Новини одним рядком:
30 жовтня – концерт Олександра Вороха на запрошення кіровоградського КАП “Байгород”
7 листопада – творчий вечір Дениса Голубицького “Колокольный ветер” у Києві
7 листопада – квартирник Валерія Марченка на Чердаке Малевича, Київ, вул. Казимира Малевича 86Б к317
8 листопада – Дмитро Долгов, В’ячеслав Купрієнко – Бої ліриків, Київ, клуб Pink Freud, вул. Нижній Вал, 19
8 листопада – старт п’ятого сезону літературно-кочового фестивалю “Сила вітру”, Київ, проспект Голосіївський, 46/1
9 листопада – день української писемності та мови
10 листопада – день народження Тетяни Бовт (Суми), виконавиці пісень, виконавчого директора фестивалю “Українська Хвиля”
12 листопада – концерт Валерія Марченка (Рівне), Суми, вул. Петропавлівська, 61, зала профспілок
12 листопада – презентація нової книги віршів Євгенії Більченко "ЧІЛІ" у Києві
14 листопада – день народження поета Андрія Малишка
14-15 листопада – фестиваль АП “Стежинка”, Харків, Палац дитячої та юнацької творчості
18 листопада – творчий вечір Олександра Бєльського у Сумській обласній бібліотеці
18 листопада - 13 грудня – концерти-зустрічі барда Ігоря Жука та письменниці Ірен Роздобудько у США
20 листопада – Валерій Сергєєв на Чердаке Малевича, Київ, вул. Казимира Малевича 86Б к317
21 листопада – концерт Сергія Хоменка у малій залі київського КАП «Арсенал»
22 листопада – Олександр Мадей (Чернівці) у салоні “Арт-Віжен”, Київ, Будинок Художника, вул. Артема, 1-5
24 листопада – ювілейна зустріч з Олегом Рубанським у салоні “Арт-Віжен”, Київ, Будинок Художника, вул. Артема, 1-5
27 листопада – творчий вечір Сергія Черепанова у білій вітальні київського Будинку Вчених, вул. Володимирська, 45-А
Андрій Малишко
ПРАВДА
Мене навчала мати ще колись:
– Як виростеш, моя мала дитино,
То мудрим будь і мужнім будь в житті, –
Скупі два слова. Нелегкі два слова.
У мудрості свої закони є:
І цвіт, і злет, і несходимі пущі.
Пізнай краплину і течіння зір,
Зерно, і камінь, і могутній всесвіт,
А правда лиш одна – вона колюча,
Гірка й жорстока. І завжди в біді.
Тож мужнім будь –
оборони її,
Карай себе і серце рви на частки,
Збивай коліна в кров,
Упавши – встань,
І знов іди, і знов шукай її.
Як проклянуть лукаві –
проклянися!
Як одречуться друзі –
що ж, даремно,
Залишать рідні одного –
хай так!
Як треба вмерти – тілом ляж за неї,
Ох, нелегкі два слова.
Нелегкі!
Повідомлення від бардів та прихильників авторської пісні та поезії
Листи надсилайте на Email: p_karta@ukr.net, p_karta@mail.ru
Київ – Анна Калита
7 ноября в 15.30 - “Колокольный ветер” - творческий вечер Дениса ГОЛУБИЦКОГО
https://www.facebook.com/events/183395011999710/185322778473600/
7 ноября в 18-00 - квартирник Валерия МАРЧЕНКО на Чердаке Малевича
Казимира Малевича 86Б к317, https://www.facebook.com/events/504138063079562/
8 ноября - Дмитрий ДОЛГОВ, Вячеслав КУПРИЕНКО - Бои лириков https://www.facebook.com/photo.php?fbid=858151587639506&set=gm.1198083266874127&type=3
8 ноября стартует пятый сезон кочевого литературно-музыкального фестиваля Сила ветра. https://www.facebook.com/car.slovoblyd/posts/946902432048973?pnref=story
Живая Музыка, известные поэты и новые книги ждут вас. Вы можете принять участие в конкурсе Поэт из народа, который доступен каждому
Начало программы в 15:00 в библиотеке по адресу: Проспект 40-річчя Жовтня (проспект Голосіївський), 46/1, 1-й поверх.
19:00 продолжение вечера в кнайп- клубе купидон, Пушкинская 1-3\5
12 листопада о 18.30 - Перша в Україні презентація нової книги Євгенії БІЛЬЧЕНКО "ЧІЛІ": поезія нового циклу "Медузи" та кліпові оповідання "Вибачте за тимчасові незручності". Труфанов Остров https://www.facebook.com/events/1684430788469750/
20 ноября в 19-00 - Валерий СЕРГЕЕВ на Чердаке Малевича - ул. Казимира Малевича 86-Б к31
22 ноября в 16:00 - Александр МАДЕЙ (Черновцы) в салоне Арт-вижен. Дом художника, 5 этаж, ул. Артема, 1-5 https://www.youtube.com/watch?v=HbHxkygye78
24 ноября 2015, вторник 19.00 - Олег РУБАНСКИЙ
юбилейная творческая встреча с поэтом и композитором
Дом художника, 5 этаж, ул. Артема, 1-5 «Арт-вижен»
в цикле творческих встреч «Литературно-музыкальный Салон"
27 листопада о 18.30 - Літературний клуб "Радуга" запрошує Вас на творчий вечір Сергія ЧЕРЕПАНОВА. Сергій Черепанов народився та мешкає у Києві. Автор дев'яти книжок віршів та прози. Лауреат літературних премій. Публікувався в Україні, Ізраїлі, Австрії, Росії.
Вечір відбудеться в білій вітальні київського будинку Вчених за адресою: вул. Володимирська, 45-А
Вхід – вільний
Суми – Ігор Добровольський
Анонсы предстоящих творческих встреч:
8 ноября 2015 , воскресенье
Группа «OLD GREY GOOSE INTERNATIONAL» играет традиционную американскую танцевальную музыку на акустических инструментах; поет песни о любви, труде и жизни
с обширного репертуара американского фолка.
где: Дворец Культуры (ул.Горького,5)
начало: 19:00
вход – свободный, по пригласительным
Организаторы: Посольство США в Украине, Сэм Рубчинский, Игорь Добровольский
12 ноября 2015 , четверг
Валерий МАРЧЕНКО – авторская песня (г.Ровно)
где: Зал Профсоюзов,ул.Петропавловсксая,61
начало - 18:30
вход - 40 грн.
Организаторы: Виктор Сыроватский
13 листопада 2015, п`ятниця
Моновистава «Чорний птах з білою відзнакою…» за творами Василя Стуса
(Найкраща чоловіча роль Міжнародного фестивалю «ВІДЛУННЯ»)
Актора Київського Академічного театру драми и комедії на Лівому березі Дніпра Петра МИРОНОВА
відбудеться у Палаці Культури , вул. Горького,5
початок - 19:00
Вхід вільний, по запрошенням!
Организаторы: Игорь Добровольский, городская Администрация
18 ноября 2015 , среда
Александр БЕЛЬСКИЙ – исполнитель авторских песен (г.Сумы)
Творческий вечер «Монолог странника»
где: областная научная библиотека,отдел искусств ,2 этаж
начало – 17:30
Вход свободный
Организаторы: Анна Макаренко, Игорь Добровольский
22 ноября 2015, воскресенье
Марина ДРЕГАНОВА – авторская песня, стихи (г.Харьков)
где: городская библиотека им.Шевченко, отдел литературы по искусству
начало – 16:00
Вход – добровольный взнос
Организаторы: Виктор Сыроватский, Татьяна Лебедь
25 ноября 2015, среда
Александр ДОБРОВОЛЬСКИЙ – романсы, воспоминания одноклассника Бориса Савельича Вахнюка (г.Сумы)
где: областная научная библиотека,отдел искусств ,2 этаж
начало – 17:30
Вход свободный
Организаторы: Анна Макаренко,Игорь Добровольский
29 ноября 2015, воскресенье
«НОСТАЛЬГИЯ»: воспоминания бардов за чашкой чая
где: городская библиотека им.Шевченко, отдел литературы по искусству
начало – 15:00
Вход свободный.
Организаторы: Татьяна Лебедь, Игорь Добровольский
Конец ноября - начало декабря - Елена КАСЬЯН (дата и время согласовываются)
Организаторы: Виктор Сыроватский
4 декабря 2015 г Концерт лауреатов прошлых лет и гостей фестиваля в Машколледже
( посвящен XV городскому фестиваля авторской песни среди учащейся молодежи)
Организаторы концерта : Игорь Добровольский, Алла Титаренко, КАП «БУЛАТ»
5-6 декабря 2015 гXV юбилейный фестиваль авторской песни среди учащейся молодежи в ДДЮ. /Положение и Программа фестиваля размещены на сайте КАП БУЛАТ»/
Организаторы: Клуб «АБАЛАКОВЕЦ», КАП «БУЛАТ»
16 декабря, 2015 гсреда , 17:30 Областная библиотека , 2-й этаж отдел искусств
творческий вечер Павла ЯКУБОВСКОГО (Сумы-Харьков)
начало – 17:30
Вход свободный.
Организаторы: Анна Макаренко, Игорь Добровольский
17 декабря 2015 , четверг
Клуб путешественников приглашает на День Рождения.
в программе – концерт КАП «Булат».
где: городская библиотека им.Шевченко, отдел литературы по искусству
начало – 17:00
вход – свободный
Организаторы: Татьяна Лебедь, Григорий Назаренко,Игорь Добровольский
8-9. 01.2016 - "Звезда Рождества" в ТЮЗе
Организаторы: городской отдел культуры ,ТПП «Шансон»
Харків – сайт https://vk.com/tropinka_2015
Тропинка 2015
И вновь мы рады пригласить Вас на фестиваль авторской песни, "Тропинка". Фестиваль пройдет в Харьковском Дворце детского и юношеского творчества.
Группа создана для общения и координации участников. Информация о фестивале будет дополняться.
Місце перебування Харкiв, Україна
Початок: 14 листопада о 16:00
Закінчення: 15 листопада о 22:00
Чернівці – сайт музею Володимира Івасюка http://www.ivasyuk.org.ua/news.php?lang=uk
Запрошення до участі у Конкурсі читців
Запрошуються школярі, студенти і всі шанувальники поетичного слова.
24 листопада 2015 року Меморіальний музей Володимира Івасюка і Обласна бібліотека для дітей за підтримки Михайла Павлюка проводять ХІІ обласний конкурс юних читців у номінаціях:
•виконання віршів Михайла Івасюка зі збірки-посвяти «Елегії для сина»;
•виконання віршів-посвят Володимиру Івасюкові.
Конкурс відбудеться в Обласній бібліотеці для дітей (вул. Шевченка, 29) о 15:00.
Переможців та всіх учасників чекають призи та подарунки.
Заявки подавати до 20 листопада 2015 року.
Довідки і консультації за тел. +380-372-52-21-23, +380-372-55-08-89.
Ладижин Вінницької області – сайт http://www.ladrada.gov.ua/sotsialno-humanitarna-sfera/123-viddil-kultury/tsentralna-miska-biblioteka/
Літературно – музичний вечір «Барди нашого міста»
Четвер, 22 жовтня 2015
Авторська пісня — пісенний жанр, що виник у середині XX століття. Його характерними рисами є змістове та якісне навантаження на поетичний текст; наспівність, природність, мелодійність та гармонічна функціональність музичного матеріалу; настрій довірливого спілкування; камерність виконання; егоїстична, ліберальна спрямованість. Зазвичай (хоч і не завжди) автори пісень цього жанру є водночас авторами і віршів, і музики — звідси назва.
Спершу основу жанру становили студентські та туристські пісні, які відрізнялися від «офіційних» (таких, що розповсюджувалися державними каналами) домінуванням особистісної інтонації, живим, неформальним підходом до теми. Перші авторські пісні українською мовою виникли в Києві у середині 1960-х (А Горчинський — «Троянди на пероні», «Квітка ромена»), на початку - у Львові у вигляді співаної поезії (В. Морозов). Вона відрізняється більшою роллю музики в її співвідношенні зі словом, активнішими творчими пошуками, інтересом до фольклору, ширшими функціями (пробудження нац. самосвідомості та інтересу до української мови й культури).
В бібліотеку, на вечір авторської пісні завітали ладижинські барди - Соловей Г.М., Панцерев В.А. та виконавець Гуленко Л.Б., які розповіли студентам аграрного коледжу та учням музичної школи про себе і свою творчість та виконали для слухачів ліричні та романтичні, написані серцем, твори. Захід відбувся 20 вересня 2015 року в актовому залі музичної школи.
Харків – Антоніна Тимченко
Ось посилання на огляд заходів 9-10 жовтня: http://kharkiv-nspu.org.ua/archives/3890
ХАРКІВ ВОЛОДИМИРА СВІДЗІНСЬКОГО
Постать Володимира Свідзінського (1885-1941) знакова для нашої літератури. Лірика митця становить яскраве вираження українського модернізму, елітарної культури. Поет не належав до жодних партій чи літугруповань, його твори вияскравлюють гармонію особистості поза зламами політичних та історичних епох. Стоячи осібно від активного мистецького руху Харкова доби Розстріляного Відродження, митець, як ніхто, зберіг власний голос, високо піднісши українську літературу. Замовчувана протягом десятиліть, його унікальна творчість є поезією європейського масштабу, що неодноразово визначали читачі, як зарубіжні, так і вітчизняні. Шістнадцять років життя митця, ознаменованих вершинними здобутками його лірики, минули в Харкові. Тож цілком логічним є те, що 9-10 жовтня цього року в слобожанській столиці відбувся ряд заходів, присвячених святкуванню 130-річчя Володимира Свідзінського.
9 жовтня в Харківському національному педагогічному університеті ім. Г.С. Сковороди київський професор Елеонора Соловей прочитала лекцію, присвячену аспектам наукової біографії поета.
Виступ супроводжувався демонстрацією унікальних фото цьогорічних знахідок, виявлених під час мандрівки дослідниці Західною Україною, де минало дитинство В. Свідзінського (с. Маянів на Вінничині, с. Моломолинці на Хмельниччині та ін.). Е. Соловей презентувала також книгу «Тай-зілля» (Кам’янець-Подільський, 2015), що є, по суті, першим окремим повним виданням того рукопису «Медобору», який ретельно укладав поет у харківський період творчості.
Окремо увагу було зосереджено на потребі вшанування пам’яті митця: якщо в інших місцях проживання В. Свідзінського його іменем називають школи й вулиці, то в Харкові нема навіть меморіальної дошки.
Розмова продовжилася в Клубі письменників, де того ж вечора відбувся вечір «Таємниця творчості В.Свідзінського». Після захопливого та вражаючого фактажем виступу Е. Соловей, що переніс присутніх у наше місто 30-40 рр., пояснивши обставини ув’язнення та загибелі поета, В. Брюґґен проаналізував книгу Е. Соловей «Притча про поетів», де одною із центральних є однойменна розвідка про В. Свідзінського й П. Тичину. Власний погляд на постать геніального попередника запропонував С. Шелковий. На вечорі звучали пісні у виконанні М. Воловика та В. Бурмаки, який презентував власну пісню на вірш В. Свідзінського «Під голубою водою…». Пронизливим підсумком вечора стало читання творів поета (декламували Е. Соловей, О. Якименко, Л. Хворост, А. Тимченко).
О 18.00 того ж таки дня в Харківському літерному музеї відбулася дискусія «Митець-влада-війна» у виставковому просторі «Будемо жити!», підготована натхненницею всіх цих харківських заходів Т. Трофименко та її колегою Т. Пилипчук. Проблеми творчості під час і на тему війни, високого та профанного, істинного й хибного – провідні аспекти, що були обговорені на заході, родзинкою якого стала презентація матеріалів із фонду ХЛМ, пов’язаних із життям В. Свідзінського.
Наступного дня, 10 жовтня всі охочі мали змогу помандрувати харківськими адресами поета. Почалася екскурсія на Південному вокзалі, з якого, вочевидь, і відбулося знайомство лірика з містом, а далі екскурсанти вирушили на Москалівку й Новоселівку – трамваєм, як, певно, їздив і сам митець, – де В. Свідзінський винаймав приватні помешкання. Півсільська місцевість пасувала інтровертному поетові, тому й маємо зразу кілька адрес – вул. Володимирська, 29, вул. Світланівська, 49, вул. Лютівська, 29 і 39.
Далі мандрівка продовжилася відвіданням Холодної Гори. По-перше, є недоведені відомості про те, що В. Свідзінський деякий час мешкав у цьому районі. По-друге, можна припустити, що поет міг відвідувати колег по перу на Полтавському шляху, 118 (раніше вул. Свердлова, 118). Не оминули увагою екскурсанти й похмурої будівлі Холодногірської в’язниці, де восени 1941 року перебував В. Свідзінський.
У центрі міста – пров. Спартаківський – на момент приїзду В. Свідзінського до Харкова розташовувалося Державне видавництво України й редакція «Червоного шляху», надалі редакції було перенесено на вул. Пушкінську, Сумську (так званий «Літературний ярмарок»). Фінальним пунктом екскурсії стало відвідання будинку «Слово», в якому поет часто навідував М. Пилинську та О. Чілінгарову.
Завдяки зусиллям Е. Соловей, М. Красикова, А.Тимченко, активній участі М. Сподарця, В. Дяченка, В. Склярової, зацікавленості й підтримці решти присутніх екскурсія дала змогу відтворити самий дух того часу, зрозуміти характер місць, пов’язаних із В. Свідзінським, а відтак, по-новому поглянути на його творчість.
Є надія, що Харків і надалі буде постійно актуалізувати ім’я В. Свідзінського, геніального українського поета ХХ ст.
Суми – Юрій Ош (Геннадій Костенко)
ФАКТ
Донбасс…
и пред глазами – терриконы,
а вдоль дорог –
акации в цвету,
летят по рельсам
скорые вагоны
за горизонта
синюю черту.
По эстакаде
топают шахтёры,
мерцают лишь
усталые глаза.
По лицам ветер
шастает матёрый.
И замирают
словно голоса.
В годину тёмную
мои седины
терзает мысль,
как ноющая боль,
что без Донбасса
нету Украины,
но и Донбасс
без Украины ноль.
Во времена,
когда суждений масса,
душа глаголет
именно вот так,
не потому,
что сам я из Донбасса,
а потому,
что это просто факт.
ДОНБАССЯР
Я донбассяр
и в крае Слобожанском
как будто гость,
тут сколько бы ни жил.
В Донбассе мне
порой бывало жарко,
а здесь прохладой
дышат миражи.
Своих друзей
оставивши в Донбассе,
как лист осенний,
маюсь возле Псла.
Меня сюда
по многоводной трассе
волна шальная
будто занесла.
Давно живу…
живу в богатом граде,
где каждый день
удача – как в лото,
но угля шмат
мне большая награда,
чем драгоценный
слиток золотой.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Вчера услышал,
как осенней ночью
курлычет в небе
стая журавлей,
и мне почуялось,
шепчу воочью:
«Привет несите
родине моей…»
Рубрика – «Вітання»
Публікуючи “Звіт до 50-річчя моєї співпраці із бардами” не чекав відгуків, а коли надійшли вітання, то попросив дозволу
їх опублікувати. Побажання у листах стосуються усіх, хто творить пісню і колективне видання – літопис. Упорядник
Ніжин – Олександр Гадзінський
Прочитав Ваш "Звіт про співпрацю з бардами" і бажаю так само енергійно й ефективно трудитися на цій ниві ще хоча б років із 50.
Снаги і здоров'я!
Одеса – Олександр Новіков
Петро, поздравляем Вас с творческим Юбилеем!
С благодарностью! за необходимую информацию от творческих людей всем почитателям красивого и высокого искусства.
В наше время нервных потрясений вы, Петро - Маяк! с островками красоты и искусства для спасения душ.
С нетерпением каждый раз ожидаем от вас информационных лучиков…
Спасибо с поклоном!
- за освещение мероприятий, проходящих в Одессе, информацию о которых я вам присылал в течении нескольких лет.
- за подаренные ваши сборники (в прошлом году в Сумах перед Гала-концертом)
Удачи!
Верных помощников, единомышленников, и новых подписчиков!
-------------------------------
С уважением,
Новиков Александр – Одесса
Батюк-Нечипоренко Лилия – Киев
Рубрика – «Поетична сторінка»
Игорь КАРАМНОВ
ПРЕД ЛИЦОМ ВСЕХ РЕВОЛЮЦИЙ
5 ноября в Москве прошла презентация книги
Э.Радзинского «Берегитесь, боги жаждут»,
основой которой стала авторская программа,
показанная на РТР в марте 2015 года.
Вечер марта. Встреча – к ночи.
Эдвард ждёт.
Он на драму так заточен –
аж поёт
про Богов, которым жертвы –
позарез,
и про нервы, нервы, нервы,
я в них влез…
Вот везут чету монархов.
Эшафот.
Кровь хлестала очень ярко –
рад народ.
Правда, в общем-то, немного:
лишь толпа.
Но, как будто осьминогом –
шантрапа.
В кровь обмакивают пальцы
горла близ,
королевы кровь – оральный
paradiz*.
Пушки казнь символизуют ,
барабан
бьёт да так, что скалит зубы
океан.
Это было лишь начало,
в свой черёд
гильотина всех встречала…
Весь народ?
И от рая путь есть к аду?
Переход
от Парижа к Петрограду –
драмы ход.
Да, ошибок не творили,
били в лёт!
Или власть Советов, или:
мордой – в лёд.
Но сейчас орёл двуглавый
воспарил…
Вот такие нынче нравы
у кормил.
Что он жаждет драмой сивой,
вроде тли:
чтоб во Франции, в России –
ко-ро-ли?
Боги жаждут даже ночью
рай и ад.
Что Радзинский нам пророчит:
жизнь – назад?
Жизнь – вперёд! Но вот невзгода
не для сов:
Книга в свет выходит ходко
про Богов,
про Богов, которым жертвы –
позарез,
и про нервы, нервы, нервы
до небес!
Книга, ты – всегда отрада!
С блюдца – чай
И без сахара так сладко
невзначай
прочитать про гильотину,
крови пир…
Для кого-то сам Радзинский –
Бог-кумир!
Жаждет он разбить не лампу
в пух и прах –
дух Октябрьский, нашу память,
сеять страх,
чтобы были мы – как флюсы
в сонме снов
пред лицом всех Революций
и Богов!
21 марта – 7 ноября 2015 г.
* paradiz (фр.) – рай
Рубрика – «ЗМІ про митців і стаття барда»
Здобути із жахіття сенс
Людина у вогні історії очима Світлани Алексієвич
http://www.day.kiev.ua/uk/article/istoriya-i-ya/zdobuty-iz-zhahittya-sens
Ігор Сюндюков
“День”, 30 жовтня, 2015
8 жовтня 2015 року Нобелівська премія з літератури була присуджена білоруській російськомовній письменниці Світлані Олександрівні Алексієвич із стислим і вичерпним обґрунтуванням цього вибору: «За її багатоголосну творчість — пам’ятник стражданню й мужності в наш час». Кожне слово тут є влучним і точно передає суть зробленого Світланою Алексієвич у білоруській, європейській і — вже можна стверджувати — світовій літературі.
Справді, новий лауреат художньо відкрила для світу й дослідила мистецькими засобами образ неймовірно суперечливої, водночас жалюгідної, змученої, забитої — проте і мужньої, часом навіть величної радянської людини. І встала поруч із нею. Чи треба доводити, наскільки важливим і актуальним це є і для сьогоденної України?
Коментарі до цієї події були напрочуд різноманітними — від хамської оцінки творчості білоруської письменниці як такої, що «не піднімається вище за середній рівень», від як мінімум дилетантських заяв на кшталт: «Ось Нобелівську премію присуджено «радянській» людині і радянській письменниці, адже сама лауреат це визнає» (ми ще процитуємо в точному контексті відповідні слова Алексієвич!), від квазіпатріотичних заяв: «Уперше з 1987 року Нобелівську премію здобув письменник, що пише російською» (нагадаємо, що тоді лауреатом став покійний Йосиф Бродський, а перед ним: Іван Бунін (1933), Борис Пастернак (1958), Михайло Шолохов (1965), Олександр Солженіцин (1970) — і до серйозних спроб осмислити значення доробку пані Світлани, до визнання того, що її творчість дає багато для розуміння суті трагедії, що її пережила у ХХ столітті, і, головне, переживає зараз радянська і пострадянська людина.
Алексієвич глибоко розуміє суть цієї людини, вона чудово знає її зсередини (саме це мала на увазі письменниця, коли говорила, що радянська людина — це зокрема й я, мої рідні та друзі»). У той же час вона показала велич і ницість, мужність і вбогість цієї людини (як і будь-якої людини взагалі — це важливо) вже не зсередини, а в «координатах вічності», показала, як поводить себе та чи та особистість (неповторна, унікальна) в пекельному вогні історії. З огляду на вічні моральні закони. І цим Світлана Алексієвич зробила свій внесок у дослідження вічної теми: до якої безмірної ями морального падіння і до яких неймовірних висот духовного злету спроможна людина.
Автор цих рядків схиляється до думки, що висока література (а творчість Світлани Олександрівни, поза сумнівом, стала такою задовго до присудження їй Нобелівської премії), іншими словами, незабутні обличчя, голоси, очі, думки, вчинки людей — то і є, за остаточним рахунком, найвищий вимір самої Історії. Людський вимір (що жодним чином не применшує важливість усебічного вивчення фактів і подій минулого, але, очевидно, необхідний органічний синтез). Що ж до книжок Світлани Алексієвич, то вони тут є просто незамінними. І найкращий шлях зрозуміти це — надати слово самій письменниці. Проте спочатку — дуже коротка фактологічна довідка.
Усі відомі у багатьох країнах твори пані Світлани (нагадаємо їх: «У війни не жіноче обличчя» (1985) — про трагедію жінки на війні, її словами, її сприйняттями, її душею; «Останні свідки: книга недитячих оповідань» (1985) — заснована на дитячих спогадах про війну; «Цинкові хлопчики» (1989) — про Афганську війну словами матерів, що втратили на ній своїх синів; «Зачаровані смертю» (1993) — про самогубства, що зумовлені епохою різких соціальних змін у колишньому СРСР; «Чорнобильська молитва» (1997) — бесіди зі свідками катастрофи на ЧАЕС; «Час секонд-хенд, або Кінець червоної людини» (2013) — про вплив історії країни на свідомість її громадян, зокрема, про феномен «радянської людини») — всі ці твори сама автор об’єднує в єдиний епічно-документальний цикл з напрочуд точною назвою «Голоси Утопії». Вже сама ця назва дає чимало для розуміння творчого методу, світосприйняття та історіософії письменниці. Влада утопії, влада тоталітарної ідеї (хай навіть зовні істинно «гуманної») над людиною є не менш жорстокою й страшною, аніж тиранічна влада гітлерів і сталіних. Але Людина долає цю владу, вона вивищується над нею, переростає її (точніше, може, спроможна зробити це). Прекрасна білоруська письменниця стверджує це усією своєю творчістю.
А тепер слово — самій пані Світлані.
ПРО ТЕ, ЧИМ НЕБЕЗПЕЧНИЙ ТОЙ ЛЮДСЬКИЙ ТИП, ЯКИЙ НАРОДЖУЄТЬСЯ НА ТЕРЕНАХ КОЛИШНЬОГО СРСР
«Людина за останніх 200 років майже 150 років воювала. І ніколи не жила добре. При цьому людей на пострадянському просторі спочатку 70 років обманювали, потім ще 20 років грабували, в результаті серед них з’явились дуже агресивні й небезпечні для цілого світу постаті і сформувалась низька цінність людського життя та пріоритет величі держави над якістю життя».
ПРО ТЕ, ЩО ЛЮДИНА Є БІЛЬШОЮ ЗА ВІЙНУ (ЗАДУМ КНИЖКИ «У ВІЙНИ НЕ ЖІНОЧЕ ОБЛИЧЧЯ»)
«Я пишу книжки про війну. Я, котра не любила читати військові книжки, хоча у моєму дитинстві та юності в усіх це було улюблене читання. У всіх моїх ровесників. І це не дивно — ми були дітьми Перемоги... Що я пам’ятаю про війну? Війна і після війни залишалась домом нашої душі. Всі жили там. Усе вело початок від того страшного світу, і в нашій родині теж: український дідусь, матусин батько, загинув на фронті, а білоруська бабуся, батькова мама, померла від тифу в партизанах, двоє її синів зникли безвісти, з трьох, яких вона відправила, повернувся один... Ще дітьми ми не знали світу без війни, світ війни був єдино знайомим нам світом, і люди війни — єдино знайомими нам людьми.
Напевне, не перелічити, скільки написано у світі воєнних книжок. Десь я нещодавно прочитала, що на землі вже було понад три тисячі воєн. А книжок — іще більше. ...Але все, що ми знаємо про війну, розповіли нам чоловіки. Ми в полоні «чоловічих» уявлень і «чоловічих» відчуттів війни. «Чоловічих» слів. Жінки завжди відмовчуються, а якщо раптом починають говорити, то розповідають не свою війну, а чужу. Підлаштовуються під чужу для них мову. І лише вдома або поплакавши у колі фронтових подруг, вони згадують війну, від якої завмирає серце. У душі стає тихо-тихо, це вже не щось далеке і минуле, а ті знання й здогади про людину, які необхідні завжди. Навіть у райському саду. Тому що людський дух не є аж таким міцним і захищеним, його треба завжди підтримувати. Шукати десь силу (дуже важлива для Алексієвич думка. — І. С.). У жіночих оповіданнях немає або майже немає того, про що ми без кінця чуємо, та, вже, мабуть, і не чуємо, пропускаємо: як одні люди героїчно вбивали інших і перемогли. Або програли. Жіночі оповіді інші й про інше. У «жіночої» війни свої фарби, свій запах, своє освітлення і свій простір почуттів. Свої слова. Там немає героїв та неймовірних подвигів, там є просто люди, які зайняті нелюдською людською справою. І страждають там не лише вони (люди!), а й земля, і птахи, і дерева. Увесь світ земний. Страждає він без слів, що іще страшніше...
...Перші записи. І перше здивування: військові професії у цих жінок — санінструктор, снайпер, кулеметниця, командир зенітної гармати, сапер, а зараз вони — бухгалтери, лаборантки, екскурсоводи, вчительки... Розповідають ніби не про себе, а про інших дівчат. Сьогодні самі собі дивуються. І перед моїми очами «олюднюється» історія. Мені здається, що ми не про війну говоримо з ними, а про людське життя. Розмірковуємо про людину.
Трапляються вражаючі оповіді, у них у житті є сторінки, які і в романах Достоєвського не часто трапляються. Щоб людину так закрутило і щоб вона так ясно побачила себе згори — з неба, і знизу — із землі. Спогади — це нове народження минулого, це — творчість. Розповідаючи, люди творять, «пишуть» своє життя. Найбільш щиро, як я встигла помітити, поводяться прості люди — медсестри, куховарки, прачки... Вони, як би це сказати точніше, із себе дістають слова, а не з газет і прочитаних книжок. Лише зі своїх власних страждань — не з культури».
Уривок з книжки «Останні свідки (сто недитячих оповідань)», 1985 р.
«...Згоріла уся вулиця. Згоріли бабусі й дідусі, і багато маленьких дітей, тому що вони не втекли разом з усіма, думали — їх не чіпатимуть. Йдеш — лежить чорний труп, отже, стара людина зотліла. А побачиш здалеку щось маленьке, рожеве, — значить то дитина. Вони лежали на вугіллі рожевими...»
Уривок з книжки «Цинкові хлопчики» (1989). Трагедія Афганської війни.
«...На війні для людей немає таємниці смерті. Вбивати — це просто натискати на спусковий гачок. Нас вчили: залишиться жити той, хто стрілятиме першим. Таким є закон війни. «Тут ви повинні вміти робити дві речі — швидко ходити і точно, влучно стріляти. Думати буду я», — говорив командир. Ми стріляли, куди нам наказують. Я був навчений стріляти, куди мені накажуть. Стріляв, не милував нікого. Міг вбити дитину. Адже з нами там воювали геть усі: чоловіки, жінки, старі, діти. Йде колона через кишлак. У першій машині глухне мотор. Водій виходить, піднімає капот... Хлопчисько, років десяти — йому ножем у спину... Там, де серце. Солдат ліг на двигун... Із хлопчика решето зробили... Якби в ту мить дали команду — перетворити кишлак на порох... Кожен намагався вижити. Думати ніколи було. Нам же по вісімнадцять-двадцять років! До чужої смерті я звик, а власної боявся. Бачив, як від людини в одну секунду нічого не залишається, нібито її зовсім не було. І в порожньому гробу відправляли на батьківщину парадну форму. Чужої землі насиплють, щоби потрібна вага була... Хотілося жити... Ніколи так не хотілося жити, як там... Повернемося з бою, сміємося... Я ніколи так не сміявся, як там...»
Уривок з книжки «Чорнобильська молитва. Хроніка майбутнього» (1997).
«...Я замислився, чому про Чорнобиль мовчать, мало пишуть наші письменники? Продовжують писати про війну, про табори, а тут мовчать? Думаєте, випадковість? Якби ми перемогли Чорнобиль, про нього говорили б і писали більше. Або якби ми його зрозуміли... Ми не знаємо, як здобути з цього жахіття сенс. Не здатні. Бо його не можна прикласти ані до нашого людського досвіду, ані до нашого людського часу.
То що ж краще: пам’ятати чи забути?»
Епіграфом до книжки «Чорнобильська молитва» Світлана Алексієвич взяла слова визначного грузинського філософа Мераба Мамардашвілі: «Ми повітря, ми не земля...»
СВІТЛАНА АЛЕКСІЄВИЧ — ПРО СЕБЕ І СВІЙ ЧАС
«Із тисячі голосів, шматочків нашого побуту й буття, слів і того, що між словами, за словами — я складаю не реальність (реальність незбагненна, неосяжна), а образ. Образ свого часу. То, як ми його бачимо, як ми його собі уявляємо. Достовірність народжується із численності кругів... Я створюю образ своєї країни від людей, що живуть у мій час... Я хотіла б, щоб мої книжки стали літописом, енциклопедією майже десятка поколінь, яких я застала і разом з якими іду... Як вони жили? У що вірили? Як їх вбивали, і як вони вбивали? Як хотіли й не вміли, не судилося бути щасливими?
Якщо озирнутися назад, уся наша історія — радянська та пострадянська — це колосальна братська могила, море крові. Вічний діалог катів та жертв. Одвічні питання: що робити? І хто винен? Революція, ГУЛАГ, Друга світова війна та прихована від свого народу війна в Афганістані, крах великої імперії, під воду пішов гігантський соціалістичний материк, материк — утопія, а тепер новий виклик, космічний виклик — Чорнобиль. Виклик уже — всьому живому. Все це — наша Історія. І це — тема моїх книжок. Мій шлях... Мої кола пекла... Від людини до людини...
Я завжди хочу зрозуміти, скільки людини в людині. І як цю людину в людині захистити? Чим ми можемо її захистити?»
РОСІЙСЬКИЙ КРИТИК ЛЕВ АННІНСЬКИЙ — ПРО ТВОРЧІСТЬ СВІТЛАНИ АЛЕКСІЄВИЧ (1997 р.)
«Ми маємо унікальну працю, здійснену, можливо, вперше у радянській та пострадянській культурі — простежене, задокументоване, художньо осмислене життя кількох десятків поколінь й сама реальність 70 років соціалізму: від революції 17-го року крізь громадянську війну, молодість і гіпноз великої Утопії, сталінський терор і ГУЛАГ, Другу світову війну і роки краху материка соціалізму — до сьогодення. Це — жива історія, розказана самим народом, та записана, почута, вибрана талановитим і чесним літописцем».
СВІТЛАНА АЛЕКСІЄВИЧ — ПРО СВОЇ ТВОРЧІ ПЛАНИ
«Я вже не один рік працюю над книжкою «Чарівний олень вічного полювання». Це розповіді про кохання: чоловіки і жінки різних поколінь розповідають свої історії. Мені подумалося, що я досі писала книжки про те, як люди вбивали одне одного, як вони вмирали. Але ж це — не все людське життя. Тепер я напишу, як вони кохали... Кохають...
І знову мої запитання — хто ми, в якій країні живемо — через кохання. Через те, заради чого ми, напевно, і приходимо у цей світ. Мені хочеться любити людину. Хоча любити людину важко. Дедалі важче».
***
На прес-конференції 8 жовтня 2015 року, в день присудження їй Нобелівської премії, Світлана Алексієвич жорстко протиставила «справжній, гуманний, добрий «русский мир», той «русский мир», що досі схиляє до себе всіх — література, балет, велика музика — ненависному мені світові Берії, Сталіна, Путіна, Шойгу. Чому в мене таке ставлення? Бо, на мою думку, ситуацію в Росії спровокували так, що 86% людей були раді тому, як вбивали людей на Донбасі, і сміялися над цими «хохлами».
І останнє. 2013 року письменниця, яка тривалий час жила в Західній Європі, повернулася додому, в Білорусь. Президент Лукашенко (схоже, вимушено!) поздоровив її з високою Нобелівською нагородою. Світлана Алексієвич — перший в історії фаховий журналіст (закінчила факультет журналістики Білоруського державного університету 1972 року, працювала в районній газеті «Маяк комунізму» (Берестейська область), потім у мінській «Сільській газеті»), удостоєний Нобелівської премії з літератури. На превеликий жаль, далеко не всі українські журналісти, письменники та інтелектуали готові на сьогодні до виконання вкрай непростої, але надважливої місії «колективної Алексієвич», без чого неможливе духовне очищення нації та протидія моральній катастрофі, що спіткала суспільство. «Совість; пам’ять; людяність; відповідальність» — ці домінанти творчості видатної білоруської письменниці необхідні нам, як повітря. «День» може абсолютно щиро стверджувати, що все це — саме те, про що пише наша газета у кожному числі, на кожній шпальті.