Бюлетень №38 (416) 2016 рік

Новини одним рядком:

13 вересня – зустріч з бардом Валентином Терлецьким (Київ) в Ужгородському університеті

13 вересня – відкриття виставки «ВІА «Карпати», Чернівці, Меморіальний музей Володимира Івасюка

16 вересня – відкриття пісенного сезону в київському КАП “Дом”

18 вересня – квартирник Олександра Атлантова (Бебеха), Суми, вул.. Набережна Стрілки, 10,  антикафе “Дом”

21 вересня – вечір до дня народження Наталки Смертяк (Ухіна), Суми, бібліотека ім.. Т Шевченка

22 вересня – концерт “пісні народжені в АТО”, Київ, Жовтневий палац,  вул.. Інститутська, 1

22-25 вересня – літературно-мистецький фестиваль "Литаври" у Ніжині та Чернігові

24 вересня – концерт молодіжної студії КАП “Булат”, Сумська муніципальна галерея, вул.. Соборна, 27

24 вересня – фестиваль української туристичної пісні "Бабине літо", с.Верещиця, Яворівський р-н, Львівська обл

25 вересня – концерт “Наш Окуджава” театру "La Chanson", Суми, вул. Петропавловська, 61, зал профспілок

26 вересня – проект “Перехрестя”. Тетяна Доміловська, Влад Лоза, Артем Сенчило, Київ, госпіталь

27 вересня – концерт Лариси Бережан у Центральному палаці культури міста Чернівців (малий зал)

29 вересня – ювілейний день народження Ірини Федорової, автора пісень із Харкова, організатора дитячих клубів бардів

30 вересня – день народження Ігоря Добровольського, президента сумського клубу і фестивалю  “Булат”

 

 Повідомлення  від бардів та прихильників авторської пісні та поезії

Листи надсилайте на Emaіl: p_karta@ukr.net,  p_karta@maіl.ru

 

Суми – Ігор Добровольський

 

Анонс концертов:

18.09 - квартирник в антикафе "Дом" - Александра Атлантова (Бебеха) /ул.Набережная р.Стрелки,10 / Начало 17:00

21.09 - Творческий вечер ансамбля "ЧУЖАСИ", с программой Лето.Послевкусие /Наталья Смертяк - именниница/ Центральная городская библиотека им. Т.Г.Шевченко / Начало 17:30

24.09 - концерт молодежной студии "Булат" -  "Вересневі акорди", в Сумской муниципальной галрее / Начало 16:30

(Учасники: Вікторія Стець, Аліна Юрченко, Андрій Єрмоленко, Ксенія Музика, Даніїл Гапонюк, Анастасія Любич, Катерина Коренєва, Дмитро Бобко, Марина Серпокрилова, Ігор Титаренко. Упорядник)

 

 

Київ – Анна Калита

 

17 сентября – Творческий вечер – презентация диска «Колокольный ветер», записанного в июне 2016 Денисом Голубицким с Борисом Бельским. 
В программе – много нового, особенно – стихотворений! И из давно обозначившегося, но весьма разросшегося в последнее время цикла «Ветви Города», посвященного Киеву, и из совсем нового цикла «Между словом немым и струной тугою…», посвященного Ее Величеству Музыке. https://www.facebook.com/events/1783181735256987/?notif_t=plan_user_invited¬if_id=1472311489149364

22 сентября – Пісні народжені в АТО https://www.facebook.com/events/1088570257891164/

25-го сентября приезжают Никитины https://www.facebook.com/events/1670181759974016/

 

в Одессе 23-25 сентября – фестиваль авторской песни. 
На базе педагогического университета Ушинского. 
https://www.facebook.com/photo.php?fbid=1679800115680050&set=a.1387423034917761.1073741827.100009502329117&type=3&theater

Кратко (предварительно) о фестивале:
23-е пятница
Регистрация
Открытие 15-00 в Актовом зале главного корпуса Университета (ул. Старопортофранковская,26)

Поселение зарегистрировавшихся на университетской базе «Буревестник» ( район «Большой фонтан», дачи Ковалевского, море и пляж рядом)
Стоимость орг. взносов, проживания в домиках, питания… уточняется организаторами
Возможно проживание в своих палатках
Вечерние концерты у костра

24-е суббота на базе «Буревестник»
11-00 поэтические мастер-классы
Гитарные мастер-классы
Свободный микрофон
с 16 до 20 концерт
с 21 – песни у костра

25-е воскресенье
Блиц-концерты на базе «Буревестник»
Разъезд гостей

Вопросы пишите в ФБ Александр Новиков

 

26 сентября – Проект Перекресток. Татьяна ДОМИЛОВСКАЯ, Вдад ЛОЗА, Артем СЕНЧИЛО. https://www.facebook.com/groups/bardclubdom/permalink/1202530269797048/?story=S%3A_I100000563706654%3AVK%3A1202530269797048
16-00 Военный госпиталь, альтанка.

И на октябрь
2 октября – БЕНЕФИС ЗАСЛУЖЕННОГО АРТИСТА ПЕТРА МИРОНОВА. Большого знатока и любителя русской поэзии, великолепного артиста, блестящего чтеца и…очень хорошего человека.
Для того, чтобы не бать голословными мы предлагаем любителям поэзии и песни (романса) прийти 2 октября 2016 г. в Дом Актера на вечер одноактных спектаклей-концертов под общим названием «Поэт и любовь». Продюсер Сем Рубчинский https://www.facebook.com/events/1851155148448137/

 

 

Ніжин – Олександр Гадзінський

 

У Ніжині – Чернігові 22 – 24 вересня планується проведення літературно-мистецького фестивалю “Литаври” (організатор – Тетяна Винник).

 

 

Чернігів – сайт http://cmic.org.ua/author/admin/

 

Міжнародний фестиваль інтеграції слова у сучасному арт-просторі «Lуtavrу»

 

22 вересня (Чернігів)

 

14.40 Презентація літературознавчої книги Віктора Неборака “Іван Франко: вершини і низини”: проблеми перцепції української класики (ЧНПУ імені Т. Г. Шевченка).

15.10 “З двох останніх книг вибраного”: зустріч із письменником Олександром Ірванцем (ЧНПУ імені Т. Г. Шевченка).

15.40 Микола Мартинюк. Презентація міжнародних творчих проектів, книг і авторів ПВД «Твердиня» (м. Луцьк) – Анжела Димчева, Бойка Драгомірецька, Димитр Христов, Христо Черняев (Болгарія), Рісто Василевські, Кіро Донев, Наталі Спасова, Фросина Пармаковска (Македонія), Єтон Келменді (Албанія), Діана Буразер (Хорватія), Броніслава Вокова (Чехія), Марек Вавжинський (Польща), Валерій Латинін, Павло Кричевський (Росія) (ЧНПУ імені Т. Г. Шевченка).

16.00 Бразюнас Владас і Маріанна Кіяновська: сучасна литовська й українська література та переклад (ЧНПУ імені Т. Г. Шевченка).

15.00 “Ми були, є і будемо: лужицькі серби та їх поезія”. Гість – письменник з Німеччини Бенедикт Дирліх, модератор Тетяна Дзюба, за участі Сергія Дзюби (Чернігівський національний технологічний університет).

15.00 Бахтіяр Аслан: сучасна турецька проза (Чернігівська центральна міська бібліотека імені М. М. Коцюбинського)

15. 30 Грузинська поезія: Ціра Барбакадзе, Нато Інгороква, Наталя Трохим (Чернігівська бібліотека імені Коцюбинського).

16. 20 Зустріч із поетами та перекладачами зарубіжжя: Кім Суквон (Корея), До Тхі Хоа Лі (В’єтнам), Хіросі Катаока (Японія), Чанг Юнг Гао (Китай), Субх Алі (Сирія), Антоновскі Іван (Македонія) та Іскра Пенева (Сербія) (Чернігівська центральна міська бібліотека імені М. М. Коцюбинського).

15. 00 Пантюк Сергій. Презентація повістей для дітей “Тимко і гелготунчик Шкода” та «Вінчі й Едісон» (Дитячий філіал Чернігівської центральної міської бібліотеки імені М. М. Коцюбинського).

16.00 Наталя Трохим: “Львівські віршики” для дітей (Дитячий філіал Чернігівської бібліотеки імені М. М. Коцюбинського)

15.00 Презентація альманаху «Литаври» за участі письменників Чернігівщини: Божок Віктор, Іванов Дмитро, Конечна Олена, Мамчур Дмитро, Москаленко Дарка, Плиско Оксана, Cапон Володимир, Татарин Віктор, Ткач Михась, Швед Ольга, Сергій і Тетяна Дзюби (Чернігівська обласна універсальна наукова бібліотека імені В. Г. Короленка).

15.30 Презентація збірки Елли Євтушенко “Lichtung”. За участі Богдана-Олега Горобчука (Чернігівська обласна універсальна наукова бібліотека імені В. Г. Короленка).

16.00 «Сучасна балканська поезія»: книжка поезій Діани Буразер «Час, який нам залишається» у перекладі Віктора Мельника (Чернігівська обласна універсальна наукова бібліотека імені В. Г. Короленка).

15.00 “Поет без імперії”: поезія Олега Короташа (1 школа).

15.00 Зустріч із сучасною письменницею Вірменії Ануш Варданян. Презентація дитячого журналу «Крилаті», присвяченому вірменській літературі. Модерує Тетяна Винник (1 школа).

15. 00 Бельченко Наталія. Читання: “Голоси річок і міст” (3 школа)

15.00 Олексій Юрін. Поетичний інтерактив “Фреш з маракуйї”. Презентація авторських збірок (11 школа).

15.00 Зустріч із поетами-воїнами: Борис Гуменюк, Петро Орлов. За участі барда Віктора Погуляя (29 школа).

15.00 Сучасна польська поезія: зустріч із поетесами Барбарою Грушкою-Зич та Марленою Зінгер (22 школа).

15.00 Презентація книжки білоруського прозаїка Сергія Прилуцького: «У гостях у дегенерата» (Культурно-мистецький центр “Інтермеццо”, Чернігів, вул. Шевченка, 9)

16.00 “Гоголіана та інші радості”: презентація книжки поезій Олени Степаненко (Культурно-мистецький центр “Інтермеццо”, Чернігів, вул. Шевченка, 9).

19.00 – Чернігівський обласний філармонійний центр фестивалів та концертних програм. Урочисте відкриття: виступи поетів 15-ти країн світу та відомими українськими письменниками та перекладачами, шоу-анімація малювання світлом та словом; українсько-африканський перекладацький проект “Я на тебе чекатиму під каїсе-дра”, музичі гурти «The Doox» (етно-рок, фолк, електро, інді), «Запорозькі тулумбаси», Христина Халімонова, Леся Рой гурт «Телері», Василь Нечепа та інші.

 

23 вересня (Ніжин)

 

9.50 – 11.00 “Віслава Шимборська в дзеркалах перекладів: “Радість писання…”. Свої переклади українською і білоруською читають учасники конкурсу на найкращий переклад поезії Віслави Шимборської (Konkurs na najlepsze tłumaczenia poezji Wisławy Szymborskiej na język rosyjski, białoruski, ukraiński, Wrocław, 2015) Наталія Бельченко, Олег Коцарев, Сяргей Прылуцкі, Юлія Стахівська (Ні́жинський держа́вний університе́т і́мені Мико́ли Го́голя, 215 аудиторія).

9.50-11.00 Дмитро Лазуткін: літературний проект «Цілісність». Презентація книжки білоруського прозаїка Сергія Прилуцького: «У гостях у дегенерата», “Гоголіана та інші радості”: презентація книжки поезій Олени Степаненко (Ні́жинський держа́вний університе́т і́мені Мико́ли Го́голя, 212 аудиторія).

11.20-12.40 Зустріч із представниками літературного угруповання «Бу-Ба-Бу» Віктором Небораком (презентація літературознавчої книги Віктора Неборака “Іван Франко: вершини і низини”: проблеми перцепції української класики) та Олександром Ірванцем (прочитання “З двох останніх книг вибраного”) (Ні́жинський ун-́т і́мені М.Го́голя, 212 аудиторія).

11.00-12.00 «Патріотичне слово»: Борис Гуменюк, Олег Короташ, барди – Олексій Бик та Віктор Погуляй (Ніжинський агротехнічний інститут, читальна зала).

11.20-12.40 Сучасна європейська література: Бразюнас Владас (Литва), Дірліх Бенедикт (Німеччина), Буразер Діана (Хорватія). За участі відомих українських перекладачів і письменників Маріанни Кіяновської, Тетяни Дзюби та Віктора Мельника (Ні́жинський держа́вний університе́т і́мені Мико́ли Го́голя, 215 аудиторія).

13.00-14.00 Поезія сучасних зарубіжних авторів: Кім Суквон (Корея), До Тхі Хоа Лі (В’єтнам), Хіросі Катаока (Японія), Чанг Юнг Гао (Китай), Субх Алі (Сирія), Іван Антоновскі (Македонія), Іскра Пенева (Сербія), Бахтіяр Аслан (Туреччина) (Ні́жинський держа́вний університе́т і́мені Мико́ли Го́голя, 212 аудиторія).

13.00-14.30 Маріанна Кіяновська: тема Бабиного Яру в поезії авторки. «Патріотичне слово» поетів-воїнів: Борис Гуменюк, Олег Короташ, барди – Олексій Бик та Віктор Погуляй (Зала дитячої хореографічної школи «Ритм»).

15.00-15.50 «Дивні пейзажі»: поезія, що розгортається в химерних, гарних і потворних краєвидах постіндустріальної доби – серед лісів, заводів, кіосків, річок, барикад і морських берегів: Богдан-Олег Горобчук, Олег Коцарев, Елла Євтушенко, Дмитро Лазуткін, Юлія Стахівська, Сергій Прилуцький та Олена Степаненко (Ніжинська Центральна Бібліотека, площа Марії Заньковецької, буд. 8, третій поверх).

16.00-16. 50 Презентація альманаху «Литаври» за участі письменників «Ніжинської школи»: Абузяров Віктор, Олена Степаненко, Гадзинський Олександр, Гадзинський Ярослав, Олексій Тимошенко, Тетяна Винник, Дудченко Геннадій, Забарний Олександр, Литвинюк Таня-Марія, Ломоносов Михайло, Малігон Ганна, Сидоренко Тетяна, Ніколаєнко Андрій та Шкуліпа Анатолій (Ніжинська Центральна Бібліотека, площа Марії Заньковецької, буд. 8, третій поверх).

14.00 Творчий діалог з письменником, перекладачем, літературознавцем і видавцем Миколою Мартинюком. Експрес/експромт-презентація: Тетяна Сидоренко «Ігри з Іваном», презентація міжнародних творчих проектів, книг і авторів ПВД «Твердиня» (м. Луцьк) – Анжела Димчева, Бойка Драгомірецька, Димитр Христов, Христо Черняев (Болгарія), Рісто Василевські, Кіро Донев, Наталі Спасова, Фросина Пармаковска (Македонія), Єтон Келменді (Албанія), Діана Буразер (Хорватія), Броніслава Вокова (Чехія), Марек Вавжинський (Польща), Валерій Латинін, Павло Кричевський (Росія). (Ніжинська Центральна Бібліотека, площа Марії Заньковецької, буд. 8, другий поверх)

12.00 Пантюк Сергій Презентація повістей для дітей “Тимко і гелготунчик Шкода” та «Вінчі й Едісон» (1 школа, Ніжин).

12.00 Презентація книжки для дітей “Львівські віршики” (Наталія Трохим) (1 школа, Ніжин).

12.00 Зустріч із українським громадським діячем у галузі інформаційно-комунікаційних технологій, культури та освіти, генеральним директором Асоціації підприємств інформаційних технологій України, ініціатором створення і співзасновник громадської організації «Вікімедіа Україна» Юрієм Пероганичем: “Як створити статтю про улюбленого автора чи книгу у Вікіпедії” (1 школа, Ніжин).

13.00 Пантюк Сергій Презентація повістей для дітей “Тимко і гелготунчик Шкода” та «Вінчі й Едісон» (7 школа, Ніжин).

13.00 Презентація книжки для дітей “Львівські віршики” (Наталія Трохим) (7 школа, Ніжин).

13.00 Зустріч із Юрієм Пероганичем: “Як створити статтю про улюбленого автора чи книгу у Вікіпедії” (7 школа, Ніжин).

11.20 Зустріч із поетесою, прозаїком, журналісткою, громадською діячкою, членом Національної спілки письменників України та Національної спілки краєзнавців України Тетяною Череп-Пероганич. Презентація книги для дітей «Теплі мамині казки» та поетично-квіткова хвилинка (9 школа, Ніжин).

13.40 Презентація письменника, перекладача і журналіста, Президента Міжнародної літературно-мистецької Академії України Сергія Дзюби: вірші з чотиритомника «Вірші шістдесятьма мовами світу» (9 школа, Ніжин).

11.30 Презентація дитячого журналу «Крилаті», присвяченому вірменській літературі. Гостя – вірменська письменниця Ануш Варданян. Модерує Тетяна Винник (10 школа, Ніжин).

14.00 «Трохи сонця: старі і нові вірші» львівської письменниці, перекладача та літературознавця Наталі Трохим. Зустріч із грузинською письменницею Цірою Барбакадзе. (10 школа, Ніжин)

Зустріч із білоруською письменницею, драматургом та автором книжок по психології Діаною Балико «Розмови про літературу, що хвилюють серце: пошуки і вибір жанру для авторского висловлювання» (16 школа-гімназія, Ніжин).

Юлексій Юрін: творчість у формуванні особистості (16 школа-гімназія, Ніжин).

11.15 Письменниця та журналістка Багрянцева Олена: поетичні та прозові читання, вікторина для присутніх (11 школа, Ніжин).

15.00 – екскурсія до Картинної галереї НДУ ім.Гоголя та відвідини музею Миколи Гоголя.

15.30 – екскурсія до Музею рідкісної книги Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя.

16.00 – огляд виставки робіт ніжинських художників і майстрів у Краєзнавчому музеї.

16.30- 17.30 – екскурсія “Таємниці старого Ніжина”, організована директором НКМ ім. І.Г. Спаського, краєзнавцем Геннадієм Дудченком.

18.00 – 19.30 Урочистий вечір: виступи поетів 15-ти країн світу, гурт «Запорозькі тулумбаси», львівський гурт «АртиХатта», Христина Халімонова, Леся Рой та гурт «Телері», Тетяна Богомаз, Ірина Шевченко, лауреат національної премії ім. Т. Шевченка бандурист Василь Нечепа, барди Олексій Бик та віктор Погуляй. Шоу-анімація «Малюнки піском і поезія» (Ніжинський міський будинок культури).

 

24 вересня

 

10.00- 17.00 – екскурсія до Батурина.

19.00 – Вистава за творчістю Костя Москальця «Вечірній мед» та поетичний перформанс на вірші учасників фестивалю.

 

У рамках Міжнародного фестивалю інтеграції слова у сучасному арт-просторі “Литаври” у Чернігові відбудеться перший книжковий ярмарок «Осінній книгопад». Місце проведення: м. Чернігів, біля храму св. вмч. Катерини

 Час проведення: з 11.00 до 19.00

 

24 вересня

11.00-13.00 вистава Чернігівського лялькового театру «Вовченятко з казкової торби» (автор Віталій Гольцов).

13.00-15.00 Віршована вистава від школи №3 про історію книг.

15.00-16.00 вікторина від проекту «Безкоштовні курси української мови».

Презентація великих розмальовок-постерів видавництва Dyvogra: цікаві ігри і завдання для дітей, історія створення видання: як народжується розмальовка. Видавець — Усатенко Ганна.

Виставка робіт працівників чернігівських бібліотек по бісероплетінню.

Виставка робіт учасників проекту по інтеграції ВПО «Від хенд мейду – до власної справи»» (Вітражний розпис, скрапбукінг, деку паж, розпис пряників та інші). Організатор Центральна бібліотека ім. Михайла Коцюбинського.

Автограф-сесії, виступи Чернігівських письменників: Олена Конечна, Маргакрита Бордонос, Михайло Ткач, Лариса Ткач, Тетяна Пакалюк, Алла Соколо, Світлана Новик, Петро Орлов.

«Буккросинг» від КМЦ “Інтермеццо”.

Плетіння сітки для військових ЗСУ, збір книг, іграшок, патріотичної символіки для дітей прифронтового Новоайдарського району, проект “Українізація Новоайдарського району”.

 

25 вересня

 Презентація великих розмальовок-постерів видавництва Dyvogra: цікаві ігри і завдання для дітей, історія створення видання: як народжується розмальовка. Видавець — Усатенко Ганна.

Автограф-сесії, виступи Чернігівських письменників: Олена Конечна, Маргакрита Бордонос, Михайло Ткач, Лариса Ткач, Тетяна Пакалюк, Алла Соколо, Світлана Новик, Петро Орлов. «Буккросинг» від КМЦ “Інтермеццо”.

Плетіння сітки для військових ЗСУ, збір книг, іграшок, патріотичної символіки для дітей прифронтового Новоайдарського району, проект “Українізація Новоайдарського району”. Організатори: за підтримки Управління культури та туризму Чернігівської міської ради, волонтерська мережа «Вільні Люди», КМЦ «Інтермеццо», ГО «Суспільна Служба України», Чернігівській міський осередок ВГО «Сокіл», Проект «Безкоштовні курси української мови», ЗОШ№3, Чернігівська міська бібліоека ім. М. Коцюбинського, Чернігівська обласна організація НСПУ, Чернігівський обласний осередок Всеукраїнської творчої спілки “Конгрес літераторів України”.

 

Просимо долучатися всіх бажаючих! Тел. 063 236 18 03

 

 

Суми – Юрій Ош (Геннадій Костенко)

 

                       * * *

 

На свіжоприбраних городах

до білогривої зими

як завершальна агроода

багряні стеляться дими.

 

То догорає красень-літо,

аж видно вогнище здаля,

але за літом майже слідом

зрадіє спокою земля.

 

А осінь підкладає дрова

в багаття ясно-золоте.

Забула, мабуть, жовтоброва,

саму що скоро замете…

 

 

Чернівці – сайт http://chv.tv/chernivchan-zaproshuyut-na-avtorskyj-vechir-spivanoyi-poeziyi.html

 

Чернівчан запрошують на авторський вечір співаної поезії

 

Лариса Бережан – автор-виконавець, яка працює у жанрі співаної поезії, її концерти інтелінгетні і делікатні, кожна із композицій – то діалог у  часі з літературою. Її піснями на слова Олени Теліги, Василя Кухти, Ліни Костенко, Сергія Пантюка заслуховувалася неодноразово публіка Чернівців, Львова, Києва, Житомира та Хмельницька. Оцінило творчість чернівецької виконавиці також німецьке, польське та австрійське товариства.

27 вересня у Центральному палаці культури міста Чернівців (малий зал) відбудеться сольний концерт Лариси Бережан, початок о 18.30. Вхід вільний.

 

 

Рубрика – «Поетична сторінка»

 

У серпні-вересні 2016 року в “авторських читаннях” українського радіо Борис Гуменюк читав уривки із книги “Блокпост”. Вразив фрагмент “як вмирала хата” із його вірша про війну. Мені у книжечці “Віра особи – чуття таїни знань неба і роду” довелося писати про хату свого народження. Пропоную згаданий вірш із книги “Блокпост”. Упорядник.

 

Борис Гуменюк

 

4 січня 2015 р.

 

Сорок днів не писалися вірші
Лягли в могилу
Пішли від мене
Відтоді як 23-го листопада
Загинув у Пісках боєць Батальйону «ОУН»
Андрій Юрга
Львів’янин позивний «Давид».

Вірші взялися чорним
Вірші сорок днів носили траур
Вірші присипалися землею
Вірші заїлися попелом
Вірші цілих сорок днів сиділи в окопах
Зціпивши зуби мовчки відстрілювалися
Вірші не хотіли ні з ким розмовляти
Про що говорити?
Про смерть?

За цих сорок днів вірші бачили багато смертей.

Вірші бачили як вмирали дерева
Які вже ніколи не будуть вмирати стоячи
Які недобігли до зими через заміновану осінь
Які вже ніколи не доростуть
До природньої смерті.

Вірші бачили як вмирали тварини
Як поранені кішки і собаки
Волочили по дорогах свої кишки
Якось так буденно волочили без поспіху
І вірші не знали як вчинити:
Добити їх від жалю щоб не мучилися
Чи від жалю не добивати їх.

Вірші бачили як конає Європа
Європа – стара хвойда
Вірші з огидою дивилися
На її худі чресла запалі груди
Як вона беззубим ротом голосить:
Спермии ботексу
Спермии ботексу.
Немає в копальнях дикого Сходу
Стільки спермии і ботоксу
Щоб зарадити їй.

Вірші бачили як конає Росія
Підар-росія
Сифілітик-збоченець
Який весь свій мерзенний вік
Прикидався жінкою
Одягався в жіноче
Хоча ніколи не був жінкою
А просто був мерзенним збоченцем
Поряд з яким нікого немає
Підар завше конає на самоті.

Вірші бачили як конає Америка
Стрептизерка-Америка
Сестра-байстрюк курви Європи
Якій круж пілону витися
все одно що молитися.

Вірші бачили як вмирала хата.
Їхня хата
Ваша хата
Ще ж ваша хата
Он та – що за рогом?

(Ще рік тому це була звичайна хата
З теплими вікнами
Гостинними дверима
Білими стінами
З новою покрівлею
Стояла в обрамленні квітника
Виноградника над затишною верандою
З яблунею сливою грушею горіхом
В доглянутому саду.
І з людьми.
І з людьми.

Коли прилетіла перша куля
Хата спершу навіть не зрозуміла що сталося
Тихо зойкнула
І так само тихо заплакала:
Куля поранила стіну.

Потім прилітали інші кулі
Хата ніколи не могла вгадати коли саме
Не могла до цього приготуватися
Прикритися руками
Кудись сховатися
На горище
Чи в підвал.

Кулі дірявили стіни
Повибивали вікна
Залітали в середину хати
На кухню у вітальню
В дитячу кімнату
Навіть в дитячу кімнату
Шукали людей.
Кулі шукали людей.
Кулі завше шукають людей.

Хата здогадалася
У хати серце зомлівало від страху -
Люди – це сенс будь-якої хати -
Коли кулі не знаходили людей
То особливо злилися
Трощили усе.

А потім прилетіла міна
Впала на дах
Хата любила слухати восени
Коли на її дах падали горіхи яблука
Коли горіхи чи яблука –
Не боляче не страшно
Хата чула від людей
Що міни – це боляче і страшно
Але не думала що аж так.

А потім прилетів снаряд випущений з граду
І влучив прямісінько у хату
Хата підстрибнула
Наче дівчина над вогнем на Купала
Якусь мить повисіла в повітрі
І поволі почала опускатися на землю
Але вже не так як стояла:
Дах стіни підлога дитячі іграшки хатній посуд
Меблі піч годинник
Усе перемелене
Усі покусане війною
Усе над’їджене вогнем.
Усе.)

Вірші бачили як гинули люди.
Вірші встромляли у вуха стріляні гільзи
Щоб не чути їхні хрипів їхнього стогону
Вірші повиколювали собі очі
Аби щодня не дивитися на мертвих людей.

Одні люди вмирали дзвінко
В бою на ратному полі
Так наче красиво наче
Вірші бачили як з неба опускалися янголи
В білому
Наче санітари Господа
Щоб забрати чисті душі
Подалі від сплюндрованих тіл.

Інші люди вмирали тупо
Наче жили в бочці
За сніданком дорогою на роботу чи за кухлем пива
Вірші бачили як жовта рідина яєчня з беконом
Просувається всередині цих здорових організмів
Цих неживих людей.

Вірші – найкоротший шлях до неба
Головне – не боятися спробувати
Вірші - бачать безодню
Падаючи вниз
Головне запам’ятати шлях нагору.
Вірші скрізь побували
Вірші були там де нема місця для віршів.
Вірші бачили все.
Вірші бачили все.

 

 

Рубрика – «ЗМІ про мову»

 

Без рідної мови не пніться в Європу

В Україні триває небачена русифікація, що межує з расизмом

 

“Україна молода”, 14.09.2016

 

У постмайданній Україні питання мови досі грає другорядну роль. Окрім цього, більшість україномовних громадян піддаються дискримінації. Ситуацію нагнітають і ЗМІ. Навіть Перший національний практикує «мовну шизофренію», тобто в ефірі прослідковується як українська, так і російська.

Про загальну ситуацію з державною мовою, небезпеки, які її підстерігають, утиски, яким піддається населення, що спілкується нею, та русифікацію в інтерв’ю «Главкому» розповів мовознавець та лектор Колумбійського університету Юрій Шевчук.

«Нам пропонують фікцію...»

 

З чого починається держава?

— Дуже глобальне питання. Мова, подобається комусь чи ні, завжди відігравала у визначенні держави величезну роль (згадайте Ющенка. — «УМ»). Часто мова була головним атрибутом, за яким визначалися межі держави і за яким визначалася легітимність цих меж. У нашій ситуації іде шквал ідеологічних посилань, прикінцева мета яких — відділити мову від політичного дискурсу як незначну, неважливу, унеможливити саму дискусію про мову саме як вираження цілої політичної і навіть, я наголошую, економічної ситуації в нашій країні. Мова є тією субстанцією, яка — без усякого домішку ідеалізму — так чи інакше означує собою всі стани, в яких перебуває українське суспільство. Мова завжди була об’єктом, який зазнавав атаки русифікаторів, асиміляторів усіх різновидів: чи це була польсько-литовська Річ Посполита, чи протягом довшого періоду історії Російська імперія. Чому? Тому що мова теж історично, безвідносно до того, подобається це комусь чи ні, визначала націю, модерну націю.

Перша модерна нація оголосила під час Французької революції новий принцип самоідентифікації не за релігією, не за територією, як було до того, не за підпорядкованістю монарху чи суверену, а за спільністю цінностей, яких тоді було названо три: Свобода, Рівність, Братерство (Libertе, Еgalitе, Fraternitе). Це була політична нація, для якої етнічні, релігійні, станові, класові різниці не мали значення за умови, що поділялися ці три цінності. Зараз ми чуємо, що українську мову слід виключити з ознак визначальних для української політичної нації як атавізм. Але ми забуваємо, що тоді ці три слова було сказано французькою мовою, французами, для французів і тих, хто французьку розумів. У тих трьох словах мова не була названа експліцитно, відкрито, прямо, але вона була завжди присутня, поза нею ці цінності немислимі для французів. У кожній політичній нації мова завжди присутня як її перший означник.

Нам часто кажуть: якщо ми хочемо будувати політичну українську націю, на відміну від етнічно концептуалізованої, то треба відмовитися від мови. Я дозволю собі з цим категорично не погодитися, бо мова, крім засобу означення політичної нації, завжди була засобом солідаризації всіх членів політичної нації. Вона була центральною у процесі розмови громадян, порозуміння і віднайдення спільної візії того, ким ця нація є, звідки вона вийшла і яким вона бачить своє майбутнє. Нація без мови і поза мовою неможлива. Історичний досвід свідчить, що сильна і життєва нація, здатна згуртовуватися в час екзистенційної загрози, повинна бути об’єднаною однією мовою.

Коли ми говоримо «Франція», то завжди маємо на увазі французьку мову і маємо на увазі її абсолютно домінантне становище в державі. Коли ми говоримо «Німеччина», відбувається подібна логічна зв’язка. Коли ми говоримо «Росія», то так само. Хоча Росія — країна, зліплена шляхом історії кривавих завоювань, iз надзвичайно різних, часто ворожих собі культур, релігій, тяжко сумісних історичних досвідів. Але і тут мова об’єднує. Нам дуже агресивно пропонують дивитися і розуміти Україну поза мовою. Тобто нам пропонують фікцію, яка або в історії не існувала, або якщо й існувала, то ніколи не призводила до сильної життє­здатної держави.

Нас хочуть ірландизувати, мовляв, Ірландія ж втратила національну мову, то погодьмося й ми із втратою своєї — процесом, який зараз відбувається. Ніхто після цього не каже, що Ірландія не має власної ідентичностi, а ірландці не є патріотами своєї країни. Я не знаю, чи є неоколоніалістський сценарій ірландизації України прийнятним для більшості її громадян. Але за нього активно агітують. Нам говорять і про Канаду з її двома державними мовами — англійською та французькою. Там офіційна двомовність є постійним джерелом напруги, і донедавна чи не на кожних парламентських виборах обов’язково порушувалося питання про вихід зі складу країни франкомовного Квебеку. Сумніваюся, що для України з її екзистенційним довічним ворогом Росією прийнятна канадська модель. Нам теж пропонують Швейцарію, де є 20 кантонів, 6 напівкантонів. Деякі самопроголошені «експерти» кажуть, що там є чотири офіційні мови і цілковита національна гармонія. На перший погляд, ніби так — німецька, французька, італійська і ретороманська дійсно є офіційними мовами Швейцарської Конфедерації.

Якщо ж дивитися на кожен кантон, то він одномовний. У кожному кантоні ніхто чотирма мовами чи навіть двома не володіє і не користується. Тут важливіше те, що прихильники швейцарської моделі не хочуть сказати відверто. Пропонуючи нам цю модель, Україну фактично хочуть розчленувати на частини, саме за старою доброю засадою колонізаторів «поділяй і завойовуй». Це промовиста самохарактеристика політичної програми російського неоколоніалізму й імперського реваншизму. Нас намагаються переконати у тому, що мова не має значення, власне, тому що мова має найважливіше значення.

«Телекамери вимкнені — переходимо на російську»

 

— У Конституції України чітко прописано, що державною мовою є українська. На вашу думку, як виконувалася за 25 років ця стаття?

— На мою думку, ця стаття непослідовно виконується, а останнім часом її невиконання стало засадою державної політики. Внаслідок ухвалення так званого Закону «Про засади мовної політики», який кличуть «законом Колесніченка—Ківалова», навіть державні органи, не кажучи про приватні установи, інституції, зараз відкрито порушують Конституцію у її 10-й статті. Цей «закон» — юридична фікція, його не лише можна не виконувати у явочному порядку, а навпаки — намагання виконувати такий «закон» є грубим і відкритим порушенням Конституції України. Однак цей «закон» виконується, його насамперед використовують як юридичне забезпечення нового явища в українській політиці — абсолютно відкритої і, я наголошую, інституціоналізованої дискримінації величезної більшості громадян України за мовною ознакою, для небаченої за своєю інтенсивністю русифікації у всіх царинах публічного спілкування.

Цілі інституції, починаючи з українського уряду, беруть пряму участь у політиці дискримінації українців, які говорять українською мовою. Найвищі очільники уряду щоденно i безкарно порушують Конституцію. Йдеться саме про публічну сферу, а не про приватну. Це стосується не лише Авакова, урядовця, що як міністр внутрішніх справ має першим після Президента гарантувати дотримання Конституції і правопорядку, гарантувати не вибірково, в тих положеннях, що йому подобаються, а повністю. Гарантувати ще й тому, що він давав урочисту присягу на вірність Конституції України. Честь мундира, так би мовити, й елементарна людська чесність. Натомість нам пропонують вибірковий правопорядок, тобто відсутність правопорядку, те, що було за Кучми і Януковича. Це стосується і того факту, що в президентській адміністрації, коли камери і диктофони вимкнені, весь час користуються російською, а не державною мовою, грубо порушуючи Конституцію і присягу її дотримуватися.

Відбувається масова дискримінація українців у публічному просторі. За даними руху «Відсіч», менше четвертини всього змісту передач телебачення десяти провідних національних каналів пропонується українською мовою, решта — або російською, або руйнівною для кожної мови шизофреногенною сумішшю російської з українською. Донедавна менше 5% пісень на десятьох провідних радіостанціях України лунало українською мовою. Менше 9% журналів публікується українською мовою. Не треба звертатися до жодної статистики, щоб побачити, що на величезній частині території країни — в Харкові, Одесі, Миколаєві, Херсоні — годі купити друковану пресу українською мовою.

На мій погляд, така масова інституційна дискримінація, що межує з расизмом, не сумісна із високопарним проектом повернення до Європи і будівництва демократії в Україні. Вона з порога виключає демократію як таку. Не можна говорити про демократію в країні, де превілейована імперська меншість не чує і не бажає почути дискриміновану більшість населення, визнати право останньої на власну мовну культуру і людську гідність. Сьогодні українці у власній країні не можуть дивитися рідною мовою Олімпійські ігри, їм пропонують це робити в нав’язаному лінгвошизофренічному русифікаторському форматі, коли один ведучий говорить неповноцінною українською, весь час збиваючись на російську, а другий — російською. У цій ситуації замовчувати проблему означає погоджуватися з неоколоніалізмом, потурати і мовчки підтримувати те, що не має ані морального, ані політичного виправдання.

Нам кажуть: про це не можна говорити, бо це, мовляв, розділяє країну. На мій погляд, розділяє країну не порушення цієї величезної проблеми, а її існування, адже вона унеможливлює саме приєднання України до Європи, побудови в Україні справедливого суспільства, вільного від корупції, зокрема й корупції духовної. Це становище не сумісне з правами людини та європейськими цінностями. Нам, навпаки, треба порушувати це питання скрізь і всюди, щоб якнайшвидше вирішити його і нарешті позбутися цієї ганебної спадщини російського гноблення. Дискримінація більшостi громадян за мовною ознакою є одним з основних джерел величезної напруги в українському суспільстві сьогодні, його поділу, стану перманентної ідентифікаційної невизначеностi й вразливостi до московської ідеології колоніального реваншу. Хай би скільки ми мовчали, хай би скільки олігархічна преса, а з нею навіть преса незалежна, яка купилася на аргумент «мовчання заради миру», намагалася ігнорувати цей стан речей, він не зникне. Навпаки, він і далі загострюватиметься, і що довше він триватиме, то радикальніших і небезпечніших для суспільства форм набиратиме рух протесту проти нього.

— У тій самій статті 10 Конституції сказано, що «в Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин». Де проходить межа між державною і мовою меншини?

— Для початку варто мати на увазі кількість тих громадян, які вважають українську своєю мовою, і представленість їх у публічній сфері. За даними останнього перепису 2001 року, понад 67% населення вважає українську рідною. Цю цифру має бути як мінімум відображено у програмуванні змісту телебачення, радіо, преси тощо, без будь-яких візантійських хитрощів, коли цифру нібито виконують, але програми пускаються після другої ночі, тоді як прайм-тайм заповнено російщиною, і не лише мовною, а й ідеологічною, світоглядною. Це треба зауважити, бо мова та ідеологія завжди йдуть у парі.

Нам потрібно себе запитати, чи хочемо мати незалежну державу, об’єднану спільністю території, історії, бачення свого майбутнього, спільністю мови, чи хочемо бути перманентно поділеними, ідентифікаційно, через дефіс, поєднанням непоєднуваного, як це намагаються зробити Москва і ті, хто реалізує її програму тут, в Україні. Російська з її кривавою історією асиміляції і лінгвоциду українців сьогодні не може раптом стати об’єднувальним началом для нації, яка має давню i криваву історію бруталізації з боку Москви, для нації, яка відбудеться лише за умови, що звільниться від спадщини російського колоніалізму, в тому числі й мовно-культурного. Це неможливо ще й з геополітичної точки зору, бо Кремль завжди використовував російську мову, дедалі активніше використовує її сьогодні і використовуватиме завжди як знаряддя завоювання українських територій. Російська мова, подобається це комусь чи ні, завжди робила, робить і робитиме Україну легкопроникною для московської пропаганди й ідеології колоніального реваншизму. Натомість українська, подобається це комусь чи ні, завжди була, є і буде потужним засобом захисту від неї.

 Російська мова не може бути мовою єднання для української полі­тичної нації ще й тому, що більшість населення країни україномовна, якщо не фактично, то за сентиментом, за бажанням повернутися до мови свого народу. Бажанням, реалізацію якого не допускає офіційна політика російсько-української мовної шизофренії. Окрім того, ми називаємося «держава Україна», в якій установча, титульна нація — українці. Українців робить українцями насамперед їхня мова, подобається це комусь чи ні. Це не лише незаперечний факт української історії і сьогодення, це логіка, яка присутня в історії кожної іншої модерної нації. Без мови українці перестають бути українцями і стають кимось іншим, і це теж факт. Ми це бачимо на прикладі зросійщених українців. Тут треба враховувати проблеми російськомовних громадян як історично імперської меншини, котра приймає привілеї, якими вона завжди користувалася, як природні. Для прикладу — останній скандал в Охматдиті, де намалювали рибок і підписали їх російськими іменами. Українці в особі письменниці Лариси Ніцой, яка першою звернула увагу на проблему, шукаючи компроміс, виставили  вимогу написати й українські імена, не стерти (!) російську, а дописати українські імена (і в цьому засаднича відмінність українського менталітету від імперського російського). У росіян-шовіністів засада така: або буде по-моєму, або йди геть. Авторка малюнків, київська росіянка, сказала, що «я киянка, і все життя так було», посилаючись на імперську русифікаторську практику як на моральне виправдання глибоко аморального акту. Рабство теж існувало століттями, але настає певний момент, коли це абсолютно не сумісно ні морально, ні економічно, ні політично з існуванням даної держави, народу, суспільства.

Тому тут головне — вести відкритий і чесний діалог. Бо дуже часто діалог не є чесним. Ті, хто опонує цілком законним намаганням українців домогтися власних мовних і людських прав, приписують українцям мотиви і бажання, які історично властиві не їм, а привілейованій російській імперській меншині в Україні. Опоненти лукаво приписують українцям якусь «насильницьку українізацію», якої ніде не було в прямому сенсі насильства, того, що у десятках і сотнях історичних форм зазнавали від росіян українці. Я ніколи не чув, щоб на російсько-українській війні на Донбасі когось убили за російську мову, натомість є факти вбивства, звірячого побиття, каліцтва за українську мову й ідентичність. Є середньовічні факти спалення українських книжок в окупованих Криму і Донбасі.

 

«Какая разніца» як прикриття, щоб не говорити державною мовою

 

— Часто сьогодні доводиться чути думку, що зараз війна в країні і мовне питання не на часі, ну і, зрештою, «какая разніца». Мовляв, російськомовні патріоти теж воюють за Україну. Як ви ставитеся до цього «какая разніца»?

— Це чудове запитання. Це ще один доказ того, як ті, хто каже «какая разніца», демонструють цим свою неготовність бути чесними і відвертими. Якби мені людина сказала: «Какая разніца» — і потім перейшла на українську мову, я б повірив, що для неї справді нема різниці. Але «какая разніца» кажеться як виправдання, щоб ніколи і за жодних обставин не переходити на державну мову цієї країни. Це якась орвелянська формула, коли правда — це брехня, любов — це ненависть, а війна — це мир. Це з того ж логічного ряду. Немає різниці, яка мова, якщо ця мова завжди російська. Це імперська чорносотенна логіка, бо це імперська русифікаторська практика поведінки.

Ще один поширений аргумент про патріотизм, який у мене викликає кілька міркувань. Патріотизм — від слова patria, «батьківщина», тобто це відданість своїй вітчизні, батьківщині. Маю питання: якою бачить свою батьківщину людина, яка органічно не сприймає української мови? Тут люди, що органічно не сприймають український національний проект, маніпулюють тими, хто з огляду на історичні обставини опинився серед російськомовців і перебуває у переходовому ідентифікаційному періоді. Російськомовні патріоти без лапок усвідомили цінність своєї українськості, вони в процесі становлення як українці зі своєю мовною культурою і самовідчуттям. Але є інші, ті, що криються і маніпулюють першими. Коли кажуть, що російськомовець теж патріот, я від них сподіваюся обов’язково почути продовження характеризації російськомовного українця: «...і він любить українську мову, і він хоче її вивчити». Натомість надто часто російські шовіністи цинічно використовують цей новий аргумент як виправдання власної українофобії і несприйняття незалежної України як політичного проекту. 

 

 

Олена Зеркаль говорить як москаль

Заступник міністра закордонних справ, як і багато урядовців та інших чиновників,  грубо

порушує Конституцію України, користуючись не державною, а російською мовою

 

“Україна молода”, 16.09.2016

 

Наталія ЛЕБІДЬ

 

14 вересня на ефір каналу Newsone завітала заступниця міністра закордонних справ Олена Зеркаль. Тема розмови була, як казали в часи медведчуківських «темників», «важлива та актуальна». Йшлося про арбітражне провадження проти Російської Федерації за порушення Конвенції ООН, у якому Україна вимагає відновлення своїх прав як морської держави та компенсації завданих їй збитків. Однак нас у цьому разі цікавить не так Росія, як її мова. Бо саме нею й послуговувалася гостя Матвєя Ганапольського.  

Цікаво, що в той же день з Оленою Зеркаль було пряме включення іще на двох каналах — 5-му та 112-му. І там, і там Зеркаль говорила українською, яка в неї є досить пристойною. Отже, мову чиновниця знає і її не цурається. Щоправда, не скрізь і не завжди. Вочевидь, варто телеведучому звернутися до нею російською, як природна «ввічливість» так забиває чиновниці баки, що та забуває і про свій статус, і про те, до чого він зобов’язує. Немає закону, який змусив би медійників на кшталт Ганапольського (якого, попри львівське походження, складно вважати чимось іншим, ніж тимчасовим заробітчанином в Україні) поважати мову держави, в якій він працює. Але представників держслужби і можна, і потрібно навернути до виконання правил гри.

Утім і той-таки Ганапольський чудово піддається «дресурі»: із деякими своїми гостями він — під їхнім впливом — переходив з «языка» на «мову», отож бракує лише бажання та характеру. Як зазначав у нещодавньому інтерв’ю мовознавець Юрій Шевчук, «цілі інституції, починаючи з українського уряду, беруть пряму участь у політиці дискримінації українців, які говорять українською мовою. Найвищі очільники уряду щоденно i безкарно порушують Конституцію. Йдеться саме про публічну сферу, а не про приватну. Це стосується не лише Авакова, урядовця, що як міністр внутрішніх справ має першим після Президента гарантувати дотримання Конституції і правопорядку, гарантувати не вибірково, в тих положеннях, що йому подобаються, а повністю. Це стосується і того факту, що в президентській адміністрації, коли камери і диктофони вимкнені, весь час користуються російською, а не державною мовою, грубо порушуючи Конституцію і присягу її дотримуватися».

Шевчук наводить приклад Авакова, в якого його «зросійщеність» носить просто-таки демонстративний, викличний характер (адже незмінному поки що міністру МВС уже третій рік вказують на необхідність користування державною мовою), але випадок із Оленою Зеркаль — не менш кричущий. Бо Міністерство закордонних справ — обличчя держави, його візитка, на якій не може бути подібного роду плям.

Власне, якщо продовжувати ряд чиновників першого рангу, які забули, на податки якого народу вони живуть, то тут варто згадати також і недавню сварку Прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та віце-прем’єра Геннадія Зубка. Всі звернули увагу на ту нецензурну лексику, якою скористався глава уряду, щоб донести думку до підлеглого, але мало кого схвилювало те, що розмова урядовців відбувалася російською. Із таким ставленням до державної мови у нас скоро не буде ані мови, ані держави. Лишилося тільки, аби ті, хто цю державу уособлює, також проникнулися цим переконанням.