Бюлетень №6 (544) - 2019 рік
Новини одним рядком:
9 лютого – презентація книги Романа Пономаренка "Українські вікінги" за участі барда Олексія Бика
10 лютого – презентація книги поезії Дениса Голубицького "На краю равноденствия", Київ, Воздвиженська, 40
15 лютого – поетичний фестиваль "Віршень", Чернівці, Центральний палац культури, (Театральна площа, 5)
17 лютого – Д.Голубицький, А.Калита, С.Льовін, В.Семенов, І.Школьний у театрі “Колесо”, Київ, Андріївський узвіз, 8
18 лютого – тріо «Аріана» та гурт «Шпилясті кобзарі» (лідер – Ярослав Джусь) запрошують до Черкаської філармонії
20 лютого – прем‘єра вистави «Розстріляне відродження» у Київському театрі опери і балету для дітей та юнацтва
Олександр Смик
МЕТАМОРФОЗИ
Безробіття кругом, безробіття:
Ніби в дулю скрутили кулак,
Непотрібен став цензор із Літу,
Бо працює увесь ГУЛАГ.
Він в архіві поводився чемно,
Від духовності він аж зачах.
«Ось Тютюнник, а ось Винниченко…» –
Пропонує з сльозами в очах.
«Ось Блакитний… ні, просто Блакитний
Ось Свідзінський, а ось Йогансон…»
Пропонує люб’язно: “Прочтітє,
Как поет мнє понравілся он”.
Я імен не стрічав половину,
Я питаю: “Якого рожна?..
Скільки будеш мені, Україно,
Відкривати “нові” імена?!”
Заховали історію в схрони
І дугою зігнули талант,
Від такої ваги заборони
До землі нахилився Атлант.
Він від болю кусав звислі вуса –
Важко втримати небо зневір –
Шепотів невідомого Стуса
І хрипів, мов затравлений звір.
Сайт https://nationalcorps.org/blog/v-kiv-vdbudetsja-prezentacja-knigi-34ukransk-vkngi34
В Києві відбудеться презентація книги "Українські вікінги"
Вже на цьому тижні, 9 лютого, відбудеться презентація книги історика Романа Пономаренка "Українські вікінги". Також на вас чекає виступ воїна, поета й барда Олекси Бика.
"Українські вікінги" - це книга про війну та солдатів, які воювали за свою країну в рядах чужої армії. Дивізія “Вікінг” - унікальний випадок в історії Другої світової війни, коли на поповнення елітної німецької дивізії на рівні з німецькими та іншими європейськими добровольцями були скеровані солдати-слов’яни.
Чекаємо вас 9 лютого о 14:00 на заводі АТЕК (проспект Перемоги, 83) у лекційній залі на 2-му поверсі.
Присутні на заході матимуть можливість придбати книгу "Українські вікінги".
Вхід вільний. Деталі за телефоном: 0 67 353 7529
Сайт https://www.poglyad.tv/u-kyyevi-vidbudetsya-23-j-vseukrayinskyj-festyval-poeziyi-ta-avtorskoyi-pisni-virshen/
У Києві відбудеться 23-й Всеукраїнський фестиваль поезії та авторської пісні «ВІРШЕНЬ»
Ольга Аверіна 05.02.2019
10 лютого 2019 р. о 16:00 у приміщенні видавництва «Смолоскип» (м. Київ, вул. Межигірська, 21) розпочнеться 23-й Всеукраїнський фестиваль поезії та авторської пісні «ВІРШЕНЬ».
Це головна подія після двох «Перед-Віршнів», які відбулися на Черкащині (Сміла і Черкаси) та у Вишгороді. Також фестиваль матиме своє продовження – 15 лютого у Чернівцях – місті, де і був заснований 1996 року.
До участі запрошені як відомі, так і молоді сучасні поети: Іван Андрусяк, Брати Капранови, Катерина Боброк, Юлія Вротна, Борис Гуменюк, Олена Гетьманець, Марія Дума (м. Рівне), Роман Жахів, Олена Задорожна, Богдан Кирста (м. Івано-Франківськ), Богдан Ковальчук, Олег Короташ, Олег Коцарев, Мальва Кржанівська, Микола Кучерявий (м. Бар), Варел Лозовий, Олена Максименко, Дмитро Мамчур, Алла і Марина Миколаєнко, Ігор Мисяк, Леся Мудрак, Сашко Обрій, Володимир Осипенко, Палад, Юрко Позаяк, Павло Правий (Бондаренко), Євген Проворний, Ірина Рипка (м. Верхньоудинськ), Аня Родічева, Назар Розлуцький, Сергій Татчин (м. Вінниця), Марко Терен (м. Харків), Валентина Свідзінська, Тетяна Череп-Пероганич, Тетяна Шептицька, Олексій Юрін (м. Черкаси), Оксана Яблонська;
автори і виконавці власних пісень: Віталій Асауленко (м. Світловодськ), Олекса Бик, Сергій Василюк (гурт «Тінь Сонця»), Інна Власенко, Юрій Гусарук, Дмитро Гуцало, Едуард Драч, дует «Живосил і Осяйна» (Василь Лютий і Оксана Бут), Валя Заха-Бура, Дмитро Лінартович, Валентина Люліч (м. Рівне), Євген Манженко-Сталкер, Віктор Нестерук, Володимир Пироженко, Влад Придатченко (м. Черкаси), Леся Рой (гурт «Телері»), Юрій Рудницький (гурт «Ордер на ареSZт», Неля Франчук.
Почесний гість – гурт «Рутенія».
У межах фестивалю відбудуться:
- презентації Антології поетів, опалених війною, «Рядки з передової», Альманаху перекладів українською мовою творів світової рок-музики «Книга року»;
- вручення премії «За подвижництво в державотворенні» ім. Якова Гальчевського.
Чернівці – сайт https://molbuk.ua/afisha/concert/166007-vseukrayinskyy-festyval-poeziyi-ta-avtorskoyi-pisni-virshen.html
Всеукраїнський фестиваль поезії та авторської пісні «ВІРШЕНЬ»
15 лютого 2019 р. о 16.00 у Центральному Палаці культури Чернівців стартує 23-й Всеукраїнський фестиваль поезії та авторської пісні "ВІРШЕНЬ". Це фінальна подія після трьох попередніх атракцій фестивалю, які відбулися цього року на Черкащині (Сміла і Черкаси) та у Вишгороді. На черзі місто Київ та, власне, Чернівці, де востаннє він проходив 17 років тому.
В рамках Фестивалю та Всесвітньої ініціативи #SaveOlegSentsov в Центральному Палаці культури організатори проведуть 5-ту Акцію "Порожні стільці" на підтримку українських політичних в’язнів у Росії й Криму, а також полонених українських моряків.
Очікується участь близько тридцяти митців різних жанрів поетичного слова, авторської пісні і співаної поезії, читання репу тощо.
"Віршень" — український поетично-музичний фестиваль, заснований письменником, видавцем і громадським діячем Сергієм Пантюком.
Організатори декларують таку мету фестивалю: "Популяризація української поезії, авторської пісні та небанальної музики, творча допомога талановитим авторам, які мешкають поза столицею, формування в Україні єдиного мистецького простору, сприятливого для творчого розвитку кожної особистості, яка прагне творити вітчизняну культуру".
Вперше проведений 10 лютого 1996 у Чернівцях як оригінальне відзначення Сергієм Пантюком власного 30-річчя. Від того часу відбувається щороку 10-12 лютого і триває від 1 до 3-х днів.
З 2006 проходить у Києві.
До 2008 фестиваль називався "Під знаком Водолія", до 2012 — "Сліва-фест".
2012 вперше відбувся у форматі всеукраїнського поетично-музичного мега-марафону і тривав, окрім лютневої презентації, з 1 березня до 7 квітня у Києві, Львові, Кривому Розі, Черкасах, Харкові та Сімферополі. Також фестиваль відомий як мандрівний — його учасники гастролювали багатьма містами України.
Черкаси – сайт https://ildana.tv/post/trio-ariana-ta-gurt-shpilyasti-kobzari-zaproshuyut-do-filarmoniji
Тріо «Аріана» та гурт «Шпилясті кобзарі» запрошують до філармонії
18-02-2019 18:00
“Будуть виконані твори у супроводі бандур, фортепіано, A CAPPELLA, caver-версії улюблених пісень
Україна дійсно має таланти! І ви зможете в цьому ще раз пересвідчитись, відвідавши 18 лютого концерт тріо «Аріана» та гостей програми – обдарованих музикантів гурту «Шпилясті кобзарі» - півфіналістів талант-шоу «Україна має талант» та учасників телешоу «Голос країни». Їх з’єднала музика!
Запрошує Черкаська обласна філармонія.
Наймолодший колектив Черкаської обласної філармонії святкує річницю із дня заснування. За такий короткий термін тріо «Аріана» у складі Інги Михаль, Аліни Вікарчук та Вероніки Косенко вже стало лауреатом першої премії Міжнародного фестивалю-конкурсу «Талановита молодь України» у номінації «Професіонали. Академічний вокал».
Тож, молоді виконавці підготували для глядачів творчий проект під назвою «Від класики до сучасності», яка говорить сама за себе. Цікаво, що будуть виконані твори у супроводі бандур, фортепіано, A CAPPELLA, caver-версії улюблених пісень і не тільки.
Гості святкового концерту «Шпилясті кобзарі» під керуванням Ярослава Джуся вже досить відомі не тільки в Україні – живі струни їхніх бандур прорвалися через кордони, продемонструвавши світові велич нашого національного мистецтва.
Музика молодих сердець не залишить Вас байдужими. Очікуйте і на музичні сюрпризи від артистів…
Тож насолоджуймося разом атмосферою вечора та чудовою музикою молодих виконавців.
Початок концерту о 18 год.
Вартість квитків 40-80 грн.
Довідка: (0472)33-24-72 - адміністратор (0472) 33-21-44 – каса
Сайт https://glavcom.ua/kyiv/news/u-den-rozstriliv-na-maydani-u-kijevi-postavlyat-vistavu-pro-rozstrilyane-vidrodzhennya-567640.html
У день розстрілів на Майдані у Києві поставлять виставу про «Розстріляне відродження»
У головній ролі вистави – учасник АТО
Олександр Рудько, учасник боїв під Гранітним та Золотим, виконає головну роль у новій музично-драматичній виставі Київського муніципального театру опери та балету для дітей та юнацтва «Розстріляне відродження».
Рудько, актор і читець, учень відомого майстра Анатолія Паламаренка, навесні 2014 року залишив сцену і цілий рік воював на передовій.
«У виставі його роль - збірний образ Поета, який не хотів скоритися жорстокій системі і врешті загинув, захищаючи свій простір свободи і творчості. Хоча йдеться про різні постаті та різні історичні епохи, в рішучості відстояти свободу ми бачимо певні алюзії з Майданом. Саме тому прем’єра вистави на великій сцені нашого театру відбудеться 20 лютого, у дні, коли Україна вшановуватиме Героїв Небесної сотні. Нам вдалося створити дуже символічну і глибоку постановку. Без надривів і буквалізму і це швидше всього історія для театральних гурманів та чуттєвих українців, які думають, аналізують і найголовніше відчувають», - говорить директор та художній керівник театру Петро Качанов.
У виставі прозвучать вірші поетів «Розстріляного відродження» - Михайля Семенка, Василя Еллана-Блакитного, Михайла Драй-Хмари, Майка Йогансена, Олекси Слісаренка та ін. Режисер-постановник вистави – Дмитро Тодорюк, також відомий багатьом як учасник гурту AVIATOR.
«Ми підібрали як відомі вірші, що вже увійшли в шкільні підручники, так і малознані. Поезія Розстріляного відродження вкрай рідко звучить зі сцени, а водночас окремі рядки вражають моторошною актуальністю», - вважає Дмитро Тодорюк. За словами режисера, для того, щоб поезія прозвучала «чистіше», на сцені буде мінімум декорацій, а емоційну складову посилить хор, вбраний у гнітючу уніформу тієї епохи – гулагівські фуфайки. Цей одяг в’язнів сталінських таборів ще називають «ватником», і, на думку режисера, це теж має «прочитатися» як цілком сучасна метафора до долі людей, котрі бездумно увірували у «правильність» системи.
Серед різноманітного музичного орнаменту вистави глядач почує, зокрема, і всесвітньо відомого бандуриста Романа Гриньківа.
Прем’єрні покази вистави «Розстріляне відродження» відбудуться в Київському театрі опери і балету для дітей та юнацтва 20 і 23 лютого 2019 р.
ТОДОРЮК Дмитро Георгійович, режисер-постановник
сайт http://www.musictheatre.kiev.ua/dossier/324)
Популярний співак, соліст ВІА "Авіатор", режисер, актор, поет-пісняр, композитор, бард, перекладач. У період 1994 по 2005 був студійцем театру-студії "Гердан" (м.Чернівці), учасником Вільної Інноваційної Академії Театру (м. Київ), вільним слухачем акторського курсу В.Талашка (у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення ім.І.К.Карпенка-Карого). Знімався у кінофільмі "Братство" (режисер С.Клименко, к/с ім. О.Довженка, 2005). Переклав у співавторстві з театральним режисером Дмитром Лазорком п'єсу Ж.-Л.Лагарса "Далека країна" (видавництво "Юніверс", 2003) та лібрето опери "Бастьєн і Бастьєна" В.А.Моцарта (2007). Закінчив Національну музичну академію України ім.П.І.Чайковського як вокаліст (2006, клас З.Бузини) та як режисер музичного театру (2009, курс професора В.Курбанова). Серед режисерських робіт: мюзикл "Ляльки" та творчий вечір Дмитра Саратського (2007);
у Національній музичній академії поставив опери "Бастьєн і Бастьєна" В.А.Моцарта (2008) та "Іспанська година" М.Равеля (2009).
У 2010 - співорганізатор та режисер Всеукраїнського телевізійного дитячого фестивалю "Різдвяна мелодія".
На сцені Київського муніципального академічного театру опери і балету для дітей та юнацтва дебютував постановкою комічної опери Ф.Пуленка «Перси Тіресія» (2010), що здобула премію «Київська Пектораль» у номінації «краща музична вистава року», а режисер був удостоєний диплома у номінації «дебют».
У 2011 став режисером-постановником і ведучим «Симфонічної абетки для дітей та їх батьків» (класик 1-й) – першої програми освітнього циклу «Музичні класики».
З 2012 - режисер-постановник театру.
Здійснив постановку музично-драматичної вистави «Шевченкові дороги», присвяченої 200-річчю від дня народження геніального українського поета (2013) та концерту з нагоди закриття 31-го театрального сезону «ГАЛА-БАЛАГАН» (2013).
У 2014 створив лібрето освітньої програми «Оперна абетка для дітей та їхніх батьків, або У пошуках загублених нот» циклу «Музичні класики» (класик 3-й) і здійснив постановку містерії сучасності "Повертайся живим" на музику Л.Тельнюк, присвячену Революції Гідності.
У 2016 у Артистичній вітальні театру поставив першу в Україні ситком-оперу "Бастьєн і Бастьєнна" на музику В.А.Моцарта та концерт-виставу "Я – РОМАНТИКА!", присвячену митцям Розстріляного Відродження.
Інтерв’ю Дмитра Тодорюка програмі «Обрії» Першого каналу національного радіо про музично-драматичну виставу «Шевченкові дороги».
http://www.ex.ua/view_storage/925362241471
Прем'єра музично-драматичної вистави «Шевченкові дороги» в новинах ТРК «Київ»
P.S. Від упорядника. У 2000-2002 роках Дмитро Тодорюк успішно виступав на фестивалях авторської пісні: “Срібна Підкова” (Львів), “Обереги” (Луцьк), “Студентські струни” (Житомир), “Українська хвиля” (Суми).
Про “зрусифікованість” “Українського” фестивалю у Києві стаття Д. Тодорюка “Фестивалити вміємо” (літопис №7 (13) за 2000 рік (ст.. 5)), де є таке речення “Сумно, та мусимо констатувати – в Україні два пісенні табори: український та російський”. У майстерні фестивалю Дмитро заспівав про манкурта, а ті, хто його прослуховував обурилися, і не допустили пісню в концерт. “Майстри” відчули, що це стосується їхньої позиції і закидали автору міжнаціональне протиставлення. На фестивалі в Житомирі розповів молодому Дмитрові, що часто бачу некоректність російськомовних бардів стосовно українських співців. Тут головне бути послідовним, і не боятися нападок захисників манкуртів.
Важливо, що Дмитро не змінив позиції активного українця і продовжує її в інших проектах. Побажаємо йому успіхів.
Львів – сайт https://moemisto.ua/lviv/natalka-krinichanka-tvorchiy-vechir-140101.html
Наталка Криничанка. Творчий вечір у Львові
23 лютого, 18:00 Львівський Театр Ляльок (площа Данила Галицького, 1).
Знаємо, що багато львів'ян вже дуже давно чекали на цей концерт. І, нарешті, це станеться у суботу, 23 лютого 2019 року. Саме в цей день у Львові відбудеться, без перебільшення, ексклюзивний за останні десять років творчий вечір Наталки Криничанки - чи не найвідомішого у Львові барда, авторки та виконавиці пісень у жанрі співаної поезії.
Наталка Криничанка - унікальна людина з унікальним оксамитовим голосом, котра за два десятиліття своєї творчої та громадської діяльності зробила величезний вклад у розвиток не лише Львова, а й цілого краю, його культури, архітектрури, збереження історичної пам'яті та створення надійного ґрунту для прийдешніх поколінь. Давайте разом подякуємо їй за це аншлагом на єдиному за останнє десятиліття її великому концерті. У альбомі Наталки Криничанки «Я кохаю цього чоловіка» є найвідоміша її «Пісня про Львів» («Маленький Лондон, крихітний Париж»). З часу виходу альбому у 1997 році і до сьогодні безперечно ця пісня стала візитівкою Львова. А сама Наталка, анонсуючи свій концерт, так каже про рідне місто і життя у ньому: «Життя - від пісні до пісні, з зупинками, випадковими пасажирами Львівського трамваю, крізь заплакані вікна і нав'язливе відчуття присутності когось з іншої епохи, але такого ж як і ти - узалежненого від цих левів».
На творчому вечорі «Хто я у музиці твоїй?» Наталка виконає всі свої найкращі пісні. А разом з тим деякі пісні Криничанки ексклюзивно заспівають запрошені гості вечора - майстри у справі співаної поезії: Наталія Кухар, Ліля Кобільник, Володимир Кудовба, Зоя Слободян та Петро Борусяк. І невеличка таємниця - родзинкою вечора стане дитячий хор «Пролісок» ДДШМ 10 м. Львова. Уявляєте, як звучатиме пісня Криничанки у виконанні дитячого хору? Пізнати потаємне разом з піснями авторки і виконавиці Наталки Криничанки та її гостями запрошуємо Вас у суботу, 23 лютого 2019 року у Театр Ляльок. Буде атмосферно та незабутньо, дуже по-львівськи... Маленький Лондон, крихітний Париж, Покритий млою, ти тихенько спиш. Не підберу для тебе кращих слів, Ти мій єдиний, найдорожчий Львів...
Київ – сайт https://kiev.karabas.com/ua/tvorchij-vechir-timura-shaova-1
Творчий вечір ТИМУРА ШАОВА
23 лютого 2019 р, 19:00
Київ, Центральний будинок офіцерів Збройних сил України 200 - 600 грн.
Тимур Шаов в авторской песне стоит несколько особняком. Иногда его называют «поющий Жванецкий», иногда сравнивают с Галичем и Высоцким. Но у него, несомненно, своя оригинальная интонация.
Очень сложно отнести творчество Шаова к какому-то музыкальному направлению. Он – разный.В его музыкальном формате и авторская песня и рок-н-ролл, и романс и баллада, и стилизации под городской фольклор, и национальные мотивы.
Его песни можно услышать и по радио «Эхо Москвы» и на радио « Шансон».Его принимают как своего и на фестивале « Старый рок» в Екатеринбурге, и на Грушинском фестивале. В разное время его приглашали на свои передачи Михаил Веллер и Виктор Топаллер, Андрей Максимов и Светлана Сорокина, интервью у него брали Дмитрий Быков и Лев Аннинский. Тимур лауреат таких разных премий, как «Золотой Остап» и «Шансон года», «Золотое перо Руси» и премия фонда Высоцкого «Бард России».
Его песни любит театральный люд, они сюжетны, драматургичны. В ю-тьюбе сотни любительских клипов, сделанных благодарными слушателями на его песни. Песни Тимура, как зеркало, отражают наше непростое время, и всегда с надеждой, что всё, обязательно, изменится к лучшему.
Кто-то сказал - «Спасибо Тимур за ваши песни, они такие разные, что их не скучно слушать подряд!»
Новая программа называется «При чем тут Фрейд?». Песни из нового альбома, как всегда, разнообразны по стилистике и тематике. Есть и злая сатира и доброе дураковаляние, есть и авторская песня и рок-н-ролл, и даже рэп. И, конечно, в наше политизированное время Тимур не мог не написать о политике. Но все это с неподражаемым «фирменным» Шаовским юмором. Вместе с Тимуром на сцену выйдут его друзья-музыканты:
Николай Григорьев (гитара) - победивший на конкурсе гитаристов, который проводила фирма «Сигма», и получивший первый приз - гитару из рук великого гитариста Томми Эммануэля, и мандолинист Михаил Махович, которого называют «золотой мандолиной России».
Чернігів – сайт https://cheline.com.ua/news/culture/persha-kobza-chernigivshhini-dityam-i-zahisnikam-luganshhini-foto-161783
Перша кобза Чернігівщини — дітям і захисникам Луганщини (Фото)
05.02.2019
Народний артист України, соліст Чернігівського обласного філармонійного центру фестивалів та концертних програм Василь Нечепа заспівав для дітлахів, які проживають у прифронтових районах Луганщини, а також для вояків на передовій.
Із 31 січня по 4 лютого 2019 року чернігівський кобзар провів концертний тур у рамках проекту «Перша Кобза Чернігівщини – дітям і захисникам Луганщини!», ініційований командуванням Сухопутних військ Збройних сил України спільно з громадськими активістами та керівництвом Семенівської та Талалаївської районних рад Чернігівської області. Мета проекту — моральна підтримка дітей із прифронтових районів та військовослужбовців, які виконують завдання з відсічі збройної агресії Російської Федерації в ОРДЛО.
У рамках мистецького туру Василь Нечепа провів майстер-класи для учнів дитячої музичної школи у Лисичанську, Новодружеської дитячої школи мистецтв, студентів Сєвєродонецького коледжу культури і мистецтв ім. С.Прокоф’єва, якому делегація Чернігівщини зробила безцінний подарунок – справжню чернігівську бандуру для класу бандури. Також кобзар дав концерти для військовослужбовців оперативно-тактичного угрупування «Північ», лікарів та пацієнтів військового госпіталю в місті Сєвєродонецьк, для мешканців сіл Трьохізбенка і Кримьке, жителів маленького шахтарського містечка Привілля. Всюди народний артист України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка Василь Нечепа збирав повні глядацькі зали. Звучали старовинні автентичні українські інструменти – ліра й кобза. Лунали думи й пісні.
Своєрідною кульмінацією військово-цивільної просвітницької місії Василя Нечепи став виступ для бійців 10 Гірсько-Штурмової бригади «Едельвейс» – просто на передовій.
Як зазначив начальник групи цивільно-військового співробітництва командування Сухопутних військ Збройних сил України полковник Руслан Мирошниченко, це було вперше, коли народний артист України виступав перед бійцями в окопах. «Низькій уклін Вам, дорогий наш Кобзарю, за справжність, мужність і віру в нас й Україну! Дякуємо Вам за підтримку наших захисників!», – додав полковник Мирошниченко.
За повідомленнями групи цивільно-військового співробітництва
командування Сухопутних військ ЗСУ
Сайт – https://www.istpravda.com.ua/short/2019/01/31/153613/
В'ятрович: "Ми переможемо, коли шануватимемо Крути як нашу перемогу"
31.01.2019
29 січня 2019 року у столиці відбувся вечір, присвячений Дню пам’яті героїв Крут. Захід включав показ відеокліпу, присвяченого подіям Української революції 1917–1921 років, історико-мистецьку частину та презентацію диска "Пісні Української революції".
Музична збірка є спільним проектом Українського інституту національної пам’яті, народного артиста Тараса Компаніченка і гурту "Хорея Козацька", повідомили "Історичній правді" в УІНП.
"Війна з Росією досі триває на українській землі. І в цій війні ми знову перемагаємо, бо нині Росії протистоїть не кілька сотень добровольців, а багатотисячна і високопрофесійна оснащена українська армія. На боці України не кілька держав, що визнавали нас у 1918-му, а практично весь цивілізований світ, який засуджує російську агресію. Ми перемагаємо, бо не забули про бій 29 січня 1918 року. Про Крути пам’ятали в Українській повстанській армії, де це ім’я присвоїли одному з військових формувань на Волині. Про Крути пам’ятають у сучасній армії, де цим іменем названо військовий ліцей у Львові та військовий інститут у Києві. Ми переможемо, коли шануватимемо Крути по-справжньому: як нашу перемогу", – сказав на початку вечора Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.
Співробітник Українського інституту національної пам’яті Павло Подобєд закцентував: "Крути – не лише знакова віха в історії українського війська, це й культурологічний феномен. Бій українських добровольців знайшов широке відображення в поезії, прозі та живописі. Тема Крут надихала Павла Тичину, Олексу Стефановича, Богдана-Ігоря Антонича, Леоніда Перфецького, Євгена Маланюка, Марка Боєслава та багатьох інших митців. Вона продовжує надихати і сьогодні, а все тому, що Крути – це перемога духу і сили волі над страхом і рабством".
Письменники Олег Коцарев та Сергій Пантюк прочитали вірші, присвячені темі Крут та загалом Українській революції 1917-1921 років.
Модерувала вечір науковиця, координатор "Безкоштовних курсів української мови" в Києві Тетяна Шептицька.
Музикант, кобзар, народний артист Тарас Компаніченко та гурт "Хорея Козацька" презентували аудіо-альбом "Пісні Української революції" – проект, втілений спільно з Українським інститутом національної пам’яті і приурочений 100-річчю Української революції.
Цього вечора у виконанні "Хореї Козацької" лунали пісні на слова класиків української літератури: Олександра Олеся, Грицька Чупринки, Миколи Вороного, Христі Алчевської та ін. Композиторів – Кирила Стеценка, Миколи Леонтовича, Олександра Кошиця, Якова Степового, Павла Синиці, Костянтина Богуславського, Левка Ревуцького.
Організували захід: Київська міська державна адміністрація, Український інститут національної пам’яті, Українське незалежне видавництво "Смолоскип", ГО "Український світ" ("Безкоштовні курси української мови").
Нагадаємо, в Літині Вінницької області відкрили меморіальну таблицю уродженцю міста, підполковнику Армії УНР Миколі Битинському.
Київщина – сайт http://visnik-press.com.ua/?p=102228
«100-ліття зречення козаками Богданової клятви потрібно відзначити фестивалем»
Січень 23rd, 2019
Цьогорічні загальнорайонні урочистості з відзначення Дня Соборності України та 100-річчя проголошення Акта злуки в райдержадміністрації вирішили провести нестандартно – за співорганізації з історичним клубом “Холодний Яр”. Захід, який розпочався минулого вівторка о 12.30 в РБК, і справді вийшов оригінальним, неформальним та пізнавальним. І передусім – завдяки гостям.
Першого з них – голову історичного клубу “Холодний Яр”, громадського діяча, письменника, дослідника періоду національних визвольних змагань початку ХХ століття Романа Коваля, власне, і гостем назвати важко. Неодноразово під час своєї лекції “Переяславці у визвольній боротьбі” він підкреслював, що Переяслав для нього – рідне місце, адже звідси родом його мама, тут і зараз мешкають його родичі. А розпочав свою розповідь з постаті отамана Чорного (Гаврила Куреди). Назвав основні віхи його біографії: народження в Борисівці в березні 1897 року; навчання в гімназії; служба в царській армії; здобуття офіцерського звання; служба в Бердичеві в Червоній армії; розчарування і повернення в Переяслав; призов до денікінської білої армії; створення підпільної Української добровольчої армії; втеча від білих і плани щодо від’їзду до США до старшого брата; зустріч зі Стефаном Овдієнком і рішення захищати українство на батьківщині; вступ до повстанців Сергія Удода і перший бій; обрання отаманом на чолі півтисячного загону; переможні бої; зрада і арешт у Києві; суд, смертний вирок, потім заміна його 10-річним засланням; смерть від сухот в листопаді 1926 р. На екрані демонструють віднайдені фотографії отамана, зокрема в колі сім’ї. Роман Коваль зізнається, звідки знає так багато про нашого земляка – готує книгу про нього, яка має вийти цієї весни і вже й назву має – “Скажи батькам, що був я чесним”. Разом з тим дослідник попросив допомоги у місцевих краєзнавців: відомо, що Куреда мав позашлюбного сина в Дем’янцях, 1923 р.н. Його ім’я – Курилко Федір Артемович. Та що з ним, чи є в його сім’ї якісь матеріали про отамана, невідомо.
Розповів Р. Коваль і про побратима Куреди – його начальника штабу Петра Патія, який, як зазначено в судовій справі більшовиків, брав участь у “всіх експедиціях” загону. Відомий Петро Патій і тим, що мав найтісніші зв’язки з повстанцями з легендарного Холодного Яру, зокрема, був секретарем Холодноярського повітового з’їзду. Згадав Р. Коваль і про виходців з Переяславського краю, які були на видних місцях в армії УНР, зокрема, про Михайла Єльникова, Петра Самутіна, Андріяна Марущенка-Богдановського тощо. Не обійшов згадкою про ще один 100-річний ювілей, який не мав би пройти непоміченим у Переяславі: 15 липня 1919 р. отаман Зелений, вибивши більшовиків з нашого міста, “змив ганьбу з Богданівського чола”, коли його козаки відреклися від клятви, даної козаками Б. Хмельницького російському царю. Тож, закликав письменник-краєзнавець, варто відзначити цю дату: “Треба провести патріотичний фестиваль, запросити кобзарів. Ми своїм історичним клубом готові виступити партнером – досвід маємо”.
А кобзарів присутні в залі (він був майже повен) побачили вже цього дня. Відомий на всю країну, Заслужений артист України Тарас Силенко в різних частинах виступу Р. Коваля виконав аж вісім дум та пісень – від натхненних “Тече Кубань аж у лиман” та “До повстанців коханого проводжала дівча” до журливої “Ой сів пугач на могилу” та ліричної “У саду, де розквітлася груша”. З радістю зустріли присутні в залі і свого земляка, цех-майстра Київського цеху бандуристів Миколу Товкайла, який заспівав давню думу “Ой чого ж я сьогодні сумую?”. Особливо ж їм сподобалася її оптимістична кінцівка: “Ти воскреснеш, моя Україно, в давній славі і в давній красі”.
Із задоволенням переяславчани зустрілися ще з одним гостем – поетом, композитором та музикантом Валерієм Мартишком. Він зараз мешкає в Борисполі, але з рідним краєм не пориває – частенько приїжджає в Малу Каратуль. Наш земляк спочатку продекламував свою поему “Переяславська рада отамана Зеленого”, а потім під електронний супровід виконав дві пісні: “Авдіївський вальс” та “Дочекайся мене”, автором текстів і музики яких є і які присвячені воїнам-героям нинішнім – тим, які зараз боронять українську землю на Сході країни.
Від голови райдержадміністрації Юрія Клименка (він мав узяти участь в цьому зібранні, проте відбув у столицю на всеукраїнські урочистості) зачитав привітання керівник апарату РДА Валерій Перчук. А Іван Бугаєнко, заступник голови районної ради, висловив зацікавленість ідеєю проведення козацького фестивалю у липні цього року і готовність взяти участь в його підготовці.
Прямо в залі було розгорнуто торгівлю книгами, виданими історичним клубом “Холодний Яр”. Переяславці виявили великий інтерес до них, а придбавали передусім роман “Отаман Зелений” та збірник публіцистики, який вийшов напередодні, “Здолати Росію” авторства Романа Коваля. Автор із задоволенням ставив охочим автографи на книгах. Цього ж дня Роман Коваль підбірку книг національно-патріотичного спрямування подарував центральній районній бібліотеці.
Валерій Шкребтієнко
Сайт https://cbn.com.ua/2019/01/25/u-kropyvnytskomu-spivaly-pisni-vysotskogo-foto/
У Кропивницькому співали пісні Висоцького (ФОТО)
Володимир Висоцький народився 25 січня 1938 року
25.01.2019
В обласному краєзнавчому музеї сьогодні, 25 січня, відбувся вечір пам’яті найпопулярнішого барда Радянського Союзу Володимира Висоцького, передає кореспондент CBN.
На сцені перед шанувальниками творчості Володимира Висоцького виступили члени клубу авторської пісні та поезії «Байгород» – Віктор Холявко, Роман Любарський, Павло Золотарьов, Михайло Радкевич та інші.
Барди Кропивницького згадували, як у їхні життя увійшли пісні Висоцького, як змінили світосприйняття, який вплив мали на формування особистості. У тоталітарній державі пісні Висоцького не отримали офіційного визнання, але їх слухали та співали мільйони людей. Сьогодні їх співали і учасники «Музичної вітальні» обласного художнього музею.
Сайт http://www.dua.com.ua/culture/vitalnya/item/4857-narod-tak-dovgo-zhive-yak-dovgo-zhive-jogo-natsionalne-mistetstvo.html
Народ так довго живе, як довго живе його національне мистецтво...
01 Лютий 2019
Хто з нас, українців, хоча б раз побувавши на концерті Національної заслуженої капели бандуристів України імені Григорія Майбороди, залишився байдужим до її виступу? Коли було створено цей славетний творчий колектив і як йому живеться сьогодні?
На ці та інші запитання ми попросили відповісти Юрія Курача — художнього керівника, головного диригента Капели, доцента Національної музичної академії ім. Петра Чайковського, народного артиста України.
— Витоки нашого колективу сягають серпня 1918 року, коли бандурист Василь Ємець заснував «Кобзарський хор», який налічував усього 7 осіб, — говорить Юрій Володимирович. — Незабаром він перетворився на Капелу, маючи у своєму складі вже 12 артистів. За часів панування більшовиків на долю колективу випало чимало поневірянь.
Сьогодні, користуючись нагодою, хочу пом’янути незлим і тихим словом артистів, які зазнали репресій сталінського режиму. Зокрема, Гната Хоткевича, Григорія Копана, Андрія Слідюка, Федора Діброву, Івана Бореця. А також їхніх колег, які склали свої молоді голови на фронтах Другої світової: Данила Піка, Миколу Опришка, Івана Булдовського та багатьох-багатьох інших.
У середині 30-х дві капели — Київську і Полтавську — об’єднали в один мистецький колектив, Першу зразкову капелу бандуристів Наркомату освіти України.
Якщо ви пориєтесь в архівах і знайдете там газети того часу, то переконаєтеся, що вже наприкінці 20-х років, напередодні свого 10-літнього ювілею, Капела користувалась у глядачів шаленим успіхом: радянська періодика із захватом повідомляла, що коли «київські кобзарі співають, то у залі нерідко всі встають і співають разом із ними».
Влітку 1941-го, з початком німецько-радянської війни, зі столиці України були евакуйовані практично всі творчі колективи. Парадокс, але у той час, коли у Києві господарювали німці, Капела відновила свою діяльність! Під керівництвом Григорія Китастого. Він створив, за великим рахунком, новий колектив — Капелу бандуристів ім. Тараса Шевченка, гастролюючи окупованою територією.
Та згодом артистів відправили до Німеччини, де вони спочатку каторжно працювали, а потім... виступали перед українцями, насильно вивезеними до Німеччини!.. По закінченні Другої світової війни Капела емігрувала до США: на Батьківщині артистів чекали концтабори ГУЛАГу. Ось такі гримаси долі...
— А яка доля спіткала тих бандуристів, які, залишившись на окупованих територіях, усе ж уціліли?..
— Уже у 1946 році вони увійшли до складу Державної капели бандуристів Української РСР, яку відновив Олександр Міньківський. Із часом оркестровий склад Капели почав поповнюватися бандурами різних типів: бандурою-басом, бандурою-контрабасом, бандурою-альтом, кобзою. А у 1951 році Капелі було присвоєно почесне звання «заслуженої».
Капела плідно співпрацювала з багатьма композиторами, насамперед Г. Майбородою, О. Білашем, В. Кирейком, А. Коломійцем, М. Дремлюгою, Г. Гемберою, К. Мясковим, випустивши чимало платівок і компакт-дисків народних пісень, часто виїжджала з гастролями за кордон, побувавши навіть у капіталістичних країнах: Великобританії, Канаді, Німеччині, Франції, Японії, Іспанії, Швейцарії, Аргентині...
На початку 80-х за видатні творчі досягнення Капела стала лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка. У 1995-му удостоїлася звання видатного українського композитора Г. Майбороди, а 1997-го отримала статус Національного колективу.
— Розкажіть, будь ласка, про сьогодення очолюваного Вами колективу.
— Ми виконуємо кантати Кирила Стеценка «Молітесь, братія», «У неділеньку святую». Поновлено і «Байду» Гната Хоткевича, оркестровий твір Петра Ніщинського «Закувала та сива зозуля» виконуються з попереднім читанням поезії. І вони є нашим золотим творчим фондом.
До нашого репертуару входять пісні, які мають історичне коріння і які відображають наше непросте, а то й трагічне минуле.
Значна увага приділяється виконанню колядок та щедрівок в оригінальному аранжуванні В. Грицишина. Вишуковуються чудові за музикою, але раніше мало знані колядки та щедрівки, застосовується форма віночка щедрівок. Розвиваються малі форми бандурного музикування.
Якщо раніше існував лише один квартет бандуристів, то нині їх — 4. Збагачено інструментальні можливості оркестрової групи Капели, введено ще один баян, тромбон, ударні інструменти.
Капела виконує широкі інструментальні оркестрові полотна, народні пісні виконуються з іще більшою театралізацією — як вокально-виконавською, так і інструментальною. Це властиво таким народним пісням, як «Із сиром пироги», «Їхали козаки».
Останнім часом ми записали 8 програм. У репертуарі колективу — українські народні пісні, старовинні та сучасні думи, твори українських та зарубіжних композиторів, духовна музика.
Із нашим колективом співпрацювали відомі співаки: Іван Козловський, Борис Гмиря, Анатолій Солов’яненко, Дмитро Гнатюк, Діана Петриненко, Марія Стефюк, Ольга Нагорна.
Сьогодні ж із нами виступають Вікторія Лук’яненко, Сусанна Чахоян, тріо бандуристів — народних артистів України Тарас Штонда, Сергій Ковнір і Сергій Магера.
— Як сьогодні почувається Національна капела бандуристів? Маю на увазі проблеми, що мають фінансово-економічне забарвлення...
— Звісно, що вони у нас є. Але у кого, у якого творчого колективу їх сьогодні немає? Держава виплачує мені і моїм колегам більш-менш пристойну зарплату, у нас є непогана база, на якій ми репетируємо.
Зважаючи на те, що Україна сьогодні є воюючою країною, відроджує своє військо, має безліч інших проблем, ми не звертаємо уваги на власні негаразди. Більш того, намагаємось охопити своїми виступами всю Україну — від Галичини до Донбасу.
Ми активно співпрацюємо з різними громадськими організаціями, благодійними фондами. Наприклад, за першої-ліпшої можливості виділяємо для них квитки на концерти, які розповсюджуються серед дітей-сиріт, представників найвразливіших категорій населення, учасників антитерористичної операції тощо.
— До речі, а на Сході України після 2014-го ваш колектив бував? Якщо так, то як вас там зустрічали?
— Так, за час цієї неоголошеної війни ми дали там майже 10 концертів. Нашими глядачами були жителі Краматорська, Авдіївки (прифронтове місто. — Прим. авт.), інших міст і сіл. Серед них я бачив сотні наших солдатів.
До речі, виступали і в розташуванні армійських частин, звідкіля до театру бойових дій рукою подати. І зустрічали нас скрізь на ура, дякували зі сльозами на очах, запрошуючи приїхати ще.
У такі хвилини, скажу вам чесно, розумієш, що ти потрібен людям, що недаремно десятки років свого життя присвятив мистецтву.
Кожен раз, буваючи на сході країни, переконуюсь у брехні, лицемірстві тих, хто каже, що Схід і Захід України є досить різними за ментальністю людей, які там проживають. А ще я зрозумів: Україна має величезний як держава людський потенціал.
— Сьогодні, незважаючи на російську агресію проти України, окремі артисти, насамперед представники шоу-бізнесу, гастролюють просторами Росії, стверджуючи, що вони — «голуби миру». Ваше ставлення до таких гастролерів і чи не запрошують і Вас виступити перед російським глядачем?
— Ще напередодні цієї гібридної війни ми гастролювали у Санкт-Петербурзі, Москві. Зустрічали нас там дуже привітно, на концертах було багато українців, які проживають там. Сьогодні, звичайно, і мови не може бути про те, щоб ми знову там побували.
Якщо Ви розраховуєте на те, що я буду моралізувати з цього приводу, обурюватися, то Ви помиляєтеся. Відповім так: кожному Господь Бог суддя. Але я не уявляю себе і свій колектив гастролюючим неозорими просторами Росії сьогодні, коли верхівка цієї країни намагається нас загнати у стійло.
— Восени минулого року, випадково опинившись в аеропорту «Бориспіль», був вражений виступом Вашого колективу прямо в одному з терміналів. Хто Вам підказав так зробити?..
— На Покрову віднедавна святкується і День захисника України, чергові річниці з дня створення УПА. Зважаючи на це, ми вирішили виступити в «Борисполі», загравши там військових пісень початку ХХ століття, які мало хто чув.
Для пасажирів, серед яких були й іноземці, це стало цілковитою несподіванкою. Ну а щодо підказок, то ми їх не потребуємо: наш виступ був продиктований виключно громадянською позицією наших артистів.
— Присутні в аеропорту були вражені цим дійством, побачивши артистів у вишуканих одностроях українського війська...
— Дякую за добрі слова. До речі, ці однострої нам подарувало Міністерство оборони і ми часто виступаємо в них. Знаєте, вони ще більше надихають нас співати патріотичних пісень, зокрема часів Української Народної Республіки.
— Сьогодні нерідко можна почути, що бандура, кобза, інші народні інструменти своє віджили, а народна творчість, історія якої сягає сивої давнини, мало кого цікавить, мовляв, шоу-бізнес затьмарив їх...
— Відповім словами вже згадуваного Василя Ємця, який багато десятиліть тому, коли нищився самий український дух, сказав:
«Народ так довго живе, як довго живе його національне мистецтво. Кобзарство — це наше питоме й найбільш властиве нам національне мистецтво... І так довго, як житиме в Україні кобзарство, не страшні для українського народу ні Соловки, ні Колими, ні тюрми, ні тортури, ні самі розстріли новітніх лицарів-кобзарів».
Люди ходять на наші концерти. Найбільше мене радує те, що бачу в залах багато молодих облич. Отже, молодь теж цінує нашу творчість. Охочих працювати у нашому колективі більше, аніж ми здатні прийняти: конкурс на одне місце становить 3–4 претенденти. Великий конкурс і серед тих, хто бажає вивчитись на бандуриста у Національній музичній академії, інших навчальних закладах, де їх готують.
— Насамкінець, Юрію Володимировичу, поділіться планами на майбутнє. Графік у бандуристів, напевно, є досить щільним?
— Лише у січні поточного року ми дали 18 концертів, зокрема у Києві, Харкові, Дніпрі, Кривому Розі, в багатьох містах Галичини.
Щодо планів скажу так. Далеко наперед загадувати не люблю, але збираємося виступити у Києві напередодні дня народження Тараса Шевченка, плануємо знову побувати на Львівщині: ще не встигли повернутися звідтіля, як уже знову маємо запрошення.
Сергій ЗЯТЬЄВ
Рубрика – «ЗМІ про митців»
Побачити, причаститися, порадіти: як починалася ера Свободи у 1988-му
http://www.umoloda.kiev.ua/number/3413/188/129859/
29.01.2019
Нині, коли ми, маючи такі засоби зв’язку між собою, часом зовсім не реагуємо на важливі для нас події та тенденції, все частіше згадується минуле...
Кінець 80-х. Імперія тріщала. Одні її сторожові пси, неспроможні втримати статус-кво, скаженіли ще більше, а інші, маючи добрий нюх і чуття небезпеки, вже шукали шпарки, аби не тільки зберегтися, а й таки урвати собі щось у хаосі...
Після 16 років обструкції та замовчування нарешті, у січні 1988-го, — перша виставка Івана Макаровича Гончара у Виставковому павільйоні на площі Толстого у Києві. Цілісна: його скульптури та художні полотна.
Що то була за подія! Сколихнула не тільки столицю, а й усю Україну. Нелегко далась вона 77-річному митцеві.
Але саме тоді всі близькі до нього і, може, я насамперед, відкрили-збагнули, наскільки могутньою є українська суспільність у державі, підпертій вишколеними охоронними та каральними структурами, наскільки важливим і неподоланним є зв’язок між нами, напоєними живлющою українською народною культурою, за яку стояв і яку так жертовно рятував Іван Макарович.
Мовби за помахом чарівної палички, народ, почувши поклик Краси і Правди Гончара, скидав вериги страху й зневіри — і мчав-летів до його цілющого вогню...
Усі дні зали були переповнені. Невідомо, як передавалась інформація, бо тодішня преса не спішила популяризувати подію, але люди їхали з усіх кінців країни — побачити, причаститися, порадіти, подякувати...
На вимогу народу начальство змушене було продовжити виставку. Починалась ера Свободи. І напористого змагу за неї.
Попереду було створення Товариства української мови, Руху, Ланцюг єднання... І — Незалежна держава. А ще — епоха слави Івана Гончара, епоха торжества його ідей.
Наталка ПОКЛАД,
письменниця
Медвинські скрижалі
http://medvun.at.ua/index/mitjaj_antin_ogijovich/0-24
Влітку 2000 р., якраз перед святкуванням 80-річчя Медвинського повстання знайшлася бандура Антона Митяя (по вуличному Петюха). Вона була значно пошкоджена часом, проте на днищі зберігся автограф майстра (невиразно) і дата виготовлення — 1919 р. Бандура довгий час зберігалась у Кості Семеновича Нечитайла, а до музею історії Богуславщини її передала п. Галина Мазуренко.
Постать Антона Митяя настільки важлива для Медвина і взагалі визвольних змагань 1917–1920 рр., що потребує особливої уваги та вивчення його життєвого шляху. Головне джерело інформації — наш земляк Іван Дубинець. З його спогадів про Медвинське повстання дізнаємося багато про життя та революційну боротьбу Антона Петюха. Причину популярності нашого земляка і кобзарів бандуристів взагалі в революційних і національно-визвольних змаганнях пояснює учасник тих подій бандурист Василь Ємець: «Нарід, що прокинувся від вікової політичної та національної неволі, жадібно ловив кожне слово, що говорило про його минулість, а тим більше впивався словами думи та пісні, які співали йому кобзарі. Може, багато з них переживали кращі хвилини у своїм житті, може навіть, то були хвилини, котрі многі вперше почули себе синами воскреслого народу, який в особі селян, війська, а рівно ж свідомої чи помосковщеної інтелігенції горнувся тоді до кобзарів. Концерти, які в той час відбувалися при участі будь-якого з них, чи самостійні кобзарські концерти проходили при переповнених залах».
Своє мистецтво Антін Митяй охоче передавав своїм численним учням. Серед них були згодом відомі бандуристи Овсій Проценко, Кость Місевич, Данило Щербина, Пантелеймон Колесник, Дмитро Ґонта та інші. Хата Антона Митяя в Медвині перетворилася на майстерню з виготовлення бандур, штаб місцевої «Просвіти», а в роки Української національної революції — на повстанський штаб «Медвинської республіки». Під час Визвольних змагань цей незрячий співець не лише гартував своїм мистецтвом мужність і відвагу вояків, але був зв’язковим між частинами українського війська та повстанськими загонами. Його бачили на бронепотязі «Хортиця», серед військ УНР, на тачанці в повстанських рейдах. Під час бойових дій одягався в однострій козака, чіпляв до пояса шаблюку і пістоля, перекидав через плече бандуру. Міг вправно їздити на коні, влучно (на звук) стріляти з рушниці та револьвера, досконало володів холодною зброєю.
Авторитет Антона Агейовича Митяя (Петюха) охоче засвідчили й односельці, що проходили в справі його соратника та учня, керівника Медвинської капели бандуристів у 1921–1929 рр. Овсія Проценка.
В народній пам’яті зберігся вірш Антона Петюха про його втечу з палаючого Медвина:
…Медвин горить, аж солома шелестить,
А Антон Агейович на підтоках біжить…
Є кілька версій загибелі бандуриста Петюха. Версія Івана Дубинця про те, що він загинув під с. Семенівкою Лисянського району не викликала сумніву, аж поки в розмові з В. Х. (який пізніше відмовився від своїх слів) я почув, що Петюх загинув під с. Багва (тепер Маньківського району Черкаської області). Поінформованість і впевненість В. Х. мене вразила, тож я взявся перевіряти. Справді, як свідчать архівні матеріали, поблизу Багви в Пехівському лісі знаходилась «ставка» отамана Цвітковського. Як відомо, після розгрому «Медвинської республіки» значна частина медвинських повстанців — і Петюх теж — перейшла до Цвітковського і була з ним до самої амністії влітку 1921 року. Кость Місевич до своїх спогадів «Бандурист Антін Митяй» додає примітку: «В 1927 році в большевицькім журналі Глобус ч. 13 в статті „Кобзарське мистецтво на Україні" читаю дослівно таке: „За цієї доби деякі кобзарі проводять крім мистецької роботи і громадянсько-політичну. Таким був на Київщині (на Звенигородщині і Канівщині) кобзар Митяй, який загинув від німців через свою повстанчу роботу проти гетьманства і німецької окупації". Якби не гостив я кобзаря А.Митяя в 1919 р. у себе, і якби не було ще тут живого свідка сотника Д. Ґонти, з яким був кобзар в Запорожській Січі, можна б подумати, що справді кобзаря Митяя розстріляли гетьманці. Вістка ця зовсім неправдива». З інших джерел — А. Петюха бачили ще влітку 1921 р., а у вересні, за переказами, він був уже розстріляний.
Учні бандуриста продовжили його справу. Сільський учитель Овсій Проценко в 20-х роках організовує в Медвині капелу бандуристів. У 30-х рр. його учень Андрій Митяй під час служби в армії організував капелу бандуристів при військовій частині в м. Біла Церква. Майже всі медвинські бандуристи загинули під час репресій у 1937–38 рр. як повстанці та націоналісти (Овсій Проценко, Дмитро Салата, Захар Миколенко та інші). Андрій Митяй загинув у гестапівських катівнях під час війни як український патріот.
Петро Гогуля
Народна аматорська капела бандуристів «Богуславка»
http://www.bgc.in.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=414&Itemid=209
Народна аматорська капела бандуристів «Богуславка» заснована на базі навчального закладу в 1987 році з ініціативи викладача-методиста, заслуженого працівника культури України, лауреата та дипломанта міжнародних, всеукраїнських, обласних конкурсів і фестивалів кобзарського мистецтва, викладача класу бандури Юрія Михайловича Задої.
Основою репертуару капели бандуристів є українська народна пісня, але в творчому доробку багато авторських творів, зокрема на музику А.Філіпенка, І.Поклада, В.Сидоренка, Т.Петриненка, Т.Павленко. Капела виконує музичні твори різної тематики.
Завдяки високому професіоналізму та авторитету Ю.М.Задої колектив створив свої власні традиції, які органічно поєднують своєрідний стиль і манеру з сучасними формами виконавства.
Під час поїздок на конкурси, фестивалі та концерти студенти відвідали багато музеїв, пам’яток природи та архітектури.
Багато концертів учасники капели дали під відкритим небом, на площах міст, у парках відпочинку, на підприємствах, у сільських клубах, школах.
Під час виступів у м. Львові вдячні глядачі присвятили і подарували «Богуславці» вірш:
Прийшла весна! І Богу слава –
Вшановуємо Кобзаря.
На сцену Львова – з Богуслава -
Зійшла співочая зоря.
То не зоря – чарівні мавки,
Дівчата пишної краси,
Не всі – Марусі Богуславки,
Та Богуславки – всі вони.
То ж привітаймо урочисто
На княжій галицькій землі
Капелу юних бандуристок,
Співочих, наче солов’ї.
Хай кришталево-чисті тони
Заполоняють слухачів,
Бандур козацьких срібні дзвони
Хай супроводжують ваш спів!
Василь Стефанович
З 2009 року капелу бандуристок «Богуславка» очолює Юлія Леонідівна Завадська. Розвиваючи і продовжуючи кращі традиції, закладені попередниками, капеляни збагачують кобзарську скарбницю новими здобутками. Керівник капели підтримує творчі зв’язки з сучасним композитором-аматором М.В. Випустком, який написав для капели пісні «Дівчинонька-бандуристка», «Розцвіла калина», «Задзвени, бандуро». У репертуарі капели різноманітні твори, обробки пісень, зроблені М.С.Трачуком, який є керівником оркестрової групи капели, що надихають бандуристів на вдосконалення своїх виконавських здібностей.
У 2011 р. проводився І фестиваль «Богуславські зорепади» за участю капели бандуристок «Богуславка»
Творчість народної капели бандуристок «Богуславка» сприяє утвердженню і розвиткові національних традицій, презентує красу українського мистецтва. Зернята любові до народного мистецтва – бандури - учасники капели назавжди збережуть у своїй душі.