Володимир Шинкарук
* * *
Це, зазвичай, трапляється зненацька.
Людина щось змінити тут безсила…
Переселився в спогади мій батько,
І мама в сни мої переселилась.
Чи може їх понесли білі гуси,
У небеса, не залишивши сліду?
Там вже давно живе моя бабуся,
Вона, мабуть-таки, зустрілась з дідом,
Що згинув безвісті в далекім сорок третім
Біля Дністра у вогняній завії…
Його обличчя на старім портреті
Багато довгих років не старіє.
…А скільки друзів відійшло у вічність…
Нічого тут не зміниш – смертні люди…
Та ще цвітуть у травні білі вишні,
І роси дзвоном сонний вітер будять.
Іще вперед веде мене дорога,
Заходить пісня радісна до хати…
Вже внуків дочекавсь… Благаю Бога,
Щоб дав мені і правнуків діждатись…
Спеціальний випуск пам’яті Володимира Шинкарука, барда, письменника, викладача, науковця, громадського діяча
(19 серпня 1954 року, с.Вчорайше, Житомирщина – 6 грудня 2014 року, Житомир)
1961-1971 – Володимир Шинкарук вчиться в школах Хмельниччини та Житомирщини, починає писати пісні;
1971-1972 – завідувач клубу Червоненського цукрового комбінату;
1972-1976 – студент філологічного факультету Житомирського державного педагогічного інституту ім. І.Франка;
1976-1986 – викладач у рідному ВУЗі, служба в армії, аспірантура (Київський педагогічний інститут ім. М.Горького);
1986-2014 – асистент, старший викладач, доцент, професор Житомирського державного університету ім. І.Франка;
1994-2012 – видав 7 збірок поезії та 5 книжок прози;
1998-2014 – записав 2 магнітних альбоми і 7 компакт-дисків;
Лауреат премії імені Миколи Шпака (1986), премії ім. І. Огієнка (2008);
Переможець Х Всеукраїнського літературного конкурсу «Коронація слова» в номінації «Пісенні тексти про кохання» (2010);
Член Національної спілки письменників України;
Державні нагороди:
- почесне звання «Заслужений працівник культури України» (1991);
- орден «За заслуги» ІІІ ст. (2009);
- Почесна грамота Верховної ради України (2014);
Детальніше про творчість та діяльність Володимира Шинкарука читайте на сайті www.shynkaruk.com.ua
Я – НАРКОЗАЛЕЖНИЙ ВІД ДОБРИХ ЛЮДЕЙ
Сонце стоїть біля наших дверей,
Весна набирає сили…
Я наркозалежний – від добрих людей,
Що колом любові
мене оточили…
Роки обсипаються пилом до ніг,
Рікою течуть до краю…
Я наркозалежний – від друзів моїх,
Що й досі від смерті
мене вберігають.
Пам’яткою творчості Володимира Шинкарука залишилися його статті
про бардів і фестивалі, що опубліковані у літописах (бюлетенях)
№7 (13) 2000 рік
“СТУДЕНТСЬКІ СТРУНИ”. 15 РОКІВ
Історія фестивалю авторської пісні та співаної поезії “Студентські струни” розпочинається 17 листопада 1986 року – у Міжнародний день студентів. Саме у цей день молодий викладач кафедри педагогіки Житомирського державного педагогічного університету імені Івана Франка і за сумісництвом завідувач студентським клубом Володимир Виговський запросив до творчого змагання 14 студентів, котрі писали вірші і виконували власні пісні. Глядачів зібралось небагато, вони помістились у звичайній лекційній аудиторії, але враження від конкурсу були якнайкращі. Кожного учасника присутні вітали з особливим захопленням, тому журі вирішило не визначати переможців. Усі конкурсанти отримали на згадку невеличкий сувенір.
На наступний рік Володимир Виговський вирішив проводити конкурс лише серед бардів, а поети-студенти перед кожним музичним номером виступали з короткими поетичними увертюрами. У тому ж 1987 році було знайдено і назву для фестивалю авторської пісні – “Студентські струни”, а також було вирішено, що дату фестивалю “змінити не можна”, що за будь-яких умов він обов’язково буде проводитись 17 листопада – у Міжнародний день студентів.
У 1988 році до організації і проведення “Студентських струн” долучився ще один викладач Житомирського педуніверситету, відомий український бард, заслужений працівник культури України Володимир Шинкарук, котрий став художнім керівником фестивалю.
До участі у змаганні співців спочатку запрошувались лише представники педагогічних вузів України, але згодом положення про проведення фестивалю дозволило брати участь у ньому усім, хто навчається у вищих або середніх учбових закладах. Значно розширилась і географія конкурсу. До Житомира почали приїжджати конкурсанти з багатьох вузів Росії, Білорусі, Молдови, Литви, Латвії, Казахстану і навіть Польщі.
У різні роки членами суддівської ради “Студентських струн” та почесними гостями фестивалю були відомі українські музиканти Едуард Драч (Київ), Тризубий Стас (Івано-Франківськ), Олександр Войтко (Вінниця), Анатолій Говорадло (Луцьк), Сергій Шишкін (Володимир-Волинський), Сергій Колядюк (Житомир), Олександр Смик (Рівне), Рабіга Аманжолова (Казахстан) та інші.
“Студентські струни” значно підняли престиж авторської пісні та співаної поезії на Поліссі, сприяли активному залученню до процесу пісенної творчості значної кількості молоді. Не випадково перемогу у конкурсній програмі часто здобували саме житомиряни.
Переможці фестивалю постійно підтверджували свій високий статус на інших фестивалях і конкурсах. Житомирські гурти “Обрій” та “Колесо” зайняли відповідно перше і третє місця на IV Всеукраїнському фестивалі “Червона Рута” в Криму, через два роки на цьому ж фестивалі ще одна житомирянка, переможниця “Студентських струн”, студентка Житомирського педуніверситету Олена Беспаленко. Влітку 2000 року у Луцьку ще один лауреат студентського конкурсу житомирянин В’ячеслав Міщенко був відзначений другою премією Всеукраїнського фестивалю “Обереги”.
Перемога на фестивалі “Студентські струни” стала важливим етапом у творчості Інни Донець (Львів), Ольги Вегери (Луцьк), Геннадія Донецького (Ужгород), гуртів “Шант-Мулен” (Рівне), “Вітер” (Житомир) та багатьох інших.
У 2000 році XV фестиваль “Студентські струни” пройде з 15 по 17 листопада. Його організатори: УНКМО, Житомирський міськвиконком, Асоціація КВН України, громадська організація “Студентський клуб”.
За традицією, заключний концерт лауреатів і гостей конкурсу відбудеться у великій концертній студії Житомирського телецентру. Відеоматеріали з фестивалю будуть поширюватись по регіональним теле-радіокомпаніям.
До участі у конкурсній програмі запрошуються студенти середніх спеціальних та вищих учбових закладів України (максимум 2 виконавські одиниці від вузу). Загальна кількість учасників від одного міста – не більше 4-х осіб.
Про бажання взяти участь у фестивалі потрібно повідомити оргкомітет до 6 листопада 2000 року за адресою: 10008, Україна, м.Житомир, вул.Велика Бердичівська, 40, педуніверситет, студентський клуб тел/факс 26-02-57.
Директор фестивалю Володимир Виговський.
Художнім керівником Володимир Шинкарук.
№9-11 (55-57) 2005 рік
Рубрика - “Із радіопередач Володимира Шинкарука”
Вітаємо вас, шановні слухачі. На каналі духовного відродження “Радіо Культура” передача “Струни душі”. Перед мікрофоном автор Володимир Шинкарук. Ви, мабуть, уже звикли, що кожної неділі о двадцять третій годині лунають наші позивні і ми розпочинаємо музичну радіо-розповідь про кращих представників української авторської пісні та співаної поезії.
ФЕСТИВАЛЬ „ЧЕРВОНА РУТА” - 89
Найбільшої популярності українська авторська пісня досягла наприкинці восьмидесятих років минулого століття. Вона стала одним із дієвих засобів боротьби за духовне розкріпачення людини, за пробудження національної свідомості. Як найкраше сприяв посиленню авторитету цього жанру і фестивальний рух. Правда, конкурсів авторської пісні, які б збирали україномовних бардів було не так уже і багато. Варто назвати фестиваль “Студентські струни” у Житомирі, “Я і гітара” у Рівному і, звичайно, Всеукраїнський фестиваль авторської пісні та співаної поезії “Оберіг” у Луцьку. Але за масштабами і розголосом тоді в Україні не було рівних фестивалю “Червона рута”, в рамках якого проходило і творче змагання бардів.
Після проведення обласних відбіркових турів на фінальну частину І фестивалю “Червона рута” у Чернівці приїхало 56 співців з усіх куточків України.
Змагання бардів офіційна влада тих часів вважала найбільш вибухонебезпечним, тому конкурс авторів і виконавців власних пісень вирішено було перенести за місто, у старий запущений парк, зовсім не пристосований до виступів артистів.
Конкурс проходив на відкритому повітрі. Публіка до пізньої ночі не залишала маленький острівець сцени. Декілька виконавців так і не змогли виступити, тому що начальство наказало після дванадцятої години вимкнути світло…
Фестиваль у Чернівцях виявив величезний творчий потенціал української авторської пісні, познайомивши широкий загал з надзвичайно талановитими артистами. Дипломи фестивалю отримали прониклива Ольга Богомолець, яскраво-емоційний Іван Козаченко, який, на жаль, так швидко пішов із нашого життя, ліричний Сергій Мороз, іронічний Тризубий Стас.
Конкуренція на фестивалі була надзвичайно високою. Тому журі, до якого входили композитор Мирослав Скорик, співаки Назарій Яремчук та Тарас Петриненко, музикознавці Анатолій Калиниченко, Тарас Мельник та інші відомі діячі української культури звертали увагу не тільки на виконавську майстерність і художній рівень репертуару, а й на його патріотичне спрямування і навіть політичну актуальність. Звання лауреата було присуджено львівському барду Андрію Панчишину та юній студентці філологічного факультету Харківського університету Марії Бурмаці. Її конкурсна програма складалася із пісень на заборонені тоді вірші українських класиків.
Першу премію І фестивалю “Червона рута” розділили між собою відомий автор і виконавець, у минулому – соліст легендарного вокально-інструментального ансамблю “Смерічка” Віктор Морозов зі Львова та молодий лікар, випускник Дніпропетровського медінституту Едуард Драч. ЦІ два виконавці і досі залишаються в авангарді української авторської пісні, показуючи приклад високого творчого довголіття.
Гран-прі фестивалю суддівська рада одностайно присудила Василю Жданкіну з Рівного. Свої пісні Василь виконував під супровід такого забутого інструменту, як лютня. Виступи Жданкіна справили на усіх незабутнє враження. Публіку найбільше захопила його власна інтерпретація знаменитої народної пісні „Чорна рілля”. Слухаючи цю пісню, люди не могли стримати сліз...
На жаль, Василь Жданків після кількох років активної прорості, насиченого гастрольного життя (він багато виступав і в Україні, і за кордоном) залишив музику і постригся в ченці. Сьогодні він перебуває в одному із монастирів міста Кременця (Тернопільська область).
До нових зустрічей, до нових пісень.
ЗОЯ СЛОБОДЯН
Запрошую вас на зустріч зі щирим і осяйним талантом відомої української авторки та виконавиці Зої Слободян.
Пісня для Зої Слободян – це священнодійство, можливість осягнути красу і безмежність світу, пізнати людей і зрозуміти себе. А ще пісня для неї – стиль і спосіб життя. Це розуміють усі, хто хоча б один раз слухав Зою Слободян. Майже двадцять років присвячує вона себе пісенній творчості. Двадцять років самовіддано і щиро служить вона їх величностям – музиці і поезії.
Зоя Слободян по-особливому тонко відчуває поезію Ліни Костенко, не випадково у її творчому доробку багато пісень на вірші цієї блискучої української поетеси. Не секрет, сьогодні багато авторів і виконавців звертаються за надхненням до творів української класики, але Зоя Слободян досить часто пропонує слухачам несподіване і завжди доречне музичне рішення усталених текстів.
На творчу манеру Зої Слободян, звичайно, наклав свій видбиток її основний фах – вона талановитий художник і чудовий дизейнер. У послужному списку цієї авторки і виконавиці багато перемог на Всеукраїнських фестивалях, окрім того вона записала декілька аудіоальбомів, які користуються великою популярністю у прихильників авторської пісні та співаної поезії.
Тепер Зоя Слободян разом із чоловіком проживає у Польщі, але, на щастя, не пориває з’язків з Україною, часто приїжджає до рідного Івано-Франківська. Приїжджає за новими враженнями і за новими прекрасними піснями.
До нових зустрічей, до нових пісень.
ЕДУАРД ДРАЧ
Початок творчого утвердження Едуарда Драча припадає на восьмидесяті роки. Він став володарем першої премії фестивалю “Червона рута” в Чернівцях. Але ще до фестивалю його пісні добре були відомі широкій громадськості. Українське телебачення присвятило творчості молодого випускника Дніпропетровського медичного інституту спеціальну передачу.
Пісні Едуарда Драча поєднують історію і сучасність, співець намагається глибоко осмислити духовну спадщину нашого народу, збагачує українську авторську пісню власними, неповторними інтонаціями.
Едуард Драч досконало володіє не тільки гітарою, деякі свої пісні він виконує під супровід бандури і кобзи Остапа Вересая. Більше того – сьогодні він один із небагатьох людей в Україні, хто знає секрети виготовлення стародавніх музичних інструментів. І не випадково у репертуарі співця є пісні, які навіяні давніми українськими легендами і переказами.
За 15 років активної творчої діяльності Едуард Драч дав сотні концертів в Україні, Америці, Канаді... А нещодавно вийшов компакт-диск „Небо України”, до якого ввійшли кращі твори, співця написані у різні періоди творчості. Компакт-диск яскраво висвічує ще одну грань обдарування Едуарда Драча – його вміння викликати у слухачів веселий сміх.
ОЛЕКСАНДР СМИК
Нині ми зустрінемось зі щирими і світлими піснями рівненського барда Олександра Смика.
Сказати про те, що Олександр Смик – лише талановитий автор і виконавець своїх пісень, значить нічого не сказати. Він прекрасний драматург, п’єси якого йдуть у кількох театрах України, чудовий поет, перу якого належить більше десятка поетичних книжок, а також талановитий організатор і надхненник українського бардівського руху. Саме він, Олександр Смик, разом із Василем Вороном, Олексієм Левченком та Володимиром Мазуром були першими організаторами фестивалів авторської пісні та співаної поезії “Оберіг” у Луцьку, він доклав зусиль, аби відбувся знаменитий свого часу рок-фестиваль “Тарас Бульба” у Дубному.
Олександр завжди у творчому русі, завжди в музично-поетичному пошуку, наслідком якого стають нові яскраві твори.
Олександр Смик є володарем нагород багатьох престижних творчих змагань, він був учасником історичної “Червоної рути” у Чернівцях, але важка застуда не дала йому можливості виступити у конкурсній програмі. Проте співець усе-таки був відзначений на цьому фестивалі, відзначений як автор репертуару одного із лауреатів першої “Червоної рути” Олександра Гаркавого, який , на жаль для нас з вами, мешкає зараз у Канаді..
Музично-пісенний доробок Олександра Смика надзвичайно великий. Він автор майже десяти магнітних альбомів, п’яти компакт-дисків. Пісні його є і в репертуарі гурту “Чорні черешні”, Наталки Криничанки, Ірини Шинкарук, Павла Зіброва... Але найпроникливіше виконує їх сам автор – Олександр Смик.
Не так давно Олександр Смик представив любителям української поезії та авторської пісні сценічний варіант своєї знаменитої книги “Два тіла – дві душі”. Основу цього дивовижного спектаклю склали прекрасні ліричні пісні, що оспівують кохання, найсвятіше людське почуття, яке не дає померти життю.
На сьогодні – все. З вами був Володимир Шинкарук і програма “Струни душі” До нових зустрічей. До нових пісень.
ОЛЬГА БОГОМОЛЕЦЬ
Героїнею нашої сьогоднішньої програми буде чудова авторка та виконавиця, без якої неможливо уявити собі сучасну українську бардівську пісню. Отже сьогодні ми коротко знайомимо вас з творчістю Ольги Богомолець.
Популярнiсть до Ольги Богомолець прийшла у 1991 роцi пiсля ii блискучих виступiв одразу на двох фестивалях – на фестивалi авторськоi пiснi та спiваноi поезii “Оберiг” у Луцьку та Міжнародному фестивалi "Сопот” (Польща).
Дивовижної краси голос, який неможливо забути чи сплутати, досконалий музичний смак, особливе відчуття слова – ось що вирізняє Ольгу Богомолець, робить кожен її виступ справжньою подією у мистецькому житті держави.
Талант не може бути однобоким. Він обов’язково проявляється у різних, іноді навіть у діаметрально протилежних сферах і галузях. Ці слова повною мірою стосуються Ольги Богомолець. Доктор медичних наук, професор, один із засновників та керівників надзвичайно авторитетного медично-косметичного закладу, а ще турботлива дружина і багатодітна мама, достойна продовжувачка слави своєї великої і талановитої родини. Пісня для Ольги Богомолець є хоч і не основною, але суттєвою складовою її надзвичайно напруженого творчого життя.
З роками пісні Ольги Богомолець набули ще більшої глибини і виразності. Якщо раніше текстову основу її пісень складали твори українських поетів, то тепер виконавиця усе частіше звертається до власної поезії.
До своїх виступів Ольга Богомолець часто залучає відомих українських бардів і музикантів (флейтистів, скрипалів, гітаристів, віолончелістів тощо). Вони дозволяють слухачам краще відчути поліфонію і музично-філософську глибину її творів.
Компакт-диски Ольги Богомолець (їх у неї уже три) прикрашають колекції відомих меломанів, а не тільки рядових любителів авторської пісні. Голос її чарує. Композиторський і поетичний талант вражає. Не вірите? Вставте диск в програвач і послухайте...
Наша передача підійшла до завершення. Щастя і добра вам. Це був Володимир Шинкарук і програма “Струни душі”. До нових зустрічей, до нових пісень.
ГУРТ „ЧОРНІ ЧЕРЕШНІ”
Головними героями радіо-розповіді сьогодні будуть учасники відомого в Україні і далеко за межами нашої держави бард-гурту “Чорні черешні”. Гурт було створено наприкінці восьмидесятих років студентами кількох вузів міста Рівного. Склад ансамблю змінювася, але протягом усього періоду його існування керівником “Чорних черешень” залишався прекрасний композитор і співак Юрій Поліщук. Професійний музикант, випускник Рівненського інституту культури, саме Юрій визначав творчі спрямування колективу.
Широку популярність бард-гурту “Чорні черешні” забезпечила участь у Всеукраїнському телевізійному фестивалі естрадної пісні “Марія”, який проходив у 1990 році. Той факт, що в естрадному конкурсі беруть участь виконавці авторської пісні, багато хто розцінив, як недоречність, але професійна суддівська рада і головне багатомільйонне глядацьке журі вирішили по-іншому. “Чорні черешні” стали володарями головного призу конкурсу.
Останні роки ансамль тісно співпрацює з відомим поетом, композитором і драматургом Олександром Смиком. Така співпраця, таке взаємопроникнення талантів піднесли колектив на якісно новий рівень. В манері “Чорних черешень” проявились нові інтонації, особлива емоційність, музикантам виявилися по силам твори, досить складні і у текстовому і у музичному планах.
Притаманний “Чорним черешням” вишуканий смак і неповторна виконавська манера сприяли перемозі ансамблю ще на одному престижному творчому змаганні - Всеукраїнському фестивалі авторської пісні та співаної поезії “Оберег” у місті Луцьку. Сьогоді “Чорні черешні” часто виступають у Польщі, Словаччині, мріють про концертний тур в Україні. Вони сповнені таланту і снаги. То ж нехай збудуться їхні надії і сподівання.
З вами був Володимир Шинкарук. До нових зустрічей, до нових пісень.
ДУЕТ „АС”
Ми познайомимо вас з творчістю Сергія Мороза та Андрія Твердака. Цих талановитих виконавців із міста Боярки любителі музики знають, як дует “АС”. “АС” – саме таке слово склали початкові літери імен цих двох надзвичайно яскравих українських музикантів. Кожен із них має високий співочий талант. Досконало володіє музичним інструментом.,
Саме з пісні “Біль” у виконанні Сергія Мороза та Андрія Твердака, яка була написана одразу після Чорнобильської трагедії, розпочалося сходження дуету “АС” до вершин майстерності і популярності. У 1989 році хлопці блискуче виступили на І Всеукраїнському фестивалі авторської пісні та співаної поезії “Оберіг”, який відбувся у Луцьку. Члени авторитетного журі нагородили іх одним із головних призів фестивалю. Забігаючи уперед, скажемо, що після першого “Оберегу” Сергій Мороз і Андрій Твердак іще двічі приїжджали до Луцька на творче змагання кращих українських бардів, і двічі їх відзначали як переможців.
Кожен учасник дуету – музикант-віртуоз. Тематичний діапазон співців надзвичайно різноманітний – від героїчних балад і проникливої лірики до соціальної сатири і світлого гумору.
Текстову основу пісенних композицій дуету “АС” завжди складала сучасна українська поезія, твори як відомих майстрів поетичного слова, таких як Василь Стус, Ліна Костенко, Василь Симоненко, так і поетів-початківців. Але, на жаль, наприкінці 90-х років у період найвищого творчого злету Сергій Мороз і Андрій Твердак вирішили зайнятися сольною кар’єрою. І зробили це досить успішно. Особливо Сергій Мороз. Зараз він керує центром творчості дітей та молоді у Боярці, має власну студію, веде семінари для починаючих бардів і, звичайно ж, виступає з концертами...
Думаю, у нас ще буде нагода розповісти про творчість кожного учасника дуету окремо. А любителі авторської пісні не без підстав очікують на нове творче воз’єднання двох талановитих співців. На щастя, магнітна плівка на довгі роки зберегла для нас унікальне звучання дуету.
До нових зустрічей, до нових пісень.
„ЧЕРВОНА РУТА”- 91
Пропонуємо вам коротку розповідь про те, як проходило творче змагання співців на ІІ Всеукраїнському фестивалі “Червона рута”. Фестиваль стартував наприкінці літа 1991 року в столиці українського козацтва місті Запоріжжі, а фінал конкурсної програми (19 серпня) співпав з проголошеним у Москві путчем.
У порівнянні з першою “Червоною рутою” у конкурсній програмі взяло участь значно менше виконавців, але і серед них були такі, які збагатили українську авторську пісню. Третю премію присудили київському барду, прекрасному теле - і радіожурналісту Андрію Чернюку за цикл пісень на вірші Євгена Плужника..
Володарем третьої премії став також київський бард-гурт “Мак-Дук”, який захопив глядачів і журі піснями, тісно пов’язаними з українською народною традицією. Сьогодні доля учасників цього гурту невідома. Колектив, проіснувавши кілька років, розпався...
Друга премія була вручена Віктору Царану із Львова. Добре володіння музичним інструментом, гарний смак, простота і гранична відвертість – ось складові успіху Віктора. Доля позбавила його можливості бачити світ очима, він бачить його душею і серцем.
Безумовним лідером творчого змагання співців на другій “Червоній руті” став Львівський бард-гурт “Мертвий півень”. Музиканти привнесли в авторську пісню і нові теми, і нові інтонації, використовуючи під час виступу незвичні для бардів інструменти. Нині „Мертвий півень” у тому вигляді і у тому складі, який переміг на фестивалі, не існує. На жаль, лідер гурту, його „творчий розум” Роман Чайка залишив музику і цілком посвятив себе телевізійній журналістиці. Він – один із кращих ведучих „ 5 каналу”, окрім того має ще й авторську програму „5 копійок”.
З вами був Володимир Шинкарук. До нових зустрічей, до нових пісень.
„ЧЕРВОНА РУТА” – 93
Сьогодні ми продовжимо розповідь про змагання бардів на ІІІ Всеукраїнському фестивалі “Червона рута”. Третій фестиваль відбувся наприкінці травня 1993 року у Донецьку. Конкурсна боротьба була такою ж гострою, як і на двох попередніх творчих змаганнях. Молоді талановиті співці створили достойну конкуренцію відомим авторам і виконавцям. В результаті без нагород залишились минулорічні переможці Андрій Панчишин, Віктор Царан, а київський бард Іван Козаченко встановив своєрідний рекорд – тричі поспіль здобувши звання дипломанта фестивалю. На превеликий жаль, Іван несподівано рано пішов від нас, але його життя, наче світла пісня, продовжує звучати у душах тих, хто знав і любив цього прекрасного поета. Сподіваюсь, нам вдасться відшукати записи пісень Івана Козаченка у в авторському виконанні і ми обов’язково присвятимо йому окрему програму.
Повертаючись до розповіді про змагання бардів на фестивалі “Червона рута” у Донецьку, нагадаємо, що третю премію фестивалю розділили між собою юна авторка і виконавиця із Броварів Вікторія Лозова та уже достатньо відомий бард Сергій Шишкін із Володимира-Волинського. Вікторія підкорила прискіпливу донецьку публіку чудовим вокалом, простотою і щирістю, надзвичайно органічним поєднанням музики і тексту, Сергій захопив глядачів граничною відвертістю, філософічністю і яскравим гумором.
Уперше в історії фестивалів “Червона рута” після змагань у жанрі авторської пісні та співаної поезії журі не присудило першої премії. А другу премію серед кращих бардів України здобув джаз-бард гітарист Олександр Войтко. Творчості цього чудового співця уже була присвячена одна із наших попередніх програм. Варто додати, що саме з перемоги на фестивалі “Червоній руті” почалося поступове сходження Олександра до вершин професійної майстерності. Наступного року Олександр Войтко разом з іншими лауреатами фестивалю відправився на тривалі гастролі по п’яти країнах Західної Європи. Під час гастролей він написав пісню і запропонував виконати її тоді ще зовсім юній співачці Ірині Шинкарук. Ірина теж була на гастролях як володарка першої премії в жанрі популярної музики фестивалю “Червона рута”. Прем’єрний виступ естрадної співачки і барда відбувся у Мюнхені.
На жаль, через два роки, під час проведення ІV Всеукраїнського фестивалю “Червона рута” в Криму, творче змагання бардів уже не викличе великого інтересу ні у музикознавців, ні у слухачів. Більше того, усі переможці, а це були переважно бард-гурти, досить швидко залишать авторську пісню і перейдуть у естрадний жанр. Виключення складе хіба що гурт “Колесо” із Житомира. Про нього ми і розповімо у нашій наступній програмі.
А сьогоднішня передача добігає кінця. Хай вам щастить. Це був Володимир Шинкарук і програма “Струни душі”. До нових зустрічей. До нових пісень.
ОЛЕСЬ ДЯК
Героєм сьогоднішньої радіо-розповіді стане прекрасний автор і виконавець своїх пісень, блискучий поет і перекладач Олесь Дяк.
Перший творчий успіх Олеся Дяка пов’язаний із 1989 роком. Тоді він був відзначений і глядачами, і журі одразу на двох історичних для України фестивалях – на фестивалі “Оберіг” у Луцьку та на фестивалі “Червона рута” у Чернівцях. Пісні цього відомого українського автора і виконавця – це яскраві музично-поетичні роздуми над найважливішими проблемами людського життя, їм притаманна щирість і відвертість, внутрішня стриманість і спокій. Вони різко контрастують із крикливістю і бездумністю сучасної естради. Пісні Олеся Дяка не варто слухати побіжно, поспіхом, бо можна загубити їх високий зміст і дивовижну гармонію поезії і музики.
Народився Олесь Дяк на Івано-Франківщині. Закінчив Івано-Франківський технікум фізичної культури (за спеціалізацією плавання) та філологічний факультет Львівського університету імені Івана Франка. Нині постійно мешкає у Львові. Поезія і пісня – два крила його співочої душі. За п’ятнадцять років роботи в українській авторській пісні та співаній поезії він видав чотири магнітні альбоми та компакт диск з власними піснями. І, як жартома зазначив Олесь в одній із автобіографічних публікацій, “все ще залишається на творчій роботі”…
Олесь Дяк – гармонійно обдарована людина, він має чудовий голос, прекрасно володіє гітарою, його авторитет в царині авторської пісні та співаної поезії надзвичайно високий, а кожна нова поетична збірка стає справжньою подією у літературному житті України. Сьогодні у творчому доробку автора – вісім поетичних книг. Ліричний герой кожного твору Олеся Дяка – неспокійна людина-максималіст, заклопотана добрими діяннями, натхненна високим словом і щирою піснею.
Ось і усе на сьогодні. Хай музика ніколи не залишає ваших сердець Це була програма “Струни душі” та її автор Володимир Шинкарук. До нових зустрічей, до нових пісень.
НАТАЛКА КРИНИЧАНКА
Сьогодні ми познайомимо вас з прекрасною авторкою і виконавицею зі Львова Наталкою Криничанкою.
Мало хто в українській авторській пісні так глибоко і точно може проникнути у світ людських почуттів і так яскраво відобразити їх у піснях. Вражає, перш за все, надзвичайно органічне поєднання по-особливому ліричного пісенного тексту (а вірші до своїх пісень Наталка пише сама) і яскравої, проникливої мелодії.
Зірка Наталки Криничанки яскраво спалахнула у 1992 році. Вона блискуче виступила на четвертому Всеукраїнському фестивалі авторської пісні та співаної поезії “Оберіг” у Луцьку, ставши однією із його переможниць.
Наталка – актриса і директор власного пісенно-поетичного театру, не випадково усі її композиції – це маленькі драматичні історії. Історії людської душі.
Усі, хто знає Наталку Криничанку, зауважують, що її ніколи не залишає світле почуття закоханості. Закоханості у світ, у людей, у поезію і музику.
З роками змінюється тематичний діапазон пісень Наталки Криничанки, але незмінною залишається її простота і щирість у спілкуванні зі своїми слухачами. Їй не властивий апатаж, конфліктність, навпаки, авторку вирізняє вишуканий поетичний смак, по-особливому загострене почуття гармонії. Вона така, як її пісні.
До нових зустрічей, до нових пісень.
ОЛЕКСАНДР ВОЙТКО
Моя сьогоднішня розповідь про одного із найталановитіших молодих українських бардів Олександра Войтка. Олександр Войтко – людина складної і драматичної долі. В ранньому дитинстві в результаті важкої травми він повністю втратив зір. Хтось на його місці опустив би руки, вважав, що життя закінчилось, але у Олександра інший характер. Він самотужки оволодів гітарою і згодом блискуче здав вступні іспити до спеціалізованого музичного училища у місті Курську, де навчаються діти з вадами зору. В училищі він написав свої перші твори, поєднавши в них традиції української народної пісні і джазу.
Після закінчення училища батько привіз Олександра у Донецьк на ІІІ Всеукраїнський фестиваль “Червона рута”. В напруженій боротьбі юнак виборов друге місце в жанрі авторської пісні та співаної поезії. Зауважимо, що першого місця не присудили нікому…
А потім були місячні гастролі по найбільших міста України, виступи з лауреатами “Червоної рути” у Франції, Німеччині, Польщі, Словаччині, Угорщині. У Будапешті, почувши, як Войтко у пісні “Різдвяні свята” віртуозно поєднує українські народнопісенні та джазові інтонації, організатори гастролей одразу запросили його до столиці Угорщини на різдвяний музичний фестиваль.
Пісні Олександра Войтка із задоволенням включають до свого репертуару зірки Української естради: Лері Вінн, Ірина Шинкарук та інші талановиті виконавці. У минулому році у Вінниці, де постійно мешкає Олександр, відбувся його великий творчий вечір. Зал був переповнений, здавалось, уся Вінниця прийшла на зустріч зі своїм земляком. І цей приклад Олександра Войтка засвідчує, що біблійні істини не завжди справджуються - є на батьківщині свої пророки.
До нових зустрічей, до нових пісень.
ІГОР ЯКУБОВСЬКИЙ
Сьогодні ми розповімо вам про прекрасного співака і композитора Ігоря Якубовського.
Народився Ігор Якубовський у далекій Росії в родині колишніх висланців із Тернопілля. На щастя, батьки згодом повернулись в Україну і хлопець після закінчення школи поступив до Київського інституту культури. В студентські роки з’явилися і перші пісні Ігоря Якубовського.
Здобувши вищу музичну освіту, Ігор працював керівником кількох творчих колективів, виступав на різноманітних музичних фестивалях і конкурсах.
Він, перш за все, намагається звертатись до української класичної поезії. В його репертуарі багато пісень на вірші Олександра Олеся, Василя Симоненка, Богдана Лепкого. Звичайно, не зміг він обійти увагою і поезію Ліни Костенко.
За двадцять років роботи в авторській пісні Ігор Якубовський написав сотні творів, видав два магнітні альбоми, компакт-диск “Золотої осені нектар”. На нашу думку, одна із кращих пісень на цьому диску – пісня на вірші Володимира Сосюри “Біль розлуки”.
Простота і природність, глибина почуттів, граціозний музичний супровід у поєднанні з мелодією, що легко запам’ятовується – ось риси, притаманні творчості Ігоря Якубовського. Саме за це його і люблять численні шанувальники української авторської пісні.
Наша музична розповідь завершена. З вами був Володимир Шинкарук і програма “Струни душі” До нових зустрічей. До нових пісень.
СЕРГІЙ ШИШКІН
Сьогодні ми зустрінемось із піснями Сергія Шишкіна. Сергій Шишкін увійшов в історію української музики тим, що значно розширив творчий діапазон свого жанру, довівши усім: українська авторська пісня сьогодні – це не тільки пісня під гітару. Він завжди виходить на сцену і починає неспішну, щиру і відверту розмову. Розмову тет-а-тет з роялем і з усіма нами.
Своє життя і творчість Сергій Шишкін назавжди поєднав із синьоокою Волинню. Його рідне місто – колишня столиця Галицько-Волинської держави Володимир-Волинський. Тут народилися його перші пісні, сюди він завжди повертався після багатьох фестивалів. До речі, будучи уже відомим бардом, лауреатом популярного фестивалю “Оберіг” Сергій зробив спробу перемогти і на Всеукраїнському фестивалі “Червона рута”. Пригадую, як у 1993 році під час його виступу завмер переповнений зал Донецького палацу “Юність”. Співак завершував фестиваль, він був останнім учасником конкурсної програми і співав проникливу пісню “Щось прийде по мене”. Ця пісня була про усіх і про кожного, хто сидів у залі. Коли пролунали її останні слова, вибухнули оплески. Сергій став переможцем.
Хтось із колег якось сказав про Сергія Шишкіна: “Він – душа, покладена на музику”. І з цим важко не погодитися. Хіба що варто додати: Сергій ще і мудрий, іронічний філософ, який уміє вдало пожартувати над нашою недосконалістю.
Сергій Шишкін любить грати рок, також зумів проявити себе і у популярній музиці. Окрім того, він – блискучий музичний педагог, який допоміг творчо визначитись багатьом молодим артистам. Вражає не тільки музично-поетична філософічність Сергія Шишкіна, вражає його лаконізм. Вміння за півтори-дві хвилини на обмеженому просторі пісні так глибоко проникнути у наші моральні і життєві проблеми.
На сьогодні все. З вами був Володимир Шинкарук і програма “Струни душі”. Шануймося! До нових зустрічей, до нових пісень!
ОЛЕНА БЕСПАЛЕНКО
Сьогодні наша музична радіо-розповідь буде присвячена пісням молодої, яскраво обдарованої авторки та виконавиці із Житомира Олени Беспаленко. Це ім’я ще не так широко відоме любителям бардівської пісні, як, скажімо, ім’я Ольги Богомолець, Наталки Криничанки, чи Зої Слободян, але з часом Олена Беспаленко, думається, своїм щедрим талантом може завоювати серця багатьох шанувальників театру пісні під гітару. Усі підстави для цього у неї є. Ну, а наше знайомство з цією виконавицею пропонуємо розпочати із пісні “Крила”. Саме ця пісня принесла Олені визнання.
Своє творче обдарування Олена успадкувала від свого батька – чудового піаніста і аранжувальника, відомого звукорежисера Валерія Беспаленка. Трагічна загибель батька стала найстрашнішим життєвим ударом для дівчини. Повернути їй віру в життя допомогли вірші і пісні, яким Олена віддала весь свій вільний час.
Олена Беспаленко здобула диплом лауреата фестивалю “Я і гітара” у Рівному, стала володаркою головного призу Міжвузівського фестивалю авторської пісні та співаної поезії “Студентські струни” у Житомирі, отримала відзнаку Всеукраїнського фестивалю “Перлини сезону”. Вона успішно закінчила факультет іноземних мов Житомирського державного університету, тому досить часто пише свої пісні на вірші сучасних англійських та американських поетів. Але усе-таки українська авторська пісня залишається домінуючою в її творчості.
У Олени Беспаленко – великі творчі і життєві плани, створення нових пісень і віршів займає в них не останнє місце.
Авторка і виконавиця мріє у цьому році видати свій аудіо-альбом, який, сподіваємось, буде помічений численними шанувальниками української бардівської пісні. Від імені невеличкого творчого колективу нашої програми зичимо Олені нових творчих злетів і з нетерпінням будемо очікувати на нові зустрічі з її новими піснями.
Усе на сьогодні. Програма “Струни душі” та її автор і ведучий Володимир Шинкарук бажають вам усіляких гараздів. До нових зустрічей, до нових пісень.
„ЧЕРВОНА РУТА” – 95
Сьогодні ми завершуємо розповідь про конкурс бардів на Всеукраїнському фестивалі “Червона рута”. Останній фестиваль, на якому творче змагання авторів і виконавців було цікавим та насиченим, був фестиваль 1995 року у Криму. Після Кримської “Червоної рути” українська авторська пісня з певних причин почала втрачати популярність, не випадково переможці фестивалю, попрацювавши кілька років у цьому жанрі, або змінювали музичний напрямок, або назавжди поривали з бардівською піснею. Перше місце на “Червоній руті” у Криму здобув дует із Житомира “Обрій” у складі Наталки Півторонас та Ірини Лубківської.
Одразу після перемоги на „Червоній руті” дівчати вдало гастролювали по містах України, затим записали магнітний альбом, який виявився досить цікавим, але вже не мав стосунку до авторської пісні – стиль альбому більше пов’язувався з новітньою популярною музикою.
Шляхи учасниць дуету розійшлися у 1999 році. Зараз Наталка Півторонас працює на одній із FM – станцій, Ірина Лубківська викладає іноземну мову в загальноосвітній школі №20 міста Житомира.
...Друге місце на ІІІ фестивалі „Червона рута” не було присуджено нікому, третє поділили між собою гурт “Цвіт папороті” з Івано-Франківська та гурт “Колесо” із Житомира. Одразу після конкурсу гурт „Цвіт папороті” змінив жанр, а „Колесо” проіснувало ще декілька років. Саме “Колесо” стало єдиним лауреатом, музичні записи якого збереглися у фонотеці Українського радіо.
Ще до виступу на “Червоній руті” у Криму “Колесо” було відоме широкому колу шанувальників української авторської пісні. Гурт на той час накопичив великий досвід конкурсної боротьби. Він уже був відзначений першою премію Міжвузівського фестивалю “Студентські струни” у Житомирі, званням лауреата фестивалів “Я і гітара” у Рівному та “Срібна підкова” у Львові. Варто зазначити, що учасники “Колеса” уже намагалися підкорити журі та глядачів під час змагання бардів на “Червоній руті”. Це було у Донецьку. Тоді, у 1993 році їм це не вдалося. Але друга спроба була більш вдалою.
До складу гурту входили чотири музиканти. Студент Житомирського підуніверситету імені Івана Франка гітарист Костянтин Ігнатчук, його однокурсник Олександр Кржичевський (перкусія), скрипалька, випускниця Житомирського музичного училища Наталка Шумакова та піаніст і композитор, студент Київської консерваторії, учень відомого педагога Ради Лисенко – Андрій Редчиць. Об’єднала музикантів любов до української музики і поезії, вони часто вражали своїх слухачів несподіваними темами, парадоксальними музичними рішеннями. Учасники гурту “Колесо” стали першими у нашій державі виконавцями стародавніх гумористичних кантів, по-своєму інтерпретуючи і осучаснюючи звучання давнього музично-поетичного матеріалу. Але найголовніший внесок гурту “Колесо” в розвиток української авторської пісні та співаної поезії пов’язаний з органічним поєднанням традицій сучасної камерної музики з яскравими народними елементами. Іноді у своїх концертах учасники гурту використовували фортепіано і такі екзотичні народні інструменти, як колісна ліра і най.
На, жаль, гурт “Колесо” сьогодні існує лише у спогадах. Андрій Редчиць зайнявся класичною музикою, Сашко Кржичевський став музичним продюсером, Наталка Шумакова та Костянтин Ігнатчук працюють відповідно на радіо і телебаченні. Колесо закотилось, наче сонце за обрій.
Ось і усе на сьогодні. Це була програма “Струни душі” та її автор і ведучий Володимир Шинкарук. До нових зустрічей, до нових пісень.
ТРИЗУБИЙ СТАС
Сьогодні героєм музичної розповіді буде один із найпопулярніших авторів і виконавців Тризубий Стас, якого по праву можна вважати королем українського музичного жарту.
Звичайно, Тризубий Стас – це псевдонім, під яким тисячі любителів української авторської пісні знають Станіслава
Щербатих. Народився він в Росії, на Алтаї, але у ранньому дитинстві переїхав до Івано-Франківська. І саме його вважає своїм рідним містом. Окрім літературного і музичного таланту Стаса відрізняє особливе почуття гумору. Іноді він балансує на межі пристойності, але, на щастя, цю межу ніколи не переходить.
Тризубий Стас – один із найбільш титулованих українських бардів. Він перемагав на фестивалях авторської пісні і співаної поезії “Оберіг” та “Білі вітрила”, був дипломантом першої “Червоної рути”, разом із артистами Львівського театру “Не журись” гастролював в Аргентині і Бразилії. Йому випало навіть виступити на знаменитому фестивалі у польському місті Сопоті. До речі, спеціально для виступу у Сопоті Стас переклав свої пісні польською мовою.
Тризубий Стас завжди активно відгукується на важливі події нашої повсякденності. Його пісні, сповнені іронії та сарказму, відлунюють життя, мабуть, саме тому вони і не втрачають з роками своєї актуальності. Наприклад, написана у 1991 році пісня про вибори сприймається як твір, присвячений недавнім подіям.
Станіслав Щербатих автор шести аудіо альбомів, п’яти компакт-дисків, кількох веселих мюзиклів, його перу належить прекрасний фантастичний роман “Нічия земля”, а ще він чудовий художник-аніматор і телевізийний ведучий. Та пісня залишається його найвищим покликанням.
До нових зустрічей, до нових пісень.
Розповідь про творчість Тризубого Стаса у програмі циклу „Наодинці з усіма”. Програма звучала
на FM-станції „Крок радіо” (Житомир) у 2003-2004 роках.
Вітаю усіх, чиї приймачі налаштовані на хвилю “Крок-радіо”. В ефірі чергова передача циклу “Наодинці з усіма”. Біля мікрофона її постійний автор та ведучий Володимир Шинкарук. Сьогодні я розповім про творчість одного із найпопулярніших українських бардів Станіслава Щербатих, відомого усім нам під іменем Тризубого Стаса. Нині Тризубий Стас став дійсно культовою особою в українській авторській пісні. Його завжди відрізняла від інших співців абсолютна відвертість і простота, яскравий гумор в поєднанні з глибокою філософічністю.
Народжений у Росії, у далекому Алтаї і ще немовлям перевезений в Україну на Закарпаття, Стас називає себе росіянином за народженням, а українцем по духу. Він чудово володіє як російською, так і українською мовою, але віддає перевагу саме українській пісні, хоча має в репертуарі і багато російських пісень. Думаю, що це моє повідомлення стане справжнім одкровенням для значної частини слухачів “Крок-радіо”, адже за Тризубим Стасом протягом багатьох років закріпився імідж, так би мовити, пісенного “бандерівця і націоналіста”. Насправді це не так. Але давайте спочатку послухаємо одну із його пісень. Дата її народження – 1989 рік. “Стереозір”
Зірка Тризубого Стаса яскраво засяяла у 1989 році. Спочатку він завоював Велику Берегиню – головний приз І Всеукраїнського фестивалю авторської пісні і співаної поезії ”Оберіг”, який відбувався у Луцьку, згодом чудово заявив про себе на І Всеукраїнському фестивалі “Червона рута”, що проходив у тому ж 1989 році у Чернівцях. Конкурсна програма авторів і виконавців власних пісень на “Червоній руті” складалася з 53 виступів. До речі, я, як учасник конкурсних змагань, під час жеребкування витягнув історичний 53 – останній номер.
Змагання виконавців авторської пісні на “Червоній руті” було найбільш цікавим і водночас найбільш вибухонебезпечним. Пісні Марічки Бурмаки, Андрія Панчишина, Едуарда Драча, Василя Жданкіна та інших співців відзначалися особливою гостротою, соціальною заангажованістю і найголовніше - правдивістю. Правди! Саме її тоді найбільш боялась радянська влада.
Тому майданчик, на якому мали проходити змагання авторів та виконавців власних пісень, розташували далеко за містом. Транспорт, звичайно, не працював, туди можна було добратися лише пішки. Але, незважаючи на це, місце, де змагалися співці, було оточене багатотисячною юрбою глядачів і… міліціонерів. Влада страхувалась: не дай Бог, щось виникне. Пам’ятаю, коли на невисоку сцену на невеличкій галявині, ущерть заповненій людьми, вийшов Стас. Під час його виступу навіть міліціонери не могли стримати посмішок і мимоволі підтягувалися ближче до сцени. І це, не зважаючи на погрозливі погляди начальства.
Майже усе, про що співав тоді Тризубий Стас, збулося: ми розпрощалися з Горбачовим, зі знаменитою статтею у Конституції Радянського Союзу, хто забув – нагадаю, вона відзначала керівну роль КП в усіх сферах і галузях нашого життя, ми, нарешті, здобули незалежність. Про те, що Україна стане суверенною державою, співало досить багато виконавців, але Стас відрізнявся від них особливою гостротою і сміливістю. Його кумиром у естрадній пісні були учасники групи “Бітлз”, тому, мабуть, не випадково, перші досвіди соціально-музичної пародії у Тризубого Стаса пов’язані саме з ними.
Пропоную послухати знамениту композиції “Бітлз” “Мішель” в інтерпритацїї Тризубого Стаса. Хочу лише нагадати, що тодішнього генерального секретаря КПРС, і водночас першого президента СРСР звали Михайло, Міша, Мішел.
Тризубий Стас володіє рідкісним відчуттям слова. Ця якість, помножена на вражаюче почуття гумору робить його одним із кращих в жанрі авторської пісні не тільки в Україні, а й на території країн СНД. Ми зі школи знаємо, що таке омоніми. Це слова, що звучать однаково, але мають різні значення. Англійське слово “естедей” (воно перекладається українською як учора) Стас почув по своєму. Як саме? Зараз зрозумієте. Оскільки пісня “Естедей” із репертуару “Бітлз”, то на концертах перед глядачами він оголошує її так: музика Джона Леніна, слова Рінго Сталіна. Отже “Естедей”! Чи, як каже Стас, їсти дай!
Життя Станіслава Щербатих не було безхмарним. Пережив він злети і падіння, розчарування і втрати, часи слави і забуття. Доводилося освоювати не один фах, не одну професію, займався любительським кіно, анімацією, навіть підпрацьовував оператором у шлюбному салоні. Сьогодні Тризубий Стас являє собою приклад дивовижної творчої плодовитості і активності, а також вірності вибраному шляху. А це у наш час викликає особливу повагу. Він постійно заряджений на боротьбу, на боротьбу з усім, що заважає нам нормально жити і працювати. Не випадково його порівнюють з Володимиром Висоцьким. Дійсно, Володимир Висоцький є для нього взірцем творчого служіння людям. Часто Стас свідомо наслідує манеру Висоцького, його голос, пронизливий і надривний. Іноді він навіть використовує пісні відомого російського барда, правда, насичуючи їх новим актуальним змістом. Як це було із піснею “Діалог у цирку”.
Дехто говорить, що у піснях Тризубого Стаса занадто багато політики. Багато, це правда, але чи занадто? Думаю, що ні. Пісні співака відлунюють життя, а викинути з життя політику неможливо. Та Стас постійно і активно відгукується не тільки на політичні події, його цікавить усе те, що визначає особливість епохи, у яку ми з вами живемо. Що до мене, то я особисто сприймаю пісні Тризубого Стаса в якості своєрідного і цікавого музично-поетичного літопису нашого складного, трагічного і разом з тим прекрасного часу.
Він не належить до жодної політичної партії чи до якогось політичного об’єднання. Я був свідком того, як Станіслав Щербатих публічно відмовився від посвідчення члена Народного руху, бо до цієї організації його записали без власного відома.
Що стосується його пісень, то вони вимагають від слухачів особливої праці розуму і серця. Їх неможливо слухати похапцем, абияк, вони потребують уваги і ще раз уваги. Тільки тоді стане прозорим і зрозумілим їх зміст. “Щури”
В ефірі “Крок-радіо” програма “Наодинці з усіма”. Перед мікрофоном – Володимир Шинкарук. Наша програма, в ідеалі, має розповідати вам, шановні друзі, про яскравих і цікавих творчих особистостей сучасності та минулого, чия доля так, чи інакше пов’язана з нашим краєм. Вас уже, мабуть, цікавить, як пов’язаний із Житомирщиною Тризубий Стас. Саме у нашому місті 2 квітня 1991 року п’ятитисячним тиражем вийшла перша і поки-що остання поетична книга українського барда. Називалась вона “Тризубий Стас: гумор, політична сатира”. Книга вийшла у серії “Бібліотека журналу “Авжеж” з ініціативи відомого житомирського прозаїка і поета Василя Врублевського – щирого прихильника таланту Тризубого Стаса.
Тризубий Стас також є частим членом журі Міжвузівського фестивалю авторської пісні “Студентські струни”, який уже 16 років поспіль проходить у Житомирі. Наше місто і його жителі, за свідченням самого автора, надихає його на творчість. Не випадково Житомир часто згадується у піснях Тризубого Стаса. Ось одна з них. Називається вона “Інструкція”. Рік написання - 1990.
Тризубий Стас першим в авторській пісні почав створювати і виконувати так звані пісні-ліліпути. Тривалість цих пісень іноді не перевищує 5 –10 секунд. Саме стільки часу потрібно талановитому автору, щоб у яскравій художній формі і, звичайно, з гумором відобразити якусь подію чи явище. Уявляю, як дехто із наших слухачів зараз недовірливо похитує головою. Невже таке можливе? Можливе. Слухайте… “Це кака”. Хто не зрозумів, можемо повторити…
Уявляєте? Ця пісня була написана у радянські часи. А ось наступна – в часи незалежної України. Дозволю запропонувати її вам у своєму виконанні. Ви готові? Ще нам, браття-українці, усміхнеться доля-р-р-р.”
Воістину – стислість сестра таланту, але теща гонорару.
Іноді Тризубому Стасу дорікають за грубість, за відсутність смаку. Правда, деякі його пісні балансують на межі пристойності, іноді вони навіть переходять цю межу. Але пригадайте, я наголошував, що вони відлунюють наше життя. В усіх його деталях і проявах. А, на превеликий жаль, у нашому житті ще багато складнощів і неприємностей, багато бруду і сліз. А наш сміх – як і сміх Тризубого Стаса – це сміх крізь сльози. Зміниться життя, зміняться і пісні Стаса, я у цьому певен, а поки-що ми маємо те, що маємо.
Хоча я знаю людей, котрі за одну його пісню із цих, скажімо так, малопристойних пісень готові пробачити усі минулі і майбутні помилки автора. Я хочу, щоб ви, шановні друзі, теж послухали цю пісню. Ризикую викликати на себе справжню зливу невдоволення, але ставлю в ефір пісню-гротеск, яка має назву “ Про воно”. Навіщо ж ризикувати, запитаєте ви? Справа у тому, що без цієї пісні, на мій погляд, сьогодні уже неможливо уявити собі творчість Тризубого Стаса. А мені б не хотілося, щоб моя розповідь була в якійсь мірі неповною, чи однобокою.
При бажанні Стас уміє бути не тільки саркастичним чи іронічним, він буває тонким проникливим ліриком, що відтворює глибинні порухи людської душі, зображає усе те світле і чисте, що є у кожного…
Холодні дні і погляди зимові,
Та раптом, наче вітер з небуття,
Заграє джаз, пульсуючи “свінгово”,
І я вертаюсь до життя.
Мій контрабас знайшов в коморі спокій,
Гітари, наче з розуму зійшли,
І лише джаз, немов ріка глибока,
Тече у душу з патефонних плит.
Веслує в ніч життя човен останній,
Хвилинами жалю спинивсь в цій річці час,
Та у новім і радіснім світанні
Стара мелодія впізнає знову нас.
”Ми є такі”
Нещодавно талант Станіслава Щербатих засвітився по-новому. Мені доводилося проводити з ним поряд досить багато часу. На гастролях, наприклад, ми часто опинялися в одному готельному номері. Кожну вільну хвилину Стас проводив за книгою. Це були переважно вірші, або фантастичні романи. Він зізнавався, що фантастика – його друге захоплення. Перше, звичайно, пісня. І ось у 1998 році солідне одеське видавництво “Маяк” випустило у світ книгу прози Станіслава Щербатих. Книга написана російською мовою і називається “Нічия земля”, до неї ввійшли фантастичний роман з такою ж назвою і 9 оповідань. Популярна газета “Україна молода” протягом 2000 року публікувала цей роман на своїх сторінках уже українською мовою.
Книга написана талановито. Не хочеться детально аналізувати цей твір, але скажу, що я сам прочитав його, не відриваючись. Ковтнув, як кажуть, за день. Прочитайте і ви. Певен, не тільки любителі фантастики, а й рядові читачі отримають насолоду. Ось, що сказав про Стаса і про його роман Борис Бурда, відомий телевізійний ведучий, перший віце-президент української ліги “ЧТО. ГДЕ. КОГДА”, в минулому, на мою думку, один із кращих у Радянському Союзі авторів і виконавців власних пісень. Цитую: ”Як будь-яка талановита людина Тризубий Стас знайшов на нічиїй землі власну стежину, на інших не схожу. А більше нічого, щоб написати гарну талановиту книжку, і не потрібно!”
Книга Тризубого Стаса “Нічия земля” у майбутньому може стати темою нашої окремої передачі, а зараз я пропоную вам послухати ще одну пісню із репертуару співця. Думаю, шановні друзі, ви ще не забули анекдот перших років нашої незалежності: до магазину шкільного приладдя і наочних посібників приходить хлопчик і просить у продавця чорнило для 6-го класу і глобус України. Не знаю, повірите ви, чи ні, але недавно у магазині я на власні очі дійсно бачив глобус України. “Глобус України” – саме так називається пісня Тризубого Стаса.
Творчий доробок Тризубого Стаса сьогодні є найбільшим серед авторів і виконавців власних пісень в Україні. До уже названих збірок його поезій та прози потрібно додати ще 6 магнітних альбомів і п’ять компакт-дисків! Та найголовніше полягає в тому, що Стас не збирається зупинятись на досягнутому. Він постійно у пошуку, у творчому русі. Хоча, як на мене, то і ті його пісні, що були написані 10-15 років тому, і досі не втратили своєї актуальності. Це ще одна ознака талановитості автора, який може бачите те, що для більшості з нас поховане у часі.
Пішов 14 рік нашої незалежності. Україна стоїть на порозі нових парламентських виборів. І тому, мабуть, доречно буде закінчувати нашу програму “Сімейно-політичною піснею”, яку Тризубий Стас написав ще у 1990 році. Виявляється, часи змінюються, а ми – ні.
Ось і все на сьогодні. Це була програма “Наодинці з усіма” та її автор і ведучий Володимир Шинкарук. Хай вам щастить. До нових зустрічей, до нових пісень.