Бюлетень №52 (430) 2016 рік
Новини одним рядком:
23 листопада – обласний конкурс патріотичної та авторської пісні, Львів, коледж легкої промисловості КНУТіД
25 листопада – Тарас Силенко ілюстрував вояцькі історії піснями у Центральному військовому шпиталі м. Києва
2 грудня – нагородження переможців ІІІ конкурсу поезії та авторської пісні імені Марини Брацило «Хортицькі дзвони» у Запоріжжі
5 грудня – кобзар Тарас Компаніченко виступав з гуртом «Хорея Козацька» (Київ) у школі №6 Авдіївки на Донеччині
6 грудня – Тарас Компаніченко виступав з гуртом «Хорея Козацька» у Мар'їнці на святі до Дня Збройних Сил України
7 грудня – Віктор Морозов виступав на святкуванні 25-ї річниці Збройних Сил України в посольстві України в США
7 грудня – відкриття меморіальної дошки Олександру Галичу, Дніпро, вул. Старокозацька, 74 (де народився бард)
7 грудня – гала-концерт фестивалю авторської пісні “Облака” ім. О.Галича, Дніпро, Палац культури машинобудівників
9 грудня – Марія Бурмака і Тарас Компаніченко співали на 40-річчі Української Гельсінської Групи, Київ, Будинок вчителя
9 грудня – Роман Гриньків співав на відкритті виставки колажів “Зорі у квадраті”, Суми, “академArt” (вул. Петропавлівська, 59)
9-11 грудня – фестиваль «Обручка Катерини. Християнські твори для дітей» у Харкові
10 грудня – концерт гурту “Тінь Сонця” (лідер Сергій Василюк), Київ, клуб Sentrum Music Palace
13 грудня – концерт Євгенії Ланцберг (Росія) у сумській міській бібліотеці ім. Т. Шевченка
13-14 грудня – проект "П'ятий Харків" з Оксаною Забужко та її книгою “І знов я влізаю в танк”, Донеччина-Харків
14 грудня – день народження Михайла Старицького, письменника і театрального діяча
14 грудня – показ кінопроекту "Моє дитинство" за участі кобзаря Тараса Компаніченка, Київ, кінотеатр “Київ”
15 грудня – презентація книги «Культ чи культура: розвиток учасницьких практик у музеях», Харків, Літмузей
15-19 грудня – міжнародний фестиваль мідних духових інструментів - DNEPR BRASS FEST в Дніпропетровській академії музики
17 грудня – день народження вченого–славіста Юрія Володимировича Шевельова (1908-2002)
18 грудня – поїздка сумчан з подарунками до Грунівської школи-інтернату, організатор клуб мандрівників (керівник Г.Назаренко)
18 грудня – авторський вечір Олега Швидкого “Моя Окраина”, Київ, вул. Воздвиженська, 40, галерея “Висоцький”
21 грудня – творчий вечір барда Ігоря Жука та письменниці Ірен Роздобудько "Тут і тепер", Київ, Будинок учителя
Повідомлення від бардів та прихильників авторської пісні та поезії
Листи надсилайте на Emaіl: p_karta@ukr.net, p_karta@maіl.ru
Запоріжжя – Людмила Брацило
У Запорізькому національному університеті нагородили кращих молодих поетів і піснярів – переможців конкурсу «Хортицькі дзвони»
Другого грудня в ЗНУ відбулося урочисте підбиття підсумку та нагородження переможців ІІІ Всеукраїнського конкурсу молодої української поезії та української авторської пісні імені Марини Брацило «Хортицькі дзвони».
Творче змагання остаточно підтвердилося свій вагомий статус загальноукраїнського заходу, який високо цінується серед молодих поетів і піснярів України. Цього разу свої творчі доробки на розсуд висококваліфікованого журі надіслали представники 14 регіонів нашої держави віком від 15 до 25 років. До того ж, серед його учасників були переможці минулих років, які успішно спробували себе в інших номінаціях змагання.На початку заходу завідувач кафедри українознавства, заступник голови оргкомітету Ольга Стадніченко наголосила, що саме в цей день Марині Брацило – талановитій поетесі та барду, випускниці ЗНУ, виповнилося б 40 років. Кращим вшануванням пам’яті Марини, на думку учасників заходу, стало відкриття нових імен серед творчої молоді держави.
Ведучі заходу, лауреати конкурсу минулих років Сніжана Біла й Олена Ольшанська запросили до слова почесних гостей свята – ансамбль народної пісні та побутового танцю «Оксамит» (художній керівник – Лариса Купчинська), з яким плідно співпрацювала поетеса.
Одною з особливостей цьогорічного конкурсу стало те, що, вперше за три роки його існування, Диплом І ступеня в номінації «поезія» вручили 17-річній студентці Київського національного університету Ользі Крамарь.
Диплом Лауреата в номінації «поезія» за ІІ місце отримала Юлія Григорук – вінничанка, студентка Київського національного університету культури і мистецтв по класу бандури та Львівського національного університету ім. І.Франка за спеціальністю «Філологія. Українська мова і література». У минулому – переможець в номінації «авторська пісня».
ІІІ місце в цій номінації поділили: Наталія Андріюк (м. Володимир-Волинський), випускниця Східноєвропейського національного університету, викладач та Вікторія Оліщук – студентка 1 курсу магістратури Київського національного університету імені Тараса Шевченка, майбутній літературознавець, родом із Хмельниччини.
Диплом переможця конкурсу в номінації «поезія» також отримала Іванна Урда (Київська область, Бориспільський район, с.Іванків), студентка Української академії друкарства, спеціальність « Видавнича справа та редагування».
Крім того, деякі учасники конкурсу отримали спеціальні відзнаки конкурсу в номінації «поезія». Так, спеціальний приз за патріотичні мотиви в поезії вручили Ользі Крамарь (Лелі Покотиполе). Спеціальний приз Запорізького відділення Союзу Українок «Роксолана» «за висвітлення теми родинних цінностей в поезії» отримала Катерина Теліга – вчитель історії (Запорізька область, Василівський р-н, с. Орлянське).
Спеціальними призами «Надія конкурсу» відзначили: Іллю Менсітова – студента 2 курсу Запорізького національного університету (м. Марганець), Олександра Смирнова – студента 1 курсу ЗНУ (м. Запоріжжя), Марію Ткаченко – студентку 2 курсу Запорізького національного університету (смт Веселе Запорізької області) та Максима Чуркова – студент 1 курсу Дніпропетровського національного університету (м. Дніпро).
Дипломи Лауреата конкурсу в номінації «авторська пісня» отримали: за І місце – Анна Білоножко – студентка Національного медичного університету ім. О.Богомольця. за ІІ місце – Сніжана Біла (Ліна Біла), студентка Запорізького національного університету, факультет соціальної педагогіки та психології, 2 курс магістратури. У минулому – переможець в номінації «поезія».
ІІІ місце посіла Олеся Юрченко (Київська область, Бориспільський район, с. Щасливе) – одинадцятикласниця спеціалізованої школи № 49, м. Київ та Київської дитячої школи мистецтв №2 імені М. Вериківського.
Вона також отримала спеціальний приз за написання пісень на слова Марини Брацило.
Перед присутніми виступили переможці конкурсу минулих років. Для багатьох із них участь у конкурсі стала поворотним моментом у їхньому творчому житті. Так, випускник ЗНУ Микола Білик, лауреат минулорічного конкурсу, зараз став солістом філармонії. А кілька учасниць «Хортицьких дзвонів», зокрема Ірина Сажинська й Олена Ольшанська, видали свої перші поетичні збірки. Вони подякували мамі Марини, Людмилі Брацило – одній із натхненників й найактивніших організаторів конкурсу за наданий шанс бути почутими у своїх творчих спробах.
У церемонії урочистого відзначення переможців взяли участь київські гості: співголова журі, автор-виконавець Віктор Нестерук і поетеса Оксана Розумна (Куценко). У заході також взяли участь: художній керівник Запорізького Театру поетичної пісні Олена Алексєєва, член журі; співак та композитор, заслужений діяч естрадного мистецтва України, заслужений працівник культури України Анатолій Сердюк, член журі; заслужений працівник культури України Володимир Артемьєв, член журі, запорізькі письменники, поетична молодь, творча громадськість.
На урочистостях з нагоди відзначення звучало поетичне слово Марини Брацило, її пісні, поетичні рядки та авторські від запорізьких переможців «Хортицьких дзвонів» двох попередніх років.
Усі учасники й гості заходу висловили переконання, що наступного року знову зустрінуться під час нагородження переможців цього конкурсу, у якому візьмуть участь ще більше молодих поетів та бардів.
Ольга Стадніченко,
завідувач кафедри українознавства ЗНУ,
Таміла Тарасенко
Тему продовжать статті про Марину Брацило та переможницю поетичного конкурсу. Упорядник
Сайт https://krytyka.com/ua/community/blogs/holos-stepu
Голос степу
Юлія Ємець-Доброносова
2 грудня 2016
2 грудня Марині Брацило (Нозі) виповнилося б сорок. Три роки її немає з нами (трагічна загибель за нез’ясованих обставин влітку 2013-го). За ці роки вийшла її велика пожиттєва книжка «Шовкова держава» і диски із записами її пісень, завдяки зусиллям її рідних, друзів, небайдужих сердець в Запоріжжі діє Всеукраїнський конкурс молодої української поезії та української пісні імени Марини Брацило «Хортицькі дзвони». Про неї як про митця говорять її поезія і пісні, а пам’ять про неї як про світлу і чисту людину, яскраву письменницю з українського степу тримають наші серця.
Скільки я знала Маринку, завше її рятувала від всіх несправедливостей і прикростей дивовижна здатність позитивно сприймати більшість із того, що з нею відбувалося. І ця її здатність зачаровувала. Після того, як її із чоловіком Юрієм Ногою у 2011-му проголосили ледь не терористами, протягом кількох років вона так часто змінювала місця роботи, аж виходило, більше перебувала в її пошуках. Але про більшість із того, що їй доводилося робити та й про більшість колег, із якими зводило життя, вона відгукувалася не просто позитивно, а часто – суперпозитивно. Здавалося, пам’ять її була влаштована таким чином, що навіть згадки про неприємності, негаразди і навіть раптові звільнення швидко вивітрювалися, не маючи за що зачепитися в її серці. Мене завжди дивував її оптимізм. Не патетичний, а схожий на дрібний жест, що пронизує будь-яке слово, дію, погляд. Здавалося, Маринка просто вірить, що все відбувається завше на краще, відбувається так, як має відбуватися. Для неї не існувало такої категорії роботи як «халтура». Однією із останніх її маленьких робіт була маленька анотація до видання, пов’язаного із Володимиром Івасюком. Небагато рядків, але за ними відкривався їй цілий світ. Маринка вміла відкривати світи. Так само, як вона відкривала ці світи завше в своїй поезії або піснях. Найменша анотація, на кілька речень, ставала для неї самоцінною формою існування. Навряд чи можна тепер відслідкувати і всі ті тексти, з якими Маринка працювала як редактор, адже частина їх під час публікації не завжди містила бодай згадку про неї. Вона так радо відгукувалася на прохання надати швидку редакторську допомогу, що ніколи не думала про те, чи згадуватимуть про неї, коли буде готова книжка. Так само важко буде відновити повний список тих, кому Маринка відкрила двері до видавництв, до конкурсів, просто до впевнености в собі і в тому, що написане має сенс і право на існування. Це могла бути підтримка одним-двома словами. Тому я і сьогодні щоразу відчуваю її присутність, коли чую якісь новини про успіхи кожного із цих, відкритих Маринкою, людей.
Вже по її загибелі одна журналістка запитала, чи розмовляли ми з нею на «смиложиттєві теми», і запитання це мене і спантеличило, і роздратувало. Адже ми по суті тільки про це і розмовляли, але то зовсім не були «філософські діалоги». Маринка належала до тих людей, для яких немає кордонів між розмовами про проживання звичайних подій повсякдення і усвідомленням горизонтів і віддалей. Її пронизлива відсутність тривала для мене менше півроку від дня її загибелі. Біль втрати ніколи не вичерпується, та у перші дні грудня 2013 року напередодні свого дня народження Маринка повернулася. Я не можу сказати точно дату того повернення, але в якийсь момент вже добре знала, що вона тут, поруч, можливо, і відійшла на кілька хвилин, але ось-ось повернеться. Її, вже якась нова, присутність часом дуже гостро відчувалася у най-най-най-дні на Майдані. Може, то і було самонавіювання, та Маринка точно була поруч у найлютішу ніч у лютому 2014-го… Якби я вірила краще в надприродні речі, то мала б додати ще щось. Та насправді не маю чого додати. Просто з тої зими я знаю, що Маринка і тепер є. Навіть якщо і відволікається на якийсь час, бо хтось потребує її допомоги і присутности…
А потім була втрата Криму, війна, моя нещасна рідна Донеччина, багато зла і наш перетворений на суцільне мінне поле степ… Була весна і літо тривоги і тривога, що триває і досі. А ще була велика пожиттєва книжка Маринки «Шовкова держава», видання якої майже закономірно виявилося пов’язаним із її останнім місцем роботи, що їй вона так раділа і де знайшла нових друзів. Порівняно із останньою прижиттєвою, маленькою книжкою, присвяченою морю, книжка була великою і спочатку навіть відлякувала тим огромом віршів, що вміщувала. Коли Маринка читала мені ті твори, щойно створеними, то вже тоді здавалося, вони вибудовуються у єдину цілісність, і неодмінно мають адресата. Це завше були відкриті, без натяку на герметичність, тексти. Вона ніби зверталася саме до тебе у них. І ще зверталася до когось особливого, де б він той особливий, не був.
Два з половиною роки тому я вперше читала вірші Марини Брацило вголос, раніше лише регулярно слухала їх в авторському виконанні. Влітку 2014 року вірші Маринки ніби повертали мені мій власний голос. Це було десь між тим, як поблизу мого рідного міста Слов’янська у результаті військових дій на Карачуні впала телевежа і між тим, як у місті остаточно зникли такі блага цивілізації як вода і електроенергія. Такої порожнечі, як тоді, не було ніколи в ті хвилини, коли мені самій коли-небудь загрожувала небезпека. Відчуття безпорадности було найгіршим, воно мало б прорости у відчай, але ніяк не проростало. Та й не проросло… Маринчині вірші у той момент виявилися часткою присутности чогось такого, що дарує надію. Вони ніби утворювали якийсь інший простір, читаючи їх, я тримала тоненьку ниточку. І ниточка та була нашим українським степом, який завше буде присутнім в її віршах. Тим вічним степом, який живе і досі береже голос Марини Брацило.
Запоріжжя – сайт http://zp.depo.ua/ukr/zp/-hto-tak-vmie-lyubiti-tsih-voyiniv-yak-vona-u-zaporizhzhi-vpershe-03122016121600 (фрагменти)
"Хто так вміє любити цих воїнів, як вона": У Запоріжжі вперше визначили безперечну переможницю поетичного конкурсу
...
Університет, де навчалась Марина, разом з її родиною та за підтримки друзів сім’ї, а також митців міста заснували цей конкурс творчої молоді від 15 до 25 років, щоб підтримати україномовних початківців. Про це мріяла ще за життя поетеса, що трагічно загинула у 2013 році. Марина, як ніхто інший, добре розуміла, що від своєчасного розкриття творчого обдарування, залежить подальша доля митця. Певно, їй особисто пощастило з батьками, що посприяли її ранньому творчому становленню. Вже у 19 років Марину Брацило прийняли до Спілки письменників України. Прагнення допомагати іншим "пробивати собі дорогу в життя "здійснилось по смерті Марини. Конкурс назвали в унісон її першої збірки поезій "Хортицькі Дзвони". Попередні два конкурси, 2014 та 2015 років, відкрили майже сотню обдарованих зовсім юних поетів та піснярів з 14 регіонів України. Завдяки саме "Хортицьким Дзвонам ", чимало з них спромагалося видати свої перші книжки, здобути популярності, їх помітило суспільство. Втім, так сталося, що на цих двох попередніх конкурсах в номінації "Поезія" перше місце нікому не присуджувалося. І ось цьогоріч, на третіх "Хортицьких Дзвонах", його здобула 17-річна студентка Київського національного університету Ольга Крамарь, відома за псевдонімом Леля Покотиполе.
Ось, один з віршів, що запропонувала Леля на "Хортицькі Дзвони":
хто так вміє любити цих воїнів, як вона?
шити їм сорочки з сіруватого полотна,
на конвертах писати адреси та імена,
купувати для них сірників, тютюну, вина,
вечорами співати забуті старі пісні,
нести в пазусі з лісу горіхів або суниць,
позичати їм книги й ножі та в тривожнім сні
шепотіти в пітьму їхні жарти та позивні,
розмовляти із ними на сотню чи більше тем –
про минуле, війну та про будь-яке із мистецтв –
напувати відваром, що пахне, мов літній степ,
пам’ятати пойменно всіх їхніх жінок, дітей,
ледь торкатись долонь і казати: "нам треба йти,
нам не так вже й багато лишилося до мети ",
на ніч вголос читати важливі старі листи?
хто ще вміє так само тримати і берегти?
їх десяток – це хоч невеликий, але загін.
хтось прийшов зі степів, хтось – з лісів, узбереж чи гір,
кожен вірить у щось, кожен має своїх богів.
їх об’єднує кров спільно знищених ворогів,
призабуті страждання – із тих, про котрі мовчать;
їх об’єднує дружба – незламна й міцна, хоча
її били залізом і втрати, і біль, і час.
їх об’єднує ще надто рідне їм всім дівча.
хто так вміє любити цих воїнів, як вона?
промивати їм рани, являтися в тихих снах,
пити з ними життя не вагаючись і до дна,
в долі кожного дзвінко звучати, немов луна,
повідати легенди своїх та чужих країв,
обереги плести їм від звіра, вогню, змії
і триматися поряд у пеклі страшних боїв?
кого вміють любити ці воїни, як її?
...
Крім того, кожен переможець конкурсу на згадку про "Хортицькі Дзвони" отримав в подарунок - дуже милий сувенір від Маринчиної мами Людмили Федорівни Брацило – дзвіночок з національними жовто-блакитними стрічками.
Суми – сайт Палацу дітей та юнацтва http://palac-s.ucoz.ua/news/festival_avtorskoji_pisni_ta_spivanoji_poeziji_pidsumki/2016-12-05-961
Фестиваль авторської пісні та співаної поезії. Підсумки
У передкарантинні дні 3 та 4 грудня Палац дітей та юнацтва, а саме клуб "Абалаковець", як один з організаторів, приймав у себе учнівську молодь, яка зібралась на XVI відкритому фестивалі авторської пісні та співаної поезії.
Спочатку проходили прослуховування у майстернях «Автори та виконавці» і «Поетична» перед митцями міста Суми:
- Оксана Галахова – автор і виконавець пісень;
- Олександр Бельський – член клубу авторськї пісні «Булат», виконавець, автор музики ;
- Сергій Пятаченко – член НСПУ, Заслужений працівник України, поет, політичний діяч;
- Ольга Бражнік – сумська поетеса.
Далі був майстер-клас з акторської майстерності під керівництвом Катерини Ізосімової, що напевно також допомогло учасникам якнайкраще виступити на конкурсному концерті, який проходив в актовій залі Палацу.
Склад журі: Ігор Добровольський, Віктор Сироватський, Лариса Ніколаєнко, Оксана Галахова, Олександр Бельський.
А вже 4 грудня у дружній теплій атмосфері, коли уже всі переживання за конкурсне місце лишилися у вчорашньому дні, присутні просто насолоджувалися концертними номерами лауреатів фестивалю. Їх підтримали і дорослі - звучали пісні та вірші професіоналів своєї справи - виступала суддівська команда та інші митці міста.
Нагородження медалями та кубками, вдячні оплески, теплі слова - рівень позитивних емоцій зашкалював. Якщо слово лікує, то пісня...
"Добра пісня - вона і здоров’я додає!" - зазначає Віра Паненко, керівник клубу "Абалаковець" і голова оргкомітету фестивалю. Що в умовах карантину, погодьтеся, є мегаактуальним!
Отже, РЕЗУЛЬТАТИ.
I вікова категорія (до 11 років)
Номінація «Виконавці»
Лауреат ‑ Лазаренко Ілля (Школа №7)
Дипломант ‑ Приходько Анна (Школа №17, МС «Булат») акомпаніатор Бугера Катерина
Спеціальний приз «Українська співана поезія» ‑ Іволга Євгенія (Школа №11)
Номінація «Виконавці класики АП»
Лауреат ‑ Старостенко Вікторія (Школа №10)
Дипломант ‑ Івченко Софія (Школа №7)
Номінація «Ансамблі»
Лауреат ‑ Ансамбль 3-В класу (Школа №30)
Лауреат у номінації «Класика жанру» ‑ Череватенко Анастасія, Ляшенко Тетяна (Школа №7)
Дипломант ‑ Ансамбль «Булатошка» (Школа №26, Школа №9)
II вікова категорія (12-14 років)
Номінація «Автори»
Лауреат ‑ Тарусова Катерина, Тарусов Андрій (Школа №10)
Номінація «Виконавці»
Лауреат ‑ Любич Анастасія (Школа №17, МС «Булат»)
Дипломант ‑ Николенко Ілона (Школа №22)
Спеціальний приз «Пісні нашого двору» ‑ Остапенко Богдан (Школа №23)
Номінація «Виконавці класики АП»
Дипломант ‑ Таранюк Вадим (Гімназія №1)
Дипломант ‑ Руденко Анастасія (Школа №10)
III вікова категорія (15-18 років)
Номінація «Автори»
Лауреат – нема
Дипломант ‑ Люта Олександра (Школа №15)
Спеціальний приз «Щирість почуттів» – Ткаченко Аліна (Школа №15)
Номінація «Автори музики»
Лауреат ‑ Коренєва Єкатерина (СВУМіК, МС «Булат»)
Номінація «Виконавці»
Лауреат ‑ Титаренко Ігор (Сумський будівельний коледж, Клуб «Абалаковець», МС «Булат»)
Дипломант ‑ Юрченко Аліна (Школа №27, МС «Булат»)
Дипломант ‑ Far and beyond (Саєнко Семен, Лаврик Данило) (Школа №17)
Номінація «Виконавці класики АП»
Лауреат ‑ Ковріжкіна Олександра (Школа №7)
Номінація «Поети»
Лауреат ‑ Козубиця Євгенія (Машинобудівний коледж СумДУ)
Лауреат ‑ Стець Вікторія (СВУМіК, МС «Булат»)
Спеціальний приз «Яскравий образ» ‑ Жадан Василь (Машинобудівний коледж СумДУ)
Номінація «Ансамблі»
Лауреат ‑ Остапенко Максим, Жадан Василь (Машинобудівний коледж СумДУ)
Дипломант ‑ Гурт «Барви» (Шендрик Богдана, Мартиненко Анастасія, Єрмакова Катерина) (Школа №23, Школа №17, Школа №29)
Київ – сайт КАП “Арсенал” http://www.arsenalclub.org/news/main.htm
25 грудня Олег Сухарєв (лідер гурту "Самі свої")
Малий зал Початок о 18.00
Харків – Літературний музей
Дорогі друзі!
“П’ятий Харків”, спільний проект Сергія Жадана, Ярослава Маркевича, ЛітМузею та Каразінського університету, – це спроба в спільних розмовах знайти нашу міську ідентичність: хто ми такі? Що ми транслюємо про себе назовні і що мали би транслювати? Як нас бачать і якими ми маємо стати?
13-14 грудня проект "П'ятий Харків" відкриє серія зустрічей із Оксаною Забужко, однією з найбільш знакових українських письменниць. Поштовх до розмови – нова книга Оксани Стефанівни “І знов я влізаю в танк” – роздуми про специфіку інформаційної війни, епохи “розбомблених мізків” і “війн тонкого плану”.
13.12, 19:00 – відкрита зустріч-дискусія із Оксаною Забужко та Сергієм Жаданом в Каразінському університеті, в приміщенні галереї ЕрмиловЦентр. Модераторка – літературний критик Тетяна Трофименко. Вхід вільний.
14.12, 11:00 – “Сніданок із Забужко” в інтелектуальному барі Lacan: для бійців на реабілітації, волонтерів та журналістів. Вхід за запрошенням.
14.12, 18:00 – презентація книги Оксани Забужко "І знов я влізаю в танк" у харківській Книгарні "Є" . Вхід вільний.
У подальшому ж на запрошення ініціатора проекту Сергія Жадана до Харкова щомісяця приїжджатимуть знакові українські й іноземні письменники та дослідники.
Від обговорення ключових ідей їхніх книжок та досліджень, на задум організаторів, щоразу і буде відштовхуватись розмова про Харків. “Ми пропонуємо подивитися на наше місто крізь призму різних ідей і того, як ми їх сприймаємо, – говорить партнер проекту Ярослав Маркевич. – Наприклад, Оксана Забужко аналізує інформаційні війни: а ми – вже навчилися їм протистояти?”
“Для нас було принципово, щоб нашим партнером став саме Університет, – говорить Сергій Жадан. – Формування ідентичності багатьох міст світу відбувалося саме навколо їх центральних університетів, і Харків теж не є винятком. Якщо ми прагнемо бачити Харків метропольним містом Східної України, центром утворення сенсів, то роль університету має вирости. А головне – маємо взяти собі за звичку публічні обговорення складних концептуальних питань. Добре, коли в такому обговоренні є розумна стороння людина, вільна від наших власних заїжджених упереджень і стереотипів про самих себе. От тому ми й запрошуємо гостей. Після Оксани Стефанівни чекаємо на Андрія Куркова, Юрія Винничука, Андрія Хадановича, Юрія Андруховича та багатьох інших – пропонуйте, кого б ви хотіли почути й побачити”.
Партнери проекту: Сергій Жадан, Харківський ЛітМузей, Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Книгарня "Є" Харків, Інтелектуальний бар Lacan, PR-агентство "Bagels&Letters", Накипело, Ярослав Маркевич.
Події в соцмережах: https://www.facebook.com/events/1109400722506799/ https://vk.com/event133808968
Київ – "МИР ИСКУССТВА" <3312364@ukr.net>
Приглашаем всех на концерт песен Александра Вертинского 13 декабря 2016г., начало в 19:00, в Доме Актера, ул.Ярославов Вал, 7. Стоимость билетов 120 и 170 гривен.
Александр Николаевич Вертинский – великий Артист 20-го века родился и вырос в Киеве. С 1915 года Александр Вертинский начал выступать как автор и исполнитель собственных песен. Ему удалось создать новый жанр, которого еще не было на русской эстраде - песни новеллы, песни образа. Персонажи их - любят, страдают, мечтают о счастье, тоскуют, мчатся в стремительной погоне за жизнью и горько рыдают от ее пощечин. В 1920-1943 годах он концертировал в Польше, Румынии, Германии, Франции, Италии, Англии, Китае, США и во многих других странах. В это время огромными тиражами выходят его пластинки. Имя Вертинского приобретает мировую известность. Ему подражали, им восхищались. В 1943 году Вертинский возвращается на Родину. За 14 лет жизни в СССР - Александр Николаевич дал более 3000 концертов! Вертинский - это театр! Вертинский - это эпоха! Его песни зовут в далекие таинственные страны. Его творчество неподвластно времени потому, что оно воплощает вечные идеалы Добра, Красоты и Правды.
Представляем Вам программу «Рождество в стране моей родной» на стихи и романсы А. Н. Вертинского в исполнении Лауреата Международного конкурса - Александра Федоренко. Польская пресса наградила его титулом «Принц Настроения». Федоренко гастролирует во многих городах Украины, Кракове, Варшаве, Иерусалиме, Праге. Эмоциональный накал, прорываясь сквозь пелену утонченной иронии, создает особую ауру, особый стиль.
Перед Александром Федоренко стояла задача не просто спеть, но возродить уникальное пластическое мастерство Вертинского, утерянное, казалось бы, навсегда. Его Вертинский - не Пьеро, он не грассирует и не эпатирует зрителя своей артистической хламидой. Скупыми но выразительными средствами - буквально одним жестом руки и поворотом руки артист может вдруг целиком „показать своих героев, "сыграть" гордость и гнев, смирение и покорность судьбе. Казалось весь спектр чувств и настроений способны передать его выразительные руки. Но сама интонация, основанная на единстве слова, музыки и исполнения, передана тезкой Вертинского с такой глубиной, что вызывает предположение о художественной реинкарнации.
За роялем – великолепный пианист, дипломант международных конкурсов – Николай Чикаренко. Продюсер – Заслуженный работник культуры Украины, Семен Рубчинский: «Я видел и слышал многих исполнителей песен А.Вертинского, такого блестящего как А.Федоренко – не встречал. Рад, что встретил! Делюсь этой радостью с вами, уважаемые зрители!»
Первое в 2016 году выступление Федоренко с программой «Желтый ангел» (А. Вертинский) собрало переаншлаг в Доме Актера и прошло с огромным успехом. Уверены, что рождественская программа произведет на зрителей и артистов незабываемое впечатление.
Заказ билетов по тел.+38(044)279-19-50, www.bilethouse.com.ua
По вопросам заказа билетов и организации концертов, гастролей, фестивалей, ивентов, малых и больших мероприятий обращайтесь по контактам: тел. +38(044)331-23-64 e-mail: 3312364@ukr.net сайт: www.fiesta-club.net
www.facebook.com/fiestaclub.kiev www.vk.com/fiesta_kiev_club
Донеччина – сайт http://dn.gov.ua/v-avdiyivtsi-vidznachyly-den-zbrojnyh-syl-ukrayiny-ta-mizhnarodnyj-den-volontera/
В Авдіївці відзначили День Збройних Сил України та Міжнародний день волонтера
5 грудня в актовій залі школи №6 пройшли урочистості на честь українських воїнів: ветеранів і новобранців, солдатів і офіцерів – усіх, хто не на словах знає, що таке звитяга і честь.
Керівник військово-цивільної адміністрації Павло Малихін привітав присутніх військовослужбовців, усіх жителів міста зі святом і вручив грамоти, подяки та подарунки кращим представникам всіх військових підрозділів, які несуть службу на передовій лінії оборони та на території м.Авдіївки. Щирі привітання, побажання кожному солдатові повернутися додому здоровим, сильні потиски рук, слова «Служу українському народові!», посмішки та оплески – все це створювало атмосферу надзвичайного піднесення та гордості за українських воїнів.
Кажуть, що нема кращого подарунка для солдата, ніж лист, написаний дитячою рукою. На святі авдіївські школярі подарували героям власноруч зроблені вітальні листівки.
Свято продовжилось вітаннями на честь волонтерів. Благодійна організація «Фронт допомоги та волонтерська група «Солдатська пошта» підготували пам’ятні знаки «Патріот України» та «Патріотка України» волонтерам з числа авдіївців, які в нелегкі часи воєнних випробувань допомагають як військовим, так і мирному населенню. Павло Малихін та Ігор Теслюк – начальник групи цивільно-військового співробітництва м. Авдіївка, привітали з Міжнародним днем волонтера, вручили нагороди.
Музичним вітанням з нагоди свят став концерт від Музичного батальйону. У його складі були Заслужений артист України Тарас Компаніченко із колективом стародавньої музики з Києва «Хорея Козацька», вже відомий і визнаний авдіївцями фольк-рок-гурт «Очеретяний кіт» з Вінниці та Заслужений артист України, відомий тенор Микола Сікора.
Увінчав свято Гімн України. Співали музбатівці і всі присутні в залі. Це був потужний голос перемоги та єдності.
Донеччина – сайт http://patrioty.org.ua/society/chudovyi-kontsert-ta-prekrasna-atmosfera-iak-proishlo-sviatkuvannia-dnia-zsu-u-pryfrontovii-marintsi-foto-145710.html
Чудовий концерт та прекрасна атмосфера: Як пройшло святкування Дня ЗСУ
у прифронтовій Мар'їнці
четвер, 8 грудень 2016
Концертна програма розпочалася з тематичного флешмобу, який підготували учні загальноосвітньої школи.
6 грудня у Мар'їнці відбувся святковий концерт, присвячений Дню Збройних Сил України. З вітальними словами до присутніх звернувся заступник голови Мар'їнської райдержадміністрації Володимир Шехірєв, який від імені голови адміністрації, керівника військово-цивільної адміністрації Володимира Мороза побажав усім військовослужбовцям з честю пройти складні випробування, що випали на їх долю і повернутися до рідних домівок живими і здоровими. Про це повідомляє Донецька обласна державна адміністрація, передають Патріоти України.
Концертна програма розпочалася з тематичного флешмобу, який підготували учні загальноосвітньої школи №2. Також у заході взяли участь гості з Києва (група «Очеретяний кіт», Тарас Компаніченко та гурт «Хорея козацька»). По закінченню концерту всі присутні заспівали гімн України. Концерт вийшов відмінний, глядачі отримали велике задоволення і масу позитивних емоцій.
Суми – сайт http://debaty.sumy.ua/afisha/sumchan-chekayut-na-vystavku-kolazhiv-zori-u-kvadrati/
Сумчан чекають на виставку колажів “Зорі у квадраті”
9 грудня о 17 год. у Галереї актуального мистецтва “академArt” (вул. Петропавлівська, 59) відбудеться відкриття виставки колажів “Зорі у квадраті”, що представляє роботи різних авторів, об’єднані мотивами поезії Ольги Ковалевської.
Колажі для проекту створювали провідні сумські митці: Римма Міленкова, Ігор Швачунов, Дарія Прохорчук, Костянтин Аленінський, Надія Білокур, Катя Геза, Марина Фенота.+
Спеціальні учасники проекту: Мар’яна Савка (видавець, поетеса, м. Львів), Роман Гриньків (композитор, бандурист, м. Київ), Оксана Олексів (майстриня хенд-мейду, м. Київ), Валерій Панасюк (мистецтвознавець, м. Суми), Сергій Гуцан (бізнесмен, фотограф, м. Суми).
Сайт Віктора Морозова http://www.victormorozov.com/ukr/frame.html
7 грудня 2016 - У київському видавництві "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА" вийшла у світ книга Дж. К. Ролінґ "Гаррі Поттер і таємна кімната" (Велике ілюстроване видання) в перекладі з англійської Віктора Морозова.
7 грудня 2016 - Віктор Морозов виступав разом із хором "Спів-Життя" на святкуванні 25-ї річниці Збройних Сил України в посольстві України (Вашингтон, округ Колумбія, США)
Дніпро – сайт http://9-channel.com/u-dnipri-vidbuvsya-gala-kontsert-i-mizhnarodnogo-festivalyu-avtorskoyi-pisni-oblaka-imeni-oleksandra-galicha-komentar-000124789.html
«Облака» у темряві: на гала-концерті фестивалю імені Галіча
несподівано відключилась електрика (КОМЕНТАР)
утім концерт продовжували під світло телекамер.
Пісні у напівтемряві. Несподіваний фінал — добрий прогноз на майбутнє. Так вирішили учасники, організатори та глядачі першого міжнародного фестивалю авторської пісні імені Галіча, — він щойно завершився у Дніпрі. Для першого разу організували чотири виступи — три сольні та один гала-концерт. 7 грудня на сцені Палацу культури машинобудівників виступили виконавці з трьох країн — України, Росії та Ізраїля. Не тільки твори Галіча лунали ввечері середи — майже всі представили і власні твори. Серед учасників гала-концерту — і група акторів театру “Вєрім”, і відомий громадський діяч, еколог, волонтер, депутат — Павло Хазан, і томський юрист Роман Ланкін. Концерт вийшов теплий і…темний: під час виступу Олександра Меведенка, нашого земляка, що нині живе в Петах-Тікві, погасло світло та вимкнулася підсилююча апаратура. Потім з’ясувалося: майже всю вулицю Робочу знеструмили через аварію. Тож і Медведенко, і колектив “Песни нашего века” виступали без мікрофонів і при камерному світлі. Втім, настрою це не зіпсувало: навпаки, цей концерт запам’ятається надовго особливою атмосферою.
Львів – сайт http://lp.edu.ua/news/2016/studenty-tehnologichnogo-koledzhu-universytetu-posily-iii-misce-v-oblasnomu-konkursi
Студенти Технологічного коледжу Університету посіли III місце в обласному конкурсі
патріотичної та авторської пісні
23 листопада 2016 року в приміщенні Львівського коледжу легкої промисловості Київського національного університету технології та дизайну відбувся обласний конкурс патріотичної та авторської пісні, присвячений Міжнародному дню студента. У конкурсі взяли участь більше 20 вищих навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації Львівської області.
Студенти Технологічного коледжу Національного університету «Львівська політехніка» Анастасія Кочетова, Дмитро Кирьяков та Андрій Рубанський посіли почесне III місце у номінації «Патріотична пісня». У їхньому виконанні прозвучала пісня «Серце плакало» (слова Сергія Сірого, музика Сергія Степаніва).
Також на Конкурсі у виконанні Андрія Рубанського та Дмитра Кирьякова прозвучала авторська пісня «Ти просто вітер» (слова Андрія Рубанського, музика Дмитра Кирьякова).
Адміністрація коледжу вітає призерів і бажає творчих успіхів та перемог!
Рубрика – «ЗМІ про митців»
Туга за Кримом і УПА
http://nezboryma-naciya.org.ua/show.php?id=1636
13 листопада ц. р. відсвяткував свою 79-ту осінь кобзар із Криму Остап Кіндрачук. Народився він у 1937 р. в с. Котиківці Городенківського повіту Станіславського воєводства. На його дитинство випало лихоліття Другої світової війни – від “золотого вересня” 1939 року до боротьби УПА.
У дитячій пам’яті глибоко засіли óбрази вояків УПА, яким допомагали його батько з мачухою. Кулеметник брав допитливого малого на коліна і співав йому пісню:
Не знаєш, де згинеш, де друзів покинеш,
А йдеш і смієшся, і б’єш.
В кривавому танці гуляють повстанці,
За ними заграва пожеж.
Вояк розповідав, що бореться за волю України, а малий подумки малював собі ту невідому і далеку Україну…
Та Україна була далекою для Остапа і українців до 1991 року, коли Остап вже пустив коріння в Криму в Ялті як морський капітан. На той час він був уже учнем бандуриста і дослідника кобзарства Кубані й Криму, в’язня ГУЛАГу Олексія Нирка, а також активістом місцевої “Просвіти”, ініціатором відкриття музею ім. Лесі Українки в Ялті.
Життя в Криму для Остапа Кіндрачука стало постійною боротьбою з російщенням і байдужістю, невпинною боротьбою за український Крим. Опір і натиск місцевих російських і зросійщених “еліт” був шалений. Завзято працювали агенти ФСБ і ГРУ.
А Остап Юрійович, попри несприятливі обставини, продовжував пропагувати кобзарське мистецтво в Ялті та інших містах Криму й України.
Особливо любив він виступати у Золотоверхому Києві, який після окупації Криму став йому другим домом. Узимку пан Остап грає біля входу в станцію метро “Майдан Незалежності”, а коли тепло, то на Хрещатику, навпроти поштамту.
Літній кобзар боляче переживає окупацію росіянами наших земель і прихід до влади в Україні національних меншин. І зі струн його бандури злинає мелодія…
О, принесіть як не надію
Хоч крихту кримської землі.
Я притулю до уст її
І так затихну, занімію…
А ми бажаємо Остапу довгих років життя, козацького здоров’я, а також дочекатися визволення Криму і побачити ту Україну, про яку йому співав повстанський кулеметник у далеких 1940-х роках!
З роси і води Вам, Батьку!
Не про "чічки-смерічки": Мідянка, Зеленчук і Федорак презентували "Карпати на трьох"
https://hromadskeradio.org/programs/hromadska-hvylya/ne-pro-chichky-smerichky-midyanka-zelenchuk-i-fedorak-prezentuvaly-karpaty-na-troh
08 грудня 2016
Поети презентували збірку діалектною мовою
Василь Зеленчук із Криворівні, Петро Мідянка із Закарпаття, а Назар Федорак зі Львова. Ці три поети об’єднали свої літературні вміння у одному проекті «Карпати на трьох», де кожен із авторів своєю діалектною мовою творить поезію. У студії Громадського радіо разом із літературознавцем Ростиславом Чопиком вони розповідають про поетичну збірку і зачитують із неї унікальні уривки.
Василь Шандро: У метафорі «Карпати на трьох», закладена якась конкуренція, чиї вони (Карпати) більше?
Назар Федорак: Назва народилася спонтанно як пропозиція, бо інших пропозицій не було. Друзі це підтримали. Ця збірка була приречена з’явитися, бо ми із Василем знаємося дуже довго. Ми вчилися разом на філологічному факультеті і вже двічі покумилися. І Криворівня стала для мене уже другим домом. А з Петром Мідянкою я знаюся із різних літературних зустрічей. Петро приїхав до Криворівні, де познайомився із Василем. Виявилося, що вони перебувають на одній хвилі.
Василь Зеленчук: Для мене було досить дивно, що можна десь друкувати свої вірші. Я пробував ще із студентських років, а потім прорвало. Я написав такий сонет, якого ще раніше не писав. Потім подзвонив до Назара, щоб порадитися, чи він добрий, і той сказав, що так. І з того уже почався вінок. Ну і потім Петро Мідянка приїхав до Криворівні.
Василь Шандро: Давайте уже щось зацитуйте.
Василь Зеленчук: Був момент, коли син прийшов зі школи і сказав, що він повинен вивчити «У лукоморья дуб зелёный». А я сказав, що так не буде. І ми разом із дружиною і сином адаптували цей вірш до місцевого колориту. Вийшло воно у нас так:
На Кедроватім в Чорногорі
Гаджуґи звилиси в ланци,
Вдень і вночі Чугайстер дикий
Чєс коротає у данци
Направо йде – співає пісню,
Наліво – бріхні торкотит.
Там чудеса, там щєзник ходит,
Лісна там на гілках сидит;
Там, на плаях, нам ни відомих,
Дивної звірини сліди;
Колиба на оленіх рогах
Стоїт близенько до води;
Скрізь дива повно в полонині;
Габи гутє вночі и вднині
Скалистий берег, ліс густий,
Опришків тридцєть там гонорних
Из джєморів виходє чорних,
А з ними Довбуш молодий;
Чугайстер там над скарбом гине;
Гуцулский дух – кров в жилах стине!
И я там був , и мід я пив,
И кидри видів я зелені.
Сидів пид ними, а чугайстер
До раня бріхні торкотів.
Василь Шандро: Можна вважати цей вірш початком проекту «Карпати на трьох»?
Василь Зеленчук: Це швидше початок знайомства із Петром.
Василь Шандро: Карпати по той бік хребта і по цей бік дуже різні?
Петро Мідянка: Це українські Карпати. Ту частина Карпат, яка належить до України, споконвіку заселяє наш народ. Тому є цілісність Карпат. І ми не мали наміру шарувати їх на локальні та регіональні особливості. Тому присутність українства як цілісності було нашою провідною метою.
Василь Шандро: Але ж є якісь особливості?
Петро Мідянка: Є мовні особливості, тобто, діалект. Можна було спостерігати із моїх текстів і текстів Василя Зеленчука, що гуцульський діалект цілком відмінний від закарпатського.
Василь Шандро: У чому новаторство погляду на Карпати у вашій збірці?
Петро Мідянка: Це мультикультурний регіон, який історично був під різними країнами. Але там зберігся найбільш архаїчний елемент української ідентичності, який найбільше захоронений у Карпатах, на відміну від інших регіонів країни. І от ці елементи архаїки, які є у нашій говірці, і відображаються у цій поезії.
Я не думаю, що це є погляд на Карпати, який був у минулому столітті. Це більш модерновий погляд.
Назар Федорак: Мені здається, що ця книжка відкриває Карпати не як об’єкт, де є оці «чічки-смерічки», а як суб’єкт. У Карпатах вирує життя. І це життя настільки глибоке і особливе, настільки зумовлене цими горами і ландшафтом. Водночас воно є і архаїчним. Василь і Петро є настільки етнографічним матеріалом, наскільки вони не усвідомлюють. Але вони є тими концентратами того духу і традиції, і модерну. Вони репрезентують не оцю минувшину, а включеність людей Карпат у саме життя. І коли ці люди Карпат потрапляють до напівстоличного Львова, то вони виявляються модерновішими і радикальнішими у культурному сенсі, ніж самі львів’яни. Тому мені дуже комфортно у цьому проекті. З одного боку я перебуваю збоку як спостерігач, а з іншого – почуваю себе таким сенсором. Бо те, що їм природне, я вловлюю краще, ніж вони, мені здається.
Василь Шандро: Чи руйнуються якісь стереотипи щодо Карпат зі смерічками, чічками», вівцями, полонинами, бринзою?
Ростислав Чопик: Ця книжка і дружба цих трьох, по-моєму, – це неймовірний приклад життя живої традиції, яке несподівано знаходить оригінальні форми і продовжує дивувати.
Бо без чого це було б неможливо? Криворівня — знамениті гуцульські Атени. Свого часу там були Франко, Грушевський, Хоткевич, Коцюбинський… І там круцлик такий зав’язується, що витворюється неймовірно креативний простір, який після того вабить художників і вже сучасних письменників. І, власне, тому туди приїжджають Петро Мідянка із Василем Герасим’юком. І виявляється, що там війт пише поезію. І після цього пише сонет Мідянка, пише Федорак і воно одне за одним зав’язується у цілу сюжетну історію.
Василь Шандро: Давайте продовжимо поезією.
Назар Федорак: Із цього почалася ідея книжки. Петро подзвонив мені і сказав, що був у Криворівні, захопився Василевими сонетами, і сам із цього приводу написав сонет про Василя. Він обіцяв мені вислати цей сонет. Але забув. І мене це трохи мучило, тому у відповідь я написав розпачливий сонет.
СОНЕТ РОЗПАЧЛИВИЙ
Вже тиждень чухаю потилицу, гузицу
І згадую водно ту бесіду з Петром.
У День учителя дзвінком, немов пером,
Діткнув мене телєфонічно Міднолиций
І голосом, рипучим злегка, ніби хром
Чобіт жовнірських, втішив (ци то, може, сниться):
«Пришлю тобі одну сонетну базґраницу –
Про того, над Черемошем – не над Дніпром».
І от сиджу (ци сúджу) і лежу (ци лéжу),
Заходжу на ukr.net, гет занедбав кулешу,
А той сонет усе бреде через верхи.
Послав по нього би-м таку-саку дарабу –
Вже й злагодив із кайзервальдівського граба, –
Та д’горі Полтва не тече – хіба гріхи…
Василь Шандро: Петре, скажіть, а сонет загалом для західної України, нашої літератури і для теми, яку ви обрали у цьому проекті – це найбільш удала форма?
Петро Мідянка: У самій книжці переважають сонети. А це така класична форма для української літератури. І Криворівня, на відміну від інших гуцульських сіл, читає більше віршів. Це гуцульське село найбільше виховало письменників. Ну і ось моя відповідь до Назара:
Сам Бог велів, щоб криворівський війт
Писав сонети у чотири сплети.
Про сміх чугайстра, дивний гул трепети,
Котру зігнув у прірву буревій.
Йому на Криворівни кожний свій:
Заїжджі гастролери і поети…
Шестипелюста сволока розета,
Різьблена бартка і вівчарський кий…
Лиш в Чорногору вкажуть справжній шлях
Лісні та нявки без щуря і лах…
Квасний розвід до моцного напою.
Зелений бук сповзає зі скали,
Спинити повзало ніяк ми не змогли,
Хребтом підперши, навіть головою.
Василь Шандро: Багато хто із мистецтвознавців і культурологів говорять, що через глобалізацію відбулося заміщення міфології. Ми із Києва, тай, можливо, із інших міст дивимося на Карпати як на законсервоване осердя власної культури і міфології. Чи ці речі є актуальними для людей, які живуть у Карпатах? Чи це міф?
Василь Зеленчук: Мені подобається таке літературне визначення як магічний реалізм. Мені здається, що до гір воно прив’язується найбільше. Звичайно, ми не можемо говорити, що ми щодня ходимо у вишитій сорочці, але коли ми одягаємо той одяг, то видно що він одягається не тільки на Великдень. Але якщо говорити про молодь, то поряд із тим мобільним телефоном та Інтернетом, в людині закладається все більше і більше того магічного реалізму.
Василь Шандро: Ці «Карпати на трьох» витворюють якусь особливу спільну карпатську ідентичність, чи це все ж таки три різні локальні ідентичності, які мають багато спільних знаменників і тому об’єдналися під однією обгорткою?
Василь Зеленчук: Мені здається, у передмові Ростислав Чопик ужив слово “несмісимо”. Це є нерозділимі, “несмісимі” ідентичності.
Назар Федорак: Є ідентичність малої батьківщини, а є ідентичність великої Батьківщини. Ми абсолютно нерозділимо є українцями, але “несмісимо” представниками своєї локальної батьківщини, яка є по-своєму цікава і сходиться у цій книжці.
Петро Мідянка: Це така триєдиність, яка об’єднує українські Карпати.