Бюлетень №48 (426) 2016 рік
Новини одним рядком:
10 листопада – обласне свято кобзарського мистецтва «Струни вічності» у Вінниці
12-13 листопада – фестиваль авторської пісні для дітей і юнацтва “Стежинка”, харківський Палац дітей і юнацтва
18 листопада – відкриття виставки «Мустафа Джемілєв і українські шістдесятники: ...» у Харківському ЛітМузеї
19 листопада – концерт киянина Олега Рубанського, Чернівці, Будинок естетики та дозвілля
20 листопада – благодійний вечір в підтримку Олени Кас’ян, Одеса, Катерининська,27-а, торговий центр « Каdorr»
20 листопада – концерт ансамблю бандуристів “Божена” у Запорізькій філармоніїо
22 листопада – концерт Наталки Тихонової (Полтава) у малому залі київського КАП “Арсенал”
24 листопада – день народження харків’янки Олени Тимченко, дописувачки до літопису
25 листопада – день народження Олександра Музики, автора пісень з Києва
25 листопада – концерт Оксани Доріченко (Київ-Вінниця) у малому залі київського КАП “Арсенал”
25 листопада – справжній бешкет у «Кав’ярні Пока» у Харківському Літ музеї
26 листопада – Харківський літературний музей запрошує на ПЕРШИЙ РОДИННИЙ ІГРОВИЙ ДЕНЬ!
30 листопада – концерт Анастасії Любич, Суми, обласна бібліотека, вул. Героїв Сумщини, 10
2 грудня – концерт Тимура Шаова у київському Будинку офіцерів
2-4 грудня – XVI фестиваль авторської пісні та співаної поезії серед учнівської молоді у Сумах
3 грудня – концерт одеського гурту "Друже Музико", Львів, вул. Джерельна, 20, ресторан-паб The Gas Station
Повідомлення від бардів та прихильників авторської пісні та поезії
Листи надсилайте на Emaіl: p_karta@ukr.net, p_karta@maіl.ru
Київ – Володимир Самайда
Був у Тернополі на кінець "Кінохвилі". Запросив режисер Вячеслав Бігун, що колись вподобав і вставив шмат моєї пісні до св фільму "Серце мами Гонгадзе".. Побачив врешті фільм, який чомусь не йде на ТБ, ледь не плакав, вкотре дивуючись мужності пані Лесі..
2.12. маю там виступ на вечорі пам’яті Назарія Яремчука. щось "сотворю" зі "Смерічкою" не Левка Дутківського..
Там: у Тернополі, здається у залі "Березіль"..
Одеса – Новіков Олександр
Одесса, 20 ноября.
Благотворительный вечер в поддержку Елены Касьян.
Будут звучать стихи, песни и проза Елены
20 ноября 2016 18-00
ул.Екатерининская,27-а, торговый центр « Каdorr »,
5 этаж, конференц зал книжного магазина «Большой Бук»
http://help.elenakasyan.com/ru/ http://help.elenakasyan.com/ua/
Харків – Ірина Федорова
Тропинка 2016
12-13 ноября в малом зале Харьковского городского Дворца детского и юношеского творчества прошел 19 городской фестиваль авторской бардовской песни "Тропинка". Организатором стал социально-реабилитационный отдел Дворца, заведующая Кулеш Л.В , кружок авторской бардовсеой песни (руководитель Фёдорова И.Н.)
.В конкурсе участвовало 27 детей. Председателем жюри был Марк Евгеньевич Босин, президент Клуба песенной поэзии Харьковского Дома ученых, В составе жюри работали Ольга Викторовна Подлесная, преподаватель академии дизайна, член национального Союза писателей, Анна Дмитриевна Лазарева, преподаватель музыкальной школы №10. Гостями фестиваля стали известный харьковский бард Владимир Васильев, исполнители Галина и Наталья Лукьяновы из города Бахмута
.Итоги конкурса по номинациям:
"лучший исполнитель" - Кабаненко Максим (университетский клуб авторской песни "Резонатор"),
"лучший автор" - Гришаков Алексей ( кружок авторской песни ХГДДЮТ педагог Фёдорова И.Н.).
"лучший коллектив" - дуэт Бихуненко Катерина и Братченко Анастасия (кружок авторской песни ХГДДЮТ),
"Приз зрительских симпатий" - Бихуненко Катерина,
"Надежда фестиваля" - Диденко Надежда (педагог Адаменко В.Н.),
"лучшая патриотическая песня" - Гридасов Алексей (педагог Харченко В.Г.)
"лучший поэт - Власенко Дарина (кружок авторской песни ХГДДЮТ) .
--
Ирина Заболотная
Суми – сайт КАП “Булат”
З 2 по 4 грудня відбудеться XVI фестиваль авторської пісні та співаної поезії серед учнівської молоді.
ПРОГРАМА ФЕСТИВАЛЮ
2 грудня
18:00 – 20:00 Концерт молодіжної студії клубу авторської пісні «Булат»
(Машинобудівний коледж СумДУ, актова зала)
3 грудня
10:00 – 13:00 Реєстрація учасників
(Палац дітей та юнацтва, 3-й поверх, каб. 3/9, 3/11)
10:00 – 14:00 Прослуховування у творчих майстернях. Відбір на конкурс.
(Палац дітей та юнацтва, 3-й поверх, каб. 3/9, 3/11)
14:00 – 15:30 Майстер-клас «Акторська майстерність» Катерини Ізосімової
(Палац дітей та юнацтва, 3-й поверх, каб. 3/11)
16:00 – 18:00 Конкурсний концерт
(актова зала Палацу дітей та юнацтва)
4 грудня
12:00 – 15:00 Концерт лауреатів, членів журі, керівників творчих майстерень та почесних гостей фестивалю
(актова зала Палацу дітей та юнацтва)
Харків – Літературний музей
18 листопада о 17.00 у Харківському ЛітМузеї відкривається виставка «Мустафа Джемілєв і українські шістдесятники: солідарна боротьба за спільну свободу»
Лідер кримських татар Мустафа Джемілєв став першим лауреатом Премії Солідарності ім.Леха Валенси, яку він отримав від президента Броніслава Коморовського 3 червня 2014 року.
«Присудження премії Мустафі Джемілєву польською державою стало символічним жестом визнання його боротьби за права свого народу у Криму та послідовної праці у сфері демократичного будування та поваги прав людини у світі».
Перші дії репресивної радянської машини Мустафа Джемілєв відчув на собі у піврічному віці, коли у 1944 році кримських татар було депортовано з Криму, перший судовий вирок отримав у 1966 році в Узбекистані. В Україні в той час тривала перша хвиля арештів української інтелігенції, що згодом буде названа «першим покосом» українського руху опору 1960-х – 1980-х років.
Для України в цей період широко актуалізується питання національної свободи. Наприкінці 1965 року український літературознавець Іван Дзюба пише знакову роботу «Інтернаціоналізм чи русифікація?», в якій переконливо доводить великодержавний шовінізм радянської національно-культурної політики: «А от ті. хто сьогодні сповідує подібне - поглинення багатьох націй "зразковою російською", - ті звуть це... марксизмом і комунізмом! […] Скажете, що сьогодні ніхто не проповідує поглинення націй, але - "злиття, зближення". […] Подивіться, як це "зближення" виглядає на практиці, і побачите те саме "поглинення"».
Зближення захисника прав кримських татар з українськими шістдесятниками відбулось у 1969 році, коли Мустафа Джемілєв разом із харків’янином Генріхом Алтуняном, киянином Леонідом Плющем увійшов до інтернаціональної Ініціативної групи із захисту прав людини в СРСР, створеної у Москві з ініціативи Петра Якіра та Віктора Красіна. У тому ж році Джемілєв знову був заарештований у одній справі з іншим українцем, генерал-майором Петром Григоренком, який виступив на захист прав кримськотатарського народу.
Із В’ячеславом Чорноволом Мустафа Джемілєв розпочав спілкування на початку 1980-х років, під час заслання в Якутії. На межі 1980-х – 1990-х років, коли кримські татари почали повертатись на Кримський півострів, а проект побудови національної автономії набув реальних рис, – відбулось зближення двох політиків – українського і кримськотатарського. Кримські татари підтримали політику В’ячеслава Чорновола і Народного Руху України. Так, на початках формування Незалежної української держави видавалось можливим об’єднання багатоетнічного населення України в єдину українську політичну націю на транснаціональних засадах.
На виставці через фотокартки та життєві історії представлено важкий шлях повернення Мустафи Джемілєва до Криму і новий початок його боротьби у 2014 році за анексовану Батьківщину. Сьогодні питання політичної нації для українських громадян знову стало вкрай актуальним. Яку відповідь ми знайдемо на це питання?
Сучасні політичні репресії з боку Росії примушують повернутись також до досвіду часів українського руху опору 1960-х – 1980-х років, з його відстоюванням національних прав і людської гідності, коли мистецтво стало в авангарді політичної думки. На виставці представлені матеріали, що демонструють боротьбу українців проти радянської системи у 1960-х – 1980-х роках, як от: мікротексти, написані в радянських тюрмах, самвидав і «тамвидав», таборова поезія тощо. Можливо, те, що сталось 50 років тому, дасть матеріали для кращого розуміння сьогодення.
Виставку організовано з ініціативи кримської групи харківського Євромайдану та особисто Олени Абіюк.
Матеріали по Мустафі Джемілєву надані Instytutem Polskim w Kijowie.
Матеріали українського руху опору 1960-х років підготовлені ЛітМузеєм.
Інформаційна та інша підтримка ГО «Інформаційно-аналітичний центр Євро Харків»
Вхід на відкриття виставки вільний.
Адреса ЛітМузею: вул. Багалія, 6 (кол. Фрунзе, 6).
Друзі, 25 листопада о 18.00 у «Кав’ярні Пока» буде справжній бешкет!
Не проґавте!
- Хто був найбільшим бешкетником літературної богеми 1920-х?
- Як тодішні митці розважалися й розігрували один одного?
- Чим вони полюбляли пригощатися?
- Кого можна назвати першим байкером у нашій літературі?
- У чому переваги подорожі з харківським Остапом Бендером?
- Хто ховається за іменами вигаданих жартівників Омелька Буца та Едварда Стріхи?
- Яка річ у кабінеті редактора газети «Вісті ВУЦВК» отримала назву «каменю місце»?
- Які нові пригоди кумедних літературних персонажів 1920-х народяться у вас цього вечора?
Про все це дізнаємося на зустрічі!
Поставимо на вуха «Кав’ярню Пока» й перекинемо догори дриґом уявлення про Відродження 1920‑х))
Набешкетуватися досхочу вам коштуватиме…
40 грн – вхід для дорослих;
30 грн – для студентів.
Реєстрація за посиланням: https://docs.google.com/forms/d/15h546WRMy5nroABC16rek4PG_7EYL5b1fFvBPa1yWX8/viewform?edit_requested=true
Подія на фб: https://www.facebook.com/events/1527378850622708/
Адреса: вул. Багалія, 6 (колишня вул. Фрунзе, 6)
Нарешті!!!
26 листопада
Харківський літературний музей запрошує на ПЕРШИЙ РОДИННИЙ ІГРОВИЙ ДЕНЬ!
Початок (на вибір): 11. 00, 13. 00, 15. 00.
У програмі – настільні ігри:
• «Космічний рейнджер»;
• «Мутації»;
• «КрейзіФорд»;
• «Мафія» за «Гаррі Поттером» Дж. Роулінг;
• «Меморі» («Аліса в Країні див», «Маленький принц», «Космічне меморі»);
• «Космічне бінго»;
• «Квартет»;
• Створення науково-фантастичної історії «Подорож у часі».
Вхід – 20 грн. з людини, власникам сертифікатів – вільний.
Подія на фб: https://www.facebook.com/events/707721269380583/
Суми – сайт http://sumy.today/na-krolevechchyni-vidbuvsya-vseukrayinskyy-festyval-pisni-narodzheni-v-ato
На Кролевеччині відбувся Всеукраїнський фестиваль «Пісні, народжені в АТО»
Четвер, 17 Листопада, 2016
У травні Дніпропетровська облдержадміністрація та обласна асоціація воїнів АТО організували у Дніпрі перший в Україні фестиваль "Пісні, народжені в АТО". Учасники фестивалю зірвали овації вже у п’яти містах.
12 листопада відбувся концерт і в Кролевці. Сцену районного Будинку культури підкорювали наш земляк, лідер гурту «Форт Кениксберг» - Юрій Сусло, ветерани війни на Сході - Сергій Свинарчук, Олег Сорока, Володимир Семишкін, Руслан Давидович, Валерій Глушук, Вячеслав Купрієнко, Станіслав Паплінський, Сергій Кононенко, Володимир Олешук та гурт «Мрії Марії». Підтримати учасників концерту прийшли сотні кролевечан.
Пісні, що виконувалися, можна розділити на кілька категорій: пісні-балади, які описували ті чи інші події, а також пісні-реквієми про долю конкретних людей. Так, усі вони про війну, силу духу, любов до України. Кожну пісню слухачі зустрічали бурхливими оплесками та часто не могли стримати сліз – зворушливі та щирі емоції супроводжували концерт від початку до самого завершення.
Захисник Донецького аеропорту Станіслав Паплінський демобілізувався торік у вересні. До цього служив у 90-му окремому аеромобільному батальйоні. 197 днів був у полоні бойовиків. «Тільки за три дні боїв наші втрати сягнули 60 чоловік. У полоні сепаратисти змушували прибирати вбитих на території аеропорту. Довелося витягувати з підбитого МТЛБ (малий тягач легкого бронювання) своїх побратимів, увесь екіпаж загинув, а я, дякуючи долі, вижив». Каже, саме там і почав писати вірші.
Неймовірну подяку треба висловити організаторам цього заходу, бо зібрали цих людей, умовили їх приїхати, адже у кожного з учасників за плечима війна, психологічні травми.
Ініціативу нашого земляка, ветерана АТО Юрія Сусло, щодо організації та проведення даного заходу підтримали районна рада, міська рада, районна державна адміністрація. Вони вручили дипломи всім учасникам фестивалю, а також грошову винагороду.
Суми – Юрій Ош (Геннадій Костенко)
ПЕПЕЛ
Не знаю, кто я и зачем
сгораю в жизни постепенно…
Когда же вспыхну, чтоб затем
развеял ветер пепел бренный?
И как скорее бы сгореть…
возможно, хвороста подбросить?
Пожар поможет хоть на треть
раздуть пылающая осень.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
И вот сегодня поутру
я словно вижу сон воочью:
толику пепла на ветру
несёт куда-то зимней ночью…
Київ – Тетяна Яровицина
Дякую щиро, пане Петре!
Чудових авторів відкриваю для себе.
Як є потреба, можна скористатися чимсь з оцих матеріалів:
http://yarovitsyna.kiev.ua/publ/pamjatnye_sobytija/vidkritij_list_do_druziv_blizkikh_i_dalekikh_majbutnikh_i_kolishnikh/1-1-0-355
http://yarovitsyna.kiev.ua/publ/pamjatnye_sobytija/prezentacija_albomu_sonjakhi_v_kuprienka/1-1-0-354
з повагою, Я
http://yarovitsyna.kiev.ua/publ/pamjatnye_sobytija/prezentacija_albomu_sonjakhi_v_kuprienka/1-1-0-354
Презентація альбому
В’ячеслава Купрієнка
"СОНЯХИ".
Центральний будинок офіцерів ЗСУ
03.11.2016
...Ці спогади я пишу, скоріше, для тих, хто не знайомий з творчістю В’ячеслава Купрієнка, хто волею обставин не зміг бути присутнім на зустрічі 3 листопада в Центральному будинку офіцерів ЗСУ, та для тих, хто щойно був підкорений талантом митця і опісля концерту розпитував мене, ДЕ ШУКАТИ ЦЮ ЛЮДИНУ та інших учасників концерту?
Отже, це був концерт, без применшень, епохального значення. В’ячеслав Купрієнко, відомий волонтер, поет, письменник, автор-виконавець та наш добрий друг презентував свій новий альбом «СОНЯХИ», який є, по суті, глибинним пісенно-поетичним аналізом доби – від сталінізму, через Другу Світову, Афганістан, до подій Революції Гідності та російсько-української війни.
Ця неповторна подія відбувалася за підтримки Української асоціації інвалідів АТО на чолі з Сергієм Тріскачем.
Людина, яка пройшла свій власний болючий шлях внаслідок подій в Афганістані, залишилася незламною і нині всіма можливими способами допомагає іншим. Величезна шана таким стоїкам рідної землі, які рухають історію…
Приємно було чути слова гостей, які говорилися про В’ячеслава Купрієнка зі сцени, - і погоджуватися з кожним. І особливо «купувало» те, що людина, для якої жертовність стала буденною справою, жодного разу за 3 години концерту не стукнула себе п’ятою в груди і не затнулася про свої заслуги, а спілкувалася з кожним з нас, як з рівним і здатним не на менше. Мене завжди дивувала і захоплювала його віра в людей. Чи це таким чином (через інших) проявляються його воля і віра в себе?
На концертах у Купрієнка завжди цікаво, глибоко і змістовно. Найсильніші емоції примушують глядачів мимоволі втискатися в крісла, опинятися на місці Дійової Особи, переживати ті ж емоції, що й вона, незалежно від тематики концерту. Йому, якнайбільше з усіх відомих мені поетів і виконавців, вдається доносити світові явище людського болю, співчуття, невпинного самопошуку. Саме тому його дії завжди мали і матимуть потужну підтримку небайдужих людей.
Презентація альбому Купрієнка «СОНЯХИ» здивувала шанувальників його таланту як мінімум двічі.
Перший парадокс – Купрієнко і українська. І не тільки в піснях, а й під час проведення концерту!!! Не вдаватимусь до розлогих роздумів, скажу стисло: нещодавно я збагнула одну річ. Перехід на спілкування мовою нашої держави – це також маленький подвиг. Поки дехто шукає причини, чому і як його не вчинити, багато хто з наших співвітчизників (і, як ми бачимо, в досить зрілому віці) сміливо переходить на українську. По собі знаю, який це непростий і тривалий процес. А якщо долучити цей маленький подвиг до решти чеснот Особистості, то почуття здивованого захоплення просто неминуче. Всі ми знаємо, скільки часу присвячує В’ячеслав Купрієнко зміцненню духу українців - і на передовій, і на решті території України, яку дивом оминула біда.
Вдруге тенькнуло в душі від поеми «ДІД». Моя родина має власну гірку історію (до речі, мій 80-річний батько був присутній на концерті), саме тому мене пробрало до тієї далекої генної глибини, на яку сміливо копнув автор.
Мені завжди імпонувало його уміння ставити слово надзвичайної потужності наперед форми й доповнювати його музично, інтонаційно. Але цього разу я була таки здивована самим звучанням поеми, яку не раз перечитувала очима. Зала була схвильована, як і я. Приємно було бачити серед нас розчулених Купрієнків-старших. А момент обіймів з татом і мамою був щемливим до сліз. Зала аплодувала. Що може бути кращим за рідні обійми?
Й без того потужному вечору додало глибини знайомство аудиторії з сучасною поезією. Так сталося, що співавторами альбому стали жінки – поети Олена Іськова-Миклащук («Небо в окопах», «Іловайська самота»), Марина Курапцева («Перед стіною»), ну і я, Тетяна Яровицина («Тихо, батько іде!», «Україна»). Мені дуже подобаються пісні на мої вірші, але за дівчат я просто щаслива: не відчуваючи відповідальності за кожне слово, можу насолоджуватися результатами цих унікальних музично-поетичних тандемів. Цікаво було спостерігати, як люди реагують на ту чи іншу пісню, а як – на поетів наживо.
Ми з друзями, порадившись, чим би нам віддячити Купрієнкові з нагоди виходу «Соняхів», констатували, що ще жодного разу нічого йому не дарували, тож чи не час обдарувати його вишиванкою? У традиційній вишиванці його, здається, ще ніхто з нас не бачив. Бажаючих долучитися до привітання виявилося так багато, що вишиванок вийшло аж дві: кольорова та білим по білому. До сорочок лягли оберегом прозові і віршовані привітання друзів і шанувальників – від Харкова і Сніжного до Хмельниччини й Тернопільщини. Хотілося, аби дарував вишиванку той, хто знає їй ціну, і кого по-людськи шанує винуватець події. Такою надзвичайною людинкою стала Оксанка.
А ось дещо з побажань...
Володимир Патола, м. Київ (Тернопільщина)
Тебе не раз вогнем хрестила доля,
Кидала в бій історія капризна.
Бурхливі дні загартували волю.
Тому що «совість – це і є Вітчизна»,
Тому що справжній, з честю наодинці,
А правда – так вона понад усе.
Цей оберіг найкращих українців
Нехай тобі удачу принесе!
Ігор Рубцов, м. Київ (Донеччина):
=Режим непереможного=
Мікрофони, гітара, горлянка...
/Карколомний режим семиденки/
Кімоно, камуфляж, вишиванка –
Еволюції Купрієнка.
Наступного дня обдарований Кобзар Спецназу подякував і сказав, що ніби за розміром підійшли обидві сорочки. Цікаво, яка йому найбільше припаде до душі?
Серед багатьох інших подарунків артистові був ще один, вельми цікавий, - килим з зображенням портрету радянського генерала Маргелова. Не хочеться образити дарувальників, та чи не час узагалі відійти від ідолопоклонництва, яке невблаганно відтягує нас у середньовіччя?
Геннадій Бондар, чия неперевершена гітара супроводжувала весь концерт, додавав особливої, тонкої музичної нотки чоловічій силі автора пісень. Що то є поєднання двох визначних талантів! Величезна подяка Гені за довгі роки плідної співпраці з В’ячеславом Миколайовичем. Відтепер і я маю дивовижної сили диск, який стане частиною новітньої української історії.
Відеокліпи, показані на великому екрані, занурювали з головою в атмосферу кожної пісні...
Квартет "Гетьман", який долучився до запису пісень про Майдан, також брав участь у концерті. Дві пісні з репертуару квартету «Над Дніпровою сагою» та «Нам є, що захищати!» дали таку потужну енергетику, що люди мали змогу емоційно видихнути, набути піднесення і ентузіазму. Нам, дійсно, є що захищати! Нам є що берегти!
Особисто дякую квартетові за їхній внесок у пісню «Тихо, батько іде!». Ніколи й не сподівалася опинитися у співавторах з цілими "Гетьманами"…
Ще одне диво вечора – Іванка Червінська, фіналістка «Голосу країни», надзвичайно вродлива і талановита дівчина, чистий голос якої зняв з усіх емоційну втому і додав дивовижного почуття радості і гордості за Україну. Зала не відпускала, воліючи слухати і милуватися.
Добігала кінця третя година концерту…
Несподівано для усіх концерт нашого дорогого світоча було завершено словом - в цілковитій тиші прозвучав вірш «На Крымском перекрёстке», написаний у березні 2014 р. і адресований "брату". "...СОВЕСТЬ - ВЕДЬ ОНА И ЕСТЬ ОТЧИЗНА".
І справді...
У людей забракло слів і місця для емоцій... Зала звелася.
...Потім ще з добрих півгодини всі, без винятку, учасники концерту вислуховували вдячні відгуки, віддавалися обіймам і розумінню, що не дарма живуть...
Дякую за фото Ігору Рубцову, Ганні Семеновій, Володимиру Патолі, Юрію Селютіну
На відео чекаємо.
...Отже, було широко, глибоко, боляче, але то був світлий біль.
Ще й досі в душі - 37-й рік... долі діда-прадіда Купрієнків... «Шаркают старики» – ветерани Другої Світової... 9 травня з гвоздиками в руках пережидає очеплення з нагоди прибуття президентського кортежу старенький ветеран... Розгубленим поглядом дивиться в душу воїна-інтернаціоналіста «Верблюжонок»-сирота... «Зима свободы», якою український народ виборює свободу на Майдані... Великим дружним роєм здіймаються волонтери - «Пчелы»... Лелека несе донечку загиблому «Олеженьке»... Змучена «Іловайською самотою» жінка чекає на повернення з АТО рідного воїна, від якого декілька діб ані звісточки... «Небо в окопах» і «свята водиця материних сліз» у «небезпечній своїй Україні»... і тепла, жива, неймовірно співчутлива зала. І над усім цим - "СОНЯХИ"...
І ще одне...
Дорогий В’ячеславе!
Ми з друзями щиро пишаємося Вами і дякуємо, що Ви є у країни і в кожного з нас!
За потреби спирайтеся на наші чоловічі плечі))
================================
До всього, на концерті в рамках Благодійного проекту НЕПЕРЕМОЖНІ, заснованому і очолюваному В. Купрієнком, було оголошено збір коштів на підтримку важкопораненого воїна з Добровольчого батальойну «Донбас» - 32-річного
Романа Максимця. Люди мали можливість допомогти - і вони це зробили з притаманною українцям щедрістю. Частину коштів від реалізації дисків і книг доклали до благодійної скриньки сам В’ячеслав та учасники концерту. ВЕЛИЧЕЗНА ПОДЯКА УСІМ!!!
Вінниччина – сайт http://www.teplykrda.gov.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=5982:2016-11-16-09-30-04&catid=36:2008-07-05-12-55-09&Itemid=1
СВЯТО КОБЗАРСЬКОГО МИСТЕЦТВА
10 листопада 20016 року в місті Вінниці відбулося обласне свято кобзарського мистецтва «Струни вічності» ім.В.Перепелюка до 106-ї річниці від дня народження відомого бандуриста.
Володимир Перепелюк – відомий кобзар, який все своє свідоме життя присвятив бандурі. Протягом двадцяти шести років виступав солістом-бандуристом у Державному українському народному хорі під керуванням Григорія Верьовки, з яким об’їздив півсвіту. Володимир Максимович є автором багатьох відомих пісень і дум, зокрема: «Тече вода в синє море», «За думами думи», «Не женися на багатій», «Нема гірше, як в неволі» (за Т.Шевченком), «Слава Кобзареві», «Дівочі мрії» та інших. Відомий також як автор цікавих дитячих повістей про життя тварин і птахів та автобіографічної повісті «Вийшов Кобзар із Поділля».
Учасниками свята були учні та викладачі районних дитячих музичних шкіл області: Стрижавської Вінницького району, Могилів-Подільської, Літинської, Немирівської, Дзигівської Ямпільського району, Хмільницької школи мистецтв, Вінницьких ДМШ №1 та №2.
Тепличчину на святі представляли викладачі по класу бандури Теплицької дитячої музичної школи Галина Стецюк, Алла Грабова та юні бандуристи: Анастасія Грабова, Вікторія Коновалюк, Уляна Романюк, Анна Багрій, Марина Самко, Альбіна Костик та Оксана Середюк.
Родзинкою свята став майстер-клас відомого бандуриста, соліста Національного академічного народного хору ім.Г.Верьовки, лауреата всеукраїнських та міжнародних конкурсів Тимофія Старенкова. Він представив концертну програму оригінальних творів, продемонстрував різні техніки гри та способи звуковидобування на бандурі, які запропонував використовувати бандуристам для збагачення тембрових відтінків при виконанні творів сучасних композиторів.
В рамках обласного свята кобзарського мистецтва відбувся концерт кращих ансамблів бандуристів та окремих виконавців області у Вінницькому обласному клінічному госпіталі інвалідів та воїнів АТО. 56 бандуристів взяли участь у концертній програмі, серед яких свою виконавську майстерність продемонстрував і ансамбль бандуристів «Донечки» Теплицької ДМШ, керівник Алла Грабова. Після виконання ансамблем 2 пісень учасники ансамблю отримали щирі оплески, а по закінченню концерту – Диплом від управління культури і мистецтв Вінницької обласної державної адміністрації та Вінницького обласного центру народної творчості. за участь в обласному святі кобзарського мистецтва «Струни вічності» ім.Володимира Перепелюка.
Учні та батьки, викладачі й дирекція висловлюють свою щиру вдячність відділу культури і туризму Теплицької райдержадміністрації, директору приватного підприємства «ОЛБОРГ» Олександру Гевку та Петру Мирончику за сприяння в організації поїздки учнів та викладачів школи на обласне свято кобзарського мистецтва, яке історично було і буде невід’ємною частиною життя українського народу, а кобза та бандура назавжди залишатимуться символами України.
Рубрика – «Вітання читачів з 18-річчям літопису і ювілеєм упорядника»
Київ – Ігор Жук
Вітаю з ювілеєм!
Київщина – Ольга Тертична
Щирих друзів, здійснення задумів, з роси й води!!!
Харків – Антоніна Тимченко
Шановний Петре Васильовичу!
Із Днем народження!!!
Українська авторська пісня вважає Вас батьком, барди - братом, а поезія - другом! Із роси й води! Здоров'я Вам, розуміння й підтримки зусібіч! Спасибі за те, що до останку віддаєтеся своїй справі, яка висока й вічна, як музика. Спасибі, що підтримуєте творчу молодь - щиро й самовіддано. Не чекаєте ні від кого вдячності, працюєте заради вищої мети.
Дякую! Храни Вас Господь!
Одеса – Олександр Новіков
….Ніхто не має права заважати нам і далі приватно листуватися….
Дякуємо Вам, Петро, за творчу працю та боротьбу з бюрократією
Харків – Олена Тимченко
Дорогой Петр Васильевич!
Поздравляем Вас с ЮБИЛЕЕМ!
Крепкого Вам здоровья, радости, успехов, интересных начинаний, исполнения задуманного, новых друзей!
Київ – Ігор Якубовський
Вітаю, Петре і спасибі за літопис. Процвітання і любові нам і нашій прекрасній Україні. Слава нашій Нації і Слава Нашому Народу!!! Ми сильні, а значить непереможні!!!
Київ – Луція Забава
Щирі вітання та побажання усіх гараздів з нагоди ЮВІЛЕЮ!
https://www.youtube.com/watch?v=9ieRXXG9TB8&feature=related
(Старовинний бенкетний кант, XVIIст.)
Київ – Віктор Нестерук
Щиро вітаю Вас, Петре, з класною Круглою Датою!
Від усього серця бажаю міцного здоров'я і завжди хорошого настрою! - І щоб для такого настрою щодня були причини.
Словом, нехай воздасться Вам приємними радісними подіями за велику наполегливу і потрібну працю для творчого люду і України!
І щоб я до глибокої старості вітав Вас з Ювілеями!
А Ви мене.
Маю велику надію, що - дасть Бог - зустрінемося на "Дикому Меді-2017".
Бо в минулі роки було не до того... Чесно.
Ніжин – Олександр Гадзінський
Петрові Картавому - на ювілей
Крізь моря інтернетних каверз
Проривається бриг-літопис.
В капітанських руках – і траверс,
І стерно, і карта, і компас.
І хоч морю лиш сниться спокій,
Він упевнено і залізно
Проведе крізь маскультну покидь
Українську авторську пісню!
Приспів:
З ювілеєм Вас, пане Петре!
Хай роки - як яблука з віт!
До людей Ваше серце простерте
Хай співає багато літ!
Піснедари, ви того варті,
Щоб в історії стати тісно,
Щоб Картавий про наших бардів
Заспівав свою літопісню!
Приспів:
З ювілеєм Вас, пане Петре!
Хай роки - як яблука з віт!
До людей Ваше серце простерте
Хай співає багато літ!
Дякую всім за привітання з 18-річчям літопису і моїм 70-річчям.
Звіт про творчий вечір, що відбувся 19 листопада – у наступному випуску. Упорядник
Рубрика – «ЗМІ про позицію митця»
Василь Шкляр: Ми маємо провести повну деокупацію інформаційного простору
http://www.umoloda.kiev.ua/number/3077/164/105869/
«Україна молода», 15.11.2016
Валентина САМЧЕНКО
Письменник Василь Шкляр не лише озвучує принципові думки про країну, націю і посадовців, а й принципово діє: у 2011 році, після неофіційного оголошення про присвоєння йому Шевченківської премії, автор «Чорного Ворона» звернувся до тодішнього президента Віктора Януковича із заявою, де просив перенести нагородження його цією відзнакою до того часу, коли при владі в Україні не буде українофоба Дмитра Табачника.
Уже кілька років прихильники творчості Василя Шкляра чекають екранізації «Чорного Ворона». Втім зйомки можуть початися лише наступного року. Про це та інше ми говоримо з паном Василем, який нині пише роман про події 1947 року.
Вияв пошани й любові до мови
— Пане Василю, нещодавно ви писали диктант національної єдності. Вас запросили чи самостійно вирішили приєднатися? Що означає така акція особисто для вас?
— Звісно, на такі заходи запрошують, хоча кожен має змогу долучитися до акції у себе вдома чи будь-де. Диктант національної єдності ми пишемо в День української писемності та мови, і для мене це насамперед вияв глибокої пошани й любові до найбільшої цінності нації — мови. У момент написання диктанту тисячі й тисячі українців думають про одне, і це справді дає відчуття єдності, духовної солідарності.
Тут навіть не так важливо на скільки балів ти напишеш диктант, бо це не є абсолютним мірилом твоїх знань. Є випадки, коли людина бездоганно володіє мовою, а диктанти пише гірше за кмітливого школяра. Вживання розділових знаків мають свою варіантність, наприклад тире часто замінює двокрапку і навпаки, а вживання ком нерідко залежить він інтонації тощо.
Але перевіряти свої знання через написання диктанту корисно, бо наша мова модерна, вона засвоює нову лексику, нові форми слововжитку, тобто це живий організм, який постійно розвивається. Однак іще раз кажу: написання диктанту єдності — це один із кроків, хай, на перший погляд, не таких значних, до консолідації українців навколо тієї цінності, яка ідентифікує їх як націю.
— В одному інтерв’ю ви процитували слова Фрунзе про те, що росіяни не здолають українців доти, поки не вирвуть у них наймогутнішу зброю — мову. Які б три конкретні дії ви зробили, якби мали необмежені можливості, щоб українська мова справді стала державною?
— Тут не треба ні над чим сушити голову, не потрібно вдаватися до жодних екстраординарних дій. Ми ж рівняємося постійно на Європу, Ізраїль, Америку. Чи ні? От і робімо так, як вони. Без державної мови ти — безнадійний маргінал. Не можеш отримати путню роботу, освіту, не можеш навіть знайти собі дівчину чи дружину, бо яка ж нормальна панянка захоче мати справу з кавалером, котрий не має освіти й роботи? Хіба що така, як він, у чому я теж дуже сумніваюся.
Отже, дії тут прості. Перше — обов’язкова освіта українською мовою від дитячого садка і до захисту диплома. Друге — неодмінне спілкування державною мовою під час виконання своїх службових обов’язків для державних чиновників, для працівників медицини, освіти, транспорту, усіх сфер обслуговування. Третє — повна деокупація інформаційного простору, встановлення справедливого мовного режиму на всіх телеканалах, радіостанціях, інтернет-ресурсах, в інших засобах масової інформації.
Таке поняття, як квотування українськомовного культурного продукту, є неприпустимим, бо є рудиментом Валуєвського указу; воно принизливе для нації, чия мова зазнала найжорстокішого гноблення з боку російського загарбника. Уже в наш час на очах у всього світу вбивали українців тільки за те, що вони розмовляли своєю мовою. Ми ніколи не допустимо жодних утисків нацменшин, жодних образ, але кожен, хто має не спідлене серце, мусить зрозуміти, що українці прагнуть лише відновлення історичної справедливості.
Піти їм назустріч і допомогти в цьому мусить мати за честь кожен громадянин будь-якого походження, котрого годує ця земля. Це мусить зрозуміти і прийняти кожен зґвалтований колонізаторами російськомовний українець. Інакше всі розмови про мораль, справедливість, єдину країну, національну ідею будуть фальшивим бульканням у постколоніальному болоті.
Завдання парламенту, Президента, уряду, зібраних у єдиний кулак
— Ще ви стверджуєте, що ми ніколи не мали цілеспрямованої україноцентричної політики в гуманітарній сфері. Невже вважаєте, що на таких позиціях не базує свою роботу Євген Нищук чи їх не було у Богдана Ступки, коли він був міністром культури?
— Ніхто не ставить під сумнів патріотичні позиції Нищука, чи давайте згадаємо навіть Івана Дзюбу на цій посаді, але можливості Міністерства культури вкрай обмежені. А в нашій системі вони взагалі мізерні. Питання такого масштабу, про які я щойно говорив, — це завдання парламенту, Президента, уряду, зібраних у єдиний кулак. Але проблема наших найвищих політиків у тому, що ніхто з них ніколи не брав на себе місію лідера нації.
Ніхто не звернувся до народу й не сказав, як, приміром, той-таки Черчілль, що, люди добрі, я вам поки що нічого не можу пообіцяти, окрім солоного поту. Давайте робити ось так і так, я знаю, як це робити, я вірю в це, ідіть за мною. Натомість наші політики, тримаючи носа за вітром, дослухаються до примітивних інстинктів та забаганок натовпу і намагаються йому догодити, щоб не втратити електорат. Звідси кричущий популізм, нерішучість, відсутність творчої політичної волі. Звідси цілі армії радників, консультантів усіх мастей та орієнтацій, нашіптувачів з усіх таборів, перед якими стоїть чи не єдине завдання — допомогти виграти наступні вибори. То яка тут може бути гуманітарна політика?
— Чи задоволені ви як письменник державною програмою «Українська книга»? Які бачите способи її удосконалення? Не раз доводилося чути, що за державний кошт видають книжки людей, наближених до Держтелерадіо, і так само замовлення часто отримують наближені до певних посадовців видавництва.
— Я не дуже обізнаний у цій темі. Чув, що свого часу за програмою «Українська книга» видавав свої опуси Табачник, встромляли туди свої носи і рукописи різні міністри, були зовсім курйозні історії. Але не буду брехати, я не знаю, що там робиться нині. Розумію тільки, що це благодатне поле для корупції, але, сподіваюся, вона туди більше не проникає. Хоча... як подивимося тепер на деякі призначення на високі посади, то здається, що вона, ця пані корупція, проникла навіть у спальні окремих крутих чиновників. І куди тільки дивляться їхні жінки?
— Чи здатний позитивно вплинути на видання потрібних книжок Інститут книги? Яким чином?
— Ну, це, мабуть, одне з головних призначень такого інституту. А на що він здатен, покаже час. Інститут книги, якщо не помиляюся, тільки на порі становлення за взірцем подібних європейських закладів. Тому я думаю, що одним із його пріоритетних завдань має стати просування української книжки до європейського читача.
Щоб з’явився шедевр, потрібно зняти сотні серйозних стрічок
— Потроху відновлюється виробництво українських кінофільмів. Вас влаштовують темпи? Чи могли б вони бути швидшими і за яких умов?
— Україна катастрофічно відстала у розвитку свого кіновиробництва. Особливо прикро, що ми обірвали кращі традиції українського кіномистецтва — від Довженка до Параджанова, Осики, Юрія Іллєнка. Починаючи з дев’яностих років ця тяглість перервалася щонайменше на два десятиліття. Тепер кидаємося щось знімати і не можемо знайти режисера, оператора, акторів. Я не кажу, що їх немає. Та коли відсутня кіноіндустрія, то як зорієнтуватися, де той найкращий, найталановитіший, найнадійніший? Ми зняли два-три фільми і ремствуємо, що шедевру не вийшло. Але щоб з’явився шедевр, потрібно зняти сотні серйозних стрічок. Тому для пришвидшення, як ви кажете, темпів, необхідне дедалі більше і більше фінансування.
Кіно — дуже дорога розкіш. Проте це не означає, що треба покладатися лише на підтримку держави, хоча така підтримка дуже важлива. Тут є ще кілька джерел. По-перше, повинні реабілітуватися перед українцями провідні телеканали, які годували своїх глядачів московським сміттям. Вони мусили б зараз серйозніше взятися за виробництво українських фільмів. По-друге, активний інтерес до кіно мусив би виявити бізнес.
Ви прикиньте, скільки за оту готівку, яку задекларували лише депутати, можна було б зняти фільмів. Три вовки вбили б ці жмикрути: їм би не було так соромно за своє злодійство і жадібність, адже підтримували культуру. Завдяки їм розвивалося б кіно і, зрештою, ще й можна було б відбити свої грошенята, можливо, навіть із прибутком. Я вже не кажу про славу, повагу, імідж. Але для цього в них не варить кебета. Тому треба чекати підприємливих людей нової формації, котрі зрозуміють, що кіно — найпривабливіший бізнес.
— Чи вважаєте справедливим вибір сценаріїв, що отримують фінансову підтримку з держбюджету за результатами пітчингу Держкіно?
— Щоб говорити на цю тему, треба перечитати всі сценарії, котрі конкурували на конкурсі. Мій «Чорний Ворон», здається, не був скривджений, тому тим більше мені не личить крутити носом. До того ж мені здається, що Пилип Іллєнко на своєму місці.
— Бути серед переможців такого відбору — чи означає це, що фільм неодмінно знімуть?
— Стовідсоткових гарантій у нинішньому крихкому світі не існує ні на що. Але це реальне підґрунтя для того, щоб проект відбувся. Інша річ, у який результат він виллється. Чи це буде справдження сподіваної цілі, чи гірке розчарування.
— Глядачі давно чекають екранізації вашого роману «Чорний Ворон». Ще довго нам чекати?
— Якби це залежало тільки від мене, то фільм «Чорний Ворон» давно був би на екранах. Уже можна написати окрему книжку про те, скільки впливових і дуже відомих людей бралися за втілення цього проекту, чим і як закінчувалися їхні потуги. Але крига скресла, дасть Бог, фільм розпочнуть знімати наступного року. Мій вплив на цей процес мінімальний, адже автором кінофільму є режисер, а не письменник.
Кажуть, що у світовій практиці майже не буває такого, щоб екранізація роману сподобалася його автору. Із напіввідкритих джерел я тільки недавно дізнався, хто зніматиме «Чорного Ворона», але не називатиму його ім’я, бо мене ніхто на це не уповноважував. Чув тільки, що це молодий амбітний митець. У нього немає досвіду роботи над історичними кінополотнами, але скажіть, будь ласка, у кого з українських режисерів він є?
Головне, як мені сказали, цей хлопець загорівся темою «Чорного Ворона». Це дуже багато важить, і я про це часто говорив, коли мене запитували, хто б міг екранізувати «Залишенця». Горіння ідеєю часто не лише компенсує брак досвіду, а й перевершує його. Я дуже хотів би, щоб цей молодий режисер знімав «Чорного Ворона» з думкою, що це буде фільм його життя. Саме так я думав про цей роман, коли його писав.
— Над чим працюєте нині?
— Це має бути роман, котрий продовжить, умовно кажучи, цикл моїх книжок про російсько-українську війну. Поки що до них належить «Залишенець», «Маруся» і «Чорне Сонце». Головні події відбуваються 1947 року. Робоча назва — «Троща». Трощею в тих краях, де відбуваються головні події роману, називали колись очерет. Саме в очеретах, у трощі, і розгорілася драма, про яку я пишу. Але в цьому слові, як ви відчуваєте, вгадуються й інші значення. Спитаєте, про що ця книжка? Вона, як і всі мої романи, про любов.