Новини одним рядком:
24 жовтня – концерт за участю барда Юрія Полякова, Маріуполь, Палац культури “Іскра”
24 жовтня – Віктор Морозов виступав на підтримку УКУ (Українського Католицького Університету) у Вашингтоні (США)
30 жовтня – зустріч з ірпінцями Олександром Редичем, Настею Парфенюк, Василем Чернявським у київському КАП “Дом”
3 листопада – концерт гурту «Old Grey Goose International», Київ, Національна музична академія, вул..Городецького, 1-3/11
3 листопада – «Потяг 345: Харків-Сандармох-Харків». Акція до річниці розстрілів в урочищі Сандармох, Харків, Літмузей
6 листопада – концерт гурту «Old Grey Goose International», Полтава, Палац “Дозвілля”, вул..Жовтнева, 58
8 листопада – концерт гурту «Old Grey Goose International», Суми, Палац культури ім..Фрунзе, пл..Горького, 5
Повідомлення від бардів та прихильників авторської пісні та поезії
Листи надсилайте на Email: p_karta@ukr.net, p_karta@mail.ru
Харків – Літературний музей
Листопад у Літмузеї
Щоп'ятниці – збори Кіноклубу в Літмузеї (анонси на сторінці kinoklub_litmuz.livejournal.com)
3 листопада, 16.00 – «Потяг 345: Харків-Сандармох-Харків». Акція до річниці розстрілів в урочищі Сандармох (програма поширюватиметься окремо)
28 листопада, 10.00-18.00 – «Вихідні в Літмузеї»
Виставки
«Григорій Сковорода: мандрівка за щастям»
Постійна експозиція Харківського Літмузею присвячена творчості Григорія Сковороди, українського мандрівного поета і філософа XVIII ст., його міркуванням про щастя.
«“Будемо жити!” (світова література про війни ХХ століття)»
Експонати виставки – це твори світових класиків про війну, артефакти та фото із зони бойових дій на Сході України. Вони створюють атмосферу причетності кожного до сучасної війни в Україні, а також включають трагічне сьогодення у мілітарний контекст ХХ-ХХІ ст.
«Фантастична книга»
Майкл Фарадей говорив про те, що наука виграє, коли її крила розкуті фантазією. Ця думка надихнула на створення простору, де фантастичні мрії та ідеї письменників крокують поряд із справжніми винаходами. У кабінеті шаленого професора КрейзіФорда оселились і книжки фантастів Едгара По, Жуля Верна, Герберта Уеллса, Айзека Азімова, Роберта Хайнлайна, Артура Кларка, і водночас – несподівані наукові факти.
Адреса: м. Харків, вул. Фрунзе, 6 (ст. м. «Пушкінська» або «Архітектора Бекетова»).
Вартість вхідного квитка до музею – 12 грн. 50 коп. (для учнів та студентів – 7 грн ),
екскурсії чи інтерактивної програми – 50 грн. Довідки за телефоном 706-25-79.
Слідкуйте за подіями в Літмузеї на сторінках http://www.facebook.com/groups/lit.museum/ та http://vk.com/litmuzey_club
Потяг 3-4-5 Харків-Сандармох-Харків
ІІІ 1111 V
Акція до річниці розстрілів в урочищі Сандармох
Усесвітньо відомий учений, харків’янин Юрій Шевельов назвав першу столицю 1920‑х років «третім Харковом» – «символом українського урбанізму, здибленої і м’ятежної України».
Але найкращих творців «третього Харкова» на початку 1930-х етапом відправили на Соловки…
В урочищі Сандармох, що на півдні Карелії, 27 жовтня, 1, 2, 3, 4 листопада до 20-річчя жовтневої революції було розстріляно 1111 в’язнів, серед яких 290 українців.
«Четвертий Харків» був «суцільною провінцією» Радянського Союзу.
Сьогодні ми творимо «п’ятий Харків»…
3 листопада 2015 року у день пам’яті репресованих митців відбудуться такі події:
16.00. Зустріч на Театральному майдані. «Березіль» Курбаса.
16.30. Студентський перформанс у драматичному театрі ім. Т. Г. Шевченка / Сумська, 9/
17.00. Вулична екскурсія від «Березолю» до Літмузею.
Зупинка 1: Легендарна Сумська, 13
Зупинка 2: Будинок Саламандри, Шевельов
Зупинка 3: БахчиЧурайский фонтан
Зупинка 4: Година папуги
Зупинка 5: Площа П'яти кутів
18.00. «1920-ті НАЖИВО» у Літмузеї. Вірші читають Сергій Жадан, Ганна Яновська / Фрунзе, 6/
19.30. Біля будинку «Слово»: «Кінець української силабо-тоніки» /Культури, 9/
20.30. Студентський перформанс на площі Свободи.
Вхід на всі заходи вільний. Реєстрація за телефонами: (096) 710 89 07 (Лейла); 095 881 40 88 (Вікторія)
Події в соцмережах: https://www.facebook.com/events/111221039239034/113831798977958/ https://vk.com/event105644009
Суми – сайт КАП “Булат ” http://www.bulatclub.com/frm/index.php?t=1655&p=8563#pp8563
Игорь Добровольский
Посольство США в УКРАИНЕ организовывает тур по Украине группы «OLD GREY GOOSE INTERNATIONAL» (США)
Группа «OLD GREY GOOSE INTERNATIONAL» играет традиционную американскую танцевальную музыку на акустических инструментах; поет песни о любви, труде и жизни с обширного репертуара американского фолка.
Джефф МАК-КИН : аккордеон, гитара, перкуссия
Джефф вырос в музыкальной семье. Один из основателей группы. Играет на банджо, мандолине, скрипке и аккордеоне. Организатор фолк-фестивалей, собирает народные песни и танцевальные мелодии.
Дуг ПРОЦИК: скрипка, фортепиано, аккордеон.
Дуг – универсальный музыкант, преподает музыку, продюсирует музыкальные программы. Выступал по всей территории США, а также в ЕВРОПЕ на фолк-фестивалях.
Эрик РОЛЬФСОН: гитара, мандолина, контрабас
Эрик вырос во Франции, где начал играть ROCK-N-ROLL под впечатлением британских и американских групп. С удовольствием играет традиционную музыку штата Мэн.
Написал пособие о том, как использовать народные песни при изучении американской истории и социальных дисциплин.
Беннетт КОНЕСНИ: гитара, банджо, контрабас
Совсем недавно Беннет создал «Сильвестер Менор» на острове Шелтер, штат НЬЮ-ЙОРК. Ежегодно проводит осенний фестиваль «Урожай и песня».
Более подробная информация размещена на флаэрах.
ЖИВОЙ ЗВУК!!!
ТРАДИЦИОННАЯ АМЕРИКАНСКАЯ ФОЛК-МУЗЫКА.
Концерт в нашем городе состоится 8 ноября в ДК им.ФРУНЗЕ (пл.Горького,5)
Начало 19:00
ВХОД по ПРИГЛАШЕНИЯМ, на которых указаны ряд и место.
Ждём Вас!
ПРИГЛАШЕНИЯ и ФЛАЭРА на концерт группы в АГЕНЦИИ ПРОМОЦИИ СУМЫ (ул.Соборная, 27),
в ДК им.ФРУНЗЕ (пл.Горького,5)
8 ноября - запланирована пресс-конференция в АГЕНЦИИ ПРОМОЦИИ СУМЫ. Начало 16:00
9 ноября - мастер-класс для студентов Сумского высшего училища культуры им.Бортнянского (пер.Гагарина,5)
Начало 13:00 (время уточняется)
Дорогие друзья!
Если у Вас не будет других планов на воскресный вечер, 8 ноября, и Вы пожелаете посетить концерт - звоните мне :)
Хмельницький – Юрій Найда
Доброго дня, шановний Петре Васильовичу. На Ваше прохання коротко повідомляю про результати Х ювілейного фестивалю авторської пісні “Вальс-Бостон”, що проходив у м. Хмельницькому 21–22 жовтня 2015 року в обласному науково-методичному центрі культури і мистецтв.
Традиційно відкриття фестивалю розпочалось піснею О. Розенбаума “Вальс-Бостон”, у виконанні директора та організатора фестивалю Л. Кліпової. Першого дня виступали гості фестивалю, переможці минулих років та члени журі, а саме: А. Шамрай, творчий дует Юрія та Віри Найди, О. Новокшонов, Л. Мазур, Б. Ковальський, А. Степанець та ін.
Журі фестивалю: В. Відоменко, О. Ролдугін, Ю. Найда, А. Шамрай, М. Круть.
Переможці конкурсу у номінаціях:
“найкращий автор” – А. Анзешина (вокал, бандура);
“найкраща пісня” – С. Бродська (вокал, гітара);
“авторська майстерність” – А. Тимчук (вокал, гітара);
“найкращий композитор” – А. Ліщук (гітара, рояль);
“найкращий авторський колектив” – дует “Joint Road” у складі Л. Стаднік (вокал, гітара), Д. Фурман (вокал, скрипка);
“найкращий бард” – О. Кобзаренко (вокал, гітара);
“відкриття фестивалю” – Л. Пшенична (вокал);
“глядацькі симпатії” – Є. Кліпов (вокал), М. Лисий (гітара).
Після оголошення результатів була проведена фотосесія, кава-брейк та галаконцерт.
Запоріжжя – Олена Алексєєва
Наш сайт www.theatre-ap.cc.ua
http://iz.com.ua/zaporoje/83134-zaporozhskiy-solnechnyy-zaychik-stal-modelyu-edinoy-ukrainy.html
Запорожский «Солнечный зайчик» стал моделью единой Украины
62 человека от 8 лет до 21 года собрал VII Всеукраинский открытый детско-юношеский фестиваль-мастерская авторской песни "Солнечный зайчик", проходивший в Запорожье, в Городском дворце детского и юношеского творчества.
Кроме детей и молодежи из нашей области приехали также юные исполнители из Киевской, Харьковской, Днепропетровской, Одесской, Сумской, Полтавской, Хмельницкой, Львовской и Донецкой областей. Об этом "Индустриалке" сообщила художественный руководитель фестиваля, руководитель Театра поэтической песни Елена Алексеева.
- Нынешний фестиваль отличился широкой географией — у нас одновременно столько областей никогда на фестивале не было,- говорит Елена Ивановна. - Была представлена практически вся страна. Самая восточная, Донецкая область была - Славянском и Артемовском. К слову, Артемовск был представлен у нас впервые, как и Львов, и Днепропетровск.
Хочется отметить у детей гражданский уровень, достаточно осознанное отношение к жизни, причем на уровне взаимопонимания и объединения. Песни — достаточно гуманистической направленности.
Так как в этом году у нас много участников, то мы пригласили больше педагогов. Психологи проводили тренинги. Было два гитариста — Борис Бельский (Киев) и Александр Ворох (Киев-Одесса), вокалистки Анна Гайдук (Запорожье) и Руслана Туриянская (Сумы). Мастер-классы по актерскому мастерство и сценическому движению вела Инна Мыленко, по поэзии — сумской поэт Игорь Касьяненко, по режиссуре песни — киевляне Елена Гаджилова, Николай Чернявский и Кирилл Алексеев.
Так получилось, что наши постоянные участники, педагоги-москвичи приехать не смогли. Михаил Гантман, который идейно не согласен с тем, что происходит в России, переехал в Германию. Сергей Рубашкин занят в театральном проекте. Но оба прислали приветствия, Михаил — письменное, Сергей — видео, которые мы показали участникам фестиваля. Это в очередной рад говорит о том, что разногласий с нормальными людьми из России у нас нет, они нас поддерживают, сопереживают.
Был вечер украинского романса и другие концерты и программы. Фестиваль "Солнечный зайчик" не конкурсный, но мы вручили лучшим исполнителям 20 дипломов лауреатов и призеров в разных номинациях на концерте, завершившем фестиваль.
Отметим, что лучшими среди запорожцев стали Михаил Равич, а также его дуэт с Германом Лумповым, Анна Мельникова (все — из кружка авторской песни ГДДиЮТ), Ольга Чикалова (студентка Запорожского музыкального училища имени Майбороды).
Участники из Донецкой области вместе с запорожцами и киевлянкой разучили и спели наш гимн нашего фестиваля "Солнечный зайчик" на украинском языке — получилось очень трогательно. Участнице из Славянска аккомпанировал харьковчанин. Гостям из Львова подпевала киевлянка… Взрослые прекрасно общались на двух языках. Очень здорово — получилась модель единой страны.
…Такой важный для всей Украины…
Николай Чернявский, Киев
25.10.2015
На Всеукраинском детско-юношеском фестивале-мастерской авторской песни «Солнечный зайчик» (г. Запорожье) я оказался впервые. И хотя я был о нем наслышан, хотя мы много лет знакомы, дружим и делимся творческими проблемами и удачами с его организатором Еленой Алексеевой, я даже не представлял себе глубины и плотности фестивальных событий, масштабности и важности фестиваля для всей Украины. А может, и не только для Украины.
Что вообще такое – авторская песня? За более 60 лет ее существования менялись ее жанровые приметы, взаимоотношения с официальной и коммерческой сценами, расширялись ее языки и география распространения. Но «что-то главное», что делает ее уникальным культурно-гуманистическим явлением, не пропало. Известно шутливое определение: «Попса – это когда плохому человеку хорошо, а блюз – когда хорошему человеку плохо». Я бы сказал так: авторская песня – это когда хороший человек делится с другими хорошими людьми. И получает взамен сторицей. Вот примерно так и было на фестивале. Но были и совершенно уникальные черты, как сложившиеся за предыдущие годы, так и возникшие, как мне показалось, прямо сейчас.
За шесть предыдущих лет автору фестиваля, Елене Алексеевой, удалось создать традицию, творческую «матрицу», сочетающую мастер-классы по базовым дисциплинам – актёрскому мастерству, сценической речи, сценическому движению, истории авторской песни, плюс прикладные – психологический тренинг и микрофонный практикум, с индивидуальными занятиями по режиссуре песни, вокалу, гитаре, с уроками в поэтических мастерских, с показательными выступлениями поющих педагогов фестиваля и гостей и с выступлениями наиболее интересных участников. Хотя детские фестивали авторской песни в Украине случались и ранее (хотя бы памяти А.Авагяна в Киеве), такого уровня опыт стал первым.
Созданная «матрица» оказалась устойчивой к неожиданностям. В этом году по личным причинам не смогли быть педагоги из России, - это жаль, я их знаю заочно и очно как мастеров жанра и верных друзей Украины, но отечественная замена им нашлась. Зато детей приехало аж 62 человека – в полтора раза больше, чем в прошлом году. Запорожье и Киев, Харьков и Полтава, Днепропетровск и Сумы, Хмельницкий и Артемовск, Славянск и Львовская область… Два наших родных языка органично сплетались. «Старожилы» и новички, музыканты и поэты, авторы и исполнители, юные барды и рокеры сдруживались, расслышивали и чудесно дополняли друг друга. Мы много слышим от наших политических лидеров: «Украина единая!» - и видим, как зачастую все делается наоборот. А на фестивале не было ни намека на спущенную сверху государственную установку, на партийную заангажированность, не звучало ни одного политического лозунга, но Украина реально была единой.
О новичках и «старичках». Конечно, Запорожье, Сумы и Харьков – делегации уже опытные. А вот Львов, Днепропетровск, Артемовск на фестивале оказались впервые. Отрадно, что неоднократно бывавшие на фестивале ребята из Славянска, вынужденно пропустив фестиваль прошлого года, в этом году приехали вновь и привезли с собой артёмовское пополнение. Ребята и девочки из Славянска и Артемовска шли от «старой школы» - Ю.Визбор, А.Дольский, В.Боков. Очень чисто и честно, но – минимальное гитарное сопровождение, неуверенные голоса, - так хорошо петь друг другу у костра, но фестиваль ведь должен закончиться концертом со сцены? Однако на то и мастерские. Светлой и искренней Кате Рядченко помог аккомпанементом опытный харьковчанин Костя Стадник, неоднократный лауреат «Солнечного зайчика» и других фестивалей. И мощно, очень современно зазвучали 40 с лишним лет написанные слова Валерия Бокова: «Подарите человеку небо, подарите человеку крылья, подарите человеку гордость называться – Человек!» Катя стала призером фестиваля в очень важной номинации – «За верность традициям авторской песни». Костя, который многим новичкам помогал на фестивале, получил специальный приз мастеров – гитарные струны; а с замечательной Сашей Бойко, создающей сейчас клуб песни в Артемовске, мы еще спишемся, у нас есть что сказать и показать друг другу. Львовские парни, наоборот, с авторской песней как с жанром столкнулись впервые, они поначалу искренне считали, что это «самодельная» эстрада, шансон или рок. Но в том-то и дело, что в мастерских работали все вместе – разные города, возраста, уровни мастерства. И когда начинающему львовянину Диме Мациборе подыграл его старший товарищ Святослав Квитко и подпела глубоким, выразительным джазовым голосом киевлянка Аня Белоножко, - все ахнули, насколько его песня изменилась, окрепла, расправила крылья. Диме еще работать и работать над гитарой и словом, но теперь он поверил в себя, в свой потенциал, увидел, что его творческие попытки интересны еще кому-то, расслышал, чем сильны его более опытные сверстники, - в общем, уехал он куда богаче, чем приехал. Собственно, в этом и была цель фестиваля.
О том, что сейчас важно детям. Конечно, их песни - и про любовь, и про странствия, и про поиск себя. Но то, что происходит в нашей стране, все равно стучится в детские сердца пеплом Клааса. Тем более, что у многих погибли близкие – защищая родину или от снаряда во дворе собственного дома. Так вот, нашим политикам стоило бы поучиться у этих детей доброте и мудрости. На фестивале изначально предусматривался диплом за лучшую патриотическую песню. Но в ходе мастерских естественным образом сформировался целый блок призеров и лауреатов с песнями, которые больше подходят не под традиционное определение патриотических – «родину любить, врагов ненавидеть», - а истинно гражданских: «мы – единая страна, страна больна, мы должны ее вылечить, и больше некому, кроме нас». Выражали это ребята очень по-разному, но одинаково неравнодушно.
Виталий Веклич из Каменки-Бугской Львовской области (гитарой на сцене ему помогал Святослав Квитко) готов выстоять в смертельном бою, но очень хочет знать, что это все не зря, что этот бой ради лучшей, праведной жизни:
…Скільки стояти будем ще?
Скільки ту кров безцінну лити?
Не забуваймо, люди, те,
Що ласку в Бога треба заслужити!..
Владислава Лаврушко и Надежда Шевченко из Полтавы на круге знакомства замечательно, очень точно интонируя, спели старую песню Ады Якушевой. А на мастерской признались, что привезли еще одну – на свою мелодию со стихами, случайно найденными в интернете. Их песня «А мне бы помолиться о земле…» стала настоящим гимном любви к родине, доброты и человечности.
В песне московского автора Юрия Лореса «Размышления на 9 мая», написанной задолго до нынешней войны, пронзительно поставлен ставший актуальнейшим на сегодня вопрос: что сильнее, что важнее, - любовь или ненависть? Лорес принадлежит к тому меньшинству нынешних россиян, которые считают агрессию против своих братьев не просто недопустимой, но и такой, что способна вернуться и разрушить собственный дом: «Если люди не любят друг друга, очень просто стрелять по своим». На круге знакомства эту песню спел 12-летний Миша Равич из Запорожья. А на заключительном концерте ею заставил задуматься 20-летний сумчанин Андрей Ермоленко.
В песне Анастасии Иваховой из Хмельницкого скорбь о погибшем брате поднялась до фольклорной высоты:
…Я ж тебе просила, я ж тебе благала:
«Та не йди, рідненький, на ту війну», -
А вона ж, проклята, взяла в мене брата…
Най нікого більше не забира!..
Песня Вячеслава Сердюченко из Днепропетровска оказалась самой непростой в этом ряду. Не только потому, что написана в стиле рэп, который подразумевает сложную игру ритма, созвучий и образов, но и потому, что в ней больше вопросов, чем ответов. Но когда после круга знакомства Виталий Веклич сказал: «Та ми ж з ним про одне й те саме говоримо…» - сомнения в том, что она будет понята, отпали:
…Тут нет врага. Тут все свои.
Но когда смотришь, жалко:
поссорили народ.
У них раз в год
стреляет палка!
Стреляет метко в землю –
вон трещина идет…
А я уйду по проводам вперед –
где нету лжи, и где растает лед.
О творческих программах мастеров и гостей фестиваля. Думается, они стали открытием не только для детей, но и для сопровождавших их руководителей. Вечером в пятницу замечательный исполнитель из Сум Руслана Туриянская показала 50-минутную программу старинного украинского романса 17-18-начала 19 века. Казалось, что ее серебряный голос поднял слушателей на такую высоту, что выше и быть не может. Но вышедший вслед за ней лауреат международных конкурсов гитаристов киевлянин Борис Бельский разыграл вместе с залом «финал чемпионата мира по гитаре Франция-Аргентина», где прозвучало 10 блестящих композиций, а счет определялся по громкости аплодисментов, - неважно, кто победил, но это было здорово! Днем в субботу он же помогал Елене Алексеевой в концерте-презентации нового диска «Печать забытого родства», где ее высокопрофессиональное исполнение открыло детям Александра Вертинского, Иосифа Бродского, Арсения Тарковского, Александра Галича. И ближе к вечеру его же гитара создавала музыкальный ряд моноспектакля актера киевского Театра драмы и комедии на Левом берегу Петра Миронова «Василь Стус: Чорний птах з білою відзнакою». Об этом моноспектакле стоит сказать особо. Петр Миронов не сыграл – прожил трагическую и прекрасную судьбу замученного в советских лагерях украинского поэта и правозащитника. Между прочим, детство и юность Стуса прошли в Донецке, но такого богатого украинского языка, каким щедро льется его поэзия, не услышишь ни от кого из тех, кто ныне величает себя ревнителями всего украинского. И это тоже было открытием для участников фестиваля, тоже утверждало в их сердцах образ единой Украины. А сам Петр Миронов после спектакля говорил, что такое участие, такой душевный отклик от зрителей он редко где встречал.
Особым событием стал литературно-музыкальный вечер «Не стараясь угодить…» по творчеству Булата Окуджавы в конце субботнего фестивального дня. Полуторачасовая цельная программа, 36 песен и стихов, треть из которых – наравне со взрослыми – исполняли дети из разных городов. Среди лучших запомнились запорожцы Герман Лумпов и Миша Равич с драматическим диалогом «Дерзость, или разговор перед боем», и – без скидок на возраст! – «Молитва Франсуа Вийона» в исполнении 9-летней киевлянки Леры Лысенко (назавтра за эти песни ребят отметили лауреатскими дипломами). Может быть, именно благодаря этому участию, и еще тому, что написанное полвека назад оказалось очень современным, у детей окончательно сложился образ авторской песни в окуджавском понимании: сочиненная думающими людьми для думающих людей, имеющая смысл не спора, но противовеса массовой культуре. Удивительное дело: после чрезвычайно плотного по информации и долгого – с 8 утра до 10 вечера – фестивального марафона у детей еще хватило сил и желания продолжить песенное общение в общежитии…
О руководителях делегаций. Те из них, кто попали на фестиваль почти случайно, согласившись сопровождать детей, сами открывали для себя авторскую песню и готовы были учиться наравне с детьми. Те же «поющие руководители», кто, как харьковчанка Ирина Федорова и киевлянка Елена Лысенко, много лет работают с детьми, могли бы проводить некоторые занятия наравне с мастерами фестиваля. Роднили их всех неравнодушие и любовь к детям. Не было такого, чтобы кто-то из них выпрашивал диплом для «своих»; зато благодаря их настойчивости никто из детей не оказался нерасслышанным. Врученный на финальном концерте Елене Лысенко диплом «За воспитание детей в духе гуманизма и высокой культуры посредством авторской песни» стал благодарностью всем руководителям детских песенных клубов и кружков, - кто приехал и кто не смог приехать.
Конечно, я еще многого и многих не назвал. Но это не беда, - была бы возможность приехать через год и вместе с Сашей Ворохом, Еленой Гаджиловой, Борей Бельским, Русланой Туриянской, Игорем Касьяненко и другими мастерами помочь Елене Алексеевой и ее замечательной команде провести следующий песенный фестиваль, такой важный для всей Украины. А может, и не только для Украины.
Дніпропетровськ – Тимофій Хом’як
http://artvertep.com/news/25228_Doda%D1%94mo+ideologichnoi+zbroi%3A+gurt+VERTEP+prezentuvav+suchasnij+geroichnij+videoklip+POBRATIM.html
Усім нашим в Небесному і земному війську присвячуємо!
Гурт "Вертеп" - «Побратим» (official video): https://www.youtube.com/watch?v=oS_ng9Arm5k
Закачати офіційний реліз, радіо-версії (wav & mp3), офіційне відео (mov) – http://www.ex.ua/767832390761
Кіноверсія відео "Побратим" -
https://www.facebook.com/VertepGurt/videos/vb.129744873731982/1026933474013113/?type=2&theater
Прослухати аудіо – https://soundcloud.com/tim_artvertep/vertep-pobratym-official-2015
Прем`єра нової пісні гурту «Вертеп» та однойменного музичного відеофільму «Побратим» відбувається після кількох десятків її концертних виконань на Донбасі. Співали-презентували пісню від Маріуполя до Артемівська для українських військових та для мешканців звільнених міст влітку-восени 2015 року. Пісня, ще в "демо-версіях", передавалась на блок-постах і у військових частинах від музикантів гурту нашим воякам «блютузами» та "флешками" - так народжувалась сучасна народна Героїчна пісня Донбасу!Текст пісні «Побратим» написала Галина Савчук – мама українського Героя, бійця батальйону «Дніпро-1» Андрія Савчука, який загинув під Іловайськом наприкінці серпня 2014 року. Пісня стала Присвятою усім українським героям, які віддали своє життя захищаючи Україну від російського фашизму у війні на Донбасі в 2014-2015 роках!
Суми – Юрій Ош (Геннадій Костенко)
ПРЕЗИРАЮ
Презираю «верхи»,
что меня презирают.
Презираю «низы»,
что спокойно взирают,
как пануют «верхи»
в одураченном крае.
Лишь осталось ещё
презирать втихомолку
самого и себя,
но… всё это без толку,
если зубы покласть
доведётся на полку…
ДУРАК
Прежде был я ишак,
что работал на славу державы,
а теперь я дурак,
потому как на бизнес лукавый
я тружусь за копейки,
как феллах в тюбетейке,
и живу, словно в коме
или просто в дурдоме.
АПОКАЛИПСИС
Земля раздавлена сполна…
Лишь комарьё несётся роем.
На всей планете – тишина.
Людей осталось только двое.
Но эти двое – он, она
в любви венчанном ореоле.
А в небе царствует луна,
княгиня словно на престоле.
Пусть будет завтра и потом,
всё по веленью Саваофа,
любовь не смоет и потоп,
и не раздавит катастрофа.
И если Богом будет дан
совет по вещему Завету,
они, как Ева и Адам,
возобновят свою планету.
УШЛА
Она ушла,
оставив недопитым
бокал вина…
И белых роз букет,
как символ
недоигранной сюиты,
ещё дрожал
немым ответом: «Нет…»
Кіровоград – сайт http://tusovka.kr.ua/news/2015/10/28/oleksandr-lomovskii-ide-z-visotskim-po-zhittju
Олександр Ломовський йде з Висоцьким по життю
28.10.15
Днями у рамках роботи «Музичної вітальні» в експозиційному залі Кіровоградського обласного художнього музею відбувся ювілейний творчий вечір Олександра Ломовського «З Висоцьким по життю», присвячений 55 –річчю з дня народження поета і музиканта, голови Громадської організації «Театр авторської пісні» Олександра Ломовського з Долинської.
На захід завітали друзі, знайомі та шанувальники авторської пісні не тільки з Кіровоградщини, а також з інших міст України. Розпочався вечір вже традиційно з колективного виконання пісні Олега Мітяєва «Как здорово, что все мы здесь сегодня собрались».
Згодом звучали пісні легендарного поета, актора та музиканта Володимира Висоцького. Саме у виконанні ювіляра звучали пісні Володимира Висоцького: «Высота» (1965), «Я не люблю» (1969), «Кони привередливые» (1972), «Баллада о любви» (1975) та ін. З любов’ю, теплотою та повагою Олександр Ломовський приймав поетично-пісенні подарунки всіх гостей святкового вечора: своїх друзів, колег, музикантів. Музично –пісенне дійство відбулося на одному диханні, в теплій та зворушливій атмосфері. І на завершення творчої зустрічі, по традиції, гості зробили спільну світлину на згадку з ювіляром. Співробітники Кіровоградського обласного художнього музею долучаються до вітань Олександру Ломовському та зичать йому козацького здоров’я, творчого натхнення, миру та добробуту.
Завідувач відділу науково – просвітницької роботи Кіровоградського обласного художнього музею Олена Степанок
Суми – Петро Картавий
Звіт до 50-річчя моєї співпраці із бардами
У 60-ті роки 20-го століття молодь любила співати колективно. Спів – природний стан людини і сприяє спілкуванню. Дівчата співом приваблювали хлопців і навпаки. Тоді популярними були народні пісні та пісні з кінофільмів. Цей період відомий як “відлига”, а серед митців – “шістдесятництво”. У ті ж часи набула популярності самодіяльна (авторська) пісня. Це була творчість інтелігенції, коли інженери, вчені, лікарі, вчителі та студенти співали під гітарний або інший інструментальний супровід. Ті, хто стояв біля джерел АП, співали не за славу чи гроші, а щоб висловити те, що боліло або радувало душу. Їхні пісні записували на магнітофонну плівку і розповсюджували серед знайомих.
Уперше концерт бардів відвідав у кінця жовтня 1965 року в Севастопольському приладобудівному інституті, де вчився на 1-му курсі вечірнього факультету. У неділю актову залу інституту заповнили студенти та молоді викладачі, а почуте вражало розкутістю думок і нестандартним мисленням. В основному співали чужі пісні, при цьому виконавці не завжди знали, хто автор пісні. Запам’яталася пісня, де севастопольський автор співав: "Граф Тотлебен без фуражки - очень холодно ему". Тут – про пам’ятник інженер-генералу, організатору оборони Севастополя у 1854-1855 роках. Концерт проводив клуб туристів «Гермес», бо клуб самодіяльної пісні «Барди і менестрелі» організували в інституті тільки у 1968 році.
Барди піснями зачарували мене, тому далі відвідував їхні концерти. Мандруючи Кримом, слухав пісні у виконанні приїжджих туристів. У походи запрошували тих, хто знав багато пісень. Туристи запам’ятовували слова і манеру виконання, щоб потім співати самим. На зльотах туристів та змаганнях із орієнтування співали разом біля вогнищ.
Після Севастополя, працюючи у Білій Церкві та Києві (1972-1976 роки), у походах, концертах та фестивалях слухав бардівські пісні. Із квітня 1977 року почав проводити концерти бардів у Сумах, спочатку під егідою клубу книголюбів, а потім клубу туристів. Готуючись до вечора, присвяченого творчості Булата Окуджави, зустрівся з бардом у грудні 1977 року на його квартирі в Москві. У березні 1978 року зустрівся з Володимиром Висоцьким, який три дні виступав у Сумах.
1988 року організував сумський клуб авторської пісні “Булат”, а 1989 року фестиваль “Булат”, якими опікувався до 1991 року. Для збереження творчого потенціалу бардів України у 1993, 1996, 1999 роках координував три всеукраїнські фестивалі. У 2001–2003 роках провів у Сумах три фестивалі української авторської пісні «Українська Хвиля».
Для єднання спільноти бардів України, крім оргроботи, самотужки опанував ази журналістської і літературної праці. Осінню 1997 року написав брошуру "Авторська пісня – як явище культури". Далі самвидавом випустив кілька брошур та уклав книгу адрес клубів, фестивалів, авторів, виконавців та організаторів авторської пісні України, яку 2000 року видали у Вінниці. У 2009-2014 роках видавництво “МакДен” (Суми) надрукувало три книжечки та брошуру, скомпонованих мною.
Із листопада 1998 року, на благодійних засадах, видаю «Літопис авторської пісні України», який до січня 2014 року називався “бюлетень”. Згідно закону від 16.01.2014 назву “інформаційний бюлетень” потрібно було реєструвати. До 15-річчя заснування у 2013 році видав спецвипуск бюлетеня №40 (266). Літопис електронною поштою розсилаю у 600 адрес.
На сайті www.bardlitopys.sumy.ua/ розміщено літописи за 1998-2015 роки, новини, довідники, записи авторських пісень, вірші, статті та книги про долю В.Івасюка. На сайті розміщена моя книга "Сучасна українська авторська пісня", брошура "Авторська пісня – як явище культури", брошура "Із досвіду створення середовища шанувальників авторської пісні", а також книги про сирітство та про вроджене чуття Віри.
Рубрика – «Поетична сторінка»
ИГОРЬ КАРАМНОВ
Я РОДИЛСЯ ПОЭТОМ !
Я родился поэтом!
Я поэтом умру
не обыденным летом,
а в лихую пору.
Будут пули, снаряды,
словно чудища вой,
и любви серенады -
над моей головой.
Моря зыбь или волны
тоже будут, любя,
и симфонией полон
лунный свет, зыбь дробя,
и – предгорья Кавказа,
ожиданье грозы,
что смывает заразу
с виноградной лозы,
леденящие страхи,
хворь с трудяги-души
и ненужные ахи…
Если жив – напиши
не про то, что под илом,
хоть когда-то цвело,
не про то, что пусть мило,
а про то, что зажгло!
Смерть не мята, но клята,
убивая, гостит…
Умирая, как клятву,
подарю ей в горсти
свой огонь, что не гаснет,
всё, что надо, творит!
Для огня смерти кастинг?
Смерть – как хворост – сгорит!
17 октября 2015 г.
Рубрика – «ЗМІ про митців»
Пісні українського духу
Упродовж двох вечорів у Києві виступали переможці Всеукраїнського фестивалю «Червона рута-2015»
http://www.day.kiev.ua/uk/article/kultura/pisni-ukrayinskogo-duhu
Ірина Сікорська
«День», 28 жовтня, 2015
Концерти відбувалися на сцені Київського муніципального театру опери і балету для дітей та юнацтва. Молоді вокалісти виступали в супроводі симфонічного оркестру і хору театру із залученням сесійних музикантів (клавішні, соло- й бас-гітари, ударні), виконали неповторні композиції Володимира Івасюка та легендарні пісні Української повстанської армії (в авторському опрацюванні відомого львівського композитора Романа Мельника, який минулої весни передчасно відійшов у кращий зі світів).
Фактично вперше у Києві на великій оперній сцені прозвучали пісні часів визвольних змагань та боротьби за незалежність України, співані в лісових хащах чи при ватрі (власне, одна пісня саме так і називалася — «При ватрі»! — її чудово проспівала 10-річна дипломантка «Червоної рути-2015» Мар’яна Слюсар із села Студена на Вінниччині), та великий масив популярних і маловідомих пісень Володимира Івасюка в талановитому сучасному оркестровому «вбранні».
У вересні далекого 1970 р., тобто рівно сорок п’ять років тому, на Чернівецькому телебаченні вперше транслювали легендарну нині пісню 21-річного композитора Володимира Івасюка «Червона рута», що перевернула уявлення про сучасну естраду, покотилася світами, швидко заполонила терени СРСР, сміливо перейшла кордони «залізної завіси», що відділяли країну від цивілізованого світу, й невдовзі стала гімном світового українства... Але далеко не всі сьогодні знають, що ця композиція стала результатом кількарічної копіткої праці автора (вивчення народних легенд, опрацювання фольклорних збірок, пошуки в них потрібної інтонації). У творчості В. Івасюка органічно сплелися південноукраїнська наспівність (мама його була родом із Херсонщини, співала багато пісень) й вибагливі західноукраїнські ритми (народився й початкову освіту здобув на Буковині). А нескорений дух передав йому тато Михайло Григорович, який зазнав репресій і скуштував тюремної баланди за пресловутий «націоналізм»! Розквіт творчості В. Івасюка припав на застійний морок, тож єдиним дозволеним прихистком (і виявом) українськості залишалася пісня, і він вивів її на недосяжний і досі рівень. Підняв на п’єдестал і змусив мало не весь світ співати українською.
Пісні УПА зовсім недавно ще були надбанням усної народної творчості на Західній Україні, проте й зараз ще не стали надбанням широкого загалу. Четвертий том «Української музичної енциклопедії» з фундаментальною статтею «Повстанські пісні» Оксани Шевчук лише готується до друку... а поміж тим вони (як засвідчив концерт) є напрочуд актуальними сьогодні.
Фактично всі пісні (як героїчні, так і ліричні), овіяні ореолом їхніх творців, передають силу і незламність українського духу й соборності нашої Вітчизни. Аранжування Р. Мельника стало тим драматургічним «цементом», що об’єднав окремі номери в цілісну програму патріотичного спрямування, надав їм симфонічної звучності завдяки розлогим оркестровим вступам, грі тембрів, поліфонічним переплетінням, використанню різної (джазової та рок-) стилістики, у поєднанні з елементами академічної музики різних епох і стилів тощо.
Роман Мельник народився на Закарпатті в патріотичній родині, багато членів якої брали безпосередню участь у визвольних змаганнях. Музичну освіту він здобував у Київській десятирічці, Івано-Франківському музичному училищі та Ленінградській консерваторії як блискучий фаготист. Від 1985 р. він жив і працював у Львові: був артистом оркестру оперного театру й філармонії, викладачем Львівської музичної десятирічки та ін. Зробив вагомий внесок в українську культуру: в його доробку понад 500 творів, з-поміж яких — балет «Прозрій!», музика до театральних вистав («Вибори» й «Новорічна вистава»), оркестрово-інструментальні композиції, зокрема фантазії на теми українських пісень, пісень The Beatles, попурі на пісні В. Івасюка тощо. Та найбільшу кількість становлять обробки пісень: українських народних, зокрема колядок, стрілецьких і пісень УПА, а також Я. Барнича, О Білаша, І. Білозіра, В. Івасюка, В. Михайлюка, М. Скорика та ін. Лауреат першої «Червоної рути-89» у складі гурту «Млин» Р. Мельник написав близько 100 пісень для конкурсантів фестивалю (чого вартий лишень «Білий вовк на червонім снігу» на вірші В. Цибулька!), з якими вони здобули популярність і визнання. Упродовж 2007—2012 рр. Мельник зосередився на національно-патріотичній тематиці, створював музику для концертних програм гурту «Соколи», капели «Трембіта», хору «Дударик» та ін. Ще 2006-го він здійснив інструментальний варіант популярної повстанської пісні «Лента за лентою», синтезувавши в ній риси похідного маршу й болеро. 2009 року на вірші львівського поета Івана Пазина було створено цикл героїчних оркестрових мініатюр («Передмова до героїки», «Бункер», «Дух воїна», «Слався!» та ін. — у концерті текст читав Герой України Анатолій Паламаренко). Навіть у страшному сні не могли автори тоді уявити, що їхні пісенні дітища стануть напрочуд актуальними і звучатимуть у пам’ять про загиблого у серпні 2014 р. під Іловайськом поетового сина Тараса. «Лебединою піснею» Р. Мельника стала пісня з промовистою назвою «Побратими», створена наприкінці 2014 року — як безпосередній відгук на події на Донбасі. Лиш оркестрову версію композитор зробити не встиг...
Авторські й аранжовані пісні Романа Мельника виконали юні лауреати фестивалю «Червона рута-2015», нещодавно проведеного у прифронтовому Маріуполі: Уляна Ольгіна (м. Калинівка Вінницької обл., Друга премія), Юлія Бусько (Львів, Третя премія), Ізабелла Іващенко (м. Ніжин Чернігівської обл., Третя премія), Антон Якубовський (Друга премія) і Дар’я Деркач (Перша премія) із Запоріжжя та Діана Шевчук (село Буяни на Волині, Перша премія) — порівняно з виступами в Маріуполі вони продемонстрували явний прогрес у вмінні триматися на сцені, вокальній майстерності, сценічному русі (приємно, що молодь не почиває на лаврах, а рухається вперед), — пропустили пісні через серце й душу, і це не могло не знайти палкий відгук у вдячної публіки. Особливо зворушливо прозвучала «Колискова для Оксаночки» (молодша сестра композитора Оксана Івасюк була присутня в залі). Чудово звучали оркестр (диригенти Сергій Голубничий і Назар Якобенчук) і хор (хормейстер — Анжела Масленнікова), тішив око барвистий задник (художниця — Людмила Нагорна), чітко спрацював режисер концертів Віталій Пальчиков.
Безпосередності й щирості концерту додав відомий Кирило Стеценко — багаторічний голова журі фестивалю. Він розпочинав кожен вечір власною фантазією на три відомі твори: «Ще не вмерла...», «Многая літа» та «За Україну...», а також провадив жвавий конферанс, що додавало програмі урочистості й водночас тримав публіку. А завершальним акордом став виступ дитячого фольклорного ансамблю «Дай, Боже!» — патріотичного й зворушливого завдяки малесеньким артистам. Тож гімн «Боже великий, єдиний» зал і присутні на сцені виконували з величезним піднесенням. Непогано було б, щоби пісні ці нарешті увійшли в чати наших FM-станцій та були записані на СD (для цього директор «Червоної рути» Тарас Мельник запропонував оголосити збір коштів).
Леґенда української рок-музики – у Варшаві
Сайт газети “Наше слово” http://www.nasze-slowo.pl/
Ірина Колодійчик ■ КУЛЬТУРА ■ №37, 2015-09-13
«З вашої пісні „Вона” я почав вивчати українську мову», – зізнався Тарасові Чубаю після концерту у Варшаві, присвяченому Дню Незалежності України, 35-річний поляк.
Саме ця пісня в одному з нещодавніх інтернет-голосувань, де голосували не тільки мешканці України, стала найкращою українською піснею за останні 25 років. Цей музичний хіт написав український поет Кость Москалець 25 серпня 1989 р. у Львові. У момент написання автор виступав у львівському театрі «Не журись!», а надихнула його арфістка Аліна Бжезінська-Лазоркіна, яка тепер проживає в Шотландії. Український хіт року, який за популярністю зрівняється хіба що з «Червоною рутою» Володимира Івасюка, увійшов до другого альбому гурту «Плач Єремії». Альбом мав назву «Най буде все як є…». У січні цього року «Плач Єремії» великим концертом у Львівському оперному театрі відзначав 25-річчя своєї діяльності.
Леґендарність Т. Чубая для української культури не треба підтверджувати. Крім пісні «Вона», серед найбільш відомих є ще «Ти втретє цього літа зацвітеш», «Я піду в далекі гори» або «Коли до губ твоїх», які вражають своїм ліризмом кожного, хто хоча б раз у житті їх прослухав. Численна публіка, яка на святкування Дня Незалежності прибула до Форту Сокольницького у Варшаві, свою вдячність висловила в гарячих оплесках леґендарному львівському музикантові.
Т. Чубай – наступник творчості свого батька, поета і представника львівського андеґраунду 70-х рр. Грицька Чубая. Інспірацією для батька служила польська музика і література. «На мене найбільше вплинула та польська музика, яку слухав мій батько. Перш за все, Чеслав Нємен – один з тих польських музикантів, який своєю творчістю показав мені шлях у музиці і „переконав” мене, що слід співати саме поезію. Музика Чеслава Нємена мала великий вплив не тільки на мого батька, а й на батькового друга, музиканта-барда Віктора Морозова, який тепер є моїм другом. Це надзвичай щира музика 80-х років, чесна і вартісна. Особливо пам’ятаю альбом „Niemen Aerolit” і композицію „Dziwny jest ten świat”».
Конкретні події 24 серпня 1991 р. Т. Чубай пригадати не зміг, бо сказав, що фактично незалежність у Львові почалася набагато швидше, оскільки синьо-жовтий прапор був вивішений на Львівській ратуші ще перед офіційним «Актом проголошення незалежності України», хоч радянська міліція і служби КДБ ще діяли в місті. А також сказав, що він гаряче вірить, що звичайні українці та українські митці силою своєї діяльності здатні відстояти право на свою мову і культуру і протистояти експансії «руского міра».
Нагадаю слова пісні Костя Москальця, яку за словами Віктора Морозова Тарас Чубай
із гуртом «Плач Єремії» зробили шлягером. Упорядник
ВОНА
Завтра прийде до кімнати
Твоїх друзів небагато,
Вип'ємо холодного вина.
Хтось принесе білі айстри,
Скаже хтось: "Життя прекрасне",
Так, життя прекрасне, а вона...
А вона, а вона
Сидітиме сумна,
Буде пити, не п'яніти
Від дешевого вина.
Я співатиму для неї,
Аж бринітиме кришталь,
Та хіба зуміє голос
Подолати цю печаль?
Так вже в світі повелося,
Я люблю її волосся,
Я люблю її тонкі вуста.
Та невдовзі прийде осінь,
Ми усі розбіжимося
По русифікованих містах.
Лиш вона, лиш вона
Сидітиме сумна,
Буде пити, не п'яніти
Від дешевого вина.
Моя дівчинко печальна,
Моя доле золота.
Я продовжую кричати,
Ніч безмежна і пуста...