Новини одним рядком:
19 січня – Віктор Морозов записав колядку "Різдво на Майдані" та інші пісні для фільму Олі Онишко про Євромайдан
24 січня – концерт до дня народження Володимира Висоцького у Сумському державному університеті
27 січня – 175 років з дня народження Павла Чубинського, вченого-етнографа, автора слів гімну «Ще не вмерла України»
27 січня – день народження скульптора Івана Гончара, збирача українських старожитностей
27 січня – день народження українського поета Павла Тичини
2 лютого – день народження українського поета Євгена Маланюка
Євген Маланюк
УРИВОК З ПОЕМИ
Внук кремезного чумака,
Січовика блідий правнук, –
Я закохавсь в гучних віках,
Я волю полюбив державну.
І крізь папери, крізь перо,
Крізь лак культури – богоданно
Рокоче запорозька кров
Міцних поплічників Богдана,
Тих отаманів курінних,
Що під гармати революцій
Уміли кинуть п’яний сміх
В скривавлене обличчя – муці.
Чия залізна голова
І з-під катівської сокири
Жбурляла в чернь такі слова,
Що їй мороз ішов за шкіру.
Хто в дикий вихор гопака
Втіляв життя назустріч степу,
Й чия упевнена рука
Зміцняла сивого Мазепу.
Коли ж в батуринськім огні
Держава рухнула, тоді-то
Вони взяли свячений ніж –
Залізняка майбутні діти!
Хай згинуло, хай загуло –
Вони лишилися, як криця!
І жадний примус, жадне зло
Їх не примусило скориться!
Херсонські прерії – мов Січ,
А кобзарем – херсонський вітер,
І рідним був одразу клич:
- Вставайте! Кайдани порвіте!
Бо ж там тече козацький Буг
Й – не раз червоная – Синюха,
А я там весен вербний пух
І дух землі – з дитинства нюхав.
Як не калічила Москва,
Не спокушав її розгон той, –
Та враз підвівсь, і запалав,
І з серця кров’ю крикнув Гонта.
Даремно, ворогу, радій, –
Не паралітик і не лірник,
Народ мій – в ураган подій
Жбурне тобою ще, невірний!
Ще засилатимеш, на жаль,
До Києва послів московських, –
І по паркету наших саль
Ступати лаптю буде сковзко...
Повідомлення від бардів та прихильників авторської пісні та поезії
Листи надсилайте на Email: p_karta@ukr.net, p_karta@mail.ru
Київ – Володимир Самайда
Дякую, Петре, за анонс, за Буревісника, за працю... Вчора підтримав "Рутенію", майже годину на сцені Майдану: руки задубли, нейлон тягнеться, мікрофон гітару не визвучує - але люди вітали і ми раді були. Буду зіграватися і мріяти про інший інструмент (для сцени).. Слава героям і Вічна пам’ять новим...
Суми – Юрій Ош (Геннадій Костенко)
СЕРЦЕ
Жалкую, що уже старий,
а то подався би у Київ,
антихрист де живе, котрий
Вітчизни серце ще не виїв.
Та хоче виїсти… Прости,
Всевишній, що таке міркую,
але, напевне, бачиш ти
в столиці нашій кров людськую…
А серце б’ється в цей момент,
неначе пташкою об грати,
вбиває сина підлий мент
і завмирає бідна мати.
Душа сьогодні аж кричить,
стремить за славними синами,
вони являються вночі
мені промовистими снами.
Отож, жалкуючи про те,
що мрії тліють на полиці
бажань юначих, а проте
я серцем також у столиці.
Боярка – Віталій Падалка
Шокуючий вчинок українського міліціонера по відношенню до випадкових перехожих потрапив у кадр польського оператора, а відтак розійшовся по усьому світу.
https://www.facebook.com/photo.php?fbid=396131603857169&set=a.148867208583611.33381.148437411959924&type=1
(спочатку прочитати коментар до відео).
Ще блог про Майдан - багато гарних фото, дуже адекватні пояснення автора.
http://zyalt.livejournal.com/983675.html
http://zyalt.livejournal.com/984379.html
http://zyalt.livejournal.com/984246.html
http://zyalt.livejournal.com/983424.html
Запоріжжя – Ксенія Калениченко
Добрый день, Петр!
Огромное Вам спасибо за присылаемую информацию!
К сожалению, редко отвечаю, - Вы уж простите меня.
В Запорожье 27 февраля в большом концертном зале областной филармонии им. М.И. Глинки в 19-00 состоится творческая встреча с Юлием Кимом!!!
Приглашаем Всех желающих не упустить этот уникальный шанс воочию пообщаться с живым классиком.
Можно дать для связи мой тел. 097 784 63 53.
На концерты, проводимые у нас иногда приезжают из Харькова, Днепропетровска и др. городов, я для них обычно резервирую билеты и даже, по возможности, делаю скидки (стоимость билетов: 60, 80, 100 гр. - нет возможности делать бесплатные концерты).
Пригадалась, як у 1966 році вразив мене запис пісні Юлія Кіма, бо тоді влада насаджала марксизм-ленінізм у ВУЗах.
В Інтернеті слів пісні не знайшов, тому взяв їх із книги «Есть магнитофон системы «Яуза»…»,
упорядковану Олексієм Уклеїним 1991 року в Калузі. Упорядник
ПЕСНЯ УЧИТЕЛЯ ОБЩЕСТВОВЕДЕНИЯ
Люди все, как следует, спят и обедают,
чередуют труд и покой.
А я, бедный, общество ведаю, ведаю…
А оно заведует мной.
А оно все требует, чтоб его ведали,
изучали вдоль, поперек.
И, притом, не как-нибудь хитро и въедливо,
а вот только так и назубок.
А меня учащие вовсе замучили:
не жалея сил молодых,
ставят мне вопросики острые, жгучие,
а я все сажуся на них.
Я им говорю: дескать, так-то и так-то, мол,
а если не так, значит, ложь.
А они кричат: «А где факты, мол, факты, мол?
Аргументы вынь и положь!»
И хоть я совсем человек не воинственный,
все-таки погожу, погляжу,
а потом возьму аргумент свой единственный,
выну и на них положу…
Выберу я ночку глухую, осеннюю,
уж давно я все рассчитал,
лягу я под шкаф, чтоб при слабом движении
на меня упал «Капитал»!
Суми – Петро Картавий
Скандальний закон заважатиме інформувати бардів
Звертаю увагу читачів, що бюлетень змінив назву на “ЛІТОПИС АВТОРСЬКОЇ ПІСНІ УКРАЇНИ. Листи бардів та їхніх шанувальників, вірші, статті”. Нагадаю, що бюлетені №1-9 за 1998-2000 роки вийшли під брендом “Об’єднання Клубів Авторської Пісні України”, але через претензії деяких “доброзичливців” довелося змінити на “Інформаційно-аналітично-координаційне Агентство Авторської Пісні України”. Не думав тоді, що через 14 років ця назва може підпасти під репресивну дію закону, який прийнятий 16 січня 2014 року з порушеннями регламенту парламенту, і опублікований в газеті “Голос України” від 21 січня 2014 року. Пропоную фрагмент закону, де про обов’язкову реєстрацію агентств.
Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та процесуальних законів щодо додаткових заходів захисту безпеки громадян
http://www.golos.com.ua/Article.aspx?id=311971
Закон України
ІІ. Перехідні та прикінцеві положення
...
2. Особи, які здійснюють діяльність інформаційного агентства з розповсюдженням продукції інформаційного агентства через ресурси мережі Інтернет та не мають свідоцтва про державну реєстрацію інформаційного агентства як суб’єкта інформаційної діяльності, протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом зобов’язані отримати таке свідоцтво або припинити відповідну діяльність. Зазначені особи протягом тримісячного строку не можуть бути притягнуті до відповідальності за здійснення випуску та розповсюдження продукції інформаційного агентства без державної реєстрації. ...
Президент України В. ЯНУКОВИЧ.
м. Київ,
16 січня 2014 року.
№ 721-VІІ.
Навіть якщо закон не відмінять, то все одно реєструватися як інформаційне агентство не буду, бо в мене вдома ніколи не було Інтернету. Листуюся з бардами за допомогою громадського Інтернету – без оплати. Ніхто не має права заважати нам і далі приватно листуватися. У 70-80-і роки в СРСР вже забороняли клуби і фестивалі бардів, але заборони стимулювали творчість, як у пісні Семена Каца написаній у 1980 році.
* * *
Огрызаясь и пятясь оставили мы поле брани,
И дышать тяжело, и горячие мышцы дрожат,
Мы, прижавшись, сидим, зализав свои раны,
И, как рана, горит этот ржавый закат.
Не спасли талисманы, приметы, поверья и знаки,
Пусть в них верят ребенок и самый последний простак,
Оказались бессильными все зодиаки
Против «доброжелателей» и забияк.
Я не мщу им продуманной местью, как граф Монте-Кристо,
За бессонные длинные ночи и черные дни,
Но вода оставалась прозрачной и чистой,
Когда косточки перемывали мои.
Жизнь моя, ты меня, не щадя, проучала с избытком,
Уж пора б, но к твоим поворотам ище не привык,
Если правда, что учится каждый на личных ошибках,
То примерный и вечный я твой ученик.
Будет время, когда не спеша и вразвалку пройдем мы,
На ходу каждый листик запомним, травинку и куст;
Ну, не может же быть, чтоб все время одни лишь подъемы,
Хоть еще не известно, что легче – подъем или спуск.
За спиной небольшие победы осталися где-то,
Но я слышу сквозь боль, как уверенность зреет в груди,
В то, что самая главная песня еще не пропета,
И что самая главная драка еще впереди.
Не спиной к ним, а пятясь оставили мы поле брани,
И дышать тяжело, и горячие мышцы дрожат,
Мы, прижавшись, сидим, зализав свои раны,
Вот и ветер уже зализал этот ржавый закат.
Харків – Антоніна Тимченко (про свій творчий вечір “Мис Доброї надії”)
Усе пройшло чудово, гармонійно, присутні дуже тепло реагували, всі наче дихали в унісон, як одна людина! Окрім читання, вмикала аудіозаписи сестер Тельнюк ("Пісня на одній струні" В. Стуса), Ігоря Жука ("Пісня Йосипа"), лірику М.Рубцова у виконанні А. Коршунова ("На ночлеге", "Про зайца") та Б. Чічібабіна в авторському виконанні ("Мы с тобой проснулись дома").
Антоніна прислала аудіо запис вечора та свої вірші, із яких вибрав частину. Упорядник
МОРЕ
1
Як же мореві буде без мене,
сукні кольору п’яного,
шкіри солоної (куди йому солі іще?),
пісні безглуздої, вечора тихого при мені?
Як же я без дитини буду –
руденької, півторарічної,
що сміється-танцює невміло
при самій воді,
чужої?
Шлях далекий,
південна вода омивається берегом,
берегом обтирається,
тре свої губи прориблені,
груди показує здиблені,
землю хитає.
Є чи немає мене?
Немає.
***
Ось мені осінь в руку впала каштаном,
в роті цукерка тане.
Автомобілі-дороги-трамваї
життя моє знають,
з’їдають,
продовжують,
множать, схоже.
Ніколи прозу писати,
слова короткі,
як нотки.
Наче зомбована, сховане
щось у собі ношу –
і відкриваю піднесено-весело
першому-ліпшому.
Присмерки випишу
і відпочинок вночі.
Мовчи, тут ні до чого шум.
***
Люди в метро
із цебрами з помідорами,
з дітками хворими
їдуть, ідуть,
гомонять, мовчать.
А час, як поїзд,
швидкості набере –
і скине,
набере –
і скине,
потім зупиниться,
хтось вийде-зайде,
і далі, далі…
Думка прокотиться, як горошинка:
коли ж то моя зупинка?
***
Грізно і певно, зсунувши брови, як вождь
соціалізму, скаже товариш мудрий,
що все не так і що «все мы здесь не для того»...
Чай закипає, країно, доброе утро!
Кидаю в чашку заварку і рафінад
і наливаю окріп із якоюсь злістю –
начебто мщуся зараз, що кожен з нас
щиро хотів добра і тепер втомився.
Бо на усяке діло є свій кордон,
бо на усяке тіло – усякі сили.
Господи Боже, дай зупинитись до
того, як чорним зробиться біле.
***
Думаю, що буде їсти моя сім’я,
думаю про стрекозу і про муравья,
думаю про сусідчиного кота,
думаю, що стаю якась запроста.
Думаю про беззаконня, нахабність, бруд,
думаю, десь, може, краще люди живуть,
та думаю, втім, що де б душа не жила,
насправді одного їй треба – Господня тепла.
Я думаю ще – півліниво, і тупо, і дико, –
чи вже нічия, чи кохаю іще чоловіка:
немає тонкої коштовності слова і дотику,
немає святої жертовності, разом-роботи.
Я думаю часом: лише тарілки та образи,
і ті забуваю байдуже практично одразу.
А прагнеться пристрасті, громоподібної й – тихої,
«люблю» щоби вистрілило, щоб не подачка, а – дихання,
аби незворотно, протято, щоб сонце у серце.
Дай бачити, Боже: а може, я маю усе це.
Я думаю, син мій подумує: матінка дивна –
намислить – поплаче, намислить іще – звеселиться.
Я дивна, синочку: безхитрісна темна людина,
а маю молитву – летить над тобою, як птиця.
***
Мамі Олені
У свічки вогник суєтний, ламкий –
стрибне униз, убік, а потім прямо.
напікши розмальовані паски,
плаче мама.
Ісус Христос не кривдив, не винив
святу Марію (я ж – мілію, злію),
свою й мою до себе притулив,
жаліє.
І мама звеселяється, і все
у посміху Марії та Олени,
і щось в очах розчахнутих несе –
блакитне, каре, сіре та зелене –
для мене.
ПІСЕНЬКА ПРО БАНАЛЬНУ РИМУ
Як завжди, ляжу о другій –
немає у мене друга,
аби почитати вірші
о цій порі опівнічній.
І правда, як нелогічно:
розбурхати чоловіка,
аби, як банальна рима,
сонно кліпав очима.
Дитина – вона мала ще,
хоча і дуже уважна,
і зовсім навіть можливо,
вона б мене зрозуміла.
Та ні, відкладаю вірші,
йду спати, вже пізно, друга.
А мо, почитає тиша,
якщо вона має друга.
***
При нашому домі дощить,
парасолька зламалась,
а ти за конторкою мовчки читаєш листи.
Якби не поріжок, води понабігло б чимало,
і ти відступити лякливо від неї б не встиг.
А так до заварника липи додам і шипшини,
покашляю, чхну й коло тебе читатиму лист,
в якому ідеться: для болю немає причини,
ми темінь минули, а світла іще не дійшли.
***
Незадоволення росте,
росте незгода дратівлива,
слова сіріють, наче лівер,
на скибах зачерствілих тем.
Еквілібристико сварок,
давай примножувати відчай,
встановлюємо вічний звичай –
ночей важкий безсонний рок.
І з галасу моїх образ
і з чорноти твоєї рани
постане раптом тихий ранок,
який помолиться за нас.
***
Я прилипла до тебе
назавжди тоді восени,
як листок тополиний
коричневий, мов шкіряний, –
не змахнеш, як набридливу муху,
і не відлечу,
ти буркун,
ти осінній,
ти сильний,
ти маг,
ти мовчун.
Але статися може,
що все це набридне мені,
я вчеплюся за сонячний промінь –
жовтіючий сніп,
буду бігти, але не втечу, не помчу, не злечу –
приліпив, прив’язав, прикував
сумовитий мовчун.
***
Уривки слів про тіні у степу,
про сутінки, що наставати сміють,
про саламандру, наче Соломію,
гнучку. Про силу споришевих пут.
Застуджений цвіркун. Камінний сон.
Кармічний шлях. Кармінний подих тиші.
Оторопіння на землі і вище.
Швидкої смерті степове ласо.
Із пагорба вдивляється бабак
у виярок, туманом перекреслений,
і думає, чи справдиться мольба,
чи буде так, що всі колись воскреснуть.
Сайт www.victormorozov.com/
20 грудня 2013 - Інтерв'ю в "Експресі" - "Не очікував, що українці так швидко повстануть проти кримінальної влади"
Віктор Морозов: "Не очікував, що українці так швидко повстануть проти кримінальної влади"
http://lvivexpres.com/main/2013/12/20/56074-viktor-morozov-ne-ochikuvav-ukrayinci-tak-shvydko-povstanut-proty-kryminalnoyi
Юлія Курій
Відомий львівський бард протестує з українцями у Вашингтоні, висміюючи на американському Майдані українську владу
Українці, які живуть в Америці щонайменше раз на тиждень збираються на акції протесту -- мітинги відбуваються у Вашингтоні, Чикаго, Нью-Йорку, Філадельфії та інших містах США. Голосом Майдану, що біля Білого Дому став львівський музикант, перекладач, батяр -- Віктор Морозов.
Він співає сатиричні пісні, у яких висміює українську владу -- "Їхній гімн", "Вікторюгенд" "Частушкі для Вітюшкі", "Заповіт" Януковича, опубліковані у "Фейсбуцi" стали хітами цієї революції!.
-- Як розвивалась протестна хвиля українців, які живуть у США? Як люди самоорганізовувались?
-- Перші мітинги відбулися 23 листопада у найбільших містах Америки -- Вашингтоні, Чикаго, Нью-Йорку, Філадельфії та інших. Наймасовіші протестні акції були в Чикаго i Нью-Йорку, де зібралося декілька тисяч українців. До речі, в Нью-Йорку до мітингуючих вийшов постійний представник України при ООН Юрій Сергеєв, котрий заявив маніфестантам про свою підтримку.
У США самоорганізації людей допомагають соцмережі, от i я, скажімо, довідався про першу демонстрацію протесту біля посольства України у Вашингтоні з повідомлення у Фейсбуці.
-- А яка процедура організації протесту в Америці -- які дозволи потрібні?
-- Для організації протесту необхідний дозвіл поліції, за яким можна звернутися за декілька годин до початку акції. Щоправда, інколи цей дозвіл можна отримати прямо на місці події. Скажімо, 1 грудня у Вашингтоні демонстранти мітингували біля посольства України, для чого був заздалегідь отриманий дозвіл, але вже в процесі мітингу доволі спонтанно виникла ідея продовжити акцію біля Білого Дому. Демонстранти рушили туди, i вже біля резиденції американського президента, до нас підійшов поліцейський з проханням повідомити йому, що це за демонстрація i з якою метою проводиться. Йому все пояснили i цього було достатньо для отримання дозволу на проведення мітингу.
-- Як українці Америки реагують на події, які в нас відбуваються? Як реагують самі американці?
-- В абсолютній більшості українці Америки підтримують Майдан, підтримують прагнення українців рухатися в майбутнє, до Європи, а не в минуле, не "Back in the USSR"! Обурюються діями влади та силових структур, особливо після розгону Майдану в ніч на 30 листопада. Самі американці реагують позитивно на те, що Україна знову прокинулася від апатії й розчарування i заявила про себе на весь світ. Такого інтересу до подій в Україні давно вже не було, ще з часів помаранчевої революції.
-- А як живе Майдан у столиці США?
-- Євромайдан у Вашингтоні, де я зараз перебуваю, на відміну від київського чи львівського, не діє на постійній основі, а збирається в середньому раз на тиждень. Я ж долучаюся до цих акцій співом: беру гітару i співаю сатиричні куплети про сучасні події в Україні.
-- Уся Фейсбук-спільнота ділиться в Iнтернеті аудіозаписами ваших сатиричних пісень про українську владу. I чи не щодня з'являються нові...
-- Сатиричні вірші пишуть Юрко Винничук i Андрій Панчишин, а я швидко кладу їх на музику, або підбираю до них відповідний музичний супровід, наспівую вдома на комп'ютер i викладаю у Фейсбуцi. Андрій Панчишин, який мешкає в Києві, щодня ходить на Майдан, набирається вражень, i, знову ж таки, майже щодня висилає мені нові тексти, так що я ледве встигаю писати для них музику i записувати домашні фонограми для Фейсбука. Вже записав близько десятка таких сатиричних пісень.
-- Що б побажали українському Майдану?
-- Зізнаюсь, не очікував, що українці так швидко повстануть проти кримінальної влади. Гадав, що це станеться ближче до виборів 2015 року, тому тепер я ще більше гордий за своїх співвітчизників, за нашу молодь, за їхню мужність i рішучість боротися не за тих чи інших політиків, а за власне майбутнє. Я, звичайно, не маю права давати якісь поради, а тільки молю Бога, щоб усе обійшлося без невинних жертв, бо відступати нам уже не можна, а ворог у нас жорстокий, підступний i кровожерливий. Та Армія Світла, як у пісні Костя Москальця, уже встала, i вона переможе!
АРМІЯ СВІТЛА
Там, де полягла намарно
Армія моя славна, -
Там упав останній прапор,
Мохом поросли хрести.
Воїни лежать, ще діти,
Бачать уві сні літо…
То була надія світу -
Армія Світла.
Армія Світла.
Їхні імена забуті
Все ще понад нами світять,
Хоч ніхто не пригадає,
Пощо були вбиті.
Тільки арніка квітує
Під сузір’ями рясними,
Довгими, як смерть, ночами
Плачуть солов’ї за ними.
Армія Світла.
Я піду в далекі гори,
Гордий прапор підніму я,
І скажу високим зорям,
Що пітьма тепер панує.
Але буде бій останній
Між пітьмою і між нами,
І коли її покличуть,
Армія - встане!
Армія Світла.
Рубрика – «ЗМІ про митців »
З когорти незламних борців
(газета «Голос України» за 25 січня 2014 року)
http://www.golos.com.ua/Article.aspx?id=312968
Володимир ЧОС, краєзнавець, Черкаська область
175 років тому народився Павло Чубинський, відомий вчений-етнограф, поет і журналіст, юрист, автор слів майбутнього гімну нашої держави «Ще не вмерла України».
Був знайомий з Кобзарем
Павло Платонович Чубинський з’явився на світ 27 січня 1839 року на хуторі поблизу Борисполя, в родині української шляхти. Навчався в Київській гімназії. Вищу освіту здобув на юридичному факультеті Петербурзького університету. Там познайомився з видатними географами Миколою Пржевальським та Миколою Миклухо-Маклаєм.
Завжди ініціативний, завзятий, життєрадісний, Павло брав активну участь у житті української громади Петербурга. Був постійним автором журналу «Основа», для якого написав цілу низку народознавчих матеріалів. Знайомство з багатьма видатними людьми: істориком Миколою Костомаровим, з велетом української думки Тарасом Шевченком, мало для Чубинського доленосне значення. Коли Кобзар закінчив своє страдницьке земне життя, серед тих, хто прийшов пронизливо холодного березневого дня на Смоленський цвинтар, щоб віддати йому останню шану, був і Павло Чубинський. Він навіть хотів сказати прощальне слово, але через поліцію не зміг цього зробити. Як відомо, тоді у Варшаві вибухнуло велике повстання. Його причиною було прагнення поляків здобути незалежність від Російської імперії.
Повстання було жорстоко придушене. Представники української інтелігенції активно солідаризувалися з борцями за волю. На другий день після похорону Тараса Шевченка вони влаштували панахиду за жертвами тих кривавих подій. За участь у цій акції Павла Чубинського відрахували з університету. Згодом поновили, але його прізвище відтоді стало «неблагонадійним». 1861 року молодий вчений захищає дисертацію «Нариси народних юридичних звичаїв і понять з цивільного права Малоросії» й одержує вчений ступінь кандидата правознавства.
Повернувшись в Україну, писав етнографічні статті для «Основи». Зокрема, привертає увагу «Значення могоричу у договорі, господарські товариства, найм робітників». Він міг знайти якесь тепленьке місце і спокійнісінько жити, працюючи на поважній роботі. Але не такий мав характер! Микола Костомаров був сто разів правий, коли писав, що «на дні душі кожного думаючого й недурного українця сплять Виговський, Дорошенко й Мазепа — і прокинуться, коли настане слушний час».
Поруч із патріотами
Та можна не пасивно чекати кращих часів, а своєю працею наближати їх. Наперекір урядовим утискам в Україні національне культурне життя не припинялося. Писалися нові книжки, люди патріотичних поглядів гуртувалися в громадські, просвітницькі організації. 1862 року в Києві кілька патріотичних гуртків об’єдналися в товариство «Громада». Лідерами були Тадей Рильський, Володимир Антонович, Олександр Русов, Павло Чубинський та інші. Їхня діяльність була активною. Зокрема, влаштували кілька недільних шкіл для дорослих, де самі, на громадських засадах, вчителювали. В одному з таких закладів викладав і Чубинський. Намагався відкрити безплатну сільську школу в Борисполі, але не добився дозволу влади. Проти «Громади» невдовзі було заведено кримінальну справу, почалося слідство. У вересні 1862 року в Золотоніському повіті поліція виявила прокламацію українською мовою «Усім добрим людям».
Тоді ж в «Громаді» виникла ідея написати пісню, яка б стала девізом і об’єднавчим символом патріотичних сил України. Втілити цей задум взявся Павло Чубинський. Написаний вірш «Ще не вмерла Україна» був схвально сприйнятий однодумцями. Але царська охранка також не дрімала. За те, що Чубинський насмілився так на повен голос заявити, що він вірний син України і живе лише для неї, його було заслано до Архангельської губернії. Сім довгих років провів далеко від рідного краю. Але на волі (хоч і нелегально) жив його вірш! Спочатку його виконували на мотив сербського гімну, потім мелодію склав Микола Лисенко. А 1864-му нову музику, яка звучить і нині, написав композитор Михайло Вербицький.
Ще не вмерла Україна,
І сила, і воля!
Ще нам, браття-молодці,
Усміхнеться доля!
Згинуть наші вороженьки,
Як роса на сонці;
Запануєм, браття, й ми
У своїй сторонці.
І хто знає — може, на чужині слова власного вірша і підтримували Чубинського в тяжку розпачливу годину?
Після повернення з Півночі Чубинський стає дійсним членом Російського географічного товариства. Його призначають головою етнографічно-статистичної експедиції в Південно-Західний край, тобто в Україну. За 1869—1870 роки було здійснено три широкомасштабні експедиції. Шлях дослідника пролягав через Київську, Волинську, Подільську губернії, частини Мінської, Гродненської, Люблінської, Седлецької губерній та Бессарабії, де компактно проживали українці. Працював і на Городищині. Старанно вивчав народний побут, звичаї, обряди і традиції. Записував народні історії, легенди, бувальщини, пісні та думи. І не лише записував, а й досліджував, опрацьовував, класифікував. Робив усе можливе, щоб зафіксувати, зберегти для нащадків вікові надбання українського народу...
Доля привела до Симиренків
І хоч учений сумлінно виконував свою роботу, але мешкати у Петербурзі, Москві чи Києві йому було заборонено. Три роки, з 1870-го по 1873-й, він жив у Млієві. Помешкання і роботу отримав на цукроварній фірмі «Брати Яхненки і Симиренко».
Як і всі наступні покоління Симиренків, Василь Федорович був щедрим меценатом. Він не скупився на кошти, якщо вони були потрібні національній українській справі. «Кожен мусить робити те, до чого вдатний, — казав він. — Вони тямлять на громадських справах, хай їх і роблять, а я тямлю заробляти гроші, то й мушу заробляти їх для України. А нащо б я силувався так заробляти? Якби для України не були потрібні гроші, я б стільки не працював». Допомагав і «Громаді». Можливо, що тоді і відбулося знайомство Чубинського і Симиренка. Отож у Млієві Чубинський знайшов у особі Симиренка не стільки начальника-роботодавця, скільки щирого товариша і однодумця.
Як і скрізь, де Чубинський бував, він завдяки своїй надзвичайно палкій, щирій, енергійній вдачі ставав організатором та ініціатором багатьох справ. У Млієві займався педагогічною діяльністю, працював в адміністрації фірми, серйозно зацікавився виробництвом. В одному з листів писав: «Я почав навчатися технології цукрового виробництва; один курс уже прочитав і, як запевняє Василь Федорович Симиренко, через рік знатиму цю справу не гірше за директорів заводів... Взагалі, я бачу, що тут я корисний».
Ще б пак! У 1871 році у Млієві було засноване «Технічне товариство», секретарем якого став Чубинський. З його ініціативи у 1873-му вирішили видавати журнал «Щорічник бурякоцукрової промисловості». Тоді ж написав, а наступного року і видав працю «Бурякоцукрові заводи Російської імперії з офіційними статистичними даними за кампанію 1872—1873 рр.»
І не лише технікою захоплювався тут Чубинський. У 1871 році побачила світ невеличка збірочка його віршів «Сопілка Павлуся». Щоб якось пожвавити провінційне життя, влаштовував вечірки, бали з музикою, вистави, в яких і сам брав активну участь. Був одним з організаторів гуртка, який виконував різноманітні національно-культурні завдання. Вів тут Чубинський і наукову роботу. Саме у Млієві він підготував до друку сім томів (дев’ять книг) «Праць етнографічно-статистичної експедиції в Західно-Руський край». У передмовах зазначав, що його місце роботи — цукрозавод Симиренків.
Піклувався учений і про майбутнє української науки. Бо ентузіасти є, але, щоб вивчення було максимально ґрунтовним і справді професійним, необхідна була наукова організація, яка б могла влаштовувати експедиції, координувати та заохочувати працю етнографів. У Петербурзі діяло Географічне товариство, яке робило корисну справу. Отож Чубинський почав їздити то до Києва, то до Петербурга і там доводити, переконувати, прохати, щоб філіал товариства був відкритий в Україні. І цей задум йому вдався!
Зробити міг би ще дуже багато. Але 1879-го Чубинський тяжко захворів, його розбив параліч, тож до кінця життя був прикутий до ліжка. Помер 17 січня 1884 року, не доживши кілька днів до свого 45-ліття... Похований у Борисполі. Його вірш «Ще не вмерла Україна» витримав перевірку часом, пережив переслідування й заборони і став виразником гарячого прагнення народу до волі, символом незборимої нації.
З редагуванням Дмитра Павличка вірш Павла Чубинського офіційно затверджений славнем України 15 січня 1992 року.