"In kastus" і навколо

Часи, коли тридцятитисячний натовп здіймався на перших акордах "Суботова" – навдивовиж сильної композиції, яка є гімном і реквієм водночас, а потім вибухав оваціями після кожної наступної пісні, сьогодні начебто минули для "КОМУ ВНИЗ". Минули? Вісімдесят дев'ятий, дев'яностий, дев'яносто дев'ятий...

Цвяхом глобальних імпрез, наймасовіших акцій була сувора стильна чорно-біла п'ятірка в напівцивільному вбранні з поголеним монументальним Андрієм Середою, голос якого вкарбовував слова, сенс і глибина яких сягали инших вимірів, инших сфер. Епічний рок? Так, вони в оболонці сучасного звуку залишаються поза часом, голос Андрія ріже наскрізь часовий простір, його астральне тіло блукає козацькими степами або карпатськими схилами, заглиблюється в душі померлих, або заглядає у вікна живих, а його постать із закинутою головою залишається непохитною у перехресті проміння.

Так, він Инший і разюче відрізняється від різнокаліберного не-иншого музичного піплу. Чим? Насамперед – Духом. Музика "КОМУ ВНИЗ" має власний духовний стрижень, який залишається незмінним протягом дев ’ ятнадцяти років. Можливо тому "КОМУ ВНИЗ" поза юрбою, поза тусовкою, поза плітками. Група-фантом, яка нікуди не поспішає. І якщо вони зникають надовго з поля зору, вони просто перестрибнули в инший вимір, аби повернутися знову у новій силі і з новими ідеями. Мандри і пригоди – це те, чим живе Великий КОМУ – незримий телепень безмежного Всесвіту. Цей персонаж вигадали самі музиканти.

Тепер ви розумієте, що саме тримає їх разом ці довгі роки, коли усе навколо збігається-розбігається-руйнується-комбінується? Середа стверджує, що кожен з "КОМУ ВНИЗ" існує в своїй музичній системі, а вкупі внесок кожного дає цікавий результат. "Ми дуже егоїстичні в цьому плані і нас більше цікавить наш внутрішній стан, аніж гра на зовнішній ефект, – говорить Андрій.

Отже щось справді змінилося, якщо ми дійсно маємо на увазі імідж "КОМУ ВНИЗ" десятирічної давности. "Щось" – це глобальна робота під назвою "In castus", яку слід перекладати з латини не як "кровосуміш", а як "інцест". Альбом, що записувався непоспіхом протягом півтора років містить величезний спектр впливів, і увесь матеріял ділиться на декілька блоків (умовно, звичайно) за напрямами. Арт-рок, психоделія, готика, хард, фолк – годі перераховувати суміш яскравих фарб, якими змальовано це полотно. Річ у іншому: усе тримається купи настільки міцно, наскільки це взагалі можливо. Наші ранні речі містили елемент "розрухи", мали такий собі розбишацький характер. Але то – лише наша реакція на тогочасний стан речей. Нині відбулася переоцінка цінностей і змінилася музика. Гадаю, в бік мейнстріму. Щодо альбому "In castus", то це, напевно, наші здобутки з 1989 по 1995 роки. Та то вже й не альбом, а внутрішнє дзеркало пережитого за ті роки...".

Відчувається, що Андрій втомився коментувати роботу, яка відображає пройдений шлях і мала б відколотися від музичного тіла "КОМУ ВНИЗ" на будь-яких аудіоносіях. З більшим піднесенням він говорить про новий матеріал, який, по суті, є логічним продовженням учорашніх пошуків. Але він приречений ще і ще раз повертатися до "In castus", тому що для більшости прихильників альбом залишається "білою плямою" в дискографії групи.

Щодо структури альбом має виважено-компілятивний характер, де старі хіти, переписані по-новому, співіснують з і справді новими речами. Бракує хіба що "Ельдорадо", а решта – усі на місці. Щодо нових – майже скрізь тексти Середи. Якось, коли ми зустрічались років три тому, на моє запитання про те, чого ж не вистачає музиці "КОМУ ВНИЗ", Андрій відповів так: "Страшенно хочеться створювати пронизливу музику, яка б дарувала надію. Хотілося б зробити містерію, більше експериментувати, шукати нове, несподіване... І от усе, про що мріялося, вже акумульовано в "In castusі".

Одна з набільш витончених композицій – "Срібні води". Вода тут символізує материнське начало, срібна вода – символ очищення. "Сію рай" присвячена Іоанові Богослову і відновлює пошану до Святих – людей великої духовної сили. "Щодня вона йде назустріч", "Подих" – простіші жанрові пісні. А от "Косар обрієм" – твір, прсвячений постаті гетьмана Мазепи. "Птаха на ймення Нахтігаль" – данина пам`яті й великий знак поваги до людей, яким випала доля боротися за незалежність України. "Нахтігаль" – назва військових сполук, що були створені з українців під час німецької навали і які боролися з більшовизмом. "Попіл" – це симбіоз творчости з поетом Володимиром Цибульком. "Привид з гаю" – маленька містерія, що раптово з`явилася під час репетиції, наче впала з неба.

Найбільший здобуток колективної творчости "КОМУ ВНИЗ" – так вважає Середа, – це символ, або знак групи, що складається з трьох елементів. У центрі композиції так звана сколопендра або малий герб "КОМУ ВНИЗ". Є тут і індоєвропейська сварга – символ сили й руху. Третій елемент – восьмипроменеве сонце, що символізує рух у бік Світла від темряви. Той знак – поєднання минулого й сьогодення, і вироблявся він поступово, без напруги і лише нещодавно оформився в закінчену композицію.

Андрій говорить і від його слів йде спокійна і сильна вібрація людини, впевненої в собі. Ясні очі, твердий погляд, мужня статура, голос – це і є першоджерело сценічного образу "КОМУ ВНИЗ". Андрій дипломований актор. Але яка він людина? Хто він і звідки?

Андрій Середа: – Мої батьки народилися в Сибіру, але з протилежних боків Омської области. Мати – з російського боку, а батько з емігрантів передвоєнної пори, коли там заснувалося село Вереміївка Омської області. По війні вони переїхали на Прикарпаття і він виростав там. Тож на сьогодні існує два кодла середівського роду – одне тут, у Києві, а друге – в Чернівцях. Стосовно инших учасників групи, то усі вони народилися в Україні, за винятком ритм-гітариста Слави Малюгіна, який з родини російських колонізаторів і був народжений в Казахстані. Після закінчення театрального інституту Андрій залишився в Києві. Сьогодні він з ностальгією згадує київський рок-клуб і перші виступи "КОМУ ВНИЗ" в одній обоймі з "Едемом", "ВВ", "Квартирою 50", "Загубленим світом". Згадує атмосферу рок-партизанщини, друзів з палаючими очима, усіх, хто допомагав звестися на ноги. І пошуки своєї – відмінної – лінії у рок-н-ролі. Спочатку то був чистої води нон-конформізм, замішаний на жорсткому саунді й дуже-дуже сильних метафоричних текстах. Даремно ті пісні вилучено з нинішнього репертуару. Однак зовсім не випадково вони не розпалися як група тоді , відчувши розчарування і безперспективність биття головою об стіну. Не сталося цього тому, що "КОМУ ВНИЗ" – то команда, або навіть сім`я, яка жодного разу не зрадила ідею Великого КОМУ. Хоча музиканти помітно нервують, коли у світло юпітерів знову і знову потрапляє сяюча голова Середи і той, як гуру, відстрілюється за всіх. Вони, дякувати Богові, залишаються разом: басист Сергій Степаненко, гітаристи Слава Макаров і Слава Малюгін, барабанник Євген Разін та директор Володимир Зброцький, який, на превеликий жаль, рано пішов з життя. Мобільний робочий стан виявляла команда під час експериментів великого рок-пропагандиста з "ТЕТу" Володимира Бакуна, який знімав "КОМУ ВНИЗ" в павільйоні під час живої гри. Кілька нових речей "КОМУ ВНИЗ" зафіксовано саме так – повністю живцем. Стосовно великих концертів – знаменними були виступи на фестивалі "Молодь – Христові". Андрій підкреслює – вони були єдиною групою, яку тричі запрошували на цю імпрезу, спрямовану на відродження греко-католицької церкви.

Здавалося б, така формація, як "КОМУ ВНИЗ", мала б почуватись, як патріярх – у промінні слави, з круглими сумами на банківських рахунках, записами у власній студії і дисками з власної фірми грамзапису. Так мало б бути, але такого нема. "КОМУ ВНИЗ" сьогодні, як і вчора, – це типовий андеграунд.

Кнець 80-х для української сцени має те саме значення, що й 60-ті для західної рок-культури: те саме відчуття свободи і близьких змін, якими марили відважні розумники-студенти. Саме вони й складали кістяк того руху, на чолі якого малювали коротке слово – рок, "за совка" однозначно заборонене скрізь. Епоха магнітофонної музичної культури була добривом для грунту 80-х: Горбачов, перебудова і, звісно ж, рок як синонім свободи. Нова ситуація вимагала самоідентифікації, час вимагав своїх героїв, бо чужих ми вже мали. У Союзі ними були Цой і "Кіно", Шевчук і "ДДТ", Гребенщиков і "Акваріум". Дещо пізніше в Україні ним стали Скрипка і "ВВ", Кузьминський і "Брати Гадюкіни", Середа і "КОМУ ВНИЗ".

Музика "КОМУ ВНИЗ" сьогодні є ще більш альтернативною, аніж була вчора. Вони рідко виступають, їхні кліпи не часто показують на ТБ, а пісні лише зрідка передають по радіо. Незважаючи на це, їхня музика – це найяскравіше, найвагоміше і глибинне явище в сучасній музичній українській культурі. Гадаю, що причина "неіснування" групи у медіальному просторі полягає в цілковитій непричетности до жодного з стереотипів "успіху". Вони не ліпили образу романтичних коханців чи мужніх підкорювачів дамських сердець, ніколи не вициганювали звань від офіційних інстанцій тощо. Себто завжди залишалися осторонь нашого такого бідолашно-викривленого шоу-бізнесу.

Зате тривалий час просто залишаються "номер один", звісно, для втаємничених, для тих, хто "українське" не трактує як щось кумедне, банальне, другорядне, для тих, хто усвідомлює і цінує автентизм у мистецтві. Років шість тому Андрій Середа, сказав авторові цих рядків так: "Ми – група консервативна. У тому розумінні, що ми не змінюємо напряму, який давно визначено. Можемо міняти звук, стиль, але головна лінія, спрямована на нонконформізм, внутрішню чесність перед собою, залишається. Є чимало команд, які пристосовуються, зраджують себе, а внаслідок цього – деградують. Це не наш шлях".

Записуючи епохальний альбом "In kastus", музиканти поставили своєрідний рекорд – це найдовший альбом (близько 80 хвилин звучання) в історії української рок-музики, який робили півтора року на студії "Комора". "In kastus" без перебільшень можна вважати поворотним пунктом у розвитку нашого року. Таких впливових робіт зовсім небагато: "Країна мрій" від ВВ, "Всьо чотко" від "Братів Гадюкіних", "Високі небеса" від "Біокорду", "Двері, котрі насправді є" від "Плачу Єремії".

Новий реліз "КОМУ ВНИЗ" з`явився одночасно на трьох носіях у вигляді касети, компакт-диска та відеокасети. Його назва "In vivo", себто "наживо", означає підведення риски під певним етапом творчости. До нього зібрані записані "наживо" твори – переважно ті, що не мали студійного втілення. "Пісня химерного краю", "Кленовий вогонь", "Нава", "Виє Мама" та инші твори звучать майже на кожному концерті й ось нарешті будуть у релізі.

Андрій Середа:

– У свої роки ми дійшли висновку, що зміни, які настануть, можуть бути пов'язані з чим завгодно, але не з компромісом. Будемо шукати людей із фінансовими, організаційними можливостями, ці люди будуть нам близькі духовно і так само не йтимуть на компроміси.

Наша активність і прагнення грати – це, власне, прагнення якось протидіяти тому, що відбувається в Україні. Частина шанованих артистів, пісні яких ми колись слухали, зараз не те що продає себе, а займається продажем своїх дітей. Коли на нинішніх нащадках закінчують своє існування давні інтелігентські родини, що уособлювали український дух, коли йде тотальна профанація в царині так званої культури, ми не можемо на це просто дивитися збоку. Те, що ми робимо як музиканти, як певна формація – це насамперед наша реакція і наша позиція водночас.

Поза тим, існує музика. Музика, яка, маю надію, нас переживе. Провівши багато часу в студіях, ми дійшли висновку, що нині будемо добиватися саме такої естетики звуку, яка задовольнятиме нас як групу. Тепер це буде доволі складна суміш семплів і живих звуків. "Хімія" ця потрібна для підсилення образного ряду. З появою нових комп`ютерних технологій чимало людей поринуло у світ електронних ілюзій, фантазій, культивується свідомість через бездіяльність. Таке собі кришнаїтство в музиці. Це не наш шлях.

Наше – це сублімація близьких нам ідей. Инакшими словами, якщо ти маєш перемогу за плечима, то і надалі мусиш її обстоювати і продовжувати перемагати. Якщо ж судилося загинути, то треба це зробити красиво, яскраво. Тобто йдеться про культивуваня таких моментів, які роблять із людини особистість, з хлопчика – мужчину тощо.