Марія Бурмака

— Я дуже рада запросити Вас у світ моїх пісень. Ці дві година ми проживемо разом. І наші серця — я сподіваюся — ці дві години будуть битися в унісон.

Такими словами Марія Бурмака почала свій сольний концерт, а точніше - театралізоване музичне шоу під назвою "Міа". Саме так співачка назвала один із своїх альбомів. Саме так кличуть маленьку дівчинку – альтер-его співачки, її ангела-охоронця, що матеріалізувався під час концерту на відео-екранах. Міа весь концерт знаходилася в якомусь-своєму особливому паралельному світі, час від часу роблячи приголомшуючі по своїй суті послання глядачам. Та й весь концерт Марії Бурмаки являв собою "месідж" від серця до серця. По-іншому і бути не могло. Адже в кожній її пісні є субстанція сповідальності, що дарує цій самій пісні довге життя. Це і є той "діамант", що із смаком був вставлений у розкішну "раму" із світла, звуку, декорацій і сценографії.

Дуже професійна група Юрія Пилипа, тріо "Лайт", вокальний ансамбль "Джаз-експромт" і балет були складовими компонентами цього Шоу Душі, центром якого завжди залишиться Пісня під Гітару. Адже саме так Марія Бурмака і починала — у далекому вже 89-му приїхала в Чернівці на фестиваль "Червона Рута". Напевно, це банально, але її історія нагадує казку про Попелюшку. Марія миттєво попадає в когорту популярних виконавців, стає самим юним лауреатом фестивалю, першою випускає власний компакт-диск у Канаді, за два-три роки "збирає врожай" призових місць на фестивалях авторської пісні.

Тим часом їй майже ніхто не вірить, коли вона каже, що народилася в Харкові і є корінною харків'янкою. Не вірять тому, що її український — дуже природній і органічний — і не тільки на сцені, але й у побуті. Насправді Марія пряма спадкоємиця того потужнього літературно-художнього руху, який розцвів в 20-ті роки в Харкові і майже цілком був знищений комуністичним режимом у 30-х. Були часи, коли людина, яка розмовляла у Харкові на рідному українському, автоматично попадала під статтю "буржуазний націоналізм". У тій чи іншій мірі від сумнозвісного радянського інтернаціоналізму (який успішно замінили самою банальною політикою русифікації), постраждали багато хто в її родині. - Мій дід у Харкові був досить відомим ученим — згадує Марія — а батько викладав у харківських ВУЗах. Моя мама викладала хімію і фізику в електромеханічному технікумі. Викладала на українському. Вони обоє ніколи не давали мені розслабитися і дуже критично відносилися до мого захоплення музикою, особливо — батько. Він допомагав мені в пошуках справжньої поезії. Його смак, його погляди — все це формувало моє світобачення.

Я вчилася в харківському університеті на філологічному і під час фольклорної практики списала три товстих загальних зошити. Там — пісні, приказки, бувальщини з усієї Слобожанщини. Один раз мені вдалося зафіксувати декілька зовсім унікальних пісень в одному із сіл. Ні раніше, ні пізніше нічого подібного я не зустрічала. Одну з них я виконала на "Червоной Руті". Через деякий час, коли я потрапила в те саме село, з'ясувалося, що та жінка вмерла... Це означає, що якби мені не пощастило вчасно записати пісні, то вони просто пішли б в небуття. Мені було тоді вісімнадцять і я жила в атмосфері, так би мовити, революційної романтики. Був такий випадок. Ми з однодумцями їздили якось під Харків встановлювати пам'ятний хрест січовим стрільцям. Усе це закінчилося грубою провокацією з боку працівників КДБ. Багатьох наших побили, дісталося на горіхи і мені. Але справа в тім, що батькам я сказала, що їду в гості до подруги. А вони в той вечір, коли трапився інцендент, слухали Радіо "Свобода", де повідомили в новинах, що таких-то побили кагебісти і що не пошкодували навіть співачку Марію Бурмаку. Батьки мої — в шоці. Мої ректор і декан — в шоці. Усі друзі мені дзвонять — вітають, кажуть що пишаються мною.

Мої походи в так званий 3-й відділ університету стали чимось звичайним: то я привожу заборонений дисидентський "Український вісник" і мене, відповідно, поспішають виключити, то я щось не з тих поетів співаю на студентському капуснику — та сама історія. Може зараз, коли всі кому не ліньки, спекулюють на патріотичних ідеях, мої юнацькі віяння здаються наївними, але тоді часи дійсно були іншими і ми намагалися крок за кроком завзято відстоювати право бути собою.

Бути собою... Це своє право Марія відстояла. І в цій своїй іпостасі вона сильно відрізняється від багатьох "золотих" і "срібних", заслужених і перезаслужених артистів, що несуть з естради нафталіновий дух солодко-застійних радянських часів. Марія Бурмака — ця біла ворона і у той же час — кішка, яка гуляє сама по собі. Вона сама підбирає собі новий одяг для виконання пісень, які часом звучать ультрасучасно, що зрозуміло для кожного, хто хоч трохи розбирається в актуальній поп-музиці світу. Див овижно те, що кожну її пісню, підібравши акорди на простій гітарі, можна виконати без особливої напруги. Якось на одній із святкових акцій за участю іноземних дипломатів Марія виконала в акустику кілька пісень. Після цього до неї підійшов Карлос Паскуаль і зізнався, що під час її виступу він відчув Душу України. Марія не думає, що то були звичайні в тих колах лестощі. Це було щось більше.

У 2002 рік Марія Бурмака увійшла з "Янголом на плечі". Саме так співачка назвала альбом — шостий за рахунком — який має для неї особливе значення. Крім того, що "З янголом на плечі" — це тематично різдвяний альбом, він ще представляє своєрідний Рубикон або якийсь підсумок десяти років сценічної, поетичної і журналістської діяльності Марії. Крім того — десять років тому — у 1991 році канадською аудіокомпанією "Євшан" був виданий її перший акустично прозорий "бардівський" альбом "Марія". Ми говоримо зі співачкою про творчість, пісні, шоу-бізнес, про її життя на перехресті надій, творень і розчарувань.

О.Є.: — Марія, на Заході, а точніше в західному шоу-бізнесі існує традиція, коли під Різдво з'являються збірники й авторські альбоми святкового змісту. Більш того, написана тобою музика є як би правилом гарного тону. У нас останнім часом ми спостерігаємо подібні тенденції. От і в тебе тепер є свій власний святковий альбом.

М.Б.: — Після появи альбому "Міа" я замислилися про те, яким буде мій наступний крок. Тоді я зрозуміла, що дуже хочу зробити різдвяний альбом. Саме свій. Ніжний, радісний, інтимний. У мене в запасі було безліч колядок, які я співаю по-своєму. Були й авторські пісні, близькі по тематиці. Десь у серпні 2001-го року відбулася зустріч, яка визначила долю цього релізу. Одна-єдина зустріч із Дмитром Якименко — директором компанії "Оріфлейм" вирішила все. Виявилося, що Дмитро добре знає мої пісні, тобто ми були знайомі заочно. Залишалося визначитися з музикантами, знайти саме тих, хто найкраще синтезує автентику і сучасне звучання. Крім прекрасних музикантів — моїх друзів і партнерів Юрія Пилипа, Романа Суржи, Олександра Гарькавого, Михайла Баньковського і Віталія Іванова були запрошені студійний квартет Тараса Ярокуда і фольклорний ансамбль "Древо". Я вдячна поетові і видавцеві Івану Малковичу — за вірші і назву "Із янголом на плечі", а також за ілюстрацію Владислава Єрко до "Сніжної королеви", фрагмент якої прикрасив обкладинку альбому. Поява цього альбому — невипадкова. Всі останні роки моя родина і родини наших близьких друзів, серед яких багато музикантів — збираємося на Різдво, разом колядуємо, співаємо, розважаємося... Це і є продовження традицій нашого народу. Так що ідея різдвяного проекту — це наше колективне бажання зафіксувати саме відчуття Свята. Словом - "Остановись мгновенье — ты прекрасно". Ну і потім — щорічно в переддень Різдва наш альбом буде актуальним знову і знову.

Чи можна говорити про індивідуальність — тобто злободенність мистецтва, коли мова йде про інтимні людські цінності? Марія переконана, що тільки тільки так і не інакше. Її відкритість і готовність до експериментів здатна дивувати. Незадовго до концертної презентації альбому "Міа" на аудіоринку з'явився електронно-танцювальний парафраз кращих її пісень за назвою "І am", тобто "Я є". Спродюсований Віталієм Бардецьким і компанією "Sale Records", цей диск являє собою ультрасучасну інтерпретацію мелодій Бурмаки у виконанні кращих київських ді-джеїв. Такі хіти як "Сонцем, небом, дощем", "Чорні черешні", "Я сама", "Де ти тепер" отримали абсолютно нове прочитання, інший вимір. І що ж? Вони зовсім нічого не втратили. Так само — переконливо і тонко, вони звучали би і під акомпанемент простої гітари.

Появі нового альбому Марії Бурмаки з нехитрою назвою "№9" передували доволі бурхливі події. Передусім — великий адміністративний клопіт навколо створення Продюсерської агенції "Міа" (нік-нейм самої співачки, її творче псевдо). Для чого — спитаєте ви — співачці, обтяженій журналістською і науковою діяльністю, ще й ціла агенція? А для того, аби самій закривати білі плями, якими пістрявить вітчизняний шоу-бізнес, самій "наводити мости" і просувати до глядача молоді тананти. Усім тим в агенції опікується Віталій Пастух, Марія керує процесом, а між тим їздить на гастролі, знімає кліпи і, ясна річ — видає альбоми. Цифра "9" означає, що цей диск посідає девяту сходинку в дискографії Марії Бурмаки. Видавався він за всіма законами шоу-бізнесу. Спочатку була презентована хітова пісня "Той, той", яка потрапила в ефірну ротацію кількох радіостанцій. Потім відео "Той, той" потрапило на телеекрани, а співачка разом зі своєю групою поїхала країною, аби зіграти для людей, які ще прислухаються до слів, інтонацій, які, не розучилися "зчитувати" тонкі нюанси емоцій. Усі десять пісень з "№9" ще раз підтвержують особливий статус співачки, як найкращого автора пісенної лірики всього цього феєрверку прозорих метафор, якими Марія зачаровує і кличе. "Не бійся жити", "Скло", "Тільки мовчи", "Місто ангелів" — ці пісні не мають нічого спільного ані з манірністю, ані із сльозливістю — усім тим, що прийнято вважати "жіночою лірикою". Альбом "№9" — це збірка мудрих, ніжних і дуже душевних пісень. І немає особливого значення те, що суто музично Марія сьогодні існує на перехресті між "world music", європейською поп-музикою, фолком, і, зовсім трішки — джазом. Головне — усе ж таки не форма. У випадку з її музикою — це зміст. В офіційному прес-релізі сказано, що "творчість Бурмаки можна вивчати як приклад компромісу між українським менталітетом і сучасною світовою поп-музикою. Їй вдається дотримуватися традицій співаної музики та уникати "шароварності". Мені особисто здається, що ніякого компромісу не було і не буде, оскільки Марія настільки творчо самодостатня, що коли виступатиме соло, з групою, або з симфонічним оркестром — вона залишиться собою. Себто — неповторною. А неповторність не вимагає компромісів. Жодних.

Альбом найкращих пісень Марія Бурмака разом зі своїм директором Віталієм Пастухом і саундпродюсером Юрієм Пилипом задумали видати давно. За ідеєю цей диск мав би з'явитися під Новий рік і мав би виглядати як "подарунок під ялинку". Але час і бурхливі події внесли свої корективи. Починаючи з 22 листопада співачка та її музиканти вже не мислили себе поза Майданом, не бачили себе за дужками Помаранчевої революції. Щодня вони мали декілька виступів, зігріваючи і морально підтримуючи сотні тисяч людей. Вільного часу лишалося хіба що на те, аби підлікувати застуду і трохи відпочити. Водночас раніше узгоджений альбом найкращого київська аудіокомпанія "Ukrainian Records" так чи інакше мала ю "видати на гора". Тому цей диск був зібраний фактично за кілька ночей. Паралельно дизайнер створював графічну концепцію в стилі "фотодокумент". Були використані фотографії з Майдану Анатолія Мендзика та Івана Тимченка, на яких вирує помаранчева стихія, а в центрі тих подій – натхненна Марія в оранжевому шалику. Спочатку, ще до подій на Майдані, цей диск мав іншу назву, але пісня "Ми йдемо!" стала справжнім суперхітом. Вперше ця пісня була записана у 1992-му році, у 2004-му вона отримала нове дихання і новий вимір. Відповідно була створена нова версія пісні, яка дала назву альбому і той внутрішній імпульс та загальний настрій, який містять усі 16 треків. До речі: окрім аудіотреків маємо тут цілих три відеобонуси. Це кліпи на пісні "Не бійся жити", "Той, той" та "Чорні черешні".

Спеціальна прес-конференція у київському клубі "Бабуїн", організована з нагоди виходу альбому "Ми йдемо!" відбувалася у переддень третього туру виборів Президента, тому високий градус політичної активності журналістів зберігався протягом цієї акції. Разом з тим усі розуміли, що перша збірка хітів Марії Бурмаки, зібраних з дев'яти її сольних альбомів, це, насамперед, мистецька подія, своєрідний ювілей та, без сумніву – віртуальна риска, що підбиває підсумки багаторічної праці на творчій ниві. Представник вже згадуваної аудіокомпанії "Ukrainian Records" Дмитро Прикордонний зауважив на прес-конференції, що диск Марії Бурмаки буде повноцінно представлений в Сполучених Штатах, у Канаді та в деяких європейських країнах. Справа в тому, що цей лейбл представляє в Україні всесвітньовідому компанію "Universal", яка має свої відділення в багатьох країнах світу. Враховуючи дуже великий інтерес до подій в Україні з боку світової громадськості, цей диск може стати своєрідним музично-емоційним продовженням нашої Помаранчевої революції.

Марія Бурмака: "На обкладинці диску "Ми йдемо!" є фото, де я стою спиною до камери, а обличчям до Майдану. Я хотіла аби кожен міг побачити те, що бачила я зі сцени. І пережити ці відчуття ще раз. А вони – ці відчуття – просто неймовірні. Нікому і ні за які гроші не вдалося б створити такий феномен як єднання народу. Не натовпу – а народу! Зі сцени це відчуваєш особливо гостро. Я думаю, що нам – українським артистам, які сімнадцять днів були душа з душею із цілим народом, можуть позаздрити світові зірки. Адже ніхто з них не співав перед аудиторією в півмільйона людей. І це, до речі, є щастям для кожного з нас. Можливо – найбільшим щастям у житті. У мене є пісня "Ангел-охоронець", яку я дуже люблю. Так от увесь час я відчувала його – ангела – присутність на Майдані. Саме тому я тепер впевнена, що ми стали іншими, бо ми перейшли в іншу якість, де є місце самоповазі, толерантності, чесності, стійкості, незрадливості. І це – головне".