Новини одним рядком:
13 грудня – концерт херсонського барда Миколи Вороніна, Івано-Франківськ, Народний Дім, вул.. Шевченка,1
17 грудня – день народження відомого вченого–славіста Юрія Володимировича Шевельова
19 грудня – 95 років з дня народження поета і правозахисника Миколи Руденка
22 грудня – концерт клубу пісенної поезії ім.. Ю.Візбора у харківському Будинку вчених, Совнаркомівська, 10
23 грудня – футуровечірка у Харківському літературному музеї
25 грудня – передноворічний вечір при свічках у київському КАП «Дом»
26 грудня – день народження поета Євгена Плужника
26 грудня – новорічний концерт за участі бардів Ірини Барабаш, Юрія Черкашина у харківському планетарії
30 грудня – день народження сумчанки Євгенії Торопової, виконавиці авторських пісень
Євген Плужник
* * *
Знаю, сіренький я весь такий,
Мов осінній на полі вечір…
- Тягарем минулі віки
На стомлені плечі!
Серце здушили мені – мовчи!
О, майбутнє моє прекрасне!
Чуло серце тебе вночі,
Що ж, – нехай собі серце гасне!
Хтось розгорне добу нову –
І не біль, і не гнів, не жертва!
Воскресінням твоїм живу,
Земле мертва!
Повідомлення від бардів та прихильників авторської пісні та поезії
Листи надсилайте на Email: p_karta@ukr.net, p_karta@mail.ru
Суми – Оксана Скоробагатська (Кулик)
В декабре 2015 концерт театра поэтической песни “La chanson” в Киеве, дом Художника, галерея Арт-Вижен
Харків – Літературний музей
Про Семенка мусять марсіяне знать!.. Футуровечірка в Літмузеї
Дорогі друзі,
Літмузей запрошує вас на футуровечірку.
"Ей, чоловіче, слухай сюди!
Сьогодні вдень мені було так нудно, ніби докупи зійшлись Олесь, Вороний і Чупринка...
Мистецтво є щось таке, що тобі й не снилось...
Чому не можна перевернути світ? Щоб поставити все догори ногами?
Хочеться спостерігати рухи слів...
Шукаю квінтесенцію модерного життя...
Вай тра
рам та
трам
йав ав
вав трам там
рам ай
трам вай
авраам..."
Приходь 23 грудня о 18-й до Літмузею (вул. Багалія, 6) та відкрий у собі футуриста!
У програмі: читання у кав'ярні Пока, футуристичні маніфести, міні-лекція "Шлях до смайлів та інфографіки: мова футуристів і сучасність", майстер-клас зі звукових маніпуляцій, поетичний техноконструктор....
Подія на фб: https://www.facebook.com/events/793166934126570/
Додаткова інформація за телефонами: 063 238 70 15, 067 899 45 10 (Ольга), 050 619 00 65 (Марина)
Запоріжжя – Людмила Брацило
У ЗНУ вдруге нагородили кращих молодих поетів та авторів-виконавців - учасників Всеукраїнського конкурсу «Хортицькі дзвони»
4 грудня в Запорізькому національному університеті відбулася урочиста церемонія з підбиття підсумків та нагородження переможців і дипломантів ІІ Всеукраїнського конкурсу молодої української поезії та української авторської пісні імені Марини Брацило «Хортицькі дзвони». Про актуальність і важливість цього мистецького змагання для молодих митців свідчить той факт, що цього року помітно зросла кількість його учасників та розширилась географія конкурсу: у ньому взяли участь понад 40 поетів і бардів із 15 областей нашої країни. Також організатори заходу – науковці ЗНУ, члени журі – представники мистецьких кіл Запоріжжя та Києва, батьки Марини, Людмила й Анатолій Брацило, відзначили, що цього разу значно зріс рівень творчих робіт конкурсантів. Тим приємніше, що серед переможців змагань були й випускники нашого вишу Микола Білик та Ксенія Шпак.
Загалом, для учасників конкурсу, що завітали на церемонію нагородження, цей день видався дуже насиченим та цікавим. Розпочався він з екскурсії на о. Хортицю, під час якої молодим митцям нагадали, що цей острів – не лише символ Запорізького краю. Він став особливим місцем для Марини Брацило, надихаючи письменницю на написання її найвідоміших творів. Учасникам конкурсу розповіли про стрімкий поетичний злет Марини, яка вже в 19 років, навчаюсь на філологічному факультеті нашого вишу, стала членом Національної спілки письменників України. Згадали і про її постійну підтримку молодих поетичних обдарувань, й відзначили, що організатори конкурсу, допомагаючи молоді розкривати творчий потенціал, продовжують справу Марини Брацило.
Потім відбулися майстер-класи для цьогорічних переможців від членів висококваліфікованого журі конкурсу. Із молодими поетами спілкувалися голова журі, відомий київський поет, прозаїк, критик, перекладач, видавець Іван Андрусяк та його заступниця, знана запорізька поетеса Любов Геньба. Крім того, в заході взяли участь переможці та учасники минулорічного конкурсу «Хортицькі дзвони» - постійні відвідувачі літературної студії імені Марини Бацило, що вже майже рік діє на базі нашого університету.
Іван Андрусяк, коментуючи перебіг майстер-класу, відзначив, що його порадував як високий рівень поетичної майстерності цьогорічних конкурсантів, так і помітний творчий прогрес тих, хто підіймався на сцену як переможець «Хортицьких дзвонів» минулого року. «На мою думку, це переконливо свідчить про те, що організатори конкурсу змогли виконати найважливіше завдання, яке поставили перед собою: допомагати творчій молоді розвивати поетичні здібності, давати молодим талантам крила», - зазначив він.
На авторів-виконавців, які брали участь у конкурсі, чекав майстер-клас від членів журі – відомого запорізького композитора та співака, лауреата численних престижних мистецьких конкурсів Анатолія Сердюка та художнього керівника Театру поетичної пісні Олени Алексєєвої.
Ще одним важливим етапом підбиття підсумків цьогорічного конкурсу стала передача до фонду Наукової бібліотеки ЗНУ колекції книг з домашньої бібліотеки Марини Брацило – близько 100 примірників, серед них багато унікальних, із дарчими надписами колег і друзів, відомих прозаїків, поетів, публіцистів. Директор бібліотеки Валентина Герасимова від усього серця подякувала мамі Марини Людмилі Федорівні за безцінний дар та запевнила, що всі охочі зможуть ознайомитися з цими книгами у читальному залі. Також Валентина Олександрівна згадала, що Марина Брацило завжди охоче поверталася до рідного вишу, проводила тут презентації всіх своїх збірок, дарувала книжки бібліотеці, аби з ними змогли ознайомитись усі шанувальники її поезії.
Завершився заключний захід конкурсу «Хортицькі дзвони-2015» урочистою церемонією нагородження його лауреатів та дипломантів. На початку свята його почесний гість, проректор з наукової роботи ЗНУ Геннадій Васильчук відзначив, що радіє з того, що вже вдруге присутній на підбитті підсумків цього творчого змагання. Також Геннадій Миколайович запевнив: «Я пишаюся тим, що такий неординарний конкурс проходить у стінах Запорізького національного університету. Сьогодні ми вшановуємо не лише тих, хто здобув заслужену перемогу, але й нашу випускницю, відому письменницю Марину Брацило. Сподіваюся, що цьогорічні переможці – молоді письменники й автори-виконавці – гідно продовжать її справу, розвиваючи та примножуючи культуру України. А ще, я хочу від імені ректорату подякувати організаторам конкурсу й побажати йому подальшого процвітання». До цього привітання також приєдналася декан філологічного факультету Тамара Хом’як, побажавши учасникам конкурсу нових творчих злетів та успіхів.
Ведучі заходу - студенти факультету соціальної педагогіки та психології Євген Пономарьов і Дар’я Чебаненко – нагадали присутнім, що в ЗНУ вже склалася гарна традиція: на початку всіх заходів, присвячених вшануванню пам’яті Марини Брацило, лунають її проникливі ліричні твори. Не стало винятком і це свято: студенти факультету соціальної педагогіки та психології (спеціальності «Театральне мистецтво») Катерина Заплавна, Юлія Епіфанова й Олег Абакуменко продекламували вірші поетеси. Також створенню творчої атмосфери вечора сприяли натхненні виступи запорізької вокалісти Ганни Гайдук із переспівом однієї з пісень Марини Брацило і лауреата минулорічного конкурсу в номінації «Авторська пісня», студентки Запорізького музичного училища імені Платона Майбороди Ольги Чикалової.
Крім того, під час заходу його учасники започаткували ще одну традицію: минулорічні переможниці конкурсу Ліна Біла, Ірина Сажинська й Аліна Чілій привітали цьогорічних лауреатів і дипломантів «Хортицьких дзвонів», передали їм творчу естафету, а також подарували присутнім свої поезії.
Голова журі конкурсу Іван Андрусяк відзначив, що цього року, як і попереднього, нікому не стали присуджувати 1 місце в номінації «Поезія». А от 2 місце посіли відразу дві учасниці конкурсу: студентка Інституту філології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка Олена Бодасюк, яка, на жаль, не змогла завітати на церемонію нагородження, та працівник Запорізької обласної бібліотеки для юнацтва, яка переїхала до нашого міста з Луганська, Олена Ольшанська. Крім того, Олені Бодасюк присудили спецприз за патріотичні мотиви в поезії – відзнаку, на яку вже традиційно номінує конкурсантів Національний заповідник «Хортиця».
Заступниця голови журі «Хортицьких дзвонів», відома поетеса з Гуляйполя Любов Геньба оголосила ім’я переможця, що посів 3 місце. Ним стала випускниця ЗНУ, яка зараз працює бібліотекарем у Львові, Ксенія Шпак. Вона привітала також дипломантів конкурсу – 15 річних поетів-початківців Даніїла Хабарова з Бердянська та Марію-Лурдес Дегтяренко з Білої Церкви.
У номінації «Авторська пісня» кращим визнали ще одного випускника нашого університету, нині - вихователя та керівника студії Запорізького січового колегіуму Миколу Білика. Крім того, член журі конкурсу, художній керівник Театру поетичної пісні Олена Алексєєва вручила Миколі ще одну нагороду – спеціальний приз за написання пісні «Наші хлопчики» на слова Марини Брацило.
Заслужений працівник культури України (м. Запоріжжя) Володимир Артем’єв вручив Диплом лауреата та приз молодому виконавцю, що виборов 2 місце, - студенту Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого Василю Похильченку.
Композитор та співак Анатолій Сердюк привітав із перемогою учасницю цієї номінації, яка посіла 3 місце, - викладача Запорізької школи мистецтв №1 Карину Бойко.
Крім того, спеціальний приз Запорізького відділення Союзу Українок «Роксолана» за висвітлення теми родинних цінностей у поезії отримала від заступника голови Союзу українок Запоріжжя Галини Павлів студентка Київського Національного технічного університету Марія Тимчук.
Наприкінці заходу заступник голови оргкомітету Всеукраїнського конкурсу молодої української поезії та української авторської пісні імені Марини Брацило «Хортицькі дзвони», завідувач кафедри українознавства Ольга Стадніченко від імені всіх учасників свята подякувала батькам Марини Брацило – Людмилі Федорівні й Анатолію Григоровичу – за їхню невтомну працю та великі зусилля, які вони докладають не лише задля популяризації творчості своєї талановитої доньки, але й для допомоги молодим митцям у розкритті їхнього творчого потенціалу. Ці щирі слова супроводжувались гучними оплесками всіх присутніх.
Крім того, Ольга Олександрівна запросила всіх переможців та учасників конкурсу, а також всіх, хто бажає розвити свої поетичні здібності, взяти учать роботі літературної студії ім. Марини Брацило, що діє на базі нашого університету. Крім того, вона нагадала, що, за Положенням конкурсу «Хортицькі дзвони», й у наступному році прийом робіт розпочнеться на початку березня – у Шевченківські дні, а його підсумки підіб’ють на початку грудня, до дня народження Марини Брацило.
Під час свята у виконанні як знаних митців, так і молодих письменників та піснярів-початківців лунали поетичні рядки та пісні Марини, а завершився вечір цитатою з відомого вірша поетеси:
«От і все. Моя мова дзвінка і проста,
наче крик джерела, що народжує воду…
Тільки й є, що співучі вуста
і свобода».
Учасники заходу висловили сподівання зустрітися за рік, під час підбиття підсумків чергового, третього, конкурсу молодої української поезії та української авторської пісні «Хортицькі дзвони».
Таміла Тарасенко, письменник, журналіст, м.Запоріжжя
Київ – сайт http://www.prostir.ua/event/ukrajina-zhaduje-mykolu-rudenko-vechir-pamyati-z-nahody-95-ji-richnytsi-narodzhennya/
Україна згадує Миколу Руденка. Вечір пам’яті з нагоди 95-ї річниці народження
19 грудня 2015 року о 16 год в Будинку Вчителя у Києві (Володимирська, 57) відбудеться вечір пам’яті видатного дисидента, інтелектуала, одного із засновників правозахисного руху в Україні– Миколи Даниловича Руденка.
Згадати Миколу Руденко прийдуть народний артист України Борис Лобода, письменник, правозахисник Василь Овсієнко, дисидент Левко Лук’яненко, письменник-літературознавець Микола Жулинський, голова наукового товариства імені С. Подолинського, д.ю.н. проф. Валерій Шевчук, артист, лауреат премії імені Василя Стуса Кирило Булкін та інші.
В історію нашої країни Микола Руденко увійшов як видатний письменник, правозахисник, філософ, космолог, економіст. Уродженець Луганської області, був гнаний радянський режимом за проукраїнську позицію та активну правозахисну діяльність, що не зупинило його від участі у створенні Української Гельсінської спілки, яку він згодом очолив. Засуджений до 7 років таборів суворого режиму за “антирадянську агітацію та пропаганду”, після чого по всій країні з бібліотек були вилучені його книги. Після звільнення та вимушеної еміграції повернувся до Києва, де працював до 2004 року, останнього дня свого життя.
Цього року ми відзначаємо його 95-річчя. І згадуємо заклик Миколи Руденка, що як ніколи актуальний: “Думайте!.. Вам пора.”
Івано-Франківськ – сайт http://firtka.if.ua/?action=show&id=94388
«Кіборг»-бард з Херсонщини на власному концерті в Івано-Франківську:
«Веселіться на здоров'я – за все уже заплачено…кров’ю»
В Івано-Франківську відбувся благодійний концерт «кіборга»-барда Миколи Вороніна з Херсонщини.
Організатором концерту став Благодійний Фонд «Франківський опір», повідомляє новинар Фіртки.
Благодійний концерт відбувся в рамках реабілітаційної програми, яка триватиме цілий тиждень для десятьох бійців. Кошти, зібрані на концерті будуть використані для реабілітації бійців АТО.
«Микола Воронін приймав участь в нашій останній реабілітаційній програмі . Ми з ним познайомились через Фейсбук. Він написав, що хотів би приїхати до нас, бо йому подобається Західна Україна. І коли він пройшов у нас реабілітацію, ми побачили, що це не пересічна людина, що цей чоловік багато чого пережив, багато чого побачив і відчув на собі. Україна живе в його серці і він повністю відданий ідеї визволення своєї рідної землі», - зазначила директор благодійного фонду «Франківський опір» Зінаїда Федорук.
За словами Зінаїди Федорук в місті проходить вже сьомий реабілітаційний проект, і проходить він не так як завжди, в горах, а в місті, для того, щоб показати мешканцям, що серед нас є воїни, а воїнам показати, що до них гарно відносяться і підтримують.
«Ми намагаємось знайти спільні точки дотику. Для нас головне не збір грошей, головне, щоб прийшли люди, щоб вони почули Миколу і зрозуміли його серцем. Слова державного гімну кажуть, що «в єдності сила народу», але якщо одні будуть сидіти по ресторанах а інші в цей час будуть втрачати життя в окопах, то до миру і злагоди це не приведе», - зазначила директор благодійного фонду.
Микола Воронін пише вірші та слова до своїх пісень, які виконує під гітару. Його пісні мовлять про кохання, про Бога, про берці, про війну, про «квіточки» - так на війні бійці називають коханих дівчат. В його репертуарі багато українських пісень, хоча починав писати Микола Воронін російською.
«Кіборг» закликав чоловіків не боятись йти на війну, тому що загинути можна не лише там - загинути можна і тут. Говорив про те, що багатьох бійців дратує те, що прийшовши з війни, вони відчувають байдужість людей і бачать одні веселощі. Сам же Микола Воронін запевнив, що до такого життя громадян відноситься досить спокійно і навіть сам пробує жити звичайним життям, та то не так легко дається.
«Веселіться на здоров'я – за все уже заплачено…кров’ю», - після таких слів Миколи, люди в залі забули, що мали би аплодувати.
14.12.2015
Чернівці – сайт музею Володимира Івасюка http://www.ivasyuk.org.ua/news.php?lang=uk
Літературно-мистецька вітальня з Іриною Старовойт та Данилом Ільницьким
11 грудня літературно-мистецька вітальня Чернівецького обласного меморіального музею Володимира Івасюка «У родинному колі» радо зустріла гостей зі Львова — доцента Львівського національного університету ім. І. Франка, поетесу, перекладача, літературознавця Ірину Старовойт та літературознавця, перекладача Данила Ільницького.
Гості з цікавістю оглянули музей Володимира Івасюка. Надзвичайно приємною несподіванкою для Данила Ільницького була величезна бібліотека М. Г. Івасюка, де на третій полиці він побачив книгу авторства свого діда, доктора філологічних наук, літературного критика, поета, прозаїка, есеїста, члена кореспондента НАН України Миколи Миколайовича Ільницького «Людина в історії» (1989 року видання).
Модератором презентації книги Ірини Старовойт «Гронінгенський рукопис» був директор музею Мирослав Лазарук.
Ірина Миколаївна є неперевершеним оповідачем і вміло зацікавила присутніх гостей розповідями, щемкими та зворушливими спогадами про життя своєї родини і, мабуть, кожен з присутніх відчув, що «історія кожної Батьківщини починається з книги облич — з родинних світлин з кількома невідомими: декотрі персонажі навмисно затерті, про інших нема уже в кого спитати».
«Гронінгенський рукопис» — друга поетична збірка Ірини Старовойт. Графічне опрацювання книги здійснило подружжя художників Романи Романишин та Андрія Лесіва з творчої майстерні «Аграфка», які з окремих частин склали мозаїку на кахлях. Книга небесного кольору і на її початку кахлі. Їх є чимало і вони є великими. Але чим ближче до кінця книги — ти віддаляєшся від цієї загальної картини, і бачиш, що з цих кахлів складено серце.
На переконання Ірини Старовойт, кожна книжка, яка друкується і йде в люди, стає початком обміну історіями.
Авторка розповіла, що завжди ставить багато фільтрів, перед тим, як що-небудь записати на папір чи внести в комп’ютер. І що якраз ця книжка вивершилася тоді, коли тексти почали писатися майже незалежно від неї. Ця книжка зробилася абсолютно так, як мозаїка.
Що стосується назви книжки, то Ірина попередила, що назва є трохи хибною. Бо у збірці прямо про Гронінген немає ні рядка. Разом з тим, за словами авторки, цієї збірки б не було, якби не містечко на півночі Нідерландів, куди поетка приїхала восени 2012 року, щоб стати частиною команди «Memory at War» («Війни пам’ятей»).
Ірина Старовойт розповіла, що науковці займалися тим, як сучасні культури в Східній і Центральній Європі воюють зі своїми пам’ятями. Або як вони воюють навколо того, що і чому вони пам’ятають, а що і чому вони забувають із тяжкої, темної історії XX століття.
Цієї грудневої днини у Меморіальному музеї Володимира Івасюка слухали поезію Ірини Старовойт справжні поціновувачі поетичного слова — Володимир Вознюк, Валентина Чолкан, Лариса Бережан, Світлана Кирилюк, Василь Васкан, Василь Гринюк, Василь Палагнюк, Рудольф Лекалов, працівники музею і обласної бібліотеки для дітей та інші.
Київ – сайт http://www.kobzari.org.ua/?page=news&subpage=74
Бандура із зони бойових дій
У Києві в Національному музеї Збройних сил України 11 грудня 2015 року відбулася передача бандури, знайденої в зоні бойових дій на сході України. Про події, що передували знахідці, розказали бандуристка Світлана Мирвода, режисер Сергій Архіпчук та військовики української армії. Перед присутніми виступили студенти Київського національного університету культури і мистецтв і Голова Національної спілки кобзарів України Володимир Єсипок.
Рубрика – «Поетична сторінка»
ИГОРЬ КАРАМНОВ
ДЛЯ ГРЕШНЫХ,
А, МОЖЕТ, И СВЯТЫХ!
Направо – театр, очень драмы,
левее зданий немых:
двух гор – как судьба – панорама
для грешных, а может, святых!
С одной – где в преданьях когда-то
аула прекрасного честь
была посильней, чем адаты,
я связан любовью, что есть,
что, несмотря, на преграды,
на войны и даже на смерть,
живёт и надеждою рада,
как жизни самой круговерть.
С другой – я роднее, чем кости
для тела, послушного мне,
мечтавшего не о погосте
в кавказской стране-стороне.
Везли меня вверх, по дороге,
бегущей быстрее, чем тень
от гор, от которых отроги
милей, чем огни деревень.
Дорога уже не крутая
на склоне родимой горы,
и звёздочки утренне тают,
зарёй заполняя миры,
и, зажигая на юге,
снега на вершинах всех гор,
и псевдоним «Виктор Вьюгов»
мне нравится с тех самых пор.
Прошу я не портить картину,
которой нет равных,
шофёр –
не изверг, и – глохнет машина,
машина, в которой, как мор,
сидит медсестра херувимом,
готовая сделать укол,
чтоб я вдруг не умер любимым
рассветом, что страстью расцвёл.
Неведомо этой дуриле,
что я от рассвета рождён,
что лучики те не остыли
в тени незабвенных времён.
И я выхожу из машины,
а ночью – я еле заполз,
и жив я рассветом поныне,
как трепетом чувственных гёрлз!
17 – 18 декабря 2015 г.
Рубрика – «ЗМІ про митців»
«ГІТАРУ ПОВЕРНЕТЕ ПІСЛЯ ВІЙНИ...»
газета "Кримська Свiтлиця" №51 за 18.12.2015
http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=16370
У Музеї театрального, музичного та кіномистецтва України в Києві експонується виставка «ART спротив окупації». Вона розповідає про допомогу митців нашим військам на Донбасі. Співаки, танцюристи, музиканти, актори, передусім, виступають перед бійцями в зоні АТО і в госпіталях. Центр української пісні «Народна філармонія» ще в грудні минулого року організував творчий десант. Своїми піснями захопила солдатів Руслана Лоцман. Артисти згадують, що найстрашніше було в Маріуполі. Їх попередили, що коли пролунає сигнал тривоги, то вони мають лише чотири секунди, щоб добігти до бліндажа. На щастя, тривожного сигналу не було.
Бандуристи Василь Лютий, Тарас Компаніченко, лірник Ярема (Вадим Шевчук) підносили бойовий дух солдатів історичними та сучасними актуальними піснями.
Є й такі митці, які взяли до рук зброю і пішли захищати Україну в лавах добровольців.
Кінорежисер Іван Ясній взяв з собою відеокамеру. Коли навколо свистіли кулі, він брав у руки камеру, і страх минав. Так само зробив і друг Яснія Леонід Кантер. Наслідком стали два документальні фільми про добровольців, про «кіборгів», які захищали Донецький аеропорт, – «Війна за власний рахунок» і «Добровольці Божої чоти».
Створено і дві п’єси про війну на Донбасі. Цікаво, що виставу «АТО: монолог військового психолога» підпільно показали навіть у московському Театрі.doc.
Виступати перед захисниками Вітчизни і жителями визволених міст також їздили Світлана Мирвода, Анатолій Хостікоєв, Наталя Сумська, Олексій Горбунов та інші.
Ада Роговцева влаштувала в Будинку офіцерів благодійну виставу, а отримані 54 тисячі гривень передала на потреби Збройних Сил України. Ірма Вітовська робить ляльки, продає їх (найдорожча коштує дві тисячі гривень, а найдешевша – понад 600), а гроші передає на допомогу нашим військовим.
Працівники Музею театрального, музичного і кіномистецтва сплели маскувальну сітку і відвезли оборонцям України. Також у музеї було влаштовано виготовлення дітьми сувенірів для солдатів. Такі дитячі малюнки з побажаннями завжди зворушують бійців.
На виставці експонуються фото, де зафіксовано митців під час виступів у військових підрозділах, а на двох великих фото – зруйнований вибухами Луганський театр.
Соліст Ансамблю пісні і танцю Збройних Сил України Сергій Юрченко згадує, що якось після виступу до нього підійшло двоє бійців. Вони розповіли, що в БТРі згоріла їхня гітара, гра на якій надихала перед боєм і допомагала розслабитися після бою. Воїни попросили артиста продати їм гітару. Сергій Юрченко відповів, що інструмент він не продає і не дарує, а дає на час війни й уточнив: «Гітару повернете після війни». Вони не обмінялися адресами й номерами телефонів. Але артист вірить, що війна завершиться нашою перемогою, і гітара повернеться до нього...
Анатолій ЗБОРОВСЬКИЙ
м. Ірпінь
Зараз або ніколи! Першочергові завдання мовного планування
Перед Україною постало дуже багато викликів, боротьба з якими допомагає нам змінюватися –
з новою силою усвідомлювати себе як націю
http://www.radiosvoboda.org/content/article/27411694.html
07.12.2015
Лариса Масенко і Ольга Шевчук-Клюжева
Сьогодні перед Україною постало дуже багато викликів, боротьба з якими допомагає нам змінюватися – з новою силою усвідомлювати себе як націю, яка здатна самостійно вибудовувати майбутнє і вміє планувати свій подальший розвиток. Ці всі події, страшні обставини – жертви, кров, руйнування, втрата контролю над частиною територій повинні стати каталізатором перетворень, що підтвердять нашу здатність до справжнього державотворення.
Українській мові у низці першочергових змін має відводитися ключова позиція. Керівництво сусідньої Росії виправдовує агресію на території України наміром «захищати російськомовних», що переконливо засвідчує необхідність перегляду державної мовної політики. Мовне питання в Україні завжди використовувалося для політичних маніпуляцій, але мовне планування ще ніколи не було об’єктом ефективної управлінської діяльності, цілеспрямованих і продуманих зусиль держави.
Позбавлення залежності від Росії неможливе без усунення мовних комплексів, які засновані не лише на інерції проявів меншовартості, а й страху перед реальними змінами в цій нібито конфліктній темі. Ті, хто ухвалюють рішення, мають зрозуміти, що ефективна мовна політика, яка спрямована на зміцнення позицій державної мови, є частиною загальної стратегії виживання держави у надзвичайно складних зовнішніх та внутрішніх умовах. Якщо держава не грає на своєму полі, у цьому випадку мовному, то на це поле рано чи пізно виходять інші гравці. Це, власне, і відбулося у 2014 році в Криму та на частині Донбасу. І обов’язково повториться знову, якщо не буде адекватних рішень та дій.
Немає сумнівів, що суспільство в цілому готове підтримати комплексні кроки щодо зростання ролі державної мови та забезпечення її належного статусу. На жаль, сьогоднішня влада досі дотримується політики специфічного лінгвістичного плюралізму, заснованого на сприянні одночасному використанню української та російської мови в різних сферах життя суспільства. Державні інститути, засоби масової комунікації, освітні заклади «заточені» на змішування в мовленні громадян двох найбільш поширених мов, що об’єктивно веде до деградації на теренах України обох мовних систем. Гасло «Єдина країна – Единая страна» не відображає принципів адекватної політики.
Держава зобов’язана нарешті вирішити проблеми із масовим змішуванням української та російської мов, що загрожує мовній компетенції громадян. Це перше завдання. І другим, не менш важливим завданням, є створення справді належних умов для розвитку державної мови, що унеможливить повторної появи «захисників» на українсько-російському кордоні.
Варто бути об’єктивними в оцінці того, що сформувало підґрунтя для російських маніпуляцій. Громадяни, які з боку держави вчасно не отримали належних умов та стимулів для вивчення і використання української мови, відчували острах щодо власної неконкурентноздатності за умов належного забезпечення її державного статусу.
І цими комплексами вдало скористалася Росія. Тому зараз необхідно реалізувати низку системних заходів, що будуть зміцнювати статус української мови, створять умови для розширення сфер її вживання, а, водночас і не провокуватимуть конфліктів. Менше говорити – більше робити, – це має стати основним принципом національного адаптованого під сучасні реалії мовного менеджменту. Досі держава та її політична еліта використовувала зовсім інший підхід: багато говорити, але нічого не робити.
У соціолінгвістичній науці виділяють десятки основних цілей ефективного мовного планування. В Україні зараз варто говорити про дві найбільш нагальні цілі, на яких, відповідно, й необхідно зосередитися: мовна підтримка та мовне очищення. Мовна підтримка має полягати у підвищенні престижності державної мови, культивуванні володіння українською мовою як невід’ємної складової успішності в Україні. Мовне очищення включатиме механізми попередження масового неконтрольованого змішування у мовленні, яке загрожує якості подальшого функціонування української мови. У цьому аспекті маємо зосередитися на випрацюванні механізмів контролю дотримання правильності вживання української мови, унеможливлювання появи численних порушень її норм у публічній та офіційній сферах.
Логічно, що постає питання: як цього досягти, з чого почати? Рішення та дії держави, яка довго уникала відповідальності в мовній сфері, мають бути комплексними та всебічними. Але першочерговими та реалістичними щодо виконання можуть стати такі кроки:
1. Обов’язковий іспит на знання української мови для державних службовців усіх категорій і рангів, що забезпечить контроль реального володіння державною мовою претендентів на посади. Необхідно внести зміни до законодавства про державну службу та зафіксувати цю норму як обов’язкову в інших документах про конкурсний відбір на відповідні посади для всіх державних службовців. Подібні вимоги варто запровадити також для керівництва державних корпорацій, комунальних підприємств, установ та організацій. Такі новації мотивуватимуть майбутніх управлінців не лише декларативно заявляти про своє знання української мови, але й дійсно її вивчити.
2. Створення загальнонаціонального Фонду розвитку української мови, який функціонуватиме за рахунок бюджетних коштів, добровільних пожертв громадян та відрахувань підприємців, які зможуть, за їхнім бажанням, перераховувати частину податків саме до Фонду. Завданням Фонду розвитку української мови мають стати реалізовані у межах цілої країни масштабні інформаційно-просвітницькі, навчальні та дослідницькі проекти, які відбиратимуться на конкурсній основі. Керівництво Фонду має обиратися шляхом відкритого конкурсу, контролюватися незалежною Наглядовою радою, а сам Фонд проходити належний фінансовий аудит.
3. Встановлення податкових пільг для того середнього та великого бізнесу, який сприятиме створенню конкурентоздатного україномовного продукту, забезпечуватиме умови для покращення рівня знань державної мови серед співробітників. Розмір податкових пільг не має перетворитися у схему уникнення оподаткування, а скоріше повинен демонструвати зацікавленість держави у підтримці української мови і культури та мотивуванні бізнес-спільноти займати активну проукраїнську позицію.
Отже, сьогодні є вікно можливостей для поступу в сфері мовної політики, яке не завжди буде відчиненим. Тому громадські активісти, науковці, народні депутати України, представники уряду та Адміністрації президента України мають невідкладно напрацювати план змін у мовній політиці та розпочати втілювати його в життя.
Лариса Масенко – доктор філологічних наук, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія»
Ольга Шевчук-Клюжева – кандидат філологічних наук, керівник Центру наукових досліджень та соціальних ініціатив «НАШ Простір»
«Я не був «режимний»
Штрихи до портрета Юрія Шевельова. За спогадами «Я — мене — мені... (і довкруги)», есеями та інтерв’ю вченого
http://www.day.kiev.ua/uk/article/cuspilstvo/ya-ne-buv-rezhymnyy
Наталія Загоруйко
«День», 17 грудня, 2015
Юрій Шевельов народився 17 грудня 1908 року в Харкові в сім’ї генерал-майора Володимира Шнейдера та Варвари Медер. Під час Першої світової 1916 року батько через підозри щодо німецького походження змушений був змінити прізвище: «Воно мало б бути виразно російське без крамоли й зради. Вибрали Шевельов, по батькові — Юрійович».
Після закінчення школи планував вступати на літературний факультет Харківського інституту народної освіти (до революції — історично-філологічний факультет Харківського університету), але через тодішню моду на інженерний фах вирішив подавати документи й на хімічний факультет Харківського технологічного інституту, поклавши «остаточний вибір на долю». На останньому іспиті до технологічного з алгебри отримав двійку, за що всі дальші роки «почував безмежну вдячність Провидінню». У 1931-му здобув кваліфікацію викладача мови та літератури в середніх навчальних закладах. Навчаючись в інституті, відмовився від стипендії — не хотів бути боржником радянської держави.
Після закінчення інституту вступати до аспірантури не поспішав, бо претендентів ретельно перевіряли і могли виявити його «соціяльне походження». І лише 1936 рік започаткував новий період його життя, коли Сталін проголосив: «Син за батька не відповідає».
У 1939 році захистив кандидатську дисертацію «Мова і стиль політичної лірики П.Г. Тичини» під керівництвом Л.А. Булаховського.
З 1944 року деякий час жив у Німеччині, де, попри складні повоєнні умови, повністю занурився у процес творення нової української літератури — заступник голови Мистецького українського руху (1945—1948 рр.) та перебував на посаді доцента слов’янської філології Українського вільного університету в Мюнхені (1946—1949 рр.). 1949 року отримав докторський науковий ступінь «на основі» праці «До генези називного речення», яка була написана ще в Харкові.
Переїхавши до США 1952 року, викладав славістику в Гарвардському (1952—1954 рр.) та Колумбійському (Нью-Йорк, 1954—1977 рр.) університетах.
Автор понад 800 наукових досліджень. Найвідоміші наукові праці «Передісторія слов’янської мови: історична фонологія загальнослов’янської мови» (1965), «Історична фонологія української мови» (1979), після яких, як зауважила О. Забужко: «Всерйоз повторювати стару імперську мантру про «спільносхідніслов’янські корені» та «колиску трьох братніх народів» не можливо так само, як після Коперника вчити про землю на трьох китах».
Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (2000 р.).
Помер 12 квітня 2002 року в Нью-Йорку.
2013 року Українським центром Міжнародного ПЕН-клубу, Києво-Могилянською Бізнес-Школою, видавництвом «Дух і Літера» та Українським науковим інститутом Гарвардського університету було засновано премію модерної есеїстики імені Юрія Шевельова.
***
«Народився я, за розповідями і за документами, 17 грудня (4 грудня старого стилю) в Харкові, десь коло 3 години ночі. Тоді ні народження, ні смерті людей не були ховані від людських очей. Для пологів жінок не звозили до лікарень, на свого роду масову продукцію. На пологи викликали акушерку додому, і дитина приходила на світ серед своєї майбутньої родини, не в лябораторно-асептичних казеннобілих стінах».
***
«Десь коло сімох років стався мій перший бунт. Він почався з відкинення мого імени. Мене охрестили Георгієм, а звали, малим, Жоржик. Тоді я не вмів вимовити ні ж, ні р, і в моїх устах Жоржик перетворився на Зьозю. Кличка прищепилася, і так мене в родині звали, спершу жартома, потім повсякчас. Такий надмір ніжности мені докучав, я заявив, що більше на Зьозю не відповідатиму, бо я вже великий, а це робить мене незаслужено малим. Але я не хотів і бути Жоржем. Тут уже, мабуть, говорив і патріотизм перших років війни з німцями. Французи, правда, були союзники, але все таки краще було мати слов’янське ім’я. Так я став Юрій. Коло того самого часу, нагадаю, мій батько з Володимира Карловича став Володимир Юрійович. Гармонія поколінь».
...
Орлуша написав вірш про прес-конференцію Путіна
http://dt.ua/CULTURE/orlusha-napisav-virsh-pro-pres-konferenciyu-putina-194435_.html
«Дзеркало тижня», 18 грудня
Вірш отримав назву "Стенограма".
Орлуша опублікував новий вірш
Російський поет Андрій Орлов, відомий під псевдонімом Орлуша, на своїй сторінці в Facebook опублікував новий вірш "Стенограма", присвячене прес-конференції президента РФ Володимира Путіна.
СТЕНОГРАММА
Вошёл. Весь зал, конечно, встал.
Он снял часы. Песков - не стал.
Двойник? Да нет, похоже, тот:
- Вот, для начала, анекдот!
Ну, анекдот - довольно плоский -
Про то, что наша жизнь - в полоску,
Как зебры тело - чёрно-бело.
Весь зал подумал: "Это - смело!
Вот так, с порога, резко - р-раз!
Про трудности, не в бровь, а в глаз!"
Не отвлекаемся! Песков,
Глядел, как кот на хомячков,
Джокондовой лучась улыбкой,
И ткнул свой пальчик без ошибки
Для задавания вопроса
В латентного единороса,
Державшего в руке табличку
"Коррупция и обналичка".
И - понеслась кривая в щавель!
Вовант на место всех поставил,
Для всех нашёл по два словца,
При этом не менял лица,
Не нервничал, не горбил спину.
Вот, например, про Украину:
- Мы никогда не говорили,
Что мы туда не заходили,
Что там военных наших нет!
Взорвался смехом интернет,
Я лично под столом лежал,
А он при этом продолжал
Спокойно и проникновенно:
- Там ряд некадровых военных
Забыв про службу, жён и дачи,
Решают разные задачи,
И боевые - в том числе.
Потом, с улыбкой на челе,
Напомнил, что Саакашвили
Американцы подрядили
Разрушить бывший наш совок,
А это, стало быть, плевок
В лицо любимой Украины!
...Я понял меньше половины
Того, что он в тот день сказал.
При этом мне казалось, зал,
Держа над головой таблички,
Башкой кивая по привычке,
Был весь как будто под гипнозом,
Внимая шуткам и угрозам:
"Мы отовсюду всех достанем!",
"Мы базы создавать не станем",
"Американцам турки лижут",
"Не страшен кризис, как я вижу",
"Дочь не училась за границей",
"Сирийцы больше, чем сирийцы",
"Мы перекроем с газом трубы",
"У Турчака украли шубы"...
Глядел и думал: не пойму!
Ему - вопросы про Фому,
А он без страха и без стрёма
Им отвечает про Ерёму,
На "дили-дили" - "трали-вали":
- Мы вам не врём, что раньше врали,
А раньше врали потому,
Что мы не врали никому!
Закончил он. И, как ни странно,
И люди у телеэкранов,
И журналистский холодец,
Сказали дружно: "Молодец!
По полочкам! Толково! Внятно!
Теперь и дураку понятно,
Что мы... короче... в общем... где-то,
Что есть успехи и ракеты,
Что брент и юралс - ерунда,
Что курс и цены - не беда,
Грузины правят Украиной,
А те, кто против нас - скотины!"
Он встал. Надел часы. Ушёл.
- На нас минуты не нашёл! -
Воскликнул журналист испанский
Собчак в рубашке арестантской.
- Зато он поглядел на нас! -
Табличкою JE SUIS KAVKAZ
Ему с улыбкой помахал
Чеченской прессы аксакал.
Все стали делать селфи с Вовой,
Но не с "самим", а с Соловьёвым,
А самому (на ухо, лично)
Песков сказал: "Прошло отлично!"
Что ж, в заключение, народ,
Хочу напомнить анекдот,
Что рассказал гарант в начале:
Вы никогда не замечали,
Что тело зебрино, увы,
Начавшись с дивной головы,
Как ты тельняшечку ни штопай,
Всегда заканчивалось жопой...
Прес-конференція Путіна пройшла 17 грудня. Він визнав присутність у Донбасі людей, які "вирішують питання". "Ми ніколи не говорили, що там немає людей, які займаються там вирішенням певних питань у військовій сфері, але це не означає, що там присутні регулярні російські війська, відчуйте різницю". Також, за словами Путіна, потрібно звільняти людей, "які утримуються, з одного боку, так і з іншого".