Новини одним рядком:
19 жовтня – ювілейний концерт Олександра Лазарєва, "Криворожское счастье", м.Долинська, ПК ім..Артема
22-26 жовтня – 3-й міжнародний арт-фестиваль "ОДНА МАЛЕНЬКАЯ СВЕЧА" у Києві
24 жовтня – презентація книги Лариси Дешко «Основа. Каразіни» у Харківському Літературному музеї
25 жовтня – концерт бардів у Кривому Розі, “Веселий Роджер”, вул..Революційна, 36
26 жовтня – день народження Олександра Смика, автора пісень із Тернополя
28 жовтня – благодійний марафон сумського КАП “Булат” для підтримки 15-го батальйону оборони м.Суми
30 жовтня – концерт Володимира Губернського, Київ, салон "Арт-віжен" (Буд. художника, 5 поверх, вул. Артема, 1-5)
1 листопада – Тетяна Яровиціна (поезія) та дует Юлія Вітранюк - Ольга Зікунова, Київ, вул. Набережно-Корчуватська, 92
4 листопада – концерт польського барда Лукаша Ємьоли у Луцькому районному будинку культури, Ковельська, 56
6 листопада – презентація альбому гурту OT VINTA "ПІЛОТКА" та книги Юрія Журавля "Карикадурка", Київ, клуб «Sentrum»
Дмитро Павличко
Пора перемагати!
Скажіть мені, брати, незламні патріоти,
Чому сьогодні ви не в партії одній?
Чому, немов кроти, у власні нори й гроти
Ви зачиняєтесь, як треба йти на бій?
Скажіть мені, чому ви стоїте не разом
Під прапором своїм, що облетів світи,
Чому брехливе скло не ріжете алмазом
Своєї єдності і віри, й чистоти?
Коли ж, як не тепер, зібратись нам докупи,
Поцілувати степ, де вся земля в крові,
Покинути свої партійні шкаралупи
І стати при одній-єдиній булаві?!
Незгасно дивиться з донецької пожежі
На Україну смерть —
московська люта бронь.
Виходьмо їй навстріч як рідні збройні стежі,
Як нашого життя безсмертного вогонь!
Нас кличе в бій УПА й Тараса вічна зброя,
Донеччини зола, луганська чорна згар,
На нас чекає Крим, від Ялти до Джанкоя,
Укритий стогоном скатованих татар.
Звитяги дух живий, він ходить поміж нами,
Чужі кричать йому, що влади в нас нема;
Самі ж до влади пруть,
пролазять тарганами...
Спиніть же їх, брати — це йде стара чума!
Єднатися пора, пора перемагати,
Тлумити Путіна в нещадній боротьбі,
Та і в собі палить всі межі та загати
Вождівства клятого — в собі, в собі, в собі!
19.10.2014, Конча-Озерна.
Опубліковано в газеті “Голос України” 25.10.2014
Повідомлення від бардів та прихильників авторської пісні та поезії
Листи надсилайте на Email: p_karta@ukr.net, p_karta@mail.ru
Київ – Анна Калита
Бард-афишка на конец октября и начало ноября.
22-26 октября Третий Международный арт-фестиваль "ОДНА МАЛЕНЬКАЯ СВЕЧА" (памяти Юрия Крыжановского).
ЖЮРИ: Владимир Гутковский (Киев, председатель), Татьяна Громова (Санкт-Петербург), Виталий Ковальчук, Андрей Костинский (Харьков), Татьяна Шеина (Минск), Таня-Мария Литвинюк, Артем Сенчило, Евгения Бильченко, Валерий Сазонов, Виктор Нагорный (Киев). https://www.facebook.com/events/673155399446852/?ref=notif¬if_t=plan_user_invited
30 октября в 19:00 в салоне "Арт-вижен" - Владимир Губернский с сольной программой "Карнавал"
https://www.youtube.com/watch?v=wXKglL3Sv20
31 октября в клубе авторской песни "Арсенал" (Киев) в 19-30 состоится концерт Елены Грицюк (Чернигов) при участии Татьяны Домиловской. Приходите!
31 октября 2014 в 19:00 малый зал ДК Украина (г.Киев) джазовый концерт, посвященный Фрэнку Синатре!
Заказ билетов по тел.(044) 331-23-64.
http://fiesta-club.net/index.php/koncerts/anons/348-cherno-beliy-jazz-posvyachennyj-frenky-synatre-31-10-2014
1 ноября в клубе Арсенал в 16-00 будет Leonid Tverskoy Кто-то помнит его по КТДУ (а кто-до даже вспомнит что это Клуб Туристов Дома Ученых... с клубом песни Костер), по походам, по Крещатику 80-х. Многие слышали у костра, в электричке и мало кто на сцене. Был организатором первых слетов КСП на Среднем Западе(США), но мало кто знает о его стихах и песнях. С недавнего времени начал от случая к случаю показывать авторские произведения - на слетах и небольших концертах в США и Канаде. И вот теперь дебют в родном Киеве.
1 листопада Творчий вечір Тетяни ЯРОВИЦИНОЇ (поезія) та співочого дуету Юлії ВІТРАНЮК та Ольги ЗІКУНОВОЇ (ансамбль "ЯВОРИНА")
http://grinvitall.io.ua/ Адреса: Київ, вул. Набережно-Корчуватська, 92.
www.facebook.com/events/1576945519200256/?ref=notif¬if_t=plan_user_invited
Харків – Літературний музей
Листопад у Літмузеї
Щопонеділка та щосереди, 19.00 – Клуб фольклорного співу.
Щоп’ятниці, 19.00 – збори Кіноклубу в Літмузеї (анонси на сторінці kinoklub_litmuz.livejournal.com)
18 листопада, 18.00 – творчий вечір харківського поета Іллі Риссенберга «РЕВОЛЮЦІЯ»
Постійні експозиції
«Григорій Сковорода: мандрівка за щастям»
Постійна експозиція Харківського Літмузею присвячена творчості Григорія Сковороди, українського мандрівного поета і філософа XVIII ст., його міркуванням про щастя.
Виставки
«Музейон: цікавіше, ніж просто література» (виставка триватиме від 30 серпня до 25 листопада). Виставка в розважально-освітньому центрі «Книга» покликана зробити так, щоби слово «школа» не навіювало неприємних асоціацій, повʼязаних із нудьгою, зубрінням, бажанням «злиняти» з уроків, і щоби довгі списки літератури для обовʼязкового прочитання натхненно сприймались як можливості для нових відкриттів. Простір виставки – стилізація шкіл різних країн, що існували від античності до сучасності. На цю ідею надихнув Александрійський Музейон – антична школа‑музей, по суті – перший університет. У нашому «Музейоні» ви зможете навчитися аналізувати твори української та зарубіжної літератури. Завітайте до Літмузею і станьте експертом з цікавого літературознавства!
Адреса: м. Харків, вул. Фрунзе, 6 (ст. м. «Пушкінська» або «Архітектора Бекетова»).
Вартість вхідного квитка до музею – 10 грн. 50 коп. (для учнів та студентів – 5 грн. 50 коп.),
екскурсії чи інтерактивної програми – від 15 до 45 грн. Довідки за телефоном 706-25-79.
Слідкуйте за подіями в Літмузеї на сторінках http://www.facebook.com/groups/lit.museum/
та http://vk.com/litmuzey_club
Луцьк – сайт http://www.volynnews.com/news/society/u-lutsku-kontsert-polskoho-barda/
У Луцьку – концерт польського барда
Генеральне Консульство Республіки Польща в Луцьку запрошує усіх охочих на концерт польського барда Лукаша Ємьоли.
Лукаш презентуватиме свої пісні для лучан та гостей міста 4 листопада.
Концерт відбудеться у Луцькому районному будинку культури за адресою: вулиця Ковельська, 56.
Початок концерту: 19:00.
Вхід вільний.
Суми – сайт КАП “Булат”
http://www.bulatclub.com/frm/index.php?t=1617&p=8426#pp8426
12-го ноября в библиотеке им. Т.Г. Шевченко
состоится концерт
Александра ВОРОХА (г. Киев)
Ждём Вас
12 ноября
Центральная городская библиотека им. Т.Г. Шевченко
ул. Кооперативная, 6
Начало в 18:00
На концерте предусмотрен благотворительный взнос
Александр ВОРОХ
Автор-исполнитель песен, фотограф
Родился 14 апреля 1983 года в Киеве.
Первую песню написал в 9 лет, с тех пор эта зараза становилась все сильнее и сильнее.
В 1996 году закончил музыкальную школу по классу гитары, а с 2002-го по сей день занимаюсь вокалом.
1999 год - первый фестиваль авторской песни "Чумацький Шлях" памяти Александра Авагяна, потом - Всеукраинский фестиваль авторской песни. Сколько их еще было...
2000 год - впервые появился в клубе авторской песни "Арсенал", окончательно придя туда осенью 2002 г. Спасибо Александру Королю и Довлету Келову за то, что в меня поверили.
За период с 2000 до 2012 гг. дал огромное количество концертов как сольных, так и с любимыми авторами и исполнителями, а также сборных. После многолетней борьбы с собой и собственными песнями начал оставлять следы на фестивалях:
Дипломант Всероссийского фестиваля авторской песни "Платформа-2012" на Мастрюковских озерах (Старый Грушинский)
Дипломант Международного фестиваля авторской песни "Булат" (2005 г., Сумы)
Дипломант Всеукраинского фестиваля авторской песни "Звуки поэзии" (2005 г., Винница)
Лауреат Международного фестиваля авторской песни "Срібні струни" (2005 г., Черкассы)
Лауреат Международного фестиваля авторской песни "Киевская Русь" (2006 г., Киев)
Лауреат Международного форума "Дни авторской песни" (2009 г., г. Гомель)
Обладатель Гран-при Международного фестиваля авторской песни "Вагант" (2005 г., Днепропетровск)
Активный член оргкомитета фестиваля авторской песни "Остров" им. Довлета Келова.
Регулярный участник одного из любимейших фестивалей АП "Лесная Фиеста" (Боярка). В последнее время там вместе с молодыми коллегами по цеху пробую себя в качестве мастера.
Летом 2005 г. записан первый альбом "Осень летит в Париж..."
Весной 2009 г. совместно с Алиной Михайлюк выпущен альбом "Боковая полка"
4 апреля 2011 г. запустил в Киеве концертный проект "Здесь и сейчас", а в его рамках - серию концертов "Вечори сучасної української авторської пісні". В концертах проекта "Здесь" принимали участие О.Артеменко, В.Губернский, И.Жук, В.Копоть, М.Крамар, С.Мартынюк, А.Михайлюк, Ф.Плис, О.Рубанский, О.Скоробагатская, А.Скорук, С.Шаханова, Е.Школьная, а также участники концерта-открытия фестиваля "Остров-2012"
Хмельницький – сайт http://www.osvitakm.org/index.php/111/2012-01-30-13-46-53/656-vykhovuiemo-khmelnytskykh-bardiv
Виховуємо Хмельницьких бардів…
З 17 по 19 жовтня 2014 року у м. Запоріжжі відбувся Всеукраїнський відкритий дитячо-юнацький фестиваль-майстерня авторської (бардівської) пісні, де за сприяння Хмельницького обласного центру науково-технічної творчості учнівської молоді участь взяв учень Чемеровецького навчально-виховного комплексу №2 «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, гімназія» Полянський Вадим (керівник Щегельський Олександр Миколайович).
Програма фестивалю розпочалась виступами юних бардів, що чарували присутніх своїми незабутніми композиціями. Усі три дні учасники активно працювали на уроках з гітари, вокалу, сценічної мови, поезії, режисури пісні. Відбувся і заключний концерт, який подарував масу позитивних та яскравих емоцій.
Кращі музиканти виступали на сцені, демонструючи свою технічну майстерність. Виконували твори композиторів класиків, сучасності та авторські твори, щоб донести слухачам всю красу та неповторність бардівської пісні. Адже, якщо раніше були кобзарі, то сьогодні їхні місця зайняли барди, які виражають свої думки та прагнення народу.
Компетентне журі нагородило вихованця Хмельницької області, Полянського Вадима, дипломом призера.
Бажаємо подальших успіхів та творчих досягнень!
Львів – Оксана Копак (Кришталева)
Доброго дня, шановний п. Петре! Дякую за всі бюлетені. Збираюсь написати Вам про одного автора, але тим часом пропоную іншого - львівського гумориста і пародиста Івана Гентоша. У нього багато гарних речей, які могли би трішки розрядити напружену ситуацію і потішити людей чудовою добіркою.
http://maysterni.com/publication.php?id=104478
Щиро, О. Кришталева
Іван Гентош (1957)
“Опозицьонéри”
Шляк би їх всіх трафив до холєри,
Гáдять знов – вже пережили шок!
Задовбали “опозицьонéри”,
Чи то пак, “Опозиційний блок”.
Мріють – буде Рада, буде квота,
Знову кожен черевце наїсть…
А руїна – то чия робота?
Хто за все нарешті відповість?
У народу, бач, низькі зарплати,
Буде холод, голод… Шу-шу-шу!
Ви майстри (ого!) бюджет пиляти,
І на вуха вішати лапшу!
Вже пора в суді на лаву сісти,
Бо народ обдерли – ледь не вмер.
То епохи “совість” – комуністи,
І “борці за розвиток” – ПР.
Приймеш ти із ними нас, Європо?
Кожен з них – слизький брехливий гусь.
Вам не треба Пєтю-губошльопа,
Що купляє гречкою бабусь?
“Папєрєдніх” тих у нас доволі…
Вже в Тігіпка на ПР табу,
Гарував у Ніцці “трудоголік”
По годин із тридцять на добу.
Дати б вам усім… сказать не смію…
Щоб в мізках промити каламуть,
Замутили ту Новоросію –
Вас чорти і в пекло не візьмýть.
Далі лиш вам до Москви маршрути,
Їдьте всі – чимшвидше, до зорі!
Корабель перестає тонути,
Як із нього драпають щурі!
Ми ж закон зумієм написати:
Що награбували – віддасте!
Думали, народ – то трансформатор,
Трохи погудить – дурня, пусте?
Вирвемо оту російську ріпку,
Щоб не розрослась, як бур’яни!
Боже, сохрани нас від Тігіпка,
І від Сімонєнкі сохрани…
18.10.2014
Кривий Ріг – сайт http://www.0564.ua/afisha/full/17428
Афиша Кривого Рога/
Бард-концерт
Веселый Роджер, улица Революционная, 36
25 октября, 20:00
Принимают участие:
- Елена Костенко
- Стас Ромаров (Глазунов Валентин)
- Владимир Залюбовский
- Александр Граверуа
- Сергей Тимохин
- Полина Орел
- Александр Борисенко
- Владимир Баравцов
Київ – Ольга Єрмак
Поліна Городиська
куратор Фестивалю відеопоезії "CYCLOP":
Оприлюднено Лонг-лист конкурсу відеопоезії «CYCLOP» 2014!
Подробиці у додатку до листа та за посиланням: http://cyclop.in.ua/archives/2467
Будемо вдячні за інформаційну підтримку! :)
Гарного вам тижня та лише добрих новин! "
Оприлюднено Лонг-лист конкурсу відеопоезії «CYCLOP»-2014
З 1-го вересня по 15-те жовтня відбувався прийом робіт на Конкурс відеопоезії «CYCLOP»-2014. Загальна кількість поданих заявок — 63. Частину з них було відхилено через те, що у роботах використовувався матеріал, не узгоджений із його автором (н-д, фото з інтернету). Цікаво, що більшу частину відеоробіт було подано на конкурс буквально за останні два дні прийому заявок :)
Лонг-лист
IV-го Конкурсу відеопоезії "CYCLOP"
1 - Валерій Пузік "Пізнаєш мене"
2 - Альона Загребельна "мої улюблені слова"
3 - Валерій Пузік "Говори"
4 - Ірина Павленко "Близнюки без обличчя"
5 - Сергій Мисько "I'm GOD"
6 - Mарія Драгіна "Broken beauty"
7 - Олена Павличенко "Поміж"
8 - Ігор Цикура "Сентиментальна історія"
9 - Ігор Цикура "В глибинах її очей"
10 - Анжела Богаченко "Алий квітень"
11 - Євген Цимбалюк "Дорослішають"
12 - Генадій Каневський "Зомбі"
13 - Мар’яна Зеленюк "Глина слів"
14 - Андрій Чернега Юрій Іздрик. Social trip 2 0
15 - Андрій Чернега Юрій Іздрик. Social trip 2 0 Побутове
16 - Юнiс Виноградова "Колишні друзі"
17 - Надія Руснак "Очі риби"
18 - Кирило Поліщук "Кафка"
19 - Катерина Стельмакова "Дівчина"
20 - Олена Самойленко "Маім, панім"
21 - Юлія Вротна "Ісус у соцмережі"
22 - Марія Морозова "Дівчина з сотнею прикмет"
23 - Юлія Кручак "Вилікуй мене весною"
24 - Владлена Скаченко "Пісок"
25 - Дарія Кузьмич "Як вишні"
26 - Дарія Кузьмич "Немає цукру"
27 - Марія Черничко "Відображення"
28 - Марія Черничко "The Ghost of the Fall"
29 - Мирослава і Мар'яна Клочко "Листи в Україну"
30 - Ірина Шевченко vs Юрій Соломко "День народження"
Плей-лист із відео на каналі youtube: http://u.to/qd0uCQ
Вітаємо авторів робіт та їх знімальні команди! :)
Демонстрація робіт відбудеться на Конкурсному показі IV-го Фестивалю відеопоезії «CYCLOP»-2014, що проходитиме у Києві 22-23 листопада. Повну програму найближчим часом буде оприлюднено на сайті Фестивалю та його партнерів. Чекайте на новини! :)
Рубрика – «ЗМІ про співців»
Боєць ДУК ПС Олексій Бик: «По нам луплять «гради», а ми говоримо про перемир’я»
http://pravyysektor.info/news/bojets-duk-ps-oleksij-byk-po-nam-luplyat-hrady-a-my-hovorymo-pro-peremyrya/
18 жовтня
Далеко не всі добровольці Добровольчого Українського Корпусу Правого Сектора мали відношення до військової справи до початку буремних подій на Сході України. Приміром, Олексій Бик у мирний час працював журналістом у Києві. Але в липні вступив до лав Добровольчого Українського Корпусу і швидко заслужив довіру та повагу побратимів. Олексій каже, що так і не розповів мамі про свою пряму участь у захисті нашої держави, аби та не хвилювалася. А ось діти – їх в Олексія двоє – все знають та пишаються батьком.
– Олексію, як сталося, що ти прийшов саме до ДУК ПС?
– Це довга історія…. Ще коли почалися заворушення в Криму, я зателефонував до військкомату, хотів вступити до лав до Збройних сил. Там записали мій телефон і на цьому все: ніхто так і не передзвонив. Врешті решт я не витримав сидіння на місті: бо дуже важко залишатися в Києві, коли ти постійно читаєш, а тим більше – робиш новини про те, що йде реальна війна і гинуть люди. І тоді я зібрався, купив амуніцію та поїхав на Схід. Вибір був невеликий, адже добровольчих батальйонів не так багато. І я обрав «Правий сектор»: там в мене були знайомі, а так веселіше.
– Чим саме ти займаєшся на фронті?
– Зараз мене взяли другим номером гранатометника, починаю тренуватися. До цього був звичайним автоматником. Їздив на виїзди як командир групи медиків та водій. В принципі ми там всі універсальні, взаємозамінні, і це добре, бо ніхто не знає, що на цій війні тебе зустріне: можуть знадобитися будь-які навички.
– ДУК ПС координує свої дії із Збройними силами України. Які в тебе враження від співпраці із ними?
– Треба розуміти, що зараз відбувається така собі окопна війна: позиція – на позицію, постійні обстріли, тому про регулярні військові операції говорити важко. Військові є різні, але ті, що стоять поруч із нами в Пісках, поблизу аеропорту – 93-тя, 95-та, 79-та бригади, то вони нормальні бойові хлопці, воюють із квітня місяця, незважаючи ні на що. З ними приємно мати справу.
– Що тобі найбільше запам’яталося з твого бойового досвіду?
– Найбільше… То був навіть не бій, а такий момент: ми везли пораненого в Селідове, а коли поверталися назад, нас обстріляв снайпер. Нам пощастило: кулі йшли через зеленку. Це нас і врятувало. Тоді мабуть я вперше відчув, що смерть була поруч. А взагалі ризик там постійний. От зараз спілкувався із хлопцем телефоном: прилетіла міна – один «трьохсотий», один «двохсотий». Це найважче – втрачати товаришів….
– Перемир’я, яке зараз проголошене, щось дає?
– А яке перемир’я? В нас же офіційно війни немає, в нас – антитерористична операція. Я скажу так: однієї ночі в аеропорту, коли туди саме заходила 79-та бригада, в них було півтора десятка «трьохсотих» и десь сім або навіть більше «двохсотих». Таке от «перемир’я». Це насправді повний нонсенс: по нам луплять «гради», а ми говоримо про перемир’я.
– Ми бачимо, що влада намагається іти шляхом певних компромісів, уникати прямого протистояння з російським агресором. Як ти ставишся до такої політики?
– Влада трохи забула, що таке Майдан і революція. Я сподіваюся, що буде такий момент, коли партійні списки, що балотуються зараз в Раду, перетворяться на списки люстраційні. І ми цих людей запитаємо: що вони робили для країни і чи немає часом їхньої провини в тому, що ми поступово здаємо Донбас. Я не розумію, як можна вести розмови про здачу аеропорту, коли там загинуло стільки хлопців. Треба або перемагати, або забути, що Україна існувала як самостійна держава. Взагалі, я особисто вважаю, що Донецьк можна взяти. Про Луганськ не скажу – там я не був. Але Донецьк – можна. Так, будуть жертви, але люди і так гинуть щодня від постійних обстрілів з тієї території. Навіть тими силами, що зараз стоять під Донецьком, це реально зробити. Треба лише, щоб була політична воля.
Від автора:
А ще Олексій пише пісні. На цьому відео він співає власний твір «Добровольці». Просто послухайте.
"Броники" для душі
http://life.pravda.com.ua/culture/2014/10/22/182529/
22.10.2014
Анастасія Мельниченко, спеціально для УП.
Є люди, які вкладають гроші в війну. Вони купують приціли, зброю, прилади нічного бачення.
Є люди, які вкладаються у життя на війні. Вони знаходять Целокс, спальники, бронежилети, теплий одяг.
А є люди, які втілюють непопулярні проекти. Які, здавалося б, "геть не на часі".
Ці люди їздять з концертами по військових частинах, возять кінопокази чи фестивалі на схід. Вони стикаються зі шквалом критики і звинуваченні в тому, що "танцюють на кістках".
Здавалося б, навіщо "на гоцки" тратити матеріальний і людський ресурс, якщо є речі значно важливіші в умовах війни? Невже не можна зайнятися просвітництвом після закінчення війни?
"Це дуже велика помилка, яку, на жаль, допускають багато людей, в тому числі і державні чиновники, - стверджує Денис Блощинський, головний організатор, ідеолог та натхненник всеукраїнського фестивалю "З країни в Україну". – Є речі, які не можна розставляти за пріоритетами. Як би важко і непросто нам не було, як би не здавалися питання культури і духовності другорядними, ніколи не можна залишати їх на потім".
"Війна, бронежилети, аптечки, теплі чоботи - так, це потрібно, важливо і актуально. Але культура, інформаційна підтримка, антипропаганда і духовна опора це не менш важливо. Як би не було важко - ці речі потрібно вирішувати також тут і зараз. Тому що патрон від АК стріляє в сьогодні, а патрон слова - в завтра.
Ми можемо ворога вбити фізично за одну секунду, а на те, щоб зробити з забитого ватника людину йдуть роки. Саме тому не можна не те що відкладати, а навпаки – потрібно всі сили зараз кидати на просвітницьку роботу і усіма можливостями підтримувати тих, хто робить це самостійно на місцях. Пісні, танці, ремесла, книги, культура нашого народу - це броники для душі і теплі чоботи для нашої моральної стійкості", - додає Блощинський.
УКРАЇНА ІНКОГНІТА
Близько 70 волонтерів з 22 міст України – саме силами стількох людей робляться регулярні триденні заїзди у маленькі містечка на сході України в рамках фестивалю "З країни в Україну".
Це містечка Донеччини і Луганщини, неподалік від яких проходить лінія фронту і які ще геть недавно були під обстрілами.
Містечка, у яких немає українських книгарень, де не проходять українські концерти і не буває фестивалів української традиційної культури.
Містечка, які не ніяк не можуть підтримувати нашу країну, бо Україна для них – всього лиш абстракція, натомість Росія набагато випукліша, осяжніша і зрозуміліша. Адже мешканці цих містечок дивляться російське телебачення, ходять на російське кіно і читають російські книжки.
З чого б їм підтримувати Україну, яка для них мов біла пляма?
Саме тому з’явився такий проект, як фестиваль "З країни в Україну", що поставив за мету розрекламувати на сході бренд "Україна". Показати донеччанам і луганчанам, що ж це за країна у нас така?
Тому на провінційні містечка звалюється повномасштабний фестиваль української культури. Саме лиш це вражає людей, бо до них фестивалі навряд чи колись доїжджали.
Фестиваль складається з денної і вечірньої програми. Вдень діти і дорослі беруть участь у майстер-класах. Вони тчуть, ліплять пташечок з тіста (і одразу їх випікають у маленькій печі!), роблять ялинкові прикраси з соломи ("павуків"), плетуть іграшки з сіна, вирізають по дереву, вчаться петриківському розпису, витворюють глечики на гончарному крузі, граються в ігри.
Всі люди, які творять фестиваль – волонтери. І тут вони стають ніби батьками, що відкривають дітям прекрасний довколишній світ. Так само, як захоплено торкається ручкою морських хвиль дитина, що вперше приїхала на море, так само захоплено і боязко проводять писачком перший візерунок по майбутній писанці зачудовані донеччани.
Для них ще писанки мовчать. Вони не знають символіки візерунків, не знають, як називається писачок, не уявляють, як видути яйце. Але після першої спроби і першого захвату від відкриття нового може прийти перше розуміння, а за ним і уміння "читати" українську культуру.
Майстри вражають. Вони не лише передають своє уміння людям, вони промовляють до них. Спокійно, зважено відповідають на питання, спілкуються. Можливо, це спілкування чи не важливіше за сам майстер-клас. Адже страшні "бендеровци" виявляються людяними, уважними і чуйними.
Ввечері розпочинається концерт, з вогняним шоу, показовими виступами козаків, звареним у казанах кулішем. Дівчата починають майстер-клас з народних танців, і от вся площа вже закрутилася у запальних "гречаниках".
Грають гурти, під які неможливо встояти: "Телері", "Нумер 482", "От вінта"… А зі сцени ведучий розповідає, що ми говоримо на одній мові – мові любові. І не важливо, звучить вона як російська чи як українська.
Люди дивляться на це, дивуються. Вони не можуть противитися тому, що робиться так щиро і з такою любов’ю. Україна проростає у їхньому серці. І от ввечері по одному в натовпі з’являються українські прапори, ретельно складені і заховані у наплічники, і витягнуті нарешті – тепер можна.
Гроші на фестиваль "З країни в Україну" дають благодійники. Іноді здається, що черговий фестиваль не виїде через брак коштів, але в останній момент все складається і гроші десь знаходяться. Дають і по 20 грн, і по багато тисяч. Окрім культури, організатори фестивалю возять на схід теплі речі для вояків.
"АЛКАШІ, БОМЖІ І НАРКОШІ НЕ Є ВІДОБРАЖЕННЯМ ДОНБАСУ!"
- То ви агітуєте за Україну? - спитала я у Дениса Блощинського про фестиваль при першій нашій зустрічі.
- Ні, ми не агітуємо за Україну. Ми агітуємо за Новоросію.
- Як це?!
- Дуже просто. Ми кажемо: от ви брали участь у фестивалі, бавилися і займалися на майстер-класах, слухали концерт. Якщо вам це все не сподобалося – ідіть у Новоросію! Там точно цього нема і не буде.
Денис Блощинський – директор креативної агенції "42", лідер рок-гурту "Неспроста", розповідає про те, як взагалі виникла ідея такого культурного проекту:
"Ідея фестивалю "З країни в Україну" насправді з’явилася ще з того часу, коли з друзями і однодумцями організовували концерти по військових частинах України. Ми проїхали по багатьох місцях, і останній концерт відбувся у Харківській області.
Мене вразила найбільше історія, що місцеві тричі брали у заручники сім’ю командира частини. Концерт наш тоді відбувся для 30-40 солдат, і ще прийшли 10-15 місцевих мешканців. І я тоді на все це дивлюся і розумію, що це немов стріляння з гармати по горобцях.
Ми тратимо час і сили, викладаємося на повну, їдемо за 600 кілометрів, у нас 4 концерти за поїздку, але що це і кому дає? Так, солдатам приємно, що ми виражаємо їм підтримку, але ми ж можемо більше!
Я почав думати: а що робити з мешканцями, аби вони не захоплювали цих командирів частин і їхні сім’ї. І потихеньку народилася ідея такого фестивалю, який приїздить і показує, що ми – дуже класна Україна, дуже класна країна, яка бореться з ватою і ватниками. Я бачив це як філософський диспут з представниками "русского міра".
Коли ж ми вперше приїхали в Слов’янськ, потім доїхали до Дружківки, і побачили всіх цих алкашів, бомжів і наркош, які з факами кидаються на сцену, я зрозумів, що ніяких представників інтелігентного "руского міра" я не бачу і не побачу взагалі.
Що дискусії бути не може. І що ці люди не є відображенням Донбасу! І тоді я зрозумів, що проект треба робити у будь-якому разі, але для тих людей, які є втіленням Донбасу! Ці люди приходили з бажанням провести гарно час, отримати інформацію, розважити діток.
Фестиваль почав видозмінюватися. Ми зрозуміли, що треба робити ухил у просвітницькі речі, більше працювати з антипропагандою, давати більше інформаційних меседжів, опорних точок для місцевих патріотів. Ми зверстали 4 інформаційних брошури.
З усім цим розумінням ми поїхали в наступну поїздку. Були ті самі інтерактиви і ремесла, були інформаційні брошури, але все одно чогось бракувало. І ми прийшли до висновку, що не вистачає більш жорсткої промоції українського. Бо в першій поїздці здавалося, що багато хто буде противитися цьому, буде сприймати це як " насильницьку українізацію". А виявилося, що там українського немає в принципі. Наприклад, нема звідки брати українські книжки. Відкрита бібліотека, яку ми привозимо, користується просто шаленою популярністю. Я побачив, що патріотичні браслетики розлітаються з неабиякою швидкістю.
В першу поїздку у нас розійшлося 1,5 км жовто-блакитної стрічки, а у другу – 2 з хвостиком.
Люди постійно просять прапорці, тканину, жовто-блакитні фломастери і фарби, значки… Їм цього дуже бракує.
Отак і вийшло, що початково ми сприймали проект як такий, що спрямований на вату. А він виявився дуже важливим і потрібним для патріотів, для нейтрально налаштованих людей; для всіх тих, хто хоче мирного неба над головою. У них інші запити. Їм цікаво дивитися на українське
І коли ми це усвідомили, то повністю переінакшили акценти свого фестивалю. Ми привезли куліш, бойовий гопак, привезли купу народних ремесел. І отримали абсолютно інший за якістю фестиваль.
Я дуже хочу привнести ще в проект якісь освітні речі: лекції, семінари. Виставки народного костюму, лекції з історії, бухгалтерії, стартапів, ІТ-технології.
Треба почати підключати до цієї події професійні еліти. Адже головна мета фестивалю – це місцеві активісти, з якими хочеться вибудувати стосунки. Йдеться про горизонтальні взаємозв’язки між регіонами в одному культурологічному контексті. Українською чи російською мовами це називається "дружба".
Рубрика – «ЗМІ про мистецькі події»
Ні кола, ні двора, ні курячого пера
Відомі українці просять владу допомогти поету Василю Голобородьку з житлом у столиці й перевезенням архівів з окупованого Луганська
(газета «Україна молода» від 21 жовтня 2014 року)
http://www.umoloda.kiev.ua/number/2547/164/89986/
Ольга ЖУК
Є мудре прислів’я: хочеш розсмішити Бога — розкажи йому про свої плани. 69-річний поет із Луганська Василь Голобородько й не думав нікого смішити. Жив собі спокійно у скромній квартирці на першому поверсі в п’ятиповерхівці, перебудованій iз колишнього гуртожитку для хіміків. Голобородько переїхав до шахтарського міста, коли поховав дружину, сільську бібліотекарку Юлію Луценко, і старшого сина Павла, який розбився на мотоциклі. До того майже все життя Василь Голобородько мешкав у селі Андріанопіль Перевальського району Луганщини. Ніколи не хизувався тим, що на Заході виходили його книжки, захищалися по них дисертації, його поезію вивчали в кращих університетах світу. До пенсії Голобородько працював у шахті лісогоном, у радгоспі електриком. Вирощував картоплю, тримав корову, заготовляв сіно. У вільний час писав. Аж донедавна.
Коли Луганськ почали обстрілювати, по сусідству один за одним руйнувалися будинки, щохвилини лунали постріли, вибухи, гинули мирні люди, Голобородько чекав «нормальної ситуації». По телефону з київськими колегами по цеху ділився планами, що «треба чекати, поки Національна гвардія не зайде. Буду пересиджувати». Одного дня поет виглянув із вікна на першому поверсі й побачив купу сміттєвих пакетів. Люди боялися виходити на вулицю, весь непотріб викидали просто з вікон. Життя під постійними обстрілами перетворилося на пекло. Довелося кинути все, що поет нажив за життя. Липневого дня Голобородько відірвався від комп’ютера, за яким проводив весь день, досліджуючи українські народні казки і розгадуючи прихований у них зміст, залишив у Луганську всі свої архіви, рукописи, наукові дослідження, велику бібліотеку та збірку унікальних листів, серед яких — листи до Василя Стуса та Миколи Бажана, і подався до друзів у столицю. Його тимчасово поселили у кімнаті Будинку творчості письменників в Ірпені, який призначений передусім для проживання в літню пору. Сьогодні відомий у світі поет на старості літ залишився без даху над головою, і за душею — ні гроша. «Він не має теплих речей і коштів, щоб орендувати житло в Києві», — б’ють на сполох відомі українці.
Тож днями Ліна Костенко, Ада Роговцева, Степан Хмара, В’ячеслав Брюховецький, Оксана Забужко, Мирослав Попович, Євген Сверстюк, Юрій Андрухович та інші громадські діячі звернулися з відкритим листом до Президента, Прем’єр-міністра та київського міського голови з проханням підтримати поета з Луганська.
Майже сто письменників, науковців, акторів, режисерів, музикантів просять владу допомогти Голобородькові з евакуацією з окупованого Луганська цінних рукописів та архіву, а також забезпечити поета житлом у Києві. «За часів Президента Леоніда Кучми за видатні заслуги перед культурою отримали житло від держави так само «вимушено бездомні» письменники Олег Лишега, Михайло Григорів, Євген Пашковський та Олесь Ульяненко, — ідеться в листі. — Віримо, що ви теж підтримаєте цю традицію, адже ситуація є унікальною, і жоден із письменників, що мешкали на окупованих територіях, так не потребує допомоги».
НА ЗАМІТКУ
«Коли знаєш, що такі люди є в твоїй культурі, — легше дихається»
Василь Голобородько народився в селі Андріанопіль на Луганщині. Член Національної спілки письменників України, Асоціації українських письменників. Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, премій імені Василя Симоненка та Миколи Трублаїні. Книжка для дітей «Віршів повна рукавичка» В. Голобородька отримала відзнаку The White Ravens та внесена до міжнародного каталогу як одна з найкращих у світі книжок для дітей. Його твори високо відзначали Іван Дзюба, Андрій Малишко, Василь Стус, багато науковців і письменників молодших поколінь. Нобелівський лауреат із літератури Йосиф Бродський у 80-х заявляв, що з українських поетів гідний цієї премії передовсім Василь Голобородько.
Нині Український ПЕН-центр та низка міжнародних організацій готують документи для висунення Василя Голобородька на Нобелівську премію 2015 року від України. Письменниця Оксана Забужко називає Василя Голобородька найвидатнішим поетом ХХ століття і дорікає суспільству, що всі його забули. «Вистачить просто прочитати навмання один-два вірші, щоб упізнати — справжній поет, яких на пальцях полічити в кожній літературі, а в Україні, в його поколінні — взагалі ніхто в цій «ваговій категорії» до його літ «не зберігся»: не той був «історичний клімат». Тож іще й тому — унікум: тихий, скромний, непомітний... і — непереможений! Такими теж бувають герої, любі діти, тільки вам їх, таких, не показували. Хоча насправді якраз вони-то й творять — і держать світ на плаву. Це й є той «вузький шлях» (за Сковородою), який «золотих батонів» не обіцяє, — але за яким єдиним людина ніколи в кінці не пожаліє... Символ, авжеж. І не тільки Донбасу... Просто», — наголошує Оксана Забужко.
Пропоную з Інтернету вірші Василя Голобородька. Упорядник
* * *
Щоб мені боліло, я відчинятиму правдиві двері,
а зайду зовсім не туди, куди йшов.
І тоді з’явиться біль, і я не знатиму,
куди сховати ту блискучу монету,
щоб і сам не бачив:
зашити в пухову перину,
кинути в копицю сіна
чи покласти на дорозі, щоб сороки вкрали?
Виміняю мою блискучу монету на коника,
зачну свистіти, може, подумаю, що мені не болить,
бо на глиняному конику хіба далеко поскачеш!
ШУКАЧІ МОГИЛ
I. Калинцю
Вдивляємося одне одному в очі,
вигукуємо найважливіші, ніби щось загрожує
нашому
існуванню цієї миті, слова крізь товщу повітря,
спресованого у важку океанську воду,
але замість слів чуємо обопільне мовчання:
- де наш голос?
Стоїмо перед віконцями у тюремних брамах
у нескінченних чергах, випрохуючи побачення
та щоб передати передачу, але нам повідомляють,
що тих, кого ми розшукуємо, тут немає:
- де наші поети?
Ходимо по кладовищах усього світу,
прикладаємо вухо до мовчазних безіменних
могил у лісах, у тайзі, у тундрі,
прислухаємося до братських могил умерлих
голодного тридцять третього року
(чи не почуємо звучання сопілки, дудочки,
денцівки,
флояри, джоломії, що були позакопувані
разом із загиблими),
опускаємося водолазами на дно моря до могили
потопленої баржі із засудженими,
з жахом наближаємося до прикиданої землею
ями, виповненої вапном:
- де могили наших поетів?
(Палимо свічу
перед пустелею світу
у вишневому цвіту)
* * *
Площею прогулювалося кільканадцять
пам’ятників невідомому солдату.
Вони жваво про щось говорили,
курили і все поглядали на перехожих —
все чекали, що от-от прийдуть ті,
хто їх ждав з війни.
Але всі вони або повмирали,
або давно вже їх забули.
Батько весь час відчуває вину,
що не він згинув, а його друг із Дону,
але на площу і він не прийшов.
* * *
Хай слово тоді умре,
хай забудеться все сказане і написане.
Хай вмовкнуть радіо і промовці,
і перестануть виходити органи брехні — газети,
і згорять бібліотеки — ці кладовища
засушених метеликових слів.
Тоді в лісі випаде сніг
і людина вийде зустрічати другу
і пташка, що живе в білому лісі,
покладе одне крило на одного,
а друга на іншого, просто прощебече.
І то як блага вість.