Бюлетень№49 (481) 2017 рік
Новини одним рядком:
14 листопада – обласне свято кобзарів «Струни вічності» ім. Володимира Перепелюка у Вороновиці Вінницької обл..
16 листопада – Тарас Компаніченко співав на презентації книги Василя Шкляра «Троща» у столичному Будинку кіно
16 листопада – Олександр Смик і Ліля Кобільник співали у Стрийській центральній районній бібліотеці на Львівщині
16 листопада – вечір Олександра Смика у Палаці культури в Моршині на Львівщині
17 листопада – Струсівська капела бандуристів «Кобзар» відзначила 60-річчя у Тернопільському обласному театрі
20 листопада – В.Морозов із хором "Спів-Життя" на святі 26-ї річниці Збройних Сил України в посольстві України в США
21 листопада – Ліля Кобільник співала у Трускавецькій центральній міській бібліотеці
22 листопада – вечір вшанування пам’яті письменника Михайла Івасюка у Чернівцях
22 листопада – Тарас Силенко співав на відкритті виставки «Від Мамая до Болбочана», Київ, галерея ім. П. Загребельного
24 листопада – 145 років з дня народження кобзаря Івана Запорожченка, уродженця с. Артюхівка, Роменського р-ну Сумщини
24 листопада – вечір авторської пісні старшого сержанта Руслана Давидовича у селищі Веселе на Запоріжжі
24 листопада – лекція краєзнавця Едуарда Зуба, дослідника жахіть харківської ЧК/НКВС у Харківському ЛітМузеї
24 листопада – концерт Світлани Шаханової "Життя на жовте світло", Чернівці, Будинок естетики та дозвілля
25 листопада – лекція «Письменницький хліб: літератори в голодні роки» у Харківському ЛітМузеї
27 листопада – концерт барда Джоша Ланца (Сіетл, США) у Сумах, вул.. Петропавловська, 61 (зал профспілок)
30 листопада – «Масонська мандрівка» разом із письменником Володимиром Єшкілєвим у Харківському ЛітМузеї
1 грудня – Марія Бурмака презентує програму “Музика пристрасті та кохання”, CARIBBEAN club, Київ, вул. С. Петлюри, 4
2 грудня – день народження Марини Брацило, поетеси, піснярки, журналістки (роки життя: 1976-2013)
2 грудня – нагородження переможців конкурсу «Хортицькі дзвони» пам’яті М. Брацило у Запорізькому нац. університеті
2-3 грудня – XVII міський фестиваль авторської пісні та співаної поезії серед учнівської молоді в Сумах
3 грудня – день народження мандрівного філософа Григорія Сковороди
4 грудня – день народження Олекси Бика, автора пісень із Києва
Олекса Бик
***
Всім воздасться по вірності. Розплатися за всі кредити.
Від останньої пристані відпливе корабель без керма.
Якщо двері зачинені – ти ще здатен їх відчинити.
Але що ти робитимеш, коли навіть дверей нема?
Коли жити по компасу – то усе набагато простіше.
Може, десь за екватором у вітрила спіймаєш пасат.
Океан прокидається і колиску твою колише,
і до тихої гавані повертається твій фрегат.
На далекому обрії пропливають роки, як риби.
Світ, надійний до млосності, балансує на спинах китів.
Всім воздасться по вибору, якщо, звісно, ти маєш вибір.
Помирати від старості – ти такого собі хотів?
Ніби все передбачено: із життям і собою квити,
тільки щось тобі муляє, ніби душу твою вийма.
...Якщо двері зачинені – ти ще здатен їх відчинити.
Але що ти робитимеш, коли навіть дверей нема?
Повідомлення від бардів та прихильників авторської пісні та поезії
Листи надсилайте на Emaіl: p_karta@ukr.net, bardlit@i.ua
Київ – сайт https://www.concert.ua/ua/eventpage/marija-burmaka-gypsy-lyre
Марія Бурмака презентує програму “Музика пристрасті та кохання”
CARIBBEAN club
Київ, вул. С. Петлюри, 4
1 грудня, у перший день зими буде гаряче! Українська співачка, Народна артистка України - Марія Бурмака представить музичну програму "Музика пристрасті та кохання". Разом із учасниками гурту “Gypsy Lyre” вона виконає свої старі та зовсім нові пісні.
«Я пишу не пісні, я пишу історії… про любов, про життя, про революції, про розчарування та надії. Але цього вечора навіть дуже відомі пісні ви почуєте інакше. Завдяки спільному проекту з «Gypsy Lyre» це буде зовсім нове звучання. Несподіване, наповнене енергією і чуттєвістю. Щось зовсім нове вас здивує, знайоме і улюблене будемо співати разом!.. Особливий концерт в Caribbean Club. Ніжність і вогонь, мелодії і тексти, саундтреки подій і почуттів».
«Чорні черешні», «Той, той», «Розлюби», «Не забувається», «Пробач», «Не тому», «Танцюй», «Фрізбі» та багато інших композицій в новому звучанні можна буде почути 1 грудня у Caribbean Club. Початок о 20:00.
Не пропустіть!
Сайтhttp://krasnews.at.ua/news/zaproshuemo_na_xvii_miskij_vidkritij_festival_avtorskoji_pisni_ta_spivanoji_poeziji_sered_uchnivskoji_molodi/2017-11-18-8761
Запрошуємо на XVII міський відкритий фестиваль авторської пісні
та співаної поезії серед учнівської молоді
Коли: 2-3 грудня 2017 року
Де: Палац дітей та юнацтва (місто Суми)
Організатори:
- клуб авторської пісні «Булат»;
- клуб туристів-альпіністів ім. Є. Абалакова КЗ Сумського Палацу дітей та юнацтва;
- управління освіти і науки Сумської міської ради;
- комунальний заклад Сумський Палац дітей та юнацтва;
У конкурсній частині фестивалю можуть брати участь учні (вихованці) загальноосвітніх та позашкільних закладів, коледжі, аматорські колективи м. Суми, Сумської області та України віком до 18 років включно. Для участі у конкурсній частині фестивалю необхідно надати заявку за затвердженою формою (див. Додаток). Заявки приймаються до 1 грудня 2016 року за адресою e-mail: abalakovets@gmail.com.
Порядок проведення конкурсної частини фестивалю
Конкурс серед учасників фестивалю проводиться у трьох вікових категоріях:
I (молодша) – до 11 років включно;
II (середня) – від 12 до 14 років включно;
III (старша) – від 15 до 18 років включно.
Конкурс проходить у два етапи:
1. Прослуховування на творчих майстернях.
2. Виступ на конкурсному концерті.
Твори виконуються у супроводі гітари або інших акустичних інструментів. Виконання творів під супровід електронних інструментів або під фонограму не допускається. Твори можуть виконуватися як українською, так і російською мовами. Тематика творів, що виконуються, може бути різноманітною: туристичні, ліричні, гумористичні, соціально спрямовані тощо.
Критерії оцінювання конкурсантів: високий рівень поезії, власне творче обличчя автора чи виконавця, музична культура пісні, володіння інструментом, виконавська майстерність. Прослуховування на творчих майстернях
У рамках фестивалю планується робота двох творчих майстерень: поетичної та пісенної.
При прослуховуванні на творчих майстернях конкурсанти мають виконувати 2 твори, при цьому керівники майстерень можуть попросити конкурсанта виконати декілька творів додатково. Конкурсантам необхідно обов’язково надати керівникам майстерень 2 примірники текстів творів у друкованому чи рукописному вигляді.
За результатами роботи творчих майстерень керівники майстерень відбирають і рекомендують конкурсантів для участі у конкурсному концерті. При цьому керівники творчих майстерень можуть також рекомендувати, скільки та які саме твори виконувати конкурсанту на конкурсному концерті.
Виступ на конкурсному концерті, визначення переможців
За результатами виступів на конкурсному концерті авторитетне журі фестивалю виявляє лауреатів і дипломантів у кожній віковій групі в таких номінаціях:
- автори (текст і музика власні);
- автори музики (на вірші інших поетів);
- виконавці (виконують пісні інших авторів);
- виконавці класики авторської пісні;
- поети;
- ансамблі.
Лауреати та дипломанти фестивалю нагороджуються почесними дипломами та призами.
ПРОГРАМА ФЕСТИВАЛЮ
Дата, час проведення Захід, місце проведення
2 грудня
10:00 – 13:00 Реєстрація учасників (Палац дітей та юнацтва, 3-й поверх, каб. 3/9, 3/11)
10:00 – 14:00 Прослуховування у творчих майстернях. Відбір на конкурс. (Палац дітей та юнацтва, 3-й поверх, каб. 3/9, 3/11)
16:00 – 18:00 Конкурсний концерт (актова зала Палацу дітей та юнацтва)
3 грудня
12:00 – 15:00 Концерт лауреатів, членів журі, керівників творчих майстерень та почесних гостей фестивалю (актова зала Палацу дітей та юнацтва)
Боярка – Сергій Мороз
Відроджений «Оберіг» знову у Луцьку
2-5 листопада 2017 року у приміщенні Палацу культури міста Луцька відбувся фестиваль співаної поезії та авторської пісні «Оберіг», який пройшов на високому організаційно-творчому рівні. В рамках фестивального конкурсу виступили 47 учасників, з них 5 дуетів та два гурти.
Журі фестивалю очолив Ігор Павлюк, поет, доктор наук із соціальних комунікацій, старший науковий співробітник Інституту літератури імені Тараса Шевченка Національної академії наук України, професор кафедри української преси Львівського національного університету імені Івана Франка, український письменник, науковець.
До складу журі увійшли, Сергій Калініченко – композитор, аранжувальник, диригент, Сергій Мороз учасник авторського дуету «Простір музики», Юрій Поліщук, гітарист і соліст гурту "Чорні черешні", Володимир Смотритель – Народний артист України, автор і керівник моно-театру «Кут» - м.Хмельницький, Ігор Баранюк, завідувач сектору музично-хорового мистецтва та шкіл естетичного виховання Обласного науково-методичного центру культури.
На Волинь завітали відомі виконавці, легенди перших фестивалів, що відбувалися у 1989–1995р.р. Вони поділилися спогадами, враженнями і виступили перед лучанами та гостями міста.
Луцький “Оберіг» дав свого часу путівку у творче життя людям які творили пісенну історію України. Їх голоси звучали на зорі становлення молодої держави і вели за собою громадянську свідомість справжніх патріотів. Імена співаків було широко оприлюднено на Волині в далеких дев’яностих і тепер вони стали справжніми оберегами духовності. Це Зоя Слободян, Василь Жданкін, Володимир Смотритель, Марійка Бурмака, Ігор Жук, Олег Покальчук, В’ячеслав Хурсенко, Ольга Богомолець, Юрій Поліщук, Сергій Мороз, Іван Козаченко, Андрій Панчишин, Едуард Драч, Наталка Криничанка, Олександр Смик, Левко Бондар, Олександр Гаркавий, Станіслав Щербатих (Тризубий Стас), Андрій Чернюк, Леся Горова, Сергій Шишкін та багато інших.
У перший день фестивалю, 2 листопада в концерті-відкритті виступили колишні лауреати «Оберегів», що вже стали історією. Порадував глядачів виступ дуету «Простір музики» (Сергій Мороз, Ігор Якубовський) у супроводі академічного камерного оркестру «Кантабіле» Волинської обласної філармонії з програмою «Зіграй мені мелодію дощу» під керівництвом народного артиста, заслуженого діяча мистецтв України Товія Рівця та диригента, аранжувальника і композитора Сергія Калініченка – автора партитур програми «Зіграй мені мелодію дощу».
Впродовж наступного дня 3 листопада та 4 листопада конкурс відбувся у номінації «авторська пісня», та «співана поезія». Із більш як сотні заявок на фінальну частину конкурсу було відібрано 55 учасників. Загалом участь у конкурсній програмі взяли 47 виконавців.
Переможці конкурсу виступили у гала-концерті 4 листопада, де спільно із легендами минулих «Оберегів» з успіхом створювали святковий настрій усім присутнім у актовій залі Палацу культури міста Луцька глядачам. Присутні в залі тепло сприймали автора офіційного гімну АТО пісні "Браття Українці" лідера гурту "Шабля" Вови Гейзера, Юрія Поліщука («Чорні черешні»), Тараса Компаніченка («Хорея козацька»), Володимира Нестерука, Василя Жданкіна, Володимира Смотрителя, Валерія Маренича, Віктора Пашника та інших.
Конкурсантів та глядачів привітали перший заступник голови Волинської обласної ради Олександр Пирожик, заступник голови Волинської облдержадміністрації Сергій Кошарук, депутат облради, ініціатор відродження фестивалю Сергій Сівак. З рук Олександра Пирожика грамоти за плідну працю отримали ініціатори фестивалю «Оберіг» Василь Ворон, Юрій Поліщук.
Конкурс продемонстрував високий виконавський рівень учасників та колективів. Володар найвищої нагороди Гран-прі – Медюх Зіновій (м. Стрий Львівської області) підкорив серця глядачів авторськими патріотичними та ліричними піснями теми АТО.
Лауреатів пісенно-музичного форуму журі визначило наступним чином:
1 місце – Артем Харченко (м. Київ), Гурська Вікторія (м. Луцьк);
2 місце – дует Найди (м. Хмельницький), Чухліб Оксана (м. Львів), Скотній Олександр (м. Славянськ Донецької області);
3 місце – Андрусська Олена (Олена Чайка) (м. Київ), Максимук Наталія (СНУ), Щербик Юрій (м. Луцьк), гурт «Криші моря», Хохідра Юлія (Полтавська обл., м. Глобине).
Диплом та приз глядацьких симпатій було вручено Погуляю Віктору із м. Прилуки Чернігівської області.
Конкурс ще раз підтвердив неповторність та величний талант українського народу, його глибоку пісенну душу.
Фестиваль вдався завдяки професійній і злагодженій роботі працівників Волинського обласного науково-методичного центру культури (директор Любов Рожнова).
За матеріалами Волинського обласного науково-методичного центру культури.
Київ – сайт https://hromadskeradio.org/programs/kyiv-donbas/pislya-pochatku-maydanu-pochav-pysaty-pisni-vyklyuchno-ukrayinskoyu-viktor-pogulyay
Із початком Майдану почав писати пісні виключно українською, — Віктор Погуляй
У студії Громадського радіо Віктор Погуляй, автор і виконавець своїх пісень, лауреат фестивалю авторської пісні «Оберіг» у Луцьку (приз глядацьких симпатій), вчитель англійської мови
«До 2013 року я писав, як кажуть, «на языке». Але вже з 2013 року, за три місяці до Майдану, в мене пішли перші українські вірші. Першу українську пісню я написав на Майдані 19 грудня 2013 року — навіть дату пам’ятаю, на Миколи. А зараз в мене їх вже сімдесят, і спектр дуже широкий», — говорить Віктор Погуляй.
Говоримо і про відродження конкурсу авторської пісні «Оберіг» у Луцьку, а також Віктор Погуляй наживо виконав свої авторські пісні в ефірі Громадського радіо.
Поет і виконавець також додав, що вважає, що й все суспільство зараз очищується і стає свідомішим:
«На жаль, на Майдані полягла Небесна Сотня, зараз хлопці гинуть на сході України. Наче, якесь жертвоприношення, але все-таки суспільство очищується і стає свідомим. І в магазинах раніше «рускоязичних» продавців зараз вже лунає українська мова, як і повинно бути в нашій державі».
Харків – Літературний музей
Друзі,
24 листопада о 18.00 запрошуємо віртуально відвідати найсумніші локації Харкова, у яких письменників змушували визнавати вигадані злочини, каятися й обмовляти друзів.
Наш запрошений гість – Едуард Зуб, дослідник жахіть харківської ЧК/НКВС.
Отже, що на вас чекає цього вечора?
- О 18.00 лекція краєзнавця Едуарда Зуба «ЯК РАДЯНСЬКА ВЛАДА ГНАТА ХОТКЕВИЧА ВИПРАВДОВУВАЛА»:
«Ця історія могла би стати авантюрним романом. Бо є в ній і таємні агенти, і героїчне підпілля з терористами вкупі. Хто забажає – ще й елементи містичного трилеру знайде. На кшталт допиту давно померлої людини. Та говорити, насправді, будемо про справу сумну – важке і тривале спростування явної маячні»;
- адреси харківських тюрем 1920-30-х;
- історії в’язничних поневірянь письменників;
- фабрикація справ;
- найбезглуздіші наклепи з серйозними наслідками;
- розсекречені архіви;
- а також – кулінарний компонент тюремних розмов.
Вартість: повний квиток – 50 грн, пільговий – 40 грн.
Реєстрація за посиланням:
https://docs.google.com/forms/d/1Hw6k5m7W9bfhQTQHq5rnRf-7jyFqgVLNun8DMm4VpCQ/viewform?edit_requested=true
Подія на фб: https://www.facebook.com/events/1951144008435821/
До Дня пам'яті жертв Голодомору.
Лекція «Письменницький хліб: літератори в голодні роки»
Страшні події 1932-1933 рр. не оминули й визнаних митців. Тоді про це не писали, але з мозаїки спогадів можна скласти картину того, як голод позначився на житті Миколи Хвильового, Юрія Яновського, Майка Йогансена, Бориса Антоненка-Давидовича, Сергія Пилипенка, Івана Сенченка, Валер’яна Поліщука, Докії Гуменної, Тереня Масенка…
На лекції ви дізнаєтеся, як будинок «Слово» переживав голод; хто з харківських письменників підтримував політику влади, а хто не боявся критикувати; яким було останнє бажання Степана Васильченка та чи спричинився голодомор до самогубства Миколи Хвильового; як соя заступила кукурудзу та навіщо при Спілці письменників танцклас.
Лекція відбудеться 25 листопада о 14.00 у Харківському ЛітМузеї (вул. Багалія, 6).
Телефони для довідок: 706 25 79, 050 14 95 818.
Вхід вільний.
Дорогі друзі, щиро запрошуємо до ЛітМузею 30 листопада о 19.00
на «Масонську мандрівку» разом із українським письменником Володимиром Єшкілєвим.
Сучукрліт сповнена таємниць, як піраміди мумій, а політика — злодіїв.
Нашому гостю дещо з того відомо, і він готовий поділитися з вами своїми думками.
До речі, його нова книжка розповідає про охоронця саме масонського храму.
Вхідний квиток до ЛітМузею —20 грн (для учнів студентів — 15 грн)
Суми – Юрій Ош (Геннадій Костенко)
СУДЬБА
Она коварна и хитра,
Судьба, злодейка в своём роде.
Вам улыбается с утра,
но к вечеру не помнит вроде.
И потому с Судьбой дружить
наверняка небезопасно,
хоть нелегко всю жизнь прожить
изгоем в сутолоке разной.
А посему скажу я так:
пускай манит на окоёме
Судьбины золотой маяк,
взмахни рукой и… будь на стрёме.
Київ – сайт https://hromadskeradio.org/programs/rankova-hvylya/ya-nikoly-ne-zustrichav-agresiyi-chy-negatyvnoyi-reakciyi-v-odesi-banduryst-georgiy-matviyiv
Я ніколи не зустрічав агресії чи негативної реакції в Одесі, - бандурист Георгій Матвіїв
25 листопада 2017
Громадське радіо поговорило з бандуристом-новатором, композитором, аранжувальником Георгієм Матвієвим, який живе в Одесі
Громадське радіо записало інтерв’ю з бандуристом-новатором, композитором, аранжувальником, солістом ансамблю «Чайка», солістом «European Jazz Orchestra 2012», викладачем Одеської Національної академії імені О. В. Нежданової, солістом Одеської філармонії, лауреатом багатьох міжнародних академічних та джазових конкурсів Георгієм Матвієвим.
«Стилі, якими б я сам охарактеризував свою музику – це імпресіонізм, в якійсь мірі – неокласика, інколи – блюз. Більшість моїх творів записані в нотах, багато бандуристів виконують мою музику на концертах, на іспитах в учбових закладах.
Я граю на бандурі чернігівського типу, саме цей інструмент потрапив мені до рук у 2005 році. Всі свої новітні знахідки, прийоми гри на бандурі, які мені пощастило винайти – винайшов саме на цьому інструменті. Якщо можна говорити про те, що бандурне мистецтво паралельно розвивається в плані конструкції інструменту, і в плані ідейному – музика і прийоми, то я змінюю це саме в ідейному плані.
Людей, які відходять від традиційного стилю – дедалі більше й більше. На бандурі прекрасно звучить і популярна музика, і музика під мінус. Тут варто подивитися на історію більш широко, і можна помітити, що такі вже розкручені інструменти як скрипка і фортепіано – також колись були народними. І завдяки тому, що вони зацікавили професійних композиторів – ці інструменти стали академічними, визнаними в усьому світі і є вже, по суті, універсальними. Те, що зараз бандура розвивається в різних сучасних напрямках – абсолютно не кидає тінь на її традиційне минуле, тим більше мені вдається поєднувати і нове і традиційне. У мене є імпровізація на тему «Взяв би я бандуру» в сучасному стилі», – розповів музикан.
За словами Георгія Матвіїва, уявлення про те, що одесити упереджено ставляться до бандури – стереотип:
«Я ніколи не зустрічав якоїсь агресії чи негативної реакції в Одесі. Навпаки, мені подобається, що в Одесі до бандури ставляться як до просто музичного інструменту, хоча всі знають, що це український інструмент. Коли я приїжджаю до Львова – то там до тебе підвищена увага тільки через те, що тримаєш в руках бандуру, а в Одесі простіше: бандура може конкурувати зі скрипкою чи фортепіано? – давай, покажи!», – розповів бандурист.
Сайт https://fortuna-gazeta.com.ua/articles/%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%B8-%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%8E-217/
Зустріч з Олександром Смиком
У Стрийській центральній районній бібліотеці проходив тиждень увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні. Тут згадували про тих, хто віддав найдорожче – життя за волю свого народу, вшановували сучасників, що пройшли через події Революції Гідності. Зокрема, 16 листопада, у читальному залі книгозбірні відбулася літературно-мистецька зустріч з українським бардом, драматургом, членом різноманітних мистецьких спілок Олександром Смиком з Тернопільщини.
Кілька десятків поетичних збірок, музичних альбомів характеризують цю творчу особистість. Своєрідним підсумком його творчості, за висловом автора, стала поетична збірка «Для Бога все вчасно», – повідомили у районному відділі культури.
Вірші, вокал під музичний супровід гітари поєднувались з щирим словом барда. Багато його творів про події на Майдані, учасником яких був сам виконавець. Музичним продовженням про героїв нашого часу були пісні у виконанні доцента Дрогобицького педагогічного університету, Золотого Барда України, Лілії Кобільник.
Вони припали до душі учасникам літературної вітальні. Як переклик поколінь, звучали музичні номери молодого таланту Марії Пак, її власні віршовані рядки, переплетені авторською музичною композицією. На завершення заходу присутні переглянули матеріали книжково-ілюстративної експозиції «Їх серце б’ється в небесах» про Героїв Небесної Сотні.
Київ – сайт http://www.desnabib.kiev.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=3861:press&catid=105:2016-08-30-12-47-11&Itemid=133
«ВІД МАМАЯ ДО БОЛБОЧАНА»
Тематична виставка
22 листопада в Муніципальній галереї мистецтв ім. П. Загребельного відбулося урочисте відкриття тематичної виставки «Від Мамая до Болбочана» присвячена 100-річчю Української революції.
Відкрив виставку Роман Миколайович Коваль – український громадський діяч, письменник, краєзнавець, дослідник історії Визвольної боротьби українського народу першої половини ХХ ст. та лауреат премії України імені Тараса Шевченка, народний художник України Валерій Олександрович Франчук.
В основу концепції виставки покладена ідея познайомити глядача з урочищем Холодного Яру, який має важливе історичне значення для України, бо був осередком Скіфського городища, тут була створена Холодноярська Січ, а також повстанські загони. Роман Коваль розповів про історію створення своєї приватної колекції відомих українських художників з усієї України, що написали портрети від козака Мамая до портрета Петра Болбочана, полковника Армії УНР.
Приватну колекцію Романа Коваля доповнили роботи художників Валерій Франчук, Марини Соченко, Михайла Горлового, а також скульптури Руслана Найди.
Особливого українського колориту вечору надали виступ заслуженого артиста України Тараса Силенко та гурту «Хуторяни» із Житомирщини.
Запрошуємо всіх охочих відвідати виставку і поринути в минуле, здійснивши історичний екскурс, та пригадавши відомих українських отаманів.
Виставка триватиме до 7 грудня.
Вхід вільний.
Сайт http://ukrainka.org.ua/node/8124
Аншлаг на першому Київ-етно-мюзик-фест «Віртуози фолку»
Ніна Головченко
19 листопада 2017 року в Києві в «Українському домі» відбувся перший етно-музичний фестиваль «Віртуози фолку» за участю понад 200 музикантів, народних майстрів та митців з усієї України.
Фестиваль засвідчив потужну хвилю відродження народних традицій та автентичного фольклору, а також інтерпретацію українських етнічних мотивів у рокових та джазових стилях.
Колективи та солісти виступали на Київ-етно-мюзік-фест у трьох номінаціях: сольний або ансамблевий спів, солісти-інструменталісти (етно-духові інструменти, цимбали, старосвітська бандура, кобза Вересая, торбан, ліра, бандура академічна, струнно-смичкові інструменти), інструментальні та вокально-інструментальні ансамблі.
Серед гуртів виступили: ансамбль сопілкарів м. Кременець, вокальна студія «Країна», вокальний ансамбль «Веселад», ансамбль «ПАЛЯНИЦЯ BAND», народний театр фольклорної пісні «Дивина», ансамбль «Авантюра», вокальний ансамбль «Ягідки», ансамбль «Гарнограй», фольклорний ансамбль «Кралиця», ансамбль Сальникових, ансамбль сопілкарів м. Луцьк, гурт « Kvitana», гурт «Riverland», «Троїста музика», ансамбль «Берегиня», тріо «Краля», український ансамбль народної музики «Будьмо!», вокальний ансамбль «AD LIBITUM», ансамбль духовної і фольклорної музики «Многая лєта».
Учасники фестивалю – солісти: Юлія Вітранюк, Марія Віксіна, Сергій Гаврилюк, Софія Цивінська, Олександр Гомонець, Максим Гриб, дует бандуристок Любов Вальчак і Наталя Кончаківська, Ольга Даниленко, Георгій Матвіїв, Руслана Лоцман, Олексій Павлечко, Оксана Нікітюк, Тарас Яницький, Тарас Силенко, Амелія Підлісна, Тетяна Школьна, Михайло Тимофіїв, Петро Сказків.
Виступи учасників фестивалю відбувалися на двох площадках: у концертній залі, де працювало журі, і в холі Українського дому на першому поверсі, де було створено виставково-інтерактивну локацію та сцену за принципом відкритого простору.
У рамках фестивалю відбулися майстер-класи та виставки робіт майстрів етно-музичних інструментів та народних ремесел.
У гала-концерті взяли участь Ніна Матвієнко, Анатолій Паламаренко, Бовсунівські бабусі, проект Jazz Kolo, Ілларія, Ірина Шинкарук, Кирило Стеценко, Олена Кулик та ансамбль «Дніпро», Любомир Матейко, Олесь Журавчак, Тарас Яницький, Роман Гриньків, гурти TaRuta та The Doox, Руслана Лоцман, Петро Сказків, Тоня Матвієнко, Георгій Матвіїв, Іванка Червінська, Тетяна Школьна, Володимир Польовчик, Максим Бережнюк.
Особливу теплу ноту до музичної атмосфери фестивалю «Віртуози фолку» внесли учасниці вокального ансамблю «Бовсунівські бабусі». Протягом дня вони спілкувалися з гостями свята у холі, а на гала-концерті увечері виконали три композиції. Публіка шаленіла від їхнього співу:
…Як поїхав мій миленький
На базар, до рідні,
Купив мені нагаєчку –
Ось вона, по мені.
Щоб я його голубом звала,
Щоб я йому правду казала.
Тепер буду голубом звати,
Тепер буду правду казати.
Аплодували артисткам стоячи: адже наймолодшій учасниці гурту – 77 років, а найстаршій, найдрайвовішій – 87!
Так само глядачі стоячи слухали бандуру Тараса Яницького, який виконав інструментальну версію знаменитої лемківської пісні «Пливе кача» − журливого символу українського Майдану.
Віртуозну гру продемонстрували музиканти ансамблю «Дніпро». Музикальним і трохи чаклунським був виступ чарівної Ілларії. Гурти TaRuta та The Doox «прокачали» публіку етно-роковими композиціями.
Особливу увагу привертало сценічне вбрання учасників: і автентичні, і стилізовані костюми артистів увиразнювали атмосферу свята. Так само на поглиблення виступів артистів працював відеоряд, дібраний до теми кожного виступу: то українські пейзажі, то картини І. Марчука, то полум’яні хроніки Майдану.
Дотепним і креативним був і ведучий свята Юрій Доник. Його вбрання – джинси, вишиванка і кросівки – стало своєрідним образом-символом фестивалю Київ-етно-мюзік-фест «Віртуози Фолку», на якому гармонійно поєдналися народне та сучасне.
У залі ніде було яблуку впасти. Люди старшого віку і маленькі дітки вслухалися в глибинну українську мелодику: хтось пританцьовував, хтось підспівував, хтось захоплено реагував на інноваційно-інтерпретаційні знахідки музикантів чи солістів, а хтось не стримував сльози від щирих емоцій і захоплення.
Відео оператори і фотографи мали для фіксації достатньо промовистих моментів і на сцені, і в глядацькій залі.
Уже в розпалі дійства усім – і організаторам, і учасникам, і глядачам – стало зрозуміло, що свято вдалося. Але наступного року для нього треба більше місця, бо половина глядачів слухали гала концерт стоячи або сидячи на підлозі.
Велика подяка за свято засновникам та організаторам − народній артистці України Олені Кулик та Київському академічному ансамблю української музики «ДНІПРО»
Фестиваль відбувся за підтримки Департаменту культури Київської міської державної адміністрації та за сприяння Міністерства культури України, Національної всеукраїнської музичної спілки, Національної спілки кобзарів України, Товариства зв'язків з українцями за межами України «Україна-Світ», Національної Ради жінок України, еко-культурного фестивалю «Трипільське коло»
Партнер Фестивалю – ДП «Національний центр ділового та культурного співробітництва «Український дім».
Вінниччина – сайт http://www.teplykrda.gov.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=7194:-l-r-&catid=36:2008-07-05-12-55-09&Itemid=1
Свято кобзарського мистецтва «Струни вічності»
14 листопада 2017 року в смт Вороновиця Вінницької області на базі музею історії авіації та космонавтики ім. Можайського у приміщенні палацу Грохольських-Можайських відбулося обласне свято кобзарського мистецтва «Струни вічності» ім. В.Перепелюка до 107-ї річниці від дня народження славетного бандуриста.
Свято було започатковане у 2001 році управлінням культури і туризму Вінницької облдержадміністрації, Вінницьким обласним центром народної творчості та управлінням культури Вінницької міської ради.
Мета свята – вшанування пам’яті та збереження мистецької спадщини визначного українського кобзаря, письменника, композитора, народного майстра Володимира Перепелюка та сприяння подальшому розвитку і популяризації кобзарського мистецтва, підтримці зв’язків між професійними та аматорськими творчими колективами, збагаченню репертуару капел, ансамблів бандуристів і окремих виконавців високохудожніми творами, пропагуванні кращих зразків української пісенної та інструментальної творчості, удосконаленню форм пропагування кобзарського мистецтва засобами масової інформації.
Цьогоріч свято зібрало у Вороновиці кращих бандуристів Вінниччини. Концерти відбувалися відразу на чотирьох сценах: об 11 годині розпочалися в актових залах Вороновицької середньої школи, ПТУ-14 та психоневрологічного будинку-інтернату, а в 13:00 – бандурна музика лунала в музеї історії авіації та космонавтики імені Можайського.
Учасниками свята були учні та викладачі районних дитячих музичних шкіл області: Малокрушлинецької Вінницького району, Бершадської, Літинської, Хмільницької школи мистецтв, Вінницьких ДМШ №1 та №2, Вінницької дитячої школи мистецтв, студенти Вінницького училища культури і мистецтв ім. М.Д.Леонтовича.
Родзинкою свята стали виступи гостей із столиці. Присутніх зачарувала гра лауреата всеукраїнських літературних і музичних конкурсів, студентки Київського національного університету культури і мистецтв кафедри бандури і фольклору Юлії Григорук. Слухачі мали змогу поринути у стародавній світ бароко у поєднанні з незвичним звучанням панської бандури – ТОРБАН. Єдиний в Україні цей музичний інструмент продемонструвала в поєднанні співу і гри студентка кафедри кобзарського мистецтва Київського національного університету культури і мистецтв Марія Віксніна. Концертну програму також представив заслужений артист України, актор театру і кіно, співак і кобзар, поет і композитор Тарас Постніков (м.Київ).
Завдячуючи підтримці відділу культури і туризму Теплицької РДА серед учасників свята були і колективи Теплицької дитячої музичної школи – інструментальне тріо та ансамбль бандуристів «Донечки» (кер. Алла Грабова), ансамбль бандуристів «Посвіт» (кер. Галина Стецюк).
Юні бандуристи отримали щирі оплески по закінченню благодійного концерту в Вороновицькому психоневрологічного будинку-інтернаті та Подяку від адміністрації, працівників і мешканців закладу.
Від управління культури і мистецтв Вінницької обласної державної адміністрації та Вінницького обласного центру народної творчості за участь в обласному святі кобзарського мистецтва «Струни вічності» ім. Володимира Перепелюка наші творчі колективи отримали Дипломи.
Обласне свято кобзарського мистецтва «Струни вічності» ім. В. Перепелюка стало невід’ємною частиною життя української культури, а кобза та бандура назавжди залишатимуться символами України.
Івано-Франківськ – сайт https://www.0342.ua/news/1867193
У Франківську презентували поетичну творчість бойків
20 листопада
Леся Геник
В обласній бібліотеці ім. І. Франка презентували антологію творчості прикарпатських поетів, а саме уродженців Бойківщини. На сторінках книги представлено найкращі поетичні зразки авторів цього краю.
Ідея створити антологію «Поезії засвічена зоря» належить Олесю Дяку, поету, барду, який зараз мешкає у Львові, але його коріння глибко вросле у землю Бойківщини. Адже народився у селі Старий Мізунь, що знаходиться в Долинському районі. Саме ця обставина й спонукує його говорити про земляків, а також робити все можливе й неможливе для популяризації їхньої творчості.
Книга поділена на два розділи - «Шашкевича нащадки і Франка» і «Зродились ми під Ясною горою». У першому розділі зібрана творчість поетів, які є членами Національної Спілки письменників України, у другому – тих, які в силу певних обставин поки що не ввійшли до її лав. Але, як говорить сам упорядник, такий поділ є чисто умовним, адже твори що там, що там вирізняються особливою потужністю.
До слова, Олесь Дяк сам на свій смак упорядкував антологію. Каже, прочитав перед цим дуже багато книг авторів.
Тут є різні поезії, написані тепер, і написані понад п'ятдесят літ тому. Маю за приємність, що на сторінках антології поряд із відомими письменниками ми відкриваємо й нові імена, які є так само своєрідним відкриттям в українській літературі. Скажімо, та ж сама Іванка Юрків, яка нещодавно презентувала в Івано-Франківську свою першу поетичну книжку. Наголошу, що в антологію ввійшло все найкраще, написане нашими краянами.
Високу оцінку виданню дав і голова ІФОО НСПУ Євген Баран, наголосивши на тому, що такі «регіональні антології» дуже потрібні, адже дають можливість не загубитися авторам, які мешкають трохи далі від обласного центру.
Такі антології дають можливість глибше поглянути на цих авторів, закцентувати увагу на певному регіоні. На основі таких видань пізніше можна робити якісь всезагальні антології.
В рамках презентації своїми поетичними рядками поділилися Любомир Михайлів, Оксана Сподар, Іванна Юрків, твори яких представлені на сторінках книги.
За два місяці планується презентувати антологію в семи різних населених пунктах. В Івано-Франківську третя презентація після представлень у Долині та Болехові. Наступним містом, де презентуватимуть поетичну творчість бойків, стане Моршин.
Сайт http://rockpravda.info/tin-sontsya-pro-programu-turu-ostanni-nochi-bez-tebe/
Тінь Сонця: про програму туру «Останні Ночі Без Тебе»
Тінь Сонця є одним з найбільш концертуючих рок-гуртів України. Зараз музиканти знаходяться у турі «Останні Ночі Без Тебе». Про оновлену програму концерту розповів перед виступом у Дніпрі лідер гурту Сергій Василюк.
Ви сьогодні привезли до Дніпра оновлену програму, новий сингл. Розкажіть трохи про це, про сам концерт.
Цей сингл ми презентували на початку літа. Він записаний разом з Христиною Панасюк, вона, до речі, теж сьогодні буде виступати. Пісня романтична і трішки на воєнну тематику, як ви могли зрозуміти. Цей сингл можна послухати у вільному доступі на Soundcloud. Можна також придбати на різних носіях в електронному вигляді.
Але також ми сьогодні презентуємо близько 4 нових пісень, які ніколи не гралися в наших сетах. Серед них найсвіжіша пісня «Спалена земля». Також буде зроблений акцент на ті пісні зі старих альбомів, які менш розкручені. Але будуть звичайно пісні, які улюблені у наших глядачів.
Розповім в декількох словах про ці нові пісні. «Спалена земля» — це переосмислення нинішніх подій, які відбуваються. Пісня в дечому песимістична, можливо, вперше. Але це пісня, яка не втрачає пошуку виходу з цієї ситуації, яка сталася. Але це такий дійсно крик душі. Пісня «Луканон» — це на слова Ред’ярда Кіплінга у перекладі Володимира Чернишенка, про кривду щодо тваринного світу, яку часто роблять люди, в тому числі у дикій природі. Пісня, в принципі, про тяжку долю тюленів, насправді. (посміхається) Так, у всіх це викликає усмішку, але пісня більше сльозлива. Обидві пісні харизматичні, у стилі Тінь Сонця, хеві-фолк, у кращих наших традиціях. І буде кілька балад, які раніше звучали тільки в акустиці. Наприклад, «Добрий ангел» — вона є на моєму сольному альбомі, але також вона сьогодні вперше прозвучить в рок-версії. Можливо, романтичних пісень буде трошки більше, ніж до того. Буде одна композиція, яка ніколи не записувалась взагалі і виконувалася 10 років тому у Києво-Могилянській академії. Вона називається «Скам’яніла». Теж така романтична пісня, доволі така осіння.
Також прозвучить доволі свіжий сингл «Закохані вогні», яким ми відкриваємо концерт. Ще буде доволі цікава інтродукція для концерту, сподіваюся, що слухачам сподобається. Взагалі, ми вперше цю програму зіграли вчора (10 листопада) в Запоріжжі. Нам вона дуже самим зайшла.
Автор: Аліна Миронова
Сайт http://rockpravda.info/zvit-tin-sontsya-11-listopada-2017/
Звіт: Тінь Сонця | 11 листопада 2017
Вчора, 11 листопада, в Підпіллі Махно відбувся ексклюзивний концерт гурту Тінь Сонця. Музиканти привезли до Дніпра оновлену більш ліричну програму.
Також перед гуртом виступила Христина Панасюк, яка також записала спільну пісню з музикантами групи.
Музиканти гурту Тінь Сонця виконали багато ліричних, але не менш потужних композицій. А ще у програмі були пісні, які Тінь Сонця виконували вкрай рідко, а були й такі, що прозвучали вперше в такому звучанні.
Як зазвичай, концерт був вкрай гармонійним по звучанню та атмосфері. Ударні, гітари, скрипка, клавіші та бандура — це дійсно українське мелодійне звучання справжнього року. А пронизуючий вокал Сергія Василюка доповнює картину та доносить зміст пісень до слухача. Хочеться окремо відмітити, що вкотре у Дніпрі збирається повний зал і люди дійсно отримують задоволення від музики Тінь Сонця.
Автор: Аліна Миронова
Рубрика – «ЗМІ про книги»
Окопна правда: рецензія на роман Бориса Гуменюка «Блокпост»
http://www.umoloda.kiev.ua/number/3241/164/118013/
22.11.2017
Костянтин Родик
Давно не бачено такої розгнузданої видавничої пропаганди, котрою обліплено обидва боки книжки Бориса Гуменюка «Блокпост» (К.: Академія, 2016). Один літерат зізнається: «Це найсильніше з усього, що читав за останні десять років. Принаймні за останні десять років». Ой, леле! Чи то так мало читав, а чи з пам’яттю проблеми – ніби й не було за цей час «Чорного ворона», «Музею покинутих секретів», «Хроноса», «Часу смертохристів», «Танго смерті», «Месопотамії»... Вони – «слабші»? Це не критика – армрестлінґ якийсь. Інший піарник ступає ще далі: «Маємо видатного письменника. Він один заступає собою цілу нашу епоху. Писано-переписано множество слів і сторінок. А достатньо його одного». Геніально просто — на радість школярам: досить в укрліті й самого Гуменюка.
Не знаю, як сам автор поставився до такої безсоромності на палітурці власної книжки, але персонаж його тексту, напевне, висловився би про надавачів ведмежих послуг так: «М’які на розум». Бо ж коні не винні; «Блокпост» справді вартий уваги – і читацької, і критичної. У минулорічному рейтинґу він увійшов до топ-7 у поважній компанії з новинками від Юрія Винничука, Тараса Антиповича, Ярослава Мельника, Юрія Щербака, Мирослава Дочинця. Ті твори демонстрували подальше – а отже, й прогнозоване – олімпійське сходження своїх авторів. А «Блокпост» мало корелював iз попередніми книжками Б.Гуменюка – ні з давнішим романом «Лук’янівка» (2005), ані зі свіжими «Віршами з війни» (2014; 2015). Це була не лише авторська, а й загальнолітературна несподіванка.
Насамперед інноваційною є форма «Блокпоста» – гібридна й камуфляжна, що ввела в оману і критиків, і видавців. На авантитулі – спроба визначити жанр: «Вірші. Новели. Публіцистика». Можна було ще простіше: «Букви. Речення. Абзаци».
Критик О.Коцарев зірвався на фальстарт: «Досить еклектична збірка» (ЛітАкцент, 18.01.2017). Філолог Н.Головченко посунула ще далі в ліс із трьох сосон: «Очевидно, що цю книгу можна віднести до літератури нонфікшн» (Буквоїд, 25.07.2016). А було би дослухатися сумнівів самого автора – десь там посередині тексту є: «Що ж я таке пишу?».
Так, усе почалося з психоаналітичного відділення фейсбука: «Больові реакції на болючі події». Та раптом, «після двадцятиоднорічної паузи, знову почали писатися вірші». І далі – «100 чистих днів на війні». Причому Б.Гуменюк називає неканонічну дату її початку: «Найвидатнішим Днем у новітній історії України стало 19 січня 2014 року, коли українець після багаторічних принижень і знущань підняв камінь і вдарив свого кривдника в голову».
Схоже, код до «Блокпоста» слід шукати саме у твердженні «війна почалася на Майдані». Бо революція – то ейфорія; війна ж – ентропія. Ейфорійних текстів завжди подостатку. Їхні відлуння та уламки – лише компоненти ентропійних сумішів, котрі ніколи не тримаються купи «збірками» чи нонфікшн-спостереженнями, а лише сплавами, злютованими під екстремальним тиском. Думка кипить у герметичному просторі нерозуміння, де плавиться все – медіа-вістки, скалки блогів та принагідні вірші. Шукає виходу. В літературі цей процес описується як роман. Пригадаймо, бодай, у Василя Слапчука: «Я пишу роман. Ніби навпомацки шукаю вікно» (Книга забуття. – К.: Ярославів Вал, 2013).
Слапчуків роман мало нагадує традиційні абриси жанру – як і те, що написав Гуменюк. В обох випадках жанрову мутацію спричинила війна. «Можемо спостерігати, що війна робить з металом, що війна робить з деревом, і можемо лише здогадуватись, що війна робить з людиною», – означує вектор літрозслідування Б.Гуменюк. І далі неоднораз повертається до цього мисленнєвого зашморгу: «Метал плавиться. Бетон перетирається на порох. Тільки тварини залишаються вірними людям. А що люди? Люди – стоять». Ядерний реактор клятого питання «навіщо?» – непомильна ознака будь-якого роману. Зазвичай відповідей немає, є лише спроби зорієнтуватися: «На війні можна звикнути до всього. Важко звикнути до війни... Ви пробували колись у душі відмитися від війни?».
Ще одна романна ознака – апеляція до Іншого. Це «вірші – найкоротший шлях до неба». «Блокпост» же – шлях до сучасника. Тут навіть поезія, інкорпорована в романне середовище, мутує: «Поступово мій білий вірш міняється на лиці // Рядки беруться чорним від люті». Перший Гуменюків блокпост із перевірки на соціальну групу крові – зіткнення з міліціянтами. Ось з епізоду, датованого письменником, як «початок війни» (19.02.2014): «Роззброюйте їх, відстрілюйте їм кінцівки, паліть КП і автівки мусорські і просувайтеся далі. Чи ви, бл@дь, знову їдете з прапорами?».
Тут, щоправда, поки немає ексклюзиву – ще двадцять років тому Дмитро Корчинський писав: «Людина в мундирі — свиня. Стрілянина по ній – справа дозволена» (Війна в натовпі: наш досвід політичного насильства. – К.: б/н, 1997). У ті ж приблизно часи Леонід Кононович визнав пострадянську міліцію за життєву перепону, що підлягає знищенню: «Розумієш, цей проклятий світ влаштовано так, що не вбивати – не можна! Людей вбивати треба, тому що вони й на голову повилазять, якщо цього не робити. Але ж не всіх підряд! А тільки тих, котрі не дають жити» (Кайдани для олігарха. –Л.: Кальварія, 2001). І той же Корчинський надав термінові «мент» загальносоціологічного значення для вимірювання рівня людської гуманності; «примусорьонна потвора» – вже недолюдина. А вже тепер жоден, вважай, постмайданний літературний текст не обходиться без зачудування цією соціопотворою. Ось, приміром, веселі персонажі Владислава Івченка з роману «2014»: «Хочеш на Майдан? Там весело буде! Коли ще зможемо ментів пи...дити прямо в столиці!». А Ольга Кашпор пише, що війна помандрувала на схід слідом за «Беркутом» (Війна очима ТСН. – К.: Основи, 2105).
Отже, «Блокпост» – це роман ідей, де сюжетним стрижнем є ідентифікація за паролем «свій-чужий». Стовідсоткові «свої» для Гуменюка виглядають так: «Бандерівці – вони щось більше за просто українців, десь так само, як самураї трохи більше за просто японців». Порівняння з-за трьох морів ефектне, але необов’язкове. Ясно, що автор взорує на запорожців. Причому, сказати б, у «пролетарській» версії Січі; з вірою, що «вони і Яника спустять в шахту без ліфту, і дві-три сотні – більше не треба – його найближчих дружків. І Кончу-Заспу спалять, і повернуть селянам їхню землю, металургам – заводи, а шахтарям – відібрані у них шахти». Кастовий гонор новітніх січовиків – чисте бусідо: «Хіба вас матері народили чоловіками, щоб ви були вчителями, лікарями, сантехніками?». До речі, той самий ідеал панує і в романі Леоніда Кононовича «Чигиринський сотник» – що вийшов водночас із «Блокпостом», – де запорожцям протиставлені «писарі нікчемні та гречкосії вбогі» (Х.: Ранок; Фабула, 2016). Історія Запорожжя, не кажучи вже про Організацію українських націоналістів, – усе ще далека від повного прояснення. Та хай там як, має рацію Микола Рябчук: «Українці можуть знаходити в провідниках ОУН і деякі інші чесноти, крім авторитаризму, подібно до того, як американці шанують Джорджа Вашинґтона зовсім не за рабовласництво, а англійці поважають Черчілля зовсім не за те, що він зрадив усю Східну Європу Сталінові» (Від Малоросії до України: парадокси запізнілого націєтворення. – К.: Критика, 2000).
«Чужі» для нинішніх бандерівців (за Гуменюком) – теж ясно хто. «Чи переможе команда Порошенка, чи команда Коломойського – байдуже... Ці вибори – не зовсім вибори, це сепаратний мир... По суті, ми виторгували собі своє більш-менш сите, більш-менш безпечне теперішнє ціною свого майбутнього... Рано чи пізно українському народу доведеться з усіма ними розбиратися; рано чи пізно їм усім доведеться валити з країни». Не мають ілюзій і самі «люди з телевізора»; один із «чужих» персонажів зізнається собі: «Коли ви повернетеся зі сходу, то в кращому разі копнями повиганяєте нас із посад та крісел, а в гіршому – поставите до стінки... Ми боїмося ваших батальйонів більше за все путінське шобло. Бо х@ло, навіть якщо нас завоює, ми з ним якось домовимося, а з вами – ніяк».
Борис Гуменюк – не простий рефлектор настроїв, він пройшов окопи. І відбиває насамперед настрої рядових війни: «На Майдані ми перемагали, коли йшли у наступ, і одразу програвали, коли сідали за стіл переговорів... Може, хтось пояснить мені різницю між «днем тиші» і «мовчанням ягнят»?.. Ніщо так не вбиває солдатів, як розмови про мир... Для тих українських чоловіків, які справді хочуть по-чесному бити ворога, не залишається нічого іншого, як плюнути на накази, плюнути-і-розтерти на генштаб, послати до дупи субординацію і маленькими мобільними групами заходити у ворожий тил, підкрадатися до місць скупчення, казарм, блокпостів, накривати їх вогнем і відстрілювати, відстрілювати, відстрілювати».
Неспівпадіння поглядів/оцінок/висновків/планів генералів та солдатів – річ відома. І там, і там – своя правда. Та накази віддають одні, а іншим лишається мріяти про інакші накази. Як-от: «Вести повномасштабну партизанську війну на території РФ. Ми висадимо в повітря ваші нафто- і газогони, пустимо під укіс ваші локомотиви, потопимо ваші кораблі... І різати свиней, різати. Бити в зуби тих, хто буде заважати різати, і копати по яйцях тих, хто буде патякати про мир».
Отут ми і потрапляємо на літексклюзив. Бо коли футуристичні візії диверсійних бойових дій на російських теренах ми вже спостерігали і в Юрія Щербака, і у Сергія Постоловського, – то проблему «цивільного населення» окупованих територій досі так однозначно не озвучував ніхто. «Після того, як подивився вчора на отих біженок, які, проклинаючи Україну, приперлися до нас шукати порятунку, а їхні чоловіки залишились там проти нас воювати, то для мене життя й одного нашого хлопця більше важить за цілий квартал ось таких... А що, справді ми далі збираємося жити разом з ними в одній країні?.. Населення Криму і Донбасу зменшиться наполовину. І не кажіть потім, що вас не попереджали». Подібний рівень неполіткоректної чесності пригадується хіба у автора іншого роману ідей, датованого сивим 1871 роком: «На что вам был весь этот народ? Надо было связаться с людишками! Зачем, для чего? Соединять общество? Да разве они соединятся, помилосердствуйте!» (Ф. Достоевский. Бесы. – К.: Борисфен, 1994).
І друге, в чому «Блокпост» не має сучасних літературних аналогів – тут зафіксовано народження нової людини, людини війни. Поетичним рядком це звучить так: «Ти – солдат // Війна – твій хліб // Ти ж не збираєшся через рік // Орати землю сіяти хліб // Чи продавати сране ганчір’я // На тому сраному ринку?». У телефонній стилістиці ось як: «–Брате, ти не міг би там у себе на фейсбуці розмістити оголошення? – В якій рубриці? – «Шукаю роботу». – І якого змісту? – «9000 бійців аеромобільної бригади шукають роботу за спеціальностями: підривник, снайпер, мінометник, кулеметник і так далі. Мир — не пропонувати. Всьо». Можна і щоденниковим розміром: «У попередньому житті ти міг бути поетом. Чи мав іншу, не придатну ні на що професію. У цьому – став солдатом. Ти став досконалим. Став буддою. Ти досягнув мети. Тобі більше ніким бути. Нікуди йти. Ти – не повернешся». Відтак – «миру не буде. Це очевидно. Надто багато людей у цьому поколінні не зможуть простити, не зможуть забути, не зможуть отак усе проковтнути».
«Блокпост» – вищою мірою поетичний текст. Це жорстока і небезпечна поезія свободи. Не зважати на появу такої літератури – фатальна помилка керманичів. Бо «кожного дня посилюється відчуття, що скоро хтось, бл@дь, дограється».