РАББОТА ХО

Київську групу РАББОТА ХО завжди асоціювали з найрадикальнішою гілкою рок-авангарду. Уся історія групи — це нескінченні експерименти з фактурою звучання і текстами. РАББОТА ХО в особі її лідера Сергія Поповича і кількох музикантів завжди були «білою вороною» серед собі подібних. Навіть в ті — вже далекі вісімдесяті, коли Попович і Юрій Михайличенко утворили ВАВИЛОН і досить вдало вписувалися в різні «молодіжні перехрестя» і «рок-діалоги», вони були надто іншими. Насамперед — через тексти Поповича та їхню надмірно-експресивну подачу. Сьогодні ВАВИЛОН визначили б як «модний гітарний рок», а обидва, записані у 1987 та 1998 роках альбоми, містили доволі мелодійні пісні. Тож «Скуйовджене дерево» та «Потенція» ще отримають достойну оцінку.

Власне, РАББОТА ХО — це назва, яку придумав Попович після виходу Юри Михайличенка зі складу ВАВИЛОНА. У лютому 88-го Кость Довженко (ударні), Ігор Грановський (клавішні) та Сергій Попович (вокал, гітара) обрали собі за символ образ працьовитої мурахи. Перша програма мала назву «Фельдфебельський романс», її фрагменти звучали під час різних «рок-артілівських» акцій. Одноіменна пісня довго трималася в кращій «десятці» «Фонографа», а група вдало відіграла разом з ВВ у Вільнюсі в 1988 році на міжнародному фестивалі «Літуаніка».

Потім було ще декілька «безхмарних» акцій, організованих «Рок-артіллю», поїздки у Росію, зокрема у Владивосток, де РАББОТУ ХО розігрівала місцева група МУМІЙ ТРОЛЬ.

Забігаючи вперед, варто повідомити, що кілька років назад, коли Андрій Бурлаков узявся по-справжньому за МУМІЙ ТРОЛЬ, Сергій Попович отримав від нього пропозицію попрацювати з Лагутенком як аранжувальник і гітарист. Попович відмовився. Просто на той момент він мав стабільну посаду концертного звукорежисера в групі ВВ. Стосовно історії РАББОТИ ХО, її можна окреслити як низку перманентних спроб якісно записатися та нескінченний пошук оптимального складу для концертних виступів.

Після розпаду «Рок-артілі» усе це було дуже складно робити самостійно, тому тривалий час РАББОТА ХО існувала виключно як студійний проект. Несподівано в 2001 році з`явився альбом РАББОТИ ХО «Репетиція без оркестру». Це — живі записи групи під час виступу в клубі «Барви». Попри локальність і химерність тодішньої імпрези, музичний матеріал виявився цілком самодостатнім і, як не дивно, досьогодні не втратив актуальності. Очевидно, ця обставина подвинула Поповича разом з продюсером диска Михайлом Друченком видати альбом, який дійсно адресовано найбільш послідовним прихильникам альтернативної рок-музики.

Характерний для РАББОТИ ХО похмуро-депресивний саунд разом з відповідними текстами знову занурить нас в атмосферу напружених прозрінь свого ALTER EGO. Альбом ідеально реконструює той час, той звук і ті настрої. Але, як відомо, не можна вдруге увійти в одну річку і, мабуть, РАББОТА ХО, як явище, вже належить історії. А Сергій Попович, який переїхав до міста-героя Нью-Йорка, час від часу ставитиме на CD-плеєр свій власний незбагненний витвір під назвою РАББОТА ХО і знову повертатиметься в той час, в ті звуки і в ті само настрої…