Гриньків Роман

Бандура. У кожного з нас це слово викликає туманні асоціації з архаїчним минулим і — може бути — пригадаються офіціозні концерти на партійних з'їздах 70-80-х, з капелами бандуристів у червоних шароварах. Бандура в радянські часи перетворилася в символ псевдонародності і хрестоматійного занудства. Чи може бандура асоціюватися з актуальною гостросучасною музикою? Може! Ще як може. Це цілком довів Роман Гриньків — київський музикант із консерваторською освітою, ім'я якого сьогодні добре відомо найбільшим діячам західного шоу-бізнесу. Роман Гриньків активно концертує і випускає спільні альбоми з Ел Ді Меолою — легендарним джазовим гітаристом, виступає у проектах Андреаса Волленвейдера — швейцарського артиста зі світовим ім'ям. У Канаді Роман організував і побудував бандурну майстерню, а в Києві він займається підготовкою шоу із супернавороченою сценою, "героєм" якого стане електрофікована бандура. У цьому шоу візьме участь згаданий вище Ел Ді Меола. Однак — про все по черзі. Слово — Роману Гриньківу:

— Не я вибирав бандуру. Бандура вибрала мене. Мій дід займався бандурою. Коли він довідався, що я, так сказати, вже в проекті, він спеціально для мене — ще ненародженого — зробив таку іграшкову бандурку. На велику сцену мене вивела велика людина — Ієгуді Менухін. А передісторія була така: два бельгійці знімали фільм про Україну. Вони натрапили в консерваторію і стали знімати коридори, де на кожному кроці грали студенти, тому що місць у класах не вистачало. Одним з них був я. Цей відеозапис потрапив до Менухіна. І він захотів бачити мене у своєму концерті. Згодом я потрапив у Париж і виступав у концерті Ієгуди Менухіна. В тому ж залі наступного дня повинен був виступати Ел Ді Меола. Директор цього залу запитав у мене — чи знаю я такого музиканта. Звичайно — відповів я. Знаю і дуже поважаю. Тоді він сказав, що може провести мене на його концерт. Я закинув на плече бандуру — залишати в авто не став, тому що там теж крадуть — і пішов до залу. Після концерту директор повів мене на сцену — знайомити з Ел Ді Меолою. Той побачив бандуру і попросив зіграти що-небудь. У той момент публіка вже залишала зал, але апаратура ще була включена. Я сів біля мікрофона і став грати. Ел Ді Меола дивився на мене як заворожений, потім узяв гітару і став імпровізувати. Коли я підняв голову, то побачив, що глядачі повернулися в зал — концерт продовжувався.

Цей спонтанно виниклий дует одержав свій розвиток і вилився в спільні концерти в Америці. Далі пішов запис альбому "Зимові ночі". Музика "ночей" була побудована на українському мелосі і це, безумовно, заслуга Романа Гриньківа. Саме він розтлумачив Ді Меолі, що "керолл оф беллз" — не американська народна пісенька, а українська колядка в обробці Леонтовича. "Зимові ночі" — це був типовий різдвяний альбом, яких на американському ринку під кінець року з'являється безліч. Але саме цей диск користувався величезним попитом — альбом прекрасно розійшовся в Америці і Європі. Тим часом Роман перебрався в Торонто, де і створив власну бандурну майстерню. Йому допомагала діаспора. Але вона ж його потім і гнобила — Гриньків з його новаторством і експериментами не прийшовся до двору. Перебороти консерватизм канадських українців виявилося важче, ніж зробити те ж саме на Батьківщині. Його відносини зі світовими зірками музики нью-эйдж складалися значно краще.

Роман Гриньків:

— З Андреасом Волленвайдером я познайомився заочно і вже потім постукався в його двері. Волленвейдер для мене в студентські роки був кумиром, я захоплювався його музикою, мене приваблювала його манера гри на арфі, прозорість і краса звуків. Я мріяв зробити з бандурою те, що він зробив з арфою. А справа розвивалася так. Один швейцарський музей виставив екзотичні музичні інструменти, у тому числі — бандури. Це були інструменти абсолютно кічеві, тому що у сталінські часи вони робились для дарунків вождеві від українського народу. Уявіть собі бандуру у виді серпа і молота... А музейні працівники вирішили влаштувати спеціальний концерт, щоб почути як це все звучить. Запросили мене. Після цієї незабутньої акції я потрапив у домашню студію Волленвейдера. Він зацікавився бандурою й увесь час просив мене грати народну музику — усе те, з чого бандура і виникла. Якщо Ел Ді Меолу цікавили звуки — як фарби художника, то Волленвейдера цікавила мелодійна автентика бандури, тобто — щось глибинне, архаїчне. Волленвейдер вирішив написати музику — спеціально для бандури. Усе буде зроблено за правилами: ноти, репетиції, запис. І це, за моїм розумінням, буде погляд швейцарця на нашу музику і наше спільне її втілення.

Сьогодні Роман Гриньків самостійно розробляє дизайн абсолютно запаморочливої сцени — з монітором і комп'ютерами. Там — на тій сцені, Роман збирається продемонструвати нову модель бандури — міді-бандуру. Крім того планується безліч інших "родзинок", які поки що тримаються в секреті. Тобто — Роман продовжує руйнувати стереотипи. І створює нові. Але вже зовсім іншої якості. Світові він це вже довів. Тепер він спробує зробити це в себе на Батьківщині.