Енвер Ізмайлов

Треба було бачит як під час фестивалю "Країна мрій" різні за віком і фахом люди стукалися до гримерки Еневера Ізмайлова у пошуках відповіді на одне запитання: чи дійсно Енвер привіз до Києва свій свіжий альбом… І як вони сяяли, повертаючись із диском в руках. Сяяв і Енвер: він почувався у своїй тарілці. Почувався як вдома — у своїй маленькій "Країні мрій". Тому що насправді його музика — це територія пануючої гармонії, примхливої і часто дотепної гри у мистецтво. Енвер — це Театр одного актора, людина-оркестр.

Сьогодні Україна може пишатися, бо ж дала Європі одну з найяскравіших зірок джазу, а точніше — зірку "world music", оскільки цей термін означає сплав музики різних етносів. Власне, йдеться про альбом "З найкращими побажаннями", той, за яким зараз полюють гурмани " world music ". Свого часу самоук з Феграни на ім`я Енвер навчився грі на електрогітарі, а потім самостійно винайшов теппінг — прийом гри, при якому пальці обох рук лежать на грифі гитари, як на клавіатурі, а звук добувається притисканням струн, а не щипком. Не відаючи про американську зірку теппінгу Стенлі Джордана, Енвер розвивав цю манеру гри самостійно. Він змішував європейську класичну гармонію, джаз-рокову фразеологію зі складною мелодикою близькосхідної, середньоазиатської та причерноморської етнічної музики.

На концертах Енвер з легкістю зачаровує публіку, причому без усіляких фокусів. А ну спробуйте одночасно вести бас, гармонію і мелодійну лінію, а ще дві його руки грають розміри 11/4 та 14/8. Музиканти знають як це складно. Іншими словами — це вищий пілотаж. Втім, бездоганна техніка і майстерність Енвера — це його арсенал для творення дуже широкого спектру образів. У короткій передмові до альбому, відомий джазовий критик Олексій Коган називає це "уявним фольклором". Йдеться про стилізації в дусі реально існуючих етнічних культур.

Не менш плідно Енвер Ізмайлов експериментує із своїм рідним фолком — кримсько-татарським. Послухайте-но "Кримчанку", "Денвер-блюз", "Татарський танок". Інша річ — п` єси з концептуальним навантаженням: "Чорнобиль", "Затемнення", "Політ 7/8". Або композиції так званого орієнтального напрямку: "Кімоно", "Східний фанк", Чотирнадцять треків на його альбомі — це все одно як архипелаг островів, коли пливеш від одного до другого і ніколи не вгадуєш — а що ж тебе там чекає, яке ще екзотичне диво. Окрім того, у Енвера все склалося з гумором, точніше — з його специфічним різновидом — музичним гумором. Себто, коли він Віс чимось "навантажить", та за пару хвилин неодмінно примусить сміятися. Ось така в нього вітальна енергія. Надзвичайно рідкісна. Особливо приємно, що усе це акумульовано на маленькому срібному диску під назвою "З найкращими побажаннями".