Ротару Софія

У липні 1965 року журнал «Україна» надрукував на обкладинці фото юної співачки Софії Ротару – перможиці республіканського конкурса естрадної пісні. І надрукував про неї – тоді ще студентку чернівецького музичного училища статтю. На той час журнал друкувався мільйонним накладом. Примірник видання потрапив до рук військовослужбовця Анатолія Євдокименка, який служив тоді в Нижньому Тагілі. Побачивши фото, він зрозумів, що ця дівчина – його доля. Він поїхав до Чернівців, знайшов гуртожиток музучилища і познайомився із Софією. Не одразу вона зрозуміла, що Анатолій – це і її доля також. День їхнього весілля, за визнанням самої співачки, був найбільш щасливим днем її життя. 24 серпня 1970 року Софія народила первістка – сина Руслана. Чоловік зустрів дружину з малятком під пологовим будинком з оркестром, який супроводжував сім'ю до самісінького будинку. По дорозі Анатолій ніс дитину, весь час пританцьовуючи. Цей шлюб точно укладався на Небесах, а шлюб співачки Софії Ротару з естрадою укладався одразу з трьома країнами – Україною, Молдовою і Росією. За часів СРСР це ще не мало особливого значення, тому що Софія Ротару була найбільш улюбленою естрадною зіркою усіх, хто мав радіо, або ТБ. Навряд чи можна знайти у нас виконавця, творча доля якого склалася б настільки щасливо. До речі: Софія Михайлівна радо ділиться власним секретом щастя: а) безмежно любити свою справу; б) працювати, працювати, працювати; в) нікому не заздрити. До того, вона не вірить в дива-чудеса, яких, за її думкою, просто не буває. Себе вона рівною мірою відносить до естради української, естради російської та молдавської.

Однак найбільший імпульс розвитку вона отримала внаслідок співпраці з геніальним Володимиром Івасюком. Його пісні – це діаманти її репертуару. Дуже важливе значення вона надає роботі з молдавським композитором П. Теодоровичем, а також з його російським колегою Володимиром Матецьким. Не так давно вона відкрила для себе один талановитий український тандем у складі композитора Руслана Квінта та поета Віталія Куровського. Саме з ними було зроблено декілька незаперечних шлягерів: «Одна калина», «Чекай» та інші. Окрім цих пісень в збірці найкращого присутні мегахіти Володимира Івасюка «Червона Рута», «Мальви», «Водограй», «Пісня буде поміж нас» та загальновідомі хіти Теодоровича – «Меланхоліє», «Креде ме» (Вір мені), «Се вий» (Чекаю тебе). Є на диску й знаменита «Черемшина», написана, до речі, нині вже майже забутими авторами – самодіяльним поетом Ю. Юренчуком та композитором В. Михайлюком. Є тут і не менш класичний шлягер Миколи Мозгового «Край». Варто згадати, що співачка в різні періоди творчості давала друге дихання багатьом українським радіо-хітам 50-60 років. Щодо альбому, який Софія Михайлівна назвала вельми інтимно і лірично «Єдиному», то він присвячується пам'яті її чоловіка і друга Анатолія Євдокименка. Ось її слова: – Єдине і одвічне кохання мого життя – він так довго, наполегливо і романтично прагнув цієї любові.

Почуття, окрилене спільним захопленням музикою та піснями молодих буковинських композиторів. Перші виступи, спільні перемоги – все це ще більше з'єднало нас. Він був прекрасним чоловіком – ніжним і турботливим, талановитим трубачем, музикантом від Бога. Високий і ніжний голос його труби завжди звучить в моїй душі, в моїх піснях. Саме він знайомив мене з талановитими композиторами, знаходив для мене найкращі пісні, створив ансамбль ЧЕРВОНА РУТА. Він був режисером і постановником всіх моїх концертних програм, моїм Вчителем, моїм натхненням. Він був справжньою Людиною – добрим, благородним, щедрим і вірним другом, люблячим чоловіком, сином, батьком, дідусем. В цих піснях – наше кохання, наші мрії, все наше життя. Нехай вони стануть Присвятою тому Єдиному, що, на жаль, ніколи не повернеться. Але залишається Пам'ять, адже Музика і Кохання є вічними!»