Косар обрієм

На свiтанку його долонi
Ще не знають працi,
На свiтанку щедро серце його
Вмивається
Богом,

Його чистим iм’ям.
…З косарем його вбита сiм’я.
Стояла його коса
Вiстрям та й на пiвнiч,
Стояла iще з вечора,
Зiгрiта теплом долонь.
Тьмяний обрiй
Крешуть два гайвори –
То знак болi серпневоє пори.

Колотим небом – де висiяв цвiт,
Полтави степом – де впали зорi,
Йде заповiтом старий свiт,
Йде по серпневiй порi.

Жеврiє обрiй – очi свiту,
Точеним бринить лезом.
Спiва жайвiр
Над битим шляхом.
Косарi йдуть,
Небесним дзвоном
Вiє спiльна мета
Пiд сузiр’ям Схiдного Хреста.

Колотим небом – де висiяв цвiт,
Полтави степом – де впали роси,
Йде заповiтом старий свiт –
То йдуть косарi на Покоси.