Л - Лео, Лама, Лук'яненко Григорій, Рутенія, Ляпіс Трубецкой, Юлія Лорд

Рецензії в розділі:
Лорд Юлія - 8 секунд
Лео - Вартові тихої ночі або колискові і забавкові піснідля дорослих і малят
Лук'яненко Григорій - Пори року
ЛАМА - Тримай
ЛЕО - Музика в стилі "Аніма"
ЛЯПІС ТРУБЕЦКОЙ - Культросвет

Лорд Юлія
8 секунд, 2012

Олександр Євтушенко. Аудіо-інтерв'ю (2009-2013 рр.)
www.youtube.com
Інтерв'ю: Юлія ЛОРД та Ростислав Домішевський про запис та концепцію альбому.

Новий довгоочікуваний альбом дещо призабутої, але самобутньої співачки Юлії Лорд очікувано привернув увагу багатьох прихильників нетривіальної альтернативної поп-музики. Особливо тих, хто звик вдумливо ставитись до проявів модерної співочої лірики і загалом, актуальної сучасної культури. Цей несподіваний ентузіазм з боку тих, хто любить і добре пам’ятає пісні Юлії Лорд з часів появи альбому «Танець душ» наприкінці 90-х і спільних експериментів із групою «Скрябін» був викликаний до того ще низкою живих концертних презентацій альбому «8 секунд». Водночас, зовсім нове покоління фанів мало реальну змогу оцінити Юлію Лорд як абсолютно нове явище на модерній сцені. Показово, що на тлі очевидного застою у царині альтернативної музики, на тлі браку нових ідей і меседжів такий продукт як концертна програма «8 секунд» насправді був більш ніж переконливим. Це довела концертна презентація у Києві у клубі «Бочка».

У 1997, без особливої напруги, Юлія виграла лауреатство на фестивалі  “Червона Рута” і з чарівною легкістю увійшла до концертної бригади мистецької майстерні Тараса Петриненка. В ті часи співачку помітив та почав продюсувати молодий та завзятий Дмитро Прикордонний. Мала перший в житті тур по містах західної України, де звучали три її пісні — “Танець душ”, “Шукаю світло” та “Обійми мене”. Була вражена реакцією дітлахів: її визнавали, їй плескали, просили автограф. Усе, що відбувається з нами в житті, колись відбувається вперше. В житті Юлії Лорд багато речей — важливих і визначальних — відбувалося саме тоді. Однак, такий бурхливий початок кар’єри припинився сам собою. Далі по життю Юлія рухалася вже сама. Багато що змінилося з появою її нового друга, а потім і чоловіка – Ростислава Домішевського, екс-учасника групи «Скрябін».

Співачка всерйоз вважає, що вона — інша. Інша в розумінні системи координат і джерел натхнення. Вона любить тріп-хоп, GARBIGE, NO DOUBT. Вона наголошує на чесності. На чесності артистичної позиції.

Отже, Юлія Лорд сьогодні – це суміш ніжної проникливої лірики, душевного болю і радості виражених музичним міксом гранджу, альтернативного року і психоделіки. Варто зазначити, що цей симбіоз виявився надзвичайно вишуканим і небуденним, неначе перед нами розкидає свої душевні перли справжній аристократ Духу. А в наші часи – це є справжнім раритетом, рідкістю. Уся музична тканина альбому, усі його 14 треків наскрізь пронизують нервово-пульсуючі ритми - то лагідні, то агресивно-атакуючі, але в жодному разі не збайдужіло-електронні звуки.

Пропоную свій власний хіт-парад найкращих треків, хоча хочу наголосити, що альбом дуже рівний у сенсі якості, актуальності та мелодійності: «8 секунд», «Ліки», «Мелодія світла», «Сяєш», «Вміти не забувати», «Ти можеш торкнутись мене язиком», «Втомлені ріки». Ось як прокоментувала вихід нового альбому сама співачка: «Для мене реалізація моїх пісень у вигляді диску – це насправді довгоочікувана, і навіть доленосна подія, адже з тими думками, почуттями та ідеями, які закарбовані в цій програмі я жила кілька років поспіль. А тому у мене була можливість перевірити свої емоції, перед тим як ділитися ними з публікою. І була втішена коли на перших презентаціях альбому моя публіка відреагувала повністю адекватно, навіть захоплено. Безумовно, це вселяє в мене оптимізм і віру в те, що все зроблено правильно».

«8 секунд» - це щира сповідь закоханої дівчини техногенної епохи, емоції і внутрішній світ якої точно віддзеркалюють усі видимі і невидимі духовні параметри модерного світу з усіма його плюсами і мінусами. Пісенні тексти, а точніше поезії як завжди напрочуд афористичні, де на мінімум слів припадає максимум смислів і почуттів. Дивовижна чуттєвість Юлії Лорд як поета, співачки, автора слів і музики викликає заслужену повагу, адже увесь матеріал помножений на вишукану стильність і актуальний звук дарують істинну насолоду і бажання зануритися у цей світ і розкошувати від співпереживання.

Лео
Вартові тихої ночі або колискові і забавкові пісні для дорослих і малят, 2011

Олександр Євтушенко. Аудіо-інтерв'ю (2009-2013 рр.)
www.youtube.com
Інтерв'ю з Леонідом Бєлєєм про вихід альбому авторських колискових «Вартові тихої ночі…» та концерти гурту МАНДРИ у Канаді та США.

«Вартові тихої ночі або колискові і забавкові пісні для дорослих і малят» - таку назву отримав новий сольний альбом Леоніда Бєлєя - акордеоніста і клавішника відомої групи «Мандри», яка наприкінці серпня розродилася новим концептуальним диском «Світ». Насправді відмінність - естетична і стильова цих двох робіт є доволі суттєвою, так що ми можемо говорити про Лео - а це творче псевдо Бєлєя як про цілком окрему творчу особистість, як про самобутнє і самодостатнє явище на сучасному музичному обрії. «Ніч по небу пливе», «Зелена кімната», «Ангел мрії», «Вартовий тихої ночі»та інші треки, зроблені у співпраці з вокалісткою фольклорного ансамблю «Поляниця» Оленою Єлізаровою, засвідчують про появу «нового дихання» проекту, який існує вже впродовж багатьох років. Слід зауважити, що пісні Лео для малят роблять дуже гарну справу - вони ліквідують велику «Білу пляму» у сегменті якісної авторської музики для дітей. І, що важливо, авторські колискові «Вартових тихої ночі…» зроблені з колосальною віддачею - це надзвичайно добрі, тонкі, вишукано-мелодійні композиції, ще й прекрасно аранжовані. Ми проаналізували по порядку увесь плей-лист альбому, от же надаю слово Леоніду.

- Диск розпочинає трек під назвою «Ярило». Це - одна з моїх давніх композицій, вона ніби віщує про прихід весни у наш світ і задає тон усій програмі. «Ніч по небу пливе»змальовує усі принади ночі очима дитини, заспокоює і розслаблює. «Зелена кімната» уособлює фантастичний світ маленької людини, є її чарівним сховком, повним різних чудес. «Ангел мрій»була написана мною ще для групи ЯРН, у пісні змальовано образ ангела, який дарує усім здіснення мрій. «Вартовий тихої ночі» - це, так би мовити, моя програмна колискова, символізує охоронця снів маленької дитини. «Три котики» ніби відсилають нас до фольклорної спадщини, адже у народних колискових завжди домінують домашні котики як уособлення затишку і достатку. Мої котики коливають дитинку. «Забавкова мелодія» ніби вводить нас у світ дитячих ігор. «Сонко-Дрімко» - це такий невидимий дух, який заколисує маленьких дітей. «День скінчився» - тут ми поринаємо у світ дитячих іграшок. «Летіла лелека» змальовує образ лелеки, що приносить дитинку і водночас присипляє зірки і світ навколо. «Царівна Атех» - це моє сприйняття міфологічного образу ловця снів. Походить з «Хозарського словника» - книги Мілорада Павича. «Де зорі далекі» - трохи відсторонений філософський погляд на сновидіння. «Заграй ми, цигане» - єдина народна пісня, що походить з Тернопільщини. «Сон-трава» - це образ рослини, яка присипляє дитину, викликає добрі сни. «Танець трьох котиків» - інструментальна композиція, стилізація під середньовічний менует.  Леонід Бєлєй розпочинав творчий шлях у двох, найцікавіших у 90-ті електронно-експериментальних групах «Ярн» та «Звірята Суфіни», від яких залишилися лише аудіо записи… Але які! Це справжня окраса електронної сцени 90-х.

Інший епізод сольного життя Лео - створення оригінальної музики для альбому «Сон» нашої маленької, але видатної співачки Каті Чілі. Цей альбом мав бути виданий ще у 2005-му, але до цього часу припадає пилом на полиці. Була і презентація програми «Сон», і окремі треки звучали на радіо, але, на жаль, цілісного уявлення про цей справді неординарний альбом так ніхто і не отримав… Паралельно роботі в «Мандрах» Леонід спробував себе як композитор ігрового та анімаційного кіно. Презентація «музики до мультиків» відбулася в столичній галереї «Парсуна» на виставці авторських ляльок режисера-аніматора і лялькового майстра Олега Педана. Співпраця зі студією «Укранімафільм» привела до створення Леонідом саундтреків до мультиплікаційних стрічок «Маленький великий пес», «Коп і Штик», «Найменший». Головною ознакою тих робіт є лагідність і добро не без гумору і веселої усмішки. А далі був сольний альбом Лео під назвою «Музика в стилі аніма» (2009). То була перша спроба виокремити музику до анімаційного кіно в окремий жанр, адже навколо тільки й чути було про відсутність у країні якісного музичного продукту для дітей. Тепер, з появою «Вартового тихої ночі…» можемо зітхнути з полегшенням - композитор, який творить чудову музику для найменшеньких, таки з явився в наших усюдах.

ЛЕО
Музика в стилі "Аніма"

Обод-рекордз, 2009

Лео – це творче псевдо відомого акордеоніста, клавішника і бек-вокаліста групи МАНДРИ Леоніда Бєлєя. Ті, хто уважно слідкують за розвитком української електронної сцени, напевно звернули свого часу увагу на найбільш цікаві електронно – експериментальні проекти 90-х – групи ЯРН і ЗВІРЯТА СУФІНИ. Так от, в обох у якості віртуозного мультиінструменталіста був задіяний Леонід Бєлєй. Вже працюючи у складі МАНДРІВ, Леонід відновив свої музичні пошуки, але тепер – наодинці. Паралельно Лео спробував свої сили в якості композитора ігрового та анімаційного кіно і добився там вельми непоганих результатів. Однак коли справи у нашому кінематографі стали зовсім кепські, його творчі відносини з кіношниками дещо ослабли. Втім, 5 лютого поточного року у столичній галереї "Парсуна", що спеціалізується на виставках ляльок, відбулася спеціальна презентація авторських ляльок режисера-аніматора і лялькового майстра Олега Педана та живописних полотен художника Ігоря Каткова. За тиждень до події Леоніду позвонила арт-менеджер "Парсуни" і запропонувала йому зробити музичний супровід презентації, оскільки він ще недавно співпрацював з Олегом і Ігорем у фільмі "Найменший" на студії "Укранімафільм". Ідею видати диск з кращими саундтреками "Укранімафільму" підкинула менеджер галереї Інга Рубель. І недаремно, адже Лео оперативно скомпонував вельми симпатичну аудіо збірку дотепних саундтреків до мультиків. Кожен з них – це яскрава музична замальовка до портретів персонажів і до карколомних мультяшних подій у стрічках "Маленький великий пес", "Коп і Штик", "Найменший"...

Назви до власне музичних епізодів Лео придумував сам – "Будівництво ракети", "На полюванні", "Мурахи і сон", "Дама з бантом", "Кумедне НЛО" тощо. Диск "Музика в стилі аніма" - перша вдала спроба виокремити музику до анімаційного кіно в окремий жанр, адже навколо тілький чути про відсутність у країні якісного музичного продукту для дітей. До речі: попередній соло-альбом Лео "Люмінофори" 2005-го року вдало заповнював "білі плями" на "мапі" українського ембієнту, а структурно той диск нагадував блискучі саундтреки до неіснуючих українських кінофільмів, а для шанувальників ембієнту став еталонним зразком стилю.

Лук'яненко Григорій
Пори року

2011

Перед тим як на власній студії створити перший інструментальний альбом, гітарист групи «Рутенія» плідно попрацював над гітарними партіями для концертних програм «Вія», Едуарда Драча, Кирила Булкіна, Нелі Франчук, Олега Слєпцова. Цикл п’єс «Пори року» збирався поволі протягом 10 років і кожна з них апелює до найтонших порухів душі городянина, апріорі віддаленого від живої природи. Збірку оздоблює низка обробок народних мелодій, кожна з яких приваблює надзвичайною точністю і емоційністю мелодійного малюнку. На загал диск можна використовувати як чудовий засіб аудіо-терапії.

ЛАМА
Тримай

2010

Власниця найпрестижнішої для поп-артиста міжнародної премії "MTV-Awards" Лама видала альбом "Тримай", який сприймається не як нова робота, а як збірка хітів. Отже, збірка підсумовує три роки напруженої роботи співачки та групи у студії і на сцені і включає дюжину відеокліпів Лами, які за останні два роки досягли найвищих позицій у хіт-парадах країни. Поява два роки тому поп-зірки європейського, а не совково-московського гатунку була гідною відповіддю русифікаторським тенденціям української поп-сцени. Реакція споживача не забарилася і тоді альбом "Мені так треба" вийшов на відмітку "золотого диску" - в країні було продано 50 тисяч ліцензійних копій. На жаль, на диску є всього дві нові композиції - перша і остання. Але які!

ЛЕО
Музика в стилі "Аніма"

Обод-рекордз, 2009

Лео – це творче псевдо відомого акордеоніста, клавішника і бек-вокаліста групи МАНДРИ Леоніда Бєлєя. Ті, хто уважно слідкують за розвитком української електронної сцени, напевно звернули свого часу увагу на найбільш цікаві електронно – експериментальні проекти 90-х – групи ЯРН і ЗВІРЯТА СУФІНИ. Так от, в обох у якості віртуозного мультиінструменталіста був задіяний Леонід Бєлєй. Вже працюючи у складі МАНДРІВ, Леонід відновив свої музичні пошуки, але тепер – наодинці. Паралельно Лео спробував свої сили в якості композитора ігрового та анімаційного кіно і добився там вельми непоганих результатів. Однак коли справи у нашому кінематографі стали зовсім кепські, його творчі відносини з кіношниками дещо ослабли. Втім, 5 лютого поточного року у столичній галереї "Парсуна", що спеціалізується на виставках ляльок, відбулася спеціальна презентація авторських ляльок режисера-аніматора і лялькового майстра Олега Педана та живописних полотен художника Ігоря Каткова. За тиждень до події Леоніду позвонила арт-менеджер "Парсуни" і запропонувала йому зробити музичний супровід презентації, оскільки він ще недавно співпрацював з Олегом і Ігорем у фільмі "Найменший" на студії "Укранімафільм". Ідею видати диск з кращими саундтреками "Укранімафільму" підкинула менеджер галереї Інга Рубель. І недаремно, адже Лео оперативно скомпонував вельми симпатичну аудіо збірку дотепних саундтреків до мультиків. Кожен з них – це яскрава музична замальовка до портретів персонажів і до карколомних мультяшних подій у стрічках "Маленький великий пес", "Коп і Штик", "Найменший"...

Назви до власне музичних епізодів Лео придумував сам – "Будівництво ракети", "На полюванні", "Мурахи і сон", "Дама з бантом", "Кумедне НЛО" тощо. Диск "Музика в стилі аніма" - перша вдала спроба виокремити музику до анімаційного кіно в окремий жанр, адже навколо тілький чути про відсутність у країні якісного музичного продукту для дітей. До речі: попередній соло-альбом Лео "Люмінофори" 2005-го року вдало заповнював "білі плями" на "мапі" українського ембієнту, а структурно той диск нагадував блискучі саундтреки до неіснуючих українських кінофільмів, а для шанувальників ембієнту став еталонним зразком стилю.

ЛЯПИС ТРУБЕЦКОЙ
Культпросвет

Союз, 2009

Очевидно втомившись від безкінечних стилізацій під дворову пісню та від того, що вони самі іменували не інакше як "Жлоб-рок", білоруський ЛЯПІС ТРУБЄЦКОЙ на чолі з лідер-вокалістом та головним "гуру" Сергієм Михалком зробили крутий поворот на 180 градусів і складно заграли такий собі мало не анархістський ска-панк. Невдовзі один за одним з’явилися альбоми "Капітал", "Маніфест" та "Культпросвет". Усі три диски потрапили до мережі, усі три вільні для скачування. Нині в Білорусі є повно розкішних етнорокових формацій, вистачає й своєрідної альтернативи та хіп-хопу. Втім, нинішній пострадянський простір стрімко окупував "лівий фронт", а точніше – ідейна трилогія "Ляпіса Трубецького". Справді Сергій Михалок пише неординарні тексти – дотепні, іронічні, про вокативні, іноді – вельми талановиті. Розкручуючи останній реліз "Культпросвет", він навіть поголив голову, аби бути максимально схожим на поета революції Володимира Маяковського... До речі: в попередньому релізі "Маніфест", який був значно ширшим тематично і набагато музичнішим, лідер ЛЯПІСІВ фігурував в образі рогатого Пана – того самого героя античної міфології. Усі нові релізи наскрізь просякнуто антиглобалістським пафосом, в піснях є багато соціальної сатири, але жодних персоналій... Зовсім як в журналі "Крокодил" у 30-ті роки, де поганими були виключно двірники й начальники жеків, але ж не вищі посадовці. Як на підбір трихвилинні опуси з "Культпросвєта" змальовують неоковирну дійсність та негативних персонажів навколо нас із запеклістю та ентузіазмом Маяковського-сатирика. До того усі ці агітки звучать як приснопам’ятні революційні марші, які, щоправда, швидко набридають і, якби не напрочуд дотепні перли Михалка, зробили б цей диск малослухабельним і нецікавим. Водночас "ляпісівський" агітпроп "навпаки" викликає нав’язливі асоціації з подіями 30-тих, точніше – з глобальним армагеддоном, тотальною диктатурою пролетаріата, до яких полум’яний поет революції так і не дожив, пустивши собі кулю в скроню.