Повільний рух вгору

Наприкінці 80-х у Києві розпочало свою діяльність спільне канадійсько-українське підприємство "Кобза". Це була нова аудіокомпанія, мета якої – запис, виробництво та розповсюдження сучасної й традиційної української музики. На "Кобзі" записували свої альбоми фольклорні й академічні колективи, а також – лавреати "Червоної Рути". Нині можна вважати цілком раритетними записи, зроблені Вікою Врадій, "Зимовим садом", "ВВ". До подібних раритетів належить також і альбом "КОМУ ВНИЗ" з нехитрим заголовком "1990". Хлопці акумулювали у ньому зовсім свіжі композиції, створені за останній рік. Андрій Середа продовжив свою шевченкіану, додавши пісні: "Микита Швачка", "Розрита могила", "До Основ ’ яненка". До альбому увійшли пісні на вірші Андрія Середи: "Крові!" та "Пісня землероба", композиції "Ворони", "І ви покинули" (обидва – Олександр Олесь) та "Ельдорадо" (Володимир Самійленко).

Бас-гітарист і адміністратор групи Сергій Степаненко згадує, що у пошуках оригінальної формули студійного звучання вони довго шукали спільного бачення із звукорежисером Олександром Мельником. Зрештою було вирішено, що естетику звучання визначатимуть музиканти, а звукорежисер технічно її втілюватиме. Цей консенсус повністю був досягнений значно пізніше – під час запису наступної роботи – альбому " In kastus ". Втім, альбом "1990" вийшов дещо незвичним за характером, напруженим і нервовим. Відчуття близьких суспільних змін і потрясінь бринить тут у кожній ноті. Голос Середи звучить як благодатна молитва, як заклик до бунту, як камлання шамана. Звучить по-різному, але однаково переконливо й сильно. Чимало людей вважають, що "КОМУ ВНИЗ" "навантажують", що їх важко слухати. Це дійсно так. Але ж мета цієї музики – довести слухача до емоційно-психоделічного катарсису, до очищення. І їм це вдається. Вдається тому, що вони увесь час експериментують із образами і звуками. Це у них в крові.

Чого вартий експеримент "КОМУ ВНИЗ" із власними долями, коли в певний момент вони покинули свої постійні місця роботи і гуртом вирушили у вільне плавання, не маючи жодних гарантій, що музика прогодує їх і їхні сім’ ї… Цей учинок шокував батьків і рідних. То були дуже важкі часи для них. Не зважаючи на повний оберемок нагород, призів і перемог на численних фестивалях, "кінці з кінцями" зводити вдавалося ледь-ледь.

З иншого боку "КОМУ ВНИЗ" напевно були чи не єдиною групою, яка репетирувала щодня. Це були багатогодинні виснажливі репетиції. Шліфувалася кожна нота, кожен звук. Вони шукали таке звучання, яке було би притаманне лише "КОМУ ВНИЗ". Самобутність музичного саунду гурту не була подарована згори, це був результат дуже прискіпливої роботи усієї п ’ ятірки. Внутрішні стосунки музикантів у гурт і Андрій Середа характеризує як "комувнизівську демократію". Усі в команді є рівними і нічий голос не важить більше за инший. І так було завжди. Концертна діяльність для "КОМУ ВНИЗ" ніколи не була легкою і безхмарною. Вони не мали професійного менеджменту, людей або структур, які б регулярно піклувалися організацією і проведенням концертів. Майже завжди тут верховодив його Величність Випадок. Хоча варто зауважити, що частину адміністративних функцій перебрав на себе бас-гітарист Сергій Степаненко.

До речі: його добре знають молоді музиканти та групи-початківці, оскільки він є арт-директором відомих і популярних у столиці музичних клубів "Докер" та "ДокерАВС". Свого часу стали ходити чутки про політичну заангажованість "КОМУ ВНИЗ". Насправді, на відміну від більшости артистів, хлопці свідомо не брали участь у передвиборних перегонах. Ми неодноразово ставали свідками розшарування артистичного бомонду за кольорами політичних партій. Під час Помаранчевої революції свою позицію "КОМУ ВНИЗ" задекларували виступом на Майдані. Але це було щиро, без усіляких кон’ юктурних сподівань.