Формат "неформату"

Близько десяти років поспіль українська фолк-рокова капелла «Гайдамаки» пробивала своє вікно у Європу. Починаючи з концертних турів маленькими клубами Німеччини та Польщі, паралельно грали на великих фестивальних сценах. «Карпатське СКА» - такий стильовий ярлик було отримано від німецької компанії «Іст-блок», яка спеціалізується на сучасній етнічній музиці Східної Європи. «Іст-Блок» видає альбоми і влаштовує промоційні тури артистам, музику яких можна визначити ємким терміном «World Music». Виданий цим лейблом альбом «Гайдамаків» « Ukraine calling » (в Україні він вийшов трохи раніше під назвою «Перверзії») посів шосту сходинку у рейтингу продажів дисків « World Music » у Європі. Це був справжній успіх. Трохи пізніше група потрапила у список 20 найкращих виконавців «World Music» Європи згідно рейтингу «Womex» - найбільшого спеціалізованого музичного ярмарку у світі. Ясна річ, успішне просування української команди на західному ринку було б неможливе, якби у цій історії не брали участь західні ж ЗМІ, зокрема – FM-радіостанції. І передусім – форматні, що спеціалізуються на «World Music» (вони й анонсували виступи «Гайдамак» у Німеччині, Австрії, Польщі, Чехії). Самі ж музиканти в один голос стверджують, що не очікували такої підвищеної уваги з боку ЗМІ до нашої країни, її культури і народу. І де б не були, скрізь почувалися справжніми парламентаріями сучасної української музики на Заході. Жодного разу не повставало питання про «форматність» музики «Гайдамаків». Справа в тому, що FM -станції, що працюють у форматі world music і отримують матеріал безпосередньо від компанії «Іст-Блок», активно ротували «Гайдамак» під час промоційного туру. Це зрозуміло. Але й інші радіостанції в усіх турових містах висвітлювали їхні концерти, що проходили на великих майданчиках і майже усі були аншлаговими.

Що таке «формат» і з чим його їдять «Гайдамаки» зіткнулися в Україні раніше. Шефи аудіо компанії «Комп-Мюзік», яка видає альбоми групи, визначили їхню музику як «неформатну». У тому сенсі, що в нашій країні немає жодної (!) радіостанції, яка б могла забезпечити жорстку ротацію фолк-роковій продукції групи. Справді, найбільш розкручені у нас «ефемки» крутять легкий поп (точніше – російську попсу) або так званий шансон (точніше – російський блатняк). Місця в ефірах для дійсно яскравих музичних явищ там просто немає. Тим більше – українського походження. А немає місця тому, що переважна кількість українських FM -радіостанцій – це звичайнісінькі клони російських. Тобто створені вони за російські гроші з метою «закрити на себе» український рекламний ринок, а також – стимулювати просування в Україні російського шоу-бізнесу. Звісно, усі вони плювати хотіли на вимоги Національної Ради з питань телебачення і радіомовлення про ефірні квоти, згідно з якими 50 відсотків ефірного продукту мало б бути вітчизняного виробництва. Нац.Рада, до речі, уповноважена застосовувати санкції проти порушників цієї норми. Це і штрафи, і позбавлення ліцензій. Але не застостосовує, попри абсолютно ганебну поведінку (точніше – репертуарну політику) майже усіх «ефемок».

Відповідь на питання «чому?» напрошується сама собою – «задобрити» наших чиновників від медіа – це неважко і не надто дорого… Отже, у випадку з українськими FM-станціями обмежувальний термін «формат» має, м’яко кажучи, дуже специфічне забарвлення. Майже демонічне. І відгонить цілковитим абсурдом. Ну хіба ж не абсурдною є ситуація, коли на жодній з 30 столичних «ефемок» неможливо почути вітчизняну музику в якомусь більш-менш пристойному обсязі? Чи не абсурдним є проголошення всіма «ефемками» певних жанрових «форматів», а натомість чуємо на них суцільне «умца-умца», або «бумц-бумц»? Якось за допомогою супутникового зв'язку мені вдалося послухати швейцарські FM -радіостанції. Скажу чесно – мої вуха відпочивали. Тому що зі станції, яка крутить класичний рок, я невимушено переходив до станції, що популяризує модерний джаз, а далі йшла «ефемка», яка передавала популярну класичну музику, далі була станція, де звучав фольк – автентичний і сучасний, були радіостанції з роком і хіп-хопом, а були й суто розмовні. У порівняно маленькій Швейцарії реально існує розмаїття справді «форматних» FM -радіостанції, а от у великій Україні поняття «форматності» є настільки розмитим, що серед величезної кількості «ефемок» «формату» дотримуються максимум 3-4 станції. Це, звісно, радіо «Шансон», «Русскоє радіо» та «Радіо-Рокс». Однак найбільший парадокс у тому, що українські FM -радіостанції так і не стали українськими (за духом) за вийнятком кількох «ефемок» у західних регіонах.

В Україні майже усі найкращі групи і артисти, які концертують, записують і видають альбоми, є «неформатними». Насправді усі вони цілком «форматні» для України, однак їх штучно виводять «за дужки» культурного обігу чужі (по-суті) інформаційні структури, зокрема – FM -радіостанції. Але якщо, «ефемки» не здатні крутити щось цікавіше за «девчонкі-юбчонкі», навіщо вони взагалі потрібні? Слава Богу, наші команди призвичаїлися до тотального замовчування і знаходять альтернативу у вигляді Інтернет-ресурсу. Без жодної підтримки з боку електронних ЗМІ вони набувають культового статусу. І не лише в Україні. Щороку одними з хедлайнерів Міжнародного фестивалю готичної музики «Вейв Готик Треффен» (Лейпциг, Німеччина) є наші «Кому Вниз». Нині готується англо-українсько-німецький альбом «Кому Вниз» задля найширшої промоції групи на Заході. Щось подібне відбувається з івано-франківською «Перкалабою», яка в жовтні вирушає у свій перший професійний тур країнами Західної Європи. Отже, наші найкращі групи є абсолютно «форматними» для Європи і водночас у своїй рідній країні носять тавро «неформатності». Винна у цьому, як не банально це звучить, наша рідна держава з її безхребетною культурно-інформаційною політикою, а точніше – через відсутність стратегії культурного розвитку країни.