Ірина Білик

Вона, виходячи на сцену, на мить заплющує очі. Відкривши їх, вона занурюється в море вогнів і звуків. Тисячі пар очей зустрічаються з її поглядом. Вони чекають. Вона прислухається до себе, до своїх почуттів. Так починається Дійство. Бурхливе і ніжне. Двогодинний транс, де вона —диригент стихії. Інколи здається, що Вона — тисне, що Вона — надто самовпевнена і жорстка в сценічних репліках до залу. Інколи відчуваєш, як вона, притискаючись до чергової м'якої іграшки, скочується до грайливого інфантилізму. Раптом на пару хвилин перетворюється на гранд-даму, але бісики в її очах говорять про щось інше. Вона — яскрава, різнобарвна і рухлива. А сцена — це єдиний її наркотик. Наркотик на все життя.

Спільний тур Ірини Білик, Максима Фадєєва і Лінди пройшов під антинаркоманськими девізами. Пройшов успішно, не дивлячись на те, що Лінда отримала триступеневий перелом ноги і після концертів не могла рухатись. Успіх був запрограмований і прогнозований тією обставиною, що вони — різні. І не просто різні. Вони з різних планет. Однак не буває хороших або поганих планет лише через різницю в кліматі і кількості кисню в атмосферіКлімат туру "Фарби неба" не був екстремальним і не був млявим, він був емоційно насичений і відвертий. Як і розмова з Іриною Білик про життя, музику і людей, з якими вона працює.

О.Є.: — Ірино, коли ми з тобою зустрічалися рік тому, промайнула думка, що ти завжди прагнеш несподіваних поворотів — не стільки в музиці як такій, скільки у великих проектах. Ось і маємо "Фарби неба" — спільний тур з найбільш цікавими героями сучасної поп-сцени Росії. Водночас якось усі виїхали в спільні тури. Сестри Руся і Наталя Корольова, Сестри Ротару... Ну, тут зрозуміло. Інтрига в родинних зв'язках і в життєвих колізіях, замішаних на сюжеті казочки про Полпелюшку. А ви з Ліндою настільки несхожі... Контраст сонячної вітальності і похмурої депресії надто очевидний. А може це два тура, злиті в один? Розкажи про цей альянс.

І.Б.: — Я гадаю — смішно думати, що Ірина Білик поїде в тур, який виявиться гіршим за попередні тури. Усі, напевне, помітили, що я лише раз на рік вибираюся з концертами, які лунають по всій Україні. Моя мета — дати потужний поштовх для творчості усій країні. Нехай раз на рік. Натомість протягом довгих місяців отримую якісь призи, нагороди, мішки листів, знову ж таки. Так було з туром "Нова", так було з туром "Так просто". Щодо спільного туру з Ліндою, то я хочу вас запевнити, що інші артисти дуже скоро почнуть використовувати таку ж модель. Але все одно наш тур залишиться першим туром такого типу.

О.Є.: — Свої альбоми "Нова" і "Так просто" ти представляла із власною командою одна. Альбом "Фарби" ти презентуєш на концертах в компанії з Максимом Фадєєвим і Ліндою Чому?

І.Б.: — Справа в тому, що на осінь ми плануємо ювілейний тур, присвячений десятиліттю творчої діяльності. Там прозвучать пісні, що писалися і виконувалися протягом тих років — від зовсім ранніх і до останніх, що з'явилися вже після альбому "Фарби". Там я представлятиму людей, які так чи інакше впливали на мене, допомагали мені. Це будуть такі "сімейні" концерти, де пануватиме домашня атмосфера. Принаймні я так собі це уявляю. Там просто не вийде говорити про проблеми. Ось чому я вирішила "розвести в часі" ці події. Про те, що мене хвилює зараз — я говоритиму в турі "Фарби неба". До речі: альбом спеціально був присвячений проблематиці сьогоднішнього дня. Альбом "Фарби" спеціально писався для того, щоб звернути увагу молоді і батьків на те, як ми живемо. Приблизно в ті ж терміни мала виїхати з сольними концертами російська співачка Лінда. По лінії агенції "Арс-Україна". І приблизно з тими ж ідеями і проблематикою... Ось тоді і виникла логічна думка об'єднати тури. Агенція "Нова" разом з агенції "Арс-Україна" розробили концепцію туру, спланували маршрут.

О.Є.: — Чи є для тебе цікавим цей альянс з Ліндою і Максом у суто творчому плані?

І.Б.: — Ти знаєш, неправильно говорити "Білик і Лінда". Правильно акцентувати "Білик-Фадєєв-Лінда". Музика Максима вразила мене ще років п'ять тому. Я заслуховувалася опусами цієї талановитої людини, цього Композитора з великої літери. Я знала, що тоді його доля складалася не найкращим чином... І тим більше зраділа, дізнавшись, що є можливість виїхати в тур разом з Максом. Фадєєв дуже довго і страдницьким шляхом йшов до своєї нинішньої популярності, він для мене — біла ворона російської поп-музики. З іншого боку — він Герой своєї країни. Та й на мене популярність не впала як сніг з неба. Це — важкий шлях довжиною в десять років.

О.Є.: — Я був свідком чималої кількості антинаркоманських, антиалкогольних фестивалів, які нічим не закінчувалися. Чи не здається тобі, що гасла, винесені в заголовок туру — це порожні слова і реально ніяк не впливають на ситуацію в країні?

І.Б.: — Було б смішно думати, що я, виходячи до людей, почну агітувати їх кидати вживати наркотики. Ні, звичайно, У мене дуже коротке звернення.Я кажу так: "Ви всі потрібні мені. Бо без вас мої пісні, моя музика стане німою, стане непотрібною. Не йдіть в туман, не йдіть в тінь. Будьте зі мною". Ось така промова. Я знаю, що мене в країні люблять і прислухаються до моїх слів. Вважаю, якщо 50 відсотків людей замисляться після тих слів, а ЗО відсотків кинуть наркотики — то вже буде добре.

О.Є.: — Напевно, щось змінилося і в твоєму житті за останній рік. Адже тривожні мотиви в альбомі "Фарби" виникли невипадково. Чи не так?

І.Б.: — Саме так. За останній рік довелося мені побувати в квартирах, де немає води і світла, де живуть люди, які не знають, як жити далі, як вижити. Я бачила і чула багато жахливого. Скрізь я говорила з людьми, скрізь пробувала їм чимось допомогти, повернути втрачену віру. Я запевняю тебе — усе це подіяло. І впевнена, що деякі з них обов'язково згадають мене. Згадають із вдячністю.

О.Є.: — Давай детальніше зупинимось на піснях, які прозвучали на концертах туру.

І.Б.: — Максимально повно звучав матеріал з останнього альбому "Фарби", адже я навряд зможу презентувати його в цілісному вигляді на осінніх концертах ювілейного туру. Але в новій якості прозвучали старі пісні. Пісня "Хочу" вперше виконана саме так, як я хотіла тоді, коли писала її. Саме в тому темпі і з тим драйвом, які раніше не вдавалося втілити. Просто нині маю найкращих музикантів, з якими це вдалося зробити вперше.

О.Є.: — Твоя команда знову оновила склад. З'явився ще один барабанщик, нові бек-вокалістки, збільшився балет... Як ти здійснюєш відбір?

І.Б.: — Деяких я запросила сама. Заздалегідь почала шукати новий балет. Познайомилася з хореографом Олегом Капустіним, балетом АНТУРАЖ. Дуже симпатичні хлопці. Вони самі придумали таку красиву назву. Бек-вокалістками займався наш Жан Болотов. Він відібрав Таню Луканову і Юлю Донченко. Обидві обдаровані...

О.Є.: — Мені здається на них ще чекають їхні сольні кар'єри. А щодо бек-вокалу як такого, то насправді це — велике мистецтво. Тіна Тернер (і не лише вона) починала саме в такій якості.

І.Б.: — 1 я так починала. Я писала пісні для дитячих вистав. Говорила голосами зайчика, ведмедика, крапельки.

О.Є.: — Судячи з того як ти ретельно колекціонуєш іграшки оце "дитяче начало" ніколи не виветриться з твоєї душі?

І.Б.: — Ну звичайно. Навіть зараз, коли люди хочуть зробити для мене щось приємне вони дарують мені іграшки. Бо знають, що вони цінніши для мене за коштовності, якісь хутра.

О.Є.: — А яке з листів тебе вразило найбільше?

І.Б.: — Якось ми проводили конкурс на кращий новий імідж для Ірини Білик. З призами. Усе як завжди. Переміг один хлопець на ім'я Юра. Коли ми надсилали йому приз, то на зворотній адресі побачили назву і номер колонії, номер загону і таке подібне. Ось тоді я зрозуміла, що цей хлопець і інші люди, які живуть в неволі вони потребують моєї музики, моїх пісень. Тепер, коли пишу щось нове, думаю і про них також. У мене після туру обов'язково буде концерт в колонії. Це буде благодійний концерт.

О.Є.: — Я бачив як тебе сприймають діти. Як ти ставишся до дітей. Можна розчулитись... А от ти сама хочеш народити дитину?

І.Б.: — Ти знаєш — я думаю про це. Часто думаю. Мені здається, що це питання вирішиться саме по собі. А ще я думаю моя дитина буде дитиною натхнення. Тому що дитина буде схожою на весну, яку я люблю, на квіти, яких завжди багато в моїй квартирі, на пісні, які я пишу. Не скажу, що немає такого чоловіка. Проблема полягає в тому, що їх якраз дуже багато. Мені так важко когось вибрати, тому що вони усі чудові і закохані в мене як один. Ось чому це питання поки що залишається відкритим.

О. Є.: —У мене є багато знайомих серед чоловіків, які не можуть обрати супутницю життя з тих самих причин: дуже багато привабливих жінок.

І.Б.: — Це погано. Я теж маю таких друзів. Я їм не заздрю — я їх сварю. Після тридцяти п'яти неодружені мужчини починають користуватися послугами проституток. Але я не думаю, що душу мужчини це робить більш ніжною, доброзичливою. Я хочу, щоби мої друзі, нарешті, визначилися в житті. А мені ще немає тридцяти, і я поки що в роздумах...

О.Є.: — Ірино, у тебе досить великий колектив, ким ти є для них? Доброю феєю, суворим керівником, диктатором?

І.Б.: — Можливо, це прозвучить самовпевнено, але усі члени мого колективу — навіть ті, що не стоять на сцені — вони усі мене люблять. Якби це було не так — я би не змогла працювати, не змогла б віддавати те, що віддаю.

О.Є.: — Тоді психологічна модель твоєї групи — велика сім'я. А в сім'ї, як відомо, не без...

І.Б.: — Перед від'їздом в тур я усіх ставлю до відома про те, що в моїй присутності ніхто не має права показувати, або навіть натякати на обставини свого приватного життя. Хто з ким спить, наприклад. У мене вимога одна — я не повинна це знати. Мої почуття настільки сильні, що, можливо, я не зможу продуктивно працювати на сцені.

О.Є.: — Природа цієї вимоги в ревнощах?

І.Б.: — Звичайно. Я відкрито це говорю. Інакше можуть виникнути проблеми. І виникали. Але люди, винні в таких інцидентах більше зі мною не працюють.

О.Є.: — Досить жорстка позиція. Хоча і виправдана, якщо йдеться про розвиток цілого проекту. Коли ми говорили про спільний тур, ти повідомила, що окрім Лінди були інші кандидатури серед російських зірок. Чи не так?

І.Б.: — Так. Але то — плани на майбутнє. Я не хотіла б називати імена, бо поки що — то комерційна таємниця. Я знаю, що скандальновідома "Пісня року", що пройшла без моєї участі та без участі кількох провідних українських артистів, дуже розпекла інтерес Москви до моєї персони. Білик-бунтівниця! Білик кидає виклик першим зіркам Росії! І таке інше. Але коли ми особисто познайомилися, поспілкувалися та поспівали, вони швидко зрозуміли, що перед ними нормальна людина без жодних хворобливих амбіцій, але яка має власну чітку позицію. Зрештою, я просто щаслива жінка, щаслива людина. І щастя моє в тому, що можу дарувати людям радість. Це — головне.

З тих пір, коли Іра народила, ми нечасто спостерігали її на людях. Хіба що в кліпах. В одному з них — в "Ангелі" вона вже зовсім не та, що раніше. Є якийсь водорозділ — до альбому "Ома" і — після альбому "Ома". Тепер вона ТА, котра зважилася на цей альбом. Яка проспівала саме ці пісні. Може це пролунає дивно, але багато хто просто недооцінив цю роботу. А те, що "Ома" виявився якоюсь мірою недосяжним для розуміння її фанами — факт майже доведений. В її словах лунали нотки розчарування і, схоже, не дуже прихованої образи.

Ірина Білик: — Одного разу я подумала — якщо мене не дуже хочуть бачити в моїй країні, я спробую свої сили в іншій. Я вирішила зробити нову програму для того, щоб гастролювати за кордоном. А Україна... нехай трохи відпочине від мене.

Ірина Білик з гуртом ЦЕЙ ДОЩ НАДОВГОА і справді — відомі перші успіхи варшавського відділення компанії "Mama Musіc" — української аудіокомпанії, яка випускає диски Ірини Білик. Відеокліп "Ти ангел" зайняв найвищі позиції в хіт-параді популярного польського телеканалу "Полсат". Головна інтрига нового альбому співачки "Країна" полягала в тому, що він існуватиме в двох версіях — українській і польській. І мав з'явитися одночасно в обох країнах. Але спочатку альбом почули і побачили в Польщі, а також — в сусідніх країнах. Попри обмаль інформації про перипетії українського аудіо-продукту за кордоном, сьогодні можна вже сміливо говорити про справжній успіх цього альбому. Значно пізніше з`явилася українська версія диску, який вже розійшовся серйозним накладом. Цікаво, що в столиці "Країна" так і не була презентована помітним концертом, а траса промо-туру пролягає в інших містах.

Ми говоримо з Ірою про те, що Україна, українська нація — одна із наймузичніших і співучих у світі. Однак набагато менш "музичні" країни більш відомі світові, ніж наша. І це — один з парадоксів, накопичених історією Неньки. Незабаром ми одночасно доходимо висновку, що постколоніальна і постоталитарна держава з рабською психологією населення іншою, на жаль, бути не може.

Ірина Білик: — Якось собі сказала — я все зможу. І повторювала це увесь час як закляття. Коли в мене з'явилися друзі, з якими мене зв'язувала робота, ми говорили — ми все зможемо. І ми змогли. На східній Україні, де ніколи не виступали україномовні виконавці, я перша зібрала аншлаги. Я пробила стіну недовіри до наших вітчизняних артистів.

Справді, Іра була першою українською співачкою, що забила найбільший цвях у труну з міфом про другорядность і неконкурентноздатність української естради. Тепер інші часи. Можливо, уже недостатньо національного визнання на тлі постійного потоку музичної інформації із-за кордону. Так, це швидше за все один з найважливіших мотивів у справі організації шоу-структури за кордоном.

Поки ми спілкуємося, поруч у студії кипить робота. Там чаклує Сергій Доценко — відносно новий герой її "музичного роману".

Ірина Білик: — Так складається в моєму житті, що з усіма найбільш знаковими авторами і музикантами я знайомлюсь випадково. Заїжджала якось на студію Сергія Круценка — досить відомого аранжувальника і композитора. Раптом чую — із сусідньої кімнати звучить пісня. Незнайома мені. Але — моя! Я одразу зрозуміла, що звучить саме МОЯ ПІСНЯ. Що тільки я можу вважати її своєю. Там знаходився Сергій Доценко. І він каже: ось написав для тебе пісню і саме збирався показати. Тепер Сергій працює у нас на студії. Він написав кілька речей для моєї нової програми і вони увійшли в альбом "Країна".

Кілька пісень з альбому "Країна" вже "відгуляли" у різноманітних радіо- і телеефірах. Ці пісні визначили контури альбому як чогось цілісного — легкого, дуже мелодійного, із присмаком народного мелосу. Усім запам` ятався кліп "Дорога" — повністю знятий, на колесах. Новим героєм її кліпу був мовчазний і мужній водій-дальнобійник — популярний польський актор Цезарій Пазура. Це відео можна трактувати як сучасну мелодраму про долю української дівчини і польського дальнобійника. Гарне вийшло б кіно. І напевно більш правдиве, ніж сильно набридлі російські бандитські серіали.

Альбом міститить 14 пісень, умовно розділені на дві частини: "Серце" і "Душа". Перша частина охоплює вже відомі пісні: "Країна", "А мені б туди", "Через високі гори", "Сирота", "Не плач", "Марічко". Частина "Душа" міститить гіти "Твої Руки", "Ти ангел", "Дорога" і робота з Кузьмою "Мовчати", а перчинкою слугує "Obcy ty", виконана польською мовою. Загалом нове видання пані Білик має суттєвий перегук з її польськомовним дебютом " Bilyk", що побачив світ у вересні минулого року. Пісні "Сирота" і "Не плач, Марічко" були на ньому відразу заспівані українською, а "Твої руки", "Ти Ангел" і "Країна" виконуються польською мовою. Втім, ці пісні відразу створювалися у двох мовних варіантах — на відміну від " Obcy ty", яка навмисно залишена польською мовою.

Цікаво, що пан Пазура щиро захоплюється творчістю Ірини, вважаючи що в нашої співачки є дуже високі шанси пробитися на європейський музичний ринок. У кліпі "Ангел", до речі, доля зіштовхує героїню Ірини з хлопцем-геєм. Як виявилося, його поява була невипадковою.

Ірина Білик: — Це було в моєму житті. Іноді я закохувалась в якусь неординарну людину. Уяви мій стан, коли виявлялося, що він — чоловік нетрадиційної орієнтації... Пізніше я зрозуміла — платонічна, нетрадиційна, нерозділена, словом — яка завгодно любов – все одно ЛЮБОВ! У нашій країні про це мовчать, а якщо і говорять, те якось незграбно. Або ось на концерті до мене піднімається чоловік у костюмі, дарує букет квітів і шепоче на вухо: "Це Вам від прем'єр-міністра, Ви йому подобаєтеся. Але тільки нікому не кажіть". Ну як це? Людина надсилає букет і боїться — не дай Боже люди в залі довідаються, від кого цей подарунок. І так в усьому. Ми самі собі не наважуємося зізнатись, що ми любимо, а що ненавидимо. Ми якось не вміємо бути самими собою. Ця негативна риса — дійсно гальмо, одна з причин нашого невизнання у світі. Я більш ніж впевнена, що в нас є усе для того, щоб стати процвітаючою європейською країною. Найголовніше — повірити в себе.