Бюлетень №41 (419) 2016 рік
Новини одним рядком:
1-2 жовтня – С.Василюк, Б.Дощ, В.Лютий Т.Компаніченко, Т. Силенко співали на фестивалі “Голосіївська криївка-2016” у Києві
4-18 жовтня – мистецький форум «ПогранКульт: ГаліціяКульт» у Харкові
6 жовтня – гала-концерт переможців конкурсу військово-патріотичної пісні «Озброєні піснею, покликані маршем» у Чернігові
7 жовтня – Олександр Смик співав у тернопільському Українському домі «Перемога» на презентації книги Лесі Романчук
7 жовтня – концерт Марка Биндштейна (Німеччина) у київському КАП “Арсенал”
8 жовтня – авторська програма Анатолія Рибіна "Запах бабиного літа", бібліотека. К.Симонова (Київ, Дніпровський р-н).
12 жовтня – презентація книги «Листи з Литви/Листи зі Львова», М. Кіяновська та М. Савка, Харків, ЛітМузей.
13 жовтня – творчий вечір молодіжної студії КАП “Булат”, Суми, страхова компанія “ОРАНТА”
13 жовтня – презентація книжки Мар'яни Даниленко «Іншими очима» за участі Л.Хворост і М.Воловика, Харків, ЛітМузей
13 жовтня – про «Станіславський феномен» Юрій Андрухович, Тарас Прохасько, Володимир Єшкілєв, Харків, бар Lacan
14 жовтня – лекція Тараса Прохаська «Ірина Вільде: жахи фельєтонної доби», Харків, ЛітМузей
14 жовтня – публічне інтерв’ю з Юрієм Андруховичем Харків, ЛітМузей
15 жовтня – лекція Юрія Прохаська «Сяйво і сутінки Сходу (про Йозефо Рота)» Харків, ЛітМузей
16 жовтня – лекція Тараса Лютого «Леопольд фон Захер-Мазох та його жінки» Харків, ЛітМузей
17 жовтня – майстер-клас Сергія Рубашкіна (Росія) для членів молодіжної студії сумського КАП “Булат”
17 жовтня – Львівський андеграунд. Історії про львівських гіпі від Андрія Куркова, Харків, бар Lacan, вул. Пушкінська, 74
18 жовтня – моноспектакль Сергія Рубашкіна, Суми, вул. Петропавловська, 61, зал профспілок
21-23 жовтня – VIII Всеукраїнський дитячо-юнацький фестиваль-майстерня авторської пісні «Сонячний зайчик» у Запоріжжі
21-23 жовтня – фестиваль “Пісня Булата на Дунаї”, Вилкове на Одещині”
23 жовтня – фестиваль-конкурс патріотичної пісні "Поклик серця", Чернігів, Міський Палац культури.
Повідомлення від бардів та прихильників авторської пісні та поезії
Листи надсилайте на Emaіl: p_karta@ukr.net, p_karta@maіl.ru
Суми – Ігор Добровольський
СУМЫ.ОКТЯБРЬ.АНОНС.
5 октября - 18:00 Оксана Галахова проводит занятия по вокалу, постановке дыхания. Внимание! Набор продолжается.
Стоимость занятия -10 грн. ЦДМ, ул. Леваневского, 26)
6 октября - 18:30 сольный концерт лидера группы "НедРа" Алексея Вдовина, в зале профсоюзов (ул. Петропавловская, 61)
8-9 октября - XX Мемориал "Памяти ушедших друзей" урочище "Зеленый Гай"
8 октября - 15:00 выступление молодежной студии КАП "Булат" //ведущие Алина Юрченко и Андрей Ермоленко/
19:00 концерт-памяти с участием КАП "Булат".
К XX Мемориалу "Памяти ушедших друзей” - выйдет книга-памяти.
Выпуск книги состоялся благодаря: Вере Кузнецовой, Вере Паненко, Татьяне Рудомёт, помощь оказал и КАП "БУЛАТ".
12 октября - 18:00 Оксана Галахова. Вокал. Постановка дыхания.
13 октября - 17:00 творческий вечер в страховой компании ОРАНТА, с участием молодежной студии КАП "Булат".
17 октября - 17:00 Актер и режиссер театра бардовской песни Сергей Рубашкин, в ЦДМ (Леваневского,26),проведет мастер -
класс по режиссуре песни для молодежной студии КАП "Булат"./Приглашаются в этот вечер, и все желающие показать своё творчество С.Рубашкину.
18 октября - 18:30 в зале профсоюзов (ул. Петропавловская, 61) моноспектакль Сергея Рубашкина "Кадиш" А.Галича,
Театр песни (Юрий Лорес, Юлий Ким, Александр Галич..)
19 октября - 18:00 Оксана Галахова. Вокал. Постановка дыхания.
26 октября - 18:00 Оксана Галахова. Вокал. Постановка дыхания.
27 октября - 18:00 в зале профсоюзов (ул. Петропавловская, 61), концерт Александра Больменко (Винница), при участии Сергея Грязнова (Винница)
30 октября - 13:00 творческий вечер Ирины Легоньковой, Валерия Акулинина (Харьков), Александра Спицкого (Конотоп),
в центральной городской библиотеке им.Т.Г.Шевченко
Добро пожаловать!
Ніжин – Олександр Гадзінський (на прохання упорядника)
На фестивалі "Литаври" я модерував виступ місцевих авторів, об'єднаних заходом "Ніжинська літературна школа". Твори наші тепло сприйняла аудиторія. Але в центрі уваги, безумовно, були гості майже із десятка країн - Польщі, Хорватії, Грузії, Китаю, Німеччини, Білорусі, В'єтнаму, Вірменії, Литви...
Кожен автор виступав у тандемі зі своїм українським перекладачем. Серед перекладачів теж були вельми знані особистості, скажімо, Маріанна Кіяновська, Віктор Мельник...
На вечірньому заключному концерті, який експресивно провели Сергій Пантюк і Тетяна Винник, особливо запам'яталися виступи Олега Короташа, ВІктора Неборака, Олени Степаненко, Дмитра Лазуткіна, Богдана-Олега Горобчука, Елли Євтушенко...
Одне слово, як зауважив у відгуку чернігівський поет Сергій Дзюба, "Придесення ще не знало подібного масштабу міжнародних літературних заходів". Тому хочеться побажати снаги організаторам і майбутнім учасникам "Литавр!"
А зараз - кілька віршів українських "литавриатів-2016", опублікованих в ошатній підсумковій антології.
Олександр Ірванець
* * *
Де б ти хто б ти коли б ти яким би ти досі не був
Возлюби розлюби а затим возлюби його заново
Цей народ що оплакав не раз і Джен Ейр і рабиню Ізауру
А про Мотрю і про Катерину нараз прочитав і забув
Що кумирів нових не надбав а старих розгубив
Що втомився від рішень і їхньої колегіальності
Навіть гідність свою розбудив возлюбив розлюбив
Запевняючи брата і свата і ката у власній лояльності
Цей народ що з дев'ятого поверха ліфтом з'їжджа на город
Що вистоює черги на митниці альбо на мітинги
Що крім грошей не хоче ніяких уже нагород
І слухняно таврує чуже і виконує все що намітили
Не запитуй: навіщо? для чого? куди? і чому?
Все одно не збагнеш ти хоч скільки в пророки не пнися
Тож зіжмакай гординю свою і всміхнися народу цьому
Чи самому собі чи й нікому та все ж усміхнися
Усміхнися і йди
І усмішку з губи не згуби
Хай ніхто не збагне ти сякаєшся в небо чи каєшся
Возлюби розлюби возлюби розлюби возлюби
Бо від нього
Нічого подібного
Не дочекаєшся
Олександр Гадзінський
Третій мікрорайон
В руїну храму рветься вітер,
Реве, немов у піддувалі…
На тому місці, де був цвинтар,
Мікрорайон побудували.
Капкани люків, як безодні,
Від тракторів траншейні шрами,
І домовин човни підводні
Спливають, підняті ковшами.
В озонову діру ледачу
Безхатьки-душі в небо свищуть…
Зависла аура невдачі
Над протестантським кладовищем.
Храм, як надщерблена півлітра,
Дроти обвисли, мов спагеті,
Повільно плавають в повітрі
Медузи сміттєвих пакетів…
Колись у пам’яті, мов казка,
Розвернуться строкатим спектром
І перемоги, і поразки,
І мікрорай, і мікропекло…
Віктор Мельник
* * *
Не на останній межі,
Не у переддень смерті,
Просто: прибрати в душі,
Як прибирають в церкві.
Вийшовши в гамір і чад,
В світ цей - велике вбивство,
Знати: в душі свіча
Світить рівно і чисто.
Харків – Літературний музей
Дорогі друзі!
Запрошуємо вас на Культурний форум "ПогранКульт: ГаліціяКульт", у якому візьмуть участь близько 300 митців з Галичини та Слобожанщини.
Програма форуму включатиме понад 80 культурних подій: кінопокази, концерти, театральні вистави, літературні читання, художні виставки, лекції та дискусії.
Вхід на всі заходи вільний.
Повна програма форуму за посиланням: http://www.dofa.fund/
Подія на фб: https://www.facebook.com/events/631397390361554/
Літературна програма (фрагменти)
форуму «ПогранКульт: ГаліціяКульт»
4 – 18 жовтня
|
12.10 середа 17:00 Літературний музей вул. Багалія, 6
|
Маріанна Кіяновська, Мар’яна Савка Презентація книги «Листи з Литви/Листи зі Львова» Модератор – Ростислав Мельників
Протягом листопада 2015 року поетеси Мар’яна Савка та Маріанна Кіяновська писали одна одній листи. Тільки це листування було не звичайним, а віршованим, та ще й розгорталось перед очима шанувальників творчості авторок у Facebook. На ці вірші-листи чекали, їх обговорювали і поширювали. У них є все – і дружба, і політика, і гострота сучасності, і роздуми над величчю кохання.
Подія відбувається за підтримки Видавництва Старого Лева |
|
13.10 четвер 19:00 Інтелектуальний бар Lacan вул. Пушкінська, 74 |
Розмова про «Станіславський феномен» Юрій Андрухович, Тарас Прохасько, Володимир Єшкілєв Модераторка – Тетяна Трофименко
Ціла плеяда письменників походить з Івано-Франківська (колишній Станіславів). Які передумови цього явища? Які особливості письма? Яка в них постає Галичина? Чому це більшою мірою проза і меншою мірою поезія? Хто там свій, хто чужий?
Профондовано «Спільнокоштом» |
|
14.10 п’ятниця 17:00 Літературний музей вул. Багалія, 6 |
Тарас Прохасько Лекція «Ірина Вільде: жахи фельєтонної доби»
Ірина Вільде – українська письменниця, журналістка. Авторка романів «Метелики на шпильках» і «Сестри Ричинські» (за який отримала Шевченківську премію), що тепер відносять до феміністичної прози. Один з чоловіків цієї галичанки був харків’янином. Популяризаторками творчості Вільде є Оксана Забужко та Віра Агеєва.
Тарас Прохасько — сучасний український письменник, журналіст, один із представників «Станіславського феномену». Брат перекладача Юрія Прохаська, племінник Ірини Вільде. |
|
19:30
|
Публічне інтерв’ю з Юрієм Андруховичем Спілкується Любов Якимчук
Юрій Андрухович — один з найпопулярніших українських ньюзмейкерів, який, будучи письменником, має сміливість коментувати не лише культурні, а й політичні та історичні явища. Це інтерв’ю про його інші інтерв’ю та колонки, про літературу та ідеологію, а також про письменницьку відповідальність. |
...
|
17.10 понеділок 19:00 Інтелектуальний бар Lacan вул. Пушкінська, 74 |
Андрій Курков Львівський андеграунд. Історії про львівських гіпі від Андрія Куркова Модераторка — Тетяна Трофименко
Культура Галичини – це не лише традиційні мейнстрімові форми культури, а й андеграунд зі своїм колоритом і традиціями, приміром, рух гіпі. Розмова про львівський андеграунд відбудеться із відомим письменником Андрієм Курковим, який тему львівських гіпі ввів у свій роман «Львівська гастроль Джиммі Гендрікса», провівши перед тим авторське дослідження.
Андрій Курков — український російськомовний письменник, журналіст, кіносценарист. Автор кількох десятків книжок для дорослих та дітей. Автор роману «Львівська гастроль Джимі Хендрікса». Проект реалізується в рамках Програми національних обмінів, за фінансування Європейського Союзу та Національного фонду підтримки демократії (США) |
ЛітКонкурс
Дорогі друзі,
до 31 жовтня 2016 року триває прийом робіт для участі у ІX обласному конкурсі ім. О.С. Масельського на кращий літературний твір.
Роботи приймаються в номінаціях «Проза», «Поезія», «Публіцистика», «Драматургія». Юні літератори подають свої поетичні, прозаїчні, драматургічні чи публіцистичні твори до номінацій «Учнівська молодь» та «Майстер слова».
Для участі у конкурсі необхідно надати наступні матеріали у друкованому та електронному (обов’язково) варіантах:
- текст, відповідно до обраних(ої) автором номінацій(ї);
- контактну інформацію (вказавши повну адресу, телефон, електронну скриньку);
- автобіографію;
- за наявності, копію свідоцтва про членство в Національній спілці письменників України або Національній спілці журналістів України.
Оргкомітет запрошує до участі в конкурсі талановиту молодь, а також знаних літераторів, журналістів, поетів, драматургів Харківщини.
Переможців очікує премія: у номінаціях «Проза», «Поезія», «Публіцистика», «Драматургія». Винагорода за І місце складає 5 тис. грн, за ІІ місце – 3 тис. грн, за ІІІ місце – 2 тис. грн. Нагородження переможців традиційно проходить у грудні.
За більш детальною інформацією звертайтеся за телефонами: (057)700-53-29, 715-73-63, 095-404-47-55. Пакет документів можна надіслати на E-mail: oblrada2006@yandex.ru; електронний носій з інформацією - на поштову адресу: м. Харків, Будинок рад, вул. Сумська, 64, з приміткою «Конкурс на кращий літературний твір ім. О.С.Масельського». Роботи також приймаються за адресою: м. Харків, Будинок рад, вул. Сумська, 64; кімн. 25 та 96.
Київ – Анатолій Рибін
08 жовтня - авторська концертна програма Анатолія Рибіна "Запах бабиного літа" в бібліотеці ім. К. Симонова (Дніпровський р-н м. Києва).
ЗАПАХ БАБИНОГО ЛІТА
Запах бабиного літа
В павутинках довгих вій,
Осінь знов дарує вмита
Мрії, сповнені надій.
Вже багрянець лист відмітив,
Ще до перших холодів
Я в очах твоїх помітив
Те, що бачить не хотів.
Пр.
Не бажаю розлучатись
Я з теплом твоїх очей,
Холод осені минає,
Не минає біль грудей…
Скоро підеш ти у зими,.
В павутинках довгих вій
Хай лишаються картини
Мрій, й не втрачених надій…
Пісня «Запах бабиного літа» в одноіменній авторській концертній програмі Анатолія Рибіна 08 жовтня 2016 р. о 16.00 в бібліотеці ім. К.Симонова (Дніпровський р-н м. Києва).
Ця та інші пісні на http://www.bards.name/person418
Чернігів – сайт http://pik.cn.ua/23726/miskiy-festival-konkurs-patriotichnoyi-pisni-poklik-sertsya/
Міський фестиваль-конкурс патріотичної пісні "Поклик серця"
05.10.2016
Розпочато прийом заявок на міський фестиваль-конкурс української патріотичної пісні "Поклик серця", який відбудеться 23 жовтня у Міському Палаці культури.
Фестиваль – конкурс проводиться у таких номінаціях:
- солісти – вокалісти;
- авторська пісня («авторську пісню» слід розуміти, як пісню у виконанні автора слів та/ або музики, у жанрі «співана поезія» або будь-якому іншому жанрі).
- вокальні ансамблі
- дуети, тріо.
Вікові категорії:
Діти І - до 11 років
Діти ІІ - 11-16 років
Змішана – 17 років і без обмежень
Для участі у фестивалі необхідно ПОДАТИ ЗАЯВКУ В ЕЛЕКТРОННОМУ ВАРІАНТІ. Її можна завантажити за цим лінком https://goo.gl/MK743l
Заявка на кожного учасника заповнюється окремо (соло, ансамбль, дует). Подача заявок здійснюється до 20 жовтня 2016 року по: e-mail:sm_27@ukr.net
Прохання вказувати номера в заявці для конкурсу в тому порядку, в якому зручно виступати для вашого колективу (або учасника). Режисер фестивалю при складанні конкурсної програми буде максимально враховувати ваші побажання.
Засновником фестивалю є управління культури Чернігівської міської ради. Організатори: - Чернігівський міський Палац культури; - Військово-музичний центр Сухопутних військ Збройних Сил України.
Харків – сайт http://snip.net.ua/20161007/kontsert-do-160-richchya-porfyriya-martynovycha/
Концерт до 160-річчя Порфирія Мартиновича
7.10.2016, п’ятниця
Вшанувати пам`ять видатного українського художника, етнографа, фольклориста Порфирія Денисовича Мартиновича зібралися до Харкова 5 жовтня 2016 року сучасні подвижники кобзарсько-лірницького мистецтва.
У актовій залі Харківського обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва на пошану Мартиновича було проведено цікавий і актуальний для сьогодення концерт. Учасниками нинішнього Кобзарського цеху були продемонстровані питомі народним співцям репертуарні форми — від дум, псальм, балад , історичних пісень — і до танцювальних й жартівливих мелодій. Важливим елементом концерту стала демонстрація виконавцями складених у наш час творів, які відбивали гострі духовні потреби сучасного буття, у тому числі – переосмислення українських реалій — від Скнилівської трагедії і до війни з російськими окупантами на Сході. Вдалим доповненням до кобзарських виступів стала добірка слобідських гуртових пісень, підготовлена харківським фольклорним колективом “Муравський шлях”.
Концерт проходив при переповненій залі — багато слухачів стояло в проходах і проміжках приміщення. Аудиторія, більшість якої складала молодь жваво реагувала на виступи співців і щиро аплодувала кожному учаснику концерту.
Завершився концерт пам`яти Порфирія Мартиновича традиційним кобзарським зиченням слухачам щастя й здоров`я на многая літа.
Учасники концерту:
Іван Попов (Харків) — стихівничий;
Тимофій Черемський (Харків)— традиційна бандура;
Андрій Борсук (Харків)— традиційна бандура;
Михайло Коваль (Черкащина) – традиційна бандура;
Тарас Силенко (Київ)- традиційна бандура;
Назар Божинський (Харків) – – традиційна бандура, кобза, колісна ліра;
Кость Черемський (Харків) — панська бандура;
Максим Черемський (Харків) — гудок;
Олександр Тріус (Сумщина) — традиційна бандура, колісна ліра;
Фольклорний гурт “Муравський шлях”(Харків).
Київ – сайт https://hromadskeradio.org/programs/hromadska-hvylya/lira-potuzhnisha-ta-krashche-vidchuvaye-prostir-sered-shumu-oleksandr-goncharenko
Громадська хвиля
Ліра потужніша та краще відчуває простір серед шуму, - Олександр Гончаренко
03 жовтня 2016
За словами кобзаря-лірника, музика має лікувальні властивості для душі людини.
Сучасний кобзар-лірник Олександр Гончаренко у студії Громадського Радіо розповідає про особливості старосвітської бандури, а також грає наживо під час ефіру.
Андрій Куликов: Лунають звуки старосвітської бандури. Це правда, чи ні? Чи старосвітської кобзи?
Олександр Гончаренко: Цей наш інструмент називається старосвітською бандурою.
Андрій Куликов. І це пояснює нам Олександр Гончаренко. Він кобзар-лірник. Чи лірник-кобзар? Що на першому місці?
Олександр Гончаренко: Особливого пріоритету зараз немає. Колись була бандура на першому місці. Сьогодні ці два інструменти на одному рівні.
Це також залежить від ситуації, і, можливо, від настрою, чи середовища, де я планую грати. В одному середовищі краще підходить спокійна, поважна та камерна бандура. Десь у іншому просторі, де багато людей і шумно – там краще підходить ліра. Вона більш потужна і краще відчуває простір.
Андрій Куликов: Коли я вперше побачив Олександра Гончаренка із цією старосвітською бандурою, у мене склалося враження, що я побачив людину із літографії гравюр, ще з тих кобзарів-бандуристів.
Олександр Гончаренко: Можливо, так Бог дає. У тому є якісь цікаві метаморфози, коли людина чимось займається і живе цим, то, очевидно, що образ у неї міняється.
Євген Павлюковський: Окрім зовнішності, що ще означає бути кобзарем-лірником у 21 столітті?
Олександр Гончаренко: Сьогодні потрібно багато працювати над собою. Не тільки у плані володіння інструментом і музичної освіти, яка, безперечно, потрібна.
Андрій Куликов: А у вас, до речі, є?
Олександр Гончаренко: Спеціальної музичної освіти на цей інструмент не маю. Тут парадокс у тому, що ці інструменти є тільки у Стрітівській кобзарській школі. Тому саме старосвітську бандуру ніхто не викладає.
У тих минулих кобзарів, мандрівних музикантів, була своя система освіти. Вона включала, якщо говорити сучасною мовою, крім співу ще й народознавство, історію, релігієзнавство, навіть основи психології. Окрім того, кобзарі знали багато різних оповідок та запам’ятовували величезні масиви інформації. Тобто підготовка була, але сьогодні ми її втратили.
Андрій Куликов: У одному із дисків, які ви записали, ідеться про те, що співи – то є цілюще. Це загально зцілювальна музика, чи скерована на якісь органи?
Олександр Гончаренко: Це умовно цілюща музика. Людський організм і все у світі складається із певних коливань. Музика – це теж коливання, а коливання – це частоти. Відповідно, є певні частоти, які гармонійно впливають. Тобто, входять у певний резонанс.
Євген Павлюковський: Ті, хто грав на цьому інструменті 100-200 років тому, свідомо застосовували лікувальні властивості інструменту? Чи розуміння приходить уже зараз?
Сьогодні це просто добре забуте старе. Лікували за допомогою музики і співів у культурах усього світу. Мабуть, є якісь там шаманські чи ще якісь речі, які з допомогою співів і музики створювали якийсь цілющий терапевтичний ефект, який гармонійно впливав на людську душу. Таке ж полегшення для душі несли і кобзарі.
Сайт Віктора Морозова http://www.victormorozov.com/ukr/frame.html
30 вересня 2016 - У київському видавництві "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА" вийшла у світ книга Дж. К. Ролінґ, Джона Тіффані та Джека Торна "Гаррі Поттер і прокляте дитя" в перекладі з англійської Віктора Морозова.
Презентація книги відбулася в Українському домі (м. Київ).
Більше інформації тут
Телесюжет про вихід книги на "UA:ПЕРШИЙ"
Телесюжети про презентацію книги на "5 КАНАЛІ" і "1+1"
Інтерв'ю у LVIV.COM
Львів – сайт http://lviv.com/novini/viktor-morozov-b-proklyate-dytya/
Віктор Морозов без спойлерів про “Гаррі Поттера та прокляте дитя”
2016/09/30
На прилавках з’явилась довгоочікувана п’єса Джоан Ролінґ, Джека Торна та Джона Тіффані “Гаррі Поттер і Прокляте дитя”. Про майбутній світовий бестселер маглівського світу розповідає легендарний український бард і один з найкращих перекладачів поттеріани – Віктор Морозов. Як треба читати нову книгу, що спільного в звичайної української дитини і хлопця що вижив, а ще про Скорпія, “покоління Поттера” і чарівний світ матінки Ро. Без спойлерів, але з гумором та інтригою!
Питаєте, чи втішився я, дізнавшись, що на світ з’явиться “Harry Potter and the cursed child” ? О, та я неймовірно втішився.
Звісно, я отримував масу задоволення від занурення в світ мами Ро. Але позаяк ми з Іваном Малковичем вирішили, що хочемо аби українські читачі мали змогу отримувати якісно перекладені книжечки до рук першими, мені доводилось працювати десь так, як ельфу – домовику Добі.
Щоб ви розуміли – я тоді прокидався о шостій ранку і лягав спати о третій ночі. Щодня мав перекласти не менше п’ятнадцяти сторінок, і так протягом місяця часу. Тож після того, як Джоан так впевнено заявила, що “Гаррі Поттер та смертельні реліквії” будуть завершенням історії пригод у магічному світі, я перехрестився і подякував Господу, що ця епопея закінчилась.
Прокляте дитя я почав перекладати 31 липня, одразу після прем’єри п’єси в Лондоні. Пам’ятаю, тоді я гостював у доньки в Кьольні. Одразу ж побіг купувати книгу і взявся до роботи. Закінчив 20 серпня. Потім двадцять днів тривало редагування, коректування та перечитування. Зараз, готуємо її до продажу. Випереджуючи, вже традиційно, російську прем’єру.
А взагалі – звістка про те, що Ролінґ написала продовження, допомогла відкрити мені нову грань свого характеру. Я зрозумів, що попри свій поважний вік і, нібито, досвід та мудрість, я, як наївний хлопчисько, досі вірю чарівним жінкам. Найсмішніше, що вона фактично свого слова не порушила, адже це не роман, а п’єса. І написана вона у співавторстві з Джеком Торном та Джоном Тіффані. Скажу так: тепер вірити Джоан Ролінґ я не буду.
Про хейтерів та прокляте дитя
Знаю, що вже сьогодні інтернетом гуляють тисячі різношерстних відгуків, про “Гаррі Поттера та прокляте дитя”. Та й не тільки інтернетом. Мої друзі, які мали можливість потрапити на п’єсу, в один голос говорили: ”Вікторе, це треба бачити!”. Там і неймовірні сценічні ефекти, і надзвичайно добра акторська гра. Мені самому “побачити це” не вдалось, адже квитки були одразу розкуплені до травня. Зате так я фактично опинився в рівних умовах з більшістю українських читачів. Бачив тільки текст.
До того ж, в мене є своя, особливо-дурнувата методика перекладу. Я ніколи не читаю книги наперед, аби було цікаво працювати і хотілось повертатись до перекладу. І скажу, що не шкодую. Сюжетні лінії так вміло заплутані, що дивували навіть після семи томів поттеріани. Персонажі трансформувались буквально на очах. От читаєш, і згадуєш цитату з “Поттера і таємної кімнати”: “це було так неочікувано, ніби Снейп раптом почав роздавати всім цукерки”.
Та й взагалі, водночас дивно і приємно ще раз зустріти вже дорослого Гаррі, у якого тепер цілком не казкові діти, дружина, робота, в купі з побутовими проблемами і поневіряннями. По-новому познайомитись з сім’єю Мелфоїв і… Але більше я вам не розповім, адже спойлери – це неповага до читача в першу чергу.
Я здогадуюсь, що найбільш незадоволеними були ті, хто очікував від нової роботи Ролінґ, Торна та Тіффані достеменно такої ж книги в жанрі фентезі, до якої всі звикли. Так, це п’єса і її потрібно читати інакше. Але я скажу так: якщо у вас все добре з фантазією – прокляте дитя читатимете із задоволенням.
Між іншим, ми з Іваном ще довго та натхненно сперечались з приводу завершення п’єси. Малкович вважає її фінал закритим. Спробую пояснити вам так, аби не було спойлерів. В цьому творі, почерк Ролінґ можемо побачити, зокрема, через детективний елемент історії. Відповідно – читач, протягом всього процесу занурення в книгу, намагається здогадатись, хто ж власне є проклятим дитям. І в мене на цю посаду є кілька конкретних кандидатів.
А от Іван вважає, що тільки одна особа може претендувати на таке приємне звання. Так, я знаю, що ви зараз думаєте про те, аби спитати в мене імена “кандидатів”, але я вам нічого не скажу. Можу лише натякнути, що це юні створіння, двоє хлопців та одне дівча.
Про персонажа, який сподобався
Якщо говорити про персонажа, який для мене був у чомусь особливий та приємний – мушу відмовитись від оригінальності. Звісно ж, після завершення перекладу я багато спілкувався з друзями, які також прочитали п’єсу чи мали змогу побачити її в театрі. І тут наші вподобання збігаються. Усі ми були приємно вражені “знайомством” зі Скорпієм Мелфоєм. До речі, того хлопця, який грав роль сина Драко, закидали компліментами також за хорошу акторську майстерність.
Я сподівався побачити в ньому негативного персонажа. Та й почавши читати, я все ще мав до Скорпія певні упередження. Але потім, я зрозумів, що помилявся. Був приємно здивований, коли побачив в цьому маленькому слизеринцеві щирість та гуманність. Але я оце вам розповідаю і маю враження, що сказав надто багато. Тож залишімо читачу право на формування власної думки про Мелфоя молодшого.
Про те, як Квітка із Зіркою за Поттера боролись
Мої діти закінчили читати поттеріану на п’ятій частині. Обмежились поки Орденом Фенікса, адже наймолодшим дівчатам тільки по 11 (двійнята Квітка та Зірка). Моя дружина Мотря каже, що ще надто рано читати “Напівкровного принца” та “Смертельні реліквії”. Вважає, що ці книги написані складніше, та й атмосфера там темніша. Не зрозуміють і злякаються.
Звісно – Квітка з Зіркою не здавались без бою. Коли я працював над перекладом проклятого дитяти, тихесенько підкрадались ззаду, намагались підглянути та вичитати кілька рядків. Але я вправно відганяв.
Як на мене, нічого страшнішого від п’ятої частини не буде. А вони вже її прочитали, і під ліжка по ночах від страху не лізуть. Проте, в цьому випадку я вирішив з дружиною погодитись. Все ж для трактування та прийняття категорій життя і смерті, які матуся Ро вводить в останніх частинах, потрібно більше життєвої мудрості та досвіду.
Про “покоління Поттера”
Український історик Ярослав Грицак неодноразового говорив про те, що в нашому суспільстві сформувалось “покоління Поттера”. Мені видається, що цей неймінг як мінімум цікавий. Адже справді – я, повертаючись до України, часто зустрічаю юнок та юнаків, які захоплено розповідають мені про те, як вони росли та виховувались на історії хлопця, що вижив. Всі як один кажуть мені про неймовірний вплив книг на їхнє формування та становлення. Знаєш, я завжди в таких випадках жартома перепитую: “Що, завдав вам якоїсь травми Поттер?” І ті діти поспішно запевняють мене, що тут усе якраз навпаки.
Я зараз проведу банальну, на перший погляд, аналогію, яка здається мені, дуже цікавою. Уявіть, скільки дітей, відкриваючи “філософський камінь” ще десь в молодшій школі, свідомо чи не дуже, починали порівнювати себе з малим Гаррі. А знаєте, чому українські дітлахи відчували таке споріднення з цим персонажем? Та тому, що їхнє життя, і подальші пригоди разом з поневіряннями нічим сильно не відрізнялось від того, що оточувало юного Поттера.
І тут я говорю не про відсутність батьків поряд чи злу тітку Петунію. Я маю на увазі тотальну невизначеність в якій довелось існувати хлопцю. Протягом всіх семи частин цей персонаж, намагається зрозуміти – хто ж він. Батьки Гаррі – чарівники, проте живе він в тітки з дядьком, які не мають ніякого відношення до магії, і більше того, бояться і соромляться всього незвичайного. Як тільки Гаррі потрапляє в Гоґвортс, його ставлять перед новою необхідністю вибору. Потрібно вирішити, яка зі сторін – темна чи світла, твоя.
А далі, Поттер (згадайте останні томи) починає розуміти, що довкола нього немає нічого однозначного. Те, що ще вчора здавалось йому правильним – сьогодні розсипається тисячами запитань та непевностей. Хлопець не знає, кому вірити, на кого сподіватись, чи хоча б у чому бути певним.
Все це вам нічого не нагадує? Хіба українським дітям було простіше? Так, у них були батьки – але ж виховані в трохи іншій системі цінностей. В інших умовах виживання. В дев’яностих і нульових не було нічого стабільного. Сьогодні в сім’ю татові вдавалось принести мішок макаронів і зарплату, а завтра – мама не знала, на який час того добра вистачить і на чому зекономити.
Здається мені, що малі українці так само питали в себе щодня: чи правильний шлях я для себе обрав? На кого маю рівнятись? Кому довіряти, а кого уникати? Чи реальність довкола мене ділиться на “чорне” та “біле” чи може, в ній набагато більше відтінків, ніж я бачив спочатку?
Розумієте, власне той чарівний світ, створений Ролінґ, допоміг їм побудувати відмінну і в той же час коректну систему світобачення. Позбавлену фальшивого радянського релятивізму і наповнену цілком реалістичною адекватною гуманністю. І в тій здоровій системі деяким з них вдалось ідентифікувати себе.
Чого вчить п’єса
Пам’ятаєте, як класично мав би закінчуватись урок з літератури в звичайній середній школі? Десь перед виставленням оцінок та виголошенням домашнього завдання вчитель питав учнів “Діти, а чого вчить цей твір?”.
Я не хочу аби мої уявлення про те, що корисного має в собі “Гаррі Поттер та прокляте дитя” виглядали так само офіційно, але все ж – ризикну і поділюсь своїми роздумами на цю тему.
Так от – для себе я ще раз зрозумів просту річ. Одним з найскладніших викликів для батьків, які щиро хочуть, аби в їхніх дітей все було добре, є завдання правильної побудови взаємин. І найвеселіше тут те, що говорячи про стосунки “батьки – діти”, категорія правильності взагалі недоречна.
Треба бути водночас мудрим як Албус Дамблдор, відважним як Северус Снейп, принциповим як Мінерва Макґонеґел і люблячим як Лілі Еванс. Аби, не очікуючи від дитини того, що собі нафантазував чи намріяв, приймати її зі всіма проблемами, дивними рішеннями та особливим світоглядом.
Попри те, що тобі буває інколи за неї неймовірно страшно, чи те, що її життєвий шлях може здаватись тобі докорінно неправильним, або, зрештою те, – що вона геть не така, як ти… Словом ота остання книженція про майстерність любити і приймати своїх чад такими, які вони є.
Це для мене, а що там буде у вас – уявлення не маю.
Христина Малиш
Рубрика – «Поетична сторінка»
Іван Ольховський народився 9 жовтня 1960 року в селі Вижгів Любомльського району Волинської області. Закінчив із відзнакою Володимир-Волинське педагогічне училище імені А.Ю. Кримського (1980) та факультет журналістики Київського держуніверситету імені Т.Г. Шевченка (1985).
Працював на різних посадах у Броварській міськрайонній газеті «Нове життя», республіканському дитячому тижневику «Зірка». Був головним редактором тижневиків «Гарт», «Патріот України», «Українська газета», «Українська газета плюс».
Перші публікації з’явились у Володимир-Волинській міськрайонній газеті «Слово правди» (1977).
2002 року видав книгу поезії “Меланхолія”. Автор книжок про визвольні змагання українців та дослідження українсько-польського протистояння на Волині.
Входив до складу журі фестивалів авторської пісні «Українська хвиля» (Суми, 2003), «Тернова струна» (Кривий Ріг, 2003), «Відкриті небеса» (Київ, 2006). Його вірші публікувалися у літописах: 26, 28, 29, 31, 97, 141, 142, 298, 332, 396.
Іван Ольховський
* * *
Я довго помирав на полі бою.
Чомусь душа не покидала тіло.
Стерв’ятники кружляли наді мною,
і затуляли сонце їхні крила.
Я сотні раз просив небесні сили
простить мені гріхи мої палкі.
Могильники над здобиччю тремтіли,
душа сичала їм у дзьобаки.
Тяглися миті з присмаками крові,
страшні примари лізли зусібіч.
Та тільки-но торкались ізголов’я —
вогнем душа в них бризкала із віч.
Прощальне коло креслила година.
Вже рвати одіж заходились круки…
Над полем бою піднялась людина.
Душа їй тіло віддала у руки.
* * *
У люстро ставу заглядає осінь,
з руки годує золотих линів.
Я дідові кричу: “Давайте гості!”
А дід не знає, де лежать вони.
Дід білим птахом підіймає руки,
зове на поміч нашу всю сім’ю.
Я ще не знаю, що накликав круків,
в ставу, як заворожений стою.
Тепер лечу до діда на підмогу,
але між нами нездоланна відстань.
Дід білим птахом пада на дорогу…
По люстру ставу ковзається листя…
* * *
Connie ROMANO
Я Вас забуду — в’януть солов’ї…
На відстані руки осіння злива…
Ваш погляд обриває даль зрадлива,
заклякла туга у душі моїй…
Я Вас забуду — гасне неба синь,
тьмяніють сонцесяйні мадриґали…
Хоча б півслова Ви мені сказали,
їх не зчорнила б найчорніша тінь
Я Вас забуду — надто пізній час,
злипаються натруджені повіки,
в облогу узяла нудьга безлика,
не долітають сни мої до Вас…
Я Вас забуду — в морі повний штиль,
нестерпна спрага і німотні води…
Я проклинаю всі свої свободи
на самоті посеред мертвих хвиль…
Я Вас забуду — пролетять роки…
Уже не пахнуть пізні орхідеї
на відстані простертої руки….
Ви надто дорогі для пам’яті моєї…
Я Вас забуду…
* * *
Із Вами камінь зашипить —
морози — влітку, взимку — спека.
Межи квітучих верховіть
тремтить засніжений лелека.
Гарячі, здиблені слова
ні вбити, ні сказати.
Повільно стрілка часова
із жил витягує канати.
Важкі, свинцеві небеса,
дощу не видно краю…
Як швидко серце загаса,
коли одне палає.
Які там співи і блакить,
блаженства і нірвани…
Із Вами камінь зашипить!
Із Вами — мудрий камінь.
Рубрика – «ЗМІ про митців»
Cлава — Краматорську
http://www.umoloda.kiev.ua/number/3059/164/104365/
«Україна молода», 07.10.2016
Марія СУЛИМА
Безплатним концертом у Краматорську 5 жовтня гурт «Океан Ельзи» завершував українську частину світового туру. До речі, починали його теж на сході — в Маріуполі.
Краматорськ за останні три роки пережив багато подій. 2014-го протягом майже трьох місяців місто перебувало під владою бойовиків. Опісля, того ж 2014 року, вже звільнене місто стало обласним центром Донецької області. У лютому 2015-го Краматорськ обстріляли бойовики — загинуло 17 людей, поранено 34 людини. Нині поруйновані будівлі, розповідають місцеві, практично відновили.
У Краматорську вже розпочалася активна декомунізація, зокрема перейменування вулиць. Але коли спитаєш: «Як пройти до вулиці Олекси Тихого?» — відповідь, як правило: «Я такой даже не знаю...» Навіть погруддя Шевченкові у Краматорську — щось середнє між Леніним і Марксом.
Сад Бернацького — цю назву всі добре запам’ятали і парком Леніна не називають, хоча перейменували його теж цього року. Можливо, через те, що це його колишня назва, ще до Леніна. Саме в парку Бернацького і розміщений стадіон «Авангард», на якому виступив «Океан Ельзи».
Перед концертом Святослав Вакарчук відвідав Слов’янський педагогічний університет. Каже, зустріч була хоча й короткою, але видалася цікавою — поговорили, що означає бути вільними людьми, ну і, звісно, відповідав на запитання. Поспілкувався Святослав Вакарчук і з пресою. Сказав, що концерт у Краматорську — звичайний концерт у звичайному українському місті й нічим не відрізняється від решти. Хіба що тим, що безплатний.
«Слова «зона АТО» звучать офіційно і ні про що не кажуть. Я дивлюся на речі просто і з погляду здорового глузду. Те, що відбувається тут, — це хай і напружене, але мирне життя, те, що відбувається за 50 кілометрів звідси, на передовій, — це війна», — так відповів на одне з питань лідер гурту «Океан Ельзи».
А потім був концерт, три години! Усе — у найкращих традиціях «Океану Ельзи»: хороший звук, натовп щасливчиків, що бігли займати місця біля сцени за дві годин до початку, а перед тим вистояли справжню варту біля входу до стадіону з 14-ї. І натовп тих, кому потрапити не вдалося… Краматорці — багато хто з маленькими прапорцями і великими синьо-жовтим стягами у руках, у вінках… Місто, без перебільшення, зупинилося, бо ж навіть проїзд до стадіону перекрили для приватного транспорту. Загалом відвідувачів нарахували близько 50 тисяч: переважно східняки, але немало фанатів приїхали послухати Святослава Вакарчука і з Києва та інших міст України.