Цілющий рок від ВОАНЕРГЕС

Серед багатьох нині сущих в Україні етно-рокових гуртів є лише одна формація, мелос якої великою мірою є уявним…Йдеться про великий концептуальний експеримент, мета якого – реконструкція звучання давньоукраїнського фольклору. Оскільки не збереглося жодних оригінальних зразків живої музики тієї сивої давнини, залишається лише один шлях – власне інтуїтивне прозріння духовної культури тієї епохи. Втім, київський гурт «Воанергес» (у перекладі з біблійного першеджерела «сини грому») пішов іще далі – пропоновані ними архаїчні форми вони нанизують на цілком сучасні ритми арт-року.

 

Рецензія на альбом "Цілющий рок древнього Києва"

Рецензія на альбом ВОАНЕРГЕС - Бугай-бугі

Інтерв'ю: Хто такі ВОАНЕРГЕС, або шлях "Синів Грому"

Тексти:

Анатомія 

Ноги для підлоги, ласти мають море,

Для стіни є роги, кігті риють нори.

Очі хочуть всюди, все язик розкаже,

Лікті там, де люди, мускули для пляжу.

Вухо плеєр слуха, чує своє ім’я,

Рило для корита, для бюджету вим’я.

Хтось блажений тихо ляпнув на потіху,-

Що, як раптом ноги не знайдуть підлоги, гой!..

 

Руки миє мило, душі – сповідальні.

Мохом лапу вкрило безвідповідально.

В наслідків – причини, у жінок – мужчини,

Але раптом ноги не знайшли підлоги, гой!

 

Журавель у небі, у руці синиця,

Ніби всі потреби, гладшають сідниці.

І душа в негоду має бункер в пятах,

Ними при нагоді можна накивати.

Накивав далеко на підошві ЕКО,

Вийшли раптом ноги на пряму дорогу, гой!

 

Білий Кінь

Ой, ти, Коню, Білий Коню,

Голубе мій білокрилий…

Хочу я, щоб із Тобою ми удвох

Високо злетіли.

 

Понеси мене за хмари

В місто золоте на небі,

Де плоди чарівні,

Де ріка жива,

І сонця не треба…

 

Приспів:

Агнець сяє на все місто

Золотом-ясписом.

Залиши мене там, Коню,

А сам повернися…

 

Быліна 

 Бі ко поятим глас витязя:

«Како толико вас, гости,

І не могосте одбитися,

Но побігосте?»

 

І отвічаху глаголюще:

«Како нам битися с вами! –

Цілоє бихом побоїще

Вслали тілами.

 

Бяху бо верху вас друзії,

Грозно крильми помаваху, -

Світлі і страшні в оружії

Вам помагаху».

 

                                                                                                 Олекса Стефанович, 1941р.

 

 

Веселися, душа!

Яко князеві

Принесоша брати

Письмена нові –

Благодаті мости.

Яже бисть по тім,

Вєми убо ми всі:

Бисть возвєщаяй дзвін

Благодать на Русі.

 

Веселися, душа!

Єж да пєй на трудах!

Да аште нєсть ні гроша,-

 Розмишляй о плодах!

 

В’язень  

 Я в’язень в темниці із сала та м’язів.

Мій дух позирає крізь ребра на небо.

Що роблю – не хочу, що хочу – не роблю,

Та вже почекаю, щоб було, як треба.

А в засобах масових маніпуляцій

Пропорції світла і тьми неприємні.

Розвинулись майже до стану мутацій

Зі знаком від’ємним дари невід’ємні.

 

Давно вже не чув я віршів та пісень,

Щоб духом за вухо у гори завести.

Звучать три хвилини й живуть один день

FM-ні пробіркові треки і тексти.

Сім нот, як сім зліших, на службі у м’яса.

Їх чистять поети священного року.

Тріщить Єрихонська стіна, а тим часом

Зґвалтована  муза плодить  караоке.

 

Пр:  Всякому городу нрав і права,

 Всяка має свій ум голова,

Всякому серцю своя є любов,

Всякому горлу свій вкус есть каков.

А мне одна только в свете дума,

А мне одно только не йдет с ума.

А я вибираю думки і слова:

Чи Лобода, чи Сковорода?

 

Вечір. Накурено. Голосно. Хтиво.

Мачо й мучача танцюють кориду.

Сидять ноутбуки, занурені в пиво.

Снують різновиди людського підвиду.

Барменів обсіли об’єкти в стендбаї.

Це клуб, я тут лабух, впливаю музоном.

Гітара прокашлялась, - люд прозріває.

Я стримую всі катаклізми в цій зоні.

 

Жадаю, волію, чекаю, ржавію…

Згинаю лук мідний, цілюсь у зуби.

Вночі я читаю і вже розумію,

Як Джон не пройшов крізь міднії труби.

Я знаю, як бути, і звідки черпати.

Вночі я вивчаю, як падали Джими.

Та бувший маестро занадто рогатий,

І вранці я мрію прокинутись в Римі…

Пр.

 

 

Диваки 

З братом воза змайстрували –

Світ хотіли врятувати.

Подолали перевали,

Але світ сховався в чати.

Ми не впали духом, склали

Щось подібне до трамваю.

Раптом зникли рейки, шпали, -

Колію світ розбирає.

 

Пр: Тож бо! Отож бо!

 

На авто ми стали схожі.

На гашетку - і в атаку!

Сподівались, допоможе…

Світ змінив дорожні знаки.

На човні було вітрило,

Налягали ми на весла, -

Річку кригою схопило

І снігами трап занесло.

 

Пр: Тож бо! Отож бо! Ну ж бо!! Отож бо!!!

Боцюн-колода, завтра погода!

А в неділю чи в суботу піде боцюн на роботу!

Ті, хто не наші – їжте кашу,

 А овечки – гайда в пашу!

 

…Нам галактика співає,

Від пілота йде проміння.

- Брате, що внизу палає?

- Світ старий, що нас не прийняв.

Брат поправив одяг срібний,

Із кишені сендвіч вийняв

І пожбурив непотрібний

У той світ, що нас не прийняв…

 

Я прокинувся від стуку…

Сонце, птахи, вітер дує...

У дворі лунає грюкіт, -

Брат гігантське щось майструє!

 

 Пр: Тож бо! Отож бо! Ну ж бо!! Отож бо!!!

Боцюн-колода, завтра погода!

А в неділю чи в суботу піде боцюн на роботу!

Ті, хто не наші – їжте кашу,

 А овечки – гайда в пашу!

 

Диво

Чисте небо, чисте поле, чисті думи, чисто…

Славословлю, звукославлю, ритмосвячу місто.

Стоколесе, стоголосе, стоголове стогне.

Хмарочосне, душохмарне, газодимне, смогне.

 

Меломани, пивокрани, квазіфуди, клуби…

Клуби диму, клуби сажі випускають труби.

Трубометри, метроюрби, юрбогіги, меги…

Поміж ними є від Альфи та Омеги теги.

 

Ти не бійся, залогінься, зорі – АВВАтари.

Душі – флешки, в них екзешки, роздуплися в хмарі!

Напівзниклі, напівзвиклі напівходять криво.

З ними дивні, дивноримні, роздають їм Диво!

 

 

Дивнеє диво…

Диво дивне…

 

Друга чумацька

 Чумаками степами ходимо,

Сіль веземо поміж народами.

Грішно-прісне солимо,

Страшно важне колемо.

Гойда, чумаче, шлях!

 

А чи добре жить місту вашому?

Чи зі жменьки тісто заквашене?

Чи зерно гірчичнеє

Виросло величнеє?

Гойда, чумаче, шлях!

 

Добрим людям доброго настрою,

А лихим – позбутися застою.

Щедрості багатому,

Жало в плоть пихатому!

Гойда, чумаче, шлях!

 

З миром ми прийли і підемо з ним.

Дай вам, Боже, щастя і разом з тим

Отамана ратного,

Мера адекватного.

Гойда, чумаче, шлях!

 

Дума про стольний градКиїв

В полі родючому, в лісі дрімучому,

Де затупились мечі,

Щастя чекали, до сонця гукали,

Від неба шукали ключі.

 

Позваний Богом, минувши пороги, рік:

Видіте гори сія?

Яко на сіх горах биті імать город,

І благодать возсія!

 

Буде той град стольний, житиме люд вольний,

Гідний на спів і на рать.

Світло не змеркне, бо многія церкви Бог

Їм воздвигати імать!

 

Я залишився, a він не втомився,

Поідє по Днєпру горє.

А там, ідєже биcть Київ послєже, хрест

Благослові на горє.

 

Перегуди

Аште пиштаті, густі да пєті

Во Святєм Дусє можем успєті!

                                              Rf:   Да веселяшту же ся о Бозє

Пєтіє наше буді в подмозє!

 

Ми бяхом несли гріхи на плєштє,

Господь не дал єсть в пекло воврєшті.

Да аште нєсть дал в пекло воврєшті,

Благоволі нас святи нарєшті.

Rf. 

 

Боже, таємні гріхи очисти,

Удержи такожде від умисних,

Да биша не взобладали мною

Во пакибитії пред Тобою!

Rf. 

Твори отаі благо, стой правє, -

В тає Відаі ті воздаст явє.

Rf. 

Та не судіте і не судими

Будете Богу убо любими.

Rf. 

Єшта гріховне расторгни путо

Всяк благодатію, - буде круто!

Rf. 

Поки співахом древній папірус,

Інсталювахом вам антивірус!

Rf.

 

 

Чи то йому здалося…

Чи то йому здалося, чи то що?

Неслося їх багато, чи чотири…

Ніхто не зважив – глюки, або що?

То ж апокаліптичні були звірі!

 

Чи то мені здалося, чи то що?

Мерзота запустіння вже на місці?

І ніби ще антихрист не прийшов,

Хоча, мабуть, вже десь він у колисці…

 

Чи то йому здалося, чи то що?

Обличчя, очі, крила та колеса…

Вогонь із грому, блискавки ішов,

Летів, шумів та сяяв в піднебессі!