Яремчук Назарій

Якби ми замислились над тим, чий співочий голос міг би стати символом України, її Душі, то навряд чи б довго розмірковували. Серед жіночих голосів це могли б бути голоси Ніни Матвієнко або Квітки Цісик. Серед чоловічих — це голос Назарія Яремчука. Як і творчість Володимира Івасюка, співоча кар`єра Назарія — то ціла культурна епоха, мистецька цінність якої образно кажучи — безцінна. Альбом «Кращі пісні» презентує творчість Назарія різних періодів 70-80-х років. Добре знав співака журналіст Михайло Маслій. Отже, йому слово:

— Після школи Назар не пройшов за конкурсом при вступі до Чернівецького університету і, як виявилося, на щастя, бо інакше не потрапмв би у СМЕРІЧКУ. Знову повернувся до Віжниці, де вчився на курсах шоферів у Будинку культури. Саме там і відбувалися репетиції СМЕРІЧКИ. Якось учитель музики попросив Назарія заспівати (той буквально пропадав на репетиціях ансамблю після навчання на курсах). Назар заспівав «Кохану» І.Поклада. Левку Дутківському відразу ж сподобався цей симпатичний і голосистий юнак і він запросив його у СМЕРІЧКУ. «Те, що Левко закрутив у Віжниці, — згадує Василь Зінкевич, — було неймовірним. З`явилася делікатність,

культура, майстерність, чуття інтонації, музики... І це відразу ж стало на рівні Москви! Я радий, що Левкові вдалося побачити в Назарові майбутню зірку, яка стала національною гордістю України... Усяке було потім. Ми співали, бо Бог нам дав трохи таланту. Ми ж це хотіли віддати людям. Це була наша формула. І ми, дорослі, як і діти, теж чалапаємо по землі босими ногами. Якщо дитині не закололо, то вона не відбулася. А Назару боліло не раз — через усе єство».

Він мав велике щастя першим співати всесвітньовідомі пісні Володимира Івасюка. Але вже наступного 1970 року Назар був зарахований на перший курс географічного факультету Чернівецького університету. Щастило йому і на друзів: Левко Дутківський, Володя Івасюк, Василь Зінкевич, Софія Ротару, Марія Ісак.

У 1975 році естонські кінематографісти зняли музичний фільм «СМЕРІЧКА в Карпатах», в якому були задіяні родоначальники української естради — Володимир Івасюк, Назарій Яремчук, Василь Зінкевич, Софія Ротару. Вірке Коппель і Енне Хіон знайшли доситьнезвичне вирішення — улюбленців народу показували якнайбільше у національних жовто_синіх кольорах: поєднання чистого неба і спілих пшеничних ланів, стрічок на віночках у

дівчат тощо. Сміливість задуму було успішно втілено. Але Українське і Центральне (Московське) телебачення для показу фільм заборонили. Більше того, Київ навіть не залишив у себе копії! Далекогляднішими були прибалтійці — у них фільм пройшов з шаленим успіхом. Але нині доля фільму невідома. Доведеться кланятися в ноги естонцям, щоб подарували чи продали Україні безперечно унікальний мистецький скарб.

Не перестаєш дивуватися характеру самого Назарія. Це ж яку треба мати силу волі, щоб вести щоденники! А він це робів з 1977 року: кожен день, де б він не був, проаналізовано і записано.

У свій час Володимир Івасюк, здіймаючись деделі вище, захоплював у свою магнетичну сферу споріднені обдарування, і, стаючи чимраз більше собою, підносив друзів по творчості — Назара і Василя. Потім вони продовжували Володю удвох. І хто б міг подумати, що так рано обірветься пісенний лет Назарія. Тепер чисті, мов вода з карпатських буркутів, душі Володі і Назарія стрілися на порозі Вічності, і їхні неповторні голоси влилися до космічного оркестру.

Назар відчував наближення смерті, але не кликав її. Жити йому хотілося, але смерті не боявся. За останні три_чотири місяці життя йому вдалося записати близько 30 пісень, виношував мрію створити альбом стрілецьких пісень. Співак мріяв показати зовсім нову танцювально_розважальну програму. Уже майже склалася програма романсів українською, італійською та румунською мовами. Надизнула його на це пісня «Усміхнися мені» (музика В. Шабашевича, сл. В. Крищенка). Артист мав сокровенний задум дати крила гуцульським пісням та баладам, які записав у місцях Назарового дитинства з уст його талановитих краян Юрій Федькович.

Назар був українцем не тільки по крові, те тільки у творчості, цю природу патріотизму він відчувавкожним своїм нервом. І не тільки як виконавець, але і як поет, який, можливо, не відбувся ще в слові і на папері, але вже формувався в душі. Якщо взяти твори останніх років, можна переконатися, наскільки співак був бентежним, він думав не тільки про естраду, на яку виходив і заради якої жив, а й про останок митця.

Як і кожен митець, Назарій Яремчук мав почуття заздрості (а це закономірно і без цього ніяк не обійтись). Але виявлялося воно делікатно, півслова міг сказати і відійти, ніколи більше не повертаючись до сказанного. Йому властива була величезна делікатність душі.

Назар був завжди закоханий у народну пісню, яка була і залишалась для нього першоосновою. Він радів, що жодна нація не має стільки пісень, як ми (щоправда, пісні здебільшого мінорні, але що вдієш — таке життя наше).

Його улюбленою була пісня «Карії очі, чорнії брови», її міг співати десятки разів поспіль, вона ніколи не приїдалася. З таких пісень, які глибоко западали в душу, він намагався підбирати свій репертуар. Не все так гладко було в творчості співака.

Інколи були до сліз болючі невдачі і невезіння. У 1982 році в конкурсі на кращу пісню року у Союзі, випередивши саму Аллу Пугачову, перемогла «Гай, зелений гай» (музика О. Злотника, сл. Ю. Рибчинського). Але в кінцевому записі режисер «Центрального телевидения» сказала, що ця пісня не піде, от якби Назар був одягнений у кептарик, тоді... Щоправда, якби Назар був тоді у кептарику, то все одно сказали б — от якби в чорному костюмі...

Ми мало оберігали його за життя. Завжди чомусь так було, є і так буде, але кожного разу, коли втрачаємо когось дорогого, стає на душі дуже гірко. Вкотре не встигли озирнутись... і живе стало історією. Невже для того, щоб по_справжньому тебе оцінили, треба вмерти? Мабуть, що так. Його ім`я повинно бути чистим, святим. До Назарія Яремчука ми сьогодні звертаємось з червоною рутою визнання, з водограєм любові, адже він залишив незрівняний світ краси своїх пісень. Нехай, як пам`ять про нього, звучать ті пісні з карпатського джерела. Хай буде так завжди!»