Пономарьов Олександр

Один мій приятель жарту заради узявся порахувати усіх нині сущих Пономарьових у нас і в них (в Росії). Вийшов майже нескінченний список Пономарьових, серед яких є люди дуже поважні і знамениті. Є різні, але таких, з якими співають стадіони — і проспівують кож­не слово пісні — не знайшлося. Олек­сандр Пономарьов мав "заключне слово" на фанерному стадіонному шоу після зустрічі футбольних клубів "Стар­ко" та "Клас А". Наші артисти були роз­чаровані (публіка також...) — вони про­грали московським зіркам. Поза тим їх зустрічали "на ура", що страшенно диву­вало москвичів, які були чомусь впевнені, що зірки — саме вони. Одне слово, після довжелезного ланцюжка виконавців, багато з яких навіть і не імітували "живий стиль", вийшов Олександр Пономарьов. Він дер горлянку щосили, він співав вживу і "завів" увесь стадіон. Це дійсно вражає, коли ТАКА кількість молоді знає телеспівака номер один в нашій країні.

Рік 1997-й для Пономарьова був страшенно насиченим. І не лише для нього, а й для продюсера Віктора Дорошенка 1997 рік був багато в чому визна­чальним (вирішальним, генеральним...). Пам'ятаєте радянські п'ятирічки? Враження таке, що тандем Пономарьов-Дорошенко долають п'ятирічку за рік і постійно набирають нових обертів. Окрім справ суто футбольних (турботи, пов'язані з футбольною командою) во­ни вели декілька проектів. Головним серед них на той час був — альбом "Перша і остання любов". З моменту запису першого альбому в житті Сашка сталося дуже багато змін. Насамперед — досить болісне розставання з талановитим композитором і аранжувальником Андрієм Шустем, внаслідок чого мистецтво аранжування й дизайн він по­трошку опанував сам. Зрештою, то дало відчуття свободи і значно скоротило дистанцію між задумом та його втілен­ням. Водночас Сашко добре розумів, що самотужки він не витягне увесь саунд та повноцінне осмислення матеріалу, який постійно накопичувався. Пошуки оптимальної форми роботи над пісня­ми перманентне чергувалися перемога­ми — на великих і маленьких імпрезах.

Колекціонуючи призи і нагороди, співак не забував про головне — нові пісні мусять звучати досконало, адже високий рейтинг можна втримати ли­ше тоді, коли високий клас демонструватиметься і в нюансах також. Одне слово, тандем Пономарьов-Дорошенко створює студію "Клас А". На студії починає працювати відомий аранжувальник Іван Шевчук (той, що працював на студії "Новий простір", а ще раніше ви­ступав в складі групи ТНЕ ХОСТІЛЬНЯ разом з Василем Ткачем). Відтоді рівень фонограм Пономарьова, а точніше — змістовність і оригінальність аранжу­вань суттєво поліпшились. Над новими піснями в студії постійно працюють відомий київський гітарист Роман Суржа й музиканти ф'южн-групи БРАТИ БЛЮЗУ. Усі продюсерські функції вико­нує Віктор Дорошенко. За мікшерським пультом чаклує Іван Шевчук.

Своєю назвою цей другий реліз був зо­бов'язаний пісні "Перша й остання любов". Програмна річ, яка нині звучить на будь-яких виступах співака. Пісня "Анна" — таємничий твір, автор невідо­мий. Спеціально для Пономарьова на­писала пісню Марія Бурмака і назва її — "Для неї". "Я знаю, що на світі десь є ти" — порівняно менш відома річ. "Серденько" і "Білий кадиллак" — найбільш розкручені, майже народні хіти. До аль­бому увійшла пісня Олега Кулика "Молитва", яку Пономарьов виконував на ве­чорі пам'яті співака. Пісня "Голоси" — для виконання хором. Гімн футбольно­го клубу "Клас А". "Знову і знову" та "Я піду" — також постійно звучать на концертах, в ефірі.

Щодо підготовки альбому. Цей про­цес теж нагадує біг з перешкодами, оскільки концертна траса Пономарьова залишається напруженою: сольні кон­церти в Дніпропетровську, Павлограді, Чернівцях, Кіровограді проходили при аншлагах. Однак справжній тур Олександра Пономарьова розпочався великим бенефісом поп-зірки в палаці "Україна" в супроводі живої групи, до якої увійшли музиканти з БРАТІВ БЛЮЗУ і Роман Суржа. До стар­тового шоу в "Україні" готувалися спеціальні декорації, нові костюми та розроблявся сценарій.

Віктор Дорошенко — був перший в житті Пономарьова повноцінний продюсер в західному розумінні цього терміну. Віктор вважає, що артист не мусить піклуватися про організацію концертів, записи на студіях. Також його не по­винні турбувати побутові дрібниці, а тим більше — проблеми. Віктор Доро­шенко — постать на обрії українського шоу-бізу, яку вигідно відрізняють від інших впертість, зібраність, чіткість і зовнішня суворість — принаймні в ділових стосунках.

У 1994 році Віктор провів свій ос­танній поєдинок як кік-боксер. Тоді ж організував футбольний клуб зірок ук­раїнської естради "Клас А". Він був у до­сить приятельських відносинах з Олександром Єгоровим і Оксаною Хожай.

Власне, "Клас А" — то було спільно вимріяне чадо. З часом, як відомо, відбувся розкол у команді. Віктор пояснює це розбіжністю в поглядах на клубну політику. Виявляється, Єгоров був "проти" деяких нових учасників, а До­рошенко був "за". Зрештою, кожен залишився при своїх інтересах та зі своїми командами. З Пономарьовим його май­бутній продюсер познайомився на тре­нуваннях. Пізніше, коли влаштовував збірну "солянку" в Сумах, він звернув увагу на те, з яким захватом публіка сприймала саме його — Пономарьова.

У 1996 році Олександр вже мав цілу низку заслужено здобутих перемог на пісенних конкурсах, але ще не мав достатньо резонансної кількості теле-ефірів. Ще не було кліпів, а крутилися лише поодинокі більш-менш якісно записані концертні виступи. Дорошенко знав, що Сашко не має конкретного продюсера, тим паче — агенції, яка б піклувалася його справами. Спочатку вони просто вирішили спробувати зро­бити щось спільне, цікаво, що усе робилося на чесному слові, без будь-яких взаємних угод, скріплених юридично. У січні 1997 року Пономарьов звернувся до Дорошенка з пропозицією поставити справу на професійні рейки. І цей союз зміцнів і почав приносити свої плоди. Щоправда, не можна не згадати про лю­дину, яка за певний відрізок часу багато зробила для артистичної долі співака. Це — Олег Красиловський, який дебют­ний альбом Пономарьова "З ранку до ночі" видав під власним лейблом Інтер-Крас-Рекордз. Левова частина творів на тому альбомі — це "стопудові" шлягери, які і зараз складають актив на сольних концертах співака. До речі: інколи за місяць Олександр Пономарьов давав більше двадцяти концертів, на кожному з них він викладався повністю. Попит на нього — колосальний.

На мій погляд цей успіх продиктова­ний не лише тим, що співак продовжує кращу лірично-інтимну традицію естрадної пісні, а скоріше — присутністю глибокої особистості — його власного емоційного его. По-друге, не відкриваючи америк, Пономарьову вдалося підняти на декілька щаблів вгору красу відносин чоловіка і жінки. Звуковим тлом для деяких його пісенних перлин слугує безліч псевдолюбовної лірики, яка не чіпляє. Пономарьов чіпляє насамперед дівочі серця, які завжди прагнуть... самі знаєте чого. А цього — Великого, Чистого і Красивого так мало в їхньому житті. Пономарьов для них — той вимріяний в снах казковий принц на білому коні (білому мерседесі, кадиллаку етс.)

Отже тандем Пономарьов-Дорошенко виявився напрочуд успішним, настільки успішним, що одного прекрасного дня супервідомий продюсер одного супервідомого артиста в Росії запро­понував місце під сонцем під власним патронажем з організацією по­вноцінних турів в Російській федерації і записами в Москві тощо. І був дуже здивований, коли наприкінці дуже довгої розмови, яка затягнулася до ранку, у відповідь почув тверду відмову...

Усе це ще попереду, а з минулих подій в житті Сашка запам'ятався один красномовний епізод. Пономарьов вис­тупав в московському спорткомплексі "Лужники". Починається фонограма пісні "З ранку до ночі". Чи то підвів дат-магнітофон, чи то звукачі "помилилися", які завжди з особливою "любов'ю" ставилися до українських артистів, але звук обірвався. І Сашко на повні легені проспівав пісню без супроводу, а-капела. Не розуміючи слів, приспів почав співати увесь зал, який звівся на ноги, а потім довго не відпускав співака, влаштувавши справжню овацію.

Тим часом альбом "З ранку до ночі" був дуже широко розтиражований аудіопіратами. За свідченням Олега Красиловського, який опікувався ви­данням "З ранку до ночі", цей компакт-диск благополучно тиражували бол­гарські аудіопірати — певно, відчували, що диск того вартий. Якби тиражі аль­бому офіційно реєструвалися, то, пев­но, Олександр Пономарьов мав би отримати не один золотий диск і зароби­ти не менше, ніж будь-яка європейська зірка. Втім, цього не сталося, адже з піратством як явищем ніхто по-справжньому не бореться.

Щиро кажучи, такий артист, як Олександр Пономарьов, міг би вже тоді написання пісень поставити на конвейєр. Студія агенції "Клас А" працювала б цілодобово, і диски, як млинці, вилітали б двічі на рік. Але цього не було. І навряд це було можливо. Образ­но кажучи, неможливо чесно і щиро сповідуватися щодня, а пісня — це і є різновид сповіді. Ставлення артиста до свого твору — це лакмусовий папірець його ж етичного і культурного рівня. Можливо тому Сашко пише інтуїтивно, внаслідок якогось поштовху, який диктує певна обставина, пригода, слово, почуття, або безліч інших проявів людської природи. Нині є добра студія, яка завжди в зоні доступності. На студії його оточують добрі музиканти і звукорежисери, які також є музикантами. Один з них — Іван Шевчук (екс-ТНЕ ХОСТІЛЬНЯ, екс-НОВИЙ ПРОСТІР), який мав чималий досвід творчої співпраці з не менш відомим Василем Ткачем. Незважаючи на "оранжерейні умови", пісні з-під пера Пономарьова не вилітають, як горох із стручка, вони народжуються і приходять вчасно.

Відверто імпонує його, так би мо­вити, позамузична позиція. Після відо­мого скандального інтерв'ю Миколи Мозгового в газеті "Бульвар" Олександр тактовно промовчав. Він не виступав у пресі з контраргументами, не бігав до юристів і не звертався з позо­вом до суду. Він просто зберіг своє реноме людини, яка стоїть вище за будь-які наклепи. Сприйнявши поведінку організаторів "Пісні-97" як принижуючу гідність українських артистів, він одним з перших відмовився від участі в цьому дійсно сумнівному шоу. Гідність артиста в даному випадку не пов'язана з його зірковими амбіціями, гідність — це право самому обирати собі компанію — адже йшлося про ве­ликий збірний концерт за участю надто одіозних персон з ресторанно-блатним репертуаром. Олександр Пономарьов, незважаючи на нинішню широку популярність, сприймає власні досягнення як вдалий старт, як початок серйозної роботи. Притаманне йому відчуття постійної незадоволеності вже зробленим штовхає вперед, заважає зупинитись, аби довше погрітись в променях слави. Вогонь, вода і мідні труби — ця тріада випробувань на міцність ще не за плечима, хоча, здається, з кар'єрою і офіційним визнанням у нього вже склалося. Але головне — це рух. Рух до есте­тичної, мистецької і емоційної довер­шеності. Рух до глибини душі — своєї і тих людей, які йдуть на його концерти.

Попередні альбоми Пономарьова виходили під час його довжелезних і тріумфальних концертних трас, в моменти, коли чимало його пісень перебували в топах. Тому легко було зпрогнозувати успіх альбомів "З ранку до ночі", "Перша і остання любов", "Вона". В ті роки кількість радіо- і телеротацій у Сашка зашкалювала. Тепер усе інакше. Немає ТІЄЇ кількості концертів, немає масованої пропаганди в ЗМІ... Альбом "Він" натомість не є слабким, в ньому достатня кількість хітів, та й присутність серед авторів таких відомих "хіт-мейкерів" як Слава Вакарчук, Андрій Кузьма-Кузьменко і Сергій Підкаура, ясна річ, лише зміцнює його ринкові позиції. Своєрідною візитівкою диску є пісня "Він чекає на неї", яку написав (спеціально для Сашка) Слава Вакарчук. Саме він і виступив у ролі саундпродюсера цієї пісні. Хоча головним звукорежисером та саундпродюсером решти пісень був Іван Шевчук (студія "З ранку до ночі"). Стосовно співпраці із Славком, Пономарьов зауважив: — Я дуже задоволений цією роботою. Навіть не чекав, що все так добре вийде. Слава — професіонал. Тепер я розумію чому ОКЕАН ЕЛЬЗИ стає популярнішим з кожним днем. Надзавданням Слави було примусити мене проспівати її по-роковому. Не знаю чи вдалося мені це, але ми обидва задоволені результатом. Пісня від Кузьми "Тільки з тобою" стилістично нагадує групу СКРЯБІН, але у виконанні Пономарьова зовсім не програє. Теж саме стосується пісні Юлії Міщенко з ТАЛІТИ КУМ "Засинай". Однак, уважно обсервуючи музичну канву альбому, доходим висновку, що у більшому виграші (для нашого вуха і серця) опинилися пісні, аранжовані за участю струнного квартету під керівництвом Т. Яронуза. Це пісні "Човен" і "Зіркою". Можливо, тембральні особливості голосу співака і "акустичний бальзам" живих струнних і створюють разом такий от комфортний стан сприйняття цього — безперечно вдалого поп-альбому.

Вісім років кар`єри. Чотири офіційних альбоми. І ось — перша збірка найкращих пісень від найпопулярнішої поп-зірки. На обкладинці свого першого "Кращого" Олександр Пономарьов трішки нагадує Джорджа Майкла — модна інтелігентна борідка, строгий "прикид", вивчаючий погляд… Та й кар`єра нашого Олександра десь подібна до кар`єри їхнього Джорджа. Бурхливий старт і всесвітнє визнання ексцентричного поп-дивака раптово змінилося довгим мовчанням, яке тільки нещодавно було припинено появою нових релізів і кліпів. Стрімкий злет Пономарьова, врожай призів і Гран-Прі, два суперуспішних альбоми і велетенська кількість концертів змінилися тишею в ефірі, рідкими виступами і болісним провалом на "Євробаченні". І це усе при тому, що обидва артисти, хоч як би далеко — географічно і ментально — не знаходилися один від одного, відпочатку обрали дуже подібний сценічний образ. Абсолютно безпрограшний образ героя-коханця, руйнівника сердець, щоправда обидва не позбавлені сентиментів щодо скоєного ними. Герой Олександра сильний і ніжний, красивий і мужній. Таких кохають і чекають. Чекають і кохають мільйони дівчат. Втім, внутрішньо вони не залізні і часом механізм по видавленню дівочих сліз не витримує навантажень і виходить з ладу. Отже, в альбомі "Краще" переважають хіти саме такого — вкрай сентиментального характеру, тому що в кожному з чотирьох альбомів — їх найбільша кількість. І значно менше інших — назвемо їх філософською лірикою. Цих "інших" ви в збірці не знайдете.

Натомість серед шістнадцяти треків "Кращого" автором одинадцяти є Олександр Пономарьов. Автором і музики і слів. Розпочинає збірку "З ранку до ночі" перший меганаціональний хіт, визітна картка співака, "курка", яка знесла чимало "золотих яєчок". Закриває збірку пісня "Він чекає на неї" — подвійний хіт позаминулого року, написаного Святославом Вакарчуком спеціально для олександра і виконаний ними разом задля ще більшого пафосу. Пісня дійсно ефективна в сенсі "видавлювання сліз", тож не дивно, що потрапила в актив концертного репертуару обох виконавців. Очевидно, що збірка навряд чи була б повноцінною без "Зіроньки", "Єдиної", "Ніжними вустами" і, звісно, без шедевру Володимира Івасюка "Тільки раз цвіте любов". До речі: її виконували дуже багато різних артистів, але, щиро кажучи, найкраще пісня "лягла на голос" Пономарьова. Взагалі, головним мотивом видання збірки "Кращого" послужили дзвінки, листи й звернення великої кількості людей на студію "З ранку до ночі", які просили і вимагали пісень Пономарьова. Виявилося, що перших альбомів у продажу вже давно немає, а останній знайти нелегко.

Отже, видавши "Краще" Олександр завершив свій перший період творчої кар`єри. Новий альбом, за словами співака, відкриє нам нового Пономарьова. Ну що ж — поживемо-побачимо…

Новий альбом Олександра Пономарьова "Я люблю тільки тебе" б’є рекорди з продажів. Про це свідчать різноманітні рейтинги. В таблиці найпопулярніших альбомів місяця журналу "Кореспондент" диск Пономарьова знаходиться на другій позиції, обійшовши альбоми іноземних та російських артистів. Сам співак на цю новину реагує досить стримано: "Безумовно, для мене це приємно, — додаючи — Зараз мало душевної, зовні простої музики без викрутасів і наворотів електроники, немає голосів, як у Козловського, Лємєшева, Магомаєва. Є певний дефіцит щирості. Можливо, мені вдалося це якось компенсувати". Схоже на те, що альбом вже досяг статусу "золотого диска", а в нашій країні "золотим" стає альбом, проданий у кількості п’ятдесяти тисяч примірників. Олександр вважає, що його нова робота досягне й "платини" (100 тис. копій). Звісно, ми говоримо зі співаком не лише про новий диск й нові пісні. Ми зустрілися у затишному кафе на вулиці Саксаганського "Аромати Сходу". Це його улюблене місце. Він непоспіхом покурює кальян в місці, не дуже помітному для оточуючих. Я нагадую Олександру, що рекламний відеоролік альбому, в якому звучить натяк на розкриття таємниці відносно його нового великого кохання… Він посміхається: — Навряд чи диск дає відповідь на це питання. Усе значно простіше. Після розлучення з Оленою Мозговою я був сам цілий рік. Навіть доньки почали мені радити, мовляв, тато, заведи собі когось. З Вікторією, — дівчиною з Червонограда, ми познайомилися 13 січня, на Старий Новий рік. Вона чудова господиня, прекрасна людина, а я ціную сімейний затишок, спокій.

А як доньки сприйняли появу нової половинки?

Не без певних ревнощів, але то не страшно. Моїм донечкам: Зої і Жені зараз 8 і 12 років. Влітку вони живуть зі мною а дачі під Києвом, а взимку — на Оболоні, де й навчаються в дитячій Академії мистецтв.

Їм там доводиться вислухати різного роду плітки стосовно свого знаменитого татка?

Думаю, це трапляється, але вони такі партизанки, що мало про це говорять, бо розуміють, що балачки не мають стосунку до реального стану речей.

Якими є відносини з твоєю колишньою дружиною?

З Оленою у нас абсолютно нормальні стосунки, я б назвав їх приятельськими.

Як ти оцінюєш результати українського відбіркового конкурсу "Євробачення"?

З усього, що я там почув, вважаю, що вибір був непоганий. Тіна Кароль дійсно є достойним претендентом. Але у мене є серйозні запитання щодо компетенції пісні, з якою Україна представлятиме себе на конкурсі. І потім абсолютно незрозумілою є присутність балалайки у відеокліпі на цю пісню. Балалайка — це традиційний російський народний інструмент. Навіщо нам асоціації з Україною як частиною Радянського Союзу? Ми з Русланою робили все, аби в Європі нашу країну не сприймали як якийсь придаток до Росії. Коли я їздив у Ригу на позаторічне "Євробачення", іноземні журналісти запитували про Україну і плутали її з Росією. Я усім розповідав, що ми — це окрема держава, європейська держава. І от на тобі — балалайка в кліпі Тіни знову буде плутати усе на світі.

Чи можна вважати твою студію "З ранку до ночі", де постійно працюють і записуються різні артисти, професійним продюсерським центром?

В певному розумінні цього слова — ні. Я ретельно разом з юристом вивчав це питання. У нас дуже високий ступінь ризику при вкладанні коштів у такий вий діяльності як продюсерство. Існує кілька артистів, яких би я хотів продюсувати. Однак наше законодавство на даний момент є таким, що не дає жодних гарантій надійності щодо ділових відносин з артистами. Ти просто втратити власні гроші. Зовсім немалі гроші. Так у мене сталося з Юрченком, якого я намагався продюсувати. Ми записали альбом, зробили сингл, відеокліп. Усе це мало серйозні ротації на ТБ і на радіо. Внаслідок усього цього Юрченко заявив, що припиняє співпрацю, що, мовляв, нехай Пономарьов слухає цей альбом у себе на кухні… Тобто, в моральному плані я отримав "у голову", а в матеріальному — втратив власні кошти. За нормами нашого законодавства артист має право розірвати стосунки без виплати фінансової заборгованості. Тому після цього випадку я вирішив вкладати кошти в самого себе, адже від себе не втечеш…

Олександр Пономарьов заробляє виключно творчістю?

Я займаюсь кількома видами діяльності окрім шоу-бізнесу.

Якими, якщо не секрет?

Секрет. Просто я думаю що це нікому нецікаво…

Багато хто пам’ятає твій злет у 96-му, 97-му, 98-му роках. Ви з групою давали по 200 концертів на рік, скрізь в ефірі звучали твої пісні. А потім був різкий спад, прощання з твоїм директором Віктором Дорошенком. Бурхливий потік інформації про співака Олександра Пономарьова перетворився на тонкий струмочок…

У 1998-му внаслідок дефолту проблеми з конкретною діяльністю виникли у багатьох, не тільки у мене. Тепер у мене в середньому по десять концертів на місяць. Непогано, хоча могло б бути краще.

Якось ти публічно заявив, що комерційні FM -радіостанції ігнорують твою музику, не транслюють навіть об’єктивно хітові пісні. Ситуація змінилась?

Трохи змінилась на краще, але не суттєво. Наш ефір і надалі нам не належить. Мені говорять: співай російською і перед тобою відчинять безмежний російський ринок. Однак, я й далі співаю українською, хоча деякі мої колеги перейшли на мову східного сусіда. Інколи мені здається, що тільки я і Кузьма в цій країні вперто відстоюють рідну мову в пісні.

Як зараз ти оцінюєш Помаранчеву революцію і наслідки тих подій?

Відчуваю розчарування. Я чесно допомагав помаранчевому табору. Відмовлявся від грошей, бо прийшов до них щиро, з відкритим серцем. Інші заробляли. І тепер вони в порядку, а мене якось перестали помічати. Я побачив, що влада дійсно сильно змінює людей. Вони якось забули і тепер не помічають тих, хто по справжньому прагнув допомоги. А от Віктор Андрійович не забуває. Маю на увазі акцію з Благодійним балом. Він її підтримав.

Чим був для тебе цей Благодійний бал по суті?

Точно можу сказати, що не піар-ходом і не меркантильним маркетинговим розрахунком, тому що усі виручені з продажу квитків кошти спрямовано на закупку спеціального обладнання для дитячої реанімації.

Сьогодні чимало наших артистів і груп видають свої альбоми за межами України. Європейські та російські аудіокомпанії виявляють зацікавленість до нашої музики і не без успіху видають їх у своїх країнах. Маю на увазі диски "Скрябіна", Ірини Білик, "Віагри", "Борщу", "Перкалаби"… Останній альбом "Гайдамак" видрукувала відома німецька компанія "Іст Блок". Цей альбом має назву "Україна кличе" і досить успішно продається в кілької європейських країнах, де наші хлопці вже побували із промоційним туром. Чи отримує Олександр Пономарьов подібні пропозиції?

Так. Пропозицій було декілька, але поки що жодна з них мене не зацікавила. Ось, наприклад, одна західна компанія пропонує записати альбом в народному дусі "а-ля калінка-малінка" у супроводі оркестру народних інструментів. Довелося їм пояснити, що я таке не пишу, це не моє. Мені не цікаво видаватися за кордоном на будь-яких умовах, аби лише з’явитися там. Чекаю конструктивних пропозицій.

То повернемося до твоєї останньої роботи, до альбому "Я люблю тільки тебе". Найактивнішими його співтворцями були автор і гітарист Сергій Підкаура та аранжувальник і саундпродюсер Володимир Григорович. Є очевидним успіх цього альбому на аудіоринку України, який влучно характеризує епіграф на буклеті: "Озираючись в минуле, ми багато про що пошкодуємо… Дивлячись в майбутнє, ми багато на що сподіваємось… І лише істинне з нами назавжди, це — кохання!"

— Альбом "витягує" лише одна пісня "Я люблю тільки тебе". І лише тому, що попередньо на цю роботу було знято кліп. Я чув таку думку. Але це не так. Пісні для диску збиралися протягом 2-3 років. Потім десь рік вони аранжувалися і записувалися. Усе робилося дуже ретельно, ми хотіли досягти максимально якісного звуку. Епіграф на диску не випадковий: я дійсно прагнув зробити стилістично цілісний і, разом з тим ізноманітний альбом, який розповідає про природу кохання до дівчини, до матері, до країни, до усього прекрасного, що є на світі.