На мальовничих берегах Ікви, під мурами Дубенського замку князів Острозьких та Любомирських відбувається справжнє свято української музики - міжнародний фестиваль «ТАРАС БУЛЬБА». Він є ровесником Незалежної України, позаяк був зафондований влітку 1991 року.

Фестиваль «ТАРАС БУЛЬБА» - культурно-мистецькій проект, спрямований на розвиток та популяризацію вітчизняної молодіжної культури та естетики. Фестиваль сприяє піднесенню української національної ідеї серед молодих творчих сил, зростанню професійного рівня українських виконавців, продюсуванню та допомозі одарованій молоді.

На фестиваль «ТАРАС БУЛЬБА» приїздили учасники та гості не тільки з України, а й з-за кордону. У Дубні звучала «жива» музика з Австрії, Росії, Словаччини, Німеччини, Канади, Бельгії, Польщі, Франції, Молдови та Білорусі.

Тут виступали: Віктор Павлік та гурт Анна Марія, Василь Жданкін та гурт Плач Єремії, Руслана та гурт Чорні Черешні, Ольга Юнакова та гурт Пліч-о-Пліч, Олександр Тищенко та Ніна Матвієнко, Сергій Чантурія та Жанна Боднарук, Віктор Зінчукта Стефко Оробець, Сергій Шишкін та група Вій, Люба Білаш та Олександр Богуцький, Марійка Бурмака та гурт Еней, Лері Він та Каріна Плай, гурти Жаба в дирижаблі, Мертва Зона, Білий Загін, Святий Сон та багато інших.

Творчий шлях багатьох із цих знаних нині виконавців починався на сцені «ТАРАС БУЛЬБИ». Дубенчани та гості міста неодноразово ставали безпосередніми свідками народження нових зірок української естради.

Монографія Андрій Середа і "Кому вниз". Музика Великого Духу.

Читайте також - Титани западної музики

NICK CAVE

Від лідера наркоманів-варварів до чоловіка та батька Нік Кейв був одним із найенергійніших і найпослідовніших виконавців протягом останніх 15 років.

Зараз Кейв постійно мешкає в Сан Паулу (Бразилія).

Його привабила Бразилія, коли він по­бачив кінофільм "Pixote", розповідь про те, як проходить і обривається життя в постійно зростаючій армії провінційних безпритульних юнаків та підлітків, - на­багато раніше від того, як він закохався у цю країну під час першого свого візи­ту наприкінці 80-х.

- Місто здавалось здичавіло, - пояс­нює він, - було повністю безконтроль­ним. Мене нудило від Сіднея, Лондона та Берліна і я хотів поїхати в Латинську Америку, бурхливу й хаотичну. Фактич­но, я побачив, що Сан Паулу дуже від­різняється від того, яким воно було у фільмі.

Раніше жив, часто змінюючи місце проживання, але я не дуже "ризиковий" тип. Я приїхав до Бразилії і не по­чав одразу ж збиратися додому з Амазонки. Мій світ у Сан Паулу неймо­вірно малий. Я окреслив собі обриси цього маленького закутка, який стано­вить трохи більше двох миль у діяметрі. Переважно марную час вдома, в моєму місцевому барі або в ресторані. Це ті місця, де я також можу зникнути. Я за­доволений собою тут разом зі своєю сі­м'єю, хоча я далекий від багатства.

Він був наркоманом "понад вісім ро­ків", мав добре документовані сутички з пресою з цього приводу і був роздра­тований тим, що вона намагалася встановити періоди його зв'язку з небезпечними розвагами. У клубі він тримається наїжачено, коли згадують його минуле, але на завтрашній день він чекає з оптимізмом.

- Я перепробував багато наркотиків, але в той самий час пройшов через свою молодість, найкращі роки мого життя. Досить важко роз'єднати ці дві речі, але я, безумовно, ніколи не ози­раюсь у минуле з жалем і бажанням прожити ці роки дещо по-іншому. Я зга­дую ті дні з великою ніжністю, навіть незважаючи на те, що зі мною і з людь­ми мого оточення траплялися жахливі речі, які неможливо пробачити.

- Багато друзів загинуло від передозування героїну, до того ж були різні проблеми, пов'язані з алкоголіз­мом, а я був неспроможний хоч якось їм допомогти. В іншому разі - це була б щаслива випадковість. Я отримував би телефонні дзвінки, які б повідомляли: "Такий і такий мертвий". Я був би цим вражений, але ненормально, не так як нормальна людина мусила б зреагува­ти. Я був отруєний наркотиками, і це був мій порятунок. Не знаю, як інакше я міг би пережити такі новини.

- Ви знаєте, чому приймали героїн?

- Не знаю, але я говорив, що був лю­диною з поганими звичками й досі за­лишаюся таким, тут я від себе не залежу. Я ніколи й не намагався контро­лювати себе: з моменту, коли я почав пити, я завжди пив, доки не падав із ніг. Я пам'ятаю все, що пив, навіть пляшку "cream sherry" за велосипедни­ми гаражами. Набагато пізніше це вже не здавалося кумедним...

Він каже, що зараз щодня енергійно бореться над вирішенням своїх проб­лем із алкогольним демоном. Нік тепер у клюбі зі своєю дружиною, другом фо­торепортером та різними спільниками, яких він зібрав разом на цей вечірній "трал" в Сан Паулу. Очевидно, всі вони спостерігають за телевізійною версією його нового сінглу "Do You Love Me" -показового шедевра, який позбавляє спокою і представляє Кейва та його від­чайдушного шанувальника "The Bad Seeds" в усій їхній таємничій і гучній славі.

До того ж Кейв - це мистець, який зобразив попсоване людство в облозі як уособлення крайнього відчаю.

- Нік Кейв - рок-зірка, Нік Кейв - вико­навець. Я можу про це дискутувати, їду­чи в турне і спілкуючись з людьми, я можу бути тим, ким я не є насправді то­ді, коли все це минає. Це просто люди­на, яка залишається після того, як відходить все те, що робить мене нещасливим. Я не практикую іншого Ніка Кейва...

На своїй власній ниві як рок-викона-вець, він помітний навіть сьогодні. Важ­ко думати про того, хто спрямовує таку "електричну силу" на свої енергійні шоу, яка вражає їх подібно блискавиці. І він це знає...

- Я просто відчуваю це, виходячи на сцену, і так важко буває витримати цю напругу. В турне ти постійно виснаже­ний; проте, це марна справа іти на сце­ну, якщо ти не віддаєшся повністю. З таким же результатом краще було б за­лишатися вдома. Я справді відчуваю, що не в собі на сцені, так ніби стаю лю­диною, якою я мріяв бути, і я пишаюся тією людиною.

Далі буде...