Анатолій Василенко

ISBN 978-617-7778-75-1
208 стор. Формат: 22,5 Х 29,5 см, тверда обкладинка, суперобкладинка, тиснення.
Подарункове видання.
Малюнки: кольорові, чорно-білі.
Книга розрахована на широке коло читачів.

2020 р.

Нещодавно вийшов друком Альбом вибраних карикатур легендарного українського художника Анатолія Василенка.

Роботи Василенка-карикатуриста сприймаються як весела, та, водночас філософська стрічка документального кіно про український народ з його гумором, страхами, забобонами.

Альбом є продовженням Антології Української Карикатури.

Віктор Кудін,
Голова клубу карикатуристів Архігум
про втілення ідеї створення Антології Української Карикатури:

Київський клуб карикатуристів Архігум відсвяткував свій двадцятий ювілей у 2003 році. Ця дата була відзначена виданням збірки робіт членів клубу і, з великою претензією, отримала назву Антологія Української  Карикатури. Планувалося, що ця збірка стане початком великої мандрівки у світ української карикатури.

І ось, повинно було пройти цілих шістнадцять років, аби настав час видати другу книжку антології – збірку робіт легенди української карикатури, Народного Художника України, Анатолія Василенка.

Пан Анатолій є представником традиційної школи карикатури, тієї, в якій зазвичай фігурує підпис. Ми, в клубі Архігум малювали гумор для неписьменних, сприймаючи підписи як костури. Було важливо розказати історію без слів. Тому мені було важко сприймати художників Перця, котрі без виключення малювали з підписами.

Проте, декілька років тому мені пощастило більш детально поглибитись в роботи пана Анатолія. Це дало змогу поринути в його безмежний світ та відкинути свою упередженість.

Роботи Василенка – як документальне кіно українського народу, з його гумором, страхами, забобонами та радощами, де підписи до малюнків виявились не костурами, як я це раніше бачив, а органічною складовою його художнього всесвіту.

Буває так, що карикатурист знаходить свого персонажа і подорожує з ним протягом усього творчого життя, вплітаючи його в пригоди та використовуючи як медіатора. Це виходить дуже талановито і цікаво. Пан Анатолій зовсім по-іншому підходить до героїв своїх малюнків – вони всі різні – кожен зі своїм характером та історією. А якщо їх зібрати до купи, то вийде такий собі колективний образ, у якому втілено весь український народ з притаманними йому рисами.

Роботи Василенка, останнього з могікан – це велика народна реальність, яку варто зберегти для нащадків.
Впевнений, що роботи Анатолія Василенка стануть одним із наріжних каменів Музею карикатури України, який, я маю надію, буде побудований і буде одним із символів Української нації.

Анатолій Василенко,
Народний художник України:

Народився в далекому від нашого часу 1938 р. в с. Нижня Ланна Карлівського району на Полтавщині.

Працював у видавництвах Веселка, Дніпро, Молодь, Радянський письменник. З часом мною зацікавився російський сатиричний журнал Крокодил. Головний редактор і головний художник пропонували мені переїхати до Москви навчатися в художньому інституті. Перспектива: робота в журналі Крокодил та можливість стати головним художником. Я категорично відмовився. Москва виявилася для мене важким містом (після Миргорода навіть Київ здавався дуже патріархальною столицею). Не хотілося ламати мову, хотілося додому. У Перці прийняли мою героїчну заяву про подальшу свою долю в Києві дуже позитивно. Багато малював для газети Сільські вісті, роботи були дуже актуальні та злі.

У 2005 році, коли до влади прийшов Ющенко, я одержав звання Народного художника України.

Свого часу мене під'єднали як художника до журналу Кореспондент, в якому я пропрацював десь десять років, щотижня малюючи по три роботи на актуальні політичні теми. Потім був журнал Новое время. Багато працював для газети Київ-Пост. Шлю роботи для журналу 15 суток в Білорусію. Досі ілюструю книги, замовляють. Не так густо, як колись, але автори є.

Десь під завісу існування Радянського Союзу в редакції журналу відчули прийдешні важкі часи існування: впали тиражі, з'явився інтернет, гумор вийшов на телепередачі. То ж ми придумали окремий журнальчик для дітей Перченя, де я став головним художником. Видання вийшло сучасним, цікавим для дітвори. Я робив у журнал два комікси з продовженням. Мені це було цікаво, як автору. Текст писав редактор Ю. Прокопенко. Перченя, на жаль, проіснував усього 9 років. Пізніше припинив існування і Перець. Щоправда, зараз відбувається його  реанімація.

Мені в житті пощастило зустрітися зі справжніми корифеями тогочасного гумору. Це перчани та ті, хто приходив у редакцію: Круглян, Глазовий, Круковець та багато інших! Білкун, Маківчук, Зелінський… Все це легенди Перця, наразі всі пішли в інший світ, на жаль. У видавництвах Веселка та Дніпро працювали В. Нестайко, Г. Тютюнник, А. Близнець… Знайомий був я й із А. Перепадою. Були чудові відносини з Я. Стельмахом, якому я проілюстрував декілька книжок.

Багато чудових, талановитих людей зустрів я на своєму життю. Спасибі їм за все!

Придбати або замовити:
Viber +38 066 296 57 95
Telegram Archigum Cartoon
archigum.cartoon@gmail.com