Навський Великдень

Котилась, ген, голова,
У головi гарцювався легiнь,
В руках у легiня трут i кремiнь,
Навколо вже палає трава.

Над i головою – iржавий дзвiн,
В очах у неї – країна болi,
I в тiй країнi повiї волi жнуть
Перезрiлий полин.

Пiє в мороцi стоголосий птах,
Як звiє морок – то сам зiтлiє
I власним тлiном мiста покриє,
Та й спочине в степах.

Силою долi,
Великоднем,
Красно вiнчались
Бiль iз Вогнем.
Навколо Болi
Вiнчаної
Цвинтарем диким
Грають вогнi.

Котилась голова повз тi вогнi.
Заблукали вогнi та й пiд самi зорi.
I в тому наче веселому горi –
Плач свiтами.

Скривдженого дня
Не зрiє свiтом вже голова,
Не пiє птах – нинi спочиває.
Тлiном промiння грає –
Свiтає.

Силою долi,
Великоднем,
Красно вiнчались
Бiль iз Вогнем.
Навколо Болi
В чистому полi –
Древньому лонi –
Свiтає.