Бюлетень №45 (583) - 2019 рік

Новини одним рядком.

8 листопада – концерт і творча тусовка “Студентський «Оберіг»” у Луцьку

10 листопада – Віктор Морозов і хор "Спів-Життя" виступили у Александрії (штат Вірджинія, США)

12 листопада – вечір пам’яті Зеновія Краківського за участі В.Мартишка, Т.Силенка, В.Лютого, Київ, Банкова, 2, НСПУ

13 листопада – день народження Миколи Моренця, автора пісні «Барбарисовый куст» (1943 рік), (роки життя:1922-1991) 

14 листопада – день народження поета Андрія Малишка (роки життя:1912-1970)

14 листопада – гурт "Тінь Сонця" презентує  альбом «Палає Степ», Житомир, Навколокультурний Простір

14 листопада – 50 років Тарасу Компаніченку, кобзарю з Боярки

15 листопада – поет Сергій Цушко презентує збірку поезій «Метелик у місті», Київ, Банкова, 2, Будинок письменників

15 листопада – гурт “Тінь Сонця” (лідер – Сергій Василюк) презентує альбом «Палає Степ», Івано-Франківськ, Panorama

15 листопада – концерт бардів і поетів “Клуб “Ніка”: 30 років потому”, Суми, Конгрес-центр СумДУ, Покровська, 9/1 

15 листопада – 2017 року помер Іван Веснич, автор пісень,  член журі Сумського відбірного туру “Срібної Підкови-2008”

16 листопада – гурт “Тінь Сонця” презентує альбом «Палає Степ», Вінниця, Квадрат

 

 

Сергій Цушко

 

МЕТЕЛИК У МІСТІ

 

Ніжне створіння лугів і садів,

недовговічне і пломенисте –

дурнику, як ти сюди залетів

у кам’яне, закіптюжене місто?

 

Щó тебе звабило, щó ти шукав

не на Десні, чи Унаві, чи Альті? –

поміж отруєних квітів і трав

на неживому, брудному асфальті?

 

Втім, я здогадуюсь: крихітний ти

в пекло примчав зі своєї оселі

від самогубства нас уберегти,

вивести, ніби Мойсей із пустелі…

 

Кропивницький – Віктор Холявко

 

Ігор Жук у Кропивницькому! Концерт авторської пісні

 

16 листопада (субота) о 16 годині Клуб авторської пісні та поезії "Байгород" запрошує на концерт авторської пісні!

 

Свою програму представляє лауреат та володар спецпризу за кращу поезію (подання Б.Окуджави) Першого Всесоюзного фестивалю авторської пісні (Саратов, 1986); лауреат всеукраїнського фестивалю авторської пісні "Оберіг" (Луцьк, 1991-1994); запрошений гість Фестивалю української культури в Сопоті (1991); лауреат Премії ім. Василя Стуса за 1997 р.(Українська Асоціація незалежної творчої інтелігенції); лауреат Всеукраїнського поетичного вернісажу "Троянди й виноград" (Фонд ім. М.Рильського, 2006); володар першого місця в номінації "пісенна лірика" літературного конкурсу "Коронація слова"(2019)  Ігор Жук.

Ігор Теодорович Жук має близько 400 пісень (українською, російською, польською мовами, крім того є автором радіо-вистав, дитячої п'єси, сценаріїв понад 30 фільмів студії «Київнаукфільм», трьох художньо-пізнавальних книг для дітей!

 

Чекаємо на вас за адресою: м. Кропивницький вул. Тарковського, 68. (Через дорогу від Преображенської церкви). Над вхідними дверима вивіска: ЦЕНТР ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ.

 

Сайт https://www.facebook.com/groups/599706293412785/

 

Лілія Батюк-Нечипоренко

 

Я пройдуся Патоновим мостом,

Що гуде від машин і років.

Його долю красиву й непросту

Пеленають сторінки віків.

Гляну вниз на старого Славуту

І побачу у сивих очах

Всю славетну історію люду,

Що живе на його берегах.

А від остраху стиснеться серце.

Ні, величний! Славуто, не вір!

Неможливо, що скінчиться все це!

Бо народ твій - не загнаний звір!

Він терплячий. Достоту терплячий.

Та історію знаєш ти сам.

Ти беріг її довго й обачно,

Ще й повідав своїм берегам.

Ти вже знаєш: не згине ця мова,

Проросте крізь епохи, віки,

Бо Тараса і Лесине слово

Подолає буремні роки.

 

 

Сайт https://list.in.ua/…

 

Фестиваль кобзарського мистецтва "Дзвени, бандуро!" у місті Львів

18 листопада 2019

Львівська національна філармонія.  Початок: 18:00 год.

 

В приміщенні концертної зали ім. Ст. Людкевича Львівської національної філармонії відбудеться обласний фестиваль кобзарського мистецтва ім.. Ю. Сінгалевича «Дзвени, бандуро!».

Юрій Сінгалевич − відомий на Галичині бандурист, актор, педагог і художник. Створив першу професійну капелу бандуристів у місті Львові. Його учні продовжують традиції кобзарського виконавства і сьогодні. У фестивалі візьмуть участь як професійні, так і аматорські колективи та виконавці.

Запрошуємо львів'ян та гостей міста на фестиваль.

 

 

Суми – Юрій Ош (Геннадій Костенко)

 

РЫСЬ

 

Прошли года. Садится солнце

в моей затурканной судьбе,

но до сих пор в душе на донце

осталась память о тебе.

 

Теперь порой, бывает, мыслю:

а вдруг бы встретился с тобой…

и вижу я улыбку рысью,

что наклонилась надо мной.

 

А что? Улыбка злобной рыси

была когда-то так мила,

что я, парнишка белобрысый,

сгорал пред нею добела…

 

И вот из трепетной улыбки

рождает время злую рысь.

Границы нежности так зыбки,

молись хоть Богу, не молись.

 

  ДУРИНДА

 

Себе «узули», як могли,

стирчать місцями тільки ребра.

Міркуєм, може, так і треба,

волаємо, перемогли.

 

Розпочалось тепер нове –

козак повинен відступати,

іти з насидженої хати.

Чи він таке переживе?

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Назад огледівся козак,

побачив начебто минуле,

і думка щира промайнула.

«Дуринда», – сам собі сказав.

 

 

Харків – Літературний музей

Програми для дорослих і дітей

ГРАФІК РОБОТИ

Понеділок — п'ятниця: 10.00 — 18.00. Субота: 11.00 — 19.00

По понеділках працюємо без екскурсійного обслуговування

Екскурсії у вихідні — за окремим замовленням.

 

НАШІ ЦІНИ

Вхідні квитки для учнів/студентів — 15 грн., для дорослих — 20 грн. Пільговим категоріям населення вхід вільний.

Вартість екскурсії, освітнього заняття в експозиційних залах музею для всіх категорій відвідувачів  — 100 грн.

Група —  до 15 осіб. Безкоштовне відвідування виставок — перша середа місяця.

 

НАШІ КОНТАКТИ

Харків, вул. Багалія, 6

телефони: (057) 766 03 60, (050) 287 22 38  www.litme.com.ua , e-mail: litmuzej@gmail.com

 

ЗАПРОШУЄМО ВІДВІДАТИ ПОСТІЙНІ ВИСТАВКИ

 

Григорій Сковорода: мандрівка за щастям

1766 рік. До Харківського колегіуму повернувся викладати Григорій Сковорода.

Молоде шляхетство Харківської губернії мало нагоду прослухати його курс лекцій «Вступні двері до християнської добронравності». Які знання хотів передати Учитель своїм учням? Найпотрібніші — як бути щасливими.

Сковорода не був лише теоретиком — він випробовував свої ідеї на власному житті.

Чи можна за його порадами знайти своє щастя?

Виставка «Григорій Сковорода: мандрівка за щастям» - це спроба за міркуваннями філософа відтворити шлях людини до щастя.

 

Книга на лаві підсудних

Хто виносить книгам вирок і чи є цей вирок на користь суспільства?

Засуджують не тільки людей, а й книги. Буває, їх спалюють, позбавляють громадянства, відлучають від церкви або ув’язнюють у спецфондах. Оголошують неблагонадійними. Виключають з партії. Таврують спеціальними штампами. Заборонені цензурою книги змушені існувати підпільно, «самоцензуровані» ховаються у «внутрішній еміграції». На виставці ви зможете дізнатися, за що забороняли книги в різні часи в різних країнах, побачити рідкісні видання 1920-х, спробувати себе як у ролі дослідника, так і в ролі цензора.

 

90-ті. Свідки та адепти

Виставка розповідає про формування літературного середовища в Харкові 90-х, зокрема довкола ЛітМузею.

Сергій Жадан: «Мені бракувало адекватної й актуальної поезії. Тому восени 92-го року ми як «Червона Фіра» почали робити вечори і всілякі акції... з самого початку було зрозуміло, що те, чим ми займаємось, офіційному літературному Харкову не потрібне. Залишалося бути або в андеґраунді — але це доволі стрьомне поняття, або міняти поетику й писати в мейнстрімі, ну, або був ще третій варіант — виробити своє середовище, яке було б адекватним до того, чим ми займалися. Ми пішли третім шляхом, і він себе виправдав».

 

Супер! Герой

Виставка звертається до «побутування» героїв в українській масовій культурі. Яких героїв пропонують у школі? Чи справді вони сприймаються як живі та актуальні, чи, навпаки, діти та підлітки (а надалі й дорослі) не здатні ототожнювати їх зі своїм життям та згадують лише за необхідності здати іспити або ЗНО? На виставці можна побачити українську дитячу героїчну літературу ХХ століття і почитати сучасні українські комікси. Для тих, хто хоче відчути себе супергероєм, діє спеціальна селфі-зона!

 

Повернення Хоткевича

Широкому загалу мало відомо про Хоткевича, ми знаємо його фрагментарно, невеличкими образами і ЛітМузей показує надбання, що він після себе залишив та заповнює білі плями завдяки тим експонатам, які повернулися до нас із Франції, куди були вивезені родиною Хоткевичів після страти митця у 1938 році. Частину цих експонатів у 1990-х привезла до Харкова його дочка Галина, а 7 книг, за її заповітом, передав у квітні 2019 року Харківському ЛітМузею представник Європарламенту.

ЗАПРОШУЄМО ВІДВІДАТИ ОСВІТНІ ПРОГРАМИ

 

Будинок-мрія чи будинок-пастка? Історії життя письменників Розстріляного Відродження в будинку «Слово» перформативна слайд-лекція для всіх охочих від 14 років.

На вулиці Культури, 9 стоїть бетонний темно-сірий будинок, неподалік від школи та нових хмарочосів. За його непоказним плохмурим фасадом ховається чимало таємниць.

Павло Тичина, Микола Хвильовий, Майк Йогансен, Наталя Забіла, Сергій Пилипенко, Юрій Яновський, Наталя Ужвій, Лесь Курбас, Михайль Семенко, Володимир Сосюра — далеко не повний список мешканців будинку «Слово», що був зведений у кінці 1920-х років спеціально для митців, у першу чергу письменників. Телефони та бібліотеки в кожній квартирі, сходи, застелені повстю для збереження тиші, високі бетонні балкони, солярій на даху та дитячий садочок для бешкетних письменницьких дітей… Радісне, дружнє життя, яке почалося у будинку «Слово» за кілька років перетворилася на пекло. На початку 1930-х  майже всіх чоловіків будинку заарештували, а їхні родини виселили та вислали за межі України.

 

Гра Будинок “Слово”

 Оригінальна настільна гра «Будинок “Слово”» про письменницький будинок, у якому мешкали українські митці 1920-х років. Власна розробка ЛітМузею! Граючи, ви зможете відвідати квартири перших пожильців будинку, побачити їхні фотокартки, обкладинки творів, автографи, навіть відчути на собі такі, на жаль, типові для 1930-х явища, як розкуркулення, доноси та обшуки. Для візуалізації періоду 1920-30-х років ЛітМузей використав предмети власної колекції.

 

Харків 1920-х

перформативна слайд-лекція для всіх охочих від 14 років.

Молоді письменники на початку 1920-х років приїхали до Харкова, щоб творити нову «пролетарську літературу». Яким вони побачили місто? Що написали і куди зникли? Слайд-лекція про літературні угруповання («Плуг», «Гарт», «Вапліте», «Нова ґенерація»), окремі постаті (М. Хвильовий, М. Семенко, П. Тичина, В. Сосюра, С. Пилипенко, В. Еллан-Блакитний) та дискусія про роль літератури в суспільстві на матеріалі літпроцесу 1920-х років.

 

Слобожанський Амур

перформативна слайд-лекція для всіх охочих від 14 років.

Цікаві та несподівані історії кохання слобожанських письменників від Григорія Квітки-Основ’яненка до Володимира Сосюри розказують, як особисте життя впливає на творчість, а кохані можуть бути не лише музами, а й свого роду критиками, цензорами  та продюсерами, яскраво відображають зміни моделей родинних стосунків, що відбулися у ХХ ст. Наприкінці лекції ви можете поспілкуватися, освідчитись у коханні, сперечатися або ревнувати рядками поезії та прози початку ХХ ст. у літературній грі «Флірт».

 

«Ув’язнені історії» — шістдесятники

перформативна слайд-лекція для всіх охочих від 14 років.

Український рух опору 1960-х — 1980-х років відзначився трьома хвилями арештів інтелігенції, зокрема поетів, письменників, журналістів. Вони не тільки вижили в жорстких умовах кримінальних зон, але й винайшли нові способи боротьби з радянським режимом. Звичайні предмети розкажуть нам, як у таборах «політичні» робили і передавали на волю самвидав, святкували Різдво і Великдень, навіть готували торт і вишивали ікони.

 

Тарас Шевченко: історія життя та перепоховання

перформативна слайд-лекція для всіх охочих від 14 років.

Ким насправді був Кобзар: пророком і  мучеником, що захищав знедолених, чи богемним столичним франтом? Який він — великий геній, романтик і бунтар — під мікроскопом?  Слайд-презентація з фото поета, картин та перших видань «Кобзаря», а також робота з текстами розкаже непросту історію людини, що стала легендою.

 

Григорій Сковорода: мандрівка за щастям

для всіх охочих від 14 років.

Які знання хотів передати Учитель своїм учням? Найпотрібніші — як бути щасливими.

Сковорода не був лише теоретиком — він випробовував свої ідеї на власному житті.

Чи можна за його порадами знайти своє щастя?

Програма«Григорій Сковорода: мандрівка за щастям» — це спроба за міркуваннями філософа відтворити шлях людини до щастя.

ДО ВАШОЇ УВАГИ ДИТЯЧІ РОЗВАЖАЛЬНО-ОСВІТНІ ПРОГРАМИ

 

Шевченко для дітей

Інтерактивне заняття для дітей віком від 6 до 12 років

Неформальне знайомство з життям і текстами Кобзаря: слайд-презентація, творчі завдання, ігри з поезіями, ілюстраціями та репродукціями картин Шевченка.

 

Аліса в країні Див

Інтерактивне заняття для дітей від 8 до 12 років, родинне відвідування.

Відкриваємо чарівні можливості слова творити нову реальність: перегляд  першої екранізації книги Льюїса Керролла, слайд-презентація, словесні ігри й новотвори письменника-математика, розваги, що звеселяли Алісу Лідделл та інших дітей Вікторіанської епохи.

 

 «Маленький принц» Антуана де Сент-Екзюпері

Інтерактивне заняття для дітей від 8 до 12 років, родинне відвідування.

Дискусія про любов і дружбу, розмова про приховані смисли і підтексти філософської казки. А також — розповідь про дитинство письменника і французькі дитячі ігри.

 

Літературна мандрівка

Інтерактивне заняття для дітей від 6 до12 років, родинне відвідування.

Книжки можуть переносити нас у різні куточки світу. Подорожуй до США з Томом Сойєром та Поліанною (за творами Марка Твена та Елеонор Портер). Завітай до Франції з Маленьким Принцом (за казкою Антуана де Сент-Екзюпері). Вирушай до Англії з героями творів Роальда Дала та Льюїса Керролла. Нові країни відкриватимуть вам не лише книжки, а й ігри, в які грали їхні герої, та цікавинки про авторів.

 

Супер! Герой

Інтерактивне заняття для дітей та підлітків від 8 років, родинне відвідування

«Глянцеві» рятівники світу з надзвичайними здібностями захоплюють уяву дітей та підлітків. Слайд-презентація, інтерактивні завдання та ігри, присвячені улюбленим персонажам фільмів і коміксів, допоможуть поглянути на них глибше. Поміркуємо над тим, чому ми любимо історії про героїв, хто є кумирами для нас і хто — герої наших дідусів і бабусь, що відрізняє (супер) героя від звичайних людей.. Дізнаємося, як виникли легендарні комікси та створимо власного супергероя. У виставці також можна сфотографуватися із супергеройськими баблами та погортати сучасні українські комікси.

 

ВУЛИЧНІ ЕКСКУРСІЇ

 

Прогулянка «Літературним Ярмарком»

Для всіх охочих від 15 років

Про літературні локації 1920-х років: «Селянський будинок», «Літературний ярмарок», кав′ярня «Пока», редакція газети «Вісті ВУЦВК», ДВУ, Будинок літераторів ім. В. Еллана-Блакитного

Тривалість пішохідної екскурсії — 2 години.

 

«Синій вечірній город. Іду…» Слідами Миколи Хвильового

Для всіх охочих від 15 років

Де жив, у кого бував, куди ходив на роботу і на зустрічі з друзями, а також як описував Харків у своїх творах знаковий харківський письменник 1920-х років Микола Хвильовий.

Тривалість пішохідної екскурсії — 2 години.

 

«Енеїда» Івана Котляревського

Авторська інтелектуально-розважальна програма ЛітМузею

(може стати частиною тематичної вечірки, корпоративу, тімбілдінгу для дорослих і дітей)

Наша програма пропонує більше дізнатися про поему «Енеїда» та відчути її атмосферу, а також зрозуміти буття і уявлення українців 18 століття: як жили, чим переймалися і як розважалися. Ми пограємо у картярські та рухливі ігри (в які грали герої поеми), а також інтелектуальні, які допоможуть краще зрозуміти текст і контекст твору. «Енеїда» — це перший твір нової української літератури, в якому вжито розмовну мову (і вона стала літературною), перше усвідомлення власної самобутності та перша спроба відмежуватись від російської книжної традиції. Бурлеск, травестійність, вітальність, самоіронія, тонкий гумор — все це робить «Енеїду» актуальною і зараз.

У програмі на вас чекають такі активності:

Модний шпацір: демонстрація строїв, майстер-клас із вив’язування наміток, сучасне використання традиційного одягу

Ігри за «Енеїдою»: картярські, «Панас», «Тісна Баба»

Значення «Енеїди»: гра з текстом «Рай. Пекло», гра «Кордони: «свій»/«чужий»

Бенкет: приготування старовинних страв на вогнищі (включає майстер-клас), знайомство з меню зі сторінок «Енеїди»

Старовинні танці: майстер-клас.

Обов’язкове попереднє замовлення за 7 - 10 днів до дати проведення. Програма проводиться для групи 15-20 осіб, тривалість — 2 години. Вартість проведення програми на території ЛітМузею залежить від обраних активностей. Мінімальна вартість — 100 гривень з особи (ігри за «Енеїдою», значення «Енеїди», модний шпацір, дегустація шуликів із узваром).

 

 

Сайт http://volga.lutsk.ua/view/28433/

 

«Через Українську культуру до Української державності!», «Оберіг об’єднує!».

 

Саме під такими гаслами оргкомітетом Фестивалю «Оберіг» заплановано проведення просвітницького благодійного концерту знаних виконавців авторської пісні і співаної поезії для студентського соціуму м. Луцька.

«Чесно кажучи, не пригадую іншого такого дійства, яке під одним дахом збере студентів провідних Волинських вишів. А свою згоду взяти участь у такому концерті підтвердили представники СНУ ім. Лесі Українки, Луцького національного технічного університету, Академії рекреаційних технологій і права, Університету «Україна», факультету післядипломної освіти Львівського національного медичного університету, Луцького базового медичного коледжу і т. д.», – зазначив від імені оргкомітету депутат облради Сергій Сівак.

Отже, 15. 00, 8 листопада (п’ятниця), актова зала корпусу «В» СНУ ( вул. Винниченка, 30, 2 поверх).

Стовідсоткова присутність: братів Капранових, Олега Собчука («СКАЙ»), Віктора Винника («Мері»), кобзаря Тараса Силенка, Зиновія Медюха, Володимира Смотрителя, Юрія Поліщука («Чорні черешні»), Миколи Більшевича, Богдана Доща, гурту «Очеретяний кіт», Олександра Кучеренка.

А ввечері, 8 листопада о 19. 00 лучан і гостей міста запрошують до клубу «Майдан» (вул. Євгена Сверстюка, 2), де в неформальній атмосфері відбудеться «творча тусовка» і виступи конкурсантів та запрошених гостей фестивалю «Оберіг».  Вхід вільний.

 

 

Волинь – сайт https://www.volyn24.com/news/138621-navit-ne-zaprosyly-laureat-pershogo-festyvalyu-oberig-za-bortom-oberegu-2019

 

«Навіть не запросили», – лауреат першого фестивалю «Оберіг» за бортом «Оберегу-2019»

08 листопад

 

Відомого українського музиканта і композитора, лауреата фестивалю «Оберіг-1989» Сергія Шишкіна не запросили на фестиваль «Оберіг-2019».

Про це Сергій Шишкін написав на своїй сторінці у фейсбуці.

Музикант, який мешкає у Володимирі-Волинському, процитував видання «Каменярі-інфо», яке називає його одним із засновників жанру «української співаної поезії».

«Перший конкурс, на якому Сергій Шишкін отримав призове місце, був «Оберіг» у 1989 році. Цей конкурс фактично дав йому старт. Він став лауреатом кількох фестивалів, у тому числі: «Оберіг» у 1989 році, «Червона рута» в 1993 році, «Білі вітрила»...» – пише видання.

Сергій Шишкін констатує: «А сьогодні «Оберіг-2019» почався без мене. Навіть не запросили...»

У коментарі під цим дописом колега Сергія Шишкіна, лауреат першого Всеукраїнського фестивалю «Червона рута» (м.Чернівці, 1989), музикант і композитор з Рівного Леонід Репета зазначає: «Не поважають аборигенів».

Нагадаємо, 7-9 листопада в приміщенні Палацу культури міста Луцька триває Всеукраїнський фестиваль авторської пісні та співаної поезії «Оберіг-2019».

 

 

Сайт https://www.facebook.com/groups/599706293412785/

 

Концерт В'ячеслава Купрієнка "Час народу" в рамках благодійного проекту "Непереможні")))))

 

Зустріч з учасниками війни з Росією, сім’ями загиблих та волонтерами

Презентація альбому «Час народу». Презентація книги «Нескорені»

Гості вечора:

Фіналістка вокального шоу «Голос України» - Іванка Червінська;

Лідер гурту «GYPSY LYRE» - Геннадій Бондар; Скрипка - Олександр Рудик

Лауреат Всеукраїнського фестивалю "Червона рута 2019" - Софія Жукова

Лауреат Всеукраїнського фестивалю «Пісні, народжені в АТО» - Юрій Сусло

Автор книги «Нескорені» - Валентина Розуменко

Поети: Станіслав Чернілевський, Гліб До

 

 

Сайт https://armyinform.com.ua/2019/11/spivak-vyacheslav-kupriyenko-rosijskomovnyj-albom-moyih-pisen-zastryag-u-gorli/

 

Співак В’ячеслав Купрієнко: «Російськомовний альбом моїх пісень застряг у горлі»

 

9 Листопада 2019

 

На гостину до АрміяInform завітав знаний автор-виконавець В’ячеслав Купрієнко.

У 1985 році юнак з Алчевська закінчив факультет розвідки Київського вищого загальновійськового командного училища за фахом командна тактична розвідка, китайська мова. У 1987-1989 роках служив в Афганістані командиром групи спецпризначення 177-го окремого загону спецназу. Нагороджений двома орденами Червоної Зірки. 1992-го звільнився зі Збройних Сил у званні капітана.

Наша бесіда, на перший погляд, розпочалась з банального — витоків творчого шляху колись алчевського хлопця, а нині популярного автора-виконавця, лауреата першого фестивалю «Пісні, народжені в АТО».

 

«Не знаю, чи народився б в мені творець, якби не війна»

 

— Розпочалось усе з гітари у дворі в шостому класі. Спочатку — невигадливі простенькі пісні, копіювання «Машины времени», на піснях якої виросло моє покоління. На шкільних вечорах — переробки відомих пісень з авторськими віршами, які створювали гуртом.

А першу власну серйозну пісню написав в Афганістані 23-річним. То був творчий спалах, відгук на те, що відбувалось на тій війні. Іноді запитую себе: а чи народився б у мені творець, якби не війна? Є певні сумніви. А війна дає право на голос, зокрема, і в творчості. Коли ти пройшов через пекло кривавих боїв, з’являється потреба висловитись. Хтось пише книгу, чи накопичує фото, а дехто береться за гітару. За час афганської війни написав п’ять пісень, а потім настала десятирічна перерва.

— Про що, або про кого була перша пісня?

— Присвятив її загиблому командиру групи спецпризначення лейтенанту Олексію Трофимову, замість якого я приїхав у підрозділ. Будь-яка смерть відбивається гострим болем, особливо, коли гине молодь. І першу пісню російсько-української війни теж присвятив полеглому — сину друга по Афгану Олегу Сороченку. Він служив на кордоні з Росією. Кілька разів стрічалися з ним. Якось він попросив допомогти придбати бронежилет. Друзі в соцмережах швидко зібрали необхідні кошти. Я купив «броник» і відправив на кордон. У мене досі зберігається його смс-ка з подякою, яку не можу стерти: «Дядя Слава, дякую за бронежилет. Тепер почуватимусь упевнено на кордоні…»

25 серпня пізно ввечері я повертався з концерту з-під Щастя. Мене наздогнав дзвінок про загибель Олега біля села Красна Талівка. За два тижні він з дружиною підібрав ім’я доньці, на яку вже чекали. Аля народилася 15 березня наступного року… Пісня в його пам’ять, яка має назву «Олеженька», написана, коли ще Аля не народилася. Ось так.

 

«Вивчаючи мову, народжувався вдруге»

 

— В’ячеславе, ви неодноразово ставали лауреатом популярних у Росії фестивалів «Віват, перемога!», «Бойове братство», «Солдати Росії» і мали там чимало прихильників. І виконували пісні виключно російською. У 2014 році розвернули творчість на 180 градусів. Як відбувалось прощання з минулим?

— Важко і жорстко. На сцені Майдану я ще співав російською через те, що інших пісень у мене просто не було. Але їх учасники революції сприймали адекватно. А вихід на Майдан колишні друзі з Росії сприйняли, м’яко кажучи, негативно. Особливо багато бруду на мою адресу вилилось, коли під час подій, пов’язаних з анексією Криму, я написав вірш «На Крымском перекрестке» і виклав у соцмережах. Обзивали зрадником, погрожували. Колишні колеги з груп «Каскад» і «Голубі берети» телефонували, писали, соромлячи за патріотичну українську позицію. Та коли побачив в YouTube їх концерт в окупованому Донецьку 28 квітня 2015-го, де вони вихвалялися, що співають на «російській землі», остаточно обірвав усі зв’язки. Цікаво, що саме в цей час мав велику кількість виступів на передовій перед нашими бійцями.

— Важко було відмовитись від російськомовного репертуару?

— Зважайте на те, що в мене понад 100 пісень написаних російською. Усі вони мені дорогі. До Майдану вже записав на професійній студії черговий класний ліричний альбом. І вклав чималі кошти. Але я усвідомлював: маю раз і назавжди зробити чи не єдиний рішучий крок у житті, після якого скину вантаж сумнівів. І той російськомовний альбом застряг у мене в горлі. Співати з нього вже не міг.

Згодом почав читати історичні книжки, поезію виключно українською. І так відкрив невідомий для себе величезний пласт української культури. Вивчаючи мову, народжувався вдруге. Хоча, не буду лукавити, кілька «атомних» пісень є російськомовних. Це мій «перехідний період». Пісню про волонтерів «Пчела» мрію перекласти на українську. Двадцять років тому, коли донька пішла до школи, написав світлу і радісну пісню «Первоклассница». Нині на концертах вона вже звучить українською. На моє переконання, мова — наша потужна зброя і безпека. З настроєм «какая разница, на каком языке говорить», можна збудувати або новоросію, або малоросію, але не Україну.

— Коли заспівали українською?

— Це була пісня «Перед стіною» на вірш поетеси з Донбасу Марини Курапцевої. Було важко, але лише Бог знає, чого варта для мене ця перемога. Коли працював над піснею, вловив, що в українській зовсім інший мелос. І це було дивним. Учився правильній вимові, просив друзів, щоб на кожному слові ставили наголос, допомагали з інтонацією. Звісно, ще бракує достатнього запасу слів. Але я стараюсь.

А перший україномовний сольний концерт відбувся 2017-го у Львові.

 

«Пісня на мій вірш українською має витримку п’ять років»

 

— І ось нарешті на недавньому концерті в Центральному будинку офіцерів відбулась прем’єра української пісні, де ви — автор вірша.

— Так, це пісня «Онук і дід». Історія її створення досить цікава і тривала. Обіцянку її написати дав доброму другу Олександру Франчуку, більш відомому на псевдо «Дєдушка». Діло було 24 грудня 2014 року під Горлівкою, куди я приїхав з командою волонтерів. Розпочався бій, і ми попали в маленьке пекло. Після жорсткої артилерійської дуелі нас накрив ще й «Град». Добре, що встигли сховатися в укритті. Коли все трохи стихло, виринули з бліндажів і просто неба заспівав «Олеженьку». Далі співати було край небезпечно. Ми випили по 100 грамів і поспіхом зібралися лишати позиції артилеристів. Але ж тут «Дєдушка» попросив написати пісню про арту. Діватись нікуди: я пообіцяв. І от майже п’ять років обіцянка не давала спокою. Російською вірш написав би швидко. Але цей варіант не цікавив. Чекав моменту, коли зможу відповідально писати українською. Однак народження пісні, яка мала витримку п’ять років, таки відбулось

— Як відчуваєте, що вірш «заспіває»?

— Перший і головний показник сильної поезії — це відчуття мурашок на тілі після читання. Якщо їх немає: або вірш посередній, або ти ще не доріс до цієї поезії. На щастя, я відчуваю поезію.

Наприклад, дуже вразив вірш Оксани Стоминої з Маріуполя «Останній прапор». Коли влітку 2014-го Марик заполонили «аквафрешівські» кольори і скрізь познімали українські, синьо-жовтий стяг залишався лише на даху однієї з найвищих будівель — проєктного інституту. І Оксана щоранку ходила до цієї будівлі пересвідчитись, що прапор майорить.

Останній гідний прапор на даху,
Мов осередок справжності й довіри,

Тримає вкупі всі мої світи.
Я кожен ранок починаю з того,
Що дякую йому й благаю Бога
Цей синьо-жовтий клаптик зберегти.

Хіба можна залишитись байдужим до цих рядків?

Ще один дуже сильний вірш уродженця Донбасу Гліба До справив неймовірне враження — «Лелека над Донецьком». З Глібом уперше зустрівся в Києві на вечорі-пам’яті його батька Сергія Терсимонова, відомого донецького поета, який помер восени 2012-го. Гліб — учасник Майдану, який пішов добровольцем на війну. І ось у соцмережах у лютому 2018 року випадково прочитав його вірш. Два рядки «Я сьогодні літав над Донецьком, я сьогодні над домом літав…» мене просто накрили. Потім дізнався: Гліб підписав контракт і служить в аеророзвідці. Вийшла дуже лірично-глибока, зворушлива пісня. Рік тому співав її на передку в підрозділі Гліба. Ось так батько наділив талантом сина.

24 грудня 2014 року на позиції артилеристів під Горлівкою — місце, де зародилась пісня «Онук і дід».

 

«Іноді доводилось відміняти виступи через ворожі обстріли»

 

— З якого часу почали їздити з концертами на війну?

— 11 червня 2014 року ми з уже покійним Героєм України Олегом Міхнюком уперше вирушили на Схід. Приїхали на околицю Ізюма. Бачимо: люди в чорному з автоматами. Ми їм: «Слава Україні!», а у відповідь тиша. Ми зніяковіли. Згодом з’ясувалось: це були «сумні хлопці» з розформованого «Беркуту». Довелось підіймати їм настрій невеличким концертом.

Відтоді почались регулярні поїздки. Скільки їх було? Спеціально не рахував, але завдяки звітам у соцмережах вимальовується приблизно 250 виступів! Здебільшого їжджу з сольними концертами, і не важливо, скільки бійців мене слухатиме — п’ять чи двадцять. Головне, підняти настрій, поспілкуватись, сказати слова подяки. Я маю бойовий досвід, тому мені не важко, як кажуть, замкнути контакти з хлопцями. З перших акордів бійці переймаються довірою й утворюється особлива атмосфера. У перші роки майже в кожному підрозділі, куди привозив творчу програму, було як мінімум 2-3 афганці. І хлопці просили співати афганських пісень.

Пам’ятаю, у липні 2014-го приїхав до десантників, які стояли на околиці звільненого Слов’янська. Концерт задався, і тут попросили виконати «Синеву» з репертуару «Голубих беретів». Складна ситуація: по-перше, чужих пісень не виконую. По-друге, це пісня тих десантників, які прийшли нас убивати. Стримано пояснив, але хлопці наполягали. Ось тоді востаннє виконав ту пісню, і більше її не замовляли.

— Виступали під акомпанемент автоматних черг і вибухи снарядів?

— Доводилось і неодноразово. Бувало, співаю солдатам у бліндажі й починається обстріл. Хлопці просять не перериватися, і я підкорююсь. Заспіваю в бліндажі кільком хлопцям, а потім перебіжками до іншого укриття. Траплялось, що змушено чекав закінчення канонади, чи взагалі скасовував концерт через обстріли. Під Водяним, пригадую, ховались у підвалах на дачах.

— Коли відбудеться наступний вояж на Схід?

— Планую зробити музичний дарунок бійцям до Дня Збройних Сил — кількаденне турне військовими частинами уздовж лінії розмежування. Завітаємо навіть на Чонгар. Виїзд планується з 29 листопада.

 

 

Сайт https://12kanal.com/volynskyj-kobzaryk-u-lutsku-vidbuvsya-mizhnarodnyj-konkurs-video/

 

Волинський кобзарик: у Луцьку відбувся міжнародний конкурс. ВІДЕО

28 Жовтень 2019

 

Вінничанка Софія Альхадіді грає на бандурі з трьох років. Дівчинка вже вдруге приїхала в Луцьк, аби взяти участь у Міжнародному конкурсі “Волинський кобзарик”. Отримала перше місце в одній із номінацій. Бандура у Софії незвичайна, харківського типу та ще й розмальована.

Загалом дівчина грає на бандурі вже 8 років. А от у Максима Сидорчука з Житомирщини досвіду трішки менше. Але це не завадило йому отримати перше місце у номінації “бандурист-інструменталіст”.

Це не єдині переможці, адже учасників було близько трьох сотень. Вже дев’ять років поспіль в Луцьк з’їжджаються бандуристи з усієї України і не тільки.

Тривав луцький вікенд кобзарів три дні. Завершився же фестиваль гала концертом.

 

 

Київ – сайт https://www.radiosvoboda.org/a/lviv-bandur-fest/30257532.html

 

Бандура може звучати сучасно. У Львові фестиваль Lviv Bandur Fest

 

У Львові з 4 до 10 листопада відбувається фестиваль сучасної бандури Lviv Bandur Fest – це безкоштовні концерти, майстер-класи, презентовано мобільний додаток Bandura app, що дозволяє почути чернігівську, львівську бандуру харківського типу, старосвітську, кобзу, торбан. Користувачі можуть зіграти мелодію без навичок гри на бандурі. На фестиваль Lviv Bandur Fest приїхав відомий бандурист зі США Юліан Китастий, майстер-клас якого зібрав аншлаг. Радіо Свобода поспілкувалось із музикантом, композитором, співаком.

«Сидить сивий дядько з бандурою і тужить за батьківщиною, тужить ненькою Україною» – такий стереотип ностальгії, кажуть фахівці, був і є щодо бандури, яка в усьому світі є звуковим талісманом українців, які живуть поза межами України. Цей інструмент, говорить Юліан Китастий, допомагає зберегти відчуття поєднання з українською культурою, тобто бандура показує українську ідентичність.

Юліан Китастий понад 40 років займається бандурою і нею намагається привабити слухачів у США, Канаді, Європі, експериментуючи у грі і популяризуючи українську пісню зокрема.

 «Дуже цікаві 20-ті роки минулого століття, коли такі бандуристи, як Василь Ємець, Михайло Теліга вперше винесли бандуру в Європу, пізніше в Америку. Бандуру ностальгії найкраще схопив у 1946 році Григорій Китастий (дядько тата Юліана Китастого – ред.) у таборі переселенців у Німеччині. Тисячі українців у повоєнній Німеччині не знали, що з ними буде, куди вони потраплять, але було зрозуміло одне, що повороту в Україну не світить. Григорій Китастий написав першу емігрантську пісню на текст молодої поетеси Ніни Калюжної. Це був початок бандури в еміграції», – розповідає Юліан Китастий.

Юліан Китастий спершу вчився грі на бандурі у свого батька, потім був у молодіжному колективі. Близько 20 років виступав із капелою бандуристів імені Шевченка у місті Детройт, а ще вчителював у Канаді.

 «У мене вибору особливо не було. Я родився в родині бандуристів. Дід і батько були бандуристами. Але, звичайно, остаточний вибір був мій. Думаю, що батько і сьогодні трішки шокований, я бандурою займаюсь постійно. Не думаю, що він про це думав, коли почав мене вчити. У мене виняткове щастя, що мені вдалося бандуру зробити своїм життям», – каже Юліан Китастий.

Його батько Петро Китастий та інші бандуристи старшого покоління вчили музиканта добувати звук бандури, відчувати його завмирання. А це вимагає певної майстерності. Тому Юліан Китастий не користується під час гри накладними нігтями, що не так часто зустрічається серед бандуристів.

 «Я граю своїми нігтями. Звісно, пробував використовувати накладні, але не міг ними грати, вони мені заважали, змінювали мою техніку, тобто надто сильно вироблена була певна техніка добування звуку до струни, щоб легко міг перейти. У мене підставова техніка виробилась під впливом старших бандуристів, вони грала на струнах, для них цей штрих був основним. Мені важливий момент контакту зі струною, ваги на струні, можливість напруги і звільнення», – говорить музикант.

У Львів Юліан Китастий привіз дві свої бандури, з якими виступає на концертах, і дав майстер-клас для юних музикантів і викладачів. Це бандура харківського типу, зроблена у Львові. Цей інструмент походить від Гната Хоткевича, початку 20-30-х років ХХ століття, який створив так звану школу гри на бандурі. На цій бандурі зручно грати обома руками. І вона дає можливість для створення імпровізаційної музики. Юліан Китастий захоплюється творчістю українського бандуриста середини ХХ століття Зіновія Штокалка, який, власне, імпровізував на бандурі.

Другий інструмент Юліана Китастого – 1950-х років, виготовлений у київській майстерні, бандура схожа на ті, на яких грали музиканти, капели бандуристів, які емігрували в 1940-х роках із України.

Юліан Китастий працює у Нью-Йорку в експериментальному театрі, мистецькій групі Вірляни Ткач «Яра» («Yara Arts Group»). Це чудова нагода для бандуриста виявляти різні можливості інструменту, експериментувати зі звуком, також він пише музичні композиції. Гру музиканта можна почути у фільмі «Поводир» (2013 рік).

 «Ці бандури, на яких я граю, особливо ця харківська є трішки відмінна від стандартного інструменту. Коли я використовую бандуру у театральних виставах, це вже зразок трішки іншої музичної мови. Саме через ту спадщину вона може щось сказати і заговорити. Є можливість музичного діалогу, інструмент набагато краще це висловлює», – каже бандурист.

Якщо для Юліана Китастого бандура – це життя і розмова, пошук нових ідей і експериментування у грі, то його батька цей інструмент врятував у житті. У роки Другої Світової війни тоді 14-річного Петра Китастого мали вивезти на примусові роботи в Німеччину. Його дядько – бандурист Григорій Китастий – взяв хлопця в Українську капелу бандуристів, він був наймолодшим серед 17 її учасників, яких німецькі нацисти вивезли на примусові роботи у табори. Однак потім дозволили бандуристам виступати перед земляками-остарбайтерами. Петро Китастий пережив американську зону окупації, у 1949 році емігрував у США, де здобув вищу освіту за фахом інженер, але водночас популяризував бандурне мистецтво у США. Петро Китастий – один із героїв документального фільму «Хоробра сімнадцятка», який присвячений Українській капелі бандуристів імені Тараса Шевченка з Північної Америки. Її учасником був Петро Китастий, а потім і його син Юліан.

Двічі на рік бандурист українського походження Юліан Китастий приїжджає в Україну з різними культурними проєктами. Відстежує тут культурні події і каже, що за український культурний простір ще доведеться позмагатись. Важливо, щоб мистецьке життя, культурні події не обмежувалися великими містами, додає він, але й доходили до жителів маленьких міст.

На запитання про його гарну українську мову без акценту Юліан Китастий сказав: «А чому я б мав мати акцент? Спочатку я виростав в україномовній родині, з бабусями і дідусями, які англійською практично не розмовляли, і мені пощастило».

Lviv Bandur Fest – втретє відбувається у Львові, цей фестиваль покликаний популяризувати бандуру, але сучасним її звучанням, наголошують організатори.

Галина Терещук

 

Рубрика – «ЗМІ про митців»

 

Письменник і філософ Олег Гринів: Якби читали Юрія Липу, не було б сепаратизму

https://www.umoloda.kiev.ua/number/3524/164/139190/

29.10.2019

Остап КОНОНЕНКО

 

Письменник, доктор філософських наук Олег Гринів зі Львова розповідає про видання, які довелося читати у повоєнні роки, а також аналізує ринок сучасної літератури.

— Пане Олеже, яке місце книга посідає у вашому житті? Як вона прийшла до вас?

— У моїй родині завше шанували книгу. Повернувшись iз німецького полону, батько привіз Шевченків «Кобзар». Здається, книга була видана у Варшаві за часів німецької окупації. Приблизно в третьому класі я захопився примітками до творів, що допомогли мені переглянути ставлення до деяких історичних осіб.

Під час навчання в технікумі я придбав за стипендію перший том «Історії української літератури» і читав його впродовж літа. Попри тенденційність викладу можна було чимало дізнатись про творчість дореволюційних майстрів художнього слова.

Згодом дістав невеликий том «Кобзаря», виданий у Києві в період «відлиги», де були ті твори, яких пізніше уникали друкувати (приміром, «Розрита могила») під тиском українофоба Маланчука (Мільмана). Коли я навчався в сьомому класі, батько приніс «Історію України» Дмитра Дорошенка воєнного часу. Там були світлини діячів національної революції. Нарешті, мій шкільний товариш дав мені книжечку «Вождь стотисячної армії» про генерала Мирона Тарнавського, яку при гасовій лампі читав цілу ніч. Отак формувався мій світогляд.

Тепер щодня присвячую не менше години читанню художньої літератури, хоч кілька годин відводжу на ознайомлення з матеріалами в інтернеті. Не уявляю життя без книги! З останніх прочитаних книг особливо запам’яталася трилогія видатного письменника, нашого краянина Левка Різника про Івана Франка. Зараз чекаю публікації другого тому його роману про січового батька Кирила Трильовського, щоб написати розлогу рецензію.

— Яка найбільш пам’ятна (чи найдорожча) для вас книжка (чи твір?) Чому? (чи чим?)

— Моє дитинство припало на повоєнні роки повстанської боротьби. До речі, запам’ятався останній бій наших трьох повстанців проти кількох енкаведистських груп на Великдень 1950 року. Отож я прагнув дізнатися про боротьбу не тільки нашого, а й інших народів за національне визволення. Згадані книги закарбувалися в пам’яті. Наприкінці п’ятдесятих років, після закінчення нафтового технікуму, мені довелося працювати в нафторозвідці.

У вільний час я відвідував книгарню (мешкали ми в гуртожитку в Самборі), де знаходив цікаві книжки. Запам’яталися твори Андрія Чайковського «За сестрою», історичні романи Юліяна Опільського, роман Івана Франка «Перехресні стежки» залишив глибокий слід у серці. В університетські роки новинки художньої літератури особливо зацікавлювали тодішню студентську молодь.

У бібліотеці можна було прочитати твори тих, кого згодом назвали дисидентами. Признаюся, мене не вразили ні поезія Є.Євтушенка й А. Вознесенського, ні повісті А. Солженіцина «Один день Ивана Денисовича», І. Еренбурга «Оттепель», В.Аксьонова «Апельсины из Марокко», які так хвалили критики режиму. Зате запам’яталися «Мій Дагестан» Р. Гамзатова, «Гранослов» Д. Павличка, історичні повісті С. Плачинди та Ю. Колесніченка в книзі «Неопалима купина», а пізніше — роман Олеся Гончара «Собор», в якому порушені проблеми духовного оновлення нації, рукопис І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація». 

На початку 90-х років особливе враження справили на мене праці соціолога Микити Шаповала, книги Юрія Липи «Призначення України», Ольгерда Іпполіта Бочковського «Вступ до націології», Степана Бандери «Перспективи української революції». Вони вселили надію в майбутньому України як європейської держави.

— Як сприймаєте сучасне вiтчизняне книговидання? На що слід звернути, на ваш погляд, увагу видавцям? 

— Моя відповідь може сприйматися як упереджена, бо накладає відбиток фах. Мені доводилось відвідувати форуми видавців у Львові й Києві, де я викладав сім з половиною років у одному з університетів. З одного боку, радію, що попри панування в нашій державі олігархів українське книговидання не занепадає, а з іншого, — бачу, що воно тримається на патріотичному ентузіазмі фанатиків, які долають різні перепони, шукають виходу. 

Кому не впало у вічі, що найбільше місця на львівському форумі постійно займає відоме харківське видавництво? Не буду знецінювати його роботи, особливо видання перекладів світової класики, унікальних наукових праць. Водночас серія під тенденційною назвою «Проєкт «Україна» вже ставить під сумнів нашу національну справу, видає її за штучну. Чи не так підходять до нашого державотворення в Москві? Може, когось здивує, але автор цих рядків виступає на підтримку державного контролю (не цензури!) за книговидавництвом, щоб не допустити в цій справі українофобської бузини. Треба задіяти державні важелі! Водночас має бути державна турбота про українську книгу!

— Видавництво «Каменяр» і його книжки: яка дорога привела вас до них?

— Немає сумніву, що працівники видавництва працюють на ентузіазмі. Позитивно, що видавництво відкриває призабуті імена тих, хто працював на наших землях до Другої світової війни. Звісно, для мене особливу цінність мають книги з проблем національно-духовного й національно-державного відродження. Видавництво дарує читачеві творчу спадщину визначного ідеолога національного визволення Юрія Липи.

Гадаю, що його праця «Призначення України» має надихати кожного українця. Тоді не буде підстав для якогось сепаратизму. Підтримуючи зв’язок з ректором університету в Полтаві професором Миколою Степаненком, маю підстави стверджувати, що на батьківщині Ю. Липи живе пам’ять про славного сина України. Як на мене, його книга «Призначення України» має бути в українській хаті разом iз «Кобзарем». Вважаю, що моя співпраця з видавництвом має користь для національної справи, але про це вже судити насамперед читачеві.

— Чи актуальнi загалом паперовi книги?

— Державнi органи мають піклуватися про книговидавничу справу. Постійно читаю матеріали інтернету і бачу, що Україна не має підстав для розслаблення. Перед нами не просто ворог, а ординець, який понад три століття веде «гібридну війну» проти України. Московські імперські ідеологи твердять, що Третя світова війна — це війна ідей. Чи можуть утверджуватися ідеї без книги? Сумніваюся, попри те, що книгу витісняє оперативний інтернет. Книга приносить нашу ПРАВДУ — і вона переможе облудні ідеї прихильників «Третього Риму», бо він — насправді «Третій Сарай» модернізованої Орди. Прочитані книги сприяють формуванню світогляду попри протидію книгофобів.

— Чому ви пропагуєте постать Юрiя Липи?

— Живу надією, що зможу побачити на площі Соборності пам’ятник Юрієві Липі, який iще недооцінений нашою громадою. Він — символ Соборної України: народився на Полтавщині, навчався в Одесі, воював у Кам’янці на Поділлі, лікував повстанців у Галичині, де зустрівся з наглою смертю на Яворівщині. Сподіваюся, що міська та обласна влада докладе зусиль, щоб неподалік пам’ятника засновникові нашого міста королеві Данилу постав на повен зріст ідеолог новітньої України Юрій Липа! Це буде символ національного, соборного утвердження України в осерді Галичини.