Бюлетень №42 (579) - 2019 рік
Новини одним рядком.
10 жовтня – бард Леонід Мазур виконав пісню на вірші Василя Стуса у Хмельницькій філії Донецького ун-ту ім В.Стуса
11 жовтня – бард та волонтер Юлія Майборода співала на честь дня захисників Вітчизні в залі Бердичівської РДА
14 жовтня – концерт “Воїн нації” за участі гуртів та бардів Олекси Бика, Живосила Лютого, Київ, сквер ім. В.Сліпака
14 жовтня – третій Всеукраїнський фестиваль козацької пісні за участі кобзаря Володимира Єсипка в Кривому Розі
16 жовтня – вечір пам'яті Василя Стуса, Київ, Будинок Актора
17-19 жовтня – музично-патріотичний фестиваль «Карпатська Україна», Рахів Закарпатської області
18-20 жовтня – дитячо-юнацький фестиваль-майстерня авторської пісні «Сонячний зайчик» у Запоріжжі
18-21 жовтня – фестиваль сучасної української поезії «Мова калинова» у Харкові
19 жовтня – творчий вечір "Григорію Лук'яненку - 60!", Київ, Банкова, 2, Будинок Письменників НСПУ
22 жовтня – вечір “Я обираю Свободу” до дня народження О.Галича, Дніпро, Воскресенська, 23, Центральна бібліотека
24 жовтня – вечір "Бардівська пісня", Київ, Камінна зала театру "Колесо"
24 жовтня – концерт “Висоцький” за участі О.Горбунова і гурту "Грусть пилота", Київ, галерея “Висоцький”
25 жовтня – зустріч членів Пласту з кобзарем Тарасом Компаніченком, Кривий Ріг, ДонНУЕТ им. М. Туган-Барановського
25 жовтня – вечір присвячений барду Юрію Візбору, Київ, Будинок Актора
25-26 жовтня – конкурс юних бандуристів “Волинський кобзарик” у Луцьку
26 жовтня – концерт Ольги Артеменко, Київ, вул. Воздвиженська, 40, Галерея Висоцький
26 жовтня – день народження Олександра Смика, автора пісень із Тернополя
26-27 жовтня – фестиваль-конкурс патріотичної пісні «Поклик серця», м. Чернігів, І.Мазепи, 23, Палац культури
Олександр Смик
КОЗАЦЬКИЙ МАРШ
Виплеснемо сонце на свої хоругви –
Час нам вирушати, хлопці, у похід.
Чуєш, Україно, знов козацьке “пугу”
Здравицею славить наш прадавній рід!
Шаблі заржавіли. Візьмемось до діла,
Будемо брататись знову на Січі.
Тільки присягнемо Україні милій
Зберегти у серці полум’я свічі.
Розлилась Вкраїна думами і людом,
Помирать не страшно за щасливу
мить.
Буде Сагайдачний, і Шевченко буде,
Будуть дзвони небо славою хвалить!
Сайт https://www.facebook.com/events/1095554037313038/
Бардівська пісня
Четверг, 24 октября 2019 г. с 19:00 до 20:30
Київський академічний театр КОЛЕСО
Запрошуємо у Камінну залу театру "Колесо" на романтичний осінній вечір "Бардівська пісня"!
Виконавці: Денис Голубицький, Ігор Жук, Володимир Кавєрін, Ганна Калита, Олександра Скорук, Іван Школьний.
Чернігівщина – сайт https://nizhyn.in.ua/u-chernigovi-proxoditime-festival-konkurs-ukra%D1%97nsko%D1%97-patriotichno%D1%97-pisni-poklik-sercya.html
У Чернігові проходитиме фестиваль-конкурс
української патріотичної пісні «Поклик серця»
У Чернігові з 26 по 27 жовтня проводитиметься Десятий відкритий міський фестиваль-конкурс української патріотичної пісні «Поклик серця», присвячений 75-й річниці вигнання нацистських окупантів з України.
Фестиваль-конкурс проводиться з метою пропаганди творів громадянського і національно-патріотичного звучання, творів, які оспівують славетні подвиги українського народу, виховання у підростаючого покоління патріотичної свідомості, любові до рідного краю, його історичного минулого.
Прийом заявок на участь у фестивалі-конкурсі здійснює комунальне підприємство «Міський Палац культури імені В'ячеслава Радченка» Чернігівської міської ради (14017, м. Чернігів, вул. Івана Мазепи, 23, тел. 677-553).
Фестиваль-конкурс проводиться у наступних номінаціях:
– «солісти-вокалісти»;
– «авторська пісня» («авторську пісню» слід розуміти, як пісню у виконанні автора слів та/або музики);
– «вокальні ансамблі»;
– «Місто моє – Чернігів» (зазначена номінація має дві окремі під категорії: «авторська пісня» та «виконавець»).
Організатори фестивалю-конкурсу – управління культури та туризму Чернігівської міської ради, управління освіти міськради та комунальне підприємство «Міський Палац культури імені В'ячеслава Радченка».
Сайт Віктора Морозова http://www.victormorozov.com/ukr/frame.html
жовтень 2019 - У київському видавництві "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА" вийде у світ книга Дж. К. Ролінґ "Гаррі Поттер і Келих Вогню" (Велике ілюстроване видання) в перекладі з англійської Віктора Морозова та Софії Андрухович.
Сайт https://moemisto.ua/zt/tin-sontsya-v-pabi-porterhouse-79928.html
Гурт «Тінь сонця» в Навколокультурному
Гурт "Тінь Сонця" їде презентувати альбом «Палає Степ» до Житомира!
Живий звук, емоції, ритми та справжня романтика, – це лише частина тих відчуттів, які можна буде отримати на прем’єрі нового альбому талановитого козацького колективу!
Концерт відбудеться 14 листопада у Місцевому Навколокультурному Просторі.
«Палає Степ» суттєво вирізнятиметься з-поміж дискографії гурту. У рамках всеукраїнського туру київські рокери здивують колекцією романтичних пісень. Новий альбом традиційно назвали фразою з однієї з нових композицій. Головним лейтмотивом альбому стане нова композиція «Осінь. Ти моя Весна».
"Це особлива сторінка нашої історії, тому що це по суті колекція усіх наших романтичних пісень за багато років. Деякі з них нові, інші мають довжелезну історію, а кілька з них входили до паралельного проекту “Палає Степ”. Так вийшло, що в пам’ять про той проект, до якого руки так і не дійшли, ми вирішили назвати новий альбом. Одразу хочу заспокоїти наших фанів. Це не є відступом від наших музичних традицій. Скажімо так, це є розширенням обріїв. Ця романтика теж є доречною, особливо цієї осені, в цей досить непростий час. Окрім нових, на концерті будуть і вже добре знані пісні", – розповів лідер гурту Тінь Сонця Сергій Василюк.
Цікавим є те, що найперший виступ гурту "Тінь Сонця" відбувся саме у Житомирі. Ще у 2001 році хлопці зіграли на фестивалі «Новий Зоряний Дощ» у рамках святкування Дня Молоді.
Придбати квитки можете за адресою: Житомир, провулок Скорульського, 5. До зустрічі!
Чернівці – сайт пам’яті Володимира Івасюка http://www.ivasyuk.org.ua/news.php?lang=uk
Музики сила чарівна
3 жовтня 2019 року до Всесвітнього дня музики та Міжнародного дня людей похилого віку в Чернівецькому обласному меморіальному музеї Володимира Івасюка презентовано проект «Мистецька мозаїка», який передбачає ознайомлення з музичними фільмами з фондів музею про творчість Володимира Івасюка, виконання пісень композитора буковинськими виконавцями для осіб поважного віку. В межах проекту відбулася зустріч народного артиста України, відомого українського співака і композитора Івана Дерди зі слухачами Університету III віку (відділення денного перебування КЦ «Турбота»).
Приємним є те, що Іван Михайлович — шанувальник творчості Володимира Івасюка та частий гість колишньої оселі родини Івасюків, член журі обласного конкурсу ім. В. Івасюка «Мандрівний музика» серед юних композиторів, учасник Свята української пісні та різноманітних зустрічей у музеї, зокрема, з Костянтином Поповичем, Віктором Косяченком, Дмитром Павличком, Гаммою Скупинським. А до дня народження Володимира Івасюка — 4 березня 2015 року — Іван Дерда із китаянкою Пань Мінсею вразили усіх своїм виконанням українською мовою пісні «Я піду в далекі гори». У 2017 році в музеї відбувся чудовий концерт українського відомого виконавця та відкриття виставки «Прислухайся до голосу і серцем відгукнись!».
Талановитий співак виконав твори Володимира Івасюка: «Баладу про отчий дім», «Баладу про мальви» — і цим до глибини душі схвилював присутніх, а славнозвісну «Червону руту» співали разом. Не можна було не помітити в очах гостей радісного вогника. Артист отримав щирі оплески та гарні побажання від прихильників своєї творчості.
Присутні мали змогу переглянути перший український музичний фільм «Червона рута», в якому головні ролі виконали Софія Ротару і Василь Зінкевич — закохані. Софія Ротару — дівчина-горянка, Василь Зінкевич — хлопець-шахтар. Ідея фільму актуальна і сьогодні. Ще тоді автори намагалися об’єднати Схід і Захід. Зйомки відбувалися у 1971 році у м. Яремче. Режисер — Роман Олексів. Сценарист — Мирослав Скочеляс. У фільмі звучать пісні Володимира Івасюка «На швидких поїздах», «Мила моя», «Червона рута», «Водограй», пісні В. Громцева, М. Скорика, Л. Дутковського, Р. Іщука у виконанні ансамблів «Смерічка», «Карпати», «Росинка». Кадри з цього фільму надзвичайно зворушили гостей музею та нагадали їм прекрасні, незабутні молоді роки.
Багато років поспіль музей співпрацює з КЦ «Турбота», бо покликаний не лише зберігати надбання минулого, а й за допомогою комунікації, виставкової і просвітницької діяльності популяризувати і передавати інформацію відвідувачам. Часто надаються консультації, проводяться цікаві та змістовні лекції, екскурсійне обслуговування. Підопічні завжди з радістю відвідують колишнє родинне гніздо талановитого композитора Володимира Івасюка і щораз відкривають для себе нові сторінки творчої долі мистця.
Фахівець з соціальної роботи відділення денного перебування КЦ «Турбота» Олена Євгеніївна Кошурба отримала подяку за розуміння, підтримку, безвідмовну допомогу, благородство душі.
Сподіваємося, що осіння, позитивно емоційна днина, проведена у музеї Володимира Івасюка, наповнена чарівними, сокровенними мелодіями та цікавими спогадами, важливими, мудрими і необхідними словами ще довго буде зігрівати душі та серця усіх слухачів Університету III віку.
Олена Горобієвська,
науковий співробітник Чернівецького обласного меморіального музею
Володимира Івасюка
Суми – Юрій Ош (Геннадій Костенко)
КОСМООЧІ
З висоти чарівні космоочі
так проймають осінній пожар,
що, здається, зурочити хочуть
злотокосу царівну, на жаль.
Та непросто красуні тенета
розіп’яти на свіжій стерні,
бо вона їх, мов справжня комета,
на рудім перескочить коні.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Кожен рік зустрічаємо осінь,
космоочі горять кожен рік,
та червону царівну і досі
стереже від очей оберіг.
Ужгород – сайт http://uzhgorod.net.ua/news/142797
Вже за кілька днів – фестиваль «Карпатська Україна» у Рахові
17-19 жовтня у Рахові Закарпатської області відбудеться музично-патріотичний фестиваль «Карпатська Україна». Захід присвятять незалежній державі - Карпатській Україні. Боротьба за неї велася у 1938-1939 роках. Своїми життями заплатили біля тисячі карпатських січовиків.
Фестиваль відбудеться втретє. Цього разу – зі зміною локації. До цього його проводили в Ужгороді.
На «Карпатську Україну» приїдуть виконавці та історики з цілої України.
«Найважливіші події відбудуться 18 і 19 жовтня, - розповідає програмний директор фестивалю Валерій Гладунець. – Зокрема, у великій залі райдержадміністрації організуємо історичний диспут присвячений Карпатській Україні. Після цього відомий кобзар Тарас Компаніченко проведе лекцію-концерт «Пісні української революції 1917-1921 рр». Програма присвячена 100-річчю Української революції 1917-1921 років. Її розробити спільно з Інститутом національної пам’яті і презентували на початку року. Проект встиг багатьма полюбитися».
Вечірня музична програма перебазується на площу біля районного будинку культури. Виступлять кобзарі (Михайло Хай, Андрій Ляшук, Тарас Силенко) та музичні колективи: «Варйон» з народними танцями, «PoliКарп», «OLEUM», «Кораллі». Завершить день нічний кінопоказ у будинку культури.
Суботнього ранку всі охочі зможуть поїхати автобусами на Яблуницький перевал, де вшанувати героїв Карпатської України. Після того програму в Рахові продовжать зустрічі з істориками та презентація книги професора Михайла Хая «Микола Будник і кобзарство» – про епічну кобзарсько-лірницьку традицію українців та Панотця Київського кобзарського цеху Миколу Будника.
О 16.00 виступами кобзарів розпочнеться музична програма. Після них на сцену вийдуть гурти: «Телері», «Горяни», «Край» та «Тінь Сонця».
Хмельницький – сайт https://podillyanews.com/2019/10/07/yedyna-v-sviti-soul-bandurystka-z-hmelnytskogo-vyrushaye-u-tur-z-novym-albomom/
Єдина в світі соул-бандуристка з Хмельницького вирушає у тур з новим альбомом
Єдина в Україні та світі соул-бандуристка, учасниця шоу «Голос Країни» та«X-factor» — хмельничанка Марина KRUTЬ випустила альбом «ALBINO», у який увійшло шість треків. З його презентацією співачка вирушає у тур.
“KRUTЬ — це бандура і голос, яких ви ще не чули. 65 струн та один голос, які разом створюють справжній мікс щирості та ніжності. Так звучить нова українська музика і ти маєш це почути!”, – йдеться на сторінці KRUTЬ у Фейсбуці.
«Альбіноси – це такий феномен, як і людська душа, унікальність та незвичність якої я хотіла підкреслити. Цей альбом – моя власна історія пошуку компромісу між електронним саундом та старовинним інструментом навколо безформатного і самобутнього голосу», – розповідає про альбом співачка, пише liroom.com.ua.
Тут охоплює вісім міст:
- 6 листопада — Хмельницький
- 7 листопада — Львів
- 8 листопада — Тернопіль
- 9 листопада — Рівне
- 10 листопада — Житомир
- 14 листопада — Вінниця
- 15 листопада — Одеса
- 17 листопада — Київ
Одна з пісень “ОК” – це пісня присвячена тому самому інтроверту, що живе у кожному із нас.
Саме на цю пісню в день релізу альбому був презентований кліп, знятий у Торонто. Авторкою відео виступила канадська режисерка Mashie Alam.
Суми – сайт http://debaty.sumy.ua/news/pod-sumami-poyavilas-alleya-pamyati-ushedshih-druzej
Под Сумами появилась Аллея памяти ушедших друзей
14 октября 2019
Группа энтузиастов во главе с руководителем Сумского клуба путешественников Григорием Назаренко завершила свою многомесячную эпопею по созданию Аллеи памяти ушедших друзей. Она открыта!
В рамках традиционного Мемориала памяти ушедших друзей 12 октября, сразу после его открытия, в районе базы отдыха «Зеленый гай» в урочище Крейдище Сумского района официально «перерезали ленточку», и теперь у сумских туристов, альпинистов, бардов и прочего неугомонного народа появилась новая достопримечательность — Аллея памяти.
Хмельницький – сайт https://newskm.net/news/u-khmelnytskomu-vidbulys-literaturni-chytannia-do-richnytsi-z-dnia-smerti-vasylia-stusa/
У Хмельницькому відбулись літературні читання до річниці з дня смерті Василя Стуса
Захід відбувся 10 жовтня 2019 року у Хмельницькій філії Донецького національного університету імені Василя Стуса.
До організації Літературної вітальні «Коли не я – то хто?» долучились Обласний інститут післядипломної педагогічної освіти та працівники Хмельницького обласного літературного музею.
Активну участь взяли студенти Хмельницької філії ДонНУ імені Василя Стуса, учителі української мови та літератури Хмельницької області, учні НВК №5 м. Хмельницького. До Літературної вітальні завітав і колишній таборовий побратим Стуса – Кузьма Матвіюк. Також письменниця Валентина Чайковська зачитала прочитала свій авторський вірш «Гулаг», присвячений творчості Василя Стуса. Бард Леонід Мазур виконав пісню на слова Василя Стуса «Присмеркові сутінки опали».
Додаю вірш згаданої пісні. Упорядник
Василь Стус
* * *
Присмеркові сутінки опали,
сонну землю й душу оплели.
Самоти згорьовані хорали
геть мені дорогу замели.
І куди не йду, куди не прагну –
смерк сосновий мерзне угорі.
Виглядаю долю довгожданну,
а не діжду – вибуду із гри.
Аж і гра: літають головешки,
зуби клацають під ідіотський сміх.
Регочи на кутні – буде легше
(а як буде важче – теж не гріх).
Що тебе клясти, моя недоле?
Не клену. Не кляв. Не проклену.
Хай життя – одне стернисте поле,
але перейти – не помину.
Дотягну до краю. Хай руками,
хай на ліктях, поповзом – дарма,
душу хай обшмугляю об камінь –
все одно милішої нема
за оцю утрачену й ледачу,
за байдужу, осоружну, за
землю цю, якою тільки й значу
і якою барвиться сльоза.
Кривий Ріг – сайт http://krlife.com.ua/news/stalevim-nap-vmarafonom-veloprob-gom-ta-kozatskimi-p-snyami-v-dznachili-pokrovu-v-krivomu-roz
Сталевим напівмарафоном, велопробігом та козацькими піснями
відзначили Покрову в Кривому Розі
14 жовтня в День Українського козацтва Кривий Ріг перетворився на жваве спортивно-пісенне місто.
Зранку у Парку Героїв стартували велопробіг, другий напівмарафон «Сталевий забіг» та третій Всеукраїнський фестиваль козацької пісні. Також, місто приймало делегацію Асоціації Європейських столиць і міст спорту та презентувало свою спортивну інфраструктуру.
Про це повідомили в управлінні преси та внутрішньої політики виконкому міськради.
З Днем Покрова Пресвятої Богородиці, Днем захисника України та з Днем українського козацтва гостей міста, спортсменів, творчі колективи з головного майданчику привітав міський голова Юрій Вілкул.
«Мені дуже приємно, що Кривий Ріг сьогодні об’єднав справжніх нащадків Мамая - сильних духом, міцних, спритних, талановитих та співучих! Я радий вітати всіх гостей нашого козацького краю на гостинній криворізькій землі. Впевнений, що свято спорту та творчості подарує усім гарний настрій, заряд бадьорості та нових друзів!»,- сказав Юрій Вілкул.
На головному фестивальному майданчику свята виступило 45 творчих колективів з Київської, Дніпропетровської, Миколаївської, Кіровоградської областей - це майже 500 учасників. Козацькі пісні лунали у виконанні вокальних та хорових колективів.
В програмі свята різновікові творчі колективи виконували автентичні українські пісні козацької доби, а майстри образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва проводили виставки, майстер-класи Петриківського розпису і гончарства. У семи козацьких куренях від кожного району міста, частували стравами козацької кухні та розважали гостей козацькими забавами.
Щороку до фестивалю долучаються нові талановиті учасники, котрі не тільки беруть участь, а й щиро діляться своїм досвідом. Цього року вперше у фестивалі взяв участь народний артист України, голова «Національної спілки кобзарів України», співак-бандурист Володимир Єсипок.
«Не дивно, що козацькі пісні Дніпропетровщини включили до Списку всесвітньої нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО, бо дух козацтва відчувається у Кривому Розі всюди. Завдяки такому фестивалю зберігається, відроджується та популяризується історично-культурний пласт козацького пісенного мистецтва. Мені приємно, що шанувальники і насамперед виконавці легендарних козацьких пісень зібрались сьогодні разом на Криворіжжі»,- сказав Володимир Єсипок.
«Завітали на свято всією родиною, з друзями, гарно все організовано, ми й повболівали за учасників перегонів, й пісні поспівали, й скуштували смаколиків - дуже задоволенні. Такі заходи об’єднують й дають нам відчуття причетності до великої дружньої криворізької родини», - поділилася враженнями Ірина Заболотня.
Кропивницький – сайт https://cbn.com.ua/2019/10/11/u-kropyvnytskomu-vidkryyut-unikalnu-vystavku-mikroshedevriv-foto/
У Кропивницькому відкрили унікальну виставку мікрошедеврів (ФОТО)
11.10.2019
Всього Володимир Казарян створив кілька сотень мікрошедеврів
У Кропивницькому відкрили унікальну виставку мiкрошедеврiв Володимира Казаряна.
Про це CBN поінформували в міській раді.
Виставку розмістили у виставковій залі галереї «Єлисатвеград».
В експозиції – шедеври мініатюрного мистецтва: мікроскульптури, розміщені на макових зернах, квіти на волосині людини, портрети і шаржі відомих людей, виконані на рисових зернах, караван верблюдів у вушку голки, підкована блоха, закріплена на кінчику волосини.
Всього Володимир Казарян створив кілька сотень мікрошедеврів. Їх експонували у багатьох країнах світу. Крім того, майстер – поет, виконавець i бард-гітарист.
Бердичів – сайт https://rio-berdychiv.info/novini/kultura/item/14259-pisni-pro-muzhnikh-cholovikiv-mamynu-molytvu-ta-diaka-batkam-lunaly-u-berdychivskii-raionnii-radi.html
Пісні про мужніх чоловіків, мамину молитву та дяка батькам лунали
у Бердичівській районній раді. Фото. Відео
11 жовт. 2019 Світлана Семчук
Напередодні Покрови Пресвятої Богородиці, Дня українського козацтва та Дня захисника України в актовій залі Бердичівської райдержадміністрації панувала неймовірна, хоч і моментами сумна, але патріотично налаштована атмосфера. Адже саме з нагоди цих трьох нерозривно пов’язаних свят, які особливо шануються українцями, Бердичівщина має нагоду вкотре сказати спасибі тим, чиєю професією є захист Батьківщини, вшанувати пам’ять тих, хто заради мирного неба над головами своїх рідних та близьких, земляків і всіх українців віддав життя, подякувати і низько вклонитися батькам загиблих героїв.
Для цього і зібралися сьогодні керівництво району, волонтери, військовослужбовці, учні та вчителі загальноосвітніх шкіл району та найголовніше - рідні загиблих у зоні АТО бердичівських героїв. Хвилиною мовчання присутні вшанували їхню світлу пам’ять, а квіти, які були вручені матерям та дружинам, вони згодом поклали до могилок своїх синів та чоловіків.
Зі словами привітання з нагоди свят виступили голова Бердичівської районної ради Максим Самчик та заступник голови Бердичівської райдержадміністрації Сергій Адам’як, який, до речі, виконав на сцені під гітару власну пісню «Мамина молитва».
Надзвичайно приємно усім було зустрічати і запрошувати на сцену режисера фільму «Шлях Чорних запорожців» Олексія Гончарука. Саме цей фільм, стрічку про військовослужбовців 72-ої окремої механізованої бригади імені Чорних запорожців, які з весни 2014 року вийшли з Білої Церкви на Київщині і після цього повернулися в пункт постійної дислокації тільки через три з половиною роки, після офіційної частини мали змогу переглянути усі присутні в залі. А для молодого покоління цей фільм є не лише повчальним, патріотичним, а й підтверджує думку, що всі вчинки людини, яка живе, завжди опираються на молодь, а тому варто продовжувати і передавати надбання та справи старшого покоління. Молодь, як зазначив Олексій Гончарук, є майбутнім і тими, хто через декілька років будуватимуть нашу державу і нову історію. Фільм охоплює і історію 100-річної давнини, і ту, яка почалася 5 років тому.
Подякували і низько вклонилися мамам, чиї сини загинули на сході України, а також згадали жахливі і сумні моменти, моменти натхнення військовослужбовців, їхньої віри у мир та у власні сили боєць 93-ї окремої механізованої бригади Євдокія Попович, котру ще називають «мамою Пісків», боєць 72-ї бригади Павло Пістун і волонтер, боєць 90-ої батареї 81-ої окремої аеромобільної бригади Тетяна Приймак.
Про одного із реальних, а не вигаданих, хлопців, який знімався у вищевказаному фільмі – Олександра Вдовиченка, який навчався у Скраглівській загальноосвітній школі, розповіли його вчителі, сказавши багато приємних слів про нього і про його всебічний талант. Юлія Майборода – бойовий волонтер, бард, композитор – виконала свої драйвові патріотичні пісні, які надихають військовослужбовців і піднімають їхній бойовий дух. А насамкінець усі з зацікавленістю приступили до перегляду фільму «Шлях Чорних запорожців».
Хмельницький – сайт https://podillyanews.com/2019/09/25/u-hmelnytskomu-vidbuvsya-forum-korotkogo-virsha-ta-bard-shou/
У Хмельницькому відбувся форум короткого вірша та бард-шоу
Майстри короткої віршованої форми та барди виступили перед містянами у монотеатрі «Кут». Це один із заходів літературного фестивалю «Слово єднає», який у Хмельницькому влаштовують вже вчетверте. Глядачі мали змогу ознайомилися з творчістю 20 митців з Хмельницького, Нетішина, Кам’янця-Подільського. Форму короткого вірша організатори обрали не випадково – саме так, на їхню думку, нині найкраще сприймається поезія.
«У рамках фестивалю формат короткого вірша ми пробуємо вперше. Хоча раніше практикували під час променаду «Теракотові котики». На цьогорічному заході виступатимуть і літератори, що поза спілкою письменників. Тому що для них гарна можливість показати свою творчість на загал. Коротким віршем ми вважаємо поезію до 8 рядків», – зазначив один з організаторів заходу хмельницький поет Віталій Міхалевський.
Серед учасників-поетів і юрист за фахом Йосип Осецький. Чоловік вірші пише з дитинства, але друкуватися почав лише у зрілому віці. За цей час спробував створювати вірші у різних формах: ронделі (13 рядків), сонети (16 рядків) та одноряддя.
«Ця поезія і гумористична, і філософська. Наше життя настільки цікаве, що події можна висловити всього одним рядком. Наприклад, «Тепла хотілося…. А дали одіяло….» Або «А хто купує їй такі криві колготки?». Буває, у житті дістають серйозні речі, і від цього відчувається безвихідь. Тоді на душу лягає поезія. І ти нею рятуєш себе та інших», – зізнається Йосип Осецький.
Виступи поетів перемежовувалися піснями бардів. Музиканти дуету Юрія та Віри Найди виконали твори поетів Віталія Міхалевського та Валентини Слюзко, музику для яких написали самі. Митці – викладачі Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії. Бардівською піснею займаються зі студентських років.
«Одружилися і почали співати у два голоси. А після того, як почали працювати в академії, все вийшло на професійніший рівень. Стали їздити на конкурси, посідали місця. Це ніби наше хобі, але ми без нього вже і жити не можемо», – ділиться Віра Найда.
Літературний фестиваль «Слово єднає» триватиме до 28 вересня включно. В останній день у сквері імені Т. Шевченка відбудеться книжковий ярмарок місцевих книгарень та видавництв.
Сайт https://vgoru.org/index.php/interv-yu/item/45787-pid-zvuchannia-bandury-mozhna-medytuvaty-i-ozdorovliuvatys-oksana-borovets
Під звучання бандури можна медитувати й оздоровлюватись – Оксана Боровець
29.09.2019
Сучасна бандура далека від своєї старосвітської прародички і має набагато більший спектр можливостей.
"Не варто говорити: якщо ти бандурист, не маєш права грати рок. І навпаки: "якщо ти виконуєш тільки старосвітський репертуар, то це нецікаво". На нашому фестивалі ми вмонтовували в бандуру фаєри, і з неї вилітав вогонь. Або чіпляємо світодіодну стрічку: коли бандурист грає, вона світиться. З одного боку, хтось може назвати це профанацією. Але з іншого – це вихід за рамки і можливість показати, що бандура – це круто", – розповідає арт-директор гурту "Шпилясті кобзарі" Оксана Боровець.
Про сучасну бандуру і її можливості вона розповіла в інтерв'ю Gazeta.ua.
- Бандура мене свого часу дуже полонила своїм спектром можливостей. Тому я почала займатися промоцією сучасної бандури. Її можна розвивати як завгодно: немає правил і обмежень. Це така велика спокуса – що ти можеш зробити що завгодно.
Минулого року ми започаткували фестиваль Bandura Music Days. Я все думала, як зацікавити людей бандурою. І придумала - вибори народного інструмента. На стіні поруч одна з одною висіли бандури – харківського типу, львівського, чернігівського, старосвітська бандура, кобза Вересая та торбан. І біля кожного інструменту був плеєр. Відвідувачі могли послухати, як звучить кожен з цих інструментів. Були бюлетені. Навпроти інструменту, який найбільше сподобався, треба було поставити хрестик і вкинути в бюлетень. Потім ми порахували і визначили, що глядачам фестивалю найбільше сподобалася класична чернігівська бандура. Ця інтерактивна форма – найкращий спосіб зацікавити складним історичний матеріалом. У ній немає примушування і насилля.
- Бандура раніше здавалася доволі вузьким інструментом…
- Який пасує тільки кобзареві з вусами. А хлопцям у "Шпилястих кобзарях" ще немає і 30 років. Я не скажу, що це нова українська музика. Нової української музики зараз дуже багато в іншому звучанні. Але саме у сфері бандурного мистецтва це дійсно щось дуже нове і легке.
- Бандура має ширший спектр можливостей за ту ж гітару?
- Звісно. Як мінімум через те, що в бандури 65 струн, а в гітари 7.
- Однак бандуру не так легко носити.
- Зате можна мати гарну фізичну форму. Нещодавно я думала про якийсь вірусний контент для спільноти Bandura Style у фейсбук і виокремила 10 причин бути бандуристом. Одна з них – це завжди бути в гарній фізичній формі. Якщо носити з собою 12 кілограмів – матимете гарні накачані руки.
- Де ви гастролюєте?
- Вже були у понад 20 країнах.
- Як сприймають бандуру іноземці?
- Для них це дивовижа. Головне, що і в Україні це теж дивовижа. Хоча незалежності вже 28 років. Все-одно у багатьох людей перед очима кліше: тріо бандуристок або сивий дід з бандурою. І тому, коли хлопці грають українську пісню, але в новій обробці, це легке прочитання, воно неагресивне. І в ньому немає нічого важкого чи вульгарного. Це дозволяє його слухати дуже широкій аудиторії.
На концертах "Шпилястих" люди від трьох років до 93-ьох. Музика настільки приємна і легка в споживанні. Старші люди знають основу, на якій це зроблено, а молодші просто люблять цю музику слухати. Приходять бабусі з онуками, батьки з дітьми, молоді пари і люди середнього віку. Це дуже добре. Кажуть, знай свій сегмент. Коли ми почали його вивчати, зрозуміли, що в нас немає одного сегменту. Ця аудиторія широка і не обмежується тільки тими людьми, які люблять бандуру. Дуже часто цю музику слухають ті, хто досі взагалі не чув, як звучить бандура. Це дуже круте звучання – автентичне. Дуже мало інструментів світу можуть стати нарівні з бандурою.
- Як би ви описали звучання бандури?
- Невеселе, мінорне – дуже специфічне. Як українська душа. Воно відразу занурює людину в медитацію, заглиблення в себе. Є гіпотеза, що бандурна музика лікує, що звучання бандури дуже сприятливо впливає на самопочуття людини. Це дуже медитативна музика. Хоча я сама не музикант але деякі пісні я чула на бандурі вже тисячі разів, і вони мені не набридають. Це звучання, яке легко входить, з вібраціями.
- У підземному переході на Майдані Незалежності постійно грають шестеро хлопців. Послухати їх зупиняються зовсім різні люди.
- Це учні Стрітівського коледжу, який був минулого року на межі закриття. Ми рік працювали над його промоцією. Пішли на "Голос країни", робили онлайн-концерти у фейсбуці. Навесні об'їхали з благодійним туром Київську область. Повні зали школярів. Не скажу, що досягли супер успіху, але минулого року на перший курс вступили два студенти, цього року сім. На нього чекають зміни, його будуть приєднувати для підвищення акредитації. На це є причини: коледжі не можуть існувати самостійно. Їм треба або підвищувати акредитацію, або ставати ліцеями.
- На межі закриття коледж був через недобір учнів?
- Так. Цьому коледжу уже 30 років. Він з самого початку не був розрахований на велику кількість людей. Там всього можуть навчатися до 60 учнів. Бандура – ексклюзивний інструмент. Хоча в консерваторії і в музичному училищі Глієра, університеті Драгоманова та інших вишах багато бандуристів, але загалом це такий факультет, на якому не можуть навчатися три тисячі чоловік.
Але все-одно мають бути люди, які хочуть навчатися. Ми це бачимо на концертах – як діти реагують. Коли "Шпилясті" виступають на якихось конкурсах для бандуристів, діти просто пищать – настільки захоплені ними. Це такий взірець – коли людина може грати те, що їй хочеться.
- Розкажіть проект "Bandura Style".
- Цей проект покликаний популяризувати бандуру як таку. Не лише за допомогою "Шпилястих", а й в інших сферах. Соціальні проекти, флешмоби, наліпки з бандурою – це круто. Влаштовуємо концерти у співпраці з іншими артистами. Пісню Джамали "1944" ми зіграли на бандурі, дудуці і барабанах. Такий був інструментальний кавер. Або просто переграємо якісь відомі пісні у різному складі музикантів. Одне з найбільших досягнень - це фестиваль Bandura Мusic Days". Його мета – популяризація бандури як бренду сучасної української культури.
Ми віримо, що бандура – це яскравий символ, який можна дуже легко ідентифікувати з собою. Покажи бандуру українцеві – він відразу її впізнає. Важливо, щоб бандура асоціювалася з сучасною музикою, а не з чимось архаїчним.
- Як ви ставитесь до переконань деяких бандуристів кобзарського цеху, що жінці торкатися до інструменту не можна?
- Я про таке не чула. Але загалом, якщо мова йде про старосвітську бандуру, то це той інструмент, на якому не можна грати кавери чи сучасну музику. Його призначення – відтворювати старосвітську музику: канти, псальми, думи. А є сучасна бандура, академічна, яку придумали в 1960-ті роки, коли вже в Японії синтезатори робили. Це абсолютно новий інструмент. На ній не грали козаки, з нею не ходили співці, і тому не варто її сприймати як щось старовинне. Це абсолютно новий вид інструменту. Можна сказати, що це онука старої бандури. Це форма її еволюції. От на ній можна виконувати все що завгодно.
Люди, які займаються старосвітською музикою, – реконструктори. Їхнє завдання – відтворити музику відповідно до часу її існування. Не створювати щось нове, а зберегти і передати традицію. І це чудово. Не варто плутати одне й інше. Не варто говорити: якщо ти бандурист, не маєш права грати рок. І навпаки: "Якщо ти виконуєш старосвітський репертуар, то це нецікаво". Наше завдання – поважати один одного і показати різноманіття.
На нашому фестивалі ми вмонтовували в бандуру фаєри, і з неї вилітав вогонь. Або чіпляємо світодіодну стрічку: коли бандурист грає, вона світиться. З одного боку, це ніби профанація. А з іншого – це вихід за певні рамки і можливість показати іншій аудиторії, що це – круто.
Сайт https://www.youtube.com/watch?v=RtXjzqLY870
«Як козаки в Золоте хліб возили» | Hromadske.doc
Дата премьеры: 13 окт. 2019 г.
«Чувствую, всё закончится мордой в асфальт», – бідкається оператор медведчуківського телеканалу. Ще вночі він думав, що їде на Схід знімати звичайну акцію правих, а натомість разом з іншими телевізійниками з автопробігу потрапив у круговерть карколомних пригод. Цілу ніч колона з ветеранами, волонтерами й журналістами рухалась у бік фронту, а на світанку перед нею постав перший блокпост.
«Травмат» – це така вєщ, йому й «Гради» не страшні!» – кепкує ветеран Олекса Бик із наміру поліції затримати всю колону через те, що в декого є легальна травматична зброя. Бик ще просто не здогадується, що вже на наступному контрольному пункті йому повідомлять: він у розшуку нібито за грабіж. І так, кожен із блокпостів по дорозі перетворюється на справжнє випробування: із сутичками й навіть пострілами.
Головний герой символічного «Останнього блокпосту» в Золотому – лідер Азовського руху. Це його ідея влаштувати «двіж» проти «формули Штайнмайєра» неподалік лінії фронту. Відколи наступним пунктом, де планують розводити війська, обрали містечка Золоте й Петрівське, Андрій Білецький навіть перебрався на Луганщину. А між закликами долучатися до руху опору «капітуляції» він їздить у Київ на політичні телешоу, де розказує як бідують мешканці Катеринівки й Золотого, як вони скніють без поліції, швидкої допомоги і як цілими місяцями люди не бачать на полицях магазинів хліба.
А коли акція на КПВВ закінчується, військові запрошують hromadske перевірити як насправді живуть мешканці прифронтової зони. Дивіться іронічний пригодницький репортаж від Богдана Кутєпова з hromadske.doc.
Житомир_сайт_http://zhitomir.today/news/culture/festival_konkurs_avtorskoyi_pisni_i_pisennoyi_liriki_imeni_viktora_izotova_u_berdichevi_video-id34129.html
Фестиваль-конкурс авторської пісні і пісенної лірики імені Віктора Ізотова у Бердичеві (ВІДЕО)
16 Жовтня 2019
Юлія Сінєльнікова
У Бердичеві відбувся фестиваль-конкурс авторської пісні і пісенної лірики імені Віктора Ізотова. З 28-ми учасників в номінації «Поезія», до фіналу пройшло лише 8. Засновник і натхненник фестивалю, бердичівський поет Валерій Хмелівський планує видати альманах із роботами усіх учасників, які зі сцени читають як власні поезії, так і під авторством різних авторів. До душі таке захоплення і військовослужбовцю Олені Рикаль.
На творчий фестиваль учасники приїхали з Києва, Харкова, Житомира, Бердичівщини, Рівного, Броварів. Завдяки волонтерам представили творчість і учасників з Італії. Юрій Іванець приїхав з Житомира. Чоловік співає з дитинства, гітарою зацікавився у 6-7 класі. В студентські роки постійно брав участь у багатьох конкурсах і фестивалях. Любить пісні сучасних авторів, пише їх і сам.
«За освітою я механік, професія у мене технічна. Але завжди при нагоді гітара в роботі, її не полишаю. Коли ти любиш цю справу, то ти не ставиш цілі перемогти. Просто участь, спілкування, обміни енергетикою, нові знайомства», – розповідає Юрій Іванець, учасник фестивалю.
Валерій Хмелівський розповідає: намагається подібними конкурсами повернути пам’ять про художницю Наталю Чабаненко, письменника Всеволода Нестайка, який народився у Бердичеві. А цей фестиваль присвятив пам’яті друга, якого немає серед нас вже 12 років.
«Це один з небагатьох таких найближчих і найнадійніших друзів. Я втратив частинку себе. Я дуже мало зустрічав людей такої порядності як Віктор, отаких світлих людей. А кому ще присвячувати як не світлим людям?» – каже Валерій Хмелівський.
Серед знаних у Бердичеві і за його межами членів журі присутня болгарська співачка з міста Монтана Наталі Ангелова.
«Я закінчила музичну академію в столиці Болгарії Софії, спеціальність поп-джаз спів, ступінь бакалавра і магістра. У мене є авторські пісні на болгарській мові, кліпи, які показують по болгарському телебаченню показують, і по радіо, я дуже рада, що встигла там», – розповідає про себе Наталі.
Дівчина вивчає українську мову і виконує пісні на тексти Валерія Хмелівського. Під час фестивалю робить це не в рамках конкурсу, а для душі.
«Хтось написав текст. Я її переконав, що краще буде якщо вона буде виконувати пісні українською мовою. Одна з цих пісень «І засяють зірки», вона буде виконуватись тут, перемогла у конкурсі «Європа молода», – каже Валерій Хмелівський.
У Болгарії Наталі довго шукала поета, щоб створити хіт. Спільна знайома звела з Валерієм. Так зав’язалась співпраця.
«Він присилав мені свої поеми, мені дуже сподобалась одна з них «Хай засяють зірки» називається. В Україні дуже талановиті люди, я люблю вашу музику, пісні, у мене є тут улюблені виконавиці», – розповідає вона.
Зі слів організатора фестивалю, це свято він проводить для душі. Головна умова участі – вік від 18 років та присутність у залі автора поезії, пісні чи музики, якщо учасник виконує не власні твори. У кожній номінації визначили по три переможці-лауреати, котрих нагородили кубками і грамотами. Решта отримали дипломи дипломантів фестивалю.
Рубрика – «ЗМІ про митців»
Місцеві напоїли київську журналістку, яка не пропускала крамоли в ефір.
І синьо-жовті прапори показали по телебаченню
https://gazeta.ua/articles/people-and-things-journal/_miscevi-napoyili-kiyivsku-zhurnalistku-yaka-ne-propuskala-kramoli-v-efir-i-sinozhovti-prapori-pokazali-po-telebachennyu/932910
15 жовтня 2019
Журнал "Країна" Люди та речі
Кобзарі під час революцій заспокоюють гарячі голови
Вчився в російськомовній школі. Україномовні у Кривому Розі тоді позакривали. Батькові пояснили, що на них немає попиту: "Об этом пишут трудящиеся в райкомы". Але він працював в органах – був інструктором у райкомі партії. Знав, що ніяких відмов від українських шкіл не було. "Та не пишуть туди такого", – заявив. За місяць його звільнили.
Удома батьки говорили суржиком. Зі мною намагалися спілкуватися російською, щоб було легше у школі. Але зі своїми батьками вони розмовляли українською.
У школи прийшли педагоги із колишніх українських закладів. Їм важко було говорити російською, в побуті переходили на рідну мову. Зараз – навпаки.
Моя мати не любила їздити на 9 травня в село. Казала: знову поминки будуть. Збиралися солдатки і співали. Починалося від "Била мене мати березовим прутом" і закінчувалося поминальними плачами. Туди не потикався навіть голова колгоспу, це витримати ніхто не міг. Жінки дуже тужили.
Едуард ДРАЧ, 54 роки, бандурист, бард, лікар-невролог. Народився 6 квітня 1965-го у Кривому Розі на Дніпропетровщині. Мати – терапевт, батько – інженер-електрик. Навчався у музичній школі по класу скрипки. Закінчив Дніпропетровський медичний інститут. Працював невропатологом у Черкасах і Києві. Зараз – невропатолог і реабілітолог у столичній клініці ”Меддіагностика”. Грає на гітарі, кобзі, старосвітській бандурі, колісній лірі, гуслях, скрипці та фортепіано. Виконує традиційний кобзарсько-лірницький репертуар, авторські та козацькі псалми, лицарські й богомільні пісні, невольничі плачі, духовну та світську лірику. Учасник спільноти Київського кобзарського цеху. 1989-го став лауреатом фестивалю ”Червона рута”. Рік виступав у складі гурту ”Рутенія”. Був гітаристом і вокалістом. Серед улюблених книжок – ”Ясса” Юрія Мушкетика, ”Ворошиловград” Сергія Жадана. Читає періодику 1980–1990-х. Телевізора не дивиться. ”Доки події не стали історією, висновків із них не роблю. Роки в кобзарському цеху виховали в мені епічний погляд”. Одружений. Має двох доньок і сина
Люди раніше співали більше. На вулиці можна було почути таку автентику, за якою зараз ганяються фольклористи. У 1970-х у спальних районах Кривого Рогу постійно хтось виконував пісні Мареничів – вони звідси родом. Люди співали, коли йшли додому і як збиралися за столом. Були пісні вуличні, застільні, для роботи, обрядові. Кожна жінка знала їх від двох до п'яти тисяч. Обряд міг тривати годину-дві-три. Це більше, ніж опера. Кожна мала свої арії. Моя баба була виводчиця – співала дуже високим голосом.
В інституті мене викликали в деканат. Їм треба було заповнити творчі колективи. "Хочеш мати гуртожиток і стипендію? Підеш грати в такий-то гурт". Так я потрапив у компанію однодумців.
Мене направили в групу "Ранок". Там грали фольк-авангард – обробки народних пісень, часто придумували авторські, але оголошували їх народними, щоб у влади не було претензій. "Ранок" перемагав у всесоюзному джазовому фестивалі. Але, коли настали андроповські часи і наш керівник Олексій Маковецький необережно вжив зі сцени формулювання "джаз-рок", гурт закрили на рік. Потім із нас цю анафему знімали кадебісти. Мусили пограти їм, а вони сказали: все нормально. Уже коли прийшов Горбачов, проблем не було.
Бардівську пісню в радянські часи можна було почути тільки у спеціально відведених місцях. Під невсипущим оком комсомолу і партії створювали клуби самодіяльної пісні. А фестивалі влаштовували подалі від міст. На сцені не дозволяли грати пісні не членів Спілки композиторів.
Кілька років займався психіатрією. Покинув, бо занадто переймався. Там треба мати менш вразливу натуру, панцир. Мама мені казала: "Просто вишуковуй і записуй симптоми. Не вживайся у хворого". Але воно все одно заповзало у підсвідомість.
У Кривому Розі виступав у КВК. Стиль "95 кварталу" тоді вважався вульгарним. У наші часи КВК був елітарніший. Ми грали не за гроші. Іноді кепкували з партійної пропаганди. Не були дисидентами, але тими, хто сумнівається. Ви кажете отак? А може – отак? Всі: га-га-га! Наші виступи розбирали на парткомі інституту.
У Дніпрі ми поставили комсомольську "Енеїду" українською. "Еней був парубок моторний, із неформалів геть проворний, ланцюг собачий одягав і на скаженій дошці грав, що зветься електрогітара". "Троянці" виходили на сцену в джинсах, шкіряних куртках, мали ірокези, були вбрані у вишиванки.
30 років тому взяв участь у першому фестивалі "Червона рута" (відбувся 17–24 вересня 1989 року в Чернівцях. – Країна). Я тоді жив у Черкасах. Пройшов відбір разом з Андрієм Миколайчуком. До фестивалю він виступав по весіллях і був акомпаніатором у дитсадку. Поводився, як весільний тамада. Але для "Червоної рути" змінив імідж: одягнув галіфе з фраком. На сцену вийшов у чоботах, а потім роззувся. Його завданням було дивувати. Але гротеском і клоунадою піднімав серйозні теми. Ті засоби, якими достукувався до публіки, відкривали перед ним усі двері. Пам'ятаю, як під час гастролей він приїздив у місто і казав, що йому треба налаштуватися. У сценічному образі йшов на базар. Там його всі впізнавали і дарували продукти. Так ловив ритм міста.
Коли приїхали до Чернівців, місць у готелях не було. Нас із Василем Жданкіним (бард, кобзар і бандурист. Загинув 2 вересня 2019 року. Потрапив у ДТП, коли їхав додому на скутері. – Країна) поселили в художника Івана Балана. Василь щодня обливався холодною водою і привчив до цього Миколайчука. Тому той і став ходити босоніж.
На фестивалі вперше виконали гімн України. Тричі. Спочатку – в стилі Джиммі Хендрікса – його заграв на гітарі Славко Галатин із дуету "Дарка і Славко". Почав імпровізувати, і раптом виринула мелодія гімну. Народ підхопив. Потім ще раз заспівала діаспора на заключному концерті. Втретє виконав Василь Жданкін.
Людей, які приходили із синьо-жовтими прапорами, міліціонери били і відвозили у відділки. За нами, лауреатами, стежили. Коли йшли на заключний концерт, "Товариство Лева" (одна з перших незалежних організацій в УРСР, створена у Львові 19 жовтня 1987 року. – Країна) проривалося зі стягами, наче в бій. На них кинулися міліціянти. Василь кричав: "Що ви, собаки, б'єте людей?" Міліція розвернулася до нього, але кадебісти, які за нами йшли, подіставали посвідчення: "Лауреатів не чіпати".
Трансляція "Червоної рути" була не пряма, а "крива". Події на екрані запізнювалися на 5 хвилин. За цей час вирізали моменти, де в натовпі з'являлися синьо-жовті прапори. Але потім місцеві телевізійники напоїли київську журналістку, яка не пропускала крамоли в ефір. І синьо-жовті прапори таки показали.
На заключному концерті лауреатам заборонили виступати – бо співали гімн і стояли під синьо-жовтими прапорами. Замість нас мали вийти дипломанти. Але ті почали відмовлятися на нашу користь. Мені поступилася група "Гуцули". Наші інструменти таємно від міліції пронесли глядачі. Ми заграли.
Музика не дала би змоги забезпечувати себе. Я 20 років не бачив роялті. В Україні за авторське право ніхто не платить. Державне радіо і телебачення відмовилося від цієї опції. А приватні ще й вимагають плати за ротацію. Такого немає ніде у світі. У нас не хіт, а агіт-паради. Хто заплатив, пісні того й крутять. Смак народу диктують гроші.
Брав участь у Революції гідності. Кобзар мусить бути на всіх "посполитих рушеніях". Його функція – це система координат. Має співати псалми і канти, щоб заспокоїти гарячі голови. Бо всяка революційна ситуація спричиняє бурхливі внутрішні зміни. Людина швидко може озлобитися, стати нечутливою до інших, мстивою. Щоб народ не оскотинився, треба співати про розумне, добре і вічне. Люди на всіх наших Майданах цілком керували собою. Чітка самоорганізація, без паніки і злоби.
Я повинен щодня трохи пограти й поспівати. Кращий відпочинок – зміна занять.
Автор: Валерія РАДЗІЄВСЬКА