Григорій Штонь

Григорій Штонь – видатний український письменник і вчений-мовознавець, лауреат Шевченківської премії Григорій Штонь. За цим ще стоїть кілька спеціалізацій – літературознавець, поет, прозаїк, кінодраматург, професор.


...Є у світовій літературі кілька романних версій про Атлантиду. І є україномовна "Атлантида", перед вами її автор.

Про Ісуса Христа написано не так вже й багато саме художніх творів. Я маю роман з Ісусом Христом, де він говорить від імені свого "Я". Спочатку на мене було накинулися. Один колега з Німеччини дорікнув: "Ну що ти себе ставиш на одну дошку з Христом". Я йому щось пояснив. Але ж і пояснене треба тямити.

Був здивований дзвінком невідомої мені людини. "Ви Григорій Штонь? Автор роману про Ісуса Христа?" – "Так". – "А можна з вами зустрітися?" – "Можна". – "Де?" Домовилися – біля університету імені Шевченка. Для чого був потрібен цій людині, я не знав. Приходжу. Такий собі невиразний чоловік. Стоїть, дивиться. Привіталися. Кількома словами обмовилися, і він уже збирається йти. Я дивуюся: "А нащо ви мене викликали?" Я вже знав, що приїхав він додому після півторарічного перебування в Афінах. Прочитав мій "Суд", надрукований в журналі "Київ". Тоді пролунала дуже дивна фраза: "Хотів переконатися, чи справді існує жива людина, яка написала цю річ". Справді, не сам же Ісус Христос її нам подарував. Це дуже істотний зачерп для кожного, хто знає українську літературу, історію, наше мистецтво. У нас для такої теми просто не було ні стартової площини, ні традицій. А я це зробив.

Третій вже рік валяється роман "Всього лиш люди". Земна спільнота послала в іншу галактику гурт людей, якому належало започаткувати там цивілізацію. Цих людей впродовж багатьох років доводили до абсолютної взірцевості. Коли їх навідали через п'ятдесят років, виявили: попри те, що це були бездоганні гомо сапієнс, вони все одно вернулися до традиційної земної моделі буття: хтось став богошукачем, хтось – п'яницею, хтось – добрим господарем. А дещиця жінок – повіями. На наш, правда, розмисел. Тобто всі зайняли ніші, звичні для людського гуртожитку. Один недурний кіношник від захвату і сміху просто підскакував, коли я пропонував цю колізію для ймовірного фільму. Проте коли я вже взявся до написання твору про нашу планету 2600-го якогось там року, то все вийшло трошки складніше, розумніше. Аж такого реготу це не викликає.

 Читати інтерв'ю

.