Бюлетень №50 (428) 2016 рік
Новини одним рядком:
7 листопада – вечір українського романсу присвячений 86-річчю Ліни Костенко за участі бардів, Львів, обласна філармонія
16 листопада – літературно-пісенна композиція «Сад божественних пісень» присвячена Григорію Сковороді у Києві
19 листопада – Віктор Морозов виступав на "Вечорі української пісні", музей округу Говард (Еллікот Сіті, штат Меріленд, США)
20 листопада – В. Морозов виступав на концерті українських колядок у соборі Пресвятої Родини (Вашингтон, округ Колумбія, США)
27 листопада – концерт «Україна-Майдан-Європа-Світ», Київ, Український дім
1 грудня – відкритий аукціон для подарунків вихованцям Грунівської школи-інтернату, Суми, бібліотека ім. Т.Г. Шевченка
1 грудня – концерт Георгія Матвіїва (бандура, Одеса) у залі камерної та органної музики Рівненської філармонії
6 грудня – 2014 року помер поет і автор пісень Володимир Шинкарук
6 грудня – концерт Євгенії Ланцберг (Росія) у малому залі київського КАП “Арсенал”
10 грудня – всеукраїнський патріотичний фестиваль "Олевська республіка" в місті Олевську на Житомирщині
Володимир Шинкарук
* * *
Осінній розпродаж
жовтого листя.
Підходьте, люди…
Бери – не хочу…
У небі дощик
пунктиром висне…
І вечір тихо
іде до ночі…
Дивлюся сумно
на сад іржавий,
Вдихаю тишу
на повні груди.
Мені не треба
гучної слави…
Благаю,
візьміть мою пісню, люди!
Вона у мене
осіннього змісту…
Візьміть… Будь ласка…
Не треба грошей…
…Барвиста осінь
виходить з міста…
Й заходить в душу,
барвиста осінь…
Повідомлення від бардів та прихильників авторської пісні та поезії
Листи надсилайте на Emaіl: p_karta@ukr.net, p_karta@maіl.ru
Суми – Григорій Назаренко
Правила проведення відкритого аукціону (далі –«А»)
- Ціль «А» – збір коштів для придбання подарунків вихованцям Грунівської школи-інтернату. Що будуть вручені дітям під час благодійної акції «Мандрівник Миколай – на гостину завітай».
- «А» проводиться у четвер 01 грудня 2016 року о 17 год 30 хв.
в приміщенні відділу мистецтв бібліотеки ім. Т.Г. Шевченка.
- У «А» приймають участь усі бажаючі віком від 18 років.
- На «А» виставляються лоти, що мають відношення до активного відпочинку.
- Один учасник може представити до 5 лотів, які попередньо заносяться у письмовий перелік.
- Бажана особиста участь у «А» власників лотів.
- Лот вважається проданим після проголошення найвищої ціни.
- Лот не проданий з першого разу автоматично переноситься у кінець списку.
- Лоти не продані після повторного оголошення направляються на благодійність.
10. При неможливості оплатити під час «А», можлива відстрочка до 3 х днів тобто до 12 години понеділка 5 грудня 2016 року.
Харків – Літературний музей
Грудень у ЛітМузеї
2 грудня, 18.30 — «Бешкет у Кав’ярні Пóка»
15 грудня, 16.00 — презентація книги матеріалів тренінгової програми «Культ чи культура: розвиток учасницьких практик у музеях» (за підтримки Goethe-Institut в Україні)
23 грудня, 17.00 — відкриття різдвяної виставки «Крижана діва»
24 грудня, 10.00-18.00 – «Вихідні в Літмузеї»
26 грудня, 18.30 — Входини у «Слово» (закриття сезону «Кав'ярні Пóка»)
Детальна інформація про кожен захід – окремою розсилкою.
Виставки
«Григорій Сковорода: мандрівка за щастям»
Постійна експозиція Харківського ЛітМузею присвячена творчості Григорія Сковороди, українського мандрівного поета і філософа XVIII ст., його міркуванням про щастя.
«Мустафа Джемілєв і українські шістдесятники:
солідарна боротьба за спільну свободу»
(виставка триватиме до 20 грудня 2016)
На виставці через фотокартки та життєві історії показано важкий шлях повернення Мустафи Джемілєва до Криму і новий початок його боротьби у 2014 році за анексовану Батьківщину.
Сьогодні перспективи існування політичної нації для українських громадян знову стало вкрай актуальним. Сучасні політичні репресії з боку Росії примушують повернутися також до досвіду часів українського руху опору 1960-х – 1980-х років, із його відстоюванням національних прав і людської гідності, коли мистецтво перебувало в авангарді політичної думки.
На виставці представлені матеріали, що демонструють боротьбу українців проти радянської системи у 1960‑х – 1980-х роках, як-от: мікротексти, написані в радянських тюрмах, самвидав і «тамвидав», таборова поезія тощо. Можливо, те, що сталось 50 років тому, допоможе краще зрозуміти сьогодення.
Заходи
«Кав’ярня Пока» – «місце перепочинку літераторських душ 20-х рр.», де обговорювалися пекучі теми та народжувалися ідеї.
Раз на місяць протягом цілого року сходи Літмузею перетворюватимуться на очуднений простір у стилі «Кав'ярні Пока», де любили збиратися літератори. У 20-х числах, 20 щасливих відвідувачів зможуть побувати на особливому заході про 1920-ті роки. Скуштувати улюблені напої і ласощі котрогось із письменників, побути учасником творчої текстової лабораторії, дізнатися чимало невідомих історій.
Адреса: м. Харків, вул. Багалія, 6 (ст. м. «Пушкінська» або «Архітектора Бекетова»).
Вартість вхідного квитка до музею – 12 грн. 50 коп. (для учнів та студентів – 7 грн ),
екскурсії чи інтерактивної програми – 50 грн. Довідки за телефоном 706-25-79.
Слідкуйте за подіями в Літмузеї на сторінках
http://www.facebook.com/groups/lit.museum/ та http://vk.com/litmuzey_club
Київ – Якубовський
Вітаю, Петре і дякую за черговий літопис. Жовтень та листопад були досить насиченими та плідними на хороші справи, а саме концерти з Сергієм Морозом у Кривому Розі, Львові та Києві. Вже вкотре переконуюсь, що Україна це безмежний простір творчості та любові, на якому ти можеш творити і жити. Головне зрозуміти чому саме Бог послав тебе на цю дивовижну землю наділивши творчими крилами. Напевно щоб ми саме тут шукали ключі для свого власного гармонійного польоту. Тому так дорого і важко ми платимо за свободу і вільне дихання. Отож бажаю всім ніколи не втрачати цього найвищого почуття волі та свободи!!!
Львів – сайт http://www.032.ua/afisha/full/30102
Вечір українського романсу присвячений 86-річчю Ліни Костенко
Де Львівська обласна філармонія
Коли 7 листопада, 19:00
Ціна 60-280 грн.
Концерт.
Можливість зазирнути у дзеркало творчості Ліни Костенко, пізнати себе і вкотре переконатись в досконалості українського слова та відчути чистоту струн душі, які відізвуться на спів Сергія Мороза та Ігоря Якубовського з Києва, Павла Тютюнника з Донбасу, Зої Слободян з Івано-Франківська, Лариси Бережан з Чернівців, Наталки Криничанки зі Львова – виконавців бардівської пісні, Лауреатів Всеукраїнських фестивалів та конкурсів.
Поетичну музику Ліни Костенко представлять легендарна артистка театру і кіно, Народна артистка України – Раїса Недашківська, Заслужена артистка України, акторка «Театру у кошику» центру ім.Леся Курбаса – Лідія Данильчук.
Київ – сайт http://svitle.org/informatsiya/1221-sad-bozhestvennikh-pisen-na-stseni-khristiyanskoji-nadiji
«САД БОЖЕСТВЕННИХ ПІСЕНЬ» НА СЦЕНІ «ХРИСТИЯНСЬКОЇ НАДІЇ»
16 листопада 2016
На сцені київської церкви «Християнська надія» відбувся показ літературно-пісенної композиції «Сад божественних пісень», присвяченої життю, творчості та духовному світогляду відомого українського філософа, поета, педагога Григорія Сковороди .
У постановці взяли участь лауреати та дипломанти всеукраїнських пісенних конкурсів сестри Галина та Людмила Турчак, композитори й виконавці Сергій Мороз, Ігор Якубовський, академік Національної академії наук України Володимир Широков .
Автором сценарію літературно-пісенної композиції виступила член Національної спілки кінематографістів України, лауреат міжнародної премії "Коронація слова" Віра Мельник .
Із вступним словом до присутніх звернувся старший пастор церкви «Християнська надія», єпископ об’єднання «Українська місіонерська церква», один з авторів книжки «Учитель із Назарета і учень із Чорнух. Роздуми над книгою, яку носив в подорожній сумці Григорій Сковорода» Валерій Решетинський.
Глядачі мали змогу ознайомитися із основними життєвими принципами відомого філософа, що базувалися на Біблійних засадах та християнських цінностях , прослухати талановиті музичні композиції, поринути в атмосферу гармонії, духовності й невибагливої простоти, в якій жив і творив Григорій Сковорода.
Житомир – сайт http://zhitomir.today/news/society/na_zhitomirshchini_vidbudetsya_vseukrayinskiy_patriotichniy_festival_olevska_respublika-id17222.html
На Житомирщині відбудеться Всеукраїнський патріотичний фестиваль "Олевська республіка"
10 грудня 2016 року в місті Олевську відбудеться Всеукраїнський патріотичний фестиваль "Олевська республіка". Про це повідомляють організатори фестивалю.
З 10-ї години на учасників фестивалю чекає експозиція світлин "Легіону Свободи", презентація національно-патріотичної літератури, виставка традиційних ремесел (на майдані Соборному).
О 12:00 – молебень та панахида біля пам’ятного знаку Олевській республіці.
З 13:00 до 18:00 – в Олевському народному краєзнавчому музеї (вул. Володимирська, 6) відбудеться історичний диспут на тему "Олевська республіка – етап українського державотворення у ХХ столітті (до 75-ї річниці створення)" під кураторством директора Науково-дослідного інституту українознавства Богдана Галайка.
З 13:00 до 16:00 – концерт кобзарів і лірників (Тарас Силенко, Михайло Хай, Андрій Ляшук, Василь Лютий, Юрій Ягусевич, Тарас Компаніченко) у районному будинку культури (вул. Свято-Миколаївська, 8).
З 15:00 до 22:00 на центральному майдані на головній сцені виступатимуть гурти "Варйон", "Телері", "Русичі", "Рутенія", "Хорея Козацька", "Poliкарп", "ТаРута".
З 22:30 до 2:00 буде відкритим нічний кінозал патріотичних художніх та документальних фільмів (у районному будинку культури).
Окрім цього, на учасників заходу чекають козацькі забави, гуртовий спів, дитячі ігри, танки (хороводи), майстер-класи українських народних танців та українських ренесансних і барокових танців, написання малюнків та листів, виготовлення патріотичних оберегів-браслетів українським воїнам, що захищають Україну від московської військової агресії, збір коштів, медикаментів та продуктів для фронту, козацька юшка.
Чернівці – сайт http://www.bukinfo.com.ua/show/news?lid=84030
У Чернівцях на концерті збиратимуть допомогу на лікування
виконавиці авторських пісень Олени Касьян
НЕ БУДЬМО БАЙДУЖІ /
У Чернівцях в Будинку естетики та дозвілля 29 листопада відбудеться концерт на підтримку автора і виконавиці авторської пісні Олени Касьян, яка четвертий рік поспіль бореться з онкохворобою.
Про це на своїй сторінці в Facebook повідомив директор Центрального палацу культури Чернівців Олександр Мадей.
"Приходьте на концерт для того аби допомогти їй фінансово або ж просто послухати пісні Лєни і для Лєни. Також буде змога придбати її книжки, аудіоальбоми. До зустрічі 29 листопада у Будинку естетики і дозвілля (вул.Шепетівська, 5) о 18.30 год. А Оленці побажаємо скорого одужання!", - написав Мадей.
Водночас він закликав усіх небайдужих допомогти Олені фінансово: картка Приватбанку: 5363 5423 0340 9164 (Касьян Олена).
Київ – сайт http://www.icc-kiev.gov.ua/agenda/kontsert-ukrajina-majdan-evropa-svit
Концерт «Україна-Майдан-Європа-Світ»
27 листопада в концертній залі Українського дому о 17.00 відбудеться благодійний концерт «Україна-Майдан-Європа-Світ» за участі українського рок-гурту «Фата Морґана» та відомого німецького рок-барда Ґєрда Крамбєра.
В часи НДР Ґєрд Крамбєр був дисидентом і брав активну участь у боротьбі за воз'єднання Німеччини.
Після повалення «берлінської стіни» на 300 тисячному концерті він презентував власну пісню «Матінка Європа», що закликала до європейської єдності, а присутні на цій події Михайло та Раїса Горбачови попросили виконати її «на біс».
Відвідавши вперше Україну під час Революції гідності, Ґєрд Крамбєр щиро закохався у нашу країну та Київ і тепер докладає чимало творчих сил і власних матеріальних ресурсів задля підтримання європрагнень України.
Коли на міжнародному бард-фесті «Захрипла Душа» - Київ – літо 2016» він познайомився із рок-гуртом «Фата Морґана» виникла ідея творчої співдружності – наслідком якої і стала ця концертна програма.
У фіналі на глядача чекає прем'єра професійного відеокліпу на пісню Ґ.Крамбєра "Спогади про Майдан" із текстом німецькою, російською та українською мовами із субтитрами англійською - задля подальшої ротації його у Європі.
Концерт буде благодійним на користь людини, якій під час Майдану гранатою було пошкоджено зір.
Вхід по запрошеннях.
Сайт Віктора Морозова http://www.victormorozov.com/ukr/frame.html
19 листопада 2016 - Віктор Морозов виступав сольно і з хором "Спів-Життя" на "Вечорі української пісні" в музеї історичного товариства округу Говард (Еллікот Сіті, штат Меріленд, США)
20 листопада 2016 - Віктор Морозов виступав разом із хором "Спів-Життя" на концерті українських колядок у соборі Пресвятої Родини (Вашингтон, округ Колумбія, США)
Сайт http://museum-ukraine.org.ua/?p=9052
23 11 16
На рубежі 70—80-х років минулого сторіччя чудове вокальне тріо з Луцької державної філармонії — Антоніна, Світлана та Валерій Мареничі, які виконували українські пісні, гриміло на всю країну. Родзинкою творчості цього гурту стали старовинні українські народні пісні, які учасники колективу дбайливо відшукували в архівах і надавали їм нового звучання.
Артисти настільки перейнялися українською піснею, що змогли закохати в неї всю країну. Мареничів цінували і поважали. Приміром, Муслім Магомаєв в одному з інтерв’ю сказав: «Я бы хотел сделать азербайджанской песне такие же легкие крылья, как Мареничи украинской».
Витоки Мареничів — з Дніпропетровщини
Ансамбль був частим гостем на Дніпропетровщині. Може, тому, що Валерій Маренич — родом з Кривого Рогу.
— Акорди для семиструнної гітари показала мама, вони в мене лишилися. Мама співала в Дніпропетровській філармонії, а батько грав у духовому оркестрі на заводі в Кривому Розі, — згадує Валерій.
А ще прекрасний викладач вокальної майстерності музичного відділення Самарського соціально-педагогічного коледжу Антоніна Олексіївна Козакова з 1964 по 1968 роки вчила вокалу свою юну, талановиту тезку Тоню Сухорукову. Вона прищепила майбутній «зірці» високу пісенну культуру і любов до українських народних пісень, яку сама Антоніна Олексіївна увібрала з молоком матері. Справа в тому, що народилася Козакова і виросла в славетному своєю дивною пісенністю Придніпров’ї — в селі Покровське Нікопольського району Дніпропетровської області. Поряд з малою батьківщиною майбутнього чоловіка Антоніни — Валерія Маренича.
Наш земляк, народний артист України, конферансьє Іван Шепелєв розповідав, що найкращим подарунком для емігрантів-українців були диски тріо Мареничів.
Добре сам пам’ятаю, що на пікові популярності цього тріо існувало багато «клонів» Мареничів, які частково заповняли великий попит на їх творчість.
Ера Мареничів
Згідно з легендою тріо Мареничів виникло досить випадково – якось на концерті ВІА в якому вони співали, в провінційному будинку культури зник електричний струм… Акустичний концерт був настільки вдалим, що філармонія швиденько оформила їх самостійною творчою одиницею…Валерій Маренич (01.01.46) родом з Кривого Рогу, його дружина Антоніна Сухорукова (17.03.50) та її сестра Світлана (01.03.56) – корінні росіянки з Самари (тоді Куйбишева), а потрапили вони всі до Луцька з… Казахстану.
Валерій Маренич
1946, 1 січня — народився в Кривому Розі
1971 — одружився з Антоніною Сухоруковою
1973 — разом з Антоніною та її сестрою Світланою створив ”Тріо Мареничів”
1979 — представляли Україну на ”Євробаченні”
1980 — не схотіли співати під фонограму на Московській Олімпіаді
1981 — через відмову кинути гастролі Україною, аби виступити на Дні колгоспника в Москві, Мінкульт СРСР заборонив виступати за межами Волинської області; тріо прибрали з ефіру
1983 — народився син Богодар
1992 — гастролі Північною Америкою; чутки, що Мареничі втекли до Канади
1998 — компакт-диск ”Три тополі”
2003 — народні артисти України
2004 — Мареничі заявили, що більше не виступатимуть утрьох
2005 — диск Валерія ”Ген, на узліссі хрест мовчить”
Тріо Мареничі:
· Валерій Маренич — вокал, гітара, бонги, кларнет
· Антоніна Маренич — вокал, маракаси, гармоніка, бубон, бас-гітара
· Світлана Маренич — вокал, бубон, гармоніка
Антоніна почала співочу кар’єру у вокальному октеті московського естрадною оркестру «ВІО-66» під керівництвом Юрія Саульського, з 1971 р. вона співає у дуеті з Валерієм, а за два роки до них приєдналася і Світлана.
Візитною карткою ансамблю стали народні шлягери «Несе Галя воду», «Чом ти не прийшов», а також авторські пісні В.Івасюка та А. Злотника. Вперше з’явившись на телеекранах у 1978 році, учасники тріо в тому ж році стали заслуженими артистами України, а протягом наступних трьох років фактично не покидали ефір, підкоривши серця мільйонів слухачів. Цей період шанувальники колективу назвали «ерою Мареничів».
Тріо вибороло перше місце на огляді ВІА у Харкові, а нагородою стала поїздка на молодіжний фестиваль на Кубі (однак у Гавану їх так і не пустили). 1979 рік. «Мелодія» випустила довгограй Мареничів, Укртелефільм зробив його відеоверсію. У цьому ж році Мареничі представляли Радянську Україну на Євробаченні із піснями «Ой у гаю при Дунаю» та «Несе Галя воду».
Раптове зникнення
Мареничі відмовлялися від стадіонних концертів, не співали під фонограму, не захотіли обслуговувати Московську олімпіаду, та ще й захоплювалися піснями січових стрільців. Після чергової відмови співати в офіційному концерті до Дня колгоспника спалахнув скандал — історія потрапила в газети. З Міністерства культури прийшов наказ із забороною Мареничам виступати за межами Волинської області, був розмагнічений свіжо знятий фільм, припинена трансляція їхніх записів на радіо та телебаченні. Таке раптове зникнення суперпопулярного колективу України спричинило до появи чутки про їхню втечу до Канади — а вони, як і раніше, жили у Луцьку, утрьох в однокімнатній квартирі. Із небуття Мареничі повернулися тільки на початку 1994 pоку, коли, розпрощавшись із Волинською філармонією, самостійно відзначили 20-ту річницю своєї творчої діяльності великими концертами у столичному палаці «Україна».
1998 р. виходить перший компакт-диск Мареничів «Три тополі» з піснями початку 80-х, що раніше не видавалися, а вже через два роки перевидано перший альбом — «Ой під вишнею…».
Лютий 2003 р. — Антоніні, Світлані і Валерію Мареничам присвоєно звання народних артистів України. З цієї нагоди вийшов у світ збірник «Співає тріо Мареничів».
«Більше не виступатимемо утрьох»
Валерій Маренич все частіше виступав сольно, і в кінці 2004 р. відоме тріо розпалося (Мареничі заявили, що більше не виступатимуть утрьох). Першим оговтався Валерій, і вже за півроку випустив довгограй «Пісні волинських авторів», а вже 2005 р. вийшов його диск «Ген, на узліссі хрест мовчить». Нещодавно з допомогою Олеся Саніна то Олега Климчука Валерій Маренич підготував до тиражування новий компакт-диск своїх пісень, до якого увійшло два десятки переважно повстанських і героїчних пісень на слова волинських, львівських і київських авторів: «Нами снили поліські пущі», «Зв’язкова», «Я сьогодні від вас від’їжджаю».
Антоніна також виступає сама, подекуди залучаючи до своєї концертної діяльності і сестру Світлану.
Пропоную вірш згаданої пісні, яку співав Валерій Маренич. Упорядник
Я сьогодні від Вас від’їджаю
Я сьогодні від Вас від’їджаю
Боронити ріднесенький край.
Може, вернусь, а, може, загину –
Ти, дівчино, про мене згадай.
І згадай ті щасливі хвилини,
Як любились, кохалися ми…
Твоє личко – рожевий цвіточок,
Твої очі чарують мене.
А удома старенькая мати
Свого сина в віконце вигляда,
Чи поверне він з чорного лісу,
Чи покращить матусі життя?
Ой, не плач, не ридай, стара мати,
Твого сина на світі вже нема…
Він загинув в повстанському бою
Залишилась могила сумна.
Київ – Тетяна Яровицина
http://yarovitsyna.kiev.ua/publ/pamjatnye_sobytija/vidkritij_list_do_druziv_blizkikh_i_dalekikh_majbutnikh_i_kolishnikh/1-1-0-355
ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ДО ДРУЗІВ -
близьких і далеких, майбутніх і колишніх
От про що мені хочеться сказати сьогодні, мої хороші… Як точніше - давно кортіло висловитися, але саме сьогодні підійшло під горло.
Ще декілька років тому я й не сподівалася того, що писатиму українською. А надто – що говоритиму. Що свідомо і вперто переходитиму на спілкування Мовою. Що по-дитячому захоплено горнутимуся до неї, як до рідної людини.
Отже, я на це здатна, бо...
По-перше, вдячна життю за те, що дає мені прекрасних людей, які володіють потрібними мені знаннями. Прикро, що не одразу, лише на певних етапах я готова почути їх. Але ж щодо мови почула, хоч були і гострі дискусії, і одного разу навіть сльози. Ще й досі, бува, чубимося. Справжні знання залегко не даються. Як кажуть, дешеве може бути поганим, а добре дешевим - ніколи.
Одним з таких світочів для мене була моя вчителька української Любов Іванівна Антішко, яка навчила мене любити і жадібно пізнавати те, що любиш. Світла їй пам'ять.
По-друге, вдячна собі за схильність докопуватися до першопричин тих чи інших суспільних процесів. Напевно що й досі я багато чого не знаю, не розумію, але я відчуваю, я бачу. І це часом важливіше.
По-третє, вдячна цій сумній добі за болючий урок. Української і взагалі. Крапка.
По-четверте, вдячна всім моїм друзям і знайомим, які взяли на себе сміливість наблизитися до України: опановувати українську, пропагувати цінності, звичаї рідної землі, вносити свій власний внесок у сучасну культуру. Багато хто з них ще донедавна робив перші незграбні спроби спілкування незвичною мовою. Маріуполь, Сніжне, Одеса, Крим… Це торкало за живе, кликало допомогти. Хтось просив підказувати, як краще сказати, весь час виправляти. А тепер вже говорить на повний голос і досить впевнено формулює свої думки.
По-п'яте, я фізично не можу боронити державу на передовій. Але я можу створити українське поле для дітей наших оборонців.
Одного дня я досить гостро відчула, що мені неприємно чути себе російською, хоча це мова мого дитинства, й у інших вустах агресії вона в мені не викликає. Ми з друзями якось спілкувалися на тему: чи слід переходити на російську з поваги ло людини. Моя думка: не слід. Хіба що людина геть не розуміє. А от інтонація має бути теплою, осяйною. Тоді будь-хто сприйме тебе зі знаком +. Нещодавно, щоправда, в одному культурному закладі довелося російською пояснювати вахтеру, що ж то є "пройти за лаштунки"))
Єдине, чого я боюся позбутися - конструктивної інтонації. Бо тема важка, а лаятися тягне російською, хоч ти що.
Багато хто випав з кола спілкування, наголошуючи, що «нам нема про що говорити». Щасти їм. Може, отямляться і ще буде «про що». Хоча надій не багато. Бо ці люди не мають глибинної сутнісної потреби в Україні. Цивілізаційна прірва навряд чи зникне одної чудесної миті. По-людськи я поважаю тих людей, які є і були поряд. Не достойних поваги і любові серед мого кола навряд чи можна знайти. Я не дорікатиму їм за їхній вибір, або ж небажання його зробити. Але я так само вдячна їм за те, що крім щасливих спогадів, подарували мені купу вільного часу для творчості і сидіння над словниками. Не кажучи вже про прості людські потреби.
Моє мовлення ще таке недосконале, що навіть боюся робити прогнози, коли ж то я опаную українську. Адже пісна, шкарубка технічна мова, з якою я працюю багато років, висушує водночас і внутрішній світ, і здатність до соковитих висловів.
Зрушити з місця мені допомогли словники
http://lcorp.ulif.org.ua/dictua/
http://ukrlit.org/slovnyk/
http://ros-ukr-idioms.wikidot.com/
http://www.apriori.lviv.ua/shop/довідкова-література/мова-не калька/
а також книжки Михайла Стельмаха «Правда і кривда» та «Чотири броди».
2, 5 тис. виписаних при цьому невідомих і маловживаних мною слів - це той файл, за який я нині трушуся якнайбільше, адже це - роки праці.
Однак, збагнути примітивність свого рівня знань допомогла саме робота над перекладом «Рассказиков о Мышонке» В’ячеслава Купрієнка. Тут тобі й простір для фантазії, і невимушений стиль викладення, і купа неологізмів, які деколи геть обеззброювали. Працюємо над перекладом великою командою і отримуємо щире задоволення. Ще й досі вилизуємо, бо завжди є куди розвиватися. Вдячна кожному, хто допоміг – мені і собі. Сподіваюся, то буде добра праця.
Ще одне.
Багато хто виокремив мене серед інших україномовних авторів за вірш «Двомовність». Він дійсно сильний і правдивий, але для мене це - вчорашній день. Поясню. На момент Революції Гідності він був опорою і надією для багатьох. Його дуже добре сприймали і сприймають схід і південь країни. Для них – це місточок до України, це подана рука.
Цілком природно, що захід та гарячі русофоби сприймають його негативно саме через домішок російської мови, яку люди ні чути, ні бачити не хочуть, бо багато лиха та мова заподіяла нашій землі. І я їх розумію, ба навіть підтримую.
Дякую Василеві Довжикові, який свого часу запропонував розірвати вірш на дві частини: правду і самообман. Першу частину під назвою "Двомовність" обірвати на словах «в землі – біда». Психологічно я до цього готова. Але практично навряд чи вдаватимуся до цього, бо цей вірш є чудовим наочним посібником для тих, хто щойно йде до України. Є про що поговорити поміж віршами.
Чернівці – сайт пам’яті Володимира Івасюка http://www.ivasyuk.org.ua/news.php?lang=uk
В гостях у музею Володимира Івасюка побував композитор Гамма Скупинський
Свято музики і любові до краю відбулося 22 листопада 2016 року у Чернівецькому обласному меморіальному музеї Володимира Івасюка.
Буковина радо вітала відомого композитора світового рівня Гамму Скупинського (США, Лос-Анджелес), автора музики до 35 фільмів з Джекі Чаном, 20 симфоній, 20 опер, 3 балетів та іншого.
Гамма Олександрович жив і творив у Чернівцях, працював у музичному училищі. Педагогічну діяльність поєднував із роботою у Чернівецькій обласній філармонії, куди його запросив Пінкус Фалік для співпраці з відомими колективами «Червона рута» і «Смерічка».
Цієї днини у музеї було велелюдно. Мистця щиро вітали директор музею Мирослав Лазарук, викладачі та студенти ЧНУ ім. Ю. Федьковича — професор Тамара Марусик, доценти Вадим Лісовий, Іван Дерда, Олександр Залуцький, Ярина Вишпінська, Світлана Герегова; поетеса та перекладач Наталія Куконіна, фотохудожник Роман Островський, заслужений журналіст України, директор видавничого дому «Букрек» Дарина Туз-Максимець, гості з Одеського державного університету, колишній чернівчанин, а нині киянин, Олег Станков, який не бачив композитора майже 40 років, палкі шанувальники музичного мистецтва.
Ініціювала захід та натхненно вела Ірина Бойчук, доцент, кандидат педагогічних наук, яка досліджує та популяризує творчість багатьох буковинських композиторів, таких як Сидор Воробкевич, Чіпріан Порумбеску, Володимир Івасюк, Гамма Скупинський. Саме за її наполегливості в досить короткий термін у знаному видавництві «Букрек» вийшло три нотних альбоми композитора: альбом фортепіанних п’єс «No Kid-ding Notebook», «Bukovina Duets» для фортепіано в чотири руки.
Гість був дуже зворушений зустріччю зі своїм колишнім учнем — народним артистом України та заслуженим діячем мистецтв України Віктором Рураком; звучанням власних мелодій із нотних збірок «Буковинські танці» та «Буковинські дуети» у виконанні студентів та викладачів кафедри музики ЧНУ ім. Ю. Федьковича Вадима Лісового, сестер Білінських — Вікторії та Юлії, Ярини Вишпінської, Олени Кнігініцької, Богдана Трояна та вихованця музичної школи №2 Михайла Райляну зі своєю мамою. Звучали пісні «Крута гора» та «Чому цвіте троянда» у виконанні заслуженого артиста України Івана Дерди та Христини і Ярослава Гавянець.
Зворушливим, відвертим і переконливим було слово і самого Маестро: «Дуже вдячний, що ви мене не забули. Ви — моя сім’я! Вдячний за серйозне ставлення до моєї творчості співакам, симфонічному та камерному оркестрам. В Америці є великий інтерес до світової культури. Буковинська музика — це громада. Адже буковинська музика — своєрідна. І я вважав, що світ повинен знати і чути цю музику».
Болісно і трепетно лунали спогади Гамми Скупинського про однодумця Володимира Івасюка, з яким приятелював. З цікавістю оглядав музейну експозицію. Вважає, що загибель Володимира Івасюка — втрата для світової культури навіки. Але творча спадщина, яку встиг залишити по собі композитор — також навіки.
Рояль Володимира Івасюка дарував присутнім мелодії Володі. «Відлуння твоїх кроків» з Шопенівським настроєм слухали усі присутні, затамувавши подих, коли легко і невимушено грав професор Гамма Скупинський.
І справді, як сказав народний артист України Павло Дворський: «Як добре, що рідні сини повертаються на Буковину!»
Буковина завжди радіє своїм синам, які повертаються з далеких доріг поклонитися рідним порогам, дорогам, вдихнути свіжого буковинського, такого рідного і дорогого, повітря. Радів зустрічі з Буковиною та буковинцями і Гамма Скупинський, який проживає нині у далекому Лос-Анджелесі.
Рубрика – «ЗМІ про митців»
Жив правдою: у Львові відкрили пам’ятник поетові Богдану-Ігорю Антоничу
http://www.umoloda.kiev.ua/number/3080/2006/106089/
“Україна молода”, 22.11.2016
Дар’я БАВЗАЛУК
У сквері, що неподалік біля Львівського цирку, 20 листопада відкрили перший в Україні пам’ятник видатному поетові Богдану-Ігорю Антоничу. Місце для нього обрали невипадково: Богдан-Ігор Антонич довгий час орендував квартиру за адресою: вул. Городоцька, 50, що навпроти цирку.
«Львівський пам’ятник Богдану-Ігореві Антоничу є першим пам’ятником поету в Україні. Ще один пам’ятник є у селі Новиця на Лемківщині (тепер територія Польщі), де народився поет»,— зазначив голова товариства «Надсяння» професор Володимир Середа.
Нагадаємо, Богдан-Ігор Антонич — український поет, прозаїк, перекладач, літературознавець через офіційну заборону ширше знаний лише з середини 1960-х. У його поезії є філософська лірика, релігійні, космічні мотиви, відгомін лемківського фольклору і язичницької символіки, а також впливи Омара Хайяма, Уолта Вітмена. Твори Антонича перекладені багатьма мовами світу. Помер Антонич на двадцять восьмому році життя після перенесеного апендициту та наступного запалення легенів. Похований у Львові на Янівському цвинтарі.
Урочисте відкриття львівського пам’ятника відвідали владика Венедикт, мер Львова Андрій Садовий, дослідник творчості Богдана-Ігоря Антонича Данило Ільницький та заступник голови ЛОДА Ростислав Замлинський.
«Торік ми освячували пам’ятник Митрополиту Андрею, цього року освячуємо пам’ятник Богдану-Ігорю Антоничу, — констатував владика Венедикт. — Чому ми ставимо ці пам’ятники? Вони важливі для нас. Богдан мав надто коротке життя. Але за 28 років свого життя він зробив багато. В цьому унікальному житті він був особою ніжною, тендітною, делікатною, милосердною, але, з іншого боку, у трудних складних ситуаціях міг чинити принципово і дуже твердо, бо жив правдою».
Монумент встановлено за результатами Всеукраїнського відкритого конкурсу на кращу концептуальну ідею пам’ятника поету Богдану-Ігорю Антоничу у Львові. Переможцем стала авторська група у складі архітекторів Белюха, Лібич, Матушкова та скульптора Одрехівського.
Виготовлення пам’ятника тривало близько трьох місяців. Переможцем тендеру на проведення необхідних робіт стало ТОВ «Теко Лімітед», з яким на початку липня Галицька РА уклала відповідну угоду.
Висота бронзової композиції — 4,5 метра, кам’яний п’єдестал — 1,8 метра, загальна висота — понад 6 метрів.
Пропоную вірші поета. Упорядник
Богдан-Ігор Антонич
Автобіографія
В горах, де ближче сонця, перший раз приглянувся небу,
тоді щось дивне й незнане пробудилося у мені,
і піднеслася голова, й слова прийшли до уст зелені.
Тепер – де б я не був і коли-небудь,
Я все – п’яний дітвак із сонцем у кишені.
А як зійшов із гір до гамірливих міст,
у злиднях і невдачах не кляв ніколи долі та не ганив,
глядів спокійно на хвиль противних гурагани.
Мої пісні – над рікою часу калиновий міст,
я – закоханий в життя поганин.
Хліб насущний
У дно, у суть, у корінь речі, в лоно,
у надро слова і у надро сонця!
В екстазнім шалі, в час, коли найтонша,
роздерти вглиб свідомості запону,
аж зсунеться із нас, мов зайва шкура.
Лілеї сну пом’явши, плахта куряв
звилась у трубку з золотої бляхи.
У землю вбите полум’яним цвяхом,
розколює надвоє сонце обрій.
Мов карти, в кучерявій вітру торбі
мішаються блакитні краєвиди.
Проходять сонні люди, мов сновиди,
колишуться на линвах ясних ранків.
В тривожних радощах, химерно й п’янко
вгинається, мов блиски леза, мова.
До дна землі й до дна цупкого слова
вдираюся завзято і уперто
і видираю в заздрісної смерті
пісні,
п’яніння,
ночі й дні.
Що не так сказав Євген Нищук?
http://www.umoloda.kiev.ua/number/0/2010/106222/
“Україна молода”, 24.11.2016
Сашко ЛІРНИК
Страшенно люблю цей анекдот:
Чоловік звертається до коханої дружини: «Моя ти рибонько кохана!»
А дружина починає думати: «Рибонька - це риба. Риба - це щука. Щука - це зуби. Зуби - це кусати. Кусати - це собака... » .
– Мамо!!! Він мене сукою назвав!!!
Точнісінько те ж саме спостерігаємо зараз з розкручуванням істерієї довкола розмови з міністром культури Євгеном Нищуком.
Єдиним, за багато років, толковим і чесним міністром на своєму місці.
Якого всі раптом кинулися цькувати.
Та як! Прямо зразкова кампанія. Трамп може позаздрити!
Нє, ну московським пропагандистам не дивуюся – їм за штатом належить.
Здивували ніби розумні і притомні українські інтелектуали – «запрєтіть !», «расстрєлять!», «вигнати !», «люструвати!», «ганьба!» і «геть!».
Це все виглядає надзвичайно пікантно на тлі спільного унісону антиукраїнців-ригіаналів.
Гей, «патріотичні» пацани і дівчата, а може варто замислитися: якщо вілкули-шмілкули і решта «опозиціонерів до українців» так затято «клєймять пазором» бідного Женю, то може «хорошие сапогі, надо брать»? Га?
Знайомий діяч-патріот із Донецька потішив особливо своїми численними гнівними опусами проти міністра культури. Втіху мені надав той факт, що при особистій зустрічі в Донецьку кілька років тому цей патріот-мислитель прочитав мені довгу і змістовну лекцію про те як «завозили переселенців з Росії на Донеччину і в інші регіони України ешелонами, змінюючи етнічний і культурний склад населення». Зате зараз мені доводиться витирати монітор від його слини з того боку.
Чому, коли ви вибираєте помідорчики, яблучка, чи мняско на базарі, то передивитесь, і перемацаєте, і перенюхаєте все те по кілька разів? Щоб не з'їсти чогось несвіжого чи гнилого? Молодці! І руки миєте після туалету? Взагалі герої!
Тоді чому, коли читаєте якусь «гарячу» інформацію, чергову «інформаційну бомбу», ви не чините так само? Чому не перевіряєте і не дивитесь з усіх боків?
Адже цю інформацію, як і помідорчик, ви допускаєте всередину свого організму.
Тільки у випадку з інформацією все набагато гірше.
Бо несвіжий помідорчик побулькає в шлунку і вилетить з променями проносу в туалеті.
А гнила інформація залишається всередині, в унітаз не зливається. І ви починаєте думати, жити і діяти під впливом цієї інформації.
Ця війна на 99,9 % створена саме інформацією. А вже потім підтяглися танки, гради і гіркіни.
Вам згодували фейк, оброблений і зрежисований московськими пропагандистами, а ви його зжерли бездумно і розповсюджуєте його як вірус СНІДу в організмі.
Ось цитата Жені – це його відповідь-заперечення на провокаційну репліку опонентів про «генетичні проблеми». Він прямо сказав, що нема там ніякої «генетичної» складової.(пишу, як подавалося – російською мовою, бо фейк теж російською): «Ситуация, сложившаяся на востоке и юге — пропасть сознания. Более того, когда мы говорили о «генетике» в Запорожье, на Донбассе, то это города завезенные. Нет там «генетики», это сознательно завезенные [регионы]», — сказал министр, отвечая на вопрос о причинах медленного распространения украинской культуры».
Ну ? І шо не так?
А тепер те, що вам подали як ложечку з лайном:
«Министр культуры Украины Евгений Нищук заявил, что население юго-востока страны из-за недостаточной генетической чистоты не может воспринимать украинскую культуру. Такое заявление он сделал на передаче «Свобода слова» телеканала ICTV».
Міністр сказав «Рибонько», а вам ретранслюють «Зуби !». Іви квилите: «Мамо! Він мене сукою назвав!!!!»
Стосовно того, що Нищук сказав чисту правду про «завезених», навіть не буду нічого коментувати. Просто запитайте мене, чому я опинився в 1985 році в Мурманську після навчання, а в Київ приїхав Ваня Рибкін з Вологди. І звідки взялася в Умані російська школа №7, а потім додалася ще й російська № 5. (зараз все змінилося, але мова про ті часи).
А ще зайдіть на цвинтар на Донеччині і почитайте прізвища померлих до 1933 року і після. Я читав.
У нас іде війна. В тому числі надпотужна – інформаційна.
Учіться не споживати бездумно все що вам «впарюють». І не реагуйте, як собачки Павлова, на кодове слово.
Сьогодні ви пускаєте слину на слово «генетика» і гавкаєте чотири рази, а завтра будете пускати слину і гавкати чотири рази на слово «українець».
Пишу дуже люто, не ображайтеся, але як інакше вилікувати вас від «всеядності» московської пропаганди і технологій?
Все, що накричали і наістерили стосовно «ай-яй-яй яких слів Нищука», описується дуже просто :
– Шо ви мені розказуєте про того тенора Енріке Карузо! Карузо! Слухав я вашого Карузо – повне лайно!
– А шо ви слухали? Концерт? Платівку? Запис?
– Та нє. Мені Мойша наспівав....