Рок по-українськи

За радянських часів Україну вважали класичним "заповідником брежневізму". Радянська Україна Щербицького била рекорди в боротьбі з дисидентством і всіляким вільнодумством, тому навіть найменші прояви опозиційних настроїв каралися жорстокіше, ніж у Москві. Рок-н-рол в часи холодної війни сприймали як ідеологічну диверсію. Нетривалий період хрущовської відлиги другої половини 60-х ознаменувався швидким зростанням молодіжного прозахідного руху, коли десятки біг-бітових формацій гриміли у студентських гуртожитках, ретельно копіюючи "Бітлз", "Ролінг Стоунз", Елвіса Преслі. Стрімко завоювали популярність "Друге дихання", "Уанс", "Березень", "Еней". Саморобні записи рок-н-рольних кумирів блискавично розмножувалися і ходили по руках нарівні із записами західних груп. Звістки про концерти миттєво збирали гігантські натовпи молоді, тому потрапити на концерт зірок вважалося великою вдачею. Рок-н-рольна повінь, що розлилася країною, вже поволі тоненькими струмками пробивалася в ефіри державних ТР і Радіо.

Такий бурхливий початок рок-епопеї урвався раптово. "Празька весна" 1968 року, або "Весна свободи" в Чехії була роздавлена радянськими танками й ці трагічні події мали драматичний відгомін в самому СРСР. Відділи КДБ, які розросталися як гриби після дощу, повели непроголошену війну проти інакомислення. У фокусі всевидячого ока КДБ опинилася й рок-музика. Ціла система обмежень і заборон мала б звести нанівець вільну творчість ніким не контрольованих груп. По суті рок-музику було заборонено. Натомість культивувалася радянська естрадна пісня і адаптований фольклор.

Однак усе це не означало, що "рок-н-рол помер". Атмосфера підпільних концертів ще більше підігрівала інтерес до цієї музики, а тотальний застій 70-х покликав до життя надзвичайно оригінальний андеграунд – літературний, поетичний, мистецький. Щодо 70-х – це була епоха вокально-інструментальних ансамблів. Кожен такий ансамбль був закріплений за якою-небудь обласною філармонією, мав власних художніх і адміністративних керівників та виконував пісні, затверджені вищими інстанціями. Переважну частину репертуару складали твори членів Спілки композиторів. Свої власні твори музикантам дозволяли виконувати лише після того, як ці твори затверджували художні ради, що складали партійні працівники і члени тих таки творчих спілок. Найзапекліші опозиционери й партизани від рок-н-ролу перемістилися в жанри, що знаходилися поза зоною досягнення радянської цензури – себто грали популярний тоді джаз-рок, арт-рок, або музику, що не передбачала вербального ряду. Яскравий слід лишили по собі "Крок", "Репортаж", "Ореол", "Кредо", "Кросворд" та инші.

1980-ті роки принесли перші паростки надії. Фатально постаріло Політбюро, наскрізно прогнила економічна система й величезна кількість політичних анекдотів провіщали близькість свіжого повітря свободи. Пітерсько-московська "червона хвиля" як виразна рок-опозиція режиму дуже широко розповсюдилася по усіх усюдах СРСР. Цей час – час вибуху магнітофонної культури. Платівки фірми "Мелодія" мали доволі жалюгідний вигляд порівняно з бобинами і касетами, які тиражувалися в кустарний спосіб і містили пісні "Зоопарку", "Кіно", "Акваріуму", "Аліси". Розквіт рок-музики в середини 80-х став знаковим початком горбачовської перебудови з її доктринами "гласности" та "прискорення". Заборонений плід поволі ставав доступним – легалізація рок-руху відбувалася лавиноподібно, в усіх містах з'являлися рок-клуби, а всі філармонійні ВІА нашвидкоруч перелицьовували своє звучання "під рок". Київський рок-клуб "Кузня" "вихлюпнув" на поверхню цілу обойму команд, які швидко отримали популярність не лише в Україні. Ешелон "важкого року" очолювали "Едем", "Перрон", "Квартира 50", "КОМУ ВНИЗ", "Титанік", лідерами "альтернативного крила" були "Колезький асесор", "Воплі Відоплясова" та "Раббота Хо". Усі вони активно концертували, адже клуби в різних містах тісно співпрацювали один з одним, постійно влаштовували якісь акції й фестивалі. Тодішні рок-клуби, створені ентузіястами й самими музикантами являли собою сімбіоз репетиційної бази, концертного майданчика, інформаційного центру й тиражувальної компанії.

Наприкінці 80-х років з'являється нова формація музикантів, чітко орієнтованих на ідеї національного відродження України. Їхню появу стимулював потужний фестивальний рух "Червона рута", що зібрав під свої знамена національно свідому творчу інтелігенцію. Найяскравіщою подією була "Червона рута" в Чернівцях 1989 р. Саме там вперше на повний голос прозвучали "Брати Гадюкіни", Віка Врадій (сестричка Віка), "Зимовий сад", "КОМУ ВНИЗ", "ВВ". На хвилі відродження у Львові, Тернополі, Івано-Франківську, Києві та інших містах з'являються доволі самобутні групи, які різко відрізняються від безлічі инших, які старанно копіювали західні стандарти. В цілому, початок 90-х – це роки диференціяції за стилями й напрямками. Роки напружених пошуків самих себе в світовому океані музики. А головне – відбулося таїнство самоіндефікації рок-музиканта в площині рідних традицій, в межах своєї, рідної землі.

Однак відсутність музичної індустрії і бодай мінімальної шоу-бізнесової інфраструктури безмежно гальмуюють природні поривання музикантів займатися виключно музикою, змушуюють їх "тікати" в суміжні види діяльности. Вони самі "по крихті" збирають студії, клепають апаратуру, самі організують концерти і самі ж опікуються виданнями власних альбомів. Власне, на відміну від поп-музики, комерціялізація як така, майже не торкнулася рок-музики – тут ніхто не заробив великих грошей, ніхто не зробив кар'єру... Радше навпаки. Тому не буде перебільшенням з нашого боку розглядати рок, як чисте мистецтво людей талановитих, з чистими серцями.