Новини одним рядком:
1 жовтня – концерт бардів Ольги і Юрія Карпінських у Полтаві
10 жовтня – проект «Острови» Олександра Дернового та Владислава Петренка у Харківському Літературному музеї
10 жовтня – Тетяна Яровіціна читає свої вірші у КАП “Дом”, Київ, вул. Ш.Руставелі, 22-Б
11 жовтня – фестиваль героїчної пісні «Січеславська Покрова 2014» у Дніпропетровську
11 жовтня – меморіал пам’яті померлих альпіністів, туристів, бардів у Сумах, база відпочинку “Зелений Гай”
11 жовтня – концерт за участю делегатів V з’їзду кобзарів України на Майдані Незалежності в Києві
12 жовтня – концерт бандурного мистецтва творчої молоді м. Києва, вул. Січових стрільців, 1-5
14 жовтня – благодійний концерт молодіжної студії КАП “Булат” для підтримки 15-го батальйону оборони м.Суми
14 жовтня – концерт Олени Кас’ян (Львів) та виконавців Одеси в Одеському Будинку вчених, Сабанєєв міст, 4
17 жовтня – вечір Михайла Квасова (Луганськ) і Ліни Федорченко (Київ) у КАП “Дом”, Київ, вул. Ш.Руставелі, 22-Б
17 жовтня – закриття виставки «Д У Р Н І прощання» у Харківській Муніципальній галереї, вул.. Чернишевська, 15
17-19 жовтня – VI всеукраїнський дитячо-юнацький фестиваль-майстерня АП “Сонячний зайчик” у Запоріжжі
21, 28 жовтня – благодійний марафон сумського КАП “Булат” для підтримки 15-го батальйону оборони м.Суми
1 листопада – концерт Леоніда Тверського (США) у малому залі КАП “Арсенал” у Києві
Кость Москалець
ПАЛЯТЬ ЛИСТЯ
Встане сонце понад містом я спиню тобі таксі
Буде падати це листя на дороги твої всі
На дороги на асфальти на авто і на твій плащ
А як прийдеш до кімнати я прошу тебе не плач
Палять листя дим струмує
Відійшло кохання
Панно чиста я сумую
З вечора до рання
Дні за днями пролітають серце сушать
А музичка грає
Не питає не втішає тільки тужить
А за чим не знає
Стануть люди танцювати на майданах і дахах
Буде вітер цілувати сльози на твоїх очах
Буде вітер цілувати твої руки і вуста
Буде за вікном кімнати злива падати густа
Палять листя дим струмує
Відійшло кохання
Панно чиста я сумую
З вечора до рання
Дні за днями пролітають серце сушать
А музичка грає
Не питає не втішає тільки тужить
А за чим не знає
Повідомлення від бардів та прихильників авторської пісні та поезії
Листи надсилайте на Email: p_karta@ukr.net, p_karta@mail.ru
Суми – сайт КАП “Булат”
http://www.bulatclub.com/frm/index.php?t=1610&p=8414#pp8414
14-го октября в Банкет-холле на Супруна, 15
состоится благотворительный концерт в поддержку 15-го батальона территориальной обороны г. Сумы.
В концерте принимают участие воспитанники молодёжной студии клуба "Булат"
Цену билета каждый определяет самостоятельно.
Ждём Вас
14 октября
Офис-центр
(ул. Супруна, 15)
Начало в 19:00
Телефоны для справок: (067) 444-51-37, Тел.: (050) 974-62-09
Полтава – сайт http://www.culture.uccu.org.ua/news.htm
Концерт полтавських бардів Ольги і Юрія Карпінських
Вже стало традицією для студентів відвідувати концерти бардівської пісні. 1 жовтня 2014 року 100 студентів І і V курсів ПУЕТ відвідали концерт бардівської пісні подружжя Ольги і Юрія Карпінських. Під час концерту прозвучали авторські пісні і відома класика. Студенти з захопленням прослухали пісні, іноді підспівували виконавцям. Крім того, під час зустрічі була проведена вікторина на краще знання авторів слів і музики до відомих пісень.
Харків – Літературний музей
Запрошує на презентацію літературно-музичного проекту
Олександра Дернового та Владислава Петренка
«ОСТРОВИ»
Олександр Дерновий – дримбар, майстер, учасник міжнародних етно-культурних форумів і фестивалів. Відомий у світі дримбар, збирає і записує традиційні гуцульські мелодії.
Владислав Петренко – автор поетичної збірки «Ризик бути», дипломант фестивалів «Авалгард-2013», «Фокус-2010», лауреат фестивалів «Молода Слобожанщина», «Каштановий дім», «Фокус-2010», літературної премії Books-2010, лауреат ХІV фестивалю імені Йосипа Курлата, Харківського фонду обдарованої молоді, конкурсу юних літераторів «Слово. Образ. Митець (2010), лауреат премії імені О. Масельського (2012), Стань письменником (2014), учасник літературної акції «Ніч в Лімузеї-2013», літературного табору «Калавурня-2013».
Літературно-музичний проект «Острови» – це спроба поєднати дримбу і вірші, зібрати різні ментальні «Острови» нашої держави в єдиний формат, провести лінію між Гуцульщиною і Слобожанщиною.
Презентація відбудеться
10 жовтня о 18.00
в Харківському літературному музеї.
Адреса: вул. Фрунзе, 6
ст. м. «Пушкінська» або «Архітектора Бекетова».
Вхід вільний.
Муніципальна галерея
Харківський літературний музей
запрошують
на закриття виставки «Д У Р Н І прощання»
(ретроспектива графіки Валєра Бондаря)
виставка №2
...Валєр Бондар дуже любив осінь, японців і не хотів бути в мистецтві «щасливим класиком». Малював в стилі віршів Басьо і цитував Акутагаву «Щастя класиків у тому, що вони так чи інакше мертві» («Смерть пігмея») Цього разу відзначаємо ««Рік Бондара в Гаркові» у вікопомний для нашого міста момент. Харківські ультрас нарешті в єдиному пориві зі всіма живими і здоровими харків’янами скинули з постаменту найбільшої площі в Європі мертвого класика ідеології, якою десятиліттями умертвлялись мозки мільйонів людей.
Тож як ніколи актуально звучить сьогодні автограф Коки (Андрія Кокотюхи) одної із подарованих митцю книжок «Бондар і сегодня живее всех живих».
Закриття виставки відбудеться за участі Сергія Жадана.
Закриття виставки відбудеться
17 жовтня о 17.00
в Муніципальній галереї (арт-підвал)
Адреса: Чернишевська, 15
Вхід вільний.
Видавництво «Темпора» оголошує ІІІ конкурс художнього репортажу «Самовидець»
Тема: «Історія наживо»
Третій конкурс репортажів присвячено драматичним подіям цього року – революції і війні. 2014-ий став роком історії наживо. Хто бореться за зміни у державі? Що розповідають самовидці та учасники Майдану? Яка психологія та мотивація тітушок, працівників «Беркуту», сепаратистів? Хто, як і чому взяв до рук зброю? Як виглядає українське революційне та воєнне волонтерство? Як відбувалася окупація Криму? Як українці воюють? Хто як і чому бореться за Східну Україну? Як виживають у зоні бойових дій, під окупацією, в полоні? Відповіді на ці та інші питання, організатори сподіваються почути у матеріалах, що надійдуть на конкурс.
Тема конкурсу може бути занадто близькою та болючою для потенційних авторів, оскільки стосується теперішніх реалій. Усе відбувалося і відбувається занадто близько. Важливо, однак, спробувати поглянути на тему збоку, мінімізувати авторські емоції та пафос.
До розгляду приймаються раніше неопубліковані художні репортажі українською мовою.
1. Автор повинен спиратися на власний досвід.
2. Автор повинен добре вивчити тематику, орієнтуватися в інших текстах, написаних на вибрану тему, прагнути об’єктивності.
3. Важливим елементом є влучні описи та живі діалоги з героями вибраної теми. Оповідь повинна бути не сухою газетною, а саме художньою.
Розмір репортажу до 40 000 знаків.
Десять найкращих репортажів увійдуть в альманах. Перша премія містить грошову винагороду і право видати книгу репортажистики у видавництві «Темпора».
Заявки на конкурс потрібно надіслати до 25 жовтня 2014 р. на адресу: samovydets@gmail.com
У заявці необхідно вказати ім’я, прізвище, рік народження автора, вибрану тему репортажу, контактний телефон.
Готові репортажі приймаються до 25 грудня 2014 р. (Надсилати слід на адресу samovydets@gmail.com)
Результати конкурсу будуть оголошені 25 лютого 2015 р.
Координатор конкурсу: Лесь Белей
Члени журі: Андрій Бондар, Остап Сливинський, Тетяна Трофименко.
За підсумками двох попередніх конкурсів видавництво «Темпора» видало два альманахи «Veni, vidi, scripsi»: Світ у масштабі українського репортажу (2013) та «Де, як і чому працюють українці» (2014). Переможець першого конкурсу Олег Криштопа видав книгу «Україна. Масштаб 1:1». Переможець другого конкурсу Ірина Гищук працює над книгою про туристичних гідів.
Телефон для довідок: (044) 234 46 40
Київ – розсилка сайту Фестивально-концертний Портал http://festivali.org.ua/
Выложен концерт Яны Гершаник в клубе авторской песни АРСЕНАЛ. Желающих посмотреть полное видео и фотоотчёт, милости просим сюда: http://arsenalclub.org/archieve/conc/2014_09_13_YGershanik.php
Информация о фестивале "Солнечный зайчик": http://festivali.org.ua/frm/index.php?t=2163
Київ – сайт http://www.kobzari.org.ua/?page=news&subpage=59
11-12 жовтня 2014 року у Києві пройде всеукраїнський фестиваль кобзарського мистецтва «Рідна мова калинова». В рамках фестивалю відбудуться два концерти.
11 жовтня о 17:00 на Майдані Незалежності розпочнеться концерт за участю делегатів V з’їзду кобзарів України.
12 жовтня о 13:00 у Київському центральному будинку художника (за адресою вул. Січових стрільців, 1-5) розпочнеться концерт бандурного мистецтва творчої молоді м. Києва. У концерті візьмуть участь капели бандуристів Національного університету культури і мистецтв (керівник – заслужений артист України Андрій Іваниш) та Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського (керівник – Олександр Заволгін).
Дніпропетровськ – сайт МА «АртВертеп»
http://artvertep.com/news/25011_Festival+geroichnoi+pisni+%C2%ABSicheslavska+Pokrova+2014%C2%BB+%28TNMK%2C+Gajdamaki%2C+Vertep%2C+Taras+Silenko%2C+Natolich%2C+%D0%84vgenij+Nazaruk+ta+in.%29.html
Гурт мандрівних дяків Вертеп / Фестиваль героїчної пісні «Січеславська Покрова 2014» (ТНМК, Гайдамаки, Вертеп, Тарас Силенко, Натоліч, Євгеній Назарук та ін.)
11 жовтня о 15.00 зберемося усім містом на Фестивальному причалі (Дніпропетровськ) героїчних пісень співати на святі "Січеславська Покрова" разом з гуртами: ТНМК, Гайдамаки, Вертеп, Тарас Силенко, Натоліч, Євгеній Назарук.
Ведучий - Тимофій Хом'як
Засновник фестивалю - АНДРІЙ ДЕНИСЕНКО
На вас чекають:
- Ярмарок народних промислів
- Майстер-класи з лозоплетіння, ляльки-мотанки, петриківського розпису, гончарство, ковальство та ін.
- Козацьке Коло
- Козацькі показові виступи, змагання, лава на лаву
- Традиційні народні забави та ігри з дітьми
Історична довідка:
Козаки вірили, що свята Покрова охороняє їх, а Пресвяту Богородицю вважали своєю заступницею і покровителькою. На Запоріжжі в козаків була церква святої Покрови. В козацькій думі про Самійла Кішку співається:
А срібло-золото на три частини паювали:
Первую часть брали, на церкви накладали, На святого Межигорського Спаса,
На Терехтемировський монастир,
На святую Січовую Покрову давали –
Котрі давнім козацьким скарбом будували,
Щоб за їх, встаючи і лягаючи,
Милосердного Бога благали.
Відомий дослідник звичаїв українського народу Олекса Воропай писав, що після зруйнування Запорізької Січі в 1775 році козаки, що пішли за Дунай на еміграцію, взяли з собою образ Покрови Пресвятої Богородиці.
Козаки настільки вірили в силу Покрови Пресвятої Богородиці і настільки щиро й урочисто відзначали свято Покрови, що впродовж століть в Українi воно набуло ще й козацького змісту і отримало другу назву - Козацька Покрова. З недавніх пір свято Покрови в Україні вiдзначається ще й як день українського козацтва.
Українська Повстанська Армія (УПА), яка постала в час другої світової війни на землях Західної України як збройна сила проти гітлерівської і більшовицької окупації батьківських земель, теж обрала собі свято Покрови за день Зброї, віддавшись під опіку святої Богородиці. Отже сьогодні Покрова – це свято не тільки народне і релігійне, а й національне.
Київ – сайт КАП “Дом” http://www.dom.bardy.org/
Вечера в «Доме»: Таня Яровицина и ближайшее время
Марьяна Крамар
Приветствую домовых и наших друзей.
Удивительно – идёт война, но по-прежнему люди ходят на концерты, собираются чтобы послушать песни и стихи. Иногда думается – не время. Совсем не время. Есть более важное.
Но вот недавно наши солдаты попросили прислать им несколько гитар. Не форму, не машины, не броники – гитары! А это значит, что человеку всегда, в любом месте и в любое время, просто жизненно необходимо выходить из ставшего уже привычным негативного и страшного информационного поля и прикасаться к чему-то принципиально иному. Поэтому и артистов абсолютно любого ранга привечают на фронте.
Как же страшно писать «на фронте» и понимать, что это не о той войне, которая закончилась 70 лет назад… Как страшно понимать, что подписи на хранимых у нас дома флагах, оставленные нашими мальчиками с фронта нашим ребятам, выступавшим у них, принадлежат людям, которые совсем недавно еще были все живы, а теперь уже живы далеко не все…
Как грустно видеть, что кому-то на это наплевать, и он живет себе как и раньше, старательно уворачиваясь от страшной стороны нашей жизни, прячась за псевдопацифизм. А кто-то сделал войну своей золотой жилой. А о тех, кто до сих пор еще не понял на чьей стороне совесть, даже и вспоминать не хочется. Вот они-то по-настоящему мертвы в своих вполне живых телах. Да, не буду больше о них.
Буду говорить о тех, кто жив, кто настолько любит жизнь, что готов умереть за нее и за то, чтобы жили другие. Они верят, что мир можно изменить к лучшему. Я присоединяюсь к ним. Я буду верить, что нас можно изменить к лучшему, ибо иначе вообще всё становится бессмысленно и глупо.
Мне приятно, что первый поэтический вечер в клубе авторской песни «Дом» – это встреча с несомненно живым и очень хорошим поэтом Таней Яровициной. Приходите прикоснуться к прекрасному – это и вправду нужно в любое время, и уж тем более посреди войны.
Ждем вас на творческом вечере Татьяны Яровициной в ближайшую пятницу 10 октября в 20.00. Как обычно, наши двери открыты для всех, и мы не требуем платы за вход и выход.
А дальше 17 октября нас ждет встреча с дуэтом «Небо и земля» – Лина Федорченко (Киев) и Михаил Квасов (Луганск). Также в ближайшее время нас ждут концерты Инны Труфановой, Олега Рубанского и не только. Следите за анонсами в группах и на сайте.
Київ – Сергій Цушко
Шановний Петре!
Мене це теж не порадувало (про вільні місця на презентації книги Бориса Гуменюка – упорядник). Але й не здивувало. Гасло "Україна єдина" - фальшивий, як зазвичай усі політизовані гасла. На жаль, повторюється (тільки набагато драматичніше, навіть трагічніше) ситуація з Майданом: на ньому вирують пристрасті, а за кілька кварталів - стояче болото. Тож мені соромно перед хлопцями, які життя кладуть за Україну - але й за "уркаїну", з генделиками, олігархами, байдужими, з мовчазної згоди яких, як відомо, творяться всі злочини... Сам, на жаль, фізично стати поруч не можу: маю 69 років, вагу 50 кг, відповідну комплекцію та потугу. Щось із дружиною робили в пору Майдану, долучилися до кількох акцій нині - потерпаємо лишень, що надто багато крадіїв і чи все доходить до тих, кому має бути передано... Тож і написав:
* * *
Все та ж кацапія довкола –
довкруж не нашою читають.
І якщо кажуть: "Правда гола",
її у камуфляж вдягають.
Ми не в оточенні ворожім,
агресор тисне нас не ззовні:
в дрібницях буднів зрадник – кожен,
скрізь хапковиті й бездуховні.
Роки, майданами вагітні,
для снайперів готують цілі,
і прапори жовто-блакитні,
крий Боже, вицвітуть на білі.
Щиро - С. Ц.
А ще - пересилаю свого листа Сергієві Пантюку. Для уточнення настрою після події...
Брате Сергію!
Враження від учорашнього вечора.
Боявся, щоб розмова не збилася на "гру в піддавки": зал кричить: "Герой!", а герой, думаючи: "Сволоти ви!..", ховається за фронтовими байками.
Відчував стан близький до сумбурно виголошеного Наталкою Поклад: провина за себе й за тих, що в генделиках жлуктять пиво, у модних нині вишиванках цвенькають усе тією ж російською, крадуть, продають і взагалі живуть так, ніби ніде й нічого...
Вечір не розчарував, однак (закономірно...) залишилось відчуття непереборної дистанції, бо надто несумірні життя проживають ті, хто ТАМ, і ті, що переважно на диванах перед телевізорами. Воно та ще відчуття непричетності лишилося зі мною. Тому не став у чергу по автограф. Та й узагалі, ця черга - це щось від вечорів романсу...
Придбав дві книжки - одну надішлю на Хмельниччину землякам в районну бібліотеку. Надсилаю побачене фотооком та свій емоційний спалах - відповідь авторові після прочитання першої добірки віршів Бориса в "Літературці". Цю відповідь-сповідь надрукували в наступному ж номері газети, та навряд чи публікацію бачив Гуменюк.
Хай береже Вас Господь!
Щиро - С. Ц.
* * *
Ви не дивіться, що я старий,
малий, кривий…
Борис Гуменюк,
воїн і поет
Сьогодні субота,
і там, де не чути пострілів,
у людей вихідний.
Щоправда, ще є жнива,
які не відпускають доти,
доки не зібрано хліб до зернини,
які називають "битва за урожай".
А в Тебе і в Твоїх побратимів –
війна у квадраті,
битва за право і змогу
битися за урожай
під мирним небом.
Та мирного неба на всіх не стачає,
та Україною гуляє негода:
в лютому морозило на Майдані,
у березні сльозоточило в Криму,
а з квітня хмари облягли Схід –
блискає, гримить, сипле град,
й невтішний прогноз погоди
не обіцяє швидких змін
та ще наслав несусвітню спеку,
в яку й нині до кінця не вірять
у прохолодній Європі.
А в Слов'янську чи у Луганську
жарко подвійно,
і не сховаєшся у холодок,
не увімкнеш кондиціонер
та все більше розпалюєшся
ненавистю до ворогів –
тих, що перед тобою,
й тих, що пострілюють у спину
або цинічно вичікують,
коли прийде старший брат
і височайше дозволить
лобизати закривавлений чобіт.
В отарі завжди так:
вовки рвуть крайніх,
а решта байдуже дивляться збоку,
наївно сподіваючись,
що їх це мине…
І не знайти слів
сумірних із болем утрат,
які хоч трохи погамують
пекучий сором провини,
і залишається тільки
вилізти з диванного укриття
й стати поруч,
навіть якщо не служив у війську,
жодного разу не стріляв –
хоча б у фанерний силует.
Бо хто ж, як не я…
серпень 2014 р.
Прочитавши емоційні листи Сергія Цушка пригадав, що у Бориса Гуменюка є нарис з іронією – упорядник
https://www.facebook.com/borys.humenyuk/posts/1414592948806047
- Давай поговоримо, як бандерівець з бандерівцем, - заявляє мені сьогодні вранці дід Микола, широко крокуючи через мій двір; видно, не першу годину підстерігав, коли я вийду з хати, щоб почати цю серйозну розмову.
Овва, подумав я, але промовчав. Старий все життя прожив у селі на Київщині і лише один раз був на Західній Україні, років з тридцять тому, в Яремчі, як сам казав, по путьовці.
- А чи не ти говорив, що перші 25 років свого життя прожив у Тернополі, що твої діди воювали в УПА, що ви в Тернополі всі такі гонорові, що тих, які живуть від вас за Збручем, поблажливо називаєте запасними українцями, а ми за Дніпром для вас - наче кацапи безрогі?
- Діду, з цього всього я говорив лише про перші 25 років…
- Мовчи, коли старший говорить!
А й справді? Навіщо переривати цю нобелівську лекцію.
- Ви як хотіли? Щоб Україну визволяли юнаки з Галичини у вишиванках, в одностроях? Дуже прошу. В житті є завжди місце для подвигу. Де твої юнаки, коли тут таке твориться? Охороняють свої збаражі, заліщики, теребовлі? Чоловікам по 25-30 років, а їх від маминої цицьки відірвати не годен. Не кажіть мені, що ви бандерівці. Не кажіть. Бандерівцями були ваші діди, а ви просто мешканці Західної України. І я навіть не знаю, це зле чи добре.
Справді, схоже на інавгураційну промову.
- Як казав твій друг тому молодому депутату? Іллєнко – твій батько, а ти – Андрій; стань в чергу, якщо хочеш супу.
Взагалі-то він хотів без черги до мікрофону, але то не міняє суті.
- Його тато на правду Велика Людина. Я плакав, коли дивився то кіно. Про птаха. Птах був чорний, наче крук, а всередині мав біленьку, як Бог, душу.
Ніколи не чув більш зворушливої рецензії на фільми Іллєнка, і більш змістовної.
- От ти мені скажи, коли твоєму юному бандерівцю зі Стрия на вулицях рідного міста били морду за українську мову? А коли твою юну бандерівку з Коломиї на вулицях рідного міста останній раз тягли за волосся і тицяли обличчям в асфальт тільки за те, що заплела жовто-блакитну стрічку в коси? Останній раз ніколи? А в Харкові чи Донецьку це норма. А знаєш, що робить хлопець з Донецька чи дівчина з Харкова? Витирає сльози, обмиває кров і знову вперто розмовляє українською, і знову вплітає стрічку у волосся, хоча наступного разу їм за це можуть просто проломити голову. То хто з них бандерівець, перепрошую?
Не те, щоб я не мав що заперечити, але й не те, щоб не було рації в словах старого.
- Бандерівець – це не місце народження, це – світогляд. Бандерівцями стають, а не народжуються. Бандерівці - вони щось більше за просто українців, десь так само, як самураї трохи більше за просто японців.
Я героїчно мовчав, тим часом цей доморощений Сократ продовжував.
- Поглянь на мене. Україна в моїх мозолях. Українська земля пов’їдалася в мої долоні, - ми щодня двигаємо українську землю на своєму горбі. А коли вмираємо, то стаємо українською землею. Ця земля забирає нас до себе, але вона нас родить.
Це вже говорив поет, а не філософ.
- Тут я бандерівець – охоронець цієї землі, і за неї розірву пащу кожному.
Глянув я на діда і подумав: так, цей порве кожному.
- Мій племінник в Правому секторі і донька на Майдані, і онук. Я запитую, де ваш Ярош, де ваш Тягнибок? Бо інші – то таки лихварі, а ці виглядають на наших хлопців. Знаєш, що він мені каже? Ярош – в Дніпропетровську. Працює під псевдо «Коломойський».
Ну тут вже я не втримався і присів зо сміху.
- Ти не думай, що я такий злий. Завтра воскресне наш Господь, якого розіп’яли кацапи і підло зрадили хохли, і я знову буду добрий.
Я відкрив рота.
- Ви гадаєте Христа розіп’яли кацапи і зрадили хохли? – не те, щоб здивувався, просто перепитав я.
- А хто ще на таке спроможний? – тлумачив дід Микола світ Новітній Завіт, - подивися, який хоробрий воїн наш Господь! За власні переконання прийняти люту смерть! Хто на таке згодний? Бандерівець! І Христос! Христос, він і є перший бандерівець. Ось від кого ми походимо!
Ось такі, друзі мої, апокрифи.
Рубрика – «ЗМІ про митців»
Не стріляйте у "білих ворон"
http://gazeta.dt.ua/science/ne-strilyayte-u-bilih-voron-chomu-lyudi-inkoli-povodyatsya-tak-nache-v-nih-vidklyuchayetsya-mozok-_.html
Лідія Суржик, газета “Дзеркало тижня”, 3 жовтня
…Я не в силах эту боль превозмочь.
Моя страна сошла с ума,
И я ничем не могу помочь.
Андрій Макаревич, лідер групи "Машина времени"
Надривно-пронизливі слова пісні відомого російського музиканта і співака відгукнулися в серцях багатьох тверезомислячих людей. У Росії позицію А.Макаревича, який засуджує розв'язання путінським режимом війни в Україні, розцінили як антипатріотичну. Душевний крик співака й громадянина не був почутий. "Страна сошла с ума"… А як інакше назвати вулканічний викид ворожості до України та українців, масову лавину агресії стосовно народу, з яким донедавна пов'язувало багато спільного? І що особливо вражає — прихильниками шовіністичної політики виступили багато діячів російської культури та науки.
Трагічні події на Сході України, політичні міжусобиці, суперечки до хрипоти між прихильниками різних поглядів і переконань, коли колишні друзі перетворюються на непримиренних ворогів, коли молох розбрату вбиває клин між близькими та родичами, руйнує сімейні узи — все це створює в суспільстві атмосферу "високої напруги".
Чому люди інколи поводяться так, наче в них "відключається мозок"? Одні називають це масовим психозом, інші — зомбуванням, треті намагаються довести, що на людську психіку впливає сонячна активність. Безперечно, маніпуляція суспільною свідомістю відіграє величезну роль у створенні образу ворога, задурюванні народних мас. Але чому одні легко піддаються такому впливу, а інші — ні? Чи тільки від рівня поінформованості й освіченості це залежить?
Найпереконливішу відповідь на такі хвилюючі сьогодні питання може дати етологія — наука, що вивчає біологічні механізми поведінки людини, — вважає завідувач відділу Інституту вищої освіти, доктор філософських і кандидат фізико-математичних наук Костянтин КОРСАК.
— Костянтине Віталійовичу, насамперед хотілося б зрозуміти статус цієї наукової дисципліни, адже свого часу її, як і генетику, переслідували, називаючи буржуазною лженаукою.
— Справді, тривалий час етологія в нас була практично невідома, її не визнавали як науку. Однак саме вона здатна роз'яснити чимало особливостей поведінки тварин і людини, які раніше вважалися непоясненними. Наприклад, причини невмотивованої агресії й альтруїзму, рушійні сили націоналізму й расизму, причини різних фобій, дивацтва любові тощо. Відразу хотів би підкреслити, що етологія не претендує на всебічне пояснення всіх особливостей поведінки людини і тварин, а розорює досить потужний шар глибоко підсвідомих процесів інстинктивної поведінки.
Етологія починала свій шлях із польового дослідження поведінки тварин. Її засновник — видатний австрійський учений, лауреат Нобелівської премії (1973) Конрад Лоренц. До нього невдовзі приєдналися колеги з інших країн, тому етологія має кількох нобеліантів.
У своїй еволюції етологія пройшла складні етапи. Був період підвищеного інтересу після відкриття явища імпринтингу в птахів. Потім її піддали частковій анафемі, мовляв займайтеся рогатою худобою (її теж виховувати потрібно для підвищення надоїв). Неприязне ставлення до етології досі існує у Франції, оскільки тамтешні гуманітарії обвинувачують її в замаху на досягнення Руссо та інших світил у галузі навчання-виховання. Тим часом у німецькомовних країнах її викладають у школах (у Німеччині я бачив підручник із загальної біології для ліцеїв, ледь не третину якого відведено етології). Там вважають цю науку дуже корисною для підлітків і молоді — для розуміння себе та інших.
Помилки окремих учених дискредитували термін "етологія" в англомовних країнах і стали причиною появи словосполучення "еволюційна психологія". Хоча, власне кажучи, це та сама етологія, тільки назва інша.
— І все-таки з чим, на ваш погляд, пов'язане неприйняття етології як окремої наукової дисципліни?
— Мабуть, із нерозумінням природи людини як біологічного виду. Тільки один приклад такого нерозуміння — ставлення представників більшості наук до т.зв. закону агресії, відкритого К.Лоренцом.
Базуючись на безлічі особистих спостережень та працях колег-біологів із багатьох країн Заходу, К.Лоренц встановив, що реакції всіх Homo sapiens на об'єкти і події в найближчому оточенні на диво чітко поділяються на нейтральні (без викиду адреналіну) та високоемоційні, що часто шокують. Реакції другого типу він позначив коротким терміном "агресія". Про сформульований К.Лоренцом "закон агресії" відразу розтрубили жадібні на сенсації ЗМІ. Хоча вчений і гадки не мав ототожнювати людину з машиною для вбивств і воєн, він усього лише виявив різницю між нейтральними й емоційними реакціями розвинених живих істот на чинники довкілля і досліджував її значення в еволюції та виживанні біологічних видів. Якби він назвав своє відкриття, наприклад, "законом емоційної реакції" (а не "законом агресії"), такої бурхливої реакції не було б. Невдалий термін відразу підхопили апологети теорій комунізму. Навіть тепер неважко знайти згадки, що, мовляв, жив такий собі Конрад Лоренц — апологет війни й ненависті, натхненник внутрішньої агресивності людини.
На основі дальших досліджень К.Лоренц спільно з Н.Тінбергеном відкрили т.зв. закон природної моралі. У скороченому й трохи спрощеному вигляді він звучить так: мораль розвиненого біологічного виду прямо пропорційна "озброєності" кожного його представника.
— Великі хижаки, смертельно отруйні змії теж "підлягають" цьому закону?
— Згадайте хоча б приказку "ворон ворону ока не виклює"...
По суті, йдеться про особливості вражаюче корисного винаходу Природи, яка піклується про збереження життя в біосфері та підтримку її видового розмаїття. Адже цей закон означає, що досконалість зброї нападу та/чи захисту однозначно гарантує настільки ж досконалу внутрішньовидову мораль. Ідеальна зброя (можливість убити одним рухом) завжди йде в парі з повною забороною на використання цієї зброї під час запеклої конкуренції за статус у групі або прихильність самки. Слабкість чи відсутність смертельної зброї дуже погіршує мораль... Аж до перетворення виду на "аморальний". Майже ідеальною мораллю вирізняються отруйні змії, добре "озброєні" великі хижаки тощо. Навіть із лупою в руці важко виявити ознаки моралі в сімействі курячих та інших "неозброєних" птахів і ссавців. Під час бійок переможений мусить чимдуж утікати, інакше неминуче загине.
— З погляду етології, якою мораллю володіє Homo sapiens (людина розумна)? У приказки "ворон ворону ока не виклює" є продовження: "а людина може"...
— Мораль Homo sapiens етологи визнали проміжною, із поєднанням позитивних і негативних рис. Так, навіть маленька дитина знає, що вдарити "свого" — це поганий вчинок. (Хоча, на відміну від кобр або грізних вовків, Homo sapiens не має вродженої абсолютної заборони на негативні дії стосовно "своїх"). А ось стосовно "чужих" людська мораль набагато менш вимоглива. Погані вчинки не тільки не заборонені генетично, людина ще й похваляється ними перед "своїми". У людському суспільстві тих, хто вбиває "чужих" (ворогів), вивищують як героїв.
— Відома роль інстинктів у поведінці тварин. Але що те або інше людське почуття є голосом інстинкту — питання в науці дискусійне.
— Неусвідомлені програми поведінки людини походять із дуже далекого минулого. Мільйони років еволюція вищих приматів і первісних людей відбувалася в умовах їх групового розселення та безперервної кривавої боротьби за територію для їжі. Природний добір шліфував цілком визначені якісні характеристики цих груп: структуру організації, групову мораль і правила поведінки, генетично обумовлені реакції на зовнішні фактори тощо. Результатом цього жорсткого відбору і боротьби за виживання стало формування пірамідальної ієрархії з особин чоловічої статі — армії племені. Верхівку цієї піраміди окупує "альфа-самець" — вождь племені. Нижче розміщуються численні рівні — "бета", "гама", аж до основи піраміди, яка складається з суцільних "шісток".
Отже, людська спільнота формується з "пірамідальників", усі програми яких мільйони років шліфувалися для вступу в групу й життя в ній із готовністю до підпорядкування та колосальною здатністю до індоктринації. На вершині цієї піраміди перебуває вождь. Це енергійний тип, готовий боротися задля виходу на вершину й оволодіння всіма найкращими ресурсами. У нього видатна впертість і задатки лідера, але все це рідко поєднується з розумовими якостями. Діє він автономно і за власною примхою. Успіхи представників такої примітивної моделі — "піраміда + вождь" — у конкуренції племен залежать від однієї людини.
Друга модель життєдіяльності племені — бінарна. Схема "піраміда + вождь" доповнюється невеликою групою особин, які володіють особливим типом мислення і представляють "інтелект" племені. У результаті, примітивні за структурою племена програвали в боротьбі за виживання більш прогресивним і складно організованим суперникам.
Жорстка конкуренція племен надзвичайно стимулювала їхні єдність, відчуття "свого", переконаність у тому, що кожен захистить "свого" і буде здатний пожертвувати власним життям для гарантування повної перемоги "своїх". Домінування відчуття єдності та переконаність у тому, що "внутрішній ворог" набагато небезпечніший для рідного племені, ніж зовнішній, стало головною причиною того, що внутрішні війни завжди й скрізь відбувалися на максимально високому емоційному тлі.
Цю думку можна висловити й таким чином: природна для людей агресивність щодо представників інших народів, які конкурують за територію і ресурси, посилюється тисячократно, коли "свій" виявляється "чужим", коли він відверто виступає проти думки більшості й бодай побічно підтримує ворогів, коли частина раніше монолітного населення виявляється "не такою, як треба". Прагнення до виживання "своїх" ("нас") у такому разі начисто й миттєво виключає в 95% дорослих логіку і здатність до розмірковувань про гуманізм та людинолюбство.
Внутрішні конфлікти зазвичай вирізняються особливою жорстокістю. В історії описано безліч випадків, коли група "єретиків" знищувалася повністю (класичний приклад — населення південнофранцузького міста Безьє 1209 р.). Безмежна ненависть внутрішніх конфліктів пояснює жахіття релігійної різанини на сучасному Близькому Сході, де суніти і шиїти, які поклоняються одному й тому ж Аллаху, підривають одне одного навіть у мечетях...
Росіяни запалилися вражаючою ненавистю до всіх українців, керуючись своєю внутрішньою переконаністю в тому, що ті відмовилися від "кровної спорідненості". І це цілком закономірна (з погляду етології) логіка дій. Вони виконують закони видової поведінки, не порушуючи їх ані на йоту. Керівництво Росії вміло використало для посилення цього масового безумства державне телебачення, — так істинні нацисти свого часу спиралися на Телефункен і газети.
— Попри все це, українці не відповідають взаємністю, тобто таким самим спалахом ворожості, більше того — співчувають росіянам, сини яких гинуть у цій дикій гібридній війні.
— З боку українців — це очевидно із законів етології — немає й не може бути такої ненависті до росіян. Обвинувачену в єресі частину народу природні програми орієнтують не на безнадійну боротьбу, а на порятунок через втечу (приклад — російські старовіри). В Україні основна маса населення ніколи не вважала себе частиною російського народу, а незаперечні генетичні докази цього факту отримала від зарубіжних учених тільки по завершенні програми "Геном-2000". Росіяни, яких доля занесла в Україну, розуміють цю обставину, тому переважна більшість їх засуджує В.Путіна за його дії на Сході та Півдні України. Сумно, але в Росії взагалі не знайти ПРАВДИ про походження мови і народу — суцільні міфи...
— Виходить, що ті росіяни, у тому числі й Андрій Макаревич, які не підтримують політику Путіна стосовно України, — виняток?
— Андрій Макаревич і подібні до нього "білі ворони", згідно із законами етології, також діють цілком закономірно й правильно. Такі люди народжені з генами "непірамідальності", з яскравими особистими обдаруваннями. А головне — зі здатністю до критичного мислення та небажанням "вмонтовуватися в піраміду" і дертися до її вершини.
— Яка, на вашу думку, в середньому (у відсотковому значенні) критична маса людей з "непірамідальними" генами в суспільстві?
— З аналізу доступних етологічних даних можна зробити висновок, що серед людей та інших розвинених видів із груповою організацією справжніх "білих ворон"-особин чоловічої статі приблизно 5%. Думаю, ще стільки ж набереться індивідуумів із самостійним критичним мисленням. Їм належить найбільший внесок у прогрес людства. Решта 90% — "пірамідальники", які вирізняються легкістю переходу до крайньої агресивності.
Молитва за Батьківщину
«Київ Музик Фест» відзначив своє 25-річчя патріотичними і духовними творами
http://www.day.kiev.ua/uk/article/kultura/molitva-za-batkivshchinu
Ольга Кушнірук
Газета “День”, 10 жовтня, 2014
Ювілейний форум висвітлив постать митця-автора як справжнього поводиря мас, якому підвладні космічність в охопленні долі країни, її теперішніх випробувань — воєнних дій на сході, розбрату поміж народу. Завдяки заряду потужної енергії переважної більшості дібраних до виконання композицій (у чому варто відзначити надзвичайно інтенсивну роботу оргкомітету фестивалю) слухачі змогли відчути силу вболівання митців за їхнє майбутнє, наповнити душу життєдайністю звукового простору і побачити реальну перспективу до самовдосконалення.
Серед творів, що безпосередньо відгукувалися на події Майдану, була п’єса для камерного оркестру «Ми є!» Юрія Шевченка, де майстерно, крізь призму сучасної рефлексії, зі щемливою хвилею романтичного фактурного обарвлення опрацьовано мелодію Гімну України.
По-роденівськи різьбленою постала нова Камерна симфонія №12 Євгена Станковича. Про підтримку волевиявлення українців світовою громадськістю засвідчило і прем’єрне виконання «Молитви за Майдан» для симфонічного оркестру литовського митця Освальдаса Балакаускаса, котрий свого часу здобув освіту у Київській консерваторії, а також композиції «Разом» для квартету саксофонів норвежця Бьорна Скєльбреда та Струнного квартету №1 «Пам’яті жертв Євромайдану» білоруса Андруся Якушева. Ця ж тема набула виразності й у деяких хорових творах, хвилюючи діалогом поетичного слова і музики, як-от «Учітеся, брати мої» на вірші Тараса Шевченка Богдани Фільц, «Небесна сотня» Лариси Донник, «Молитва за Батьківщину» Катерини Троценко.
Осмислення митцями трагічних подій Майдану цілком природно знайшло відображення у зверненні до жанрів духовної музики. Так, цілі концертні програми їм присвятили камерні хори «Київ» і «Хрещатик». Серед масштабних композицій великого успіху здобула «Божественна Шевченкова літургія» Олександра Козаренка, виразно інтерпретована Ансамблем класичної музики імені Бориса Лятошинського (художній керівник Валентина Іконник-Захарченко).
Високого символічного забарвлення набув концерт-закриття фестивалю. Твори, що у ньому прозвучали, відтворив Національний симфонічний оркестр України під орудою Наталії Пономарчук. Хоча Симфонічна поема «In modo romantico» Віталія Губаренка написана ще 1989 р. (на матеріалі балету «И долг, и вера, и любовь»), але прозвучала дуже актуально, бо оспівує почуття кохання у різних його перипетіях.
Третьою константою програми постала прем’єра монументального полотна у восьми частинах Олександра Яковчука — ораторія «Страсті Христові» на вірші Бориса Олійника. Покладена в основу задуму історія життя Ісуса Христа (до речі, в українській музиці таке звернення до цього сюжету в жанрі ораторії вперше) порушує важливі питання людського буття: добра і зла, праведності й гріховності, істини, віри, філософської проблеми вибору. Сюжетну канву втілено широкими мазками насиченого фактурного малюнка, тривалою концентрацією емоційної напруги, експресією сольних епізодів, що засвідчує схильність автора в останні роки до крупних жанрів.
У цілому багатогранна палітра «Київ Музик Фесту» характеризувалася тим добором музики, що цікавий для будь-якого слухача, а не лише професіоналів і знавців музики. Зокрема, справжнє захоплення викликав у дорослих і небагатьох маленьких слухачів твір Івана Небесного «Тренер» (відеоряд — Олег Сук) для камерного ансамблю та відео, а по суті, мультфільм із супроводом живого звучання, кульмінаційним пунктом якого став запальний танок із м’ячем старіючого футбольного тренера в музичній інтерпретації ансамблю «Рикошет».
У форумі брали участь провідні виконавські колективи не лише Києва, а й із усієї України: свою майстерність продемонстрували 6 оркестрів, 11 хорів і 7 ансамблів різних складів, а також численні солісти, які всі разом подарували прекрасне свято Музики з великої літери.