Ані Лорак

Вона — граціозна і тендітна, маленька і доросла. Має задосить самолюбства і самовпевненості — якості, які піддавалися жосткому випробуванню, коли опинилася одна-однісінька перед багатоліким натовпом, кожного разу виходила як ягня на жертовний камінь. А поверталася зі сцени з пахучим вантажем розкішних квітів, поверталася з переможно сяючим обличчям і артистично падала в обійми найближчого патрона і продюсера. Здається, вона не знає болю поразки, мук творчості, але добре знає, що таке несамовите артистичне життя, яке нагадує шалений калейдоскоп з нічними змінами в студіях і виступами по декілька разів на день у різних кінцях Кмєва. І здається, все це зовсім її не обтяжує. А навіть навпаки — розпалює уяву, примушує крутитися білкою в колесі задля того, щоб скрізь встигнути. Нові контакти і нові знайомства — її щоденний хліб. Зрештою, то безцінний досвід. Крихта до крихти — так формується світогляд маленької Ані Лорак. Так, вона в усьмку дитина, яка захопленими очима відкриває новий для неї світ щодня. І в усьому доросла жінка — як не парадоксально це звучить. Коли потрібно — вона стримана, гордовита, незалежна і категорична в судженнях. Тільки-но "проїхали" офіціоз — вона знову весела. Знову розважається і бешкетує.

Сьогодні її життя — це кольоровий серіал, в якому яскраво висвічується лан­цюжок офіційних і світських прийомів і презентацій. Квіти, шампанське, бомонд. Багато улесливих слів від поважних до­рослих мужчин. Багато пропозицій — від небесно-міфічних до заземлено-реаліс-тичних. Однак прокрутимо стрічку назад — в минуле. Там чимало чорно-білих кадрів.

Ось школа-інтернат, де зовсім крихітна Каролінка ховає до кишені цукерки для свого братика Ігоря. Вона любить пригощати його солодощами, бо він — єдиний її захисник перед юрбою злих невихованих хлопчиків. А з добрими вона водить дружбу. І співає для них. Один з хітів репертуару — пісня "Люсі" у виконанні сина Олега Газманова. Співати вона почала одразу як з'явилася на світ Божий. Співала скрізь — навіть коли її не просили — пісні Пугачової, Доліної. Кароліна знала завжди — вона обов'язково стане співачкою. Іншого ви­бору, іншої альтернативи вона не могла уявити. Тому вона вважає, що невипадково Бог і доля надіслали Юрія Фальосу — незмінного продюсера, наставника.

Вони зустрілися у 1992-му році на фестивалі дитячої творчості. На той час Юрій був досвідченим музикантом, який був просто вражений голосовими даними маленької Кароліни. Якраз він від'їзджав на гастролі і вони домовилися з Кароліною, що після його повернення вони почнуть працювати над її репертуаром. Так і сталося. Працювали за графі­ком — від приватного вчителя з вокалу Кароліна бігла до вчителя хореоргафії. Годинами вони обговорювали її позасценічну поведінку — зокрема те, як потрібно поводитися з журналістами. Вона не заперечує — вплив особистості продюсера на її свідомість був колосальний. Чого не було — то це жорстокого диктату. Юрій жартома говорив, що вона — це Ані, а він - це Лорак.

До речі: сценічний псевдонім Ані Лорак виник несподівано під час візиту нашого тандему в Москву на фестиваль "Утренняя звезда". Там порадили ім'я Кароліна замінити на якесь інше, тому що вже кимось була заявлена співачка саме з таким ім'ям. До цієї пропозиції вони поставилися не без гумору: просто взяли і написали Каролі­на з іншого боку (задом наперед?). Перемога Ані на "Утренней звезде" у 1995-му році була дуже потрібною і доречною на той час. Її помітили. Маленька співачка отримала перше визнання, а пісня "Хочу літати" миттєво стала шлягером. Пізніше саме так — "Хочу літати" — Юрій і Ані назвали свій дебютний альбом. Згодом, вже у 1996-му році Ані Лорак вийшла в супер-фінал "Утренней звезды" з двома піснями "Манекенниця" і "Боже мій". Старе і не дуже добре правило, згідно з яким артист з України мав би спочатку гарно засвітитися в Москві, а вже потім його потрошку починають по­мічати і в Києві, класично спрацювало і на цей раз.

Після численних ефірів московського ТБ співачку Ані Лорак визнають в Україні. Головні естетичні орієнтири, які можна окреслити як синтез негритянського соул та поп-джазу, тоді найбільше цікавили Юрія і Ані; і саме ці уподобання, а разом і конкретні творчі "напрацьовки" знайшли підтримку на відомій київській студії "Аркадія". Хто не знає Аркадія Вихорєва та аранжувальника і композитора Сергія Круценка? Більшу частину пісень для майбутнього альбому Ані Лорак написав саме Сергій Круценко. Потім до авторів при­єднався відомий київський музикант Роман Суржа, який ретельно прописав усі гитарні треки. Тоді, у 1995-му році перед Юрієм стояло завдання записати і видати компакт-диск, який мав би стати кращою візиткою молодої співачки. Пізніше, коли диск, а згодом і касета побачи­ли світ, вони вислухали чимало докорів на свою адресу: мовляв, в альбомі "Хочу літати" немає хітів, робота не користуватиметься масовим попитом, бо то — не для народу... Юрій Фальоса був іншої думки. Його надзавданням було представити якнайширший спектр голосових і стильових можливостей Ані Лорак. Вони не ставили мету: заробити гроші, мета була іншою: повага і престиж. Окрім того, то мав бути диск, який не соромно показати в будь-якому куточку планети. I все ж таки з точку зору музичної цілісності "Хочу літати" — альбом аж занадто розпорошений в естетичному просторі і вимагає від слухача постійної "переключки" з одного стилю на інший, що, зрештою, можна сприймати як тренаж музичної ерудиції.

Найбільшим іспитом в житті Ані Ло­рак був виступ на мега-фестивалі "Таврійські ігри". На п'ятому - ювілейному фесті "Ігри" заснували й провели в життя власну премію "Золота жар-птиця". Так от, відкриттям року 96-го було названо саме Ані Лорак. Впіймавши жар-птицю за хвостика, Ані розпочала новий виток своєї артистичної кар'єри. Невздовзі після бурхливих таврійських подій ім'я співачки потрапило до списку українських артистів, яких російське BIZ-ТV відбирало для участі у престиж­ному пісенному конкурсі "Біг Епл" в Нью-Йорку. Серед 52 співаків і груп BIZ-ТV зупинило свій вибір на нашій маленькій Ані Лорак. Вперше в житті співачка поїхала в Америку до Нью-Йор­ка і виступала на супервідомій сцені Манхеттен-Центру, де в свій час співали Біллі Холідей, Елла Фітцджеральд, Луї Армстронг та інші знаменитості.

Звичайно, на таку сцену страшно було виходити. Однак, вона перемогла в собі острах і надзвичайно вдало висту­пила. Вона виконала там дві пісні — "Боже мій" та "Без тебе" Гарі Нільсона і зірвала зливу оплесків. В Нью-Йорку в ті дні вона почувала себе так, як напевно, в Атланті почувалися наші олімпійські переможці — з радістю в серці і зі сльозами на очах. Вперше в житті вона пізнала смак справжнього визнання — смак "Великого яблука". Проте, вдома залишалося багато робо­ти, яку потрібно було в короткі терміни перелопатити, оскільки йшлося про зовсім новий матеріал і — як наслідок — пошук нового іміджу, її дотеперішній образ романтичної поп-джазової співач­ки має зазнати суттєвих змін.

А саме: буде менше джазу, а саунд — більш компактним і жорстким. У текстах буде менше невизначеної філософії і більше життєвої простоти і дохідливості. Музика стане більш важкою і мелодійною. Варто зазначити, що протягом трьох місяців Юрій відслуховував і розбирав пісні 80 композиторів України та Росії. Усього 127 пісень. Відібрано цілих шість. Три з них належать В'ячеславу Лещенку - сину відомого звукорежисера Володимира Лещенка, дві — Сергію Круценко й одна — Олександру Яшину з Дніпропетровська. Ці пісні і складатимуть кістяк другого альбому, який буде записуватись в Нью-Йорку. До речі: вже підписано контракт з фірмою "Поліграм". Паралельно оговорюються умови видання компакт-диску в Японії. І це ще не все. Тривають переговори з англійською фірмою "Холі м'юзiк", яка позаторік видала перший наклад альбому "Хочу літати". Цього разу мова про суто англомовний альбом для музичного ринку Великобританії.

Нині, як бачимо, інтерес до творчості нашої співачки зростає в геометрічній прогресії і феномен Ані Лорак починає розкручуватись з неабиякою силою. Але особисто мені дуже хочеться, щоб вона не змінювалася, і завжди залишалася такою ж чарівною, тендітною і доброзичливою.

"Там, де ти є" — це той самий альбом, який наживо презентувався у травні 2002-го в Палаці "Україна". Як перший в нашій країні реліз, що здобув нагороду Британської Академії композиторів. Ані Лорак і "Лавіна Music" отримали золотий диск з рук директора академії Барі Гарда за продаж на території України 50 тисяч примірників альбому за півроку на двох носіях — МС і CD. Звісно, для провідних компаній світу така цифра не є показовою, але, за думкою Міжнародної асоціаціїї, самий факт легальної реалізації 50 тисяч ліцензійних копій в країні з дуже високими показниками аудіопіратства — то є подія. І є кілька чинників, які привели до успіху Ані Лорак. Можливо вперше вона зконцентрувала пісні, які є максимально природними для її власного відчуття. Пісні написані чудовими авторами — Олегом майовським, Марією Бурмакою і Сергієм Круценко. Останній, до речі, був саундпродюсером альбому, а самі треки записувалися на його студії "Круц Продакшн". Титульну пісню "Там, де ти є" написали британські композитори Джош Філіпс і Баррі Гард, а український текст — Віктор Спірідонов. Цей трек записувався і зводився в студії "Метрополіс" (Лондон).

Місце для презентації нового альбому Ані Лорак було обрано найбільш модне – ультрасучасний "наворочений" нічний клуб "Арена". За годину до початку акції на великих екранах обабіч сцени прокручувалися свіжі відеокліпи співачки – зокрема на титульну пісню "Smile", себто "Посмішка", а також – кумедна відео-нарізка з зірками Голівуду, президентом Бушем і прем'єр-міністром Блером, які в один голос ділилися враженнями від нового альбому Ані Лорак "Smile". Усе це було не так дотепно як контраверсійні флеш-мультики "Веселі яйця", але дуже яскраво засвідчило підсвідомий вибух транс-глобальних амбіцій продюсера Юрія Фальоси. Пан Юрій, маючи чималий досвід міжнародних контактів у площині шоу-бізнесу та певний актив перемог у пісенних конкурсах з приставкою "International", увесь час свій проект "Ані Лорак" намагався позиціонувати як "міжнародний". Усі ж бо пам'ятають про поїздки у Лондон, спільну працю з британськими музикантами і звукорежисерами, про епохальну (хоча й випадкову) зустріч з рок-н-рольним монстром Міком Джагером і бурхливу на це реакцію жовтої преси, зокрема – британської.

Одне слово, статус Ані Лорак як локальної української поп-зірки ніяк не влаштовував продюсера Юрія Фальосу. Тому до шансу, який ніби-то давав конкурс "Євробачення" "Ані Лорак компані" (саме так називається продюсерська агенція Юрія Фальоси) поставилися дуже серйозно. Ставки ж були високими. Перемога помаранчевої революції не входила в плани заздалегідь розіграної гри поміж "Ані Лорак компані" та Національним телеканалом – головним куратором "Євробачення". Не дивлячись на крутий – вибачте за жаргон – "облом", залишилась "Посмішка". Себто – "Smile" – хітова, гламурно-поп-рокова пісня, написана двома іноземцями – Теріном Мерфі та Пем Резвік. Також нікуди не поділося життєрадісне високобюджетне і не менш гламурне відео на пісню "Smile".

Враховуючи, що перші альбоми Ані Лорак були російськомовні, (і тоді велися якісь ігри з російським шоу-бізнесом) наступні – україномовні (саме вони і вивели Ані Лорак на вершину українського Поп-Олімпу), а тепер черга дійшла і до англомовних опусів. До речі: увесь "Smile" створили два авторських тандеми – вищевказаний іноземний і наш – у складі "Микола Бровченко – Ані Лорак". Саунд-продюсером виступив Дмитро Іваней (студія "Круц-Рекордз"). Блок з 11 англомовних треків завершують 2 пісні українською – напевно це зроблено для того, аби іноземний слухач мав змогу порівняти дві іпостасі української співачки. До видання альбому долучилися два українських "лейбли": "Лавіна-Music" та "Комп-Music", який представляє інтереси транснаціональної аудіокомпанії "ЕМІ". Очевидно, тандем видавців намагатиметься проштовхнути альбом на захід, альбом сам по собі має усі ознаки експортного продукту. Навіть картинка на обкладинці, де, за словами самої Ані Лорак, вона сидить на символічному "вікні в Європу".

Якщо абстрагуватися від шоу-бізнесових реалій, заяв, амбіцій і потуг, то музика, запропонована Ані Лорак сьогодні – це фонтануючий шквал емоцій (ясна річ – більшість пісень про кохання), проспівана непоганою (але й не блискучою) англійською. Зіграний високопрофесійною групою музикантів, витриманий в естетиці європейських поп-рок-стандартів зо всіма належними атрибутами, цей музичний продукт чомусь залишає враження чогось "чутого-перечутого", "слуханого-переслуханого". Сяюча усіма кольорами райдуги… банальність. З точки зору того ж таки західного шоу-бізнесу – а це вірогідно – альбом може отримати оцінку як продукт доволі вторинної якості. Адже і там не все гаразд з новими музичними ідеями. Якраз за ними – носіями яскравих новацій полюють західні "мюзік-мейкери". Тому і користуються значно більшим попитом наші рідні "носії" нового слова в музиці. Це насамперед етно-рок і фольк-джаз, течії, які сполучають народну автентику і електронний модерн. Основний месидж альбому "Smile" до західного світу – ми також вміємо те, що вмієте ви – не є, на мою думку, переконливим. Втім, час покаже.