують естетику етно-року. Щодо еталонних аудіо-релізів – їх є вже чимало, а їхня кількість і якість постійно зростають. За відомою логікою "перший постріл - найгучніший", у "Гайдамак" це, знову ж таки, був дебютний аудіореліз без назви, але з цілком стрункою концепцією тотального відновлення вічних, але майже загублених цінностей. Тоді їм вдалося привернути до себе увагу багатьох, і не лише в Україні.

Сьогодні "Гайдамаки" - найбільш концертуюча у Європі українська команда. "Свят Вечір", "Карпатен-ска", "Полісся", "Біла-біла", "Жнива", "А вже років 200" - лише мала частка "гайдамацького" арсеналу, з яким вони успішно просуваються вдома і "за бугром". Ска-панківський різновид етно-дискурсу івано-франківської "Перкалаби" також представлений "першачком" під назвою "Гор-р-ри". "Перкалаба" також небезуспішно торує свій шлях у Європі, а вдома є незмінною окрасою безлічі етно-забав. В "Очеретяного Кота" шлях був значно довший. Спочатку "коти" грали вельми наворочену амбієнтно-психоделічну електроніку (диск "Манія"), потім виконували автентичні коломийки (диск "Коломийки"), і нарешті видали супер-стильний альбом "Мандрівку у Косаківську". З усіх трьох виданих на-гора альбомів львівського "Бурдону", де концепція "ворлд-мюзік", тобто суміші етно-культур світу домінувала від початку, варто особливо відзначити останній – "Тайстра Чугайстра"...

Замість епілогу

Витоки усіх сучасних трендів і тенденцій, що постійно вирують в умовній площині нинішньої, модерної і дуже неоднозначної рок-культури початку 21-го століття, так чи інакше можна знайти на дисках їхніх попередників – сяючих або згаслих зірок української рок-сцени 80-90-х. Щоправда, інколи спрацьовує ефект "дежавю", а інколи новачки приємно дивують швидко засвоєними уроками, і дуже рідко дивують справжніми відкриттями і артефактами. Але про це – іншим разом.