Бюлетень №48 (586) - 2019 рік
Новини одним рядком.
29 листопада – ювілейний концерт Тараса Компаніченка, Національний центр Олександра Довженка
3 грудня – фестиваль авторської пісні в художньому салоні Генічеського районного Будинку культури
3 грудня – день народження мандрівного філософа Григорія Сковороди
3 грудня – благодійний вечір з лідером гурту “Тінь Сонця” Сергієм Василюком, Авдіївка, вул. Менделеєва 6, школа № 5
4 грудня – день народження Олекси Бика, автора пісень із Києва
5 грудня – день народження поета Олександра Олеся
6 грудня – концерт театру «La Chanson», Суми, Конгрес-центр СумДУ, Покровська, 9/1
6 грудня – творчий вечір Мар’яни Крамар і Олени Грицюк у КАП “Дім”, Київ, Шота Руставелі 22-б, у клубі "Супутник"
6 грудня – 2014 року помер автор пісень Володимир Шинкарук (роки життя: 1954-2014)
7 грудня – день народження Ігоря Жука, автора пісень із Києва
7 грудня – день народження поета Миколи Вороного
7-8 грудня – 19-й фестиваль авторської пісні та співаної поезії серед молоді, Сумський Палац дітей та юнацтва
Сайт https://zorinadii.org.ua/%d0%b0%d0%bd%d0%be%d0%bd%d1%81-%d1%82%d1%96%d0%bd%d1%8c-%d1%81%d0%be%d0%bd%d1%86%d1%8f-%d0%b2-%d0%b0%d0%b2%d0%b4%d1%96%d1%97%d0%b2%d1%86%d1%96/
АНОНС. Благодійний вечір з лідером гурту “Тінь Сонця” в Авдіївці
3 грудня – той самий день, коли потрібно робити добро, говорити про добро та співати заради добра, адже в цей вівторок 154 країни світу відзначають #GivingTuesday – день добрих справ! В рамках цієї доброї традиції до Авдіївки, яка також стала частиною глобального руху добра, завітає Сергій Василюк – лідер музичного гурту Тінь Сонця. Вас чекає не просто концерт, а затишний вечір з ароматним чаєм, добрими справами та знайомими всім піснями одного з найпопулярніших гуртів сучасної України. Також гарантуємо затишну атмосферу, порцію натхнення та унікальну можливість зробити світ на крок добрішим.
Саме з цього вечора Авдіївка розпочинає марафон добра, який триватиме до 30 січня 2020 року. Як долучитись до руху, який змінить наше місто, та яка перемога чекає нас наприкінці, розкажуть координатори місцевої команди Щедрого Вівторка.
В програмі заходу:
- концерт лідера гурту «Тінь Сонця» Сергія Василюка
- чай та смаколики за усмішки і гарний настрій
- добре печиво від авдіївських пластунів
- “Павутинки життя” – маскувальні сітки для військових
- презентація добрих ідей та активностей локальних команд
- анонс благодійного марафону «Щедрий Вівторок Авдіївка»
- балачки з добродіями про добро.
Вхід на концерт – за символічні благодійні внески у скриньку локальної команди Giving Tuesday, які будуть використані на реалізацію добрих ідей місцевих благодійників.
Запрошуємо мешканців, захисників та гостей міста Авдіївка стати частиною благодійного вечора у #ЩедрийВівторок. Він розпочнеться о 17:30 на території загальноосвітньої школи №5 (вул. Менделеєва 6), яка традиційно перетворюється на територію добра в день Щедрого Вівторка.
Разом ми точно змінимо світ, тож долучайтесь!
Херсон – сайт https://www.vizit.ks.ua/kultura-iskusstvo/festival-avtorsko%D1%97-pisni-projde-v-genichesku/
Фестиваль авторської пісні пройде в Генічеську
До участі у Фестивалі запрошуються автори пісень (поети й композитори, у тому числі діти та молодь), незалежно від місця їх проживання, а також виконавці пісень на слова або музику місцевих авторів, а саме: композитори–піснярі, солісти–вокалісти, дуети, тріо, квартети, творчі вокально–хорові колективи та виконавці, що мають у репертуарі пісенні твори за різною тематикою — рідний край, Друга світова війна, пісні Афганської війни, пісні народжені в АТО, пісні патріотичної, філософської та соціальної направленості, любовна лірика тощо.
Вікова категорія учасників не обмежується. Один і той же учасник може виконувати декілька пісень різних авторів. Один і той же автор може представити глядачам не більше двох своїх пісень, за умови, що вони будуть різної тематики.
Організатори запрошують у цьому році взяти участь у Фестивалі поетів, які зможуть презентувати ті вірші, що можна буде надалі покласти на музику та композиторів, які вже написали музику для наступних пісень.
Вперше під час фестивалю пройде творча виставка митців нашого краю за темою “Один автор – одна робота” – це картини художників, декоративні пано, фотографії, вишивка. Також в цей день буде представлено велику виставку книжок місцевих авторів.
Тож, чекаємо на цікаві зустрічі з творчими людьми!
Для участі у Фестивалі необхідно заповнити заявку. До заявки додається друкований текст пісні (обов’язково), а текст для презентації або відеоролик — за бажанням. Заявки приймаються до 01 грудня включно за адресою:
м. Генічеськ, вул. Монастирська, 4, у друкованому вигляді, або у форматі Word на адресу: kulturagenichesk@ukr.net
Телефони для довідок: (05534) 3-41-57, 3-21-92, моб. 0508270565, 0672589131
Фестиваль відбудеться 3 грудня в художньому салоні Генічеського районного Будинку культури о 13:00.
Вхід для глядачів буде вільним.
Оргкомітет
Київ – Сергій Цушко
Одним із задумів вечора було зведення до гурту професіоналів і аматорів. Не в поділу "сцена - зал", а в спільному дійстві-творенні. Зазначу, що загалом все склалося добре. От лиш професіоналів було негусто: як виявилося, п'ятниця - не кращий день для тих, хто після робочого дня поспішає втекти з міста. Тож не один вибачався: хотів бути, але...
З тих, що були, назву академіка Миколу Жулинського, письменника і видавця Михайла Слабошпицького (вів вечір), кіносценариста і поета Станіслава Чернілевського, письменницю Світлану Короненко, редактора видавництва "Ярославів Вал" поета Павла Щирицю. Жулинський у виступі проаналізував творчість презентанта, Чернілевський повеселив присутніх веселими шаржами-пародіями, на вірш Короненко прозвучала нова пісня Сергія "Все повертається".
Аматори - друзі автора збірки - читали вірші з неї, вибрані на свій розсуд, ділилися цікавими епізодами з творчого спілкування. Художник і співачка Наталка Полтавець, крім згаданої пісні, виконала ще "Зоряний романс" С. Цушка, Наталя Сафронова й Анатолій Бабич - його ж пісню "І плече торкається плеча" на вірш Леоніда Талалая.
Подія починалася з театралізованої сценки "Ловіння метелика" - того, що залетів у книжку. На закінчення сачок було вручено за присудом глядачевої зали кращому декламаторові - Жанні Симонян.
Є й відео. На жаль, не всі вправно працювали з мікрофонами, тому не все прослуховується.
Даю можливість усім ознайомитися з текстом книжки МЕТЕЛИК У МІСТІ:
https://drive.google.com/file/d/1zpiqr1S2qtnXQNilpD_AmmYQmzciUnq_/view?usp=sharing
Книжку можна придбати в кафе «Еней» (Київ, Будинок письменників)
Суми – Віра Паненко
ПОЛОЖЕННЯ
про проведення XIX міського відкритого
фестивалю авторської пісні та співаної поезії
серед учнівської молоді
Суми 2019
Мета проведення фестивалю
- розвиток жанру авторської пісні та співаної поезії;
- популяризація жанру авторської пісні серед учнівської молоді;
- виявлення нових обдарувань жанру;
- підвищення рівня естетичного виховання учнівської молоді;
- підвищення виконавської майстерності та пісенної культури;
- обмін досвідом та творчими досягненнями.
Організатори фестивалю
Загальне керівництво організацією та проведенням фестивалю здійснює оргкомітет, до складу якого входять представники:
- управління освіти і науки Сумської міської ради;
- комунального закладу Сумського Палацу дітей та юнацтва;
- клубу туристів-альпіністів ім. Є. Абалакова КЗ Сумського Палацу дітей та юнацтва;
- клубу авторської пісні «Булат».
Проведення конкурсної частини фестивалю покладається на журі та керівників творчих майстерень, склад яких затверджує оргкомітет фестивалю.
Термін та місце проведення фестивалю
Фестиваль проводиться 7-8 грудня 2019 року у КЗ Сумському Палаці дітей та юнацтва (вул. Соборна, 37).
Учасники фестивалю
У конкурсній частині фестивалю можуть брати участь учні (вихованці) загальноосвітніх та позашкільних закладів, коледжі, аматорські колективи м. Суми, Сумської області та України віком до 18 років включно. Для участі у конкурсній частині фестивалю необхідно надати заявку за затвердженою формою (див. Додаток). Заявки приймаються до 5 грудня 2019 року за адресою e-mail: abalakovets@gmail.com.
Порядок проведення конкурсної частини фестивалю
Конкурс серед учасників фестивалю проводиться у трьох вікових категоріях:
I (молодша) – до 11 років включно;
II (середня) – від 12 до 14 років включно;
III (старша) – від 15 до 18 років включно.
Конкурс проходить у два етапи:
1. Прослуховування на творчих майстернях.
2. Виступ на конкурсному концерті.
Твори виконуються у супроводі гітари або інших акустичних інструментів. Виконання творів під супровід електронних інструментів або під фонограму не допускається. Твори можуть виконуватися як українською, так і російською мовами. Тематика творів, що виконуються, може бути різноманітною: туристичні, ліричні, гумористичні, соціально спрямовані тощо.
Критерії оцінювання конкурсантів: високий рівень поезії, власне творче обличчя автора чи виконавця, музична культура пісні, володіння інструментом, виконавська майстерність.
Прослуховування на творчих майстернях
У рамках фестивалю планується робота двох творчих майстерень: поетичної та пісенної.
При прослуховуванні на творчих майстернях конкурсанти мають виконувати 2 твори, при цьому керівники майстерень можуть попросити конкурсанта виконати декілька творів додатково. Конкурсантам необхідно обов’язково надати керівникам майстерень 2 примірники текстів творів у друкованому чи рукописному вигляді.
За результатами роботи творчих майстерень керівники майстерень відбирають і рекомендують конкурсантів для участі у конкурсному концерті. При цьому керівники творчих майстерень можуть також рекомендувати, скільки та які саме твори виконувати конкурсанту на конкурсному концерті.
Виступ на конкурсному концерті, визначення переможців
За результатами виступів на конкурсному концерті авторитетне журі фестивалю виявляє лауреатів і дипломантів у кожній віковій групі в таких номінаціях:
- автори (текст і музика власні);
- автори музики (на вірші інших поетів);
- виконавці (виконують пісні інших авторів);
- виконавці класики авторської пісні;
- поети;
- ансамблі.
Класикою авторської пісні є твори Булата Окуджави, Юрія Візбора, Володимира Висоцького, Ади Якушевої та відомих сучасних авторів-виконавців жанру: Ігоря Жука, Ольги Богомолець, Валерія Марченка тощо.
ВАЖЛИВО! Один конкурсант не може стати номінантом (лауреатом чи дипломантом) одночасно в двох чи більше різних номінаціях (виняток – участь конкурсанта в номінаціях «Ансамблі» та «Поети», або спеціальні призи чи додаткові номінації).
Крім того, журі може ввести додаткові номінації (приз глядацьких симпатій, краща патріотична пісня тощо). За рішенням журі лауреатів або дипломантів фестивалю в деяких номінаціях може бути не виявлено.
Лауреати та дипломанти фестивалю нагороджуються почесними дипломами та призами.
ПРОГРАМА ФЕСТИВАЛЮ
Дата, час Захід, місце проведення
проведення
7 грудня
10:00 – 13:00 Реєстрація учасників (Палац дітей та юнацтва, 3-й поверх, каб. 3/9, 3/11)
10:00 – 14:00 Прослуховування у творчих майстернях. Відбір на конкурс. (Палац дітей та юнацт., 3-й поверх, каб. 3/9, 3/11)
16:00 – 18:00 Конкурсний концерт (актова зала Палацу дітей та юнацтва)
8 грудня
12:00 – 15:00 Концерт лауреатів, членів журі, керівників творчих майстерень та почесних гостей фестивалю
(актова зала Палацу дітей та юнацтва)
Контакти
Голова оргкомітету
Віра Андріївна Паненко м. (050) 935-41-60
Художній керівник
Євгенія Торопова м. (097) 265-85-47, (099)508-02-38
Члени оргкомітету
Ігор Добровольський м. (050) 327-17-46
Алла Титаренко м. (097) 377–69-96Б м. (095) 669–56-57
Палац дітей та юнацтва,
Чергова р. (0542) 22-52-64
Положення є запрошенням на Фестиваль
Оргкомітет
Додаток
ЗАЯВКА
на участь у XIX міському фестивалі
авторської пісні та співаної поезії серед учнівської молоді
Навчальний заклад чи позашкільна установа ____________________________________
|
№ з/п |
Назва номінації виконавців |
Назва твору, автор |
ПІБ виконавця, повний вік |
Адреса, телефон |
Керівник, контактні дані |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
... (Рядків у заявку додати самостійно, скільки треба)
|
М.П. |
Підпис керівника школи чи позашкільної установи |
Сайт http://n-slovo.com.ua/2019/11/21/%D1%96%D0%B3%D0%BE%D1%80-%D0%B6%D1%83%D0%BA-%D1%8F-%D0%B4%D1%83%D0%B6%D0%B5-%D1%85%D0%BE%D1%82%D1%96%D0%B2-%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%82%D0%B8-%D0%BA%D0%BE%D1%81%D0%BC%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%B2%D1%82/
ІГОР ЖУК: «Я ДУЖЕ ХОТІВ СТАТИ КОСМОНАВТОМ»
21.11.2019
Минулої суботи на запрошення клубу авторської пісні та поезії «Байгород» у Кропивницькому виступив з концертом відомий український бард, поет-пісняр, театральний та кінодраматург Ігор Жук.
– Ігоре Теодоровичу, розкажіть, будь ласка, хто ваші батьки, де і в яких умовах пройшло ваше дитинство?
– Умови були традиційно сільські для Львівської області, бо народився я у маленькому селі Руда-Сілецька. Батьки мої – сільські вчителі. Батько Теодор Несторович – вчитель математики, мама Марія Василівна – вчителька початкових класів. Власне, мама була моєю першою вчителькою. Але першим вчителем музики був батько. Він у своєму дитинстві грав у церковному оркестрі на мандоліні, то й мене навчив. Потім я спробував ще купу різних інструментів. Потім мені купили акордеон – то був такий красивий інструмент, що не можна було не грати – і він мене взагалі затяг до музики.
– Як відомо, ви навчалися у Львівському державному університеті імені Франка. Чому ви обрали саме фах фізика, ви ж за натурою, схоже, лірик?
– Школу я закінчив у 15 років. Як і багато хлопців того часу, я дуже хотів стати космонавтом. В останніх класах школи наша вчителька фізики й астрономії на уроках астрономії лишала мене з класом, щоб замість неї проводив заняття. Тоді я вже розумівся на телескопах, зірках і сузір’ях, був фанатом того всього. Астрономів готували на той час в Одесі, Києві та Харкові. Але далі Львова батьки мене пускати боялися. Довелося вступити на фізичний факультет. На третьому курсі мені дозволили індивідуальний план навчання при Львівській обсерваторії за спеціальністю астрономія. То я закінчив університет з подвійною спеціальністю: фізик і астроном. До речі, кафедрою теоретичної фізики, яку я закінчив, завідував Ігор Рафаїлович Юхновський. Він мене і послав вчитися далі: у Києві якраз створився інститут теоретичної фізики, де був відділ релятивістської астрофізики і гравітації. Для України то був фактично новий напрямок науки. Там я і закінчив аспірантуру.
– Отже, романтична мрія привела вас в поле діяльності серйозних і точних наук. А коли ж ви вперше вийшли на публіку з гітарою і з якими піснями?
– Зараз важко згадати… Напевно, ще студентом. У нашому райцентрі була команда зі спортивного туризму і на обласні змаганнях мене обов’язково брали для конкурсу пісні, знаючи, що я пишу сентиментально-філософські й романтичні пісні. Тож перші публічні виступи були на різних туристичних змаганнях і зльотах.
Потім, коли вже вчився в аспірантурі, відкрив для себе київський клуб авторської пісні «Арсенал» при Будинку культури заводу «Арсенал». Там я потрапив на концерт відомого київського автора Володимира Каденка, з яким ми відтоді потоваришували. У мене тоді ще був комплекс, буцімто я погано граю на гітарі, власне, тому що вона семиструнна, а барди-шестиструнники так жваво вигравали… А коли придивився, побачив, що він віртуозно грає на семи, і зрозумів, що не у кількості струн справа. Володя Каденко став одним з тих, хто мене вперше вивів у той великий бардівський світ. Я почав співати перед вибагливою публікою.
– І починали ви саме з власних пісень чи паралельно співали й інші?
– В основному зі своїх. Але, звичайно, вивчав й інші…
– У вас доволі пісень російською та українською. А починали ви писати якою мовою?
– Перші вірші, ще не пісні, які написав у школі, були українською. Потім, коли відкрив для себе бардівську пісню, а то були пісні Висоцького, Окуджави, Галича, пройшов школу російськомовної пісні. Цілком природно, що у мене з’явилися пісні російською. Їх, напевно, навіть більше. Останнім часом, звісно, пишу українською. Але думаю, вірші самі собі обирають мову. Дещо у мене навіть польською написалося.
– Польською володієте досконало?
– Досить вільно. Бо жити на Львівщині, цікавитися книжками і не володіти польською практично неможливо. Тому що все, що у радянські часи можна було купити цікавого у книгарні «Дружба», виходило польською мовою. Навіть «Майстра і Маргариту» я перший раз прочитав польською. Мені навіть деякий час здавалося, що польський варіант кращий, бо він справив перше яскраве враження.
– Хто вплинув на формування ваших літературних смаків?
– Мені пощастило з вчителями літератури, саме російської мови і літератури. Це були особливі люди, цікаві особистості. Вони й вплинули на становлення моїх смаків, в основному в поезії. Пізніше, коли вже мешкав у Києві, а це 1970-ті роки, натрапив на перші збірки Ліни Костенко. Це було, як спалах.
– Ви називаєте себе учнем Булата Окуджави. Коли ви вперше з ним познайомилися?
– Особисто у 1986 році в Саратові на першому Всесоюзному фестивалі авторської пісні. Тоді туди з’їхалися найвідоміші барди, бо у Москві побоялися його проводити. Там було поважне журі, яке очолював Булат Шалвович. А ми, «нова генерація», як потім нас назвали, з тремтячими колінами стояли за сценою. Мене першим виштовхали туди, бо всі побоювалися і не бажали бути першим. А коли я сказав організаторам «Давайте вже самі визначайте й випускайте когось», мені відповіли: «Ось ти і підеш». За регламентом, треба було виконати одну пісню, дуже багато претендентів було. Я проспівав свою пісню з переляканим виглядом, на що Булат Окуджава зазначив: «Я пропоную в окремих випадках дозволити автору проспівати ще». Я заспівав контрастно іншу річ. І виявилося, що став лауреатом зі спецпризом за кращу поезію.
Тоді у кулуарах з Окуджавою вдалося перекинутися лише кількома словами. Потім був концерт лауреатів у Москві у знаменитій «Горбушці», це Будинок культури імені Горбунова. Там ми побачилися вдруге. Таке враження, що він хотів про щось серйозно поговорити, а тут Боря Бурда потягнув мене знайомитися з Олександром Дуловим, теж цікавим автором пісень. Так і не вдалося гарно поспілкуватися. Та це не має особливого значення, тому що основними моїми вчителями були пісні Окуджави.
– Ви у якості голови чи почесного члена журі давно буваєте на багатьох фестивалях авторської пісні. Ваша оцінка цього пісенного руху, в якому він стані нині?
– Після розпаду Радянського Союзу був певний період, коли вважалося, що авторська пісня вже втрачає свою актуальність і відмирає. Насправді то був період перегрупування аудиторії і, можливо, перегрупування в самій авторській пісні якихось цінностей. Адже у час боротьби з тоталітарним режимом на першому місці була громадянська позиція. Тому й ганяли, тому й по лісах фестивалі таємні відбувалися. На тій тематиці виросли дуже потужні автори. Але потім тим авторам не вистачало самого факту боротьби. А от коли журналісти стали актуальнішими за найсміливіших бардів, здалося, що авторська пісня відмирає. Насправді ні. Просто на перший план почали виходити художні цінності, висока поезія, хоча громадянську позицію ніхто не знімав з порядку денного. Але з’явився критичний момент для авторів, найсильнішим місцем яких була громадянська сміливість, а все решта шкультигало.
Поступово той період утрясання і розставляння усього по поличках минув, і виявилося, що для авторської пісні є дуже багато роботи. І у тій же громадянській поезії, і в естетиці, бо там теж повинна бути громадянська позиція, інакше бездушна й бездомна попса почне витісняти все. Треба мати альтернативу, причому таку, яка була б зрозуміла широким масам людей. Тим часом у авторської пісні відкрилося не те щоб друге дихання, швидше, почався новий виток розвитку. Фестивалі відбуваються. Загалом від десяти до двадцяти на рік. І досить багатолюдні. Не така шалена популярність, як колись, коли зали тріщали, але… Один з найкращих і найпотужніших фестивалів в Україні – Сумський фестиваль «Булат». Він проходить кожної весни у квітні. Цього року відбувся 30-й ювілейний. І він досі не скаржиться ні на брак публіки, ні на брак учасників, ні на їхній рівень.
З’явилася ще й така особливість, як комерціалізація. Від цього нікуди не дінешся, бо за зали треба платити.
– То що, у Києві зовсім зникла можливість почути якісь безкоштовні чи благодійні концерти?
– Ні. У нас у Києві, наприклад, є клуб «Співуча родина» та клуб шанувальників романсу, що працюють у Будинку вчителя. Там кожного місяця по середах проводили безкоштовні концерти, у тому числі й бардівські. Зал на 500 з гаком місць завжди був заповнений. Нині там ведеться реконструкція. Тепер естафету взяло товариство «Знання». Найближчим часом, а саме 18 грудня, там у нас з дружиною буде черговий спільний творчий вечір теж з вільним входом.
– Хто з молодих авторів-виконавців нині виділяється своїм талантом?
– У нас в Україні? Важко сказати. Тому що я їх пам’ятаю ще з школярського віку. Це, наприклад, наші київські автори Денис Голубицький, Сергій Мартинюк, Інна Труфанова, Наталія Тихонова з Полтави. Нині вони вже досить дорослі автори. На фестивалях ми кожного року бачимо молодих і перспективних авторів. Знаю точно, що резерв є, потенціал нарощується, естафета передається. Ті прізвища ми ще будемо чути. Бачу точно, що вони вже інші. Для найстаршого покоління вони можуть здаватися трохи попсовими або занадто близько до року. Хоча попса дуже мало проникає в авторську пісню, але потрапляє. І проникає, коли автору дуже хочеться сподобатись публіці. Це такий паразитивний напрямок. А рок трохи впливає на форму, трохи на образний ряд. Як на мене, він є позитивним, адже осучаснює авторську пісню, надає якихось особливостей, надає нові шляхи розвитку.
– Ви часто виступаєте за кордоном, наприклад, у США, Ізраїлі, Канаді. Яка там публіка у порівнянні з нашою? Чи є у неї якісь відмінності, свої запити?
– Так, там є два великі пласти публіки. По-перше, колишня радянська маса шанувальників авторської пісні. Вони консервативні, вони проводять свої фестивалі, які дуже схожі на ті, що відбувалися за радянських часів. Але чому? Тому що вони опинилися за кордоном ще у той час. Вони шукали вільнодумство, не в змозі витерпіти тієї тоталітарності. Вони виїжджали не стільки заради грошей, скільки заради волі душі. Та публіка здебільшого досить цікава і досить глибока. Як правило, вона російськомовна, але досить велика частина з неї вихідці з України, які прекрасно знають мову, і самі просять, щоб співали українською. По-друге, є наша класична українська діаспора, що складається вже з п’яти хвиль. Це інше середовище.
Специфіка російськомовної аудиторії – концерти невеличкі, але їх багато, бо у кожному містечку є свій осередок шанувальників. На концерт збирається від тридцяти до п’ятдесяти осіб, частіше у своїх помешканнях, тому атмосфера там фактично дружня, домашня. Це стосується США та Ізраїлю. А от українська діаспора в Канаді, як правило, організовує великі концерти у великих залах. Там все за правилами, оренда залу, офіційні квитки, податки. Українська публіка законослухняна.
– Перепрошую, не встиг дослідити, чи є у вас видані поетичні збірки?
– З усього, як-то кажуть, добре виданого є лише одна. Вона має назву «Вавилон» і видана чотирма мовами – українською, російською, польською і німецькою. В її основі біблійний цикл пісень.
– За тематикою і жанрами ваші пісні складаються з філософських, ліричних і гумористичних, чи не так?
– Є й історичні, драматичні, патріотичні… Але буває так: намагаєшся писати і просувати пісні з глибоким змістом, та раптом напишеш якусь дурничку – вона увесь світ швидко облетить. У мене вже зібралась ціла колекція кліпів з Інету, зроблених у різних країнах, на одну мою маленьку пісеньку «Без сала мучусь». Я написав її для розминки, за п’ять хвилин, коли перекладав «Бесаме мучо» українською.
– Ви не вперше у Кропивницькому. Як ви сприймаєте образ нашого міста?
– У мене таке враження, що колись давно, коли місто називалося Кіровоградом, я сюди вже приїздив. Але навіть не пам’ятаю, з якого приводу. Я дуже погано пам’ятаю той образ, але бачу, що з того часу всі міста в Україні змінилися, кожне місто причепурюється. А от коли ми з Ірен (Ірен Роздобудько, дружина Ігоря Жука. – Авт.) були тут, придивилися, роздивилися і нам дуже сподобалося, як місто нині виглядає.
Бесіду вів Роман ЛЮБАРСЬКИЙ
Сайт http://ukrpohliad.org/culture/bazhayu-vidvagy-zhyty-chesno.html
«Бажаю відваги жити чесно»
14 Лис. 2019
Зеновій Красівський – багатолітній учасник Національно-визвольної війни, яка точиться далі. 26 років він був позбавлений волі. У Володимирському централі Красівський зрозумів, що єдиний метод боротьби, який у нього, обезвладненого, залишився, – це поетичне слово. І він викував свою поезію. Перше видання «Невольницьких плачів» вийшло 1984 року у Брюсселі, коли Красівський перебував на засланні в Тюменській області. 2-ге видання здійснила редакція газети «Незборима нація» вже по смерті автора. Книга вийшла коштом лікаря Анатолія Сопільника, згодом члена Національної спілки письменників України. Промотором і літературним редактором виступив сл. пам. поет Микола Cамійленко, учасник Визвольної боротьби, політв’язень.
На презентації збірки поезій «Невольницькі плачі», яку видала газета «Незборима нація» (1995), у березні 1996 р. у Спілці письменників промовляли Ярослав Дашкевич, Левко Лук’яненко, Євген Сверстюк, виступали народні артисти України Галина Яблонська, Павло Громовенко, поети Микола Самійленко та Анатолій Сопільник, учасник Визвольної боротьби чеченського народу Максуд Хужбаров.
Співав кобзар Віктор Лісовол. Приїхали земляки Зеновія Красівського з Долинського району на чолі із заступником голови Івано-Франківської ОДА Миколою Кравцівим та головою Долинської РДА Василем Кощинцем, а також директором музею Зеновія Красівського славною Ольгою Витвицькою. Вони значною мірою і створили свято, яке тут вирувало.
На тому вечорі Олександр Черненко співав пісні на слова Зеновія Красівського.
Третє і четверте видання «Невольницьких плачів» побачили світ того ж 1995 року: у Львові та Коломиї. П’яте видання ініціював і профінансував київський інженер Андрій Жованик, учасник Визвольної боротьби з кінця 1980-х років у лавах СНУМу і дотепер – як доброволець «Правого сектору», «Карпатської Січі» й інших бойових формацій українського народу. Видав збірку Історичний клуб «Холодний Яр».
І ось 12 листопада 2019 р. в Національній спілці письменників України відбувся вечір пам’яті Зеновія Красівського – з нагоди його 90-ліття, організований Історичним клубом «Холодний Яр», НСПУ та ОУН (б).
«Подорожуючи автомобілем Карпатами з Панасом Заливахою, Красівський казав: «Глянь, Панасе, яка краса, яка гарна наша Україна! Нумо посидимо, поснідаємо на нашій землі та надивимось на Божу красу рідного краю. Не віддадуть окупанти його без бою», – розпочав вечір Роман Коваль. – Так і сталося. Своєї України – національної, Шевченкової – ми не відвоювали й досі… А зараз нехай повіє духом Карпат. Нехай гуцул Василь Паланюк ушанує бойка Зеновія рідними мелодіями”.
І задзвеніли-заспівали-заграли цимбали Василя Паланюка.
І наші серця усміхнулися, зраділи.
Почув би їх Красівський, і його б серце відкрилося…
У березні 1996 р. видавець «Невольницьких плачів» Анатолій Сопільник, лікар з Маріуполя, сказав про поезію Красівського: «Кожна літера його вірша – січовий стрілець, кожний рядок – шеренга незламних патріотів, а кожен вірш – загін месників, визволителів України».
На підтвердження цих слів поети Василь Ковтун, Владлен Ковтун і кобзар Тарас Силенко прочитали вірші Красівського, а народна артистка України Галина Яблонська продекламувала текст Красівського «І ворог посів нашу землю»: «І ворог посів нашу землю. І було його як трави та листу. І не було куди дітися на рідній землі. Одних вороги вбивали, інших кидали в тюрми, ще інших ешелонами вивозили на сибіри на явну загибель. І не видко було просвітку. Трембітали трембіти над убієнними, і вили пси, сповіщаючи смерть. У тому часі довелось і мені, незрілому літами, разом із братами піти в ніч, з якої, відчувалося, вороття не було. І ходили ми таємними стежками, губилися під покровом секретності від села до села, від кичери до кичери, і годував нас голод, і хоронила нас земля. Нас приймали по хатах, не засвічуючи ліхтарень, за нами гналися, стріляли, нас убивали, а наші трупи звозили до районів і виставляли на глум по смітниках. І хто міг, той плакав, а решта, зціпивши зуби, мовчали і не признавалися навіть до своїх синів – такий був страх великий і жорстокий».
Високо оцінили життєвий чин і поезію Зеновія Красівського голова НСПУ Михайло Сидоржевський, редактор газети ОУН «Шлях перемоги» Віктор Рог, видавець Марко Мельник, поети Василь Ковтун та Владлен Ковтун.
Теплим словом вшанували Красівського його товариші Юрій Шухевич та Орина Сокульська (сестра о. Ярослава Лесіва), голова ОУН (м) Богдан Червак, командир ОДЧ «Карпатська Січ» Олег Куцин, лідер фракції ВО «Свобода» в Київраді Юрко Сиротюк та письменниця Лариса Ніцой.
Прийшли на вечір пам’яті політв’язні Василь Овсієнко та Йосип Зісельс, режисер Олександр Рябокрис, ветерани українсько-російської війни Андрій Жованик та Антон Пухніченко, провідні діячі ОУН (б) Андрій Гайдамаха і Тарас Рондзістий, голова МНК Соломія Фаріон, заслужений діяч науки і техніки України Сергій Здіорук, редактор газети «Культура і життя» Євген Букет, вдова героя Небесної Сотні Тамара Швець і ще близько сотні гідних українців.
Було продемонстровано документальний фільм про Зеновія Красівського, створений Українською інформаційною службою.
Завершив вечір Роман Коваль словами Зеновія Красівського, зверненими до нього, а фактично до кожного з нас: «Бажаю відваги жити чесно».
Слава борцям за волю України! Слава Україні!
Історичний клуб «Холодний Яр»
Сайт https://armyinform.com.ua/2019/11/desnyanskyj-bojovyj-akord-peremozhecz-festyvalyu-avtorskoyi-pisni/
Деснянський «Бойовий акорд» – переможець фестивалю авторської пісні
Гурт «Бойовий акорд» 169-го навчального центру з селища Десна Чернігівської області став переможцем 5-го Міжнародного фестивалю військової авторської пісні в рамках проєкту «І все-таки ми там були!».
Організацію проведення фестивалю взяв на себе Центр миротворчості під керівництвом учасника миротворчої місії у Сьєрра-Леоне Сергія Громова.
Фестиваль відбувся в Києві і став вже став традиційним, він проводиться з 2015 року і має на меті розкрити таланти авторів та виконавців військової пісні. Участь у музичному конкурсі взяли понад 20 різноманітних гуртів та виконавців авторських військових пісень як вітчизняних, так і закордонних, зокрема з Конго та Гвінеї. Проте, всі пісні виконували лише українською мовою.
– Готувалися ми дуже плідно, було у нас мало часу, близько місяця, але незважаючи на це, ми все ж впоралися, продемонстрували свої композиції на найвищому рівні. Ми представили блок пісень, які були написані в районі проведення АТО/ООС, – розповів керівник гурту «Бойовий акорд» Руслан Овчинніков.
Деснянський гурт «Бойовий акорд» відкрив фестиваль і це для музикантів стало справжньою гордістю.
– Ми розпочали з пісні «Рідна й мила моя Україна». Були люди в залі, які плакали під час виконання наших пісень, і це варто дорогого. Під час виконання пісні «Коли нарешті скінчиться війна» був справжній вибух емоцій, як музичний, так і протестний – проти зовнішньої агресії ворога. Також я виконав композицію «Розірваний сон» – це сон військових та мирних громадян, який перериває канонада вибухів та обстрілів, – повідомив автор і виконавець пісень гурту «Бойовий акорд» Сергій Дроб’язко.
Їхні пісні дуже сподобалися присутнім, музикантів навіть викликали на біс.
На майбутнє музики з «Бойового акорду» шукатимуть нові таланти серед військових 169-го навчального центру, «народжуватимуть» нові твори та композиції, і, звичайно, даруватимуть свої пісні військовим і мирним мешканцям як у себе на батьківщині, так і в районі проведення бойових дій.
Сайт https://ye.ua/istiriya/46012_Cey_den_v_istoriyi_Hmelnichchini__17_listopada.html
Цей день в історії Хмельниччини: 17 листопада
Юна МІТРАШКО
17 листопада 1890 року у селі Лезневе, передмісті Проскурова (нині мікрорайон Хмельницького) народився Костянтин Місевич. Його вважають засновником кобзарської школи ХХ століття. Видатний подільський бандурист відомий також як політичний та громадський діяч, учасник Української революції 1917-1921 років, депутат Української Центральної Ради, учасник Визвольних змагань Української Повстанської Армії за відновлення самостійної Української Держави під час Другої світової війни. Працюючи на станції Проскурів телеграфістом, Місевич познайомився з командиром 34-го корпусу генералом Скоропадським, якому допомагав роззброювати московське військо, що поверталося з фронту. За часів Гетьманату його призначили комісаром подільської залізниці. У листопаді 1920 року з урядом та армією Української Народної Республіки Кость Місевич змушений був емігрувати до Польщі. Там він створив Українське товариство пасічників, розписував храми, виготовляв вулики, бандури, навчав молодь гри на ній. З одним із перших своїх учнів – Дмитром Гонтою – 1924 року Місевич здійснив перші гастролі. Через деякий час до дуету приєднався Данило Щербина, який був придворним гетьмана Скоропадського. Вперше це тріо бандуристів під керівництвом Костя Місевича виступило на Шевченківському святі в Народному домі у Львові в 1925 році. У роки Другої Світової війни Місевич продовжував традиції українського епічного мандрівного співоцтва. Кость, надрайоновий провідник ОУН, їздив по селах, містах та містечках зі своєю бандурою. Наприкінці вересня 1943 року проти з’єднання «УПА-Південь» німці кинули цілу армію. У ніч з 10 на 11 вересня біля села Попівці Тернопільської області в бою між УПА та гестапо Місевич був важко поранений та щоб не дістатися живим в руки ворога, підтяв собі горло бритвою, яку завжди носив з собою. Нині ім'я Костя Місевича носить Школа кобзарського мистецтва у Нью-Йорку.
Чернівці – сайт пам’яті Володимира Івасюка http://www.ivasyuk.org.ua/news.php?lang=uk
Відбувся XVI обласний конкурс юних читців
21 листопада 2019 року традиційно в обласній бібліотеці для дітей спільно з Меморіальний музеєм Володимира Івасюка відбувся XVI обласний конкурс юних читців, який проводився з нагоди 102-ї річниці від дня народження письменника Михайла Івасюка. Цьогоріч у конкурсі прийняла участь 71 дитина. Географія конкурсантів широка. Окрім учасників з Чернівецьких шкіл, гімназій, ліцеїв та училищ, до Чернівців завітали учні з Кіцманя, Хлівища, Валяви, Ошихлібів та Дубівців Кіцманського р-ну, Зарожан Хотинського р-ну, Кельменців, Заставни, Вашківців та Мигова Вижницького р-ну, Герци, Петрашівців та Куликова Герцаївського р-ну і Сторожинця. До участі у конкурсі діти готувалися дуже ретельно. Стоян Віталій із Зарожан Хотинського р-ну прочитав авторський вірш «Пам’яті Володимира Івасюка».
Оцінювало юних конкурсантів журі у складі голови головного зберігача фондів Меморіального музею Володимира Івасюка Наталії Мартинівни Мороз; а також доцента кафедри психології та філософії Буковинського державного медичного університету Олесі Ігорівни Павлюк; актриси Чернівецького академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. О. Кобилянської Христини Миколаївни Зборлюкової; викладача-методиста Чернівецького коледжу мистецтв ім. С. Воробкевича, засновника і режисера поетичного театру Григорія Івановича Сорочана; ведучої на UA Українське Радіо Буковина Людмили Степанівни Шиленко та директора обласної бібліотеки для дітей Аліни Миколаївни Білої. Ведуча конкурса — заступник директора з наукової роботи обласної бібліотеки для дітей Ірина Михайлівна Руда.
Із вітальним словом виступив в. о. голови Чернівецької ОДА, онук Михайла Івасюка Михайло Вікторович Павлюк, адже конкурс проходить за підтримки родини Івасюків-Павлюків. Михайло Павлюк подякував батькам і вчителям за підготовку дітей. Запевнив учасників, що переможців та переможених не буде, всі учасники стали на новий щабель вміння оперувати українським словом. В День Гідності і Свободи побажав усім жити і працювати у європейській вільній та незалежній Україні.
На сторінках Facebook розпочався флешмоб «Івасюк живе», мета якого зібрати 1000 відео, виконаних в двадцяти різних країнах на шести континентах Землі. Українська діаспора Едмонтона (Канада) запрошує долучитися до пісенного флешмобу, розпочавши 6 жовтня 2019 року всесвітню пісенну естафету піснею Володимира Івасюка «Червона рута».
Учасники конкурсу, члени журі та усі присутні XVI обласного конкурсу юних читців разом з учнями музичної школи ім. В.Івасюка м. Кіцмань Чернівецької області теж долучилися до цієї пісенної естафети. І невмируща «Червона рута» Володимира Івасюка прозвучала в стінах обласної бібліотеки для дітей.
Конкурс проводився у номінації виконання віршів Михайла Івасюка зі збірки-посвяти «Елегії для сина» та віршів-посвят Володимиру Івасюку у двох вікових категоріях — віком 6–11 років та 12–18 років.
Учениця 4-А класу гімназії №3 Дарина Папущак вразила усіх присутніх прочитанням поезії Григорія Траф’юка «Не одцвіте “Червона рута”» і достойно стала переможницею у віковій категорії 6–11 років. Друге місце посіла учениця 3-Б класу гімназії №5 Варвара Боднар із поетичною композицією з віршів М. Івасюка зі збірки «Елегії для сина». Учениця 7-А класу гімназії №5 Анастасія Лучишин отримала III місце за виконання вірша «Весна».
Зачарували глядачів і членів журі учні 10-А класу Кельменецького ліцею Антон Порохницький і Олена Ілаш, які виконали композицію «Кому повім печаль свою», за що і були удостоєні першого місця у віковій категорії 12–18 років. Друге місце зайняла учениця ВПХУ №5 Татарин Вікторія, яка виконала вірш «Упав мій розпач». За декламування вірша «Мені сказала доля» III місце посів учень 9-Б класу Кельменецького ліцею Максим Дмитрийчук.
Поза конкурсом відзначили Максима Івасюка з с. Валява Кіцманського р-ну за проникливе виконання вірша М. Івасюка «Прийди в мій сон» та учня 6-А класу гімназії №2 м. Чернівці Андрія Ковальова, який вивчив і виразно прочитав поему М.Івасюка «Привиди». Також нагородили учнів Петрашівської ЗОШ Герцаївського р-ну Анастасію Лупу та Серафіма Пінтілея.
Кожен учасник конкурсу отримав диплом та книгу в подарунок від Меморіального музею Володимира Івасюка. А переможцям вручили грамоти та підбірки книг. Навіть членів журі винагородили за їхню нелегку працю — їм вручили книгу «Друкована графіка з колекції Ореста Криворучка» від Михайла Павлюка.
Наталія Мороз,
голова журі XVI обласного конкурсу юних читців
Сайт https://concert.ua/uk/event/serhii-vasyliuk
Сергій Василюк
21 грудня 2019, Сб.
19:00
In-Jazz
Київ, бульв. Дружби Народів, 1
від 250 грн.
Чому варто піти?
1. Так звучить нова українська музика, і ти маєш це почути! Свіжі пісні, а також перевірені хіти, які знають і співають вже кілька поколінь любителів змістовної української музики.
2. Надзвичайна атмосфера живого виступу Сергія Василюка зарядить мотивацією до дії та подарує враження на весь наступний рік!
3. Затишна атмосфера та найкращий в Києві звук камерної зали In-Jazz.Live.
Всеукраїнський тур гурту Тінь Сонця присвячений новому ЕР «Мчать козаки» та альбому «Палає Степ» завершився. Тисячі прихильників у 18 містах країни, де проходили концерти туру, вже відчули, як заряджає енергетика живого виступу від легенд сучасної української важкої музики.
А 21-го грудня жителі та гості столиці матимуть нагоду відчути більш затишну, камерну атмосферу та особисто поспілкуватись з творцем нової української музики.
Сергій Василюк відомий шанувальникам не лише як лідер і засновник гурту «Тінь Сонця», автор і виконавець власних пісень, він — відомий громадський і політичний діяч, автор просвітницького проекту «Видатні українці».
Його пісні здатні розкрити серце, душу та уяву кожного слухача, а кожний виступ - це справжній мікс щирості та завзяття.
Головне тепер - завчасно запастись квитком і точно не проґавити це дійство!
Рубрика – «ЗМІ про митців»
Частина бійців пішли на війну з принципу "чужі пацани забрели у наш двір, їм треба наваляти"
https://gazeta.ua/articles/people-and-things-journal/_castina-bijciv-pishli-na-vijnu-z-principu-chuzhi-pacani-zabreli-u-nash-dvir-yim-treba-navalyati/939955
26 листопада 2019
Журнал "Країна" Люди та речі
Сергій ВАСИЛЮК, 36 років, лідер гурту ”Тінь Сонця”. Народився 9 червня 1983-го в Києві. Батько – інженер, мати – вчителька англійської мови. У дитинстві спілкувався російською. З 7 років завдяки батьку перейшов на українську. Закінчив Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова за фахом ”географія та англійська мова”. Ініціював очищення малих річок і парків у Києві та Василькові, боровся проти пожеж у заплавних луках Дніпра. 1999-го створив гурт ”Тінь Сонця”. Записали дев’ять альбомів. Під їхню пісню ”Козаки” виходив на ринг боксер Олександр Усик, а футбольні вболівальники обрали пісню музичною візитівкою національної збірної України з футболу на Євро-2016. До 1 грудня гурт перебуває у всеукраїнському турі ”Палає степ”. Із 2010 року виступає як бард. Має два сольні альбоми. Балотувався до Верховної Ради від ВО ”Свобода” 2012-го, брав участь у виборах до Київської міськради. Не пройшов. На початку листопада з кількома членами ”Свободи” оголосив про вихід із партії. Разом із колишнім нардепом Юрієм Левченком планують заснувати громадсько-політичний рух. Має трьох котів. Одружений із громадянкою Білорусі Ганною. Мають сина 2-річного Антона. Живе в Києві
Бандера може об'єднати щонайбільше 20 відсотків українців
– Це псевдотсуга. Має шишки з вусиками, – музикант Сергій Василюк лізе під хвойне дерево у сквері на вул. Пушкінській у центрі столиці. Дістає шишку. – У дитинстві після Нового року звернув увагу на дерева у смітнику – сосну, ялину і ще щось. Мене зацікавило – що третє? Виявилося – ялиця. Почав дізнаватися про дерева. Вивчив назви всіх 50 родів хвойних.
Днями ви на Facebook виклали відео, що виходите з партії "Всеукраїнське об'єднання "Свобода".
– Сьогодні "Свобода" – це ідеологічне братерство. А не політична партія, яка може вивести країну з кризи. "Дійти до кожного українця", щоб прийти до влади, з різних причин не вдається. А без цього Україну не врятуєш.
Культ Бандери й УПА не може об'єднати достатньо великої електоральної бази. Тому у "Свободи" ніколи не було шансів прийти до влади. Руслан Кошулинський казав: "Ми насамперед націоналісти, а вже потім політики".
Я не певен, що "Свободі" потрібні перетворення. Як політичний образ, братерство вона відбулася.
Якщо не Бандера ідеологічний натхненник, то хто?
– Хіба обов'язково виділяти лише одного? Видатні українці є в кожній області. Чи ми часто чули про історика Дмитра Яворницького чи засновника школи бандури Гната Хоткевича з Харківщини? Мало. "Свободівці" поставили Степана Бандеру незрівнянно вище. Та за найкращими прогнозами, такий ідеологічний лідер міг об'єднати щонайбільше 20 відсотків електорату. Бандера має негативний імідж у багатьох регіонах. Люди далекі від того, щоб розбиратися, який він був насправді і що пропагував.
Як ставитеся до перейменування Московського проспекту на Бандери?
– Нормально. Степан Бандера – один із рушіїв держави, яку зараз захищаємо.
Ви заявили, що разом із Юрієм Левченком створюєте політичну силу. Вона декларуватиме націоналізм?
– Поняття націоналізму в нас часто спотворене. При згадці в багатьох виникає образ небезпечної, неадекватної людини. Багато словників пояснюють націоналізм як любов до нації. Для мене – це любов до національної ідентичності. У приході до влади націоналіста не бачу нічого поганого. Інша річ, чи цей націоналізм не є проявом фобій стосовно інших націй. Багато з тих молодиків, які залюбки зірвуть концерт Потапа і Насті, не стануть слухати української музики в плеєрі. Їхня ненависть до ворога переважає любов до свого.
Ви їздите на передову, спілкуєтеся з бійцями. Що викликало з ними ідеологічні суперечки?
– Бували непримиренні дискусії навколо української мови. Раз аж з іншої кімнати влетіла медсестра й накинулася на мене: "Що ти нас учиш жити?" Один волонтер казав: "Какая разница, на каком языке общаюсь? Я поставил в своем городке детскую площадку и над ней повесил украинский флаг". На Чугуївському полігоні військові вимагали, щоб я співав російські пісні. Мені здалося, що добра частина наших героїв пішли на війну не захищати українську ідентичність і національний простір, а з принципу "чужі пацани забрели у наш двір, і їм треба "наваляти".
Ви не від народження були україномовним.
– Я перейшов на українську ще до незалежності. За Радянського Союзу це було викликом і надією, що країна ще може бути. "Ровесникам незалежності" важко пояснити важливість української, бо вони зростали вже в незалежній, але російськомовній або двомовній Україні.
Перехід на українську передбачає психологічний бар'єр: ти міняєш образ. Думаю, таке відчуває брюнетка з довгим волоссям, яка підстриглася під "їжачок" і пофарбувалася у блонд.
Як це у вас було?
– Ми з батьком й усіма родичами по його лінії перейшли на українську вдома 1990 року. За літо вивчили мову. Мабуть, батька совість замучила, що син росте манкуртом. Він ходив на рухівські мітинги, голосував за В'ячеслава Чорновола.
Переломний момент стався 2002-го. Я на майдані Незалежності на розкладці "Укрмюзик" постійно купував касети в Ярослава Мельника. Він сказав, що буде мітинг проти заборони продажу української символіки. Я прийшов із гітарою підтримати. Заспівав усе, що знав українською. До мене підходить такий же патлатий, як і я свого часу. Питає: "О чем это вы здесь поете?" Я зрозумів, що стану останнім ідеологічним невдахою, якщо відповім російською. Хлопець виявився з Ульяновська. Я збагнув: якщо він мене зрозумів, то українські друзі тим більше. Звісно, перший час вони дивувалися.
Головне – спілкуватися українською на вулиці. Показувати, що тут Україна. А в нас частіше навпаки. Давно зустрічався з дівчиною. Я говорив українською, вона – російською. Хоч її родина вдома – україномовна. Їх привчили, що дім – це одне, а соціум – інше. Тому під час перепису 70 відсотків киян рідною назвали українську, але на вулицях ми чуємо стільки ж іншої мови.
Мені не подобається соціальне гасло, що ми різні, але повинні бути разом. Краще шукати спільне.
Патріот може говорити російською?
– Кордони сучасної України переважно формувалися за такою логікою: якщо на території російської губернії переважали українці, то ці території відходили до УРСР. Україна – національна держава, кожен патріот мав би тяжіти до національної ідентичності, в тому числі й через мову.
Ви виросли на російському року.
– Так, перші мої акорди на гітарі – це був Цой. Досі маю улюблені російські пісні. Все, що ти любиш, є тобою. Безглуздо це виривати з частинами душі. Багато хто мене за це засуджує. Хоча мені є що відповісти – я понад 15 років займаюся створенням альтернативного україномовного контенту.
Ви готові, як Вакарчук, заявити, що заради політики кинете музику?
– Сподіваюся, так не станеться. Хочеться, щоб "Тінь Сонця" став затребуванішим гуртом. Тоді зможу на когось перекласти організацію виступів і мати більше часу на інші речі.
Чи не швидко здувся після виборів Вакарчук як потенційний моральний і політичний лідер?
– Я здивований. Припускав протистояння Зеленський – Вакарчук. Але, видно, перший виявився сильнішим політиком.
Ви балотувалися до Верховної Ради та Київської міської ради. Якими були перші розчарування в політиці?
– Після виборів до парламенту зрозумів, що партії я не потрібен. Мої майже 20 відсотків на 102-му окрузі в Кіровоградській області ніяк не оцінили. Сприймали як музиканта, якого можна запросити на акції партії.
Розчарувався у виборцях. Вони готові голосувати за бандитів і популістів. Тільки не за чесну й розумну людину. "Свободівець" із Попасної розповідав, як балотувався в мери. Його кума сказала: "Ти що, кращий за мого Василя? Не голосуватиму за тебе. З принципу". Кріпацьке мислення.
Коли я під час виборчої кампанії приїхав у село Павлівка Світловодського району, почув: "Ти балотуєшся? Та спершу тут дорогу зроби". Або: "Скільки тобі років?" У селі Власівка під Світловодськом даю свою агітку в магазині. А мені кажуть: "Ми за вас не проголосуємо. Ви молодий. Скоро буде родина, сім'я. Йдете у Верховну Раду відмивати гроші, грабувати бюджет". "А якби ви туди пішли, то відмивали б?" – питаю. У відповідь: "Так".
Після запровадження мовних квот "Тінь Сонця" стали більше крутити по радіо?
– Думаю, ні. Не той формат. Та тепер у таксі чую блатняк українською мовою. Але я радий за інших музикантів, яких крутять.
Ви часто виступаєте на концертах і фестивалях у віддалених куточках України. Часом під сценою збирається п'ятеро глядачів. Що дає натхнення?
– Під час тих же парламентських виборів 2012 року я поламав один психологічний бар'єр – страх перед відсутністю аудиторії. У мене було по дві зустрічі в день. Інколи приїжджаєш у село і виступаєш перед деревами. Як хтось вийде випадково з двору – вже добре.
Я живу без машини і власної квартири. З хлопців хтось підробляє, хтось іще навчається. Тому виступами не перебираємо.
Що вам дає надію?
– За нашу музику я більш-менш спокійний. Маємо сталого слухача, бо ми вірні ідеалам і не бігаємо від одного жанру до іншого. Тримаємося 20 років. А багато гуртів, які намагалися пристосуватися до ринку, давно в минулому.
Автор: Анна БАЛАКИР