Бюлетень №45 (423) 2016 рік
Новини одним рядком:
28 жовтня – день народження поета Майка Йогансена (роки життя:1895-1937 )
29 жовтня – ювілейний Sevama fest у літпабі "Крапка Кома" (вул. Володимира Антоновича 14, Київ)
2 листопада – літературні читання до 80-річчя Миколи Вінграновського, Київ, Національний музеї літератури України
5 листопада – дівчачо-бешкетницька програма “Музи без музчин” на книжковому Медвіні в Києві
7 листопада – «Віршопад. Осінь». Літературно-музичний вечір за участі М.Красікова та В.Петренка у харківському Літмузеї
9 листопада – день української писемності та мови
12 листопада – концерт учасників фестивалю «Пісні, народжені в АТО» , Кролевець, Будинок культури. Вхід вільний
12 листопада – творча зустріч Ігоря Жука та Ірен Роздобудько "Тут і тепер", Суми, вул. Петропавловська, 61, зал профспілок
13 листопада – презентація книги "Тут і тепер" на зустрічі із сумчанами, «Агенція Промоції «Суми», вул. Соборна, 27
13 листопада – майстер-клас І.Жука та І.Роздобудько з молодіжною студією КАП "Булат", Суми, ЦДМ, Леваневського, 26
14 листопада – день народження поета Андрія Малишка (роки життя:1912-1970)
18-20 листопада – фестиваль чотирьох мистецьких стихій Coda Fest у Вінниці, за участі бандуриста Ярослава Джуся
19 листопада 14.00 – Петро Картавий запрошує на 18-ліття літопису і презентацію брошур, «Агенція промоції «Суми», Соборна, 27
19 листопада – концерт Дмитра Маклякова, Суми, бібліотека Т.Шевченка, вул. Кооперативна, 6
Повідомлення від бардів та прихильників авторської пісні та поезії
Листи надсилайте на Emaіl: p_karta@ukr.net, p_karta@maіl.ru
Суми – Ігор Добровольський
12 листопада - Творча зустріч Ігора Жука та Ірен Роздобудько "Тут і тепер".
Зал профспілок, вул. Петропавлівська, 61 Початок 18:00
13 листопада - презентація книги "Тут і тепер", зустріч з творчою інтелігенцією міста Суми.
“Агенція Промоції “Суми” (Сумська міська галерея, вул. Соборна, 27) Початок 11:00
13 листопада - майстер-клас з молодіжною студією КАП "Булат". ЦДМ, Леваневського, 26
Початок о 12:30 або 13:00
Харків – Літературний музей
Листопад у ЛітМузеї
4 листопада, 10.00-14.00 — презентація проектів команд-переможців конкурсу міні-грантів для музейників у межах тренінгової програми «Культ чи культура: розвиток учасницьких практик у музеях» (місце проведення: коворкінг «Спалах», вул. Дівоча, 6)
7 листопада, 17.30 — «Віршопад. Осінь». Літературно-музичний вечір за участі Михайла Красікова та Владислава Петренка.
25 листопада, 18.00 — «Бешкет у Кав'ярні Пóка»
26 листопада, 10.00-18.00 – «Вихідні в Літмузеї»
Детальна інформація про кожен захід – окремою розсилкою.
Виставки
«Григорій Сковорода: мандрівка за щастям»
Постійна експозиція Харківського Літмузею присвячена творчості Григорія Сковороди, українського мандрівного поета і філософа XVIII ст., його міркуванням про щастя.
Заходи
«Кав’ярня Пока» – «місце перепочинку літераторських душ 20-х рр.», де обговорювалися пекучі теми та народжувалися ідеї.
Раз на місяць протягом цілого року сходи Літмузею перетворюватимуться на очуднений простір у стилі «Кав'ярні Пока», де любили збиратися літератори. У 20-х числах, 20 щасливих відвідувачів зможуть побувати на особливому заході про 1920-ті роки. Скуштувати улюблені напої і ласощі котрогось із письменників, побути учасником творчої текстової лабораторії, дізнатися чимало невідомих історій.
Адреса: м. Харків, вул. Багалія, 6 (ст. м. «Пушкінська» або «Архітектора Бекетова»).
Вартість вхідного квитка до музею – 12 грн. 50 коп. (для учнів та студентів – 7 грн ),
екскурсії чи інтерактивної програми – 50 грн. Довідки за телефоном 706-25-79.
Слідкуйте за подіями в Літмузеї на сторінках http://www.facebook.com/groups/lit.museum/ та http://vk.com/litmuzey_club
Суми – сайт КАП “Булат” http://bulat.bardy.org/
Антон Ворожейкин (Луганск)
Приглашаем вас на эксклюзивную, творческую встречу — откровение: «Живу на вдохе», с добрым другом клуба авторской песни «Булат», художественным руководителем «КАП-ля», талантливым поэтом, известным автором-исполнителем, прекрасным собеседником, и замечательным человеком Антоном ВОРОЖЕЙКИНЫМ (Луганск).
Антон Ворожейкин – лауреат фестивалей авторской песни «Булат» 1996 г. (Сумы), «Соловьиная трель» 1996 г. (Курск). Член жюри и почётный гость фестивалей в гг. Днепропетровск, Харьков, Ялта, Черкассы, Луганск, Полтава и др. Песни пишет с 1987 года, в основном на свои стихи.
Когда: 8 ноября
Где: Отдел литературы по искусству, центральная городская библиотека им.Т.Г.Шевченко
Адрес: ул. Кооперативная, 6 Время: 17:30
Київ – Євген Романенко
TaRuta презентує новий сингл «Крок за кроком»
Київський гурт «TaRuta» презентував в мережі Інтернет новий сингл з майбутнього альбому, робота над яким триває на столичній студії «FDR media». «Крок за кроком» називається нова пісня, з якою свого часу керманич гурту Євген «Їжак» Романенко став лауреатом фестивалю «Червона Рута» у жанрі «Акустична музика». Нове життя пісні вирішив дати продюсер майбутнього диску Роман Кальмук, який побачив в пісні потенційних радіо-хіт, а допоміг – львівський журналіст і поет Юрко Вовкогон, написавши слова приспіву.
«Новий альбом буде відрізнятися від усіх попередніх платівок ТаРути. Це наш перший досвід співпраці з продюсерськими центрами і продюсерами. Раніше ми просто приходили на студію і записували пісню приблизно так, як ми її виконуємо на концертах. Зараз ми вже доросли до серйозної роботи з продюсером Романом Кальмуком, який приділяє дуже багато уваги кожній пісні, робить альбом цілісним і по звуку, і по змісту. І результат вже є – наш перший пробний сингл «Любов і музика» зараз транслюється на провідних українських ФМ радіостанціях. Так, це не зовсім така «TaRuta», яку звикли чути наші шанувальники. Але нам така трансформація подобається», - говорить керманич гурту Євген «Їжак».
Нова пісня «Крок за кроком» від «TaRuta» вже доступна для завантаження в Інтернеті на таких ресурсах як iTunes, DEEZER, Shazam, Amazon та Яндекс.Музика. Незабаром пісня з’явиться також і на Google Play та Spotify. А ще її можна буде завантажити замість гудків у свій телефон. На цьому «тарутяни» зупинятися не збираються і обіцяють незабаром порадувати своїх фанів ще й новим відео на новий сингл «Крок за кроком».
Нагадаємо, що київський гурт «TaRuta» існує з 2007 року, є постійним учасником відомих європейських та українських фестивалів таких як: «Tallinn Music Week», «Koktebel Jazz Festival», «Країна Мрій», «Kauno Hanza Dienos», «Skamba skamba kankliai», «Z wiejskiego podwórza», «Mėnuo Juodaragis», «Трипільське Коло», «Woodstock UA», «Vilnius City Fiesta», «Atlas Weekend», «Славське Рок», «ГогольFEST», «EuroRadio Folk Festival», «Камяніца», тощо. Також гурт «TaRuta» відомий регулярними концертами на підтримку українських військових в зоні АТО. З квітня 2014 року музиканти гурту відіграли вже понад 250 концертів для військових ЗСУ та добровольців, в тому числі й під обстрілами в районі Донецького аеропорту.
Київ – сайт http://museumlit.org.ua/?p=5427
У музеї відзначать 80-річчя Миколи Вінграновського
2 листопада о 16:00 у музеї відбудуться літературні читання до 80-річчя від дня народження видатного українського поета, режисера, актора Миколи Вінграновського «До думи дума доруша…».
У програмі: виступи сучасників та друзів Вінграновського, котрі згадають Поета і прочитають його неперевершені поезії.
Цього дня звучатиме поезія, присвячена Миколі Вінграновському, спогади про нього від людей, що знали Поета, а також неповторна поезія митця.
Зокрема, «своїм Вінграновським» з присутніми ділитимуться письменники: Оксана Забужко, Іван Малкович, Анатолій Качан, Софія Майданська, Петро Засенко, Павло Вольвач, Мирослав Лазарук, Василь Герасим’юк, Анатолій Чердаклі, Станіслав Бондаренко, Тарас Федюк, Раїса Харитонова; актириса Галина Стефанова; бард Володимир Самайда та ін.
На вечорі буде презентовано унікальну виставку «Вінграновський. Раритети», яку сформовано із фонової колекції музею. На ній представлені особисті речі поета – записник, рукописи, автографи, предмети вжитку і побуту Миколи Вінграновського. Велику частину експозиції займають світлини поета, видання з особистим підписом Вінграновського, нагороди та відзнаки, стоси списаних Поетом паперів та багато інших цікавих атрибутів, які належали Миколі Степановичу.
Нагадаємо, що 7 листопада 1936 року в Миколаївській області народився видатний поет-шістдесятник, режисер та актор Микола Вінграновський.
Чернівці – сайт http://chernivtsi-online.net/events/music/kontsert-viktora-strebezheva/
Концерт Віктора Стребежева
22 листопада 2016, 20:00 Public Pub (вул. Головна, 265а)
Класична бардівська пісня. В програмі прозвучать власні авторські твори та пісні В. Висоцького.
Суми – сайт бібліотеки ім.. Т. Шевченка https://shevlibrary.blogspot.com/2016/11/21.html
вторник, 1 ноября 2016 г.
Концерт у форматі «2+1»
"Співана поезія" в бібліотеці
Сумський жовтень насичений культурними подіями. Ось і в неділю, 30 жовтня, у відділі літератури з мистецтва Центральної міської бібліотеки ім. Т. Г. Шевченко засвітився затишний вогник творчого життя.
Зустріч з авторами-виконавцями Олександром Спицьким (Конотоп), Валерієм Акулініним і поетесою Іриною Легоньковою (Харків) відбулася в рамках спільного проекту бібліотеки та міського клубу авторської пісні «Булат збирає друзів». Їх програма мала назву «2+1» не випадково, адже харків'яни Валерій та Ірина – давно сімейна пара.
Ірина Легонькова – біолог за професією і поет за покликанням, автор книги віршів «Слова на ветер». Ірина постійна ведуча майстер-класів фестивалів «Есхар», «Булат», переможець Грушинського фестивалю в номінації «Поет — Лицар слова».
Спицький Олександр Миколайович – конотопський поет, бард, лауреат Міжнародного фестивалю авторської пісні "Славутич - 99" в номінації "кращий автор". Закінчив Київське училище культури. Працює викладачем по класу гітари в дитячій школі мистецтв. Вийшли друком його книжки: «Зарисовки о главном» та «Доля чи випадковість».
Валерій Акулінін – колишній сумчанин, фізик, вихованець клубу авторської пісні «Булат». Вважає, що його авторським пісням найбільш підходить термін – «співана поезія», так як на перше місце він завжди ставить вірші, їх зміст. Автор збірки поезій «Рубеж».
За словами Олександра Спицького, вони з Валерієм дружать вже досить давно, а об'єднала їх любов до творчості Володимира Висоцького.
Програму вечора умовно можна поділити на три частини. У першій звучали пісні і вірші, наповнені глибоким філософським змістом і пофарбовані осінніми барвами: «А за окном», «Небо накрило місто», «Нам нужно не так уже много», «Зачем синица мне в руках» та інші.
Друга частина – гумористична, де яскраво проявив себе Валерій Акулінін зі своїми піснями: «Старый друг мой Билли», «Мне отключили свет», «Случай в троллейбусе».
У третій частині виконавці повернулися до серйозної тематики – прозвучали пісні та вірші про життя, про стосунки, про любов: «Не лишай меня памяти», «Минуты предрассветной тишины», «До тебе», «Нехай живе кохання».
А на завершення зал з захопленням слухав пісні на біс: «Посвящение друзьям», «Мне неизвестно как другие», «Первый снег».
Майже двогодинний виступ завершився оваціями від вдячних глядачів. Було очевидно, що під час зустрічі між артистами й публікою спалахнув вогник взаємного тепла і розуміння. Саме з таким відчуттям і розходилася публіка, яка насправді зовсім не хотіла йти і ще довго спілкувалася і ділилася своїми враженнями.
Ну а бібліотека на пам'ять про зустріч отримала в подарунок дві авторських книги від Олександра Спицького.
Тетяна Лебідь,
відділ літератури з мистецтва
Чернівці – сайт http://www.bukinfo.com.ua/show/news?lid=82860
«Розстрілом українських кобзарів усе не закінчилося», - лірник Олександр Тріус розповів про таємну мову кобзарів, плекання традицій та фільм "Поводир"
Кобзар, лірник Олександр Тріус – один з небагатьох в нашій країні, хто володіє кобзарськими традиціями і працює над збереженням їх самобутності. Уродженець міста Ромни, прийняв посвяту у братчики Київського кобзарського цеху, мандрує Україною і поширює автентичну музичну традицію XVI-XIX століття. Володіє грою на лірі, старосвітській бандурі та кобзі. Брав участь у зйомках фільму «Поводир». До Чернівців 30 жовтня прибув уперше.
У розмові з кореспондентом БукІнфо кобзар зізнався: ще дуже багато потрібно працювати, аби втримати кобзарське мистецтво на тому рівні, на якому воно було багато століть тому.
- Чим забезпечується безперервність традиції? Адже скільки поколінь має передавати пісню в оригіналі, якщо їй – 200 чи 300 років…
- В кобзарстві справді є свої таємниці, і таємницями вони залишаться. Ми їх ніколи не розкриємо, адже безперервність традиції забезпечується саме тою герметичністю, навіть певною сакральністю. Є спеціальна таємна мова кобзарів – лебійська. Вона вживається зараз вкрай рідко, але ми працюємо над тим, аби братчики між собою говорили цією мовою. Для чого вона виникла? З міркувань безпеки. Кобзар, як правило, людина незряча. Тож коли говорили про щось таємне чи заборонене – кобзар не може побачити, чи його підслуховують. Єдиний вихід – створити таку мову, професійне арго, яку крім них ніхто не розуміє.
Зараз у Інтернеті є навіть лебійські словники, там можна до 1000 лексем знайти. Але в нашій мові все залежить від поєднання слів – якщо ви завчите окремі мовні одиниці – вас ніхто не зрозуміє.
В кобзарській традиції до гри на інструменті ніколи не допускалася жінка. Вона могла співати акапельно, бути стіхівничим, або ж співати під супровід гри кобзаря-чоловіка, але музичного інструменту вона до рук ніколи не брала. Це святий простір – як у церкві, де жінка не має права зайти за вівтар.
- З історії кобзарства знаємо і про бойові мистецтва, зокрема техніку «костурець» - хотілося би дізнатися, як незрячий кобзар міг опанувати тактику боротьби з супротивником і як він визначав, де супротивник?
- Це може відчути лише незряча людина. Ось я, наприклад – я незрячим не народився, я втратив зір у армії. Але як тільки я поністю осліп, я став чути тишу. Спочатку це була адаптація: я вчив, скільки кроків від стільця до кінця кімнати чи з кімнати до хвіртки. Але потім я став відчувати, коли переді мною щось є – людина, стіна, автівка.. Це відчувається. Я навчився чути тишу і темряву, бо зору у мене фактично не має – відчуваю лише, коли день, а коли – ніч. Тож сліпий кобзар чисто на відчутті знав, що перед ним – людина, яка хоче пограбувати чи напасти, і саме для цього були потрібні ці бойові мистецтва. Їх ми також зараз відроджуємо.
- У вашому репертуарі – кількасотлітні пісні, деякими з них від стародавніх кобзарів заслуховувався сам Шевченко на ринку. Які саме пісні є «вашими», становлять особливий інтерес?
- Я виконую старовинні пісні і дуже ревно ставлюся до традиції. Чим пісня давніша і природніша для нашої музичної культури – тим вона цікавіша мені. В основному в моєму репертуарі пісні XVI-XIX століття. Кобзарі мають на меті зберегти українську музичну культуру без нашарувань часу. Канти, псальми, пісні на слова Г.Сковороди та давні українські пісні у записах Ф.Колесси, Димуцького – це те, що є надруковано, зафіксовано. Але не завжди пісня збережена повністю – іноді є лише фрагменти. І тоді наші братчики їздять по селах і рядок за рядком чи не всією Україною збирають докупи твір.
- Фільм «Поводир», у якому ви знімалися, ставить центральною таку болючу для української історії тему, як розстріл кобзарів під час сумнозвісного з’їзду у Харкові. А що було далі?
- Розстрілом українських кобзарів усе не закінчилося. Так, їх вбили спеціально, адже кобзарі надзвичайно мужньо і стійко несли власне українське, цього не потрібно було радянському режимові. І вони поширювали заборонену інформацію, це була потужна сила – українське кобзарство. Але треба розуміти, що старі кобзарі мали учнів. Розстріляли одного – на його місце прийшло два-три нових братчики. І радянська машина вже не знала, що з цим робити. Пішли на хитрість, здійснили підміну нашого мистецтва як такого. Запровадили курси академічної бандури. А що таке академічна бандура? Це гібрид своєрідний, ніби арфа, що приєднана до деки, це абсолютно не український традиційний інструмент. І репертуар – європейська класика, суцільне запозичення. В українській культурі були бандуристи, але вони грали на старосвітській бандурі, академічна ж – цілком радянське дітище. І таким чином ніби гра на бандурі і є, ніби їй навіть на курсах навчають, а фактично – насадили чужі традиції, змішавши їх перед тим. Українське кобзарство витіснили підміною, штучною підробкою.
Наше завдання – відроджувати те, що суто наше. Ми з братчиками їдемо Україною не тільки виступати, але і слухати людей. Іноді наші українці самі не знають, які унікальні речі у їх родині виконуються. «Так бабуся навчила», - кажуть. А то – стародавня пісня, якій кілька століть.. Кобзарі працюють саме на відродження українського….
Розмовляла Іванна СТЕФ’ЮК, БукІнфо (с)
Дніпро – сайт http://gorod.dp.ua/news/124452
31.10.2016
Лауреат первого всеукраинского фестиваля АТОшных песен споет на киевской сцене
О войне и мире, жизни и смерти, добре и зле, любви и ненависти, солдатах и волонтерах – все это вместил песенный альбом «Подсолнухи». Его на большой сцене в Киеве презентует известный автор-исполнитель, лауреат первого всеукраинского фестиваля АТОшных песен Вячеслав Куприенко. В диск вошло 12 песен, стихотворение и эссе. Все произведения – о войне на Донбассе. Вместе с автором на сцену Центрального дома офицеров выйдут украинские музыканты и поэты.
«Песни, рожденные в АТО, не теряют своей актуальности. Ребята шли с ними в бой, отдыхали, праздновали победу. Война не смогла высушить в песнях глубины и искренности. Именно поэтому мы провели первый в Украине фестиваль АТОшных песен, записали первый в Украине диск и презентовали его на главной сцене Украины. Теперь лауреаты фестиваля ездят по стране с гастролями. Уже позади пять концертов. Бойцы, волонтеры и сами записывают авторские альбомы и представляют их слушателям. В начале ноября состоится концерт Вячеслава Куприенко. Вход свободный», – отметил председатель Днепропетровской ОГА Валентин Резниченко.
Вячеслав Куприенко – известный автор-исполнитель, боевой офицер, капитан-разведчик, кавалер двух боевых орденов, волонтер, лауреат первого всеукраинского фестиваля «Песни, рожденные в АТО».
«Изначально планировал выпустить лирический альбом. Но война заставила отложить его. Теперь родился диск, который на слуху, – «Подсолнухи». Он отражает реальную картину событий на Востоке страны», – рассказывает автор.
В альбом вошли 12 музыкальных композиций, стихотворение и эссе, написанные на украинском и русском языках. Знаковой автор считает одноименную песню «Подсолнухи».
«Она посвящена всем защитникам Украины. Ребята изображены через аллегорический образ подсолнухов. Это главное сельскохозяйственное растение на Донбассе. Это символ солнца, труда и достатка. А еще подсолнух символизирует Родину: как он поворачивает за солнцем свою голову, так и человек мыслью, словом и делом обращен к своей земле», – трактует символизм названия песни и альбома Вячеслав Куприенко.
Говорит, работал над альбомом в течение двух последних лет. «Трогает струны души песня «Олеженька», поражают силой новые композиции «Иловайская одиночество», «Небо в окопах», – говорит исполнитель.
На творческий вечер соберутся около тысячи зрителей. Вячеслав Куприенко признается, что хочет видеть всех, кто болеет за Украину, кому небезразлично ее настоящее и будущее. Откроет концерт эссе «Мама, я вернусь», заключительным аккордом станет стихотворение «На крымском перекрестке». Музыкальные композиции автор исполнит под гитару.
В концерте также примут участие украинские музыканты и поэты. Среди гостей – квартет «Гетман», лидер группы «Gypsy Lyre» Геннадий Бондарь, финалистка «Голоса Украины» Иванка Червинская, дуэт Ольги Зикуновой и Юлии Витранюк. Прочитают авторскую поэзию Татьяна Яровицина, Марина Курапцева, Елена Иськова-Миклащук.
Презентация нового альбома 3 ноября в 19:00 по адресу: Киев, ул. Михаила Грушевского, 30/1, Центральный дом офицеров ВСУ . Вход свободный.
«Я вышел на сцену 20 лет назад. На мой первый концерт пришло около 20 зрителей. Я им очень благодарен за этот аванс. У меня даже сохранилась запись одного из первых моих концертов. Позже был первый успех на международном фестивале. Дальше – понеслось. Новые концерты, песни, альбомы... Уверенность и сомнения. Интерес к слову – короткому, емкому и в рифму. Песней я живу», – признается автор.
Сайт http://ridna.ua/2016/11/kozatskyj-rok-hurt-tin-sontsya-vyrushyv-u-vseukrajinskyj-tur/
Козацький рок-гурт «Тінь Сонця» вирушив у всеукраїнський тур
02 листопада 2016
Легенда українського козацького року, гурт «Тінь Сонця» вирушив у всеукраїнський тур на підтримку свого нового п'ятого студійного альбому «Буремний край».
Тур проходитиме більше ніж у 20-ти містах України, включаючи міста зони АТО, повідомляють організатори.
«Спершу ми планували вихід нового альбому на весну, проте взимку з’явилося відчуття, що записаним трекам краще настоятись, як доброму вину, аби зазвучати ще краще, – коментує подію лідер гурту Сергій Василюк. - І справді, практично безперервне фестивальне літо з травня по жовтень збагатили пісні новими творчими ідеями і тепер дійсно можна сказати, що це «воно», альбом відбувся!»
Нова платівка відрізняється від попередніх більш насиченим гітарним звучанням, деякі композиції тяжіють навіть до своєрідного «симфо-металу».
Окрім традиційних «бойовиків» («Ромко живий», «Громом і вогнем») у альбомі присутні зворушливі, можливо навіть неочікувані теми («Дорога», «Осокори»).
Цікавою є також рок-версія відомої пісні «Вишневий садок», яка до того виконувалась на концертах лише в акустиці.
Перший концерт пройшов у Харкові, фінальний відбудеться у Києві 10 грудня.
Запоріжжя – сайт http://iz.com.ua/zaporoje/109657-v-zaporozhe-unikalnogo-virtuoza-publika-ne-hotela-otpuskat.html
В Запорожье выступил уникальный виртуоз, которому в детстве сказали,
что музыкантом ему не быть
Единственный в Украине джазовый бандурист 30-летний одессит Георгий Матвиив на свое выступление, увы, не смог собрать в Концертном зале имени Глинки аншлаг, но то, что запорожцы, пришедшие его послушать, получили настоящее удовольствие — это факт.
Его первый сольный концерт состоялся в одесском арт-клубе "Выход" в 2007 году, в дебют в нашем городе состоялся 2 апреля 2011 года, концерт проходил в здании областного центра молодежи. Весной этого года Георгий был членом жюри международного фестиваля исполнительского мастерства "Аккорды Хортицы", в рамках которого дал мастер-класс современной игры на бандуре для юных музыкантов.
И вот новая встреча с запорожцами. В концертной программе прозвучали вариации на тему украинской народной песни "Розпрягайте, хлопці, коні”, композиции “Париж-Дакар”, “Останній теплий вечір” и “В гонитві за мрією”, “Блюз ночного причала”, “Танець вітру”, импровизация на тему “Взяв би я бандуру”.
А вот в качестве музыкального сюрприза в исполнении Георгия Матвиива прозвучал хит всех времен из репертуара ансамбля "Битлз" - "Yesteday”.
В отличие от привычных бандуристов, которые поют народные песни или думы, аккомпанируя себе на бандуре, Георгий — инструменталист, причем уникальный: он продемонстрировал некоторые оригинальные приемы игры, автором которых является. К слову, музыкант одновременно работал и конферансье - рассказывал о себе и произведениях, которые предлагал публике.
Георгий играет на бандуре, изготовленной черниговским мастером Данилой Петренко, которая ему досталась в 2004 году. По его словам, инструментом вполне доволен.
...Запорожцы отдавали должное мастерству виртуоза — после каждой композиции награждали исполнителя аплодисментами, вызвали "на бис" в конце выступления, а провожали со сцены стоя и овациями.
- Публика очень понравилась, - поделился после концерта Георгий Матвиив. - Важно, не сколько людей приходит, а как слушают. Концерт был академической музыки, публика, в общем-то была подготовленной и, соответственно, слушала очень внимательно.
А когда такое внимание проявляется, хочется еще больше стараться. Стоя аплодировали... Не буду лукавить — это очень приятно, очень понравилась публика.
Кстати, Георгия также впечатлило то, что запорожцев заинтересовали его диски, которые продавались после концерта в фойе (цена диска — 100 грн).
Известный факт: Георгий Матвиив мог и не стать музыкантом — в его родном Николаеве руководитель детского хора через месяц занятий сообщил родителям маленького хориста, что перспектив у их сына никаких нет.
Вот как об этом эпизоде своей жизни вспоминает Георгий: "Коли мені було 5 років, у мене були проблеми із запам'ятовуванням віршів, і мої батьки вирішили віддати мене в хор. Я проходив туди десь місяць або близько того. Потім керівник хору сказав, що хлопчик не має ні слуху, ні голосу. Після цього батьки забрали мене звідти, будучи абсолютно впевнені в тому, що музикантом мені бути не доведеться.
На додаток до цього, я хотів бути банкіром в дитинстві і вже грав з моїми батьками в гру „банк“. Оскільки мені було п'ять, я думаю, саме тому мене відправили в школу з поглибленим вивченням математики. І якби не школа „Кобзарська наука“ при Миколаївському муніципальному колегіумі, в яку брали в основному за високі оцінки з математики — я б не став бандуристом… Так що, це не я обрав бандуру, а бандура вибрала мене".
- Георгий, насколько сегодня популярна бандура?
- Бандура сегодня переживает подъем как никогда, я и мои коллеги все для этого делаем. Большинство людей воспринимает ее как украинский национальный инструмент, бандуру любят, что она украинская, своя. Моя же цель — чтобы о бандуре как о самодостаточном инструменте узнали во всем мире. Она должна стать таким же инструментом как скрипка, фортепиано, о которых ведь не говорят, что эти инструменты, скажем, из Италии, Германии или Франции. Национальные черты бандуры никуда не денутся, но я считаю своей целью продвигать этот инструмент в странах Европы и мира.
..В странах Европы Георгий Матвиив особенно активно пропагандировал украинский народный инструмент в 2012 году, когда три недели гастролировал по восьми странам, включая родную Украину, в составе European Jazz Orchestre. Дирижер оркестра, преподаватель Национальной музыкальной академии имени Чайковского Игорь Стецюк солиста Георгия Матвиива на концертах представлял как "единственного в Украине джазового бандуриста".
- Здесь нужно сделать оговорку — я на бандуре играю джаз настолько, насколько можно его играть на бандуре, - говорит музыкант. И продолжает: - В Европейском джазовом оркестре играли музыканты из 16 стран. Перед трехнедельным туром было три дня совместных репетиций, на которые музыканты приехали уже "в материале".
Дирижер Игорь Стецюк общался с каждым из 16 музыкантов посредством электронной почты. Музыканты отправляли свою заявку, дирижер рассматривал и отсылал каждому по электронной почте ноты и т. н. "компьютерное звучание музыки". Задача претендента — записать на диктофон свою игру на инструменте и отправить звуковой файл дирижеру. Он его слушал и высказывал пожелание. Если после этого претендент не отправлял идеальную версию, его кандидатура отбрасывалась и искалась другая.
Я отбор не проходил, я вообще про этот проект не знал, мне предложили поучаствовать, когда все музыканты уже были "в материале" - приблизительно за месяц до репетиций.
Популяризирую бандуру и с помощью моего проекта "Теория струн" на канале "Ютуб".
- Георгий, в интервью одесскому изданию в 2012 году вы рассказывали, что на тот момент изобрели 16 новых приемов, которые используете в своей игре. За эти несколько лет их количество увеличилось?
- Добавились еще три. Они все описаны в научной статье. Я преподаю в Одесской консерватории, которую заканчивал, пишу диссертацию. Ее написание предполагает издание научных статей. В одной самым детальным образом, очень понятным языком описаны новые приемы.
- Что в творческих планах на ближайшую перспективу?
- В первую очередь — расширить концертную географию. Побольше выступать не только в Украине, но и за рубежом, в 10-12 странах я уже выступал: и сольно, и в составе ансамблей. Хочу больше сольных концертов. Вышло три альбома, практически готов четвертый. В общем, то, чем занимаюсь сейчас, буду стараться делать больше и лучше!
- Удачи!
Київ – сайт http://www.spiridoncheva.com/2016/
МУЗИ БЕЗ МУЗЧИН на книжковому Медвіні
Листопад 3, 2016
Дівчачо-бешкетницька програма “Музи без музчин” буде представлена на Медвіні. Епічна еротика, абсурд, листівки прози та ще й зі співами під кіфару. :) Ви таке чули? Отож.
А ми будемо бешкетувати по-дорослому, тобто зі знанням справи. Епічна еротика буде представлена “Афродитою” Антоніни Спірідончевої. Це відомі міфологічні сюжети, нарешті переказані жінкою.
Абсурдистську прозу представить “Поговори зі мною” Марини Єщенко, яка пише не лише власний абсурд (він переверне ваші уявлення про “абсурдність” “жіночої логіки”), але й наукову працю про абсурдизм в укрліті.
Парадокси жіночої уяви покажуть листівки прози “Кришталь горить” Саші Малаш. Від неї ж несподіване виконання поетичної класики.
Кіфару і власні пісні разом з “Ятоморе” привнесе Валентина Захабура. Буде по-літньому тепло і сонячно, яку б погоду не підготував нам Київ на 5 листопада.
«Sevama fest» – 10 років!
Листопад 1, 2016
Минулої суботи в столичному літ-пабі «КрапкаКома», під тиху мелодію осіннього дощу за вікном, вдесяте відбувся «Sevama fest», зібравши своїх творчих друзів – поетів та виконавців авторської пісні.
Творці «Sevamu» Оксана Яблонська та Іван Кушнір зробили багато для того, щоб всі ці роки літературне об’єднання не жевріло, а жило повноцінним мистецьким життям, об’єднувало словом людей близьких по духу, поповнювало свої творчі ряди цікавими особистостями.
Конкурси, презентації, фестивалі – біографія різноманітна, цікава. Тому під час ювілею було що пригадати, про що поговорити.
Модерувала захід Оксана Шафаревич.
Пісні під гітару виконали Одександра Малаш, Валентина Захабура, Олександр Музика, Едуард Драч, гурт «Телері», поезіями потішили Тетяна Шептицька, Лілія Батюк-Нечипоренко, Вікторія Осташ, Володимир Осипенко та багато інших.
Також учасники фестивалю з особливим задоволенням прочитали улюблені вірші Оксани Яблонської.
«Sevama fest» відбувся, а на черзі вже новий захід, не менш цікавий – «16-значний код поета по-київськи», який пройде в рамках цьогорічного «Медвіну».
Тетяна Череп-Пероганич
Сайт http://www.chernobyl.kh.ua/%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%B8/76503/
ПОЛОЖЕННЯ
Про Міжнародний фестиваль пісні “Чорнобильські мотиви”
2-3 грудня 2016 року м. Дніпро
...
3. Порядок та умови проведення
3.1. Фестиваль проводиться в місті Дніпро 2-3 грудня 2016 року:
2 грудня – заїзд учасників, конкурсна програма;
3 грудня – заключний гала-концерт переможців фестивалю, церемонія нагородження призерів та переможців. Від’їзд учасників гала-концерту.
3.2. У фестивальній конкурсній програмі приймають участь організації “Союз Чорнобиль України”, інші творчі організації, які мають композиторів – піснярів, солістів-вокалістів, дуети, музичні колективи.
На конкурсі прослуховуються пісні – обов’язково на Чорнобильську тематику.
3.3. Максимальна кількість учасників у колективі (включаючи керівників та голів чорнобильських організацій) – 8 осіб.
3.4. Пісенний конкурс фестивалю проводиться за номінаціями:
“Краща авторська пісня”;
“Кращий соліст-вокаліст”;
“Кращий музичний колектив”.
Тривалість виступу не перевищує 10 хвилин. Вікові категорії від 7 років.
3.5. Заявки на участь у фестивалі організації-конкурсанти надають до 15 листопада 2016 року за формою: назва колективу, номінація, жанри, твори; керівник (П.І.Б. контактні телефони); інформація про учасників колективу (кількість, мінусовки, копія паспорту та коду, тощо);
3.6. Для оцінки виступів учасників фестивалю-конкурсу, визначення його переможців, оргкомітет затверджує журі.
3.7. Переможці фестивалю зобов’язані виступати у заключному Гала-концерті.
3.8.Витрати, пов’язані з організацією харчування, розміщенням учасників фестивалю, беруть на себе організатори фестивалю. Проживання та харчування фінансується організаторами тільки 2 – 3 грудня 2016 року.
Приїзд і від’їзд на фестиваль за рахунок учасників.
3.9. Хід фестивалю висвітлюють засоби масової інформації, що надають інформаційну підтримку фестивалю.
4. В рамках фестивалю проходить:
— поетичний конкурс «Зірка полину» — де беруть участь організації, які мають поетів, читців. На конкурс присилаються два вірші на чорнобильську тематику до 10 листопада 2016 року. Поетичний конкурс фестивалю проводиться за номінаціями :
«Кращий поет»,
«Кращий декламатор»
— конкурс дитячого малюнка «Чорнобильська палітра», згідно Положення, малюнки надсилаються до 10 листопада 2016 року.
Малюнки переможців не повертаються.
-в ході фестивалю проводитиметься виставка робіт прикладного, декоративно-ужиткового мистецтва та фотовиставка.
Учасниками якої є: постраждалі внаслідок Чорнобильської катастрофи та всі небайдужі до Чорнобильського лиха.
В заявці на участь у виставці необхідно вказати:
Назва організації (колективу), П.І.Б. учасника, адреса, контактний телефон, назва та вид виробу, необхідність стендів для розміщення, інформація про учасника.
Виставка з прикладного, декоративно-ужиткового мистецтва проводиться 3 грудня 2016 року на Гала концерті.
4.1. Усі учасники фестивалю нагороджуються дипломами фестивалю, переможці у номінаціях цінними подарунками.
Адреса оргкомітету:
Дніпропетровська обласна організація Всеукраїнської громадської організації інвалідів «Союз Чорнобиль України»
49600 м. Дніпропетровськ, пр. Кірова (Поля), 83/1
Офіс 215, тел. 745-08-78, тел – факс 745-08-49 е-mail: сhernobl.rada.dnepr@rambler.ru ; dr2016@ukr.net
ЗАЯВКА
на участь у фестивалі
1. Номінація «Кращий музичний колектив» — назва колективу
2. Номінації :«Краща авторська пісня», «Кращий соліст-вокаліст» — ПІБ виконавця (повністю),
3. Статус (учасник ЛНА на ЧАЕС, постраждалий від аварії на ЧАСЕ)
4. Назва твору
5. Автор слів та музики
6. Худ. керівник – конт. тел.
7. Кер. делегації, він же кер. чорнобильської організації – конт. тел.
8. Дата і час приїзду – від’їзду делегації
9. Музичний супровід на флеш-носіях
10. Кількість членів делегації не більше 8 чол., включно з худ. керівником і керівником чорнобильської організації
11. Копії паспортів та кодів для учасників фестивалю. Якщо виступає колектив чи неповнолітні діти – копії документів худ. керівника або керівника делегації.
Поетичний конкурс «Зірка полину»:
1. «Кращий поет» , ПІБ, назва твору
2. «Кращий декламатор», ПІБ, назва твору, автор твору
Сайт http://msdnipro.com/istoriya-ukrayini/31-zhovtnya-1883-roku-narodivsya-mihaylo-zlobinets.html
31 жовтня 1883 року народився Михайло Злобинець.
30.10.2016
Михайло Злобинець (кобзар Домонтович)
культурно-освітній діяч, поет, бандурист. Організатор та керівник ансамблю бандуристів, майстер з виготовлення бандур. Автор «Самовчителя гри на кобзі або бандурі», збірника творів для бандури.
В 1909 р. Михайло Злобинець закінчив фізико-математичний факультет Київського університету в і повернувся до Золотоноші, де вчителював в чоловічій гімназії. Між його учнів були М. Терещенко, С. Скляренко, П. Чухрай, М. Мішалов та П. Носяра. Михайло Злобинець виявив себе як активний культурно-освітний громадський діяч, поет та бандурист. У 1916–1917 рр. він очолював повітову громаду. У 1917 р. М. Злобінцев став засновником товариства «Просвіта» в Золотоноші. Після революції він працював у системі народної освіти. М. Злобинець був фундатором газет «Вільне слово» та «Вісті Просвіти» (1917).
Як поет Михайло Злобинець друкувався під різними псевдоніми та криптонімами. (Домонтович М. кобзар Домонтович, М. Д.) в альманасі «Перша Ластівка» (1905), журналі «Рідний край» та інших виданнях.
Михайло Злобинець також цікавився етнографією, збирав і записував українські народні пісні та думи («Дума про Богдана Хмельницького» та ін.), зокрема від кобзарів Т. Пархоменка, М. Кравченка та І. Кучугура-Кучеренко. Він був організатором і керівником ансамблю бандуристів і майстром з виготовлення бандур. У галузі кобзарського мистецтва М. Злобінцев залишив помітний слід. На сцені він виступав під прізвищем М. Домонтович – то було прізвище, яке він перебрав від відомого борця за права селян – Івана Домонтовича. Цей псевдонім та криптонім М. Д. він також використовував у своїй літературній діяльності.
М. Домонтович мав гарний баритон. Гру на бандурі він вивчав під керівництвом чернігівського кобзаря Терешка Пархоменка, його поводиря Василя Потапенка, а також кобзаря І. Кучугури-Кучеренка, який викладав клас бандури в Лисенківській музичній школі під час навчання М. Злобинця у Київському університеті. Про діяльність кобзаря І. Кучеренка М. Злобинець назбирав чимало матеріалів і надрукував у праці «Певцы родной страны» в 1913 р.
У роки навчання в університеті М. Злобинець разом з товаришами-студентами створив невеличкий ансамбль бандуристів, який часто і з великим успіхом виступав у Києві в 1906-1909 роках, зокрема на Шевченківських святах. З рецензії на один концерт, який був організований товариством Боян, знаємо, що в Києві в 1909 р. виступали в ансамблі 6 бандуристів, які грали і співали в супроводі своїх бандур.
В цей час інтерес до грання на бандурі зростав, а матеріалів щодо техніки гри на бандурі не було.
У 1913 році в Одесі вийшов перший зошит «Самонавчитель гри на кобзі або бандурі», який М. Злобинець приготовив та надрукував під псевдонімом М. Домонтович. В праці автор подав короткі описи історії інструменту, вигляду та строю бандури, а також пояснення, як її тримати й грати, подав також коротку теоретичну частину, описав, як строїти бандуру, але нотних прикладів не подав. Можна припустити, що М. Злобинець склав цей підручник або на замовлення О. Бородая, або під впливом потреб часу.
В 1914 р. вийшла друга частина цього самого «Самонавчителя» в друкарні «Діло» Є. І. Фесенка в Одесі. Тут були надруковані кілька творів для голосу в супроводі бандури і по суті то був перший надрукований збірник творів для бандури. Збірник включив в собі обробку пісень: «Поза гаєм, гаєм» три варіанти в До, Фа і Соль мажорі, «Гречаники» –три варіанти в До, Фа і Соль мажорі, «Про Морозенка», «Про Саву Чалого» від Т. Пархоменка, «Про Нечая» від Т. Пархоменка, «На смерть Шевченка» від Т. Пархоменка, . «Про Максима Залізняка» від Т. Пархоменка, Попаденька», «Киселик», «Засідатель», «Соцький», «Про Купріяна», «Хата моя рубленая», «Там, на Ятрань», «Гей, не дивуйте» – для ансамблю.
Підручник був розрахований на бандуру з діатонічним строєм з 7 басами і 20 приструнками. На обкладинці другої частини вміщено оголошення, що незабаром має вийти і другий збірник з нотами, «улаштованими» до гри на кобзі.
Паралельно з роботою над створенням і виданням «Самонавчителя» він писав вірші, які почали друкуватися в 1905 р., а також написав підручник «Арихметика» ч. 1 1917 та ч. ІІ, 1918 р., які були видані в Золотоноші, і підписані М. Злобинців.
М. Злобинець активно береться до громадсько-виховничої роботи і до створення товариства «Просвіти» в Золотоноші. У 1917 р. у Золотоноші він видав ряд політичних праць про Автономію України, про найкращі здобутки Французької революції, збірник революційних пісень, «Землякам малоросам од українців», «Нарис про Український рух в Золотоноському повіті» та інші. В цей час він створює ряд поезії, які критикують позиції русифікованого населення та відстоює українські державницькі ідеали. В 1919 р. М. Злобинець був призначений на посаду комісара справ освіти.
Михайло Злобинець був незаконно репресований і помер на засланні у1937 р. Тому про його діяльність рідко згадувалося в публікаціях, які друкувалися в Україні.
Він був реабілітований у 1988 р.
Рубрика – «ЗМІ про митців»
Тарас Чубай: Якщо в ефірі українська пісня, то «щось у лісі здохло»
Фронтмен гурту «Плач Єремії» - про сучасний шоу-біз, свої концерти на сході та українську політику
(газета “Україна молода” від 4 листопада 2016 року)
http://www.umoloda.kiev.ua/number/3072/164/105441/
04.11.2016
Анастасія СЕМЕНЧУК
Тарас Чубай — львівський автор-виконавець, рок-музикант та композитор, лідер гурту «Плач Єремії».
За роки своєї творчої діяльності написав понад сто пісень та видав 11 музичних альбомів. У доробку музиканта й увертюра до поезо-опери «Крайслер-Імперіал» для симфонічного оркестру.
У розмові з «УМ» Тарас Чубай розповів про плани на майбутнє, своє «революційне» минуле, українську політику та концерти на Донбасі.
«Захотілося пожити людським життям, а не постійно бути на гастролях»
— Уже минуло 26 років з часу зародження гурту «Плач Єремії», можна нині говорити, що група далі заявляє про себе?
— Гурт не живе за законами шоу-бізу, а за простими людськими законами. Ми не знімаємо дорогих кліпів, не забруднюємо ефір собою. Гурт існує, ми концертуємо, але не так часто, як хотілося б того слухачам.
— А їм якраз хотілося б чути вас частіше.
— Це зрозуміло, але частина гурту живе в Києві, частина у Львові, у всіх сім’ї, діти. Звичайно, хотілося б частіше зустрічатися, як у молоді роки, але ж... На даний час я працюю над власними проектами. Один з яких — пісня на вірші Москальця, але музику ми переробляємо. Ми вже близькі до фіналу i я чекатиму слушного моменту, щоб представити пісню. Не хочеться просто викинути її в інтернет, щоб усі безплатно перепостили, хочеться, щоб робота була гідно оцінена. Я сподіваюся, що пісня увійде в альбом і ми будемо грати її на концертах.
— Маєте концертні плани на найближчий час?
— На даний час нас запрошують на виступи перед військовими. Але якоїсь концертної програми наразі не плануємо.
— Чому нині вас так мало в медійному просторі?
— Музика, яку ми творимо, завжди була неформатом. Нашу музику зрідка можна почути на радіо. Я не займаюся ходінням по радіостанціях, щоб мою музику крутили. Сподіваюся, що вони самі будуть звертатися по мої піснi. Мені взагалі не подобається, і ніколи не подобався, головний принцип шоу-бізнесу — мовляв, тебе всюди має бути багато для того, щоб гарно продаватися. Мені здається, що раніше я трохи переборщив iз цим. Тож зараз більше уваги став приділяти сім’ї, тим більше, в мене троє дітей. Знаєте, захотілося просто пожити людським життям, а не постійно бути на гастролях. Хоча це жодним чином не означає, що в мене немає концертів — вони постійно є.
Що ж стосується неукраїнського українського медіа-простору і моєї відсутності в ньому — пробачте, але я до нього просто не пасую, я для нього — наче з іншої планети. Все, що ці люди показують по своїх телевізорах, настільки мені чуже, що я туди просто не вписуюсь.
«Єдине що змінилось — це мої кілограми»
— Якщо взяти Тараса Чубая 1990 року й нинішнього, наскільки він змінився у плані ставлення до своєї творчості, наскільки змінилися цілі?
— Цілі — це робити справу, яку ти любиш. Єдине що змінилось — це мої кілограми (посміхається.). У плані творчості, звичайно, хочеться грати так як і тоді, але в мене дуже мало на це часу. Зараз я повністю віддаюсь дітям та господарству.
— Тарасе, гурт «Плач Єремії» зародився 1990 року. Це «зоряна доба» в історії сучасної богемної львівської музики: «Не журись!», Сестричка Віка, Василь Чудик, «Конгрес», «Мертвий півень», Віктор Морозов... Де сьогодні глибокі тексти, поетика, політичний протест, притаманні тому часу?
— У цьому питанні вже є кілька відповідей. Все стало трошки іншим. Люди старішають, стають стриманішими. Це був чудовий час: кінець 1980-х — початок 1990-х... Таки справді — розквіт богеми, час великих надій. Ми вірили, що от-от отримаємо нашу Україну і будемо вільні, щасливі. Здавалося, що до цього залишився один крок. Сьогодні ми вже не такі оптимістичні, як тоді. Можливо, тому і богема інакше виглядає.
Зараз насправді супер’яскравих явищ ми не бачимо. Взагалі, ми бачимо мало українських виконавців в ефірі. Можна сказати, навіть не чути. Коли з’являється україномовна пісня, навіть «попсова», то це справляє враження, ніби щось неймовірне сталося, «щось у лісі здохло». Немає сприятливої атмосфери для розвитку, зокрема й для української попси.
— Ви говорите, як філософ. А може, зараз усе ж настав час для революціонера з мікрофоном?
— Я вже багато відіграв революційних концертів. Наприкінці 80-х я грав на мітингах, які розганяли «собаками», вже багато пройдено революцій. Наразі в мене немає на це часу.
— Але якщо не ви, то хто зможе вивести хоча б у музичному плані Україну з летаргії? Як, наприклад, це вам удалося свого часу «Нашими партизанами».
— Розумієте, все це пов’язано з ресурсами. Я не можу просто вийти на майдан і співати. Будь-яка боротьба за ту Україну, яка моя, може для мене виражатися у виступах на тих територіях, які наразі нею не є. І ми виступаємо на сході, звичайно, що замало. Але ж дуже важко увірватися в цей простір зі своїми уявленнями про те, як і навіщо організовувати концерти. Тож, я нічого не маю проти когось, кожен має право бути самим собою. Однак треба боротися зі спробами зазіхати на твій власний культурний простір.
«Я музикант, якого дідька мені робити в політиці?»
— 2000 року ваш виступ на майдані на День незалежності спричинив справжній фурор. Чи не вперше ціла Україна почула добірку повстанських і стрілецьких пісень та ще й у роковому виконанні. А сьогодні ви піднялися б з такими піснями на головну сцену країни?
— Коли я підіймаюсь на сцену зі своїми піснями, навколо стільки «білого шуму», що в ньому не завжди мене можна почути. Забагато інформації. Я не зник зі сцени, я гастролюю, але здебільшого за кордоном. Там є люди, що пам’ятають мене ще з 90-х. Упродовж останніх п’яти років у мене багато концертів у Північній Америці, зокрема Канаді, США, також я був в Ізраїлі, Британії, Польщі.
Тоді, 2000 року, була така ситуація, що не знали, що це ми таке співаємо. І можна під час якогось несприятливого режиму співати протестні пісні, і ніхто тобі нічого не зробить, бо не знає, що це таке. Тоді, у часи Кучми, ми відчували, що треба таке співати, треба повернути цю героїку. Вона є в цих піснях. Воно було на часі і зараз є на часі. Необхідно тримати героїчний дух у народі, бо він упав після Помаранчевої революції. Шкала драйву пішла вниз, але думаю, що завдяки нашому урядові й Президенту вона скоро знову піде догори.
— Ви, здається, ніколи не були осторонь політичної ситуації в Україні. Які в вас виникають рефлексії щодо актуального стану справ?
— Я завжди був осторонь політики. Займаюсь лише тим, що мені справді болить. Наприкінці 90-x мені здавалося: люди хочуть дізнатися, що колись були такі пісні — стрілецькі, повстанські, тому я зробив цей проект. Потім було в мене відчуття, що забувають Івасюка, — теж зробив альбом. Зовсім недавно разом із Kozak System закінчили альбом «Пісні самонаведення». Це була велика і клопітна робота, яка тривала майже три роки. Моя тиха праця може бути непомітною на тлі всього, що відбувається. Наше місце зайняли політики, їх постійно показують по телевізору, це ненормальна ситуація. Якби так часто показували українських музикантів, то вони були б на слуху.
— Як ви ставитесь до політичної ситуації в Україні?
— Наша Україна ще дуже молода і сподіватись якогось негайного результату неможливо. У нас фактично йде третій рік реформ, не можуть так швидко бути відчутні зміни, на це все потрібен час, не менше десяти років. Тому потрібно сприймати все дуже спокійно. Як би ми не критикували Президента і все навколо, поки що іншого Президента ніхто не може запропонувати. Якщо ти берешся критикувати політику і все навколо, то спершу щось зроби для країни. Звичайно, владу потрібно критикувати, але й підтримувати також. Ми стали на такий шлях, де повороту назад немає. І це дуже добре. Потрібно просто робити добре роботу на своєму місці. Дуже багато розвелось експертів, які роздають поради направо і наліво. Я не розуміюся настільки добре в політиці, щоб робити якісь експертні висновки. За моїм відчуттям, ми рухаємось у правильному напрямку, звичайно, навколо купа проблем, їх потрібно вирішувати, але ще дуже рано робити якісь висновки.
— Ви не планували йти в політику?
— Ні в якому разі! Хоча серед наших політиків дуже мало професіоналів. Я музикант, не політик, якого дідька мені туди йти?!
— Найближчим часом плануєте черговий альбом?
— Так, це буде сольний Тарас Чубай, який я робив упродовж останніх 5-7 років. Нарешті потроху матеріал назбирується. Поза тим я хочу почати робити спільний альбом із «Плачем Єремії», як я вже згадував, одна пісня вже в роботі.